Навигация
Етапи сучасної конституційної реформи
69119
знаков
0
таблиц
0
изображений
1.4 Етапи сучасної конституційної реформи
Характерною ознакою другого періоду історії Конституції України 1996 р. стала реалізація її положень через новостворені правові акти (закони та підзаконні акти) та систему органів державної влади та місцевого самоврядування, передбачену Конституцією України. Тобто протягом 1996-2006 pp. було в цілому сформовано нормативно- та організаційно-правові механізми реалізації Конституції України 1996 р.
Політичні, економічні, соціальні та інші чинники обумовили необхідність зміни форми держави, а відтак — конституційної реформи. Політики, громадські діячі, науковці пропонували власні проекти внесення змін до Конституції України 1996 p., але переважна більшість із них не знайшла підтримки у парламентаріїв.
Посиленням соціально-економічної кризи та суперечностей між Верховною Радою України та Президентом України позначився в Україні 2000 р. Кризові явища загострилися у зв'язку з неспроможністю парламенту вчасно прийняти Державний бюджет України на 2000 p., поданий Кабінетом Міністрів України. До того ж, сам парламент розколовся на так звану «більшість» та «меншість». У суспільстві набула поширення ідея проведення конституційного референдуму, почали створюватися ініціативні групи з питання проведення відповідного всеукраїнського референдуму.
На виконання вимоги більш як трьох мільйонів громадян України, засвідченої в установленому порядку протоколом Центральної виборчої комісії «Про загальні підсумки збирання підписів громадян України під вимогою проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою» від 15 січня 2000 р. відповідно до ст. 72 та п. 6 ст. 106 Конституції України Президент України видав Указ № 65/2000 «Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою» від 15 січня 2000 р.
Попри численні песимістичні прогнози, 16 квітня 2000 р. відбулося голосування з чотирьох питань, винесених на всеукраїнський референдум, участь у якому взяли 29 728 575 виборців (81, 15%) з 36 629 926 громадян, що були включені до списку громадян України, що мали право голосу на всеукраїнському референдумі. Усі питання референдуму отримали підтримку виборців: за питання про додаткові підстави для дострокового припинення повноважень Верховної Ради України проголосувало 84,69% громадян України, що взяли участь у голосуванні; за обмеження депутатської недоторканості — 89%; за зменшення конституційного складу парламенту з 450 до 300 народних депутатів України — 89,91%; за необхідність формування двопалатного парламенту в Україні — 81,68%. Серйозних порушень чинного законодавства про референдуми Центральна виборча комісія не зареєструвала [ 13, с.63].
Конституційний Суд України визнав рішення всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 р. імперативними, але вони так і не були реалізованими. Невдовзі, під впливом поглиблення політичної та соціально-економічної кризи рішення всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 р. були остаточно забутими. Подальші спроби внести зміни до Конституції України виявилися невдалими. Віру народу України у власні сили пробудили події, пов'язані з виборами Президента України в 2004 році, що отримали в політичній теорії та практиці назву Помаранчевої революції.
Ці події ознаменували третій період історії Конституції України (2004 р. — донині), пов'язаний із вдосконаленням Конституції України шляхом проведення конституційної реформи.
Наслідком Помаранчевої революції стало не тільки обрання Президентом України В. А. Ющенка та проголошення політичного курсу на подальшу демократизацію суспільного і державного життя й євроінтеґрацію, а й те, що народ України, реалізуючи своє природне право здійснювати владу безпосередньо у будь-якій формі, що не суперечить чинному законодавству, активно сприяв проведенню справедливих виборів глави держави та підняв питання про потребу внесення змін до чинної Конституції. Тобто саме народ України як єдине джерело влади в Україні поставив проблему необхідності внесення змін до Конституції України 1996 р.
Правовим здобутком Помаранчевої революції став Закон України про внесення змін до Конституції України. 8 грудня 2004 р. на позачерговому пленарному засіданні Верховної ради України було вирішено питання про внесення змін до Конституції України. 402 голосами підтримали пакет документів — Закон ”Про внесення змін до Конституції України”, закон “Про особливості застосування закону про вибори Президента України при повторному голосуванні 26 грудня 2004 p”., та “Про внесення змін до Конституції України щодо вдосконалення системи органів місцевого самоврядування”.
Основні положення прийнятих законодавчих актів зводяться до такого:
Строк повноважень Верховної Ради України, обраної у 2002 році, — чотири роки, а строк повноважень парламенту, обраного в 2006 році, — п'ять років. Конституційний склад парламенту в кількості 450 народних депутатів обирається у 2006 році на основі засад пропорційної виборчої системи з обранням народних депутатів України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків політичних партій відповідно до закону.
На народного депутата України поширюється принцип несумісності посад. Однак народний депутат може бути одночасно членом Кабінету Міністрів України.
Крім підстав дострокового припинення повноважень депутата, викладених у статті 81 Конституції України, передбачається, що інші його повноваження можуть бути достроково припинені в разі його невходження до складу депутатської фракції політичної партії, від якої він був обраний, або виходу депутата зі складу цієї фракції.
У Верховній Раді України формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів від конституційного складу парламенту, яка вносить пропозиції Президенту України щодо кандидатури прем'єр-міністра та членів Кабінету Міністрів України та є відповідальною за діяльність уряду.
У проекті перелічено підстави дострокового припинення повноважень Верховної Ради України Президентом України у разі, якщо протягом одного місяця у Верховній Раді не сформовано коаліції депутатських фракцій; протягом трьох місяців парламентом не обрано Президента України; протягом шістдесяти днів після відставки уряду не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів; протягом тридцяти днів однієї чергової сесії Верховної Ради пленарні засідання не можуть розпочатися.
Проектом передбачено, що право законодавчої ініціативи у Верховній Раді належить Президентові України, народним депутатам та Кабінету Міністрів України.
Істотні зміни проект вніс до частини четвертої статті 94 Конституції України, які передбачають, що у разі, якщо Президент України не підписав закон і не оприлюднив його у строк, визначений Основним Законом, закон невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної ради України за його підписом.
Певні зміни вносяться проектом у процедуру обрання Президента України. Зокрема, передбачається, що Президент України обирається всенародним голосуванням. У разі дострокового припинення повноважень Президента України відповідно до статей 108—111 Конституції України виконання обов'язків Президента України на період до обрання і вступу на пост нового глави держави покладається на Голову Верховної Ради України.
У проекті зазнав певних змін порядок формування Кабінету Міністрів України. Зокрема, міністри оборони та закордонних справ призначаються парламентом за поданням Президента України, а інші члени уряду призначаються Верховною Радою України за поданням прем'єр-міністра України.
Водночас Президентові надано право зупиняти дію актів уряду з мотивів невідповідності їх Конституції і законам України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності [ 2, с. 5].
Положення Закону про внесення змін до Конституції України набрали чинності з 1 січня 2006 p., за винятком кількох нормативних положень, які вступають у дію з дня набуття повноважень Верховною Радою України, обраною в 2006 р.
Реалізація конституційної реформи в 2006 р. передбачає якісну зміну чинної Конституції України, а також оновлення чинного законодавства України з метою його приведення у відповідність до Конституції України та прийняття нових законів України, необхідність яких визначається положеннями оновленої Конституції України [ 10, с. 93].
II. Зміст конституції та її властивості
Зміст Конституції –– це сукупність конституційно-правових норм, принципів, що регулюють суспільні відносини, які визначають організацію державної влади, її взаємовідносини з суспільством, людиною і громадянином.
Розрізняють два види змісту Основного закону: суспільний зміст Конституції, тобто предмет конституційно-правового регулювання та правовий зміст –– норми з яких складається Конституція. Сутність і зміст Конституції виявляються у сукупності її властивостей [10, с. 68].
1. Верховенство Конституції України в правовій системі означає її найбільшу значущість, вагомість правових норм і принципів, закріплених у ній, необхідність підкорення та заснованості саме на Конституції України всіх явищ правової системи в їх єдності та диферейованості.
2. Найвища юридична сила та пряма дія конституційних положень відтворює її чільне місце (й роль) в ієрархії законодавства у широкому смислі цього слова. Вона означаєте, що всі без винятку закони (конституційні, звичайні, органічні та надзвичайні), міжнародні договори й будь-які інші нормативно-правові акти в обов'язковому порядку мають відповідати Конституції України й не можуть прийматися всупереч її вимогам. Пряма дія положень Конституції означає, що на відміну від звичайних законів, жоден підзаконний нормативний акт не може безпосередньо конкретизувати конституційні приписи, а звернення до суду можливе суто за захистом конституційних положень. Це віднайшло своє закріплення у ст. 8 та 9 Конституції України [20, с. 30].
3. Конституція України як правова база поточного законодавства –– Конституція України є правовим актом, що надає правовим цінностям державного забезпечення через їх законодавче закріплення. Держава є конституційною лише тоді, коли законодавство ґрунтується на правових положеннях конституції, деталізує, розвиває їх і сприяє їхньому захисту. Основне призначення системи поточного законодавства –– приведення правових стандартів, визнаних Конституцією в якості загальнообов'язкових на теренах нашої держави, у дію.
4. Стабільність і динамізм Поєднання у Конституції України цих рис виражається як, з одного боку, постійна, цілеспрямована її дія на суспільні відносини, а з іншого –– необхідність невідкладного приведення Конституції у відповідність до нових вимог соціального буття. Таке поєднання досягається ускладненою можливістю прийняття конституційних законів, що вносили б певні зміни чи доповнення до положень Конституції України.
5. Легітимність і легальність Конституції України виявляється в тому, що вона приймається чітко правовстановлюваним суб'єктом (парламентом, Верховною Радою України) у межах його компетенції із суворим дотриманням законодавчо регламентованої процедури, а також відповідає власній юридичній природі (сутності, призначенню) та сприймається саме як Основний Закон, соціальна й культурно-національна цінність державою та громадянським суспільством.
6,7,8. Програмний характер, Установчий характер, Підсумковий характер Такі вище перелічені юридичні властивості Конституції України означають те, що, по-перше, вона спрямована на суспільно-політичну перспективу, формально окреслює пріоритетні правові принципи –– цілі, орієнтири і ідеали подальшої розбудови України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави, по-друге, сприяє реалізації у соціальному житті певних цінностей національної правової культури, встановлює вперше у правовій системі деяку сукупність соціальних норм (механізмів, регуляторів), інституцій тощо, по-третє, підсумовує досвід теорії і практики вітчизняного конституціоналізму [20, с. 31].
9. Спадкоємність Конституція має поєднувати природно-традиційні, україноментальні риси, що вироблені у процесі багатовікового державного будівництва на теренах України, із конкретно-історичним підходом, адекватністю світовим демократичним стандартам на певному еталі їх прогресивного розвитку.
10. Особлива процедура прийняття та внесення змін до Конституції якщо стисло сформулювати вихідне й найістотніше, можна повторити слова Ю.М. Тодики: "Конституція України вводить ускладнений порядок зміни норм Основного Закону. Конституцію України приймати і змінювати може тільки парламент або народ на всеукраїнському референдумі. Більш ніхто." [7, с.57].
III. Форма і структура Конституції
Похожие работы
... відповідного процесуального порядку розгляду й вирішення спору, що визначається особливістю його предмету. Усі зазначені чинники знайшли своє нормативне відбиття в Конституції України. 4. ПРИНЦИПИ ПОБУДОВИ СУДОВОЇ СИСТЕМИ ЗА КОНСТИТУЦІЄЮ УКРАЇНИ Конституція текстуально не закріплює перелік усіх судів, що діють на території України, прямо вказуючи на те, що це є предметом відання відповідних ...
... зовнішніми обставинами своєрідної соціальної капсулізації. Висновки Розв`язуючи поставлені в дипломній роботі завдання щодо з’ясування питання про особливості пристосування протестантських громад до українських умов в період незалежності України були зроблені такі висновки, які виносяться на захист: Радикальні політичні зміни в колишньому СРСР, утворення нової держави України дали змогу ...
... . Запровадження багаторівневої пенсійної системи - це шлях до поступового збільшення рівня пенсій, а отже можливість для підвищення добробуту людей та зміцнення потенціалу економічного зростання. Пенсійна реформа в Україні має досягти таких цілей: • встановити залежність розміру пенсії від величини заробітку і трудового стажу; • заохотити громадян до заощадження коштів на старість; • ...
... ється на об’єктивну необхідність, альтернативою якій є занепад національної економіки, втрата економічного, а, можливо, й національного суверенітету. Україна у сучасному світі змушена здійснювати пошук прийнятної моделі економічного розвитку, яка б забезпечувала національну конкурентоспроможність і орієнтувала національну економіку на довгострокове зростання. Невдачі та прорахунки на цьому напрямі ...
0 комментариев