Формування попиту на страхові послуги

1.  формування попиту на страхові послуги.

2.  задоволення страхових потреб.

Формування попиту – цілеспрямована дія на потенційних покупців з ціллю підвищення існуючого рівня попиту до бажаного рівня, який наближається до рівня пропозиції даної компанії.

Задоволення страхових потреб. Реалізація цієї функції за допомогою високої культури страхового обслуговування є задатком нового попиту на страхові послуги. Страхові компанії витрачають великі кошти на вдосконалення організації продажу страхових полісів, поліпшення обслуговування клієнтів і підтримання іміджу.

Маркетинг страховика спирається на такі основні принципи:

· глибоке вивчення кон’юнктури страхового ринку.

· Сегментація страхового ринку (виділення секторів – особистого і майнового страхування)

· Гнучке реагування на запроси страхувальників

· Інновація (постійне вдосконалення модифікації, пристосування страхових продуктів до потреб ринку)

На сьогодні піклування про якість страхового продукту виходить на перший план. Без достатньо високої споживчої оцінки якостей послуги неможливо досягти зниження текучості клієнтури – її „фіделізації,” так як незадоволені страховики не погодяться на продовження полісів.

Висока якість страхової послуги дозволяє страховику перейти до активного пошуку нових клієнтів як основи для підтримки власної рентабельності до опори на постійну фіделізовану клієнтуру.

Роль якості страхового продукту в забезпеченні процвітання страхової компанії можна проілюструвати схемою.

Орієнтація страховика на залучення нової клієнтури (стратегія „мисливця”)

Укладання нових Забезпечення якості Оцінка відношення

багаточисельних страхового продукту ціна – якість як дуже

договорів страхування  гарного

Пошук нових Слабка фіделізація

клієнтів Страховик клієнтури

Підвищення цін Низькі фінансові Низька дохідність

на страховую результати компанії клієнтури

продукцию

Орієнтація страховика на фіделізацію клієнтури (стратегія «садівника»)

Укладення нових Забезпечення якості оцінка співвідношення

небагаточисельних Страхового продукту ціна – якість як дуже

договорів страхування гарного

пошук нових Високая стійкість

клиентів Страховик клієнтури

зниження цін Гарні фінансові Висока дохідність

на страхову результати компанії клиєнтури

продукцію

Основні зусилля страховика

Допоміжні зусилля страховика

Рис.1. Місто політики якості страхового продукту в забезпеченні доходності і стійкості страхової компанії.

Визначення ринку страхових послуг – найбільш важливий момент дослідження. Задача вивчення ринку в виявленні місць, де є попит на страхові послуги, якою є мотивація страхових інтересів і наскільки вже задоволений цей попит компаніями-конкурентами.

Аналіз і прогнозування кон’юнктури страхового ринку є його другою важливою метою і завданням. Кон’юнктура страхового ринку – сукупність факторів і умов, в їх взаємному зв’язку і даючих уяву про страховий ринок на даний момент часу.

Вивчення потенційних можливостей страхових компаній-конкурентів на даному страховому ринку проводиться з метою виявлення умов конкуренції і створення ділової стратегії поведінки на ринку.

На основі аналізу величини незадоволеного попиту на страхові послуги по об’ємам і і видам послуг, а також своїх технічних і фінансових можливостей страхова компанія розробляє план ділової стратегії по засвоєнню страхового ринку що вивчається, визначаються конкретні строки, здійснюється контроль за його виконанням, вносяться виправлення в ході практичної реалізації.

Характеризуючи практичний маркетинг страхової компанії, слід звернути особливу увагу на роль реклами в реалізації страхових послуг. Без цілеспрямованої і наполегливої реклами у страховому ринку обійтися дуже важко.

Реклама – це платне, спрямоване на певну категорію потенційних покупців повідомлення, що здійснюється через засоби масової інформації, чи будь-яким іншим способом публічного звертання і агітує на користь певного товару, в даному випадку страхової послуги.

До страхової реклами пред’являються наступні оснвні вимоги:

· Правдивість

· Конкретність

· Адресність

· Плановість

Для будь-якої страхової компанії реклама є обов’язковою передпосилкою для здійснення акту укладення договору страхування, хоча вплив на потенційного страхувальника здійснюється як до здійснення цього акту, так і після неї.

Всі рекламно-інформаційні заходи націлені на досягнення двох основних задач: представлення страхової компанії народу і створення іміджу страховика.

Основними принципами реклами є:

1.  Принцип вивчення компанії споживачем. Потенційні страхувальники повинні як мінімум знати про компанію наступне: що, як, коли можна.

2.  цілеспрямованість. Повинна бути простою по формі і змісту і підкреслювати головне.

3.  повторення.

Факторами, які визначають прийняття рішення про страхування є , з одного боку, висока оцінка ризику, який страхується (чуттєвість до ризику), якість страхового продукту, а, з іншого боку, його ціна. Якщо споживач бажає убезпечити власне майно він приймає рішення про страхування, а потім вибирає відповідний страховий продукт і компанію, яка його надає. Набір факторів, по яким проводиться оцінка якості страхової послуги, а також їх значущість , можна визначити як і інші характеристики ринку , шляхом соціологічних досліджень. Значущість якостей страхового продукту для страхувальників – фізичних і юридичних осіб – за результатами соціологічних досліджень :

Таблиця 1.

Значущість якостей страхового продукту для населення

Якості	Доля респондентів, які вважають фактор важливим
надійність СК	76,2%
Зрозумілість умов страхування	14,7%
Якість обслуговування	8,0%
асортимент страхових послуг	7,1%
известність СК	6,5%
бесплатні консультації	3,1%
Близькість СК до місця проживання страхувальника	2,6%
Якість реклами	1,0%

б) Інфраструктура страхового ринку. Страхові агенти і брокери, їх функції.

Системи продажу страхового продукту.

 

Просуванням страхових послуг від страховика до страхувальника займаються страхові агенти і брокери.

Страховими агентами можуть бути фізичні, або юридичні особи, що діють від імені та за дорученням страховика. Страхові агенти беруть на себе частину обов’язків страховика. Через них страховик може здійснювати укладання договорів страхування, має можливість отримувати страхові платежі. Також забезпечують надання страхового відшкодування у разі настання страхового випадку. Страхові агенти на страховому тинку представляють інтереси страховика, діють від його імені та за його дорученням.

Агент може виконувати:

· підготовку договорів

· укладення договорів

· обслуговування доворів

· оформлення документів для виплати відшкодування

· виплати страхових сум і відшкодувань

Робота в якості страхового агента потребує від кандидата не тільки знань в області страхування, але і психології людей. Критеріями професійного відбору слугують наступні показники:

· комунікаційність

· зовнішня привабливість

· швидкість реагування

· рівень культури, як мінімум – середня освіта

· фінансовий стан кандидата (відсутність претензій з боку податкової служби)

Страховими агентами – юридичними особами можуть бути: бюро брачних знайомств, туристичні агенції, юридичні консультації і нотаріальні контори. Сукупність юридичних осіб, які виступають як страхові агенти, створює альтернативну мережу розповсюдження даного страховика.

На страховому ринку є різноманітність видів виплат за посередницьку діяльність:

Провізія – плата страховому агенту за посередницьку діяльність та за укладені зі страхувальником договори страхування.

Додаткові виплати – складаються із виплати страховиком коштів, спрямованих на забезпечення необхідних умов для виконання страховими агентами своїх функцій.

Компенсації – кошти, що надає страховик своєму страх агенту у разі припинення дії контракту чи виходу останнього на пенсію.

По формам взаємозв’язку страховика зі страховими компаніями прийнято розрізняти безпосередній зв’язок та систему генералних страхових агентів.

Безпосередній зв’язок – найбільш проста форма, яка спирається на контракти та генеральні згоди.

Система генеральних страхових агентів – найбільш зрілий тип відносин. Створюється по територіально-адміністративному признаку.

Генеральний страховий агент, діючий безпосередньо від імені і по дорученню страховика, приймає на роботу страхових агентів, проводить їх інструктаж і визначає зону обслуговування.

Таким чином, вертикальний рівень організації системи продаж страхових полісів має вид ланцюга : генеральний страховий агент – страховий агент – субагент.

Перевага системи генеральних страхових агентств в їх мобільності та гнучкості. Відпадає необхідність мати великий штат працівників. Робота будується на контрактній основі з залученням експертів і спеціалістів для оцінки ризиків.

 

Продовжуючи аналіз діяльності посередників на страховому ринку, необхідно визначити, що до посередників відносяться не лише агенти, а й страхові брокери. Страховими брокерами можуть бути фізичні або юридичні особи, які зареєстровані і діють на страховому ринку від свого імені та на підставі доручень страхувальника або страховика.

Його діяльність спрямована на задоволення потреби страхувальника у страховому захисті або задоволення потреби страховика у збільшенні обсягу страхових премій, сприяння зростанню чисельності страхувальників, саме серед яких і розкладається ризик страховика.

Згідно з Положенням про порядок провадження діяльності страховими посередниками, брокер зобов’язаний: “забезпечувати укладання договору договору страхування на найвигідніших умовах для страхувальника, відповідно до брокерської угоди із страховиком, який має стійке фінансове становище: володіти інформацією, необхідною для укладання договору страхування на вигідних умовах для страхувальника.

Страховий брокер на страховому ринку діє у певних межах. „Страховий брокер не може проводити інші види діяльності, в тому числі посередницької, крім посередницької на страховому ринку.

Страховий брокер на відміну від страхового агента, у своїй діяльності має суттєво більше варіантів свободи, оскільки він є незалежним як від страховика так і від страхувальника.

В функції брокера входить визначення оптимальних умов страхування для клієнта. При настанні страхового випадку брокер виступає як консультант страхувальника і допомога в отриманні страхової суми або страхового відшкодування.

Страхові брокери із числа фізичних осіб не можуть по дорученню страховика і за його рахунок проводити страхові виплати, а також інкасування страхових взносів. Такі дії можуть виконувати страхові брокери тільки із юридичних осіб і при наявності страхової угоди. Страхові посередники знаходяться ближче до страховикам і оперативніше реагують на зміни ринкової кон’юнктури страхових послуг. Це дозволяє страховику запропонувати такі види страхування, які користуються найбільшим попитом на ринку.

Використання посередників в страхуванні дозволяє страховику підвищити свою конкурентноздатність, так як дає можливість користуватися джерелом інформації про те, чого хотять страхувальники, як вони приймають види страхування, які пропонуються посередниками. Сам процес продажу страхових полісів носить назву аквізиції, а посередники, які виконують ці функції, називаються аквізиторами.

Продаж страхових полісів через посередників є провідними в системі організації укладання договорів страхування. Чим ширше мережа посередників. Тим більше потенційних страхувальників дізнаються про дану страхову компанію і зможуть скористатися її послугами.

В Україні існує нестача посередників, професійних брокерів, котрі виражали б інтереси клієнта і шукали йому по об’єктивним ознакам кращу страхову компанію.

Мало також агентів, які б професійно прдавали страховий продукт. Крім того, виникла необхідність в професійному регуляторі. Ми відрізняємося від западного ринку тим, що у нас не сформована потреба в страхових послугах. Це психологія помножена на неплатоспроможність населення.

Але розвиток страхового ринку спричиняє не тільки збагачення форм діяльності посередницьких структур, а й вимагає активної дії страховиків у безпосередньому просуванні страхових продуктів до страхувальника, тобто страховик інколи прагне працювати із страхувальником без участі посередників.