Навигация
Формування самоконтролю поведінки в онтогенезі
58457
знаков
0
таблиц
0
изображений
1.3 Формування самоконтролю поведінки в онтогенезі
До моменту народження дитини "архітектурно" виявляються дозрілі всі функціональні системи: подиху, ковтання, ссання й ін., необхідні для забезпечення її життєдіяльності. Виходить, можна сказати, що дитина народжується з певним набором механізмів самоконтролю, що функціонують на біологічному рівні. Надалі механізми самоконтролю за протіканням фізіологічних процесів розвиваються відповідно до генетичної програми, і при цьому кожен вид біологічної саморегуляції із включеним у неї самоконтролем з'являється на певній стадії розвитку організму. Сама ж генетична програма виробляється в ході тривалої еволюції. Разом з тим дитина, що з'явилася на світло, не має ніяких генетично обумовлених видів самоконтролю в соціальному плані. Механізми самоконтролю вищих рівнів життєдіяльності формуються в дитини тільки в процесі її наступного виховання.
Перші тижні й місяці життя дитини - це пора інтенсивного оволодіння своїми органами почуттів. Научавсь сприймати дотиком, дитина одержує перші подання про відносини простору й часу. Дотик, смак і нюх розвиваються з деяким випередженням стосовно вищих органів почуттів - зору й слуху. З розвитком сенсорних систем починає поступово накопичуватися й уточнюватися досвід почуттєвого відбиття дитиною навколишньої її дійсності. Образи, що формуються, зовнішнього світу (сенсорні еталони) ще тільки готовлять ґрунт до рішення дитиною однієї з головних завдань першого року життя - оволодіння руховою сферою. Рухи немовляти відрізняються хаотичністю й імпульсивністю. Однак досвід рухових можливостей дитини послідовно нарощується, і безпосередньо у взаємозв'язку із цим процесом відбувається формування здатності контролювати власні рухи. Насамперед дитина навчається контролювати рухи м'язів ока, губ і мови. Протягом другого й третього місяців життя вона опановує контроль за рухом голови, а ще пізніше - за координацією м'язів тулуба.
Функціональне об'єднання зорової й рухової систем є вирішальним етапом онтогенетичного розвитку. На другому й третьому місяцях життя дитина усе стійкіше фіксує свій погляд на русі рук, а в наступні три місяці вже навчається під контролем зору використати їх для навмисного діставання предметів. Маніпулюючи із предметами зовнішнього світу, дитина не тільки розширює, але й учиться перевіряти подання, що формуються, про навколишню дійсність. Саме із другої половини першого року в дитини починає проявлятися здатність до довільних рухів, що припускають їх цілеспрямований і контрольований характер. До кінця першого року (8-10 місяців) дитина вже опановує навички самоконтролю за рухами тулуба: вона здатна сидіти без сторонньої допомоги, може самостійно перевертатися й пересуватися поповзом. Таким чином, проглядається певна закономірність у становленні рухового апарата й включених у його роботу механізмів самоконтролю. Вона виражається в розвитку насамперед великих м'язових груп, а потім м'язів, що обслуговують більш дрібні рухи. Розвиток рухів йде в напрямку від тулуба, відповідно до чого насамперед формується самоконтроль за м'язами плеча й стегна, а вже пізніше за іншими. Така координація пальців рук при захопленні предметів з'являється тільки після того, як дитина навчиться користуватися рухом руки, міняти її місце розташування. При цьому в "топографічному" відношенні функціональний розвиток м'язів і контролю за їхньою роботою йде як би зверху вниз: спочатку дитина навчається управляти рухом очей, піднімати, тримати й повертати голову, потім здобуває здатність управляти положенням тіла при сидінні й рухом рук при маніпуляції із предметами, нарешті, вона стає здатною пересуватися поповзом й уживати перші спроби встати на ноги.
Оволодіння ходьбою є знаменною віхою періоду раннього дитинства (від одного року до трьох років). У цілому в організації рухової сфери проглядаються риси впорядкованості й доцільності. У дитини формуються різноманітні рухові навички, у здійсненні яких усе помітніше реалізується принцип мінімізації рухової активності, дитина навчається переборювати надмірність рухових програм, вибираючи в кожному конкретному випадку найбільш правильні й координовані рухи. Самоконтроль здобуває все більше значення для виконання складних і точних рухових актів. Предметні маніпуляції є провідним видом діяльності для періоду раннього дитинства. З їхньою допомогою дитина здобуває й перевіряє свої знання про властивості навколишнього його предметного світу. Сформовані образи зовнішніх предметів закріплюються в пам'яті дитини й надалі актуалізуються в пізнавальних процесах, входячи до складу механізмів самоконтролю як його еталонні складові.
Ще однією великою подією раннього дитинства є мовний розвиток дитини. Оволодіння мовою відкриває перед дитиною перспективу усе більш інтенсивного переходу від керування своїми рухами шляхом безпосередньої сигналізації до керування ними на свідомій і довільній основі. Мовна форма комунікації - вирішальний момент для подальшого формування самоконтролю в онтогенезі. Мова як засіб спілкування відкриває дитині шлях до оволодіння всім тим багатством видів і прийомів самоконтролю, що закріплено в людському досвіді.
У тім, ще в період раннього дитинства дитина поступово навчається ходити, робити правильні рухи й, нарешті, вступати в мовне спілкування, що визначає роль, звичайно ж, належить дорослій людині. Саме під її регулюючим впливом і контролем здійснюється процес передачі дитині соціального досвіду й разом з тим заставляються перші передумови до послідовного оволодіння різноманіттям навичок психологічного самоконтролю. Дорослий учить дитину тому, як треба правильно виконувати ті або інші дії, вимовляти окремі слова й уголос виражати свої думки. Вона учить дитину робити вчинки, які були б адекватні соціальному оточенню. У процесі виховання батьківське керування повинне поступово поступатися місцем самоврядуванню, заснованому на вмінні дитини контролювати себе й передбачати результати власних дій.
Строгий вплив із боку дорослого в період формування навичок поводження й діяльності в дитини є для останньої кращою підготовкою до самоконтролю.
Якщо в дитини не виховується звичка до контролю за собою, якщо, інакше кажучи, їй не представляється можливість під керівництвом дорослого вправлятися в самоконтролі, то наступає затримка його психічного розвитку.
Самоконтроль поступово формується й удосконалюється в процесі гри, загального й трудового навчання дитини. Найближче до дитини оточення, тобто її батьки й товариші, щохвилини доставляють їй мети, зразки й мотиви його дій. Навчальний акт забезпечує показ еталонів, за допомогою яких той, якого навчають, починає опановувати первісними формами самоконтролю. У процесі навчання й виховання ці еталони інтеріорізуются, привласнюються тим, кого навчають, і стають невід'ємним компонентом психічної саморегуляції виконуваної їм діяльності, тим самим дозволяючи тому, якого навчають, переходити на самостійний контроль своїх дій, свого поводження. Вихователь не тільки показує, але й розкриває зміст засвоюваних тим, кого навчають, еталонів, пояснює йому значення самоконтролю в різних видах діяльності, учить правильно ним користуватися й перший час спонукає до його реалізації. Таким чином, під впливом вихователя протікає дуже важливий процес виховання в того, кого навчають, уміння й потреби контролювати себе.
До трьох років самосвідомість дитини розвинена вже настільки, що вона здатна виділяти себе з навколишнього світу й уміє в деякій мері контролювати свої дії. У цьому віці дитина сприйнятлива до засвоєння елементарних норм соціального поводження й починає привчатися до їхнього дотримання. Отже, участь у взаєминах з оточуючими людьми, певна самостійність, мовне спілкування, нескладні поведінкові реакції - все це вже властиво трирічній дитині й із включення самоконтролю.
Провідним видом діяльності дошкільника є гра. Важко переоцінити її значення для загального психічного розвитку дитини. Граючи, дитина починає вчитися. Гра таїть у собі сприятливі й необхідні передумови для навчання дітей навичкам контролю за власними діями й учинками. У процесі гри дошкільники засвоюють початкові етичні норми.
Змінити нерідко неадекватну позицію дитини в цьому віці можна, привчаючи її до міркування, тобто виховуючи в неї потребу й уміння включати самоконтроль у розумову діяльність. Дорослим варто домагатися від дитини, щоб вона усвідомлювала свої дії, міркувати над тим, що робить або тільки ще збирається робити. У цілому дитина виходить із періоду дошкільного дитинства в певній мері самостійною, що володіє активною мовою, їй доступні елементи логічного мислення й первинні форми довільного поводження, підпорядкування правилам.
З надходженням у школу провідною діяльністю для дитини стає навчальна. Вона захоплює дитячий, підлітковий й юнацький вік. Шкільний період має принципове значення для соціального дозрівання людини, становлення її як особистості. Із цим етапом онтогенезу зв'язані й найбільш характерні моменти у формуванні самоконтролю.
Розвиток самоконтролю в навчальній діяльності в молодших школярів підкоряється певним закономірностям. На початку навчання в школі оволодіння самоконтролем виступає для дітей як самостійна форма діяльності, зовнішня стосовно основного завдання. І тільки поступово, завдяки багаторазовим і постійним вправам у її здійсненні, самоконтроль перетворюється в необхідний елемент навчальної діяльності, включений у процес її виконання. До третього класу самоконтроль дітей починає усе помітніше проявлятися як "складова частина" навчальної діяльності. На третьому році навчання в школярів починає усе помітніше проявлятися тенденція не тільки піддавати самоконтролю результати навчальної діяльності, але й перевіряти свої дії в самому процесі її виконання. Показ зразка (еталона), по якому учень міг би здійснювати самоконтроль, є обов'язковою умовою формування самоконтролю на первісному етапі. Чим менше вік навчання, тим більше він має потребу в показі йому відповідного зразка й у спонуканні до здійснення самоконтролю.
Установка на самоконтроль, зі зразка, з яким співвідноситься виконувана навчальна діяльність, а також уміння здійснювати процес співвіднесення - все це зберігає своє значення як обов'язкові умови формування самоконтролю в учнів середнього шкільного віку. Але разом з тим у підлітків з'являється й ряд нових ознак у сфері самоконтролю.
По-перше, спостерігається ріст контролю із боку значення, що вчиться, самоконтролю як фактора, що сприяє підвищенню якості їхньої навчальної діяльності.
По-друге, відбувається об'єднання робочих дій і самоконтролю, що входить в навчальну діяльність як її невід'ємна складова. До кінця середнього шкільного віку самоконтроль перетворюється в узагальнену й скорочену розумову дію, а розумові операції, необхідні для його здійснення, починають виступати в згорнутій формі. Однак самоконтроль знову стає більш усвідомленим і розгорнутим, якщо в процесі навчальної діяльності учень зустрічається з певними труднощами й починає переживати у зв'язку із цим почуття непевності в правильності виконуваного завдання. Ще одна характерна риса підліткового віку полягає в тому, що поряд із самоконтролем за проміжними й кінцевими результатами діяльності учні звертаються до попереднього зразка, що передбачає самоконтроль, за допомогою якого вони намагаються усвідомити мету майбутньої діяльності, намічають план дій, здійснюють коректування планованих результатів. Формування власної особистості за допомогою самовиховання, за допомогою активного самоконтролю є ще однією новою й принципово важливою віхою середнього шкільного віку.
У дітей старшого шкільного віку помітно підсилюється роль довільного самоконтролю в навчальній діяльності. Навички самоконтролю допомагають учням обґрунтовувати свої судження, підкоряти розумову діяльність строго певному завданню, усвідомлювати сам хід розумових процесів, їхній аналіз й оцінку. Старшокласники вже добре володіють не тільки поточним і результуючим, але також і попереднім самоконтролем. Для них стає типовою потреба усвідомити й оцінити морально-психологічні властивості своєї особистості з погляду конкретних життєвих цілей й устремлінь. Вони більш упевнено, у порівнянні з підлітками, користуються самоконтролем для адекватної оцінки своїх сильних і слабких сторін, достоїнств і недоліків.
По закінченні загального й трудового навчання людина починає самостійне життя, вступаючи в пору соціальної зрілості. Хоча загальний розвиток її самосвідомості триває протягом всього її життя, проте вже до цього моменту людина повинна володіти добре сформованим і досить стійким самоконтролем, що забезпечує адекватне психічне відбиття внутрішнього світу й об'єктивної реальності, соціально схвалене поводження в різних сферах громадського життя. Такий самоконтроль, що опирається на знання моральних, естетичних і правових норм, вироблених людством протягом своєї історії, не виникає раптом, а є результатом попереднього виховання й самовиховання особистості. У кожному виді діяльності людини на різних етапах онтогенезу самоконтроль з'являється як предмет спеціального навчання.
Похожие работы
... системы развивающего обучения - свойства вариантности, учитывающего прежде всего индивидуальные особенности школьников. самоконтроль школьник тестовый орфографический Глава 3. Опытно-экспериментальная работа по формированию навыков орфографического самоконтроля у младших школьников на уроках русского языка Опытно-экспериментальная работа по проверке теоретически выделенных методов и ...
... ї проблеми. Методи дослідження: 1. Теоретичні – аналіз літератури; 2. Психодіагностичні – виявлення особливостей самомоніторингових процесів старших дошкільників; 3. Емпіричні – формування самомоніторингових процесів та саморегуляції в старших дошкільників на основі розробленої системи ігор і вправ; 4. Аналіз отриманих експериментальних даних. Досліджуючи дану ...
... оценка успеваемости детей. По нашей просьбе учителя разделили учеников на 3 группы: с высокой, средней и низкой успеваемостью. Глава 3. Взаимосвязь саморегуляции в учебной деятельности и успеваемости младших школьников (на материалах исследования). Саморегуляция – это очень сложное системное образование, включающее в свой состав большое число компонентов. Причем разные исследователи выделяют ...
... особенностей и особенностей произвольной саморегуляции и стресс-совладающего поведения В первой главе мы теоретически обосновали важность проблемы взаимосвязи индивидуальных психологических особенностей и особенностей произвольной саморегуляции и стресс-совладающего поведения. Исходя из этого, нами было проведено исследование, в ходе которого было необходимо осуществить диагностику, которая ...
0 комментариев