Навигация
Агресивний компонент в конфліктній поведінці особистості підлітка
59405
знаков
2
таблицы
2
изображения
1.2 Агресивний компонент в конфліктній поведінці особистості підлітка
На думку дослідників, значний вплив на формування особистості протягом життя мають мікросоціальні умови. При цьому, як відзначають В.Н.Мясищева [23], В.Л.Васильєв, Л.М.Зюбін [13], саме середовище відіграє провідну роль у детермінації девіантної поведінки підлітків, опосередковуючи вплив біологічних особливостей. Особистість не пов’язана безпосередньо з широким соціальним середовищем, вона взаємодіє з нею через близьке мікросередовище (первинну групу). Мікросередовище підлітка складають батьки, однолітки, дорослі люди.
На думку Л.І.Божович, степінь психологічного благополуччя дитини і гострота явищ підліткової кризи залежать від особливостей взаємостосунків з іншими людьми, насамперед, з дорослими, від того, наскільки в спілкуванні з ними задовольняються потреби зайняти нову, "дорослу" життєву позицію і подолати зовнішні і внутрішні перепони, які заважають підлітку досягти бажаного і, насамперед, ним самим обраного зразка [6, 37].
Думка про несправедливість оточуючих викликає у підлітка почуття образи, він починає вважати себе незаслужено постраждалим, виявляти агресивність щодо тих, хто низько оцінює його діяльність.
На наш погляд, причиною агресивної поведінки може бути незадоволеність різних потреб підлітка. Підліток потрапляє в ситуацію сильної депривації психічно і соціально важливих потреб, коли оцінка вірогідності їх задоволення падає, виникає стан досади, образи, розчарування, злості, що і позначається узагальненим поняттям "фрустрація". Відповіддю підлітка на стан фрустрації є агресія. Існують інші зовнішні вияви фрустрації: прагнення втекти від важкої ситуації, тобто від джерела фрустрації; апатія, яка виявляється в регресії поведінки. Очевидно, що ці поведінкові вияви не сприяють формуванню позитивних стосунків між підлітками і оточуючими. Між ними розвиваються стійкі негативні стосунки.
О.О. Бодальов, Л.І. Криволап відзначають ускладнення сфери спілкування підлітка з дорослими, насамперед, з учителями, кожен з яких відзначається особливим стилем спілкування з учнями, манерою викладання, характером вимог, особистісними особливостями. Дослідники встановили, що "...існує досить стійка залежність між манерою поведінки, яку дозволяє собі педагог у спілкуванні з учнями, і характером переживань, які при цьому в учнів підлітків виникають... Вихователі, що різняться стилем спілкування з учнями, по різному впливають на формування характерологічних якостей підлітка" [5, 186].
Тому, ігнорування педагогом особливостей самосвідомості підлітка призводить до розвитку деформованих, негативних стосунків з педагогами, девіантної поведінки, що врешті решт відбивається на загальній незадоволеності дитини стосунками з дорослими. При цьому варто зазначити, що підліток прагне не стільки протистояти дорослим, скільки стати рівним йому. Він потребує уваги, розуміння дорослих. Вчителі і батьки часто не приймають нову позицію дитини. У результаті між дорослими і підлітками зростає психологічний бар’єр, у прагненні здолати який багато підлітків використовує агресивні форми поведінки.
Отже, аналіз психолого педагогічної літератури, що розкриває специфіку стосунків підлітків з оточуючими, дозволяє розглядати порушення стосунків підлітків з учителями, які виявляються в апатії, неприйнятті, що є наслідком неправильного педагогічного керівництва і заподіюють шкоду особистісному розвитку учнів, як причину відхильної поведінки підлітка.
Вивчення позиції дорослих вихователів передбачає виявлення специфіки сімейних стосунків, які закладають зародки агресивної поведінки і виявляються у підлітковому віці в більш чи менш яскраво вираженій формі.
На думку Д.І.Фельдштейна, дитина одержує початкові знання про моделі агресивної поведінки в сім’ї. Так, підтвердженням цьому є висловлювання відносно особливостей ідентифікації дитини з батьками, що в подальшому оперує ним як деяким моральним ідеалом, або орієнтир розвитку особистості підлітка. Дитина часто ідентифікує себе з батьком або матір’ю [24]. За даними досліджень А.П.Купріної, Д.І.Фельдштейна умови сімейного виховання підлітків з агресивною поведінкою характеризувалися напруженістю психологічного клімату, частими конфліктами між матір’ю та батьком, в які нерідко включалися й інші члени сім’ї, неуважністю батьків до дітей. Численні батьки дотримувалися авторитарних методів у вихованні (гіперпротекції), застосовували фізичні покарання. Інші батьки надавали багато свободи, не вмішуючись у життя дітей і водночас не надавали достатньої підтримки, допомоги, часто були байдужі до їх проблем. Така взаємодія, як правило, сприяла формуванню у підлітків зневажливого ставлення до батьків, викликала почуття злості, образи, відсутність поваги. Думка батьків не є значущою для підлітків. Вони не могли мати значного впливу на їхню поведінку [20; 24].
Негативна обстановка в сім’ї була причиною того, що підготовка до школи в більшості випадків не проводилася або носила формальний характер і викликала неприязнь і опір. Підлітки з агресивною поведінкою відзначалися неуважністю, імпульсивністю, вступали в конфлікти з учителями. Конфлікти виникали з приводу виконання навчальних завдань, успішності, порушення правил поведінки у школі, частіше на уроках. І як наслідок цих конфліктів виникає конфлікт у сфері емоційно особистісних стосунків учнів і вчителів, у сфері їх спілкування в ході педагогічної діяльності.
Зміни, що відбувалися у стосунках підлітків з батьками, знаходять відображення у віковій динаміці мотивів і змісту їх спілкування. Однак, як відомо, численні батьки не враховують вікових змін в особистості підлітка, вважаючи, що він – дитина і повинен слухатися батьків. Незадоволеність у спілкуванні з батьками, особливо батьком (за даними А.П. Купріної), призводить до розвитку протестного характеру поведінки [20, 72].
Г.М. Пікалова пояснює ускладнення, які виявляються у стосунках підлітків і дорослих, протиріччями, що виникають між потребою пізнати самого себе і недостатнім вмінням правильно аналізувати свої особисті вияви, між рівнем домагань підлітка і його реальним положенням у колективі, між ставленням до самого себе і ставленням до нього товаришів, однолітків, дорослих. Ці ускладнення, зазвичай, виявляються у формі конфліктів, у розриві cтосунків [7, 42].
Розгляд теоретичних та експериментальних досліджень з проблеми відносин підлітків з агресивною поведінкою із батьками, дозволяє зробити висновок про зумовленість агресивної поведінки підлітків сімейними стосунками.
Отже, викривлене уявлення підлітка про ставлення оточуючих до нього, закріплюючись, стають своєрідною позицією підлітка, що визначає весь його подальший розвиток. Реагуючи агресивними вчинками, підліток знаходить причину своїх невдач не у власних недоліках, а в несправедливості, недоброзичливості оточуючих людей. Порушення стосунків підлітка полягає в його позиції "Я поганий – всі погані", "Я хороший – всі погані", в його рухові проти і від людей.
На підставі вищевикладеного дослідження можна говорити про неузгодженість ідеального і реального ставлень підлітків з агресивною поведінкою, що призводить до неадекватності ставлення підлітка до себе, до інших, до результатів власної діяльності. Все це викликає у підлітка негативний стан – досаду, образу, злість, обурення, гнів, лють, з виявом яких і починається формування мотиву агресивної поведінки. Переживання цих станів призводить до виникнення потреби (бажання) підлітка усунути психічну напругу, розрядити її. Ця потреба веде до формування поки абстрактної мети: що треба зробити, щоб задовольнити бажання покарати того, хто образив. Виникнення наміру покарати, помститися веде до пошуку конкретного шляху і засобу досягнення наміченої абстрактної мети. Підлітки розглядають конкретні агресивні дії, вибір яких залежить від оцінки ситуації та їх можливостей, ставлення до джерела конфлікту, установки на розв’язання конфліктів. Пропустивши всі ці дії через "внутрішній фільтр", підлітки переходять до формування мотиву агресивної поведінки: формування наміру здійснити конкретну агресивну дію щодо того чи іншого об’єкта, не обов’язково щодо образника. На цій стадії здійснюється вибір конкретної агресивної дії, приймається рішення. Прийняття рішення приводить до виникнення спонукання досягти мети. На цьому процес формування мотиву агресивної поведінки закінчується. Його підсумком є утворення складного психологічного комплексу, до якого належать потреба (бажання) підлітка відреагувати на конфліктну ситуацію (наприклад, на агресію іншої особи), спосіб і засіб цього реагування, і обґрунтування, чому обрані саме вони. Отже, у підлітків з’являється підстава для агресивної поведінки, яка пояснює, чому вони прийшли до розуміння необхідності такої поведінки (що спонукало), що вони хочуть досягти (яка мета), яким чином і, можливо, заради кого.
На думку В.А.Аверіна, А.Бандури, Л.М.Семенюк, агресивна поведінка має місце з моменту виникнення конфліктної (при спілкуванні) або фруструючої (при діяльності) ситуації, яка відіграє роль зовнішнього стимулу. Аналіз досліджень з феноменології агресії дозволив виокремити три компоненти в структурі агресії: когнітивний, емоційний, поведінковий. Дані компоненти знаходять відображення в специфіці вияву агресії підлітками [1; 4; 27].
Когнітивний компонент агресії представлено в рамках зіткнення думок, бажань, інтересів, цілей між партнерами по спілкуванню, що усвідомлюється суб’єктами. Емоційний компонент виявляється у небажанні суб’єктів спілкування знайти компроміс і, як наслідок, виникнення взаємостосунків неприязні. Дії когнітивного й емоційного компонентів мають місце у поведінковому компоненті, що виявляється в неслухняності, грубій поведінці, бійках, крадіжках, наговорах, бравадах, порушенні шкільної дисципліни, хуліганських вихідках.
Детермінантами виникнення когнітивної складової агресії є переживання образи, ображеного самолюбства, незадоволення ставленнями близьких, бажання не виявити слабких сторін своєї особистості, завоювати авторитет, прагнення довести свою повноцінність, одержати визнання.
Детермінантами виникнення емоційної складової агресії є специфіка біологічного фундаменту особистості: нейродинамічні і психодинамічні якості темпераменту і деякі види акцентуацій характеру. Критеріальними показниками вищезазначеного параметра є емоційна чутливість і дратівливість, рівень тривожності, деякі емоції, які належать до так званого комплексу ворожості – гнів, відраза і презирство, емоція страху, образливість, запальність, зарозумілість, "єршистість" (характеризує його збудливість і конфліктність), підозрілість, нетерпимість до заперечень, непоступливість. Вони створюють схильність суб’єкта до виникнення стану конфлікту. На думку більшості вчених, найбільший внесок в агресивну поведінку вносять запальність, образливість, мстивість.
Не випадково Л.І.Бєлозерова виявила у важких підлітків переважання таких особистісних особливостей, як образливість (у 74%), впертість (у 68%), запальність (у 34%), забіякуватість (у 33%) [28, 122].
У працях А.А.Реана зазначено, що, крім збудливості, на виникнення агресивної поведінки підлітків впливає і така особливість особистості (характеру), як демонстративність. Демонстративні підлітки і юнаки постійно прагнуть чинити вплив на інших, привернути до себе увагу. Це реалізується в марнославній поведінці, часто демонстративно. Очевидно, саме надмірне марнославство і призводить до образливості, зарозумілості, роль яких для виникнення агресивної поведінки значна. Сукупна дія цих характеристик зумовлює готовність людини до агресивних дій на емоційному та поведінковому рівні [26, 7].
У рамках вивчення поведінкової складової агресії необхідно звернутися до форм її вияву. Численні зарубіжні дослідники, серед них Хевітт і Дженкінс, поділяли підлітків з агресивною поведінкою на дві групи: перша група – це підлітки з соціалізованими формами анти суспільної поведінки, для яких не характерні психічні, емоційні розлади, а друга група – діти, що відрізняються не соціалізованою агресивною поведінкою, для яких характерні різні психічні порушення.
Поведінкова складова агресії виявляється у підлітків при опозиції щодо дорослих. Підлітки порушують тишу, включаючи образливі зауваження, псують суспільне майно. Необхідно відзначити, що у цьому випадку дорослим необхідно вибирати правильну позицію – твердо, спокійно, доброзичливо прийняти спроби довести ситуацію до конфлікту; вони відразу одержують психологічну перевагу, яка утримує підлітків від подальших експериментів. При зустрічній опозиційності дорослих виникає подальший конфлікт між дорослими і підлітками [14, 15].
Агресивна поведінка, яка виявляється у повсякденному житті у підлітків не маючи зв’язку з порушенням встановлених законодавством правил, закономірно відділяється від соціальної поведінки і серйозних деліктів. Агресивну поведінку побутового характеру зазвичай, відносять до сфери індивідуальної агресіології, вона стосується сфери конфліктів у міжособистісних стосунках і є предметом вивчення психолого педагогічної науки. Однак, як справедливо вважає В.Н.Мясищев, у людини не можна відділити особисту сторону проблеми від суспільної; і якщо ворожі, вузько особисті стосунки спочатку здаються тільки особистою справою, то, накопичуючись, вони можуть трансформуватися з особистої справи до справ з кримінальної практики [23, 20].
Н.В.Алікіна вважає, що між повсякденною і злочинною агресією припустима аналогія тому, що агресія, як вияв природної захисної реакції на несприятливу конфліктну ситуацію у підлітків, в девіантній і делінквентній поведінці може займати статус своєрідної захисної форми поведінки, будучи викривленим способом задоволення потреб і відображаючи проблеми самореалізації [2, 9].
Численні вітчизняні і зарубіжні автори розглядають агресивну поведінку як девіантну, відхилену від норми, виключаючи її адаптивну функцію. На думку авторів, почуття самознищення, своєї невідповідності вимогам ставить перед вибором або на користь вимог і продовження болісних переживань самознищення, або на користь підвищення самоповаги в поведінці, спрямованих проти цих вимог.
Підлітки частіше за все вибирають друге. У результаті й установки, і референтні групи, і поведінка підлітків стають все більш антинормативними, штовхаючи їх все далі по шляху девіації.
Агресивна поведінка розглядається як руйнівна, згубна поведінка, що приносить фізичну і психічну шкоду. Аналіз праць ряду дослідників (Л.М.Зюбін, Я.Л.Коломінський, В.Г.Степанов, Р.І.Цветкова) дозволяє припустити, що вони вважають агресію адаптивною реакцією, яка є виявом механізму психологічного захисту. В.Г.Степанов пише, що "агресія як вияв непристосованості до соціального середовища чітко виявляється від 10 до 13 років [29].
Адаптаційні механізми агресії підлітків розглядалися у праці Л.Б.Філонова. Досліджуючи поведінку підлітків "на межі агресії", автор встановив її продуктивний, природний адаптаційно дослідницький характер. Для дослідника пошук підлітком меж припустимого є закономірним явищем. Він раціональний у тому випадку, якщо не виходить за рамки дозволеного суспільством. Водночас пошук меж виявляється тією лінією, яка легко може привести до відхилення [30, 117].
Аналіз літератури свідчить також про те, що конструктивна агресія, починаючи з раннього віку, активно сприяє адаптації. Спочатку вона виконує сигнальну функцію, свідчить про виникнення проблем дезадаптації. З розвитком же активності дитини, вона починає виконувати й іншу, компенсаторну функцію, сприяючи виробленню способів адекватної адаптації до навколишнього середовища. На відміну від конструктивної, деструктивна агресія не веде до адекватної адаптації, а навпаки, виявляється в девіантній поведінці.
У контексті досліджуваної проблеми цікавою є позиція Н.Ю.Максимової, яка вважає, що відхилення в розвитку особистості підлітка є результатом багатоступеневого процесу порушення взаємодії дитини з навколишнім світом, який поступово розвивається [22].
Агресивна поведінка, на наш погляд, є результатом порушення стосунків підлітка з середовищем. Всім дітям властиве прагнення досягти позитивної оцінки оточуючих. Незадоволеність цією життєво важливою соціальною потребою викликає у дитини негативні емоційні переживання, штовхає її на пошук виходу з травмуючої ситуації. На думку І.Б.Котової, Д.І.Фельдштейна, Є.Н.Шиянова, правильне педагогічне керівництво забезпечує найбільш оптимальний вихід з цієї ситуації. Дорослим необхідно допомогти підлітку підвищити рівень успішності його діяльності, або знайти іншу сферу самоствердження. При відсутності правильного педагогічного керівництва стихійним виходом із ситуації, що склалася, буде закріплення у підлітків з агресивною поведінкою негативного ставлення до оточуючих. Джерелом негативних стосунків підлітків з агресивною поведінкою слугує несприятлива обстановка, що склалася навколо підлітка.
Докори з боку вчителів у недобросовісності, егоїзмові, підлості, нездатності щось зробити можуть бути причиною агресивних повторних виявів у підлітків і укріплення негативних стосунків. Під негативним ставленням підлітків з агресивною поведінкою до оточуючих ми розглядаємо емоційно ціннісне ставлення, яке виражається в антипатії, неприйнятті, що заподіює шкоду особистісному розвитку підлітка.
Отже, аналіз психолого педагогічної літератури дозволяє зробити висновок про те, що відхилення в поведінці підлітків, в тому числі й агресивні форми, кризи психічного розвитку залежать від стосунків підлітків з іншими людьми. Таким чином, агресивна поведінка є наслідком порушень системи ставлень, в якій знаходиться підліток і є викривленим видом взаємодії з оточуючими. Аналіз досліджень, які розглядають мотиви агресивної поведінки, показав, що агресивні дії підлітків виступають:
– як засіб досягнення значущої мети;
– як спосіб психологічної розрядки, заміщення блокованої потреби і переключення діяльності;
– як самоціль, що задовольняє потребу в самореалізації і самоствердженні.
В дослідженні ми спиралися на розуміння агресивної поведінки підлітків як засобу психологічного захисту, недиференційованого захисного механізму, неконструктивного, неадекватного (у плані розв’язання проблем) поведінки. Загалом можна зробити висновок про те, що агресивна поведінка – це, насамперед, цілеспрямована і навмисна поведінка, свідома поведінка людини.
2. Емпіричні дослідження конфліктної поведінки підлітків
2.1 Методи та процедури дослідження
Для перевірки гіпотетичного положення ми використовували діагностичний інструментарій у вигляді наступних методик:
1. Методика діагностики стану агресії у підлітків Басса та Дарки.
Мета: виявити переважаючу форму агресії.
Дана методика складається з інструкції, завдання, бланка питань 75, на які потрібно відповісти "так" або "ні", бланка відповідей, ключа і 8 шкал: фізична агресія - використання фізичної сили проти іншої особи, непряма, вербальна, негативізм - опозиційна манера в поведінці від пасивного опору до активної боротьби проти звичаїв і законів, роздратування - готовність до прояву негативних почуттів при щонайменшому збудженні, образа - заздрість і ненависть до оточуючих за дійсні і вигадані дії, підозрілість, почуття провини (аутоагресія).
У даній методиці питання може відноситься тільки до однієї форми агресії і всі питання формулюються таким чином, щоб найбільшою мірою послабити вплив суспільного схвалення відповіді на питання. Також у даній методиці підраховується індекс ворожості й індекс агресивності.
Похожие работы
... що має велике значення для трудового виховання. [ 21 ] Як вже підкреслювалось, деякі психологи розглядають зависоку самооцінку тільки у негативному ракурсі: вважають її джерелом афективних станів, причиною конфліктної поведінки, але останні досліди вказують нам, що зависока самооцінка виконує корисну для розвитку підлітка роль. Має користь відмітити, що зависока самооцінка у психологічних дослі ...
... фрейдиського психоаналізу, а також близькі до них теорії (етіологічні)). У рамках другого підходу (почасти пересічного з першим) агресія описується як поведінкова реакція на фрустрацію. Третій складають концепції, які розглядають агресивність як характеристику поведінки, що формується в наслідок навчання (біхєвіорістичні теорії). Щоб оцінити, наскільки практично продуктивними є той або інший ...
... , що у результаті збережуться “кращі” (як природний відбір у Дарвіна). Такі процеси приводять до постійного розвитку суспільства. Розділ 3. Емпіричне дослідження стратегій поведінки в конфліктних ситуаціях та особистісних характеристик 3.1 Вибірка та процедура емпіричного дослідження У дослідженні приймали участь учні десятих класів Чернігівської середньої школи № 30. Загальна кількість ...
... Структура роботи. Дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (26 найменувань) та додатків. РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ЕМПАТІЇ ТА РЕФЛЕКСІЇ, ЇХ ВЗАЄМОЗВ¢ЯЗОК ПРИ ВИРІШЕНІ СКЛАДНИХ ЖИТТЄВИХ СИТУАЦІЙ 1.1 Проблема емпатії та рефлексії в психологічній літературі Аналіз літератури показав, що проблема емпатії і в історії психології і в сучасній науці ...
0 комментариев