Пошук сенсу життя в юності

Зміст

Вступ

1. Розвиток самосвідомості у ранній юності

2. Пошук сенсу життя

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Юнацький вік один з відповідальних періодів формування особи, який включає усвідомлення сенсу життя і її цілей. Більшістю учених визнається, що підлітковий і юнацький вік є головним періодом формування власних переконань і уміння самостійно будувати свою життєву дорогу. У справжній період ситуація розвитку для хлопців ускладнена ще і труднощами соціального перевлаштування нашого суспільства, у зв'язку з чим необхідне вивчення психології сучасних підлітків і хлопців/дівчат, зокрема особливостей формування пошуку сенсу життя.

Проблема пошуку сенсу життя в юнацькому віці залишається актуальною оскільки, по-перше, немає єдиного підходу до трактування поняття сенсу життя; по-друге, кардинальні зміни в політичній, економічній, духовній сферах нашого суспільства спричиняють за собою радикальні зміни в ціннісних орієнтаціях і вчинках людей, особливо яскраво це виражено у хлопців і дівчат. Особливої гостроти сьогодні набуває вивчення змін, що відбуваються в свідомості сучасної молоді. Неминуча в умові ломки засад, що склалися, переоцінка цінностей, їх криза понад усе виявляються в свідомості цієї соціальної групи.

Дослідження проблем молоді взагалі - веління часу. Питання про молодь завжди гостро стоїть, перш за все, тому, що це покоління найменш інтегроване в соціальні зв'язки, найменш стійко в своїх поглядах, в своїй поведінці, у відношенні до навколишнього світу.

У зв'язку з важливістю пошуку сенсу життя для особового розвитку в юнацькому віці, актуально і необхідне дослідження ціннісних орієнтацій у вказаний віковий період.

1. Розвиток самосвідомості у ранній юності

Важливою особливістю психічного розвитку особистості в ранньому юнацькому віці є становлення самосвідомості, яке відбувається як відкриття учнем свого неповторного внутрішнього світу, індивідуальності своєї особистості, усвідомлення незворотності часу, формування цілісного уявлення про себе.

Відкриття юнаком свого неповторного внутрішнього світу, індивідуальності своєї особистості. Цей вияв самосвідомості полягає в тому, що старший школяр починає сприймати свої переживання, емоції не як відображення зовнішніх подій, а як стан свого внутрішнього Я, усвідомлює свою неповторність, неподібність до інших. Відкриття свого внутрішнього світу збуджує радість, хвилювання і водночас супроводжується тривогою. Внутрішнє Я особистості старшокласника не тотожне зовнішній поведінці, що актуалізує проблему її саморегулювання (самоконтролю, самооцінки, корекції, планування тощо).

Юнацьке Я ще нецілісне, невизначене, його усвідомлення нерідко супроводжується тривогою або відчуттям внутрішньої порожнечі, яку необхідно чимось заповнити. У зв'язку з цим посилюється потреба у спілкуванні, яке, попри те, стає більш вибірковим. Водночас юнак усе частіше відчуває бажання усамітнитися.

Усвідомлення юнаком незворотності часу. У ранньому юнацькому віці з'являється усвідомлення незворотності часу, скінченності свого існування, що змушує серйозно замислюватися над сенсом життя, своїми перспективами, майбутнім, особистими життєвими цілями, життєвим шляхом. Поступово з мрії, для якої все можливо, та ідеалу як абстрактного, часто недосяжного зразка починають вимальовуватися більш чи менш реалістичні плани дійсності, між якими молодій людині доведеться обирати. Життєвий план охоплює всю сферу самовизначення старшокласників. Йдеться про стиль життя, рівень домагань, вибір професії і свого місця в житті.

Усвідомлення плину часу спонукає юну особистість до самооцінки, перегляду засвоєних у дитинстві цінностей, розуміння вічних цінностей (добра і зла, щастя і нещастя, значущого і незначущого, справедливості і несправедливості, краси і потворності, творчості і рутинності тощо), осмислення життєвих суперечностей, криз та успіхів власного розвитку. У ранньому юнацькому віці минуле (дитинство) і майбутнє (дорослість) ще не перетинаються в теперішньому часі, піддаючи випробуванню почуття неперервності свого Я, спадкоємності в часі (самоідентичності).

Однією з характеристик особистісного часу є наскрізне бачення людиною з позиції теперішнього свого минулого і майбутнього, тобто індивідуальна часова трасспектива.

Індивідуальна часова трасспектива - форма часової інтеграції психіки людини, яка виявляється у співвіднесенні у свідомості минулого, майбутнього і теперішнього часових етапів людського життя.

Для юнаків тривалість життєвої перспективи (хронологічна віддаленість подій майбутнього) є значною. її реалістичність (бачення різниці між реальністю і фантазією) досить неадекватна, а розчленування майбутнього на послідовні етапи (диференційованість перспективи) - невиразне. Життєва перспектива для більшості юнаків є оптимістичною, бо вони впевнені, що очікувані події відбудуться у визначений термін. Узгодженість подій минулого, актуального теперішнього і потенційного майбутнього невисока.

Сприймання власного психологічного часу зумовлює внутрішню картину становлення особистості. За певних умов дівчата і хлопці можуть переживати перехід від минулого до теперішнього як зміну на гірше, особистісний регрес. Минуле вони сприймають як період, у якому залишилося все краще, що відповідає головним цінностям особистості. До минулого тяжіє Я-ідеальне. В деяких старшокласників теперішнє і минуле тісно пов'язані й утворюють спільний полюс. У ранній юності можливе також тяжіння Я-ідеального до майбутнього. У такому разі молода людина не задоволена собою, вважає себе інфантильною, сподівається і прагне стати іншою, кращою. Трапляється, що всі три часові виміри Я ізольовані один від одного, тобто теперішнє не пов'язане з минулим, а майбутнє не є продовженням теперішнього.

Оптимальний варіант особистісного розвитку на етапі ранньої юності передбачає відносну наступність минулого і майбутнього Я з одночасними якісними поступальними змінами, які відкривають шлях до нових можливостей. Ознаками такого розвитку, на відміну від простої зміни, є розв'язання деяких ціннісно-смислових суперечностей, чітке самовизначення між добром і злом, любов'ю і ненавистю, конструктивністю і деструктивністю, відповідальністю і безвідповідальністю, прогресом і регресом.

Формування цілісного уявлення юнака про себе. У старшому шкільному віці учень спочатку усвідомлює та оцінює особливості свого тіла, власну привабливість, а пізніше - духовні, морально-психологічні, інтелектуальні, вольові якості. Важлива роль при цьому належить особистісній рефлекси - заглибленню у світ власних учинків, почуттів, переживань, співвіднесення їх з навколишньою дійсністю. У ранній юності вона здійснюється через постійні самоспостереження, самоспоглядання та самоаналіз. Це зумовлює певний відхід від дійсності, роздуми про своє Я: яким воно є на певний час, яким намагається бути, яким повинно бути, яким хотіло б бути. Таке самозаглиблення може здійснюватися не тільки в думках, мріях, а й на папері. Юнацький щоденник стає реальним втіленням особистісної рефлексії.

Відкриття себе як неповторної особистості нерозривно пов'язане з розумінням соціального світу, в якому старшокласник живе. Юнацька саморефлексія спрямована на усвідомлення свого становища і призначення в світі. “Який мій життєвий ідеал?", “Хто мої друзі, і хто вороги?", “Ким я хочу стати?", “Що я можу зробити, щоб я і навколишній світ стали кращими? ” - над такими питаннями роздумує юнак, у якого самоаналіз стає засобом соціально-морального і духовного самовизначення. Цей самоаналіз інколи ілюзорний, нерідко необґрунтованими є і юнацькі плани. Але потреба в ньому є свідченням розвиненої особистості, важливою передумовою цілеспрямованого самовиховання.

Рефлексія дає змогу юнацтву аналізувати життя, дивитися на нього збоку, що є важливим моментом його психічного розвитку. Пізнання життя і свого місця в ньому зумовлює глибоке розуміння своїх зв'язків, стосунків з іншими людьми, правил, моральних основ цих взаємин, усвідомлення потреби в духовному. Результатом роздумів про себе, діалогів із собою, самоаналізу стає обґрунтування моральних мотивів, визначення духовно-моральної позиції.

Відкриття юнаком свого внутрішнього світу, усвідомлення незворотності часу, формування цілісного уявлення про себе свідчать про перехід самосвідомості на якісно новий рівень. Розвиток когнітивних аспектів самосвідомості виявляється у підвищенні значущості системи власних цінностей, посиленні особистісного, психологічного, динамічного напрямів самовиховання. Новий рівень емоційного аспекту самосвідомості юнаків полягає у переростанні характерних для підлітків часткових самооцінок у загальне, цілісне ставлення до себе. Якісні зміни регулятивного аспекту самосвідомості виявляються в умінні відокремлювати успіх чи невдачу в конкретній діяльності від загального уявлення про себе, свої здібності та можливості.

Важливою ознакою самосвідомості особистості у ранній Юності є самоповага - узагальнене ставлення людини до себе, міра прийняття чи неприйняття себе як особистості, яка виявляється у задоволенні собою, почутті власної гідності, позитивному ставленні до себе, узгодженні свого Я-реального з Я-ідеальним. Позитивне ставлення до себе свідчить про високу самоповагу; незадоволеність собою, негативна оцінка своєї особистості - про низьку.

Юнаки і дівчата із заниженою самоповагою часто відчувають труднощі у спілкуванні. Чим нижча самоповага людини, тим вірогіднішим є виникнення відчуття самотності. Низька самоповага зумовлює невисокий рівень соціальних домагань особистості, спонукає її ухилятися від діяльності, в якій наявний елемент змагання. Молоді люди часто відмовляються від досягнення поставленої мети, оскільки не вірять у власні сили, що зміцнює їхню занижену самооцінку.

Враховуючи особливості формування у дівчат і хлопців цілісного уявлення про себе, вчитель повинен підтримувати їхню високу самоповагу, створювати ситуації, в яких індивіди із заниженою самоповагою відчули б свою соціальну, особистісну цінність, змінили б ставлення до себе на краще.

Загалом, розвиток самосвідомості старшокласників передбачає відкриття ними свого внутрішнього світу, усвідомлення незворотності часу, формування цілісного уявлення про себе, виникнення самоповаги, що свідчить про становлення особистості.

 

2. Пошук сенсу життя

Сучасний етап життя суспільства, пов'язаний з кардинальною перебудовою всієї системи стосунків (соціальних, економічних, політичних, родинних і так далі), створює нові можливості для особового становлення зростаючої людини. Проте величезні труднощі перехідного періоду в розвитку суспільства пов'язані з появою різного роду психологічних дезадаптації. У складному положенні опиняються діти, чиї батьки важко переживають життєву дезорганізацію. Особливо уразливі в цьому відношенні діти, що переживають так звані нормативні кризи або критичні періоди, пов'язані з переходом від одного вікового етапу до іншого. Повною мірою це відноситься до такої соціальної групи, як підлітки. Вони, як відомо, переживають кризу дорослішання, і, якщо клубок психологічних переживань, пов'язаних з цим станом, посилюється життєвими критичними ситуаціями, складаються деструктивні умови, що перешкоджають особовому зростанню людини. Підлітки погано усвідомлюють значущість власного життя. До того ж, вони переживають кризу самооцінки, коли рушаться минулі уявлення про себе і формуються нові. В зв'язку з цим пошук інтеграційних механізмів творення особи виступає як величезна загальнозначуща проблема.

У психологічних дослідженнях показано, що одним з особових утворень, які виконують інтегруючу функцію в психічному розвитку людини, є сенс життя. Це психічна освіта має свою специфіку виникнення, свої етапи становлення (Чудновський, 1995, 1997). Дослідники відзначають, що передумови для становлення сенсу життя створюються вже в підлітковому віці - віці відкриття свого "Я". Саме "в період дорослішання життєві сили, що прибувають, можливості, що відкриваються, налаштовують на пошук перспективи і життєвого сенсу" (Чудновський, 1995). Становлення сенсу життя в підлітковому віці обумовлене значною мірою розвитком процесів особового самоаналізу. Підліткам властива нестійка самооцінка. Так само як, поведінка їх самосвідомість багато в чому залежить від зовнішніх впливів. Оскільки підлітки шукають для себе референтні групи серед однолітків і потребують близьких друзів, часто думка останніх стає таким, що визначає. Інколи під впливом приятеля або групи діти здійснюють вчинки, на які самостійно не вирішилися б і про яких пізніше можуть жаліти. Автономна мораль і етична незалежність те групи з'являються до 16 років лише в 10%.

Підліток зі своєю збенетеженою душею намагається зрозуміти себе і відкриває все нові і нові риси. Його окремі образи “Я" (наскільки я здатний, наскільки красивий, сильний, товариський і так далі) мінливі і не складаються в єдину, гармонійну і стійку систему. Про особову нестабільність підлітка судять і по реальному прояву у нього абсолютно різних якостей, часто протилежних, по суперечності його характеру і устремлінь.

Що розвиваються самосвідомість саме в отроцтві робить людину особливо тривожною і невпевненою в собі. Завдяки рефлексії на себе і інших підліток просувається у напрямі самопізнання. Він прагне зрозуміти себе самого.

У цей період у багатьох дітей спостерігається підліткова криза. Він пов'язаний з духовним зростанням і зміною психічного статусу. Хоча в цей період відбувається об'єктивна зміна соціального положення отрока (виникають нові стосунки з близькими, однолітками, вчителями, розширюється поле діяльності і ін.), найважливішим чинником, що впливає на виникнення кризи, є рефлексія на внутрішній світ і глибоке незадоволення собою. Втрата ідентичності з самим собою, неспівпадіння колишніх уявлень про себе з сьогоднішнім чином - ось основний вміст підліткових переживань. Незадоволення може бути настільки сильним, що з'являються нав'язливі стани: непереборні пригноблюючі думки про себе, сумніви, страхи. При цьому зберігається критичне відношення до цих станів, що посилює важкі відчуття підлітка.

Багато підлітків переживають кризу в зовнішніх проявах негативізму - безглуздій протидії іншому, невмотивованому протистоянні (часто батькам). Завдання близьких - необхідно включиться в проблеми отрока і постаратися полегшити його життя в це період. Проте не всякий підліток проходит настільки важке випробування душевною кризою. А ті, хто проходят, здебільше вибираються з нього самостійно; близькі не зрідка не здогадуються про душевні бурі своїх дорогих чад.

Підліткове відчуття дорослості - головним чином новий рівень домагань, що передбачає положення, якого підліток фактично ще не досяг. Звідси - типові вікові конфлікти і їх заломлення в самосвідомості підлітка.

Підлітки, що потрапляють в міліцію або наркотичний диспансер, необов'язково з неблагополучних сімей. Буває, що “важкими” стають і улюблені діти, не обділені турботою будинку, але незадоволені стосунками з дорослими або однолітками, недостатньо завантажені реальними справами і нудьгуючі, такі, що відчувають себе невдахами і так далі Причини підліткових проблем всілякі. Одна з них - бажання затвердиться і виділиться, що поєднується з протестом проти норм, що існують в суспільстві, і правил, проти, як пояснює такий “важкий" підліток, “сірого безликого натовпу”, для якого “ти нічого не вартий. Ти нуль, нікчемний гвинтик у всьому цьому механізмі. Твій бунт нічого не означає для них”.

Протест наводить деяких підлітків в особливі неформальні групи або руху зі своїми знаками відмінності і ідеологією. Всі підлітки, що влилися в такі рухи соціально дезадаптовані, навіть якщо не проявляють прямої агресивності.

Протест наводить і до втеч з будинку, бродяженню. Деякі підлітки бачать своєрідну романтику у пошуках нічлігу і прожитку, сутичках з міліцією. Слід зазначити, що частина тих, що пішли з будинку, своє “вільне" життя не ідеалізують, їх утримує на горищах і в підвалах страх перед покаранням за досконалу провину, перед побоями, домашніми скандалами і тому подібне

Обернені до себе питання: “Хто я?", “Який Я? ” ставить, не завжди усвідомлюючи це, вже підліток. Загальніші, світоглядні питання: “Який мій життєвий ідеал?", “Ким Я хочу стати? ” ставить хлопець, в якого самоаналіз стає елементом соціально-етичного самовизначення. Так, підлітки, описуючи майбутнє, говорять переважно про свої особисті перспективи, тоді як хлопці висувають на перший план загальні проблеми. Взагалі здатність відстрочити безпосереднє задоволення, працювати ради майбутнього, не чекаючи негайної винагороди, - один з головних показників морально-психологічної зрілості людини.

В ході різних світоглядних пошуків хлопець шукає формулу, яка разом відповіла б йому і сенс власного існування, і перспективи розвитку всього людства. Але де узяти таку формулу? Задаючись питанням про сенс життя, хлопець думає одночасно і про напрям суспільного розвитку взагалі, і про конкретну мету власного життя. Він хоче не лише з'ясувати об'єктивне, суспільне значення можливих напрямів діяльності, але і знайти її особовий сенс, зрозуміти, що може дати ця діяльність йому самому, наскільки відповідає вона його індивідуальності: як саме моє місце на цьому світі, в якій саме діяльності найбільшою мірою розкриються мої індивідуальні здібності? На ці питання немає і не може бути загальних відповідей, їх потрібно вистраждати самому, до них можна прийти лише практичною дорогою.

Питання про сенс життя є симптом певного незадоволення. Коли людина цілком поглинена справою, він зазвичай не задається питанням, чи має цю справу сенс, - таке питання просто не виникає. Рефлексія, критична переоцінка цінностей, найбільш загальним вираженням якої і є питання про сенс життя, як правило, пов'язана з якоюсь паузою, “вакуумом" в діяльності або стосунках з людьми.

Це не означає, звичайно, що рефлексія і самоаналіз - “надмірність” людської психіки, від якої потрібно по можливості позбавлятися. Така точка зору, при послідовному її розвитку, привела б до оспівування тваринного або рослинного способу життя, що вважає щастя в тому, аби повністю розчинитися в якій завгодно діяльності, не замислюючись про її сенс. Критично оцінюючи свою життєву дорогу і свої стосунки з навколишнім світом, особа підноситься над безпосередньо “даними" їй умовами, відчуває себе суб'єктом діяльності. Тому світоглядні питання не вирішуються раз і назавжди, кожен поворот життя спонукав особу знову і знову повертатися до них, підкріплюючи або передивляючись свої минулі рішення. У юності це робиться найкатегоричніше.

Таким чином, ще в підлітковому віці були створені передумови для становлення сенсу життя. Завдяки рефлексії на себе і інших підліток просувається у напрямі самопізнання. Він зі своєю збентеженою душею прагне зрозуміти себе самого і відкриває все нові і нові риси. Не завжди усвідомлено підліток сам собі ставить питання: “Хто Я?", “Який Я?". Хлопець же ставить більш світоглядні питання. Хлопець замислюється не лише про свої проблеми, але і про проблеми всього суспільства, світу. Задаючись питанням про сенс життя, хлопець думає одночасно і про напрям суспільного розвитку взагалі, і про конкретну мету власного життя. Хлопець шукає відповіді на питання. Ці шукання містять в собі високий позитивний потенціал: у пошуку сенсу життя виробляється світогляд, розширюється система цінностей, формується той етичний стержень, який допомагає впоратися з першими життєвими неладами, хлопець починає краще розуміти навколишній світ і самого себе, стає насправді самим собою.

Так, як визначення сенсу життя відбувається відносно виробленої системи цінностей, то актуальним і необхідним буде дослідження ціннісних орієнтацій молоді.

Висновки

Отже, сенс життя - це природжена мотиваційна тенденція, властива всім людям і що є основним двигуном поведінки і розвитку особи.

У пошуку сенсу життя виробляється світогляд, розширюється система цінностей, формується той етичний стержень, який допомагає впоратися з першими життєвими неладами, хлопець починає краще розуміти навколишній світ і самого себе, стає насправді самим собою.

На основі виробленої системи цінностей відбувається визначення сенсу життя.

Потреба в сенсі життя, в тому, аби усвідомлювати своє життя не як серію випадкових, розрізнених подій, а як цілісний процес, що має певний напрям, спадкоємність і сенс, - одна з найважливіших потреб особи в юнацькому віці

Список використаної літератури

1. Сапогова Е.Е. Психология развития человека: Учебное пособие. - М.: Аспект Пресс, 2001. - 461с.

2. Мухина В.С. Возрастная психология: феноменология развития, детство, отрочество: Учебник для студ. вузов. - 9-е изд. стереотип. - М.: Издательский центр “Академия”, 2004. - 456с.

3. Кулагина И.Ю., Колюцкий В.Н. Возрастная психология: Полный жизненный цикл развития человека. Учебное пособие для студентов высших учебных заведений. - М.: ТЦ Сфера, 2004. - 464с.

4. Кон И.С. Психология ранней юности: Кн. для учителя. - М.: Просвещение, 1989. - 255с.: пл. - (Психол. наука - школе).

5. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание. М., 1986.