Навигация
Особливості інфляції в Україні
40507
знаков
0
таблиц
3
изображения
2. Особливості інфляції в Україні
2.1 Системні особливості розвитку інфляційних процесів в Україні
Одразу зазначимо, що Національний банк України стурбований не самим фактом перевищення вже у вересні річного урядового інфляційного прогнозу в обсязі 7.5%. Будемо відверті, ще в момент оголошення зазначеного прогнозу існували неабиякі сумніви в його реальності, і Національний банк ще тоді вказував на це урядові. Також не вважаємо за доцільне зосереджувати надмірну увагу на конкретному розмірі індексу споживчих цін. У будь-якому разі інфляційна динаміка 2007 року не може задовольнити нікого – ні владу, ні бізнес, ні тим паче пересічних громадян. Адже кожен додатковий відсоток інфляції у сукупності «з'їдає» більш як півмільярда гривень у реальних доходах населення.
Набагато більше Національний банк сьогодні стурбований глобальними тенденціями, які превалюють в інфляційному розвитку впродовж останнього часу. Адже за певних умов рівень інфляції, який трохи перевищує 10%, може і не викликати негайного зниження темпів економічного зростання. Це підтверджують і нинішні цілком прийнятні темпи реального зростання ВВП в Україні (7.3% у січні – жовтні 2007 року). Однак за таких умов інфляційна динаміка стає значно менш керованою, що істотно збільшує ймовірність її значного прискорення і досягнення таких меж, коли без вжиття радикальних заходів у країні буде неможливо відновити макроекономічну стабільність. Саме тому провідні країни світу так багато уваги приділяють інфляції і намагаються підтримувати її на низькому рівні. Однак головне навіть не це, а те, яким чином в Україні реагують на посилення цінового тиску. На жаль, антиінфляційні заходи, які час від часу ухвалює уряд (і які зводяться переважно до підписання меморандумів із підприємцями, посилення моніторингу цін та адміністративного регулювання граничної рентабельності і торговельних надбавок), швидше покликані гасити вже існуючі пожежі і можуть бути ефективними лише в короткострокову періоді. Водночас в Україні не вживаються заходи щодо нівелювання системних передумов розгортання інфляційного тиску, про які скажемо нижче.
Основна проблема – нехтування елементарними економічними канонами при розробці та реалізації державної економічної політики, насамперед – у частині опрацювання рішень про збільшення заробітної плати, пенсій та інших соціальних платежів. Звичайно, підвищення стандартів життя населення має бути наріжним каменем усієї економічної політики. Однак якщо до цього питання підходити без належного врахування реальних можливостей економіки, остання неодмінно відреагує виникненням макроекономічних диспропорцій, що в підсумку позначиться і на динаміці цін.
Так, в Україні неадекватні темпи зростання заробітної плати і продуктивності праці. Якщо взяти за базу перший квартал 2001 року, то реальна заробітна плата збільшилася в три рази, а продуктивність праці – в 1.7 рази. Цілком очевидно, що якщо заробітна плата зростає істотно вищими темпами, ніж продуктивність праці, то додаткові доходи кожним конкретним робітником не заробляються (за рахунок вищої ефективності праці), а отримуються в порядку перерозподілу за рахунок доходів інших суб'єктів господарювання, зокрема роботодавців або власників бізнесу. Втім, зрозуміло, що останні аж ніяк не бажають втрачати власний шмат пирога і намагаються перекласти додаткові витрати на плечі інших економічних агентів (у тому числі тих же робітників) через підвищення відпускної ціни на свою продукцію.
За результатами опитувань керівників 1200 підприємств, що їх регулярно проводить Національний банк, серед низки факторів, котрі впливають на ціни реалізації, дедалі більше зростає роль вартості трудових ресурсів. Цей фактор продовжують називати у першій трійці негативних чинників респонденти підприємств майже всіх видів економічної діяльності.
Здається, наведеного має бути цілком достатньо, аби зрозуміти, що адміністративне підвищення соціальних стандартів (зокрема розміру мінімальної заробітної плати) має обов'язково узгоджуватися з підвищенням ефективності праці. До речі, при аналізі економічних і монетарних процесів в економічно розвинутих країнах, зокрема у США, одне з чільних місць відводиться показникові продуктивності праці, тоді як в Україні переважна більшість аналітиків звертає на нього мало уваги.
Необґрунтоване форсування підвищення соціальних стандартів життя тисне на ціни і з боку попиту через неадекватність співвідношення зростання ВВП і доходів населення. В принципі, в умовах низького рівня життя переважної більшості населення темпи зростання доходів громадян і повинні випереджати темпи зростання ВВП. Однак усе має бути в розумних межах, яких в Україні впродовж останніх років не дотримувалися. Так, у 2004 році темпи зростання реальних наявних доходів населення становили 19.6% при зростанні реального ВВП на 12.1%; у 2005-му ці цифри становили відповідно 23.9 та 2.7%, 2006-му – 16.1 та 7.1%, за дев'ять місяців 2007 року – 11.7 та 7.3% [6].
Навіть порівняно з іншими перехідними економіками у співвідношенні зарплат та ВВП на душу населення Україна не пасе задніх (див. графіки), і для забезпечення стійкого економічного розвитку необхідно робити акцент насамперед на зростанні продуктивності праці, а вже відповідно до цього визначати можливості для подальшого зростання доходів населення.
Очевидно, що за таких умов виникають труднощі з товарним забезпеченням зростаючої грошової пропозиції з боку населення, які посилюються неоптимальною структурою економічного зростання. Зокрема, у 2007 році більша частина приросту ВВП забезпечена компонентами, які прямо не стосуються матеріального виробництва (чисті податки, оптова та роздрібна торгівля) і, відповідно, забезпечення належного товарного покриття під зростаючий попит з боку населення.
Водночас із галузей, безпосередньо причетних до наповнення товарною масою споживчого ринку, високі темпи демонструють лише харчова (зростання на 13.3% у січні – вересні 2007 року) та деревообробна (12.4%). А в легкій промисловості обсяги виробництва зменшилися на 0.2, сільському господарстві – на 4.7%.
У такій ситуації нас частково виручає імпорт товарів та послуг, обсяги якого в номінальному вимірі у січні – вересні 2007 року збільшилися на 36.3%. Однак імпорт може задовольнити додаткові потреби громадян далеко не за всіма позиціями. Тим більше у сфері послуг (перукарні, ремонт житла, освіта тощо). Крім того, слід пам'ятати, що надмірне зростання обсягів імпорту, зокрема споживчого, погіршує поточний рахунок платіжного балансу та негативно впливає на економічне зростання, у тому числі за рахунок витіснення з відповідних сегментів ринку вітчизняних підприємств.
Таким чином, друга системна проблема полягає в тому, що здійснення ефективної політики зростання доходів населення не супроводжувалося дієвими заходами зі зростання пропозиції споживчих товарів і послуг. Такі заходи мають концентруватися насамперед довкола стимулювання розвитку малого та середнього бізнесу, який має взяти на себе значну частину задоволення зростаючих споживчих потреб населення. Втім, ілюстрацією «успіхів» у цьому напрямі є результати нещодавно оприлюдненого звіту Світового банку та Міжнародної фінансової корпорації, відповідно до якого у сфері регулювання підприємництва Україна обіймає 139-ту позицію зі 178 країн [10]. Саме недостатня увага до проблем розвитку малого та середнього бізнесу в підсумку призводить до того, що для більшої частини населення України цілий ряд звичних для європейця послуг (відвідання ресторанів, оренда авто, літній відпочинок, послуги фітнес-центрів тощо) є недоступним. У результаті в громадян немає особливого вибору – лише йти з отриманими коштами на продовольчий ринок і створювати там додатковий попит.
Третя системна проблема вбачається в тому, що уряд не має чітко напрацьованих механізмів упередження виникнення шокових ситуацій на споживчому ринку. Скільки вже сказано про необхідність ефективного використання такого інструменту, як товарні інтервенції, а віз і нині там. Чи може влада похвалитися дієвим здійсненням антимонопольної політики та ефективним регулюванням тарифів природних монополій? Чи існує взагалі хоч якийсь план дій у сфері регулювання тарифів і цін на житлово-комунальні послуги, чи вибудовано нарешті ефективну систему запобіжників та компенсаторів чергового зростання цін на газ тощо? Дуже хотілося б мати чіткі відповіді на ці запитання.
Утім, навіть за таких умов цілком можливо було б знизити обсяг попиту на споживчому ринку, грамотно спрямувавши доходи громадян на інвестування та заощадження. Однак рівень розвитку фінансового ринку залишається дуже низьким, і це є четвертою системною проблемою. Фактично переважна більшість населення сьогодні не має альтернативи розміщенню своїх тимчасово вільних коштів – тільки банківський депозит. Однак банки далеко не завжди можуть задовольнити потреби громадян як щодо вартості депозитів (особливо в умовах їхньої орієнтації на залучення дешевших коштів за кордоном), так і щодо спектра послуг (багато громадян уже дозріло до того, щоб вкладати кошти в ті ж пенсійні програми, однак елементарно не знає, як це зробити). Тож недостатній розвиток фондового ринку і сегмента небанківських фінансових установ не дає змоги вести мову про формування додаткових дієвих каналів відволікання коштів населення від споживчого ринку та спрямування їх на інвестиційні цілі.
Одним із вагомих наслідків нерозвинутості фондового ринку з точки зору забезпечення цінової стабільності є зменшення ефективності монетарного регулювання економічних процесів. Адже одним із головних інструментів впливу центрального банку на обсяг грошової пропозиції є операції з державними цінними паперами на відкритому ринку. Однак за відсутності ліквідного та прозорого ринку державних боргових зобов'язань ефективне проведення таких операцій в Україні сьогодні неможливе.
Окремим рядком слід виділити відсутність належної культури здійснення комунікацій з громадськістю з питань, пов'язаних із розвитком інфляційних процесів. В економічно розвинутих країнах одним із головних елементів політики з досягнення інфляційних цілей є ефективна система комунікацій з громадськістю, через яку здійснюється вплив насамперед на інфляційні очікування суб'єктів господарювання. В Україні ж, на жаль, досить часто непродумані та упереджені заяви окремих посадових осіб лише підбурюють процеси зростання цін. Про представників політичної опозиції в таких випадках годі й говорити. На жаль, окремі діячі ніяк не зрозуміють, що для політика, який справді піклується про долю країни, навіть у період передвиборних перегонів не може бути зняте табу на нагнітання пристрастей в інфляційному питанні.
Ну і нарешті, не можна не звернути увагу на інституційний аспект, який полягає у невизначеності відповідальності за утримання стабільності цін. Статтею 6 Закону України «Про Національний банк України» передбачено, що Національний банк сприяє дотриманню цінової стабільності лише у межах своїх повноважен [1]. Хто відповідає за забезпечення стабільності цін у державі загалом, законодавством не визначено.
Стаття 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» визначає лише, що одним з основних завдань Кабінету Міністрів є забезпечення проведення цінової політики. [2] Однак «забезпечення проведення цінової політики» та «забезпечення стабільності цін» – дещо різні речі. Фактично в Україні немає державної інституції, яка б несла відповідальність за стабільність цін. А там, де немає відповідальних, як відомо, створюються передумови для виникнення безвідповідальності, що в такій важливій сфері, як забезпечення цінової стабільності, неприпустимо.
2.2 Інфляційні процеси в Україні періоду 2008–2010 років
Міжнародний центр перспективних досліджень (МЦПД) поліпшив прогноз зростання валового внутрішнього продукту (ВВП) в Україні в 2008 році з 6,5% до 6,7%, але погіршив прогноз інфляції – з 10% до 19,5%, повідомляється в прес-релізі Центру [4].
«Ми передбачаємо, що реальний ВВП збільшиться на 6,7%, 6,6% і 5,9% протягом 2008–2010 років відповідно. Індекс споживчих цін виросте на 19,5%, 12% і 10% в 2008–2010 роках відповідно», – вказується в прес-релізі.
Як повідомлялося, у січні-2008 МЦПД очікував, що ВВП виросте на 6,5% в 2008 році і на 5,5% щорічно в 2009–2010 роках при щорічній інфляції на рівні 10%, 9,5% і 9% відповідно. Реальне зростання ВВП України за січень-березень 2008 склало 6%, при інфляції 9,7%. Уряд планує переглянути макропрогнози на поточний рік, але поки офіційні очікування на 2008 рік передбачають зростання реального ВВП на 6,8% при інфляції 9,6%. В 2007 році інфляція склала 16,6%, а ВВП виріс на 7,6%.
Відповідно до прес-релізу МЦПД, урядові заходи щодо стримування зростання цін можуть виявитися недостатньо ефективними. «Зростання цін темпом, близьким до 20% на рік, загрожує макроекономічній стабільності. Висока інфляція приведе до збільшення номінальних ставок по кредитах та уповільнення довгострокового кредитування. Індексація в бюджетному секторі і перегляд прожиткового мінімуму буде обумовлювати стрибкоподібну зміну доходів населення», – відзначається в прес-релізі.
«Зміни в монетарній політиці, на нашу думку, не будуть мати істотного впливу на ціни з урахуванням немонетарної природи головних факторів інфляції. Більшість антиінфляційних заходів уряду також не будуть дієвими», – вважають експерти Центру.
При цьому, відповідно до прес-релізу, інфляція може сповільнитися лише в 2009–2010 р. завдяки меншим темпам зростання ресурсних цін у світі і внутрішнього споживання.
МЦПД також прогнозує, що імпорт в Україну буде рости швидше, ніж експорт із країни, що приведе до погіршення дефіциту поточного рахунку.
«Погіршення сальдо поточного рахунку в 2008–2009 роках буде компенсовано більшим припливом інвестиційного та боргового капіталу по фінансовому рахунку платіжного балансу. В 2010 році валютні резерви скоротяться через необхідність покриття зовнішньоторговельного дефіциту і виплат по зовнішніх кредитах приватного сектора», – відзначається в прес-релізі.
Разом з тим, за оцінкою Центру, офіційний курс гривні збережеться незмінним. «НБУ буде втримувати курс незмінним на рівні 5,05 грн/$ до кінця прогнозного періоду (2008–2010 р. – ІФ). Ревальваційний тиск на гривню буде слабшати в міру зростання дефіциту торговельного балансу, а в 2010 році зміниться на девальваційний. У той же час недооціненість національної валюти та уповільнення інфляції дадуть можливість утримувати курс незмінним», – вважають у МПЦД.
Щодо політичної ситуації в країні в прес-релізі відзначається, що її визначає конкуренція між президентом і прем'єр-міністром України.
«Передвиборна кампанія почалася… Юлія Тимошенко (прем'єр – ІФ) є фаворитом президентської гонки. Коаліція (у парламенті – ІФ) існує формально, уряд діє в умовах «уряду меншості», – констатується в прес-релізі.
При цьому, за оцінкою МЦПД, росте ймовірність дострокових парламентських виборів наприкінці 2008 року.
У прес-релізі також указується, що прогноз розвитку розроблений із припущення, що, серед іншого, ціна імпортованого газу буде становити $179,5 за 1 тис. куб. м в 2008 році, а в 2009–2010 роках – $250–270 за 1 тис. куб. м і $290–320 за 1 тис. куб. м відповідно. Крім того, прогноз опирається на очікування подальшого подорожчання чорних металів і мінеральних добрив на зовнішньому ринку, приватизації Одеського припортового заводу та «Укртелекому» в 2008 році.
Індекси споживчих цін (ІСЦ) та цін виробників промислової продукції (ІЦВ) у лютому 2010 р. становили відповідно 101,9% і 101,9%, повідомляє Держкомстат України [3]. На споживчому ринку у січні 2010 р. ціни на продукти харчування та безалкогольні напої зросли на 3,5%. Найбільше (на 26,2% та 17,8%) подорожчали картопля та цукор. На 7,9% зросли ціни на сир і м'який сир, на 3% зросли ціни на хліб і хлібопродукти, на 0,4% зменшились ціни на м'ясо та м'ясопродукти.Ціни (тарифи) на житло, воду, електроенергію, газ та інші види палива зросли на 0,2%.Зростання цін у сфері охорони здоров'я на 0,9% відбулося за рахунок подорожчання фармацевтичної продукції, медичних товарів та обладнання (на 1%), та амбулаторних послуг (на 1%).Зростання цін на транспорт становило 1,7% [11]. Нагадаємо, у січні 2009 р. рівень інфляції склав 1,8%.
У свою чергу, виконавчий директор НБУ Ігор Шумило відзначав, що інфляція в 2010 р. може скласти однозначне число. Однак, за його словами, такий прогноз буде багато в чому залежати від адміністративного підвищення цін.
З ним згоден і керівник групи радників глави НБУ Валерій Литвицький. На його думку, січневий показник інфляції на рівні 1,8% дає надію на збереження інфляції за підсумками 2010 року в межах однозначної цифри. За оцінками В. Литвицького, січень 2010 р. засвідчив «завершення рецесійного періоду» в українській економіці. «Сигналом до цього є те, що ціни виробників у січні зросли на 1,9% проти 0,2% у січні 2009 року. Це може свідчити про ознаки розігріву економіки», – відзначав експерт.
Міністр економіки України Б. Данилишин також прогнозує, що інфляція в цьому році буде на рівні однозначних чисел, а саме 9,7%. Він же заявляв у кінці січня ц.р., що економічних підстав для підвищення цін на основні продукти харчування немає.
Динаміку зміни індексу споживчих цін у 2000–2008 роках показано на графіку 1.1.
Графік 1.1 Динаміка змін індексу споживчих цін (індекс інфляції) до попереднього місяця в Україні у 2000–2008 рр.
Похожие работы
... продукту до переліку соціально значущих товарів. Не виключно, він також обмежить рентабельність торгових точок. Однак ці дії навряд чи призведуть до охолодження інфляції, яка восени стрімко набирає обертів.[5] Шляхи подолання інфляції в Україні Ряд економістів пояснюють високий рівень інфляції насамперед штучно завищеним доходам населення. Так, на думку колишнього голови ради Нацбанку А. ...
... тісну прив'язку до енергопостачання з цієї країни. По суті, в Україні склалася ненормальна, однобока структура постачання енергоносіїв, яку, на жаль, за роки незалежності нам не вдалося змінити. Економічна криза в Україні спричиняється також повільним та непослідовним проведенням економічних трансформацій. Конкретним механізмом виходу із стану рецесії є проведення курсу жорсткої монетарної полі ...
... відтворення основних фондів. 21. Значні витрати на відшкодування збитків від Чорнобильської катастрофи. За період 1991—1999 рр. вони оцінюються в 5 млрд. дол. 22. Незадовільний стан освоєння власних енергоносіїв, зростання енергомісткості виробництва. 3. Сучасна економічна криза в Україні та світі. Глобальна фінансова криза 2008 року — глибока фінансова криза, найгірша криза з часів ...
... ів до цього процесу, що дозволить нам дослідити соціальний аспект проблеми формування ринку праці. Що стосується методів наукового пізнання, то для вивчення проблеми формування ринку праці в сучасних умовах будуть використані загальнонаукові методи. Одним із них є абстрагування. Це процес уявного виділення, розчленовування окремих ознак і властивостей. Цей метод буде використаний при уточненні ...
0 комментариев