Класифікація методів аналізу економічної кон’юнктури

4. Класифікація методів аналізу економічної кон’юнктури

Методи кон'юнктурних спостережень поділяються на такі основні групи:

1) методи економічного загальносистемного аналізу;

2) економіко-математичні методи;

3) економіко-статистичні і методи математичної статистики.

Основними методами загальносистемного аналізу економічної кон'юнктури є: порівняння; візуально-графічні методи; балансовий; формально-логічний метод.

Метод порівняння заснований на зіставленні моментів стану економічної кон'юнктури як за допомогою кількісних, так і якісних характеристик процесу. Кількісні порівняння здійснюються за допомогою абсолютних і відносних показників (темпи зростання, приросту, середні розміри, дисперсія і середньоквадратичне відхилення). Особливу роль в аналізі тренду кон'юнктури відіграють перша і друга похідна кривої кон'юнктури.

У кон'юнктурному аналізі самостійне значення приділяється візуально-графічним методам. У цілому ці методи зводяться до побудови таблиць і графіків, які завдяки своїй наочності дуже ефективні в аналізі кон'юнктури. Приклад побудови балансу попиту і пропозиції наведено у табл. 2.

 

Таблиця 2. Стан ринку пшениці США у 1989 р., млн т

Пропозиція	Попит
Збір 49,6 Перехідні запаси на початок року 57,3 Імпорт 0,4	Внутрішнє споживання (продовольство, корми, промисловість, насіння) 32,8 Перехідні запаси на кінець року і початок наступного 35,9
Загальна пропозиція 107,3	Перевищення пропозиції над попитом 38,6
	Можливий експорт 38,6
Загальний баланс 107,3	Загальний баланс 10,3

До формально-логічних методів варто віднести методи експертних оцінок та інші методи теорії масового попиту. До експертних методів відносяться і різноманітні рейтингові розрахунки. Сутність рейтингів полягає в укладанні упорядкованих списків (за зменшенням або зростанням функціонального чинника) суб'єктів аналізованої сукупності (наприклад, висок найрозвиненіших країн за темпами приросту ВНП).

Прийнято виділяти якісні і кількісні рейтинги. Як правило, якісні рейтинги складаються на основі важко вимірюваних або дуже складних показників. Наприклад, список облігацій фондового ринку США, що складається компанією “Стандарт енд Пурс". Всі облігації списку позначаються буквеними індексами (ААА, АА, А, ВВВ, ВВ, В, ССС, СС, С) у порядку зниження якості облігацій.

Найчастіше у системі рейтингів використовується бально-ваговий метод розрахунку рангів:

 (1)

де R — місце (ранг) певної одиниці сукупності у загальному списку;

W_i — вага і-го показника у загальній оцінці сукупності об'єктів;

Х_i — ранг (кількість балів, місце) одиниці сукупності у загальному списку сукупності і-го показника, і = 1, ..., n.

Приклад. Одним із піонерів упорядкування і публікації рейтингів найбільших компаній став американський часопис “Fortune”, що опублікував список 500 найбільших американських промислових компаній у 1955 р.

Основою критерію часопису “Fortune” у 80-ті роки були: для промисловості — обсяг продажів; для торгівлі — оборот; для фінансових компаній — активи. Сьогодні єдиним критерієм розміру компанії є обсяг продажів.

Критерієм оцінки діяльності 500 американських компаній часопису “Forbes” є сума рангів за низкою кількісних показників. За основу кількісних показників беруться усереднені за останні п'ять років темпи приросту прибутковості компаній, темпи зростання обсягів продажів, прибутковість акцій, а також абсолютні значення обсягів продажів, чистого прибутку і частки прибутку в ціні за останній рік. Крім списків за кількісними показниками, часопис “Forbes” відзначає окремі компанії за низкою кількісних критеріїв, укладаючи на їхній основі список "вихідних зірок" бізнесу.

Газета “Finansial Times” складає список 500 найбільших європейських компаній, 100 американських і 100 японських компаній за критерієм показника їхньої капіталізації або ринкової вартості. Цей самий показник використовує щотижневик “Business Week” для упорядкування рейтингу 1000 найбільших компаній світу.

Російський часопис "Експерт" за основні критерії вибрав дві ознаки: обсяг продажів за результатами року (список № 1) і ринкову вартість підприємства на початок жовтня 1995 р, (список № 2). Для повнішої картини використовується ранжирування за обсягами прибутку, темпами зростання відсотків за акціями, чисельністю зайнятих.

До економіко-математичних методів вивчення кон'юнктури відносяться загальноматематичні методи розрахунків економічних показників і методи математичного моделювавання. При цьому слід підкреслити особливе значення методів оцінювання ризиків, фінансових і комерційних розрахунків для кон'юнктурного аналізу.

На рис. 2 наведено класифікацію економіко-статистичних методів, що застосовуються при аналізі економічної кон'юнктури.

Аналіз динаміки кон'юнктури:	Регресійно-кореляційні показники:	Експертні методи
Метод відносних величин Метод середніх величин Індексний метод Аналіз рядів динаміки Аналіз часових коливань Зведення і групування Вибіркове спостереження	Прості показники зв'язку Регресія Кореляція

Рис. 2. Класифікація економіко-статистичних методів аналізу економічної кон'юнктури

Метою аналізу економічної кон'юнктури є виявлення тенденції економічних показників і з'ясування причин змін на ринку.

Вивчення кон'юнктури провадиться у такій послідовності:

—визначення поведінки суб'єктів, що діють на ринку;

—  оцінювання й аналіз потенціалу та основних пропорцій ринку;

—   визначення основних тенденцій розвитку ринку, його коливання, сезонності й циклічності.

Вивчення поведінки суб'єктів, що діють на ринку, передбачає аналіз:

— попиту і пропозиції;

— виробництва;

— стану торгівлі;

— цін.

Аналіз попиту і пропозиції товару ґрунтується на урахуванні обсягів та динаміки попиту і пропозиції товару в цілому та в регіонах. Завдання такого аналізу — розкрити основні причини зміни місткості ринку.

Аналіз виробництва передбачає використання показників, що характеризують обсяги виробництва товару в цілому і основними виробниками.

Аналіз стану торгівлі зосереджує в собі вивчення динаміки світового експорту й імпорту в цілому, в окремих країнах, сегментацію внутрішнього ринку і динаміку торгівлі на ньому.

Аналіз цін забезпечує виявлення тенденцій їх динаміки та основних чинників, що спричинили їх зміну — зростання або зниження витрат виробництва, співвідношення попиту і пропозиції, вплив монополій тощо.

Після встановлення основних тенденцій виробництва аналізується вплив на ринок основних кон'юнктуротворних чинників. Оцінюються циклічні чинники з урахуванням даних про загальногосподарську кон'юнктуру.

5. Організація розробки кон'юнктурних прогнозів

 

Мета прогнозу як найважливішого етапу дослідження кон'юнктури полягає у визначенні найімовірніших оцінок стану кон'юнктури у майбутньому. Основним завданням прогнозу є визначення тенденцій розвитку чинників, що впливатимуть на ринок протягом визначеного відрізку часу у майбутньому.

Прогноз кон'юнктури є ймовірним результатом і здійснюється у такій послідовності.

1. Вибір горизонту прогнозування.

2. Визначення параметрів прогнозування.

3. Вибір методів прогнозування.

4. Проведення розрахунків прогнозних параметрів.

5. Інтерпретація прогнозу.

Горизонт прогнозування передбачає різні часові відрізки. Вибір терміну прогнозу є одним з найважливіших етапів прогнозування. Специфіка розробки кон'юнктурних прогнозів полягає в тому, що їх термін не може перевищувати 1,5 року.

Горизонт прогнозування — це термін, на який складається прогноз. Триваліші кон'юнктурні прогнози вважаються малоймовірними через швидку змінюваність ринку. Тому періодизація кон'юнктурних прогнозів докорінно відрізняється від узвичаєної для прогнозування інших видів. У кон'юнктурних дослідженнях головним є упорядкування прогнозу. Як правило, короткострокові прогнози кон'юнктури необхідні для вибору поведінки на ринку з урахуванням її зміни. Середньостроковий прогноз (місяць, квартал, до року) необхідний для укладання форвардних угод та оцінки перспектив розвитку кон'юнктури. Довгостроковий прогноз кон'юнктури залежить насамперед від вибору стратегії суб'єкта господарювання й експертної оцінки зміни ситуації на ринку в цілому. Тому довгостроковий прогноз не пов'язаний з оцінкою тенденцій, а в основному націлений на експертизу якісних змін ринкової ситуації.

Після того, як період прогнозування вибрано, настає етап визначення параметрів прогнозування. На цьому етапі встановлюються оцінюваний сегмент ринку і показники кон'юнктури. Для короткострокових і середньострокових прогнозів як основні показники оцінки кон'юнктури використовуються рівні і дані динаміки кон'юнктури ринку. Саме тому основними методами короткострокового і середньострокового прогнозування є економіко-статистичні методи прогнозування.

Економічне прогнозування ґрунтується на таких основних припущеннях:

— якщо система перебуває у стані рівноваги, то її поведінка підпорядковується внутрішнім законам розвитку;

— якщо система вийшла зі стану рівноваги, то прогнозування її поведінки залежить від стану зовнішніх чинників.

Для економіки — це плин соціально-економічних процесів; економічні закони інертні за своєю сутністю.

Виходячи з наведеного, усі методи прогнозування кон'юнктури можна поділити на три основні групи:

— методи екстраполяції;

— методи експертних оцінок;

— методи економічного моделювання.

Методи екстраполяції базуються на гіпотезі збережені сформованих взаємозв'язків і їхньому поширенні на прогнозований період.

Методи експертних оцінок припускають різноманітний вірогідний розвиток системи і ґрунтуються на використанні знань та інтуїції спеціалістів (експертів), що займаються вивченням і прогнозуванням того або іншого економічного явища. Основна відмітна риса цього методу полягає в тому, що оцінка ймовірного значення кон'юнктурних показників подається у вигляді суджень і думок експертів.

Методи економічного моделювання передбачають створення моделей взаємодії різноманітних чинників, що визначають ринкову кон'юнктуру.

Наведений розподіл методів прогнозування досить умовний, оскільки вони можуть взаємодоповнюватись і переплітатися. Так, моделювання може використовувати гіпотезу екстраполяції, а значення деяких чинників встановлюються експертним шляхом.

У прогнозуванні кон'юнктури дуже поширені математико-статистичні методи. Так, основною проблемою експертних методів є оцінка компетенції й узгодженості експертів.

З позицій математичної логіки оцінка компетентності експертів встановлюється за формулою

(2)

де X_ij.— оцінка і-м експертом .відносної важливості j-го елемента, балів;

К_i — коефіцієнт компетентності i-го експерта, що враховує ступінь обізнаності з обговорюваним питанням (К_з) і аргументованість відповіді (К_а):

(3)

де і == 1, ..., т — номери експертів, т — число експертів;

j = 1, ..., n; п — номери досліджуваних елементів.

Середнє значення відповіді варіює між 1 і 100 балами:

1 <X_j< 100.

Чим більше X_j, тим більша важливість j-го елемента. Узгодженість думок експертів можна оцінити за допомогою дисперсії експертних оцінок або коефіцієнта конкордації Кендела:

(4)

де W — коефіцієнт конкордації;

m — кількість експертів;

п — число оцінюваних чинників;

(5)

де X_ij — формально-числова оцінка і-го чинника j-м експертом.

Одним із різновидів експертних оцінок є метод "мозкового штурму". На відміну від анкетних опитувань за методом "Дельфі" при "мозковому штурмі" експерти роблять свої висновки в ході засідання, що значно спрощує процедуру експертизи. При цьому всі присутні на засіданні діляться на дві групи: перша — генератори ідей і оцінок; друга — аналітики. За оперативним варіантом експертні оцінки можна проводити у формі кон'юнктурних нарад.

Статистичні методи екстраполяції в основному зводяться до використання розрахункових функціональних залежностей динамічного ряду показника кон'юнктури або кореляційних залежностей ряду кон'юнктурних показників (кореляційно-регресійні залежності). Основним розрахунковим методом виявлення функцій тренду є так званий метод найменших квадратів (МНК). Сутність цього методу полягає у гіпотезі про те, що розрахункова функція найбільш достовірно описує фактичний тренд кон'юнктури, якщо відхилення фактичних її моментів максимально наближені до розрахункових значень, обчислених за гіпотетичною функцією тренду. Тобто має виконуватися така умова:

(6)

Де У_факт— фактичні значення кон'юнктурного показника;

У_розр — розрахункові значення того самого показника;

n — кількість рівнів тренду.

Вважається, що "реальне" значення прогнозованого рівня показника повинно перебувати у межах:

 

К'-tσ<К'<К'+tσ (7)

де К'— прогнозований рівень показника;

t — значення розподілу Стьюдента для певного динамічного ряду з імовірною можливістю прогнозу;

σ — середньоквадратичне відхилення фактичних рівнів ряду від розрахункових.

На заключному етапі прогнозування здійснюється інтерпретація й оцінка достовірності прогнозу, складеного на основі того або іншого методу. Чим більший термін прогнозування, тим менша достовірність прогнозу. Інтерпретація прогнозу полягає в оцінці тенденцій зміни кон'юнктури ринку на основі розрахункових показників.

Література

1. Авдулов П.В., Гойзман Э.И., Кутузов В.А. и др. Экономико- математические методы и модели для руководителя. М.: Экономика, 2008

2. Акофф Р. Планирование будущего корпорации. – М.: Прогресс, 2007

3. Ансофф И. Стратегическое управление. – М.: Экономика, 2008.

4. Багриновский К.А., Рубцов В.А. Модели и методы прогнозирования и долгосрочного планирования: Учеб. пособие. - М.,2009.

5. Л.П. Владимирова. Прогнозирование и планирование в условиях рынка: Учебное пособие. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Издательский Дом «Дашков и К», 2009. – 308 с.

6. Гальчинський., Наєць В., Семиноженко В. Україна: реалії та інновацційний розвиток. – К., 2008.