Основні проекти та моделі глобального розвитку

9. Основні проекти та моделі глобального розвитку

Використання сучасної інформаційно-обчислювальної техніки, “об'єктивність” і “ідеологічна нейтральність”, обумовлена застосуванням формальних математичних методів, а також методів системного, функціонального, каузального аналізу, являють собою одну з найбільш характерних рис футурологічних проектів і прогнозів останніх років.

Раніше вже були розглянуті перші моделі світового розвитку (Мир-2, Мир-3) підготовлені під егідою Римського клубу. Тому зупинимося на аналізі “моделей світу” другого покоління, їхнього найтіснішого зв'язку з основними установками сучасної західної футурології, а також розглянемо прикладні аспекти глобального моделювання.

На відміну від моделювання природничо-наукових процесів, моделювання соціальних систем, так само як і глобальне моделювання, нерозривно пов'язане зі світоглядними ціннісними установками самих дослідників. Явно або неявно ці установки неминуче проявляються в процесі моделювання, починаючи від побудови робочих гіпотез та відбору попередньої інформації, й кінчаючи інтерпретацією вихідних даних моделі. Саме вони в значній мірі визначають кінцеві результати дослідження.

Основні проекти й моделі глобального розвитку (52 - програми - А.А.) наведені в роботі /21/. Більшість із них виконані під егідою формально незалежних неурядових організацій типу Римського клубу, приватних інститутів і фондів (фонд Барілоче, Європейський культурний фонд, “Херитидже Фаундейшн” і ін.), різних комісій і т.д. Іншу більшу групу моделей і проектів утворять розробки, виконані дослідницькими підрозділами великих міжнародних корпорацій, банків і міжнародних організацій. До них, насамперед, варто віднести моделі Японського центра економічних досліджень, щорічні доповіді Світового банку, “Чейз Манхеттэн бэнк” та інші. Ці розробки, присвячені в основному аналізу проблем розвитку світового ринкового господарства, як правило, значно більше утилітарні й відкрито представляють інтереси великого бізнесу й міжнародних корпорацій. До цієї групи проектів і моделей тісно примикають і дослідження, виконані в останні роки по прямому замовленню урядів найбільш розвинених країн. Тут, насамперед, слід зазначити прогнозні розробки держдепартаменту й Ради по якості навколишнього середовища США, доповіді Організації економічного співробітництва й розвитку, модель “САРУМ” і інші.

І, нарешті, четверту групу проектів і моделей глобального розвитку представляють розробки, виконані в різних організаціях під егідою ООН, таких, як ЮНЕСКО, ЮНІДО, ЮНКТАД та інші. У цій групі в цей час налічується понад десяток проектів і моделей. Як відзначали експерти ООН, причини такого різкого зростання інтересу до прогнозування перспектив розвитку носять потрійний характер: несподіване усвідомлення того факту, що в умовах різкого ускладнення і взаємозалежності країн сучасного світу вивчення альтернатив майбутнього є необхідною умовою гармонічного світового економічного розвитку; істотне поліпшення можливостей обчислювальної техніки, що дозволяє робити ефективну розробку макроекономічних моделей, і, нарешті, наявність фінансових ресурсів у період інтенсивного економічного росту.

Розглянемо найбільш показові з них. Модель А. Оніші (Японія) є найбільш деталізованою з погляду проблеми регіоналізації, тобто розподілу світу на регіони. Одна з останніх її модифікацій (1983 р.) включає близько 10 000 рівнянь, що описують світову торгівлю з урахуванням механізмів формування поточних цін для 62 регіонів світу.

Питання про найбільш оптимальний регіональний поділ світу є одним з найбільш складних питань, що постали перед розроблювачами глобальних моделей. У цей час стало ясно, що саме регіональний рівень із обліком усього різноманіття місцевих економічних, екологічних і соціокультурних особливостей повинен стати основним при рішенні ГП людства. Як підкреслювалося на першій конференції з проблем майбутнього “Думаємо глобально, діємо локально” (Торонто, 1980), більшість ГП сучасності може бути вирішена тільки на локальному рівні шляхом широкого співробітництва. Однак у цей час уже є ряд національних розробок рішення ГП на національному рівні з урахуванням локальної специфіки й умов, наприклад у Мексиці, Ісландії, Канаді, Китаї. Проект “Китай - 2000”, виконаний Інститутом наукової й технічної інформації Китаю за замовленням Держкомісії з наука та техніки КНР, представляє в цьому зв'язку особливий інтерес внаслідок суттєвих демографічних і економічних проблем, що постають перед цією країною в найближчі десятиліття. Перед розроблювачами проекту була поставлена складна задача: визначити шляхи досягнення досить складних цілей на період до 2000 р. (збільшити в 4 рази випуск промислової й сільськогосподарської продукції). Об'єктивний аналіз можливостей здійснення поставлених цілей показав, що для цього будуть потрібні як мінімум середньорічні темпи приросту виробництва промислової й сільськогосподарської продукції на рівні 7% у рік, що на довгостроковому тимчасовому проміжку є досить важким завданням.

Розробка зазначеного проекту здійснювалася по наступним 10 областям:

Населення країни: сьогодні й завтра;

Аналіз проблем економічного розвитку;

Енергетичні ресурси й програми: у сьогоденні та майбутньому;

Комунікація й транспорт: сучасна ситуація й перспективи на 2000 р.;

Розвиток сільського господарства: прогнози на 2000 рік;

Китай - 2000: проблеми водопостачання;

Споживання та консервація водних ресурсів;

Китай - 2000: лісові ресурси;

Огляд стану мінеральних ресурсів;

Перспективи виробництва й споживання продуктів харчування.

Статистичне наповнення таких моделей здійснюється за допомогою спеціалізованих інтернаціональних агентів, що координуються Секретаріатом ЕЭК ООН, по наступних основних областях:

поставки в економіці окремих країн, розвиток виробництва, зайнятість, процеси нагромадження капіталу, продуктивність праці;

кінцевий попит, розподіл прибутків, споживання, інвестиції й заощадження;

використання енергії;

міжнародні торговельні відносини.

Методологічною основою для китайських розроблювачів послужила глобальна модель “САРУМ”, створена міністерством охорони навколишнього середовища Великобританії. В англійській моделі основна увага приділена опису економічних процесів глобального розвитку в рамках так званої неокласичної економічної теорії. Розглянемо її.

Автори “САРУМ” виділяють наступні шість основних сценаріїв.

Сценарій А припускає згладжування й колегіальне керування конфліктами в найбільш розвинених країнах, що призводить до поліпшення відносин між розвиненими й країнами що розвиваються, активна участь країн, що розвиваються, у світовій торгівлі. Високі, відносно стійкі темпи росту економіки розвинених країн, зближення темпів росту їх економік, продуктивності праці при незначній зміні системи пріоритетів і цінностей. У світі на 2000 р. по сценарію А повинно проживати 6 млрд. людей. Рівень виробництва підвищиться в порівнянні з 1975 р., в 3,4 рази при сумарному споживанні енергії в 14, 6 млрд. т. нафтового еквівалента. Світ, Що Розвивається (крім Китаю) буде робити, відповідно до наведених оцінок, 17% світової промислової продукції. Разом з тим у доповіді підкреслювалося, що, “незважаючи на те, що абсолютне число людей із задовільним доходом буде зростати, значна частина населення буде жити в надзвичайній бідності”.

Сценарії групи В (В1, В2, В3,) містить в цілому припущення, ідентичні зі сценарієм А по відношенню до динаміки внутрішнього розвитку основних індустріально розвинених країн і конфліктів “Північ-Південь”. Однак темпи економічного росту розвинених країн передбачаються “помірними”: у сценарії В1 - внаслідок істотної зміни системи цінностей і соціальної стабільності; у сценаріях В2 і В3 - внаслідок структурних економічних криз на національному й міжнародному рівнях при збереженні існуючої системи цінностей буржуазного суспільства. Розходження між сценаріями В2 і В3 полягає в тім, що перший, подібно сценарію А, припускає зближення темпів росту економік, рівнів продуктивності праці розвинених країн, а другий - поглиблення соціальних і інституціональних розходжень між ними. Відповідно до усередненого варіанта - сценарію В2 - передбачається, наприклад, збільшення світового рівня виробництва з 1975 по 2000г усього в 2,9 рази. Рівень виробництва країн, що розвиваються, упаде в порівнянні зі сценарієм А на 10 - 15 %.

Сценарій С, у якому аналізуються наслідки зростаючої конфронтації між індустріально розвиненими країнами та країнами, що розвиваються, передбачає тісне співробітництво розвинених країн і розробку ними єдиної скоординованої стратегії стосовно країн що розвивається. Низькі темпи росту економіки розвинених країн супроводжуються лібералізацією взаємної торгівлі, зближенням систем цінностей і рівнів продуктивності праці. “Розкол між Північчю й Півднем, - відзначається в доповіді, - буде особливо позначатися на країнах Європейського економічного співтовариства та Японії. Він приведе до значних падінь темпів росту Півночі й глибоких змін в економічних структурах і взаєминах країн третього світу”. /21. С. 119/.

Сценарій D припускає наростання протиріч між розвиненими країнами, зростання протекціонізму та збільшення конфронтації між трьома “зонами впливу”, що концентруються навколо США, Європейського економічного співтовариства та Японії. Ці зони включають регіональні групи країн, що розвиваються, взаємодіючих з відповідними центрами. Темпи економічного росту розвинених країн низькі, спостерігається розбіжність у рівнях продуктивності праці в різних зонах. Серед країн, що розвиваються, уповільнення росту істотно менше завдяки наявності системи пільгових взаємин.

Висновки

Підбиваючи підсумок розгляду основних проблем моделювання соціально-економічних процесів на регіональному й глобальному рівнях, необхідно відзначити наступне:

- ефективність моделей соціально - економічної динаміки буде залежати, насамперед, від того, наскільки вдало в рамках комплексного міждисциплінарного підходу буде здійснений системний аналіз різних областей природничо-наукового й суспільствознавчого знання, інтелекту людини й можливостей сучасної обчислювальної техніки;

- збалансоване співвіднесення соціальних і екологічних проблем із проблемами економічними, механізмів прийняття управлінських рішень із системами цінностей як окремих соціальних груп, так і суспільства в цілому разом з обліком у якості “фонових” цілого ряду самих різнорідних факторів людського буття (демографічних, природних, політичних, культурних і т.д.) представляється необхідною передумовою цілісного розгляду об'єкту моделювання;

- відбиттям зростаючих інтегративних тенденцій сучасного наукового пізнання є й все більш поширені концепції про необхідність розробки всеосяжних адаптивно-екологічних моделей суспільства, здатних виразити його динаміку в контексті загального круговороту енергії й речовини, що відбувається в біосфері;

- при цьому культура, будучи надбіологічно виробленим, регулятивним, життєзабезпечуючим та відтворюючим механізмом людської діяльності, розглядається в якості специфічного неентропійного механізму, завдяки якому соціальні системи виявляються спроможними успішно протистояти ентропійним процесам. У здійсненні даної функції, культура базується на потенціях, створених біологічною еволюцією, використовуючи, однак, якісно інші засоби.

Подібний підхід, заснований на синтезі досягнень сучасної культурологи з поданням про суспільство як про термодинамічну систему, що само організується, потенційно уможливлює цілісний опис адаптивний-екологічної динаміки соціально - економічних систем і може вплинути на подальший розвиток глобального моделювання. Даний підхід створює можливість обліку регіональних способів адаптації історичних суспільств та локальних культур, що, як правило, повністю ігнорується в існуючих моделях глобального рівня.

Сьогодні з достатнім ступенем ясності це усвідомлюють і самі розроблювачі моделей соціально-економічної динаміки на регіональному та глобальному рівнях. Дж. Форрестер у цьому зв'язку відзначав: “Очікування інтернаціонального дозволу напруг, викликаних процесами росту, може бути непродуктивним. Замість цього на глобальному рівні ми повинні створити механізми, у рамках яких кожні нації могла б індивідуально вирішити свої проблеми”.

У цей час є всі підстави затверджувати, що пора невтримної ейфорії 60 - 70-х років відносно можливостей використання математичних методів для цілей моделювання й прогнозування динаміки соціально-екологічних і соціально - економічних систем на різних рівнях пройшла. Сьогодні вже відомі границі застосування цих методів. Принципова неможливість повної формалізації систем переваг і ціннісних установок людини, процедур прийняття рішень, механізмів цілепокладання соціокультурної адаптації вимагає при розробці стратегії соціально-екологічного розвитку розумно сполучити методи моделювання з експертними процедурами, підвищувати рівень обґрунтованості й колегіальності прийнятих рішень.

Список використаної літератури

1. Д.М. Гвишиани. Глобальные проблемы и роль науки в их решении // Вопросы философии, 1979, №7.

2. Д.М. Гвишиани. Наука и глобальные проблемы современности // Вопросы философии, 1981, № 3.

3. Глобализация как социальный процесс: возможности и перспективы // РЖ (сводный реферат) Социальные и гуманитарные науки. 1994. - № 3. С.39-54.

4. Глобальные проблемы в рамках ООН (под ред. П. Тейлора и А.Дж. Р. Грум). М., 1990.

5. Глобальные проблемы человечества (обзор ж-ла “Futurist”) М., 1990.

6. В.Н. Игнатьев. Проблема человека и “мировая проблематика” // Вопросы философии, 1981, № 3.

7. П.Л. Капица. Научный и социальный подход к решению глобальных проблем // Вопросы философии, 1977, № 1.

8. А. Кинг, Б Шнайдер. Первая глобальная революция. Доклад Римского клуба. М., 1991.

9. В.М. Лейбин. “Модели мира” и образ человека (Критический анализ идей Римского клуба). М., 1982.

10. М.М. Максимов, О.Н. Быков, Г.И. Мирский и др. Глобальные проблемы современности. М., 1981.

11. В. Носович. Философия и глобальные проблемы современности. Таллин. 1988..

12. Э. Пестель. За пределами роста. М., 1988.

13. А. Печчеи. Человеческие качества. М., 1985.

14. Политология: Энциклопедический словарь. Отв. ред. и сост.: Ю.И.Аверьянов. М., 1993.

15. И.А. Родионова. Глобальные проблемы человечества: учебное пособие для учащихся и студентов. 2-е изд., испр. и доп. М., 1995.

16. Я.В. Сиверц ван Рейзема. Философия планетаризма. М., 1995.

17. Ю. Федоров. Римский клуб: поиски буржуазного реформирования // Международная экономика и международные отношения, 1977, № 12.

18. И.Г. Фролов. Философия глобальных проблем // Вопросы философии, 1980, № 2.

19. Г.С. Хозин. Глобальные проблемы современности. М., 1982.

20. А.Н. Чумаков. Философия глобальных проблем. М., 1994.

21. В.В. Косолапов, А.Н. Гончаренко. ХХI век в зеркале футурологии. М.,1987.