Розрахунки и застосуванням векселів

6. Розрахунки и застосуванням векселів

Однією з форм безготівкових розрахунків за товарно-матеріальні цінності і погашення боргів є розрахунки за допомогою векселів.

Вексель - це цінний папір встановленої форми, що містить письмове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити відповідну суму коштів своєму кредитору-власнику векселя (векселедержателю) у встановлений термін. Він широко використовується в комерційній і банківській практиці в країнах з ринковою економікою як форма видачі поза банківського кредиту.

Застосування векселів у господарському обороті в Україні регламентується постановою Верховної Ради України від 17.06.92 р. "Про використання векселів у господарському обороті України", прийнятою в 1993 р. Національним банком України "Порядком здійснення банками операцій з векселями" і Положенням "Про перекладний і простий вексель", а також Указом Президента України від 14.09.94 р. "Про випуск і оборот векселів для погашення взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності".

Векселі бувають декількох видів. Однак у господарському обороті України застосування одержали в основному два види векселів - простий (соло) і переказний (тратта).

Бланки векселів є документами строгої звітності. Вони виготовляються і видаються (продаються) банками в книжечках по 25 і 50 аркушів.

При розрахунках векселями простий вексель виписує і підписує боржник, а переказний - кредитор.

У простому векселі фіксується найменування боржника і кредитора, термін платежу і його сума. Він також повинен мати підпис і відбиток печатки векселедавця.

У цілому простий вексель містить нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити безпосередньо своєму кредитору-векселедержателю зазначену в ньому суму боргу.

Переказний вексель, що виписується і підписується кредитором, являє собою наказ боржнику про сплату у встановлений термін зазначеної суми коштів третій особі. Виписаний переказний вексель повинен бути акцептований боржником, без чого він не має юридичної чинності. Акцептом векселя платник бере на себе зобов'язання сплатити його суму у встановлений термін.

Оплата за векселем може бути гарантована банком. Банківська гарантія платежу за векселем називається "аваль". Вона передбачає відповідальність банку-аваліста перед векселедержателем за сплату боргу (оплату векселя) у встановлений термін за рахунок кредиту. З іншого боку, при оплаті векселя за рахунок кредиту банк стягує з платника встановлену плату(відсоток).

У випадку наявності кредиторів у платника він може переадресувати перекладний вексель для оплати на ім'я одного з цих кредиторів. У такому випадку на зворотній стороні векселя робиться відповідний передатний напис - індосамент. У цій операції вексель виконує функцію кредитних грошей, тому що він використовується як засіб платежу.

Черговість операцій при розрахунках перекладним векселем така: 1 - оформлення векселя кредитором; 2 - видача векселя векселедержателю; 3 - пред'явлення векселя до акцепту платником; 4 - передача акцептованого * векселя векселедержателю; 5 - пред'явлення векселя векселедержателем платнику для його оплати; 6 - оплата векселя платником.

Використання векселів у розрахунках має свої переваги, що полягають у наступному: скорочується потреба в оборотних (грошових) коштах; прискорюються розрахунки; забезпечується погашення взаємних боргів; відбувається залучення до оплати за товар третьої особи, що має кошти, а також зменшення потреби в банківському кредиті, скорочення грошової маси і гальмування інфляційних процесів.

Однак погіршення фінансового стану значної кількості суб'єктів господарювання в Україні в умовах переходу її на ринкові відносини не дозволяє в широких масштабах використовувати векселі в платіжному обороті.

7. Інші форми безготівкових розрахунків

У системі безготівкових розрахунків у ряді випадків застосовуються платіжні вимоги, інкасові доручення й ін.

При наявності в суб'єктів господарювання неповернутої дебіторської заборгованості вона може бути стягнена одержувачем з рахунку платника через судові органи в безперечному порядку.

Безперечне стягнення і безакцептне списання коштів з рахунку платника здійснюється платіжною вимогою на підставі рішення суду або арбітражного суду.

Платіжна вимога - це розрахунковий документ, що містить вимогу одержувача коштів їх платнику про сплату визначеної суми коштів через заклад банку.

Виписується платіжна вимога одержувачем коштів при наявності у нього рішення суду, арбітражного суду про безперечне стягнення чи безакцептного списання визначеної суми коштів з рахунку платника.

При виписці платіжної вимоги в ньому заповнюються всі реквізити, а в рядку "Призначення платежу" указується, за що і на підставі чого стягуються кошти.

Виписана платіжна вимога (1-й екземпляра.) підписується керівником і головним бухгалтером підприємства - одержувача коштів, ставиться печатка, і вимога із прикладеною копією рішення суду або арбітражного суду здається в обслуговуючий банк по реєстру, що виписується в 2-х екземплярах.

Платіжна вимога, що надійшла, оплачується банком з рахунку платника на користь одержувача засобів у встановленому порядку.

У випадках несвоєчасної сплати платниками відповідних податків у бюджет, вони стягуються податковими органами в безперечному порядку з нарахуванням пені за прострочення платежу.

Стягнення здійснюється інкасовими дорученнями (розпорядженнями) встановленої форми.

При виписці інкасового доручення в ньому обов'язково вказується сума недоїмки відповідного податку і сума нарахованої пені за прострочення сплати податку з посиланням на відповідний законодавчий акт (документ).

Оформлене у встановленому порядку інкасове доручення здається в банк не пізніше 10 днів із дня його виписки. Оплачуються вони при наявності (надходженні) коштів на рахунку платника у встановленому порядку.

Висновок

Для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів розрахунків та касових операцій юридичні та фізичні особи відкривають банківські рахунки на умовах, викладених в Інструкції № 3 "Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті", яка затверджена постановою Правління НБУ від 18.12.1998 р. № 527 та в договорі між установою банку і власником рахунку

Поточні рахунки відкриваються підприємствам усіх видів власності, а також їх відокремленим підрозділам для зберігання грошових коштів та здійснення усіх видів операцій за цими рахунками відповідно до чинного законодавства України.

Поточні бюджетні рахунки відкриваються підприємствам (їх відокремленим підрозділам), яким виділяються кошти за рахунок державного або місцевого бюджету для цільового їх використання.

Депозитні рахунки підприємствам та їх відокремленим підрозділам відкриваються на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунка та установою банку на визначений у договорі строк. Кошти на депозитні рахунки перераховуються з поточного рахунка і після закінчення строку зберігання повертаються на поточний рахунок.

Відсотки за депозитними рахунками можуть перераховуватися на поточний рахунок відповідно до умов депозитного договору або зараховуватися на поповнення депозиту. Проведення розрахункових операцій та видача коштів готівкою з депозитного рахунка забороняється.

Рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення усіх видів банківських операцій відкриваються у будь-яких банках України за вибором клієнта і за згодою цих банків.

У разі відкриття (закриття) або зміни номерів усіх видів рахунків (крім рахунків фізичних осіб та офіційних представництв), установа банку зобов'язана повідомити про це податковий орган за місцем реєстрації власника рахунка протягом трьох робочих днів із дня відкриття або закриття рахунка (включаючи день відкриття або закриття).

Крім цього, повідомлення про відкриття (закриття) чи зміну рахунка надсилається також до НБУ для включення до зведеного електронного реєстру власників рахунків.

До отримання повідомлення про взяття рахунків суб'єктів підприємницької діяльності на податковий облік на цих рахунках здійснюються лише операції з зарахування коштів. Датою початку операцій за видатками з рахунків суб'єктів підприємницької діяльності в установі банку є дата реєстрації отримання банком зазначеного повідомлення.

У разі відкриття двох і більше поточних рахунків у національній валюті власник рахунка протягом трьох робочих днів з дня відкриття або закриття рахунка визначає один із рахунків у національній валюті як основний, на якому обліковуватиметься заборгованість, що списується (стягується) у безспірному порядку, і повідомляє номер цього рахунка податковому органу, в якому він обліковується як платник податків, за місцем реєстрації та банкам, у яких відкриті додаткові рахунки в національній валюті, а також рахунки в іноземній валюті.

Список використаних джерел

1.  Основні економічні показники діяльності малих підприємств за 2005 р. Статистичний бюлетень. Державний комітет статистики України. — Київ, 2006.

2.  Україна та Росія: державна політика щодо малого підприємництва. Аналітичне дослідження. — Київ, 2004.

3.  Україна: чи сприятливі умови для підприємницької діяльності? МФК, Проект «Дослідження підприємницької діяльності в Україні», 2007.

4.  Волков І. Перше десятиліття // Підприємництво в Україні: події, проблеми, перспективи. — 2001. — № 1.

5.  Зайцева Л.М., Зайцева Н.В. Державне регулювання малого бізнесу в трансформаційній економіці // Фінанси України. — 2002. — № 5.

6.  Комарницький І.М., Свірі В.В. Напрями активізації підприємницької діяльності малого підприємництва в процесі становлення ринкової моделі господарювання // Регіональна економіка. — 2007. — № 2.

7.  Смовженко Т.С. Теоретичне обґрунтування державної політики сприяння розвиткові підприємництва в Україні Регіональна економіка. — 2002. — № 4.

8.  Голубков Е.П. Современные тенденции развития маркетинга // Маркетинг в России и за рубежом. — 2004. — № 4.

9.  Бревнов А.А. Маркетинг малого предприятия: Практическое пособие. — Киев: ВИРА-Р, 2006.

10.  Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. — М.: «Бизнес-книга», «ИМА-Кросс». Плюс», 2004.