Економічний зміст податків і платежів

ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ ПОДАТКІВ ТА ПЛАТЕЖІВ

1 Податки та історія їх встановлення

Початковим етапом виникнення податків як економічної категорії постало формування держави й перехід від натурального господарювання до грошового вираження. На ранніх етапах розвитку економічної думки під податком розуміли без еквівалентний платіж, тобто громадяни, які сплатили його, не отримували натомість від держави ні благ, ні особливих прав.

На певному етапі історичного розвитку людства податки взагалі не були основними доходами держави. До XVII ст. податки мали тимчасовий характер, вводились час від часу на визначені цілі. Така ситуація зберігалась у більшості країн до останньої третини ХІХ ст. Оскільки першою функцією держави був захист від зовнішнього ворога, то причиною перших постійних податків було розширення масштабів воєнних дій, утримання регулярної армії. Ранні теоретики називали податок викупом, який феодали сплачували за звільнення від обов’язку захисту країни. Тому вважається, що податки породжені війною.

Історія цивілізації свідчить про те, що в різні періоди розвитку суспільства вводились різноманітні податки - на землю, майно, прибуток, цінні папери, спадщину та дарування, додану вартість, заробітну плату, акцизи, подушні податки тощо. Найбільшого розвитку податки сягають при умові розвинутої ринкової економіки. Вони стають об`єктивним елементом фінансових відносин між державою та юридичними й фізичними особами. Формується завершена модель податкової системи кожної держави (визначаються методи й об'єкти оподаткування, ставки податків, строки їх сплати, контроль за витрачанням).

З розвитком науки про державу виникла потреба у глибшому визначенні щодо податків. Призначення постійного джерела доходів держави податки набули в середині XVII ст., в цей період їх сплата була регулярною.

Сплата податків завжди призводила до зменшення доходів платника, тому необхідно було теоретично обґрунтувати їх необхідність та визначити основні принципи оподаткування. Французький вчений Монтеск’є визначив податки як «частину, яку кожен громадянин віддає зі свого майна для того, щоб забезпечити охорону тієї частини, що залишається в нього аби використати її з більшим задоволенням». Проте найвидатніші представники класичної школи в особі А. Сміта і Д. Рікардо глибше обґрунтували питання економічної природи податків, їх зв`язку з послугами, яку надає держава. А. Сміт, зокрема, стверджує, що податок - це сплата за послуги держави. Він був переконаний, що продуктивною є праця лише в сфері матеріального виробництва, тому об`єктом оподаткування повинні бути земельна рента, прибуток і заробітна плата. Такої точки зору дотримувався і російський економіст М.І. Тургенєв.

Значний вклад у теорію податків, особливо в обґрунтування принципів оподаткування, вніс німецький вчений А. Вагнер. Він першим визнав необхідність оподаткування капіталу. На початку 30-х років XX століття податки на власність, тобто на капітал, посіли провідне місце в доходах бюджетів багатьох економічно розвинутих країн Європи.

Італійський економіст Ф. Нітті звернув увагу на рівень оподаткування. Він доводить необхідність скасування непрямих податків, тому що вони скорочують споживання, а відповідно скорочується і виробництво. З огляду на це почала досить активно досліджуватись проблема оптимальної ставки податків. Американський економіст А. Лаффер встановив математичну залежність доходів бюджету від ставок податків - збільшення податків за рахунок підвищення ставок на певному етапі не компенсує скорочення доходів, яке відбувається за рахунок зменшення бази оподаткування. За висновками А. Лаффера високі податки зменшують підприємницьку активність, що призводить до скорочення бази оподаткування.

Визначення економічної природи й суті податків пройшло в науці досить складний шлях. Е. Селігман писав: спочатку податки розглядались як подарунок урядові, потім були формою виконання прохання уряду, наданням допомоги, пожертвою, потім виступали як виконання обов`язку, врешті - примусовим платежем і на при кінці - обов'язковим внеском, визначеним урядом чи встановленим парламентом за допомогою відповідного закону.

2 Економічний зміст податків та платежів, його визначення, класифікаційні підходи

За економічною сутність податки є обов'язковими платежами, що вилучаються державою з доходів юридичних чи фізичних осіб до відповідного бюджету для фінансування витрат держави, передбачених її конституцією та іншими законодавчими актами. Податок - це форма примусового відчуження результатів діяльності суб'єктів, реалізуючих своє податкове зобов'язання, в державну або комунальну власність, вноситься до бюджету відповідного рівня (або цільового фонду) на підставі закону (чи акту органа місцевого самоврядування) і виступає як обов'язковий, нецільовий, безумовний, безоплатний та безповоротній платіж. На перший погляд, податки виражають односторонні відносини держави з підприємцями та населенням під час їх сплати, але з іншого боку податки дають змогу мати зворотній зв'язок із платниками завдяки фінансуванню відповідних витрат.

Вся сукупність податків, зборів, відрахувань і платежів державі становлять її податкову систему, яка має свою структуру, тобто класифікацію податків залежно від різних ознак.

При введенні податки наділяються певними функціями або призначенням. Кожен податок виконує передусім фіскальну функцію, тобто забезпечує надходження коштів до бюджету для задоволення потреб суспільства. Важливо підкреслити стабільність фіскальної функції податків. Остання визначає не тільки формування переліку надходжень до бюджету, а й механізм цих надходжень, який діє на постійній, стабільній основі, та забезпечує централізоване стягнення податків.

Регулююча функція виступає свого роду доповненням попередньої та торкається як регулювання виробництва, так і регулювання споживання. При цьому регулюючий механізм здійснюється незалежно від бажань держави. Часто під регулюючою функцією розуміють лише надання пільг окремим галузям або виробникам. Проте податкове регулювання - більш складний механізм, який враховує не тільки податкове тиснення, але й перспективи того чи іншого виду діяльності, рівні дохідності та інше.

Розподільча функція являється відображенням фіскальної: поповнити казну, а потім розподілити одержані кошти. Але на стадії розподілу ця функція тісно переплітається з регулюючою функцією. Наприклад непрямі податки, які регулюють споживання, створюють фундамент для перерозподілу коштів з одних платників до інших. Це дозволяє говорити про існування первинного і вторинного перерозподілу за допомогою податків.

Стимулююча (де стимулююча) функція створює орієнтири для розвитку або згортання виробництва. Як і регулююча, вона може бути пов'язана з застосуванням механізму пільг, зміною об'єкту оподаткування, зменшенням бази оподаткування, Іноді цю функцію розглядають як різновид регулюючої. Як підтверджує світовий досвід, надання податкам стимулюючих і регуляційних функцій потребує тривалого опрацювання порядку їх обчислення, сплати, надання пільг.

Контрольна функція реалізується в ході оподаткування при регламентації державою фінансово - господарської діяльності підприємств і організацій, отриманні доходів громадянами, використанні ними майна. За допомогою цієї функції оцінюється раціональність, стабільність податкової системи, перевіряється, наскільки податки відповідають реалізації цілі при сучасних умовах.

Вся сукупність податків вимагає певної їх систематизації за окремими ознаками. Розглянемо найголовніші.

В залежності від платника податки поділяються на:

– податки з юридичних осіб (податок на прибуток, ПДВ );

– податки з фізичних осіб (податок з доходів);

– змішані податки, які сплачують і юридичні і фізичні особи (податок з власників транспортних засобів, земельні податки).

В залежності від форми оподаткування:

– прямі (прибутково - майнові) - податки, які стягуються в процесі придбання і акумуляції матеріальних благ, що визначаються розміром об'єкту оподаткування, включаються до ціни товару і сплачуються виробником або власником;

– непрямі (на споживання) - податки ,що стягуються в процесі витрачання матеріальних благ, визначаються розміром споживання, включаються у вигляді надбавки до ціни товару і сплачуються споживачем.

Головна різниця між прямими та непрямими податками полягає в участі утворення ціни. Якщо прямі податки закладаються до ціни на стадії виробництва у виробника, то непрямі - тільки на стадії реалізації і як надбавка до ціни товару.

В залежності від компетенції органу, регулюючого вид податку:

– загальнодержавні - податки, що встановлюються вищими органами державної влади по всій її території;

– місцеві (регіональні) - податки, що встановлюються як вищими, так і місцевими органами влади, але вводяться тільки рішенням місцевого органу, діють на відповідній території і зараховуються до місцевих бюджетів.

Така структура податків є характерною для унітарної держави, а різні підвиди регіональних податків виникають в залежності від особливостей суб`єктів федерації. В Україні види податків і зборів, що підлягають сплаті в державний або місцеві бюджети, визначаються Законом України «Про систему оподаткування».

В залежності від способу стягнення

– часткові (кількісні) - встановлюють розмір податку для кожного платника окремо, враховуючи майновий стан платника та його можливість сплати. Загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників податку;

– розкладні (репартиаційні) - податки, які нараховуються на цілу корпорацію платників, що потім самостійно здійснюють між собою кінцевий розподіл податкового тягаря. Історично це перша форма стягнення податку, яка пройшла декілька етапів: перший - встановлення загальної суми доходів, які потребує держава; другий — розподілення цієї суми між територіальними одиницями; третій - розподілення її між платниками. Зараз застосовується на місцевому рівні.

В залежності від каналу надходження:

– державні - податки, які повністю надходять в державний бюджет;

– місцеві - податки, що повністю надходять до місцевих бюджетів;

– пропорційні - податки, що розподіляються між державним і місцевими бюджетами згідно визначеній пропорції;

– позабюджетні - податки, що надходять в визначені фонди.

В залежності від характеру використання:

– загального призначення - податки, які використовуються на загальні потреби, без конкретизації заходів чи затрат, на які вони витрачаються;

– цільові - податки, що зараховуються до позабюджетних цільових фондів та призначені для цільового використання. Сучасне податкове законодавство широко використовує систему цільових податків.

В залежності від періодичності стягнення:

– разові податки - сплачуються один раз протягом визначеного періоду;

– систематичні (регулярні) - сплачуються регулярно через визначені проміжки часу і протягом всього періоду діяльності платника.

В залежності від обліку податкового платежу:

– податки, що фінансуються споживачем (акцизи, ПДВ);

– податки, що включаються до собівартості (податок з власників транспортних засобів, земельний податок);

– податки, що фінансуються за рахунок балансового прибутку, тобто прибутку до сплати податку на прибуток (податок на майно, податок на рекламу);

– податки, що фінансуються за рахунок чистого прибутку ( збір за право торгівлі, за використання національної символіки).

Принципи побудови системи оподаткування, що вперше були сформульовані А.Смітом в його роботі «Дослідження про природу та причина багатства народів» зводяться до наступних понять: все спільність, справедливість, визначеність, зручність. Ці загальні принципи оподаткування згодом розширювались, трансформувались під впливом соціально – економічних і політичних перетворювань. В даний момент вони відображають особливості і тенденції сучасної податкової системи:

– стабільність і періодичність — основні податкові платежі і правила стягнення податку повинні залишатися незмінними протягом визначеного періоду;

– високий рівень розвитку регулюючої функції;

– гнучкість - передбачає оперативну зміну податкових платежів, засобів їх нарахування. Системи пільг і санкцій в залежності від зміни ситуації;

– рівновага - забезпечує орієнтацію держави на підтримку за допомогою податків структурно - відтворювальної рівноваги;

– рухливість - відображає чутливість податкових платежів до зміни в галузі формування бази оподаткування чи при появі нових певних форм податків;

– вираження чіткої антиінфляційної спрямованості через податкове вилучення;

– зручність для платника при внесені податкових платежів і для контролюючого суб`єкту при стягненні податку. Процедури розрахунку та сплати податків повинні бути простими і зрозумілими;

– рівність – рівень податкової ставки повинен встановлюватись з урахуванням можливостей платника податків;

– стимулювання, тобто формування економічних і правових інтересів при здійснені певного виду діяльності і отримані більш високих доходів;

– економічність - співвідносити витрати на збір податку і доходів від збору цього податку;

– рівномірність охоплення — передбачає раціональне виділення в ролі об'єкту оподаткування різних елементів вартості чи видів діяльності [13].

Практика побудови податкових систем та їх функціонування в країнах Західної Європи виділяє декілька специфічних принципів побудови системи оподаткування: податки і витрати, пов'язані з їх стягненням, повинні мінімізуватись з метою переорієнтації з фіскальної функції на стимулюючу; справедливість використання податкових важелів, недопущення подвійного оподаткування; порядок стягнення податку повинен виходити з мінімального втручання в справи платника податку; сума сплаченого податку повинна бути еквівалентна вартості отриманих від держави послуг; податки повинні характеризуватись чіткою бюджетною спрямованістю.