Філософські твори Вольтера

2. Філософські твори Вольтера

Роботи Вольтера настільки багаточисельні, що в короткій статті було б дуже важко перерахувати навіть великі. Основні ідеї, що проповідують їм за життя, важливіше за заголовки. Одним з найсильніших переконань Вольтера була свобода слова і друку. Часто йому приписують фразу: "Я не згоден з тим, що ви говорите, але до смерті захищатиму ваше право сказати це". Хоча він ніколи не виголошував саме цих слів, вони точно виражають його відношення до даного питання.

Іншим провідним принципом Вольтера була переконаність в свободі віросповідання. Все своє життя він твердо протестував проти релігійного насильства і переслідування. Хоча Вольтер вірив в Бога, він протестував проти багатьох релігійних догм і постійно стверджував, що організована релігія була в основному обманом.

Цілком природно, Вольтер ніколи не вірив, ніби титуловані французькі аристократи були розумніші або кращі за нього самого, і слухачі філософа взнали, що так зване "божественне право королів" - велика дурість. Хоча сам Вольтер був далекий від сучасної демократії (він віддавав перевагу сильній, але освіченій монархії), основна маса його ідей явно перечила будь-якій формі ієрархічного правління. Отже, недивно, що більшість послідовників Вольтера прийшли до прийняття демократії. Його політичні і релігійні ідеї були, таким чином, головною течією у французькій Освіті, і істотна їх частина була взята для французької революції 1789 років.

Сам Вольтер не був вченим, але цікавився наукою і був гарячим прибічником емпіричних поглядів Френсіса Бекона і Джона Локка. Ще він був серйозним і здатним істориком. Однією з його найбільш важливих праць була усесвітня історія: "Есе про звичаї і дух націй". Ця книга відрізняється від більшості попередніх робіт по історії в двох аспектах: перший - Вольтер визнавав, що Європа була всього лише малою частиною світу, і, отже, присвятив значну частину своєї праці азіатської історії; другий - він розділяв погляд, що історія культури в цілому важливіше за політичну історію. Таким чином, його книга більше стосувалася соціальних і економічних умов, а також розвитку мистецтв, чим королів і розв'язаних ними воєн.

Вольтер не був спочатку філософом. В значній мірі він запозичував ідеї інших людей, таких як Джон Локк і Френсіс Бекон, знов обнародував їх і популяризував. Проте завдяки роботам Вольтера, більше, ніж чиїм-небудь іншим, ідеї демократії, релігійної терпимості і інтелектуальної свободи поширилися у Франції і по суті здебільше Європи. Хоча у французькій Освіті були інші чудові письменники (Дідро, Д'Аламбер, Руссо, Монтеск'є та інші), буде чесним назвати Вольтера першим лідером цього руху. Перш за все, його неповторний літературний стиль, тривала робота і величезне число творів забезпечили йому набагато більш багаточисельну аудиторію, ніж іншим письменникам. По-друге, його ідеї були характерні для всієї Освіти. І по-третє, Вольтер випередив всі інші чудові фігури в часі. Велика робота Монтеск'є "Дух законів" з'явилася лише в 1748 році, перший том знаменитій "Енциклопедії" - в 1751-м перше есе Руссо було написане в 1750 році. А "Англійські листи" Вольтера видали в 1734 році, і на той час він вже шістнадцять років був знаменитий.

Праці Вольтера, за винятком короткого роману "Кандід", сьогодні читаються мало. Проте у вісімнадцятому столітті вони були дуже популярні, і, отже, автор зіграв важливу роль в зміні клімату думок, що врешті-решт привів до Французької революції. Його вплив стосувався не лише Франції. Такі американці, як Томас Джефферсон, Джеймс Медісон і Бенджамин Франклін були знайомі з роботами Вольтера, і багато його ідей увійшли до американської політичної традиції.

3. Своєрідність будови сюжету повісті "Кандід"

Зовні повість будується як життєпис головного героя, історія всіляких лих і нещасть, що наздоганяють Кандіда в його мандрах по світлу. На початку повісті Кандід вигнаний із замку барона Тундер-тен-Тронка за те, що посмів закохатися в дочку барона, прекрасну Кунігунду. Він потрапляє найманцем в болгарську армію, де його тридцять шість разів проганяють через буд і бігти звідки йому удається лише під час битви, в якій вилягло тридцять тисяч душ; потім переживає бурю, корабельну аварію і землетрус в Лісабоні, де потрапляє до рук інквізиції і трохи гине на автодафе. У Лісабоні герой зустрічає прекрасну Кунігунду, що також зазнала безліч нещасть, і вони вирушають до Південної Америки, де Кандід потрапляє у фантастичні країни орельонов і в Ельдорадо; через Сурінам він повертається до Європи, відвідує Францію, Англію і Італію, і завершуються його мандри в околицях Константинополя, де він одружується на Кунігунде і на маленькій фермі, що належить йому, збираються всі персонажі повести. Окрім Панглоса, в повести немає щасливих героїв: кожен розповідає душу, що леденить, історію своїх страждань, і це достаток горя заставляє читача сприймати насильство, жорстокість як природний стан світу. Люди в нім розрізняються лише мірою нещасть; будь-яке суспільство несправедливе, а єдина щаслива країна в повести - неіснуюче Ельдорадо. Змальовує світ як царство абсурду, Вольтер передбачає літературу ХХ століття.

Кандід, чистий і щирий хлопець, виховується в убогому замку жебрака, але пихатого вестфальского барона разом з його сином і дочкою. Їх домашній вчитель, доктор Панглосс, доморосла філософ-метафізика, учив дітей, що вони живуть в кращому зі світів, де все має причину і наслідок, а події прагнуть до щасливого кінця.

Нещастя Кандіда і його неймовірні подорожі починаються, коли його виганяють із замку за захоплення прекрасною дочкою барона Кунігундой.

Аби не померти з голоду, Кандід вербується в болгарську армію, де його січуть до напівсмерті. Він ледве уникає загибелі в жахливій битві і рятується втечею до Голландії. Там він зустрічає свого вчителя філософії, вмираючого від сифілісу. Його лікують з милосердя, і він передає Кандіду страшну новину про винищування сім'ї барона болгарами. Кандід вперше ставить під сумнів оптимістичну філософію свого вчителя, настільки приголомшують його пережите і жахливу звістку. Друзі пливуть до Португалії, і, ледве вони ступають на берег, починається страшний землетрус. Поранені, вони потрапляють до рук інквізиції за проповідь про необхідність вільної волі для людини, і філософа повинні спалити на вогнищі, щоб це допомогло усмирити землетрус. Кандіда хльостають різками і кидають вмирати на вулиці. Незнайома стара підбирає його, виходжує і запрошує в розкішний палац, де його зустрічає полюблена Кунігунда. Виявилось, що вона дивом вижила і була перепродана болгарами багатому португальському євреєві, який був вимушений ділити її з самим Великим Інквізитором. Раптом в дверях показується єврей, господар Кунігунди. Кандід вбиває спочатку його, а потім і Великого Інквізитора. Все троє вирішують бігти, але по дорозі якийсь чернець краде у Кунігунди коштовності, даровані їй Великим Інквізитором. Вони насилу добираються до порту і там сідають на корабель, що пливе до Буенос-Айреса. Там вони насамперед шукають губернатора, аби повінчатися, але губернатор вирішує, що така красива дівчина повинна належати йому самому, і робить їй пропозицію, яку вона не проти прийняти. В ту ж хвилину стара бачить у вікно, як з корабля, що підійшов в гавань, сходить чернець, що обкрав їх, і намагається продати прикраси ювелірові, але той взнає в них власність Великого Інквізитора. Вже на шибениці злодій признається в крадіжці і детально описує наших героїв. Слуга Кандіда Какамбо умовляє його негайно бігти, небезпідставно вважаючи, що жінки абияк викрутяться. Вони прямують у володіння єзуїтів в Парагваї, які в Європі сповідають християнських королів, а тут відвойовують у них землю. У так званому батьку полковнику Кандид взнає барона, брата Кунігунди. Він також дивом залишився живий після побоїща в замку і капризом долі виявився серед єзуїтів. Дізнавшись про бажання Кандіда одружуватися на його сестрі, барон намагається убити низкородного нахабу, але сам падає поранений. Кандід і Какамбо біжать і опиняються в полоні в диких орейлонов, які, думаючи, що друзі - слуги єзуїтів, збираються їх з'їсти. Кандід доводить, що тільки що він убив батька полковника, і знов уникає смерті. Так життя знов підтвердило правоту Какамбо, що вважав, що злочин на одному світі може піти на користь в іншому.

На дорозі від орейлонов Кандид і Какамбо, збившись з дороги, потрапляють в легендарну землю Ельдорадо, про яку в Європі ходили дивні небилиці, що золото там цінується не дорожче за пісок. Ельдорадо була оточена непереборними скелями, тому ніхто не міг проникнути туди, а самі жителі ніколи не покидали своєї країни. Так вони зберегли початкову етичну чистоту і блаженство. Всі жили, здавалося, в достатку і веселості; люди мирно працювали, в країні не було ні в'язниць, ні злочинів. У молитвах ніхто не випрошував благ у Всевишнього, але лише дякував Йому за те, що вже мав. Ніхто не діяв з примусу: схильність до тиранення була відсутня і в державі, і в характерах людей. При зустрічі з монархом країни гості зазвичай цілували його в обоє щоки. Король умовляє Кандіда залишитися в його країні, оскільки краще жити там, де тобі до душі. Але друзям дуже хотілося здатися на батьківщині багатими людьми, а також з'єднатися з Кунегондой. Король на їх прохання дарил друзям ста овець, завантажених золотом і самоцвітами. Дивна машина переносить їх через гори, і вони покидають благословенний край, де насправді все відбувається до кращого, і про яке вони завжди жалкуватимуть.

Поки вони рухаються від кордонів Ельдорадо до міста Сурінаму, всі вівці, окрім двох, гинуть. У Сурінаме вони взнають, що в Буенос-Айресі їх як і раніше розшукують за вбивство Великого Інквізитора, а Кунігунда стала улюбленою наложницею губернатора Вирішено, що викупляти красуню туди відправиться один Какамбо, а Кандід поїде у вільну республіку Венецію і там їх чекатиме. Майже всі його скарби краде шахрай купець, а суддя ще карає його штрафом. Після цих випадків низькість людської душі в черговий раз повергає в жах Кандіда. Тому в попутники хлопець вирішує вибрати найнещаснішу, ображену долею людину. Таким він визнав Мартіна, який після пережитих бід став глибоким песимістом. Вони разом пливуть до Франції, і по дорозі Мартін переконує Кандіда, що в природі людини брехати, вбивати і зрадити свого ближнього, і скрізь люди однаково нещасні і страждають від несправедливостей.

У Парижі Кандід знайомиться з місцевими вдачами і звичаями. І те і інше вельми його розчаровує, а Мартін лише більше зміцнюється у філософії песимізму. Кандіда відразу оточують шахраї, лестощами і обманом вони витягують з нього гроші. Всі при цьому користуються неймовірною довірливістю хлопця, яку він зберіг, не дивлячись на всі нещастя. Одному пройдисвітові він розповідає про любов до прекрасної Кунігунде і свій план зустріти її у Венеції. У відповідь на його милу відвертість Кандіду підстроюють пастку, йому загрожує в'язниця, але, підкуповує вартових, друзі рятуються на кораблі, що пливе до Англії. На англійському березі вони спостерігають абсолютно безглузду страту ні в чому не повинного адмірала. З Англії Кандід потрапляє нарешті до Венеції, подумуючи лише про зустріч з ненаглядною Кунігундой. Але там він знаходить не її, а новий зразок людського жалю - служницю з його рідного замку. Її життя доводить до проституції, і Кандід бажає допомогти їй грошима, хоча філософ Мартін передбачає, що нічого з цього не вийде. У результаті вони зустрічають її в ще тяжчому стані. Свідомість того, що страждання для всіх неминучі, заставляє Кандіда шукати людину, чужу печалі. Таким вважався один знатний венеціанець. Але, відвідавши цю людину, Кандід переконується, що щасті для нього в критиці і незадоволеності що оточує, а також в запереченні будь-якої краси. Нарешті він виявляє свого Какамбо в найжалюгіднішому положенні. Той розповідає, що, заплативши величезний викуп за Кунігунду, вони піддалися нападу піратів, і ті продали Кунігунду в служіння до Константинополя. Що ще гірше, її втратило всієї своєї краси. Кандід вирішує, що, як людина честі, він все одно повинен знайти кохану, і їде до Константинополя. Але на кораблі він серед рабів взнає доктора Панглосса і власноручно заколеного барона. Вони дивним чином избегли смерті, і доля складними дорогами звела їх рабами на кораблі. Кандід негайно їх викупляє і віддає гроші, що залишилися, за Кунігунду, стару і маленьку ферму.

Хоча Кунігунда стала дуже потворною, вона наполягла на браку з Кандідом. Маленькому суспільству нічого не залишалося як жити і працювати на фермі. Життя було воістину болісним. Працювати ніхто не хотів, нудьга була жахлива, і лише залишалося, що без кінця філософствувати. Вони сперечалися, що переважно: піддати себе стільком страшним випробуванням і мінливостям долі, як ті, що вони пережили, або приректи себе на жахливу нудьгу бездіяльного життя. Гідної відповіді ніхто не знав. Панглосс втратив віру в оптимізм, Мартін же, навпаки, переконався, що людям всюди однаково погано, і переносив труднощі з упокорюванням. Але вони зустрічають людину, що живе замкнутим життям на своїй фермі і сповна задоволеного своєю долею. Він говорить, що будь-яке честолюбство і гординя згубні і гріховні, і що лише праця, для якої були створені всі люди, може врятувати від найбільшого зла: нудьги, пороку і нужди. Працювати в своєму саду, не базікання, так Кандід приймає рятівне рішення. Община наполегливо працює, і земля винагороджує їх сторицею. «Потрібно обробляти свої сад», - не втомлюється нагадувати їм Кандід.

4. Ідейно-тематичний зміст повісті "Простодушний"

Липневим вечором 1689 р. абат де Керкабон прогулювався з сестрою по берегу моря в своєму маленькому приорате в Нижній Бретані і роздумував про гірку долю брата і його дружини, що двадцять років тому відплили з того самого берега до Канади і зниклих там навіки. У цей момент в бухту причалює судно і висаджує на берег молоду людину в одязі індійця, який представляється Простодушним, оскільки так називали його друзі-англійці за щирість і незмінну чесність. Він приголомшує поважний пріор чемністю і розсудливістю, і його запрошують на вечерю в будинок, де Простодушного представляють місцевому суспільству. Наступного дня, бажаючи віддячити своїм господарям за гостинність, хлопець дарував їм талісмана: зв'язані на шнурку портретики невідомих йому людей, в яких пріор з хвилюванням взнає тих, що згинули в Канаді брата-капітана і його дружину. Простодушний не знав своїх батьків, і його виховали індійці гурони. Знайшовши в особі пріору і його сестри люблячого дядька і тіточку, хлопець поселяється в їх будинку.

Насамперед добрий пріор і його сусіди вирішують охрестити Простодушного. Але спершу потрібно було прояснити його, оскільки не можна обернути в нову релігію дорослу людину без його відома. Простодушний читає Біблію, і завдяки природній тямущості, а також тому, що його дитинство не було обтяжене дурницями і безглуздостями, його мізки сприймали всі предмети в неспотвореному вигляді. Хресною матір'ю, згідно бажанню Простодушного, була запрошена чарівна м-чи де Сент-Ів, сестра їх сусіда абата. Проте таїнство несподівано виявилося під загрозою, оскільки хлопець щиро був упевнений, що хреститися можна лише в річці за прикладом персонажів Біблії. Незіпсований умовностями, він відмовлявся визнати, що мода на хрещення могла змінитися. За допомогою чарівної Сент-Ів Простодушного все ж удалося умовити хреститися в купелі. У ніжній бесіді, що послідувала за хрещенням, Простодушний і м-чи де Сент-Ів признаються у взаємному коханні, і хлопець вирішує негайно одружуватися. Доброзвичайній дівиці довелося пояснити, що правила вимагають дозволу на брак їх родичів, і Простодушний визнав це черговою безглуздістю: чому щастя його життя повинне залежати від його тіточки. Але поважний пріор оголосив племінникові, що за божеськими і людськими законами одружуватися на хресній матері - страшний гріх. Простодушний заперечив, що в Священній книзі про таку дурість нічого не сказано, як і про багато що інше з того, що він спостерігав в своїй новій батьківщині. Він також не міг узяти в толк, чому римський папа, що живе за чотириста льє і говорить на чужій мові, повинен дозволити йому одружуватися на улюбленій дівчині. Він присягнувся одружуватися на ній того ж дня, що і спробував здійснити, уломлюється в її кімнату і посилаючись при цьому на її обіцянку і своє природне право. Йому стали доводити, що, не будь між людьми договірних стосунків, природне право зверталося б в природний розбій. Потрібні нотаріуси, священики, свідки, договори. Простодушний заперечує, що лише ганебним людям потрібні між собою такі обережності. Його заспокоюють, сказавши, що закони придумали якраз чесні і освічені люди, і чим краще за чоловік, тим покірніше він повинен їм підкорятися, аби подавати приклад порочним. В цей час родичі Сент-ив вирішують заховати її в монастирі, аби видати заміж за людину нелюба, від чого Простодушний приходить у відчай і лють.

У похмурому смутку Простодушний бродить по берегу, коли раптом бачить відступаючий в паніці загін французів. Виявилось, що англійська ескадра віроломно висадилася і збирається напасти на містечко. Він відважно кидається на англійців, ранить адмірала і надихає французьких солдатів на перемогу. Містечко було врятоване, а Простодушний прославлений. У захваті битвою він вирішує узяти штурмом монастир і визволити свою наречену. Від цього його утримують і дають пораду поїхати до Версаля до короля, а там отримати винагороду за порятунок провінції від англійців. Після такої честі ніхто не зможе перешкодити йому одружуватися на м-чи де Сент-Ів.

Дорога Простодушного до Версаля лежить через маленьке містечко протестантів, яких тільки що втратило всіх прав після відміни едикту Нантського і насильно зверталися в католицтво. Жителі із сльозами покидають місто, і Простодушний пробує зрозуміти причину їх нещасть: чому великий король йде на поводі у папи і позбавляє себе на догоду Ватикану шестисот тисяч вірних громадян. Простодушний переконаний, що провиною всьому підступи єзуїтів і негідних радників, що оточили короля. Як би інакше він міг потурати папі, своєму відкритому ворогові? Простодушний обіцяє жителям, що, зустрівши короля, він відкриє йому істину, а пізнавши істину, на думку хлопця, не можна не послідувати їй. До його нещастя, за столом під час бесіди був присутній переодягнутий єзуїт, що полягав сищиком при духівнику короля, батьку Лашез, головному гонителеві бідних протестантів. Сищик настрочив лист, і Простодушний прибув до Версаля майже одночасно з цим листом. Наївний хлопець щиро вважав, що після приїзду він відразу зможе побачити короля, розповісти йому про свої заслуги, отримати дозвіл на брак з Сент-ив і розплющити очі на положення гугенотів. Але насилу удається Простодушному добитися прийому у одного придворного чиновника, який говорить йому, що в кращому разі він зможе купити чин лейтенанта. Хлопець обурений, що він ще повинен платити за право ризикувати життям і битися, і обіцяє поскаржитися на безглуздого чиновника королеві. Чиновник же вирішує, що Простодушний не при своєму розумі, і не надає значення його словам. Цього дня батько Лашез одержує листи від свого сищика і родичів м-чи Сент-Ів, де Простодушний названий небезпечним баламутом, що підмовляв палити монастирі і красти дівчат. Вночі солдати нападають на сплячого хлопцеві і, не дивлячись на його опір, везуть до Бастілію, де кидають в темницю до ув'язненого философу-янсенисту.

Добрий батько Гордон, що приніс згодом нашому героєві стільки світла і втіха, був поміщений без суду за відмову визнавати папу необмеженим владикою Франції. У старика були великі знання, а в молодого - велике полювання до придбання знань. Їх бесіди стають все поучительнее і занимательнее, при цьому наївність і здоровий глузд Простодушного ставлять в безвихідь старого філософа. Він читає історичні книги, і історія представляється йому суцільним ланцюгом злочинів і нещасть. Прочитавши «Пошуки істини» Мальбранша, він вирішує, що все суще - коліщатка величезного механізму, душа якого Бог. Бог був причиною як гріха, так і благодаті. розум молодої людини зміцнюється, він опановує математику, фізику, геометрією і на кожному кроці висловлює кмітливість і здоровий розум. Він записує свої міркування, що наводять в жах старого філософа. Дивлячись на Простодушного, Гордону здається, що за півстоліттям своєї освіти він лише укріплював забобони, а наївний хлопець, внемля одному лише простому голосу природи, зміг набагато ближче підійти до істини. Вільний від брехливих вистав, він проголошує свободу людини найголовнішим його правом. Він засуджує секту Гордона, страждаючу і гнану із-за суперечок не про істину, але темних помилках, тому що всі важливі істини Бог вже подарував людям. Гордон розуміє, що прирік себе на нещасті ради якихось бреднів, і Простодушний не знаходить мудрими тих, хто піддає себе гонінням із-за порожніх схоластичних суперечок. Завдяки виявленням закоханого хлопця, суворий філософ навчився бачити в коханні благородне і ніжне відчуття, здатне прославити душу і породити доброчесність. В цей час прекрасна кохана Простодушного наважується їхати до Версаля на пошуки коханого. Її випускають з монастиря, аби видати заміж, і вона вислизає прямо в день весілля. Виявившись в королівській резиденції, бідна красуня в повній розгубленості намагається добитися прийому в різних високих осіб, і нарешті їй удається з'ясувати, що Простодушний поміщений до Бастілію. Що відкрив їй це чиновник говорить з жалем, що у нього немає влади робити добро, і він не може їй допомогти. Але помічник всесильного міністра пан де Сент-Пуанж творить і добро і зло. Схвалена Сент-Ів квапиться до Сент-Пуанжу, і той, зачарований красою дівчини, натякає, що ціною своєї честі вона могла б відмінити наказ про арешт Простодушного. Знайомі також штовхають її ради священного обов'язку пожертвувати жіночою честю. Доброчесність вимушує її лягти. Ціною ганьби вона звільняє свого коханого, але змучена свідомістю свого гріха, ніжна Сент-Ів не може пережити падіння, і, охоплена смертельною лихоманкою, вмирає на руках Простодушного. У цей момент з'являється сам Сент-Пуанж, і в пориві розкаяння присягається загладити заподіяне нещастя.

Час пом'якшує все. Простодушний став чудовим офіцером і до кінця життя шанував пам'ять прекрасною Сент-Ів.

Висновки

В цих творах Вольтера були закладені основи французької філософії і французького просвітництва.

Головний об’єкт його досліджень – природа, її походження, матерія, її властивості, людина, її свобода, критика реакційної теології, клерикалізму (від лат. clericalis – церковний), французького судочинства, котре безпідставно переслідувало ідейних супротивників існуючого режиму. Основний девіз творчості Вольтера: “Чим люди більш освіченіші, тим більше вони вільні”. Не випадково багато праць філософа викликали супротив владних структур, ряд з них за рішенням французького парламенту було заборонено і спалено. Вольтер розумів, що для розвитку просвітництва недостатньо лише заперечувати реакційну теологію, засилля клерикалів. Тому він вдався до матеріалістичних вчень англійських філософів – Бекона і Локка, праці яких добре знав.

Список використаної літератури

1. Вольтер. Философские сочинения. Москва, Наука, 1989.

2. Артамонов С.Д. Вольтер и его век. Москва, Просвещение, 1980.

3. Азимова А.А. Вольтер. Москва, 1970.

4. Философский словарь. Фролов И.Г. Москва, 1986.