Навигация
Его (Я) - регулятор, що затримує “вихід” енергії до появи придатного об’єкта розрядки напруження. Рівень формується на основі власного досвіду людини
40997
знаков
0
таблиц
0
изображений
2. Его (Я) - регулятор, що затримує “вихід” енергії до появи придатного об’єкта розрядки напруження. Рівень формується на основі власного досвіду людини.
3. Супер-его (над-Я) - суто соціальна компонента, що вимагає від людини правильної поведінки відповідно до норм; здатність суб’єкта критично оцінювати свої дії, сфера моралі й відповідних почуттів (провина, сумління, співчуття, гордість, шляхетність тощо).
Фрейд вважав, що людьми керують дві головні пристрасті - “інстинкт життя” (сексуальність, лібідо або Ерос) та “інстинкт смерті” (потяг до руйнування, Танатос). Це - природжені імпульси, які контролюються й придушуються суспільством. Особа мусить постійно стримувати свої потяги, що створює психодраму. Соціальність тепер полягає в тому, що біологічні імпульси затиснуті у лещата, а природна енергія знаходить собі альтернативні “виходи” - перевтілюється у різноманітні культурні форми активності (праця, творчість, мистецькі образи, світ ідей тощо). В разі, коли третій рівень особистості руйнується (або він зформований не в повному обсязі), людина може перетворитися на звіроподібну істоту, що, як вважав Фрейд, відбувається в дійсності з деякими психічно хворими, злочинцями, збочинцями, або виникає під час масових психопатій (війна, паніка, погроми).
Тема особистості найбільш детально розробляється школою символічного інтеракціонізму (американські соціологи: Вільям Джемс, Чарлз Хортон Кулі, Джон Д’юі, Джордж Герберт Мід та ін.), яка за допомогою системного методу визначає функції, базисні елементи, рівні структурної організації особистості.
Особистості притаманні чотири функції: а) індикація; б) інтерналізація; в) самість; г) інтеракція. Людина, що набуває цих рис, перетворюється на особистість. Розглянемо їх докладно. Мід визначав особистість як рефлексивний процес, що народжує індикації: людина помічає речі й фіксує відповідні значення або самостійно надає предмету певного значення. Здатність оперувати значеннями - фундаментальна ознака особистості. Ця функція, у свою чергу, відчиняє двері для сприйняття людиною культури й спілкування з іншими особами. Інтерналізація - процес засвоєння, опанування “зовнішніх” цінностей, норм, культурних чинників. Джерелом інтерналізації можуть бути інші люди, письмові документи, інформаційні системи, власні спостереження.
Самість - властивість людини бути об’єктом для самої себе. Індивід може звертатися до себе з запитаннями, отримувати відповіді, тобто самість - здатність особистості вести внутрішній діалог. Вона дозволяє: а) усвідомлювати себе; б) мати концепції про себе; в) апелювати до себе; г) діяти по відношенню до самого себе. Нарешті, функцією особистості є інтеракція - налагодження зв’язків з іншими людьми, здатність особи бути суб’єктом соціального зв’язку. Ця функція інтегрує попередні, бо спілкування вимагає від особи орієнтуватися в системі значень, цінностей, норм і критично сприймати себе, корегувати свою поведінку.
Базисні елементи особистості, їх організація забезпечують наголошені вище функції. В структурі особистості можна виділити кілька чільних підсистем: а) мотиваційний комплекс; б) норми поведінки; в) сукупність значень, на базі якої формуються знання; г) рольові, професійні навички; д) соціально-психологічні риси (особливості характеру, темперамент, рівень чутливості й експресивності тощо).
Провідна роль у структурі належить мотиваційному комплексу, що “відповідає” за мотивацію дій, вчинків людей. Він “сплавляє” зовнішні й внутрішні чинники, визначає цілі, ідеали, до яких прямує особа, тобто детермінує поведінку. Комплекс має дві умовні лінії, що перехрещуються між собою:
1) потреби - інтереси - цілі;
2) цінності - ціннісні орієнтації (стереотипи) - ідеали.
Базисним елементом комплексу є потреби людини. Деякі соціологи взагалі визначають особистість як систему потреб.
Потреба - об’єктивна залежність людини від зовнішнього світу й власної тілесної організації, це - тяготіння до певного предмету, основа, на якій виникають мотиви дій. Потреби демонструють нам протиріччя між наявним і необхідним. Це характеристика об’єктивного в особистості. Це потреба в чомусь, необхідність чогось, що забезпечує ії існування, збереження).
Одну з найбільш цікавих і повних класифікацій потреб дав американський соціолог та соціальний психолог А. Маслоу. Він виділив п’ять видів потреб і розташував їх у висхідному порядку від нижчих до вищих, духовних:
1) фізіологічні;
2) потреби безпеки і якості життя (стабільність умов існування, впевненість у завтрашньому дні, безпека існування, гарантована зайнятість і т.п.;);
3) соціальні потреби (в уподобаннях, належності до колективу, спілкуванні, турботі про інших і увазі до себе, в участі в сучасній трудовій діяльності);
4) потреби престижу (повага з боку інших, службова кар’єра, статус, визнання і висока оцінка);
5) потреби в самореалізації, у творчому самовираженні і т.п.
За Маслоу, потреба кожного нового рівня не може перетворюватися в актуальну, якщо не задоволена попередня. Навряд чи можна погодитися з таким висновком, бо в діяльності можуть віднайти свій вираз різні потреби. Їхня ієрархія визначається багатьма факторами, в тому числі й особливістю конкретної ситуації, культурою суспільства, культурою особистості.”.
Становлення до тих чи інших потреб опосередковане системою цінностей, системою інтересів суспільства і окремих соціальних груп.
Інтерес є усвідомленою потребою, реальним мотивом поведінки, що націлена на задоволення певної потреби. Він має об’єктивно-суб’єктивну природу. Потреби й інтереси особистості лежать в основі її ціннісного ставлення до навколишнього світу, в основі системи її цінностей і ціннісних орієнтацій.
Ціль можна розглядати як умовний ідеальний ланцюг, що поєднує наступне з сьогоденням. Актуалізована мета примушує людину шукати відповідні засоби для її реалізації.
Ціннісні орієнтації та засвоєні особою норми можуть поділяти потреби, інтереси, цілі на “правильні” й “неправильні”. Наприклад, голод є природною нуждою й вітальною потребою людини, вона формує інтерес до їжі й ціль задовольнити потребу в той чи інший спосіб. Але переважна більшість навіть дуже зголоднілих дорослих людей не вдається до крадіжки у крамниці, не вихопить у дитини шкільну булочку. “Вето” на подібні дії накладають внутрішні ціннісні стереотипи й засвоєні норми поведінки. На запитання до самого себе: чи можна це вчинити, внутрішнє “я” відповість: ”Ні, цього робити не можна”. Мотивація людини формується не тільки на основі егоїстичних мотивів, але й з урахуванням суспільних чинників. В разі порушення цього співвідношення виникають різні соціальні відхилення. Таким чином, мотиваційний комплекс сприймає, віддзеркалює, перевтілює як внутрішні біологічні імпульси, так і зовнішні чинники, стимули.
Як стверджує І.М.Рущенко, особистість має багатошарову організацію; існує декілька структурних рівнів, що відповідають залученню людини до певних соціальних груп. “Усі ми належимо до невеликих “ватаг” і маємо змогу спокійно залишатися в їх межах” - писав Дж.Г.Мід. (Цит. там же). Людина сприймає суспільство не абстрактно, а відповідно до того, з якими спільностями, інститутами вона пов’язана. Особистість можна собі уявити як нашарування різних соціокультурних пластів. Кожний шар - система певних потреб, інтересів, цінностей, значень, навичок і та ін.
Під час соціологічного аналізу особистості та її поведінки важливо враховувати те, що практичне ставлення людини до тих чи інших явищ дійсності внутрішньо детерміноване не лише уявленнями, думками про цінності, але й відповідним емоційним ставленням. Соціальна спрямованість поведінки особистості являє собою складну, часто суперечливу єдність раціонального й емоційного. Соціальна характеристика особистості буде неповною без аналізу такого регулятора її поведінки, як соціальні норми. Повноцінним суб’єктом суспільного життя, учасником суспільних відносин особистість стає лише в міру засвоєння та прийняття нею відповідних соціальних норм, які регулюють практично всі сторони життєдіяльності суспільства.
Соціальні норми - загальні правила поведінки в різних соціальних ситуаціях, які поширюються на всіх членів суспільства чи на певні його категорії. Завдяки соціальним нормам розрізнені індивідуальні людські дії і вчинки інтегруються у систему суспільних відносин, формують певний соціальний порядок. Зрозуміти винятковість тієї чи іншої особистості, той чи інший її тип можна, лише дослідивши соціальні норми, яких особистість дотримується не під зовнішнім тиском, примусом, а на основі переконаності в їх необхідності, правомірності, справедливості, в силу співпадання цих норм з її ціннісними орієнтаціями.
Потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, соціальні норми - не вичерпують собою перелік елементів, що визначають спрямованість особистості на спосіб соціальної дії. До системи соціальної спрямованості особистості належать і її переконання, ідеали, світоглядні принципи, смаки, звички та багато інших компонентів, яки вимагають чіткої фіксації і дослідження.
Окрім соціальної спрямованості особистості, найважливішим предметом виміру під час соціологічного аналізу є соціальний потенціал. До цього збірного поняття належать такі особові характеристики, як нахили, здібності, знання, вміння, навички і т.п. Вони визначають у своїй сукупності не те, що людина робить, а те, як вона це робить, тобто спосіб, технологію людської діяльності, її рівень, її ефективність. Багато соціологічних досліджень спрямовано на вимірювання рівня здібностей людей до виконання певних соціальних функцій, їхньої підготовленості до професійної, суспільно-політичної, культурної та іншої діяльності.
Похожие работы
... і навчаються підпорядковувати свою поведінку соціальним нормам. Соціалізація розглядається як процес входження індивіда у світ конкретних соціальних зв'язків та його інтеграція у різні типи соціальних спільнот через культуру, цінності і норми, на основі яких формуються соціальні риси особистості. Соціалізація передбачає включення особистості у сферу соціальних відносин в якості суб'єкта цих ві ...
... змінюється, у відомій мері, за допомогою нових видів переживань. Якщо людина, наприклад, має холеричний темперамент, її спосіб реакції - "швидкий і сильний". Але в чому він швидкий і сильний, це залежить від виду її відносин з миром, від її характеру. Якщо людина плідна, справедлива, любляча особистість, вона буде реагувати швидко й сильно, коли любить, коли розгніваний несправедливістю й коли ...
ерел). Розділ 1. Соціологічні підходи до вивчення особистості та її місця в суспільстві 1.1 Зміст поняття «особистість» – соціологічне визначення Особистість як соціальна якість людини є предметом соціальних наук: філософії, соціології, психології та ін. Соціологія досліджує особистість як суб'єкт соціальних відносин, виділяючи в ній соціально-типові характеристики, які розвиваються ...
... ї соціалізація розглядається у взаємозв'язку з розвитком, вихованням і самовихованням особистості як суб'єкта соціальних відносин. Одним з перших у вітчизняній педагогіці порушив питання про соціалізацію як передумову виховання особистості В. Сухомлинський. Ще тоді, коли проблема соціалізації особистості вважалась „закритою" галуззю радянської педагогічної науки, він писав: „Суспільна сутність ...
0 комментариев