Генерал де Голль намагався побудувати президентську респуб­ліку, де буде сильний голова держави, авторитетний уряд

2. Генерал де Голль намагався побудувати президентську респуб­ліку, де буде сильний голова держави, авторитетний уряд.

3. Радикали пропонували відновити Конституцію 1875 року і Третю республіку.

Більшість політиків наполягала на необхідності прийняття нової Конституції. У серпні 1945 року Тимчасовий уряд Франції вирішив провести вибори до Установчих зборів і референдум. Виборці повинні були відповісти на два запитання: 1) хочете ви, щоб була прийнята нова конституція чи щоб залишились у силі конституційні закони 1875 року? 2) чи вважаєте ви, що проект конституції, прийнятий Установчими зборами, слід затвердити на референдумі? Більшість виборців 21 жовт­ня 1945 року дала позитивну відповідь на обидва запитання.

На виборах до Установчих зборів найбільшу кількість голосів зібрали комуністи (більше п'яти мільйонів), які увійшли до складу уряду на чолі з генералом де Голлем.. Незабаром відбувся конфлікт між Установчими зборами і де Голлем, внаслідок чого він у січні 1946 року подав у відставку.

У квітні 1946 року проект конституції, побудований на комуні­стичних засадах (однопалатний парламент, обмеження президентсь­кої влади тощо) був схвалений Установчими зборами, але на референдумі 5 травня 1946 року був відхилений більшістю французів, які сказали «Ні».

У червні 1946 року відбулися нові вибори до Установчих зборів. Дру­гий проект був компромісним, він ураховував платформи різних політич­них партій і на референдумі 13 жовтня 1946 року був затверджений.

Становлення державного ладу Франції в тій формі, яка була закріплена Конституцією 1946 року, не було повністю проведене в життя. Політична система, яка базувалася на класичному парламентаризмі, виявилася нездатною швидко і актив­но реагувати на складні соціально-економічні проблеми. Через це від­бувалися постійні зміни в політичному режимі Четвертої республіки.

Наприкінці 1946 року відбулися вибори Національних зборів, які проводилися на основі пропорційної виборчої системи. Компартія зібрала близько шести мільйонів голосів і провела в Національні збори 182 депутати. П'ять комуністів увійшли до складу уряду. Четверо з них і очолили міністерства: охорони здоров'я, праці, оборони, реконструкції. П'ятим був генеральний секретар КПФ М. Торез, який посів пост віце-голови ради міністрів Франції. Усі вони сподівалися відновити законодавство Народного фронту, провести демократичні перетворення.

Все це добре розуміли реакційні кола, які негайно вжили заходів. У квітні 1947 року почався страйк на заводі «Рено» з приводу введення преміальної системи заробітної плати. Конфлікт дійшов до уряду, де страйкарів підтримали тільки комуністи, а увесь склад уряду був на боці адміністрації заводу. Розбіжності серед членів уряду були використані проти комуністів. Їх звинуватили в підриві принципу міністерської солідарності і відправили у відставку. Це був фактич­но державний переворот.

Далі відбулася заміна пропорційної системи голосування, яка да­вала перевагу компартії, на мажоритарну. У 1947 році мажоритарна система в два тури голосування вводиться на муніципальних виборах, у 1948 році — на виборах до Ради республіки, у 1949 році — на вибо­рах до генеральних рад департаментів, і, нарешті, в 1951 році — на виборах до Національних зборів. Відповідно до закону від 8 травня 1951 року партія або блок партій, які на виборах до Національних зборів набрали в якому-небудь окрузі понад п'ятдесят відсотків го­лосів, отримували всі депутатські мандати від цього округу. Після цього на виборах 1951 року компартія зібрала більше п 'яти мільйонів голосів і отримала дев'яносто вісім депутатських місць (проти 182 — у 1946 році).

У 1951 році Національні збори приймають резолюцію про пере­гляд Конституції 1946 року. У 1954 році була проведена конституційна реформа. Відбулося фактичне посилення ролі і впливу президента республіки, значно розширилися права і можливості уряду, простішим став процес його формування. Змінився статус верхньої палати — Ради республіки, якій були надані майже всі права і повноваження довоєн­ного сенату.

Більшого реакція зробити не змогла. Конституція 1946 року ви­стояла.

У 1956 році на виборах до Національних зборів компартія знову здобула перемогу. Ідея Народного фронту стає популярною. З другого боку, монополістична буржуазія вимагає ліквідації демократичних інститутів, вона прагне до сильної президентської влади. Так утво­рюються умови для ліквідації Четвертої республіки.

г) V республіка та Конституція 1958 р

Коли у 1957 році у Франції підіймається нова хвиля соціально-політичних суперечностей, які були обумовлені війною в Алжирі, підвищенням цін, зростанням залежності від США і т.д., Національні збори вручили майже необ­межену владу генералу де Голлю, який провів рефе­рендум, в результаті якого було прийнято нову кон­ституцію, що поклала початок існуванню режиму п'ятої республіки у Франції.

Політичні партії по-різному намагаються вивести країну з кри­зи. Комуністи закликають до створення нового Народного фронту, водночас активізуються профашистські елементи. У травні 1958 року спалахує заколот військових у Алжирі. За таких умов 1 червня 1958 року парламент доручає генералу де Голлю сформувати уряд і надає йому надзвичайні повноваження.

Де Голль розпускає Національні збори на «канікули» і створює комісію для підготовки нової Конституції. Через 20 днів проект Кон­ституції був готовий, а 28 вересня 1958 року він був схвалений на референдумі. Шостого жовтня 1958 року Конституція П'ятої респуб­ліки набрала чинності.

Структура Конституції 1958 року відрізняється від попередньої Конституції 1946 року. Невелика за обсягом преамбула хоч і згадує про права людини і про Декларацію 1789 року, однак не дає, як це було в Конституції 1946 року, переліку економічних та політичних прав громадян. Побудована нова Конституція за такою схемою: пре­зидент — уряд — парламент.

Центр всієї політичної системи за Конституцією — президент Республіки. Обирається він особливою колегією вибірників на сім років. Президент «стежить за додержанням Конституції», забезпечує своїм арбітражем нормальне функціонування державних органів. «Він є гарантом національної незалежності, територіальної ціліс­ності» (ст. 5). Йому надані широкі постійні прерогативи. Він призна­чає прем'єр-міністра, головує в раді міністрів, здійснює призначен­ня на цивільні і військові посади, він є головою Збройних сил і т.ін. Президент республіки обнародує закони протягом п'ятнадцяти діб, він може до закінчення цього терміну вимагати від парламенту но­вого обговорення закону. Президент має право передати на референ­дум законопроект, що стосується організації державної влади; може достроково розпустити національні збори. Особливе значення має стаття 16 Конституції, яка надає прези­денту надзвичайні повноваження. «Коли установлення Республіки, незалежність нації, цілісність її території і виконання нею міжнарод­них обов'язків опиняться під серйозною і безпосередньою загрозою», а нормальне функціонування органів державної влади буде поруше­не, президент республіки «вживає заходів, які диктуються обстави­нами». Щоб скористатися такою можливістю, президенту слід було провести офіційні консультації з прем'єр-міністром, головами палат парламенту, а також Конституційною радою.

Друге місце в державному механізмі П'ятої республіки займав уряд, який «визначає і здійснює політику Нації» (ст. 20). У його роз­порядженні знаходились адміністративні органи та збройні сили. Прем'єр-міністр посідав особливе місце в цій структурі. Він керував діяльністю уряду, відповідав за національну оборону, забезпечував виконання законів.

Парламент складався з двох палат: національних зборів і сенату. Конституція обмежується тільки констатацією того, що національні збори обираються прямим голосуванням, а сенат — шляхом непря­мого голосування. Питання про термін повноважень кожної палати, кількість її членів, порядок їх обрання і т.ін., як сказано в Консти­туції, будуть визначені органічним законом (ст. 25).

Парламент мав право видавати закони тільки з питань, окресле­них статтею 34 Конституції, тобто встановлювати правила, які стосу­ються: цивільних прав і основних гарантій, наданих громадянам для користування публічними свободами; громадянства, стану і правоздат­ності осіб, сімейних стосунків; визначення злочинів і правопорушень, а також передбачених за них покарань, кримінального судочинства розподілу ставок, податків тощо. З деяких питань парламент встанов­лював лише «загальні правила», або «основні принципи».

Питання, що не входили до сфери законодавства парламенту, вирішувалися «в адміністративному порядку» (ст. 37), тобто пере­дусім шляхом видання декретів кабінету. Передбачалося також де­леговане законодавство. Уряд мав можливість для виконання своїх програм звернутися до парламенту з проханням «дати дозвіл для вжиття шляхом ордонансів протягом обмеженого строку заходів, які звичайно входять у сферу законодавства» (ст. 38). Взагалі у взаємо­відносинах між парламентом і Радою міністрів Конституція надава­ла перевагу кабінету. Якщо парламент не прийме рішення віднос­но фінансових законопроектів протягом сімдесяти днів, їх можна було ввести в дію на основі урядового декрету.

Конституція встановлювала відповідальність уряду перед пар­ламентом (ст. 49). Однак прийняття «резолюції осудження», після якої уряд був повинен піти у відставку, було обставлено численни­ми умовами.

Серед центральних органів Конституція згадує Конституційну раду, дев'ятеро членів якої призначалися на дев'ять років порівну головами палат і президентом (ст. 56). Конституційна рада перевіря­ла правильність виборів президента, депутатів і сенаторів, а також відповідність Конституції нормативних актів, прийнятих парламен­том. Контроль за нормативними актами виконавчої влади здійсню­вала Державна рада.

Таким чином Конституція Франції 1958 року встановила фор­му правління у вигляді змішаної, або президентсько-парламентської республіки.

Основною тенден­цією розвитку політичної системи П'ятої республіки стало подаль­ше посилення президентської влади. Велике значення в зростанні президентських повноважень мала конституційна реформа 1962 року, коли були внесені зміни в порядок вибору президента. Відтепер пре­зидент став обиратися не вибірниками, а безпосередньо виборцями, що значно посилювало незалежність президента від інших консти­туційних установ.

Одночасно розвивалася повна залежність прем'єр-міністра і уря­ду від волі президента, фактична відповідальність уряду перед гла­вою держави.

У квітні 1969 року генерал де Голль залишив пост президента. Однак у такий критичний момент правлячим колам вдалося забезпе­чити наступність влади. Режим президентсько-парламентської рес­публіки виявився досить сталим. За його допомогою було вирішено багато складних економічних і політичних проблем, які стояли пе­ред Францією.

У період між двома світовими війнами у Франції, як і раніше діяли цивільний і торговий кодекси Наполеона. З урахуванням змін у суспільному розвиткові до них вносилися суттєві поправки Законом від 1925 р., окрім акціонерних товариств, дозволено було створення това­риств із обмеженою відповідальністю; власник землі не міг без дозволу держави використовувати рушійну силу води; уряд, пославшись на інтереси безпеки повітряного сполучення, міг зруйнувати будь-яку споруду.

Було змінено фундаментальне положення кодек­са Наполеона про свободу договору. У Франції широ­кого поширення набув формулярний договір і його різновидність, договір через приєднання. Характер­ною рисою розвитку цивільного права була відмова від принципу безумовної обов'язкової сили договору. По­силаючись на непередбачені обставини, одна із сторін могла через суд розірвати контракт, або змінити його умови.

Тривалий час міжнародні зв'язки монополій, їх всесвітнє переплетіння залишалися у Франції за сфе­рою законодавчого регулювання. Закон від 1967 р. встановлює, що будь-яке товариство, органи управ­ління якого знаходяться на території Франції, підко­ряється французьким законам.

У 1935 р. було прийнято закон, за яким будь-яка сторона трудового договору могла розірвати його.

Жінка була визнана повністю дієспроможною у 1938 р., і тільки у 1965 р. їй було надано право займатися професійною діяльністю незалежно від волі чоловіка.

У галузі кримінального права якихось корінних змін не вносилося. Діяв кримінальний кодекс 1810р., правда, з деякими поправками. За законом «Про бойові групи і приватну поліцію» (1935 р.) підлягали розпуску фашистські організації і всі групи, що підбу­рюють до збройних вуличних демонстрацій, які став­лять за мету насильне повалення республіки.

Закон від I960 р. посилює каральні санкції за політичні злочини. У 1940 р. було відмінено суд присяжних, але кримінально-процесуальний кодекс 1958—1960 р. відновлює єдину колегію суддів і при­сяжних.

Державний лад Франції за Конституцією 1958 року

 

 

ПРЕЗИДЕНТ

РЕСПУБЛІКИ

 

КОНСТИТУЦІЙНА

РАДА

 Прем’єр-міністр

ПАРЛАМЕНТ УРЯД

Сенат Рада міністрів

 

Національні ДЕРЖАВНА

 збори РАДА

 

 

Економічна рада

і соціальна рада

 

Генеральна рада Префект

ДЕПАРТАМЕНТ

Висновки

Розглянувши існування Франції з часів закінчення першої світової війни, можна сказати який не легкий шлях пройшла ця республіка, щоб стати такою, яка вона є сьогодні. Це республіка, в якій діє конституція П’ятої республіки від 28 вересня 1958 р. зі змінами, внесеними в 1962 р., 1963 р., 1974 р., 1976 р., 1985 р., 1986 р., 1992 р., 1993 р. і 1995 р. Глава держави - президент, котрий обирається всезагальним прямим голосуванням строком на 7 років. Законодавча влада здійснюється парламентом, який складається з двох палат: Національних зборів та Сенату. Сенат складається з 321 сенатора. Національні збори обираються за мажоритарною системою в 2 тури строком на 5 років. Складаються з 577 членів: 555 членів обираються в 555 виборчих округах в метрополії і 22 члени - в заморських департаментах. Сенат обирається шляхом непрямого голосування за мажоритарною системою строком на 9 років.
В останні десятиріччя помітна тенденція до розвитку децентралізації. Головними партіями є соціалістична (PS), республіканське об'єднання (RRR), Союз за демократію (UDF), комуністична (PCF) та інші.

Франція одна з провідних і економічно розвинутих країн Західної Європи і світу. Її ринок складає біля 70 % ринку Німеччини. Ця країна також цікава і своїми колишніми колоніями, де французькі торговці вміють добре вести бізнес. Більша частина імпорту в колишні колонії Франції йде, традиційно через останню. У Франції відмічено і недостатність кваліфікованої робочої сили, в першу чергу інженерів технічних професій. Робочий тиждень складає 35 годин. Також це високорозвинена індустріально-аграрна країна. По обсягу промислового виробництва вона займає четверте місце в Європі після США, Англії і Німеччини.

Оскільки Франція є однією з рушійних сил європейського інтеграційного процесу, то її діяльність в ЄС і визначення її впливу на прийняття загальноєвропейських рішень дають можливість більш глибоко і повно з’ясувати механізм і особливості формування спільної європейської політики як важливого складника світового історичного процесу новітнього часу.

Франція має широку мережу зовнішньоекономічних зв’язків, інвестує значні капітали в економіку інших країн, і водночас в її економіку надходять капіталовкладення розвинутих країн, насамперед США та країн ЄС.

У 1998р. відбувся очікуваний перелом у відносинах Франції з Україною. Остання починає сприйматися у якості важливого політичного та торговельного партнера.

Література

 

1.  Страхов М. М. “Історія держави і права зарубіжних країн” – Харків, 1999р.

2.  Шевченко О. О. “Історія держави і права зарубіжних країн” – Київ, 1994р.

3.  Макарчук В. С. “Історія держави і права зарубіжних країн” – Київ, 2000р.

Дата: 26.12.2003р.

Підпис: