Поліпшення фінансово-господарської діяльності за рахунок зменшення впливу фінансових ризиків

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти проведення політики управління фінансовими ризиками на підприємстві

1.1 Сутність та класифікація фінансових ризиків

1.1.1 Економічний зміст ризику та особливості фінансового ризику

1.1.2 Класифікація фінансових ризиків

1.2 Аналіз та оцінка фінансових ризиків

1.3 Сутність ризик-менеджменту та принципи управління фінансовими ризиками

1.4 Політика управління фінансовими ризиками

Розділ 2. Аналіз та оцінка ризиків фінансової діяльності ВАТ "Перетворювач"

2.1 Характеристика об’єкта дослідження

2.2 Аналіз та оцінка ризиків фінансової діяльності ВАТ "Перетворювач"

2.3 Оцінка рівня фінансового ризику інвестиційної операції

Розділ 3. Рекомендації щодо зменшення впливу ризиків на фінансово-господарську діяльність ВАТ "Перетворювач"

Висновки

Перелік використаних джерел

Вступ

Основним видом діяльності більшості підприємств (окрім спеціалізованих - банки, кредитні спілки, фінансові групи тощо) є виробництво продукції, товарів, послуг, що пов’язано з наявністю різних видів виробничого, комерційного, транспортного ризиків. Виробничу діяльність супроводжує фінансова, яка, в свою чергу, також генерує різноманітні види ризиків.

Будь-який підприємець прагне вести свою діяльність таким чином, щоб звести можливу величину збитків до мінімуму, а величину прибутків - до максимуму. Щоб досягти успіху в цьому необхідно в рамках підприємства використовувати здобутки науки у сфері управління ризиками та передовий досвід підприємств, що успішно впроваджують систему ризик-менеджменту.

Неодмінною складовою системи ризик-менеджменту є політика управління фінансовими ризиками. Саме в цьому і полягає актуальність теми курсової роботи.

Метою курсової роботи є поліпшення фінансово-господарської діяльності досліджуваного підприємства за рахунок зменшення впливу фінансових ризиків.

Завдання роботи:

1.  розглянути теоретичні аспекти проведення політики управління фінансовими ризиками на підприємстві, а саме:

-  поняття "фінансового ризику", його особливостей;

-  питання класифікації, аналізу та оцінки фінансових ризиків, а також принципів управління ними;

-  поняття "політики управління фінансовими ризиками", його сутності та етапів розробки

2.  провести аналіз та оцінку ризиків фінансової діяльності об’єкта дослідження;

3.  надати рекомендації щодо зменшення впливу ризиків на діяльність об’єкта дослідження.

Розділ 1. Теоретичні аспекти проведення політики управління фінансовими ризиками на підприємстві 1.1 Сутність та класифікація фінансових ризиків 1.1.1 Економічний зміст ризику та особливості фінансового ризику

З розвитком ринкових відносин здійснення підприємницької діяльності відбувається в умовах зростаючої невизначеності. Саме невизначеність стану зовнішнього середовища та внутрішньої ситуації змушує підприємця брати на себе ризик, який може зумовлювати як виграш, так і втрати.

Вважають, що термін "ризик" - грецького походження, який бере початок від слів ridsikon, ridsa - "стрімчак, скеля" і пов’язується, у першу чергу, з появою небезпеки або непевності в будь-якій сфері господарської діяльності та суспільно-економічного життя. У сучасній західній економічній літературі розглядають дві теорії ризику: класичну та неокласичну (рисунок 1.1).

Рисунок 1.1 - Сутнісна характеристика теорій ризику

Істотний недолік класичної теорії, на думку її критиків, полягає в обмеженості розуміння сутності ризику та його економічного змісту. Відповідно до положень даної теорії ризик є чинником формування лише частини прибутку. Противники неокласичної теорії ризику наголошують на тому, що вона не враховує фактора задоволення від ризику, згідно з яким підприємець може піти на великий ризик [8, с.99-100].

Ризики існували завжди, проте датою народження ризик-менеджменту як системного підходу і нового управлінського рішення формально можна вважати середину XX століття. В 1955 р. професор страхування Уейн Снайдер вперше запропонував термін "ризик-менеджмент", а Рассел Галлахер в 1956 р. вперше описав професію ризик-менеджера. З цього часу почалося узагальнення і активний аналіз усіх знань про ризики, почалося формування нової управлінської науки [1].

Не зважаючи на те що питання ризику вивчається вже на протязі досить значного проміжку часу, серед науковців й досі немає єдиної думки щодо визначення ризику.

Одним з найпоширеніших визначень ризику є можливість небезпеки, невдачі та понесення втрат. В економічній літературі найчастіше зустрічаються наступні трактування ризику:

–  ймовірність підприємства зазнати збитків в результаті здійснення підприємницької діяльності [17, с.32];

–  діяльність, пов’язана з подоланням невизначеності в ситуації неминучого вибору, у процесі якого є можливість якісно і кількісно оцінити ймовірність досягнення передбаченого результату, невдачі, відхилення від мети [6, с.7];

–  можливий розкид результатів, можливе їх коливання навколо очікуваного значення [15, с.6];

–  ймовірність втрати підприємством частини своїх ресурсів, недоодержання доходів чи появи додаткових витрат у результаті здійснення певної виробничої і фінансової діяльності [11, с.8];

–  об’єктивно-суб’єктивна категорія, що пов’язана з подоланням невизначеності, випадковості, конфліктності в ситуації неминучого вибору і яка відображає ступінь досягнення суб’єктом очікуваного результату [10, с.22].

З позиції фінансової діяльності ризик - це ймовірність виникнення збитків, втрат або недоотримання прибутку порівняно з прогнозним варіантом. З огляду на зазначене, важливо чітко визначитися в розумінні фінансового ризику.

Особливість зазначених ризиків полягає в тому, що вони є наслідком взаємовідносин між суб'єктами ризику, тобто виникають через так званий людський фактор, не мають природних стабілізаторів рівня ризику. А відтак, вони мають небезпечну властивість - постійно змінюватись, не підлягають узагальненню, є суто індивідуальними, характеризують притаманні тільки даному суб'єкту господарської діяльності особливості: вид діяльності, її обсяг, конкурентне середовище, надійність партнерів, кваліфікацію спеціалістів тощо [7, с.352].

Для розуміння природи ризику фундаментальне значення має зв’язок ризику та прибутку. Проблема взаємовідношення даних категорій - одна з ключових концепцій у виробничо-господарській діяльності підприємств.

Ризик є одним із факторів формування прибутку, тому одержання істотної частини прибутків зумовлено диференційованим управлінням ризиком. Перед кожним суб’єктом господарювання постає проблема вибору між високим прибутком від ризикових операцій (з небезпекою втратити на тільки прибуток, а й вкладений капітал) та низьким прибутком від безризикових проектів.

Очевидно, що нульовий ризик забезпечує найнижчий прибуток , а за найвищого ризику, , прибуток має найбільше значення  . Взаємозв’язок між прибутком і рівнем ризику можна зобразити графічно. З рисунку 1.2 видно, що більш високий ризик пов’язаний з імовірністю отримання більш високого прибутку. Принциповий вибір стосовно прийняття ризикового рішення залежить від переваги підприємця між очікуваною прибутковістю (рентабельністю), вкладених у проект коштів та їх надійністю, під якою розуміється неризикованість, ймовірність отримання прибутків [8, c.105-106].

Рисунок 1.2 - Залежність прибутку від рівня ризику

Фінансовий ризик є однією з найбільш складних категорій, яка пов’язана зі здійсненням господарської діяльності, якій властиві наступні основні характеристики:

1.  економічна природа. Фінансовий ризик проявляється у сфері економічної діяльності підприємства, тісно пов’язаний з формуванням його прибутку і характеризується можливими економічними збитками в процесі здійснення фінансової діяльності.

З врахуванням перелічених економічних форм свого прояву фінансовий ризик характеризується як категорія економічна, що займає визначене місце в системі економічних категорій, пов’язаних зі здійсненням господарської діяльності.

2.  об’єктивність прояву. Фінансовий ризик є об’єктивним явищем в функціонуванні будь-якого підприємства, він супроводжує майже всі види фінансових операцій і всі напрямки його фінансової діяльності.

3.  ймовірність реалізації. Проявляється в тому, що ризикова подія може як відбутися, так і не відбутися в процесі здійснення фінансової діяльності підприємства.

4.  невизначеність наслідків. Фінансовий ризик може супроводжуватись, як суттєвими фінансовими втратами для підприємства, так і формуванням додаткових доходів.

5.  суб’єктивність оцінки. Рівень ризику носить суб’єктивний характер. Ця суб’єктивність, тобто нерівнозначність оцінки даного об’єктивного явища, визначається різним рівнем повноти і достовірності інформаційної бази, кваліфікації фінансових менеджерів, їх досвіду в сфері ризик-менеджменту та іншими факторами [2, с. 201-201].

Зростання ступеню впливу фінансових ризиків на результати фінансової діяльності підприємства і в цілому на результати виробничо-господарської діяльності пов'язане зі швидкою зміною економічної ситуації і кон'юнктури фінансового ринку, розширенням сфери фінансових відносин підприємства, появою нових фінансових технологій, фінансових інструментів та іншими факторами.

Фінансові ризики мають об'єктивну природу через невизначеність зовнішнього середовища по відношенню до підприємства. Зовнішнє середовище містить в собі об'єктивні економічні, соціальні і політичні умови, за наявності яких підприємство здійснює свою діяльність і до динаміки змін яких воно змушене пристосовуватись. Причин виникнення фінансових ризиків дуже багато. Основні з них зображено на рисунку 1.3.

Рисунок 1.3 - Причини виникнення фінансових ризиків

Першопричини їх виникнення знаходяться у площині структури капіталу Адже фінансовий ризик зумовлений нераціональним співвідношенням власних і позикових коштів. Велика частка позикових коштів у капіталі підприємства нерідко знижує їх ефективність. Це пов'язано зі значними витратами на обслуговування кредитів, які можуть перекрити вигоди від їх залучення. Такі ризики іноді називають ризиками структури капіталу: при незадовільній структурі капіталу виникає ризик того, що підприємство залучатиме кошти за ризиковою ставкою і врешті-решт стане неплатоспроможним і, як результат, збанкрутує [7, с.359-360].

1.1.2 Класифікація фінансових ризиків

Фінансовий ризик - ризик, який виникає при здійсненні фінансового підприємництва або фінансових операцій і пов'язаний з імовірністю втрат фінансових ресурсів [10, c.128].

Під фінансовим ризиком підприємства розуміється імовірність виникнення несприятливих фінансових наслідків у формі втрати доходу або капіталу в ситуації невизначеності умов здійснення його фінансової діяльності.

Фінансові ризики підприємства надзвичайно різноманітні і щоб ефективно управляти ними, їх класифікують за певними ознаками (таблиця 1.1) [15, c.79-80].

Ризик зниження фінансової стійкості підприємства генерується недосконалістю структури капіталу (надмірна частка використовуваних позикових коштів), що породжує незбалансованість позитивного та від’ємного грошових потоків підприємства за обсягами.

Ризик неплатоспроможності підприємства виникає внаслідок зниження рівня ліквідності обігових коштів, що породжує розбалансованість позитивного та від’ємного грошових потоків підприємства в часі.

Таблиця 1.1 - Класифікація фінансових ризиків

За місцем виникнення	Ризик зниження фінансової стійкості Ризик неплатоспроможності (або ризик незбалансованої ліквідності) Інвестиційний ризик Інфляційний ризик Процентний ризик Валютний ризик Депозитний ризик Кредитний ризик Податковий ризик Інші види ризиків
За видами фінансових операцій	Ризик фінансування бізнесу Ризик довгострокового інвестування Ризик управління оборотним капіталом
За об’єктом	Ризик окремої фінансової операції Ризик різних видів фінансової діяльності Ризик фінансової діяльності підприємства в цілому
За сукупністю інструментів	Індивідуальний фінансовий ризик Портфельний фінансовий ризик
За комплексністю дослідження	Простий фінансовий ризик Складний фінансовий ризик
За джерелами виникнення	Зовнішній (систематичний) або ринковий ризик Внутрішній (несистематичний) або специфічний ризик
За фінансовими наслідками	Ризик, що призводить до збитків Ризик, що призводить до втраченої вигоди Ризик, що призводить як до збитків, так і до додаткових вигід
За тривалістю впливу	Постійний фінансовий ризик Тимчасовий фінансовий ризик
За рівнем фінансових втрат	Припустимий фінансовий ризик Критичний фінансовий ризик Катастрофічний фінансовий ризик
За можливістю передбачення	Прогнозований фінансовий ризик Непрогнозований фінансовий ризик
За можливістю страхування	Ризик, що підлягає страхуванню Ризик, що не підлягає страхуванню

Рисунок 1.2 - Класифікація фінансових ризиків

Інвестиційний ризик характеризує можливість виникнення фінансових втрат в процесі здійснення інвестиційної діяльності підприємства. Відповідно до видів цієї діяльності розподіляються і види інвестиційного ризику - ризик реального та фінансового інвестування.

Інфляційний ризик характеризується можливістю знецінення реальної вартості капіталу (у формі фінансових активів підприємства), а також очікуваних доходів від здійснення фінансових операцій в умовах інфляції. Оскільки цей вид ризику в сучасних умовах має постійний характер і супроводжує практично всі фінансові операції підприємства, у фінансовому менеджменті йому приділяється постійна увага.

Відсотковий ризик полягає у непередбачуваній зміні відсоткової ставки на фінансовому ринку (як депозитної, так і кредитної). Причиною виникнення даного виду фінансового ризику є зміна кон’юнктури фінансового ринку під впливом державного регулювання, зростання або зниження пропозиції вільних грошових ресурсів та інші фактори. Негативні фінансові наслідки цього виду ризику проявляються в емісійній діяльності підприємства (при емісії як акцій, так і облігацій), в його дивідендній політиці, в короткострокових фінансових вкладеннях та інших операціях.

Валютний ризик властивий підприємствам, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність. Він проявляється в недоотриманні передбачених доходів в результаті безпосереднього впливу зміни обмінного курсу іноземної валюти, що використовується у зовнішньоекономічних операціях підприємства, на очікувані грошові потоки від цих операцій.

Так, імпортуючи сировину і матеріали, підприємство програє від підвищення обмінного курсу відповідної іноземної валюти по відношенню до національної. Зниження цього курсу визначає фінансові втрати підприємства при експорті готової продукції.

Валютний ризик включає в себе декілька основних підвидів: трансляційний ризик, операційний та економічний ризики.

Депозитний ризик відображає можливість неповернення депозитних внесків. Він зустрічається відносно рідко і пов’язаний з неправильною оцінкою та невдалим вибором комерційного банку для здійснення депозитних операцій підприємства.

Кредитний ризик має місце у фінансовій діяльності підприємства при наданні ним товарного (комерційного) або споживчого кредиту покупцям. Формою його прояву є ризик неплатежу або несвоєчасного розрахунку за відпущену продукцію в кредит готову продукцію, а також перевищення розрахункового бюджету по інкасуванню боргу.

Податковий ризик має ряд проявів: імовірність введення нових видів податків та зборів на здійснення окремих аспектів господарської діяльності; можливість збільшення рівня діючих ставок податків та зборів; зміна строків та умов здійснення окремих податкових платежів; імовірність відміни діючих податкових пільг у сфері господарської діяльності підприємства.

Структурний ризик генерується неефективним фінансуванням поточних затрат підприємства, що обумовлює високу питому вагу постійних витрат в загальній їх сумі. Високий коефіцієнт операційного лівериджу при несприятливих змінах кон’юнктури товарного ринку та зниженні валового обсягу позитивного грошового потоку за операційною діяльністю генерує значно високі темпи зниження суми чистого грошового потоку за цим видом діяльності.

Криміногенний ризик. У сфері фінансової діяльності підприємств він проявляється у формі оголошення його партнерами фіктивного банкрутства; підробки документів, що забезпечують незаконне присвоєння сторонніми особами грошових та інших активів; крадіжки окремих видів активів власним персоналом та ін.

Група інших фінансових ризиків досить широка, але за імовірністю виникнення або рівнем фінансових втрат вона не дуже значима для підприємств, як попередні. До них відносяться "форс-мажорні ризики", які можуть привести не тільки до втрати передбачуваного доходу, але і частини активів підприємства (основних засобів, запасів ТМЦ); ризик несвоєчасного здійснення розрахунково-касових операцій (пов’язаний з невдалим вибором обслуговуючого комерційного банку); ризик емісійний та ін. [3, с.524-526].

1.2 Аналіз та оцінка фінансових ризиків

Підприємець, приймаючи рішення, в першу чергу, повинен оцінити масштаби ризику, які загрожують його фірмі в разі вибору саме такого напряму дій. Логічно розглядати оцінку ризику як інтегрований етап процесу управління ризиком, що включає якісний і кількісний аналіз ризику, а також співвіднесення отриманого об’єктивного уявлення про ступінь ризику із суб’єктивним його сприйняттям особою, що приймає рішення [13, с.458].

Призначення аналізу ризику - надання потенційним партнерам необхідні дані для прийняття рішення про доцільність участі в проекті і передбачити заходи щодо захисту від можливих фінансових втрат [16, с.302].

Аналіз ризику здійснюється в послідовності, зображеній на рисунку 1.4.

Рисунок 1.4 - Блок-схема аналізу ризику

Завданням якісного аналізу ризику є визначення можливих видів ризику, оцінка принципового ступеня їх небезпеки і виділення факторів, що впливають на рівень ризику [11, с.58].

Якісний аналіз є чи не найскладнішим у економічній ризикології. Він потребує ґрунтовних знань як теорії економіки, бізнесу, фінансів, так і низки спеціальних предметів, необхідних для підготовки конкурентноздатного на ринку праці фахівця певного напряму. Необхідна також наявність певного практичного досвіду в обраній сфері економічної діяльності [4, с.130].

Доповнює якісний аналіз кількісна оцінка підприємницького ризику. Кількісний аналіз ризику - числове визначення величини окремих видів ризиків, а також сукупного ризику всього вибраного напряму підприємницької діяльності [10, с. 209]. Кількісне вираження рівня ризику не може бути однозначним. Залежно від методу оцінки ризику його величина може змінюватися.

Для кількісного визначення рівня ризику застосовують різні методи: від складного імовірнісного аналізу до суто інтуїтивних. Нині вітчизняні менеджери зазвичай покладаються на інтуїцію, авторитет чи на досвід попередників. Лише незначний відсоток керівників здатний оцінити ризик із використанням економіко-математичних методів [5, с.15].

Методи кількісної оцінки ризику є до певної міри універсальними, проте з їх допомогою не завжди вдається оцінити. Це пов’язано з браком часу, інформації, кваліфікації. Крім того, існують види ризиків, які вимагають принципово особливого підходу до їх оцінки [11, с.66]. Зазвичай всі методи оцінки ризику об'єднують у чотири групи:

1) експертні - дають змогу визначити рівень ризику в тому разі, коли відсутня необхідна інформація для здійснення розрахунків або порівняння, ґрунтуються на опитуванні кваліфікованих спеціалістів з наступною статистично-математичною обробкою результатів цього опитування;

2) економіко-статистичні - застосовуються лише за наявності достатньо великого обсягу статистичної інформації для отримання точної кількісної величини рівня ризику. Обчислюють середньоквадратичне відхилення, коефіцієнт варіації, β-коефіцієнт тощо;

3) розрахунково-аналітичні - призначені для розрахунку відносно точного кількісного вираження рівня ризику на основі внутрішньої інформаційної бази самого підприємства (переважно застосовуються при оцінці ризику неплатоспроможності і ризику зниження фінансової стійкості);

4) аналогові - дають змогу оцінити рівень ризику по окремих операціях на основі порівняння з аналогічними, вже багаторазово здійснюваними операціями. При цьому для порівняння використовують як власний, так і зовнішній досвід здійснення таких операцій [10, с.247].

Найпоширенішими і універсальними є методи доцільності витрат, експертних оцінок, статистичний, аналітичний та ряд інших.

Метод експертних оцінок носить більш суб'єктивний характер порівняно з іншими методами. Ця суб'єктивність є наслідком того, що група експертів, яка займається аналізом ризику, виголошує власні суб'єктивні судження як про попередню ситуацію, так і про перспективи її розвитку.

Найчастіше даний метод застосовується при недостатній кількості інформації або при визначенні ступеню ризику такого напряму підприємницької діяльності, який не має аналогів, що також не дає можливості аналізувати попередні показники.

В найбільш загальному вигляді сутність даного методу полягає в тому, що підприємство виділяє певну групу ризиків і розглядає, яким чином вони можуть вплинути на його діяльність. Цей розгляд зводиться до надання бальних оцінок за ймовірність виникнення того чи іншого ризику, а також до ступеня його впливу на діяльність фірми [17, с.61].

Для оцінки узгодженості експертів найчастіше використовують коефіцієнт конкордації, величина якого вказує на достовірність оцінок. Коефіцієнт конкордації визначають за формулою:

, (1.1)

де  - фактична дисперсія (середньоквадратичне відхилення) підсумкових (впорядкованих, проранжованих) оцінок, які надані експертами;

 - дисперсія підсумкових (впорядкованих) оцінок за умови, що думки експертів повністю збігаються;

 - сумарна оцінка, одержана і-м об'єктом;

т - кількість досліджуваних об'єктів;

п - кількість експертів.

Величина коефіцієнта конкордації коливається в межах від 0 до 1. При нульовому значенні коефіцієнта зв'язок між оцінками різних експертів відсутній, тобто відсутня узгодженість думок. Якщо значення дорівнює одиниці, то думки експертів повністю збігаються [10, с.251].

За стабільності внутрішнього та зовнішнього середовища підприємства, достатньої кількості даних про перебіг окремих операцій (доходи і втрати), процесів, напрями економічної активності використовують процедури статистичного методу оцінки ризику. Цей метод ґрунтується на теорії ймовірностей розподілу випадкових величин. Маючи достатньо інформації про реалізацію певних видів ризику в минулих періодах, суб'єкт ризику здатен оцінити ймовірність реалізації їх у майбутньому [10, с.255].

Для визначення найімовірнішого результату, який ми очікуємо отримати в середньому, необхідно визначити величину математичного очікування М (х):

, (1.2)

де  - значення, які може приймати досліджуваний параметр;

 - ймовірність прийняття цих значень.

Однак для прийняття рішення необхідно так само виміряти коливання показників, тобто визначити міру відхилення очікуваного значення від середньої величини. Для цього на практиці використовують два взаємопов’язані показники:

1.  дисперсію D (x):

 (1.3)

2.  середньоквадратичне відхилення :

 (1.4)

Причому, чим більше значення середньоквадратичного відхилення, тим більший ризик управлінського рішення.

Використовують при розрахунках також коефіцієнт варіації V:

 (1.5)

За допомогою коефіцієнта варіації можна зрівнювати навіть коливання ознак, виражених в різних одиницях виміру. Коефіцієнт варіації може змінюватися в межах від 0 до 100%. При цьому, чим менше його значення, тим більша стабільність прогнозованої ситуації, і менший ступінь ризику даного заходу або напряму діяльності [17, с.57].

Перевагою цього методу є простота математичних розрахунків, а явний недолік - необхідність великої кількості вихідних даних, оскільки чим більший масив вихідних даних, тим точніший розрахунок [6, с.69]. Статистичний метод дає змогу отримати найповнішу кількісну інформацію про рівень ризику, але не передбачає аналізу джерел походження ризику, тобто ігноруються певні складові ризику.

Аналітичний метод оцінювання ризику - система статистичних оцінок на основі попереднього експертного відбору ключових параметрів з подальшим аналізом впливу факторів ризику на них. Він є комбінацією статистичного оцінювання і принципів експертного аналізу.

Основними перевагами аналітичного методу є об'єднання факторного аналізу параметрів, які впливають на ризик, і виявлення можливих способів зниження його ступеня [10, с.269].

Метод доцільності витрат. Сутність цього методу ґрунтується на тому факті, що витрати за кожним напрямом діяльності, а також за окремими її елементами мають різний ступінь ризику. Наприклад, ступінь ризику за витратами, пов'язаними з купівлею сировини, буде вищим, ніж за витратами на зарплату.

Визначення ступеня ризику шляхом аналізу доцільності витрат орієнтоване на ідентифікацію потенційних зон ризику. Для цього стан за кожним з елементів витрат поділяється на області ризику (табл.1.2), що являють собою зону загальних втрат, у межах яких конкретні втрати не перевищують граничного значення встановленого рівня ризику:

область абсолютної стійкості;

область нормальної стійкості;

область нестійкого стану;

область критичного стану;

область кризового стану.

Після того як на підставі даних минулих періодів розраховано коефіцієнт варіації V, кожна стаття витрат аналізується на предмет її ідентифікації областям ризику і максимальних витрат.

Таблиця 1.2 - Ризикові області діяльності підприємства

Область діяльності фірми	Абсолютної стійкості	Нормальної стійкості	Нестійкий стан	Критичний стан	Кризовий стан
Області ризику	Безризикова область	Область мінімального ризику	Область підвищеного ризику	Область критичного ризику	Область недопустимого ризику
Максимальні втрати	Повна відсутність втрат	Чистий прибуток	Розрахунковий прибуток	Валовий прибуток	Виручка від реалізації і майно фірми
Ступінь ризику	0	0-25	25-50	50-75	75-100

Перевага цього методу полягає в тому, що, знаючи статті витрат з максимальним ризиком, можна знайти шляхи його зниження. Наприклад, знаючи, що ризик пов'язаний з орендою транспортного засобу, можна переглянути питання про перевезення товару.

Основний недолік методу полягає в тому, що (як і при статистичному методі) підприємство не аналізує джерела ризику, а приймає ризик як цілісну величину, ігноруючи його складові [6, с.74-78].

Оцінка ризику на основі аналізу фінансового стану підприємства. Фінансове становище фірми - це комплексне поняття, що характеризується системою абсолютних і відносних показників, які відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів підприємства. Аналіз цих показників дозволяє оцінити фінансову стійкість фірми. А як відомо залежність між фінансовою стійкістю і ризиком прямо пропорційна. Крім того, як тільки підприємство стає фінансово нестійким, виникає ризик банкрутства [11, с.67].

Метод аналогій використовують у тому разі, коли інші методи оцінки ризику неприйнятні. Суть даного методу полягає в тому, що при аналізі ступеня ризику певного напряму підприємницької діяльності доцільно використовувати дані про розвиток саме таких і аналогічних напрямків у минулому.

Аналіз попередніх факторів ризику здійснюється на основі інформації, одержаної із різних джерел, таких як опубліковані звіти компаній про свою попередню діяльність, інформації, розповсюджуваної державними організаціями, даних страхових компаній і т.д. Одержані таким чином дані обробляються з метою виявлення залежностей між плановими результатами діяльності фірми з урахуванням потенційних ризиків.

Об’єктивна важкість при використанні даного методу для оцінки ступеня ризику полягає в тому, що дані минулих періодів повинні застосовуватись в теперішній момент часу без урахування того факту, що будь-який напрям підприємницької діяльності знаходиться в постійному розвитку [17, с.67].

1.3 Сутність ризик-менеджменту та принципи управління фінансовими ризиками

Досить часто топ-менеджери багатьох підприємств не розуміють або не зовсім точно уявляють сутність поняття ризику, а отже і неправильно тлумачать цілі і задачі, які повинен вирішувати ризик-менеджмент на підприємстві.

По-перше, призначення ризик-менеджменту - виявляти можливі ризики і попереджувати їх, а не займатися їх наслідками. По-друге, ризик-менеджмент представляє собою сукупність методологій і процесів, використання яких є важливим саме для досягнення стратегічних цілей організації, але не для визначення стратегії розвитку [1].

Ризик-менеджмент - центральна частина стратегічного управління організацією. Це процес, слідуючи якому організація системно аналізує ризики кожного виду діяльності з метою максимальної ефективності кожного кроку і, відповідно, всієї діяльності підприємства загалом.

Задача ризик-менеджменту - це ідентифікація ризиків та управління ними. Це означає виявлення всіх потенційних "негативних" і "позитивних" факторів, що впливають на організацію, що збільшує імовірність успіху і мінімізує імовірність відхилення та невизначеності в досягненні поставлених цілей.

Ризик-менеджмент повинен представляти собою постійний процес, який аналізує розвиток підприємства в русі, а саме: минуле, теперішнє та майбутнє підприємства в цілому. Він повинен бути інтегрований в загальну культуру організації, прийнятий і схвалений керівництвом, а потім донесений до кожного співробітника організації як загальна програма розвитку з встановленням конкретних задач на місцях. Ризик-менеджмент як єдина система управління ризиками повинна містити в собі програму контролю над виконанням встановлених задач, оцінку ефективності заходів, що проводяться, а також систему заохочення на всіх рівнях організації [14].

Управління фінансовими ризиками підприємства являє собою процес передбачення і нейтралізації їх негативних фінансових наслідків, пов’язаних з їх ідентифікацією, оцінкою, профілактикою і страхуванням.

Управління фінансовими ризиками підприємства ґрунтується на певних принципах, основними з яких є:

1.  Усвідомлення прийняття ризиків. Фінансовий менеджер повинен усвідомлено йти на ризик, якщо він сподівається отримати відповідний дохід від здійснення фінансової операції. Звичайно, після оцінки рівня ризику окремих операцій можна застосувати тактику “уникнення ризику”, але повністю виключити ризик з фінансової діяльності підприємства неможливо, тому що фінансовий ризик - об’єктивне явище, яке властиве більшості господарських операцій.

2.  Керованість прийнятими ризиками. До складу портфеля фінансових ризиків повинні включатися переважно ті з них, що піддаються нейтралізації в процесі управління незалежно від їх суб’єктивної чи об’єктивної природи. А ті ризики, що не підлягають управлінню, наприклад, ризики форс-мажорної групи, можна лише передати страховику.

3.  Незалежність управління окремими ризиками. Ризики є незалежними один від одного і фінансові втрати по одному з ризиків портфеля не обов’язково збільшить ймовірність настання ризикового випадку по іншим фінансовим ризикам, тобто фінансові втрати по різним видам ризиків є незалежними один від одного і в процесі управління ними вони повинні нейтралізуватися індивідуально.

4.  Порівнянність рівня прийнятих ризиків з рівнем прибутковості фінансових операцій. Підприємство повинно приймати в процесі здійснення фінансової діяльності лише ті види фінансових ризиків, рівень яких не перевищує відповідного рівня прибутковості по шкалі "прибутковість - ризик".

5.  Порівнянність рівня прийнятих ризиків з фінансовими можливостями підприємства. Можливий розмір фінансових втрат підприємства в процесі проведення тієї чи іншої ризикованої операції повинен відповідати частці капіталу, яка зарезервована для його покриття. В іншому випадку настання ризикового випадку призведе до втрати певної частини активів, що забезпечує інвестиційну або операційну діяльність підприємства, тобто знизить його потенціал формування прибутку і темпи подальшого розвитку.

6.  Економічність управління ризиками. Витрати підприємства на нейтралізацію відповідного фінансового ризику не повинні перевищувати суму можливих фінансових збитків по ньому навіть при максимальній ймовірності настання ризикового випадку.

7.  Врахування фактору часу в управлінні ризиками. Чим довший період здійснення фінансових операцій, тим ширший діапазон супутніх їй фінансових ризиків, тим менша можливість забезпечити нейтралізацію їх негативних фінансових наслідків за критерієм економічності управління ризиками.

8.  Врахування стратегії підприємства в процесі управління ризиками. Система управління фінансовими ризиками повинна базуватися на загальних принципах, критеріях і підходах, що відповідають обраній підприємством стратегії розвитку.

9.  Врахування можливості передачі ризиків.

З урахуванням розглянутих принципів на підприємстві формують спеціальну політику управління фінансовими ризиками [2, с.213-216].

1.4 Політика управління фінансовими ризиками

Політика управління фінансовими ризиками є складовою загальної фінансової стратегії підприємства і полягає у розробці цілої системи заходів з виявлення фінансових ризиків, оцінювання рівня їх концентрації та імовірності виникнення, попередження небажаних наслідків ризикових подій та компенсації понесених втрат.

Послідовність розробки політики управління ризиками відображено на рисунку 1.5 [9, с.364].

Рисунок 1.5 - Послідовність розробки політики управління ризиками

Ідентифікація окремих видів ризиків пов’язаних з фінансовою діяльністю підприємства. Процес ідентифікації здійснюються за наступними трьома етапами:

1.  в розрізі кожного напряму фінансової діяльності (окремих видів фінансових операцій) визначають властиві їм зовнішні (систематичні) види фінансових ризиків;

2.  визначається перелік внутрішніх (несистематичних) фінансових ризиків, які властиві окремим видам фінансової діяльності, або намічених фінансових операцій підприємства (ризик зниження фінансової стабільності, ризик неплатоспроможності, структурний ризик, кредитний ризик);