Технологічний спосіб виробництва. Роль НТП в розвитку технологічного способу виробництва

2. Технологічний спосіб виробництва. Роль НТП в розвитку технологічного способу виробництва

 

Суть і періодизація НТП, концепція його прогнозування

Науково-технічний прогрес – це безперервний і складний процес відкриття і використання нових знань і досягнень в господарському житті. В результаті НТП відбувається розвиток і вдосконалення всіх елементів продуктивних сил: засобів і предметів праці, робочої сили, технології, організації і управління виробництвом.

Безпосереднім результатом НТП є інновації або нововведення. Це зміни техніки і технології, в яких реалізуються наукові знання. У своєму розвитку НТП прошел декілька етапів. Перший етап – перша промислова революція кінця XVIII – початки XIX століття. Перехід до машинного виробництва на науковій основі. Другий етап – друга промислова революція кінця XIX – початки XX століття. Розвиток продуктивних сил на машинній основі, зміна енергетичної основи виробництва, розвиток науки на базі техніки, перехід до стадії автоматизації виробництва, створення нових галузей. Третій етап – третя промислова революція середини XX століття, перерісша в науково-технічну революцію (НТР). НТР – це корінне якісне перетворення продуктивних сил на основі перетворення науки на провідний чинник виробництва, безпосередню продуктивну силу.

У останні десятиліття XX століття почали складатися ознаки нового четвертого етапу промислової революції.

Його основні межі:

1. Регулювання в зростаючих масштабах біологічних процесів і систем; комплексна автоматизація виробництва;

2. Новий вигляд енергетики; технологія виготовлення нових матеріалів і ін.

Узагальнювальне вираження впливу НТП на процес відтворення – це зміна співвідношення між екстенсивним і інтенсивним зростанням на користь останнього. Головний результат НТП – це підвищення економічної ефективності, яка формується і матеріалізується у виробництві.

На всіх етапах розвитку НТП здійснювався в наступних формах: еволюционой, революційною і комбінованою. Прогнозування і регулювання розвитку науки і техніки здійснюється за допомогою системи наступних прогнозних документів: загальнодержавного прогнозу науково-технічного розвитку на строк до 15 років; приватних науково-технічних прогнозів на макроекономічному і галузевому рівнях на 5-10 років; державних цільових науково-технічних програм на 10-15 років.

Об'єднує вказані документи державна науково-технічна політика. У загальнодержавному прогнозі науково-технічного розвитку містяться: техніко-економічна оцінка найважливіших досягнень вітчизняної і світової науки і техніки; виводи про використання науково-технічних досягнень в народному господарстві; визначення пріоритетних напрямів НТП і першочергових міжгалузевих науково-технічних завдань; варіанти доріг і засобів вирішення цих завдань; оцінка соціально-економічних наслідків НТП. Представлені в прогнозі напрями носять глобальний характер в рамках довгострокової стратегії науково-технічного розвитку країни. При розробці приватних науково-технічних прогнозів як об'єкти прогнозування можуть виступати різні напрвленія НТП, а також основні стадії інноваційного циклу. Перспективні (на 5-10 років) і річні приватні науково-технічні прогнози грають важливу роль в державному регулюванні НТП. Вони можуть розроблятися на всіх рівнях управління (народне господарство країни, республіка, край, область, міжгалузевий комплекс, галузь, підприємство). Державні цільові науково-технічні програми розробляються по найважливіших проблемах і найбільш перспективних напрямах науки і техніки, що мають загальнодержавне значення і міжгалузевий характер. Ці програми направлені на створення нових поколінь техніки і базових технологій і розробляються на строк до 10-15 років, що охоплює весь інноваційний цикл нововведень. Виділяють федеральні, галузеві, регіональні і міждержавні науково-технічні програми. Державна науково-технічна політика виражає відношення держави до наукової і науково-технічної діяльності, визначає цілі, напрями і форми діяльності органів державної влади РФ в області науки, техніки і реалізації досягнень науки і техніки.

Її основними цілями є: розвиток, раціональне розміщення і ефективне використання науково-технічного потенціалу; забезпечення прогресивних структурних змін в області матеріального виробництва, підвищення його ефективності і конкурентоспроможності продукції; найважливіших соціальних завдань; зміцнення обороноздатності країни; поліпшення екологічної обстановки і ін. В умовах ринкової економіки одним з головних є питання про джерела і принципи фінансування науково-технічної діяльності. У РФ відповідно до законодавства фінансове забезпечення наукової і науково-технічної діяльності збільшення вкладу науки і техніки в розвиток економіки держави, реалізацію грунтується на його цільовій орієнтації і множинності джерел фінансування. Фундаментальні наукові дослідження фінансуються переважно за рахунок засобів федерального бюджету. Федеральні науково-технічні програми, пріоритетні прикладні наукові дослідження і експериментальні розробки фінансуються за рахунок засобів федерального бюджету, фондів підтримки науково-технічної діяльності і в порядку пайової участі за рахунок організацій, об'єднань, банків і інших господарюючих суб'єктів. Роботи регіонального значення можуть фінансуватися за рахунок засобів бюджетів суб'єктів РФ, місцевих бюджетів, регіональних фондів і в порядку пайової участі за рахунок засобів організацій, об'єднань, банків і інших господарюючих суб'єктів. У РФ діють також державні, недержавні і міжнародні фонди підтримки наукової і начно-технічної діяльності. Наукова і науково-технічна діяльність може здійснюватися також за рахунок грантів.

3. Економічна система й економічний лад суспільства

Будь-яке суспільство являє собою соціальну систему.

Соціальна система - це складно організована впорядкована цілісність, що включає окремих індивідів та їх суспільних угрупувань, об'єднаних різноманітними зв'язками. Важливою підсистемою суспільства, основою соціальної системи є економічна система.

Економічна система - це сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованої на виробництво, обмін, розподіл та споживання товарів та послуг, на регулювання економічної діяльності відповідно до мети суспільства. Основними елементами економічних систем є продуктивні сили, економічні відносини або відносини власності та господарський механізм.

В цілому під економічною системою розуміють відносини між виробниками і споживачами благ та послуг.

В економічній літературі визначають різні моделі, типи економічних систем. Головними критеріями типізації економічних систем є домінуюча форма власності, технологічний спосіб виробництва, спосіб управління і координації економічної діяльності.

Економічні системи поділяють на ринкові, адміністративно-командні, змішані перехідні та традиційні.

Ці моделі різняться, насамперед формою власності на ресурси (матеріальні і капітальні) та способом управління і координації економічної діяльності.

Класична ринкова економічна система має наступні ознаки:

1) приватна власність на ресурси;

2) самостійність учасників економічного процесу;

3) конкуренція суб'єктів господарювання;

4) цінова координація економічної діяльності та управління, а саме: формування економічних пропорцій відбувається під впливом динаміки цін та конкуренції, а ціноутворення - під впливом попиту і пропозиції;

5) держава обмежується захистом приватної власності та забезпеченням належної правової структури, що сприяє свободі підприємництва;

6) функціонує велика кількість виробників однорідної продукції, які не в змозі впливати на рішення один одного;

7) не існує обмежень в інформації про попит, пропозицію, ціни, якість; відбувається вільне ціноутворення, відсутні штучні бар'єри для товарного руху і руху капіталу.

Монополістична ринкова економічна система характеризується:

1) невеликою кількістю виробників певного товару;

2) його диференціацією (відмінностями торгової марки, якості, технічної характеристики);

3) дефіцитом необхідної інформації;

4) утрудненим доступом до ресурсів;

5) погодженістю дій учасників ринкових відносин.

Командна економічна система функціонує на таких засадах:

1) діяльність господарських суб'єктів регулюється централізовано державою;

2) макроекономічні пропорції формуються на базі директивних планів; 3) ціни встановлюються адміністративним шляхом.

Командні економічні системи характеризуються такими основними ознаками:

а) суспільною власністю на всі матеріальні ресурси;

б) колективним прийняттям економічних рішень, що здійснюється за допомогою централізованого планування.

Змішана (ринково-державна) економічна система є проміжною між чистою ринковою і командною.

Уряд тут відіграє активну роль:

а) сприяє стабілізації і зростанню економіки;

б) забезпечує економіку деякими товарами і послугами, які виробляються в недостатньому обсязі або й зовсім не постачаються ринковою системою;

в) модифікує розподіл доходів і ресурсів тощо.

Розрізняють також перехідні та традиційні економічні системи.

Перехідні економічні системи - це різновид змішаної в період трансформації економічної системи з одного в інший функціональний чи функціонально-історичний тип.

Традиційні економічні системи характерні для слаборозвинутих країн (Афганістан, Нікарагуа, Іран, Заїр та ін.). Це - економічні системи, в яких техніка виробництва, обмін, розподіл доходів ґрунтуються на давніх звичаях; спадковість і касти диктують економічну поведінку індивідів, що зумовлює чітко виражений соціально-економічний застій; технічний прогрес і впровадження інновацій різко обмежені, оскільки вони суперечать традиціям і загрожують стабільності суспільного ладу.

Поширеною є також класифікація економічних систем за технологічним способом виробництва, рівнем розвитку продуктивних сил. Розрізняють доіндустріальне (аграрне) суспільство - економічну систему, у якій домінує ручна праця; індустріальне суспільство, основою якого є машинна праця; постіндустріальне суспільство, що ґрунтується на автоматизованій праці. В даний час в розвинутих країнах з ринковою економікою формується інформаційне суспільство.

Марксистській науці притаманний формаційний підхід до типізації суспільства. Суспільно-економічна формація розглядається як єдність базису і надбудови. Під базисом розуміють спосіб виробництва, тобто єдність продуктивних сил та економічних (виробничих)відносин. Під надбудовою - особливу організація політичних, правових, ідеологічних, національних, сімейних і інших суспільних відносин і інститутів.

У розвитку людства виділяється ряд послідовно змінюючих один одного способів виробництва і відповідно суспільно-економічних формацій.

Прийнято вважати, що класичний приклад зміни способів виробництва продемонстрований у Європі. На європейській території послідовно складалися, змінюючи один одного, первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний, та соціалістичний лад.

Для первісного ладу характерна зрівняльність розподілу, що було наслідком вкрай важкого існування наших предків. Жоден з них поодинці не міг прогодували навіть самого себе. З ростом продуктивності праці, створенням матеріальних благ у розмірах, що перевищують безпосередні потреби, стала поступово складатися майнова нерівність, що і привело потім до розкладання первісного суспільства і появі експлуатації людини людиною.

У рабовласницькому і феодальному суспільствах головні засоби виробництва (і насамперед земля) належали панівним прошаркам, класам і державі. Вони, використовуючи силу політичної влади, сприяли відтворенню відносин експлуатації, особистої залежності безпосередніх виробників від своїх хазяїв - рабовласників та феодалів. Усе це на визначеному етапі почало стримувати розвиток продуктивних сил. Найбільш відчутний імпульс для свого розвитку продуктивні сили одержали лише в зв'язку з появою капіталістичних відносин, коли виробники стали прагнути до удосконалення знарядь праці, щоб збільшити кількість продукції, що поставляється на ринок.