Шляхи вдосконалення системи соціального захисту дітей сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування

2.2 Шляхи вдосконалення системи соціального захисту дітей сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування

За останні десять років на 60 відсотків збільшилася кількість дітей, влаштованих до закладів усіх форм власності для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (далі — заклади). Тільки протягом 2004 року до будинків дитини влаштовано 500, дитячих будинків — 24 і до інтернатних закладів — 30 дітей.

На даний час державні заклади займають провідне місце в системі утримання та виховання, хоча статтею 5 Сімейного кодексу України (2947-14) визначено пріоритет сімейних форм виховання.

Перевантаженість закладів не дає можливості створити сприятливі умови для повноцінного виховання дітей.

У випускників інтернатних закладів виникають проблеми через відсутність житла, постійного місця роботи, а також труднощі із створенням власної сім'ї. Діти молодих одиноких матерів — колишніх випускниць закладів виховуються у тих самих закладах, в яких перебували їх матері.

В основу функціонування системи закладів покладено віковий принцип. Це означає, що до досягнення повноліття дитина перебуває в двох-трьох закладах — будинок дитини, дитячий будинок, інтернатний заклад, пристосовуючись кожного разу до нового середовища, педагогічного та дитячого колективу, що спричиняє їх психологічне травмування і ускладнює в подальшому соціальну адаптацію.

Державна програма реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (далі — Програма), поширюється на заклади усіх форм власності і спрямована на створення умов для реалізації державної політики щодо забезпечення державних гарантій і конституційних прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (далі — діти), їх соціального захисту, створення закладів нового типу із сімейними формами виховання[18, с. 81].

Метою Програми є:

- створення умов для реалізації державних гарантій і конституційних прав кожної дитини;

- реалізація права на розвиток у сім'ї, в територіальній громаді, тобто виховання дітей насамперед за місцем їх походження;

- створення умов для фізичного, розумового і духовного розвитку кожної дитини;

- забезпечення соціального захисту дітей, здобуття ними належної освіти та опанування навичок до самостійного життя;

- сприяння поширенню сімейних форм виховання дітей;

- запобігання дитячій безпритульності і бездоглядності, правопорушенням, жорстокому поводженню з дітьми, насильству над ними;

- забезпечення захисту прав дітей на спілкування з батьками та іншими родичами;

- розвиток здібностей кожної дитини;

- виховання братів і сестер в одному закладі;

- забезпечення надання дітям індивідуальних психологічних, соціально-педагогічних, соціально-медичних, соціально-економічних, юридичних та інформаційних послуг;

- утворення закладів нового типу із сімейними формами виховання;

- запобігання поширенню сирітства;

- посилення відповідальності місцевих органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування за забезпечення соціального захисту дітей.

Реформування системи закладів може проводитися з урахуванням місця походження та місця проживання дітей[18, с. 76].

У процесі реформування системи закладів слід враховувати місце походження дітей, оскільки при цьому більш повно забезпечується захист їх прав на спілкування з батьками та іншими родичами.

В Хмельницькій області накопичений певний досвід з розукрупнення інтернатних та утворення малокомплектних закладів, вихованцями яких є діти, що народилися в місцевості, де розташовані такі заклади. Діти, що виховуються в малокомплектних закладах, навчаються у середніх загальноосвітніх школах, підтримують стосунки з батьками та іншими родичами.

Реформування системи закладів повинне проводитися з дотриманням вимог щодо граничної чисельності дітей, що перебувають у них, з урахуванням місця походження з метою забезпечення їх прав на розвиток, спілкування з батьками та іншими родичами, а також захисту відповідно до статті 33 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" (2342-15), житлових і майнових прав після досягнення дітьми повноліття. Право на житло зберігається за кожною дитиною, що влаштована до загальноосвітньої школи-інтернату, згідно з житловим законодавством.

Реформування системи закладів проводиться у чотири етапи:

перший — розроблення і затвердження Програми, вивчення і запровадження відповідного міжнародного досвіду, удосконалення діяльності закладів, запровадження сімейних форм виховання дітей;

другий — створення нормативної бази, регулювання діяльності закладів, пошук додаткових джерел для фінансування заходів, визначених Програмою, в тому числі за участю міжнародних організацій;

третій — утворення закладів нового типу, переведення до них дітей, перепідготовка педагогічних та соціальних працівників;

четвертий — перепрофілювання закладів та оптимальне використання їх приміщень.

Реформування системи закладів проводиться шляхом переведення дітей, що в них виховуються, до закладів нового типу, утворених місцевим органом виконавчої влади за місцем походження дітей, з урахуванням їх віку та соціального статусу[18, с. 80].

У результаті реформування передбачається утворити заклади нового типу, в яких виховуватиметься не більш як 50 дітей віком до 18 років. Навчання в середніх загальноосвітніх школах дасть їм змогу здобути належну освіту, опанувати навички до самостійного життя. До закладів нового типу в першу чергу переводяться діти віком до 7 років, а також діти, що перебували тривалий час за соціальними показаннями у закладах охорони здоров'я.

Під час переведення до закладів нового типу дітей віком від 7 до 18 років враховуються час їх перебування в закладі, готовність до зміни місця перебування та бажання продовжити навчання. При цьому діти віком до 10 років переводяться до закладів нового типу, а діти віком від 10 років, як правило, продовжують перебувати та навчатися у тих закладах, де вони виховувалися раніше, і вибувають з них за віком або у зв'язку із закінченням навчання. Усі діти, що влаштовуються до закладів уперше, направляються тільки до закладів нового типу.

Умови для проживання, розвитку та виховання створюються з урахуванням індивідуальних потреб кожної дитини, досвіду її життя. Територіальне наближення дітей до місця їх походження дасть змогу забезпечити їх спілкування з батьками та іншими родичами у разі, коли це не суперечить інтересам дітей.

Строк реформування встановлюється з урахуванням періоду, необхідного для випуску вихованців з числа дітей, що на даний час навчаються і виховуються у загальноосвітніх школах-інтернатах і з певних причин не переводяться до закладів нового типу.

Виконання Програми дасть можливість:

- зменшити кількість дітей, які виховуються в інтернатних закладах;

- створити умови для утримання та виховання дітей відповідно до вимог Конвенції ООН про права дитини;

- удосконалити механізм своєчасного виявлення безпритульних і бездоглядних дітей та їх влаштування, запобігти дитячій безпритульності і бездоглядності;

- забезпечити спілкування дітей з батьками та іншими родичами;

- провадити ефективну діяльність щодо повернення дітей до рідних батьків, підвищення їх відповідальності за виховання дітей;

- забезпечити розвиток системи сімейних форм виховання (усиновлення, встановлення опіки і піклування, прийомна сім'я, дитячий будинок сімейного типу);

- підвищити рівень освіти дітей шляхом організації навчання в середніх загальноосвітніх школах, забезпечити їх подальше працевлаштування та розв'язання житлових проблем;

- підвищити ефективність роботи і відповідальність органів опіки та піклування, місцевих органів виконавчої влади;

- забезпечити соціальне супроводження випускників закладів[18, с. 82].

Для виконання Програми необхідно забезпечити:

- запровадження механізму фінансування витрат, пов'язаних з утриманням дітей незалежно від форми їх влаштування, за принципом "гроші ходять за дитиною";

- виділення коштів для перебудови, реконструкції та обладнання інтернатних закладів;

- залучення іноземних інвесторів з метою реалізації проектів розвитку сімейних форм виховання.

Державні соціальні стандарти для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлюються незалежно від того, де така дитина перебуває на утриманні та вихованні, на рівні, не меншому за встановлений прожитковий мінімум для осіб відповідного віку.

Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються щодо:

- мінімального матеріального забезпечення, витрат на харчування, одяг та взуття;

- житлового забезпечення на рівні, не нижчому за встановлені у Житловому кодексі Української РСР нормативи;

- житлового забезпечення таких дітей після завершення їх виховання в різних формах влаштування після досягнення ними 18-річного віку, якщо вони не мають свого житла відповідно до житлових нормативів або мають житло з характеристиками, нижчими за встановлені житлові нормативи;

- мінімального стандарту щодо забезпечення гарантованого першого робочого місця, яке не може бути змінено за бажанням роботодавця протягом трьох років з моменту початку такої роботи, а в разі неможливості надання такого робочого місця - встановлення грошової компенсації на цей період, яка виплачується особі з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;

- мінімального стандарту разової державної фінансової допомоги при закінченні такими дітьми виховного, навчального закладу чи при закінченні перебування таких дітей у різних формах влаштування після досягнення ними 18-річного віку;

- мінімального стандарту щомісячного утримання таких дітей та осіб із їх числа за умови навчання їх у вищих навчальних закладах до досягнення ними 23-річного віку або до закінчення відповідних навчальних закладів;

- мінімального стандарту медичного обслуговування;

- мінімального стандарту забезпечення таких дітей іграшками, що сприяють розвитку, спортивним інвентарем, газетами і журналами відповідно дитячого, юнацького, загальнопізнавального та виховного спрямування;

- мінімального стандарту забезпечення дитини до надання їй статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування;

- мінімального стандарту грошового забезпечення батьків-вихователів, прийомних батьків[18, с. 93].

Кабінет Міністрів України може встановлювати інші додаткові мінімальні соціальні стандарти, нормативи споживання та нормативи забезпечення для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Допомога та утримання таких дітей не можуть бути нижчими за встановлені мінімальні стандарти, що забезпечують кожній дитині рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку на рівні, не нижчому за встановлений прожитковий мінімум для таких осіб.

Право на повне державне забезпечення в навчальних закладах мають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, віком до вісімнадцяти років та особи з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, при продовженні навчання до 23 років або до закінчення відповідних навчальних закладів.

Особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які навчаються, крім повного державного забезпечення виплачується стипендія в розмірі, який на 50 відсотків перевищує розмір стипендії у відповідному навчальному закладі, а також виплачується 100 відсотків заробітної плати, яка нарахована в період виробничого навчання та виробничої практики.

Особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які навчаються, до завершення навчання виплачується щорічна допомога для придбання навчальної літератури в розмірі трьох місячних стипендій. Виплата зазначеної допомоги здійснюється протягом 30 днів після початку навчального року за рахунок коштів, що передбачаються для навчальних закладів у відповідних бюджетах.

При наданні особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які навчаються, академічної відпустки за медичним висновком за ними зберігається на весь період академічної відпустки повне державне забезпечення та виплачується стипендія. Навчальний заклад сприяє організації їх лікування.

Випускники навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечуються за рахунок навчального закладу або відповідної установи органів праці та соціального захисту населення одягом і взуттям, а також одноразовою грошовою допомогою в розмірі двох прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку. Нормативи забезпечення одягом і взуттям затверджуються Кабінетом Міністрів України. За бажанням випускників навчальних закладів їм може бути видана грошова компенсація в розмірі, необхідному для придбання одягу і взуття.

Вартість повного державного забезпечення у грошовому еквіваленті для дітей віком від народження до трьох років, від трьох до семи років, від семи до десяти років, від десяти до чотирнадцяти років, від чотирнадцяти до вісімнадцяти років та осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, до двадцяти трьох років визначається відповідно до Закону України "Про прожитковий мінімум"[16].

Державні соціальні стандарти, нормативи споживання, нормативи забезпечення є однаковими для всіх дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа, незалежно від форми їх влаштування та утримання, і затверджуються відповідно до законодавства.

Оскільки, на повне державне забезпечення мають право діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які мають цей статус, відповідна служба у справах дітей зобов’язана протягом двох місяців підготувати комплект документів, який підтверджує набуття дитиною статусу дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування.

Разом з цим, на сьогодні діють такі постанови Кабінету Міністрів України, які направлені на поліпшення соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування:

- від 5 квітня 1994 р. № 226 "Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування";

- від 12 липня 2006 р. № 956 "Про проведення експерименту з призначення і виплати державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають під опікою (піклуванням) або у відповідних закладах, за принципом "гроші ходять за дитиною";

- від 31 січня 2007 р. № 81 "Про затвердження Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім’ях за принципом "гроші ходять за дитиною" у 2007 році" (строк дії якої продовжено на 2008 рік);

- від 4 квітня 2007 р. № 605 "Про проведення експерименту з призначення і виплати державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають під опікою (піклуванням) і проживають у сім’ях опікунів (піклувальників), за принципом "гроші ходять за дитиною";

- від 19 березня 2008 р. № 199 "Про продовження у 2008 році проведення експерименту з призначення і виплати державної соціальної допомоги за принципом "гроші ходять за дитиною";

- від 9 квітня 2008 р. № 328 "Про внесення змін до Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім’ях за принципом "гроші ходять за дитиною" у 2007 році"[16].

Крім цього зазначаємо, що постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2008 року № 146 "Деякі питання надання одноразової грошової допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування" були внесені зміни до підпунктів 4 та 5 пункту 13 постанови Кабінету Міністрів України від 5 квітня 1994 р. № 226 "Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування" щодо збільшення виплати одноразової грошової допомоги з двох до шести прожиткових мінімумів дітям-сиротам і дітям, позбавлених батьківського піклування, що навчалися або виховувалися в навчально-виховних та вищих навчальних закладах і перебували на повному державному утриманні, та дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, що перебували під опікою (піклуванням), при їх працевлаштуванні.

Отже, підсумовуючи вищевикладене, можна прийти до висновку, що держава н6а регіональному рівні робить правильні кроки в напрямку соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Висновки

В Україні переважаючою формою утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є усиновлення. Усиновлення (удочеріння) є оформлене спеціальним юридичним актом прийняття в сім'ю неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки. Законодавчо процедура усиновлення регламентується Кодексом про шлюб та сім'ю України і Порядком передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами проживання у сім'ях усиновителів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України у 1996 році.

Усиновлення здійснюється виключно в інтересах дитини, якщо єдиний або обидва її батьки: померли, невідомі, позбавлені батьківських прав, визнані в судовому порядку недієздатними, безвісно відсутніми чи оголошені померлими, дали згоду на усиновлення в письмовій формі, понад шість місяців не проживають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги і турботи. Підкинуті (залишені) діти можуть бути передані на усиновлення у разі наявності відповідного акта, складеного органами внутрішніх справ у встановленому порядку. Хворі діти можуть бути усиновлені, якщо за характером (перебігом) захворювання вони не потребують постійного (довічного) перебування і лікування в спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах. Всі діти, пропоновані для удочеріння/усиновлення, повинні бути детально оглянуті всіма медичними фахівцями в цілях виключення відповідної профільної патології, зокрема оглянуті і обстежені генетиком. При цьому повинні бути враховані всі відомі дані про дитину і її батьків.

Список використаної літератури

1.  Конституція України. - К. Юрінком інтер, 1999.

2.  Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей. – ВВР, 2005, №26, (набуття чинності 01.01.2006р.)

3.  Указ Президента України "Про проведення в Україні у 2006 році Року захисту прав дитини".

4.  Конвенция ООН о правах ребенка.

5.  Указ Президента України "Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей" . – 2005 від 11.07 №1086.

6.  Постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1994 року № 267 "Про затвердження положення про дитячий будинок сімейного типу."//Право України. - 1997. -№ 7-8.

7.  Правила опіки і піклування, зареєстровані в МЮ 17 червня 1999р. //Офіційний вісник України. - 1999. - № 26.

8.  Захист і забезпечення прав дітей: тематична Державна доповідь про становище дітей в Україні за підсумками 2001 року. – К.: Державний інститут проблем сім’ї та молоді, 2002. – 160 с.

9.  Державна доповідь про становище дітей в Україні (за підсумками 1999 р.) Соціальний захист дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування /Л.С. Волинець, Ю.Г. Антипків, І.У. Жечко та ін. – К.: Український інститут соціальних досліджень, 2000. – 318 с.

10.  Карпенко О. Сімейні форми утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування: проблеми правового регулювання //Право України. - 2001. - № 3.

11.  Слюсаренко В.Г. Соціально-педагогічні функції і перспективи розвитку установ інтернатного і напвінтернатного типу в Україні. – К, 1996 – 412 с.

12.  Соціальна робота: технологічний аспект. Навчальний посібник /За ред. проф. А.Й. Капської. – К.: Центр навчальної літератури, 2004 . – 352с.

13.  Теория и практика социальной работы: отечественный и зарубежный опыт Т.1. – Москва – Тула, 1993. –358с.

14.  Шость Н.В. Правове становище дітей-сиріт і дітей, які залишились без піклування батьків (В питаннях та відповідях для практичних працівників). Харків, 2005. – 63 - 243с.

15.  Дитина в прийомній сім’ї: Нотатки психолога Г. М. Бевз, І. В. Пєша. – К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2001. – 101 с.

16.  Збірник нормативно-правових актів у сфері функціонування дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей / Упоряд. О. В. Лясковська, Л. М. Палій. – К., 2004. – 13 - 296 с.

17.  Методичні рекомендації по проведенню тренінг-курсу для соціальних працівників з питань підбору, підготовки та соціального супроводу прийомних батьків / О. О. Яременко (кер. авт. кол.), Н. М. Комарова, Г. М. Бевз, Л. С. Волинець та ін. – К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2000. – 128 с.

18.  Методичні рекомендації щодо розробки обласних програм подолання проблем соціального сирітства: Практичний посібник. – К.: Четверта хвиля, 2006. – 76 - 115 с.

19.  Настільна книга випускника інтернату: юридичні та практичні поради / Упоряд. С. Ю. Попов. – Луганськ, 2005. – 100 с.

20.  Питання формування ефективності родинних форм влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування / Н. М. Комарова, Л. М. Мельничук, І. В. Пєша та ін. – К.: Державний ін-т проблем сім’ї та молоді , 2004. Кн. 2. 128 - 143с.

21.  Прийомна сім’я: оцінка ефективності опіки (методичні рекомендації для соціальних працівників) / О. О. Яременко (кер. авт. кол.), Н. М. Комарова, Г. М. Бевз, Л. С. Волинець та ін. – К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2000. – 78 с.

22.  Соціальне сирітство в Україні: експертна оцінка та аналіз існуючої системи утримання та виховання дітей, позбавлених батьківського піклування / Авт. кол. Л. С. Волинець, Н. М. Комарова, О. Г. Антонова-Турченко, І. Б. Іванова, І. В. Пєша. – К.: Видавництво, 1998. – 120 с.

23.  Соціальний захист дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування: державна доповідь про становище дітей в Україні (за підсумками 1999 року). – К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2000. – 138 с.

24.  Соціальні та психологічні потреби дітей, які виховуються в інтернатних закладах: знання, ставлення, поведінка. Практика діяльності. Результати дослідження серед фахівців соціальної сфери та дітей-вихованців. – К.: Компанія Лік, 2006. – 63 с.

25.  Технології створення та функціонування прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу: Збірник методичних матеріалів / Авт. кол. Г. М. Бевз, А. Й. Капська, Н. М. Комарова та ін. – К.: Державний ін-т проблем сім’ї та молоді, 2003. – 188 с.

26.  http://www.ditu.gov.ua