Навигация
Педагогічні ідеї О.В. Духновича
50548
знаков
0
таблиц
0
изображений
2.1 Педагогічні ідеї О.В. Духновича
Визначну педагогічну діяльність у першій половині та середині XIX ст. проводив на Закарпатті Олександр Васильович Духнович (1803—1865). Педагог стверджує, що дитина стає особистістю, людиною тільки тоді, коли вона набуває освіту і виховання. Людина без виховання, на думку О.В. Духновича, подібна до землі, на якій зростає бур'ян. Отже, людині треба надати освіту, повноцінне виховання, тільки тоді вона буде корисною собі та суспільству. Виходячи з цих позицій, О.В. Духнович все життя дбав про створення нових шкіл, розширення їх мережі, залучення до навчання в них усіх дітей. Підбиваючи підсумки свого життя, він з гордістю заявив: "Я сподорожував усю Маковицю, навчаючи і закликаючи народ будувати школи і, слава Богу, в 71 селі заснував училища...".
Олександр Духнович у своїх ідеях стояв на позиціях традиційного українського просвітительства, вважаючи, що за рахунок поширення освіти можна значно поліпшити суспільство. Довгий час теоретична спадщина і досвід практичної діяльності самобутнього просвітителя карпатських русинів і всього українського народу О.В. Духновича по-справжньому не доводились до широкої громадськості, і лише в останні десятиліття XX ст. поволі, але впевнено, з'являються дослідження, розвідки щодо життя та творчості славетного українця. Великою заслугою педагога є написання ним підручників для народних шкіл. У 1847 р. він створює перший буквар на Закарпатті "Книжицю читальну для начинающих", у 1831 р. пише підручник з географії "Краткий землепис для молодих русинов", у 1853 р. — "Сокращенную грамматику письменного русского языка" тощо.
Вершиною педагогічної творчості О.В. Духновича є написання ним першого підручника з теорії і практики навчання і виховання молоді "Народной педагогии в пользу училищ й учителей сельских" у 1857 р. Цей твір став підручником практичної і теоретичної діяльності просвітителя і відіграв надзвичайно важливу роль у розвитку вітчизняної педагогіки та шкільної справи. Взятися за створення цієї праці просвітителя примусила відсутність систематизованих знань з теорії та практики навчання дітей, підготовки вчителів до наставництва. Це ускладнювало навчальний процес, більшість учителів, не маючи відповідних знань для роботи з дітьми, інтуїтивно вели навчання, часто невміло дбали про розвиток дітей. Враховуючи це, О.В. Духнович систематизував наявні педагогічні знання, використавши власний досвід і подав їх у вигляді підручника для вчителів і тих, хто готується взятися до наставництва. О.В. Духнович вважав педагогіку мистецтвом мистецтв, а педагог, на його думку, усіх митців з огляду на звання своє перевищує. Для того щоб, за висловом О.В. Духновича, людину і людство влаштовувати, необхідно досконало оволодіти педагогічними знаннями, навчитися їх застосовувати.
О.В. Духнович, як і його попередник Г.С. Сковорода, вважав, що виховання має враховувати природу дитини. Він закликав учителів, батьків глибоко вивчати природні особливості дітей, виявляти сили, надані їм природою, і, не чинячи опору, сприяти всебічному їхньому розвитку: "щоб сили людські, тілесні і духовні, природою людині надані, з молодості... зберегти і удосконалювати".[12.18-23]
Особливо педагог наполягає на врахуванні вікових особливостей і будови тіла учнів при залученні їх до фізичної і, зокрема, аграрної праці. У зв'язку з тим, що діти не однакові за природою, вони потребують індивідуального підходу, "адже від натури деякі діти схильні суттю на деякі витівки". У такому разі педагог зобов'язаний вживати засобів, якими б розвивалися бажані й гальмувалися негативні якості. При цьому Духнович застерігає вихователя від того, "щоб пристрастями тими не нашкодив, але ще примножив і збільшив в учневі такому...". [10. 38].
Розглядаючи природу як чинник, що визначає природні нахили людини, її задатки до фізичного та інтелектуального розвитку, педагог підкреслює, що сам розвиток значною мірою залежить від системи вправ і наставляння, або виховання. Останнє має враховувати природу дитини і сприяти саморозвиткові, вдосконаленню природних обдарувань.Обстоюючи принцип природовідповідності, О.В. Духнович дбає про рівномірний розвиток фізичних і духовних сил дитини, наголошує на тому, щоб ці "сили завжди в рівномірності були".
"Настанови, — писав О.В. Духнович, — прямий кінець або прямий напрямок хай буде людство, або, як мовиться, людськість, людинолюбство... поскільки людство в цивільному житті є найбільша доброчесність...". [10. 39].
Таких людей може виховати рідна школа, духовно багата сім'я. Школа має бути доступною усім дітям і слугувати інтересам народу. У ній учні мають навчатися рідною мовою, яка всебічно розвиває природні сили. Навчання чужою мовою є протиприродним і затримує розвиток здібностей дітей, воно безсиле й гальмує поступ особистості й народу. Рідна мова в народній школі має становити "предмет головний, центральний, що входить до всіх інших предметів і збирає до себе їх результати".
Забезпечити повноцінне тілесне і духовне зростання дітей може народна школа, головним завданням якої є виховання високоморальної, працьовитої, добродійної людини. Саме тому серцевиною педагогіки О.В. Духновича є ідея народності, яка полягає в тому, щоб виховувати - в дітях людяність, людинолюбство, доброчинність.Також мова має сприяти розумовому, моральному та естетичному вихованню дітей. Педагог вважав, що у процесі навчання діти мають засвоювати реальні знання. Сільські діти мають користатися ними у своїй праці на землі, при опануванні певними ремеслами і видами діяльності. Тобто О.В. Духнович обстоював реальні знання, але водночас дбав і про те, щоб у процесі пізнання у дітей розвивалися пізнавальні можливості. Цій меті були підпорядковані розроблені педагогом навчальні плани для першого і другого класів початкової школи, а також зміст згаданих вище підручників. Укладаючи їх, як і весь зміст початкової освіти, О.В. Духнович дотримувався дидактичних принципів: наочності, доступності та посильності, активності в навчанні, ґрунтовності та міцності знань тощо.
Щоб "людину і людство влаштовувати", народна школа має бути осередком духовної культури.
Навчаючись у школі, діти мають засвоїти релігійну і народну мораль, яка зміцнює духовні сили, прищеплює любов до рідної землі й не дозволяє вихованцеві вбиратися у "чуже пір'я". О.В. Духнович щиро вірив у те, що шляхом поширення освіти поліпшується мораль людей, а це, у свою чергу, робить суспільство гуманнішим і веде до злагоди та згоди в ньому. Джерелами і засобами морального удосконалення дітей педагог вважав вітчизняну історію, народні пісні, звичаї народу, гідні для наслідування приклади дорослих, доцільно підібрані заохочення та покарання тощо. У процесі виховання, на думку О.В. Духновича, повинен мати місце широкий вибір методів впливу в гармонійному їх поєднанні, бо "слова вчать, а приклади приваблюють".
Особливу роль у зростанні молоді він надає прикладу старших: батьків, учителів, яких застерігає від необачних вчинків, закликає до мудрості та виваженості в діях. О.В. Духнович наводить сентенцію про те, що "діти розбещених батьків теж розбещеними бувають, а розбещений учитель всіх дітей розбещеними зробить і замість доброчесності розплодить злонравність і розбещеність у цілому суспільстві". Педагог надіється на усвідомлення дорослими свого призначення в родині, школі, у цілому в житті. Виховання передбачає засвоєння дітьми звичаїв свого народу шляхом вправ і наставляння. Першими наставниками і вихователями дітей є їх батьки. [6. 47-48].
Звертаючись до батьків, О.В. Духнович пише: "Дай сину твоєму здоровий розум, дай йому добрий норов, дай йому науку, здібності; працьовитість, добре серце... дай йому добру волю... — і дав йому все".[10. 40].
Як важливий засіб виховання педагог розглядав залучення дітей до праці, через яку вони набували реальних знань. Він визначає широке коло трудових обов'язків дітей, виконання яких узгоджується із їхніми фізичними можливостями (робота в саду, на городі, у дворі тощо). "Землеробство для людини є природною вправою, воно... сили зміцнює, розум розвиває, також приносить користь людині. Для того також потрібно їсти, щоб всюди до школи належала більша загородка (город) або сад, в якому діти могли привчатися до науки правильного землеробства впражнялися..." О.В. Духнович слідом за Г.С. Сковородою приділяв увагу проблемі зайнятості дітей. На його думку, вони повинні завжди займатися корисними справами, дозвілля їхнє має бути доцільним і розумним, інакше неробство призведе до пустослів'я, ліні, непокори, злих вчинків тощо. Отже, виховання має здійснюватися продумано й за певною системою. Особливо важливу роль у зростанні громадянина О.В. Духнович надавав народному вчителеві. Вчитель повинен всебічно знати і розвивати особистість учня. Для цього він має добре знати анатомію і фізіологію дитини, її вікові особливості й можливості, закономірності їхнього розвитку. О.В. Духнович вважав вчителя тією особою, яка ростить і формує патріота свого народу і краю. Тому вчитель, на його думку, має у дітях "народолюбіє возбудити" і в серцях їхніх закріпляти любов до своєї народності. Для цього треба використовувати всі засоби: поетичне слово, історичні твори і бувальщину, народну пісню, що збуджує любов до рідного краю, тощо. [2.10-14].
Учителів О.В. Духнович називає просвітителями народу, його сіллю. Діяльністю вчителя має бути знищено зло і процвітати доброчинність. На думку педагога не кожна людина може бути наставником. Ним є той, хто має природні нахили, добре знання предметів та навчання дітей. У "Народной педагогии в пользу училищ й учителей сельских" О.В. Духнович виставляє такі вимоги до вчителя:
"...Наставник повинен бути обдарованим особливими якостями, і між ними такими:
1. Той, хто бажає вчити, повинен мати справжнє покликання до цієї служби.
2. Повинен мати добрі і правильні знання і відомості з того предмета, який хоче викладати іншим.
3. Повинен мати чистий і непорочний норов і процвітати доб-рочесностями.
4. Повинен бути від природи лагідним, поважним, з повним характером муж.
5. Повинен учнів своїх любити і їхню любов також для себе заслужити.
6. Від природи треба йому володіти легким, зрозумілим способом викладання.
7. Повинен мати потрібні засоби для навчання і наставляння.
8. Повинен добрий порядок поважати.
Хто цих властивостей, від природи дарованих, не має, той не принесе у педагогічній сфері ніякої користі, і краще йому відмовитися від цієї служби, ніж коли-небудь жахливо відповідати за недоліки і бути навіки покараним". [11. 229-234].
Похожие работы
... Історія української школи і педагогіки. Після програми подано плани семінарських занять та перелік тем індивідуальних навчально-дослідних завдань. Вивчення програмного матеріалу хз історії педагогіки відбувається на лекціях і семінарських заняттях, а також у процесі самостійної роботи студентів у позааудиторний час (виконання індивідуальних навчально-дослідних завдань, написання творчих робіт, ...
... ї" була конфіскована, по Галичині й Україні розійшлося лише двісті примірників. „Русалка Дністровая” відіграла важливу роль в історії культурного відродження західноукраїнських земель. Вона підтвердила, що народна пісня, легенда і звичаї є першоджерелом національного самопізнання. Наскрізна ідея альманаху - єдність Наддніпрянської та Наддністрянської України. Оцінюючи ідейний зміст „Русалки Дні ...
... Львів, 29–30 жовт. 2004 р. / НАН України. ЛНБ ім. В. Стефаника; Упоряд.: М. Р. Кульчицький, Н. Е. Кунанець.– Львів, 2006.– С. 166–174. Анотація Яворська У. П. Бібліотечно-бібліографічна діяльність Івана Кревецького.– Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.08 – книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство. Національна біблі ...
... творчих робіт, музеї чи куточки історії школи (села, селища, міста) як результат проведеної роботи з патріотичного виховання. Найефективнішими засобами, що стимулюють процес формування патріотичних почуттів у молодших школярів в умовах позаурочної роботи, виявилися: бесіди про родину (маму, тата, бабусю, дідуся та інших родичів); народні та сюжетно-рольові ігри („Ласкаві слова рідним”, „Як пі ...
0 комментариев