Навигация
Стан проблеми у практиці сучасної середньої школи
51434
знака
1
таблица
3
изображения
1.2 Стан проблеми у практиці сучасної середньої школи
Нове розуміння диференціація навчання бере початок після проведення Всесоюзного з’їзду працівників народної освіти (1988), на якому була прийнята Концепція загальної середньої освіти. Основними напрямками розвитку школи були проголошені гуманізація і демократизація, в зв’язку з чим однією з першочергових задач була названа саме широка диференціація навчання, спрямована на розвиток індивідуальних творчих запитів учнів, повну реалізацію всіх природних задатків і схильностей особистості. На сучасному етапі диференціація навчання визначається комплексно на психологічному, педагогічному і методічному рівнях. Сутність диференціації навчання сучасного періоду покажемо у виді схеми (рис. 1.2).
Рис. 1.2 Диференціація навчання сучасного періоду
1.3 Поняття диференціації навчання. Диференціація та індивідуалізація. Спільне та відмінне
У національній доктрині розвитку освіти наголошено " Мета державної політики щодо розвитку освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, виховання покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя"
Перед кожним поколінням життя ставить усе складніші завдання , і для їх розв’язання потрібен все вищий рівень освіченості особи . Для забезпечення високого рівня освіченості школяра необхідно застосовувати такі методи навчання та виховання, які б розвивали індивідуальність дитини, індивідуальні особливості учня, забезпечували б йому необхідні умови гармонійного розвитку особистості. До індивідуальних особливостей відноситься своєрідність сприймання, мислення, пам'яті, уяви, інтересів, нахилів, здібностей. Урахування індивідуальних особливостей учнів – це не пристосування прийомів, методів і форм педагогічного впливу до індивідуальної особистості, з метою забезпечення запрограмованого рівня розвитку особистості. Індивідуальний підхід створює найсприятливіші умови для росту пізнавальних сил, активності, схильності та обдарованості учня. Такого підходу потребують не лише важкі вихованці, малообдаровані школярі, але й обдаровані діти, діти середнього рівня розвитку.
Незважаючи на те, що проблемі індивідуалізації навчання в психолого-педагогічній науці приділяється велика увага, в шкільній практиці в процесі навчання залишається майже нездоланною тенденція до усереднення, тому що в умовах класно-урочної системи навчання орієнтуватися на індивідуально-психологічні особливості кожного учня надзвичайно складно.
Педагогічна практика свідчить, що усереднення призводить до того, що навіть полегшені завдання часто виявляються непосильними для учнів з низьким рівнем научуваності, розвиток інтелектуально обдарованих дітей гальмується, усереднення не дозволяє їм реалізувати свої потенційні можливості. А це в свою чергу може призвести до непоправних наслідків, бо культура суспільства, яка стала на шлях уніфікації (усереднення), усічення своїх "здібностей", приречена на еволюційний регрес.
На даний момент багато шкіл, ліцеїв, гімназій, колегіумів орієнтуються на середнього учня. Але педагогічна практика свідчить, що усереднення призводить до того, що навіть полегшені завдання виявляються непосильними для дітей з низьким рівнем навченості та розвиток дітей гальмується. Усереднення не дозволяє їм повною мірою реалізувати свої потенціальні можливості. Індивідуальний підхід використовується в таких випадках дуже рідко. Особливо критичне ситуація з цим у сільських школах, де матеріальна база та наповнюваність педагогічного колективу не дозволяє здійснювати диференціацію на належному рівні. Суттєві труднощі в роботі сільських вчителів викликають нестандартні умови функціонування малокомплектних шкіл, відмінності їхньої структури, режимів навчання. Класно-урочна система організації навчання за умови низької наповнюваності класів є малоефективною.
Реально ж диференційоване навчання в наших школах знаходиться в ембріональному стані. Ми навчаємо усіх дітей за однаковими програмами, підручниками, методиками, виходячи з одних і тих же орієнтирів навчання та виховання і опираючись на одні й ті ж критерії оцінки. Державні стандарти, програми регламентують весь навчальний процес повністю, практично не залишаючи вибору для Індивідуального і диференційованого навчання.
При цьому відбувається неприховане нівелювання особистостей:
а) усі учні трактуються однаково;
б) усім учням подається та сама інформація;
в) перед усіма учнями ставляться однакові вимоги;
г) від усіх учнів вимагаються однакові вимоги;
д) до всіх учнів стосуються однакові стимули.
Зміст принципу індивідуального підходу полягає в такій організації навчального процесу, при якому вибір методів, прийомів і темп навчанні враховує індивідуальні відмінності учнів, рівень їх здібності до навчання. Рушійними силами індивідуалізації є протиріччя між фронтально побудованим процесом пред'явлення нового матеріалу і індивідуальним характером його засвоєння. Цей принципів має давню історію. Ще К.Д.Ушинськиі говорив, що ділити клас на дві групи, одна з яких сильніша другої, не тільки не шкода, але навіть корисно, якщо наставник вміє, займаючись з однієї групою сам, другій дати користю самостійну вправу. В рамках розвиваючого індивідуального підходу відбувається глибоке вивчення індивідуальних психологічних особливостей учнів, перерозподіл уваги від слабких учнів до різних груп школярів; робиться спроба побудувати навчальний процес з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей сприймання і мислені учнів на основі теорії діяльності.
Диференціація навчання дозволяє організувати навчальний процес на основі урахування індивідуальних особливостей особистості, забезпечити засвоєння всіма учнями змісту освіти, яке може бути відмінним для різних учнів, але є обов’язковим для всіх, виділенням інваріантної частини.
Ціль диференціації процесу навчання – забезпечити кожному учню умови для максимального розвитку його здібностей, нахилів, задоволення пізнавальних потреб і інтересів в процесі засвоєння їм змісту загальної освіти.
В розумінні диференціації виділяють три основних аспекти:
- урахування індивідуальних особливостей учнів;
- групування учнів на основі цих особливостей;
- варіативність навчального процесу в групах.
Перший аспект – урахування індивідуальних особливостей учнів характерний і для диференціації, і для індивідуалізації. Проте індивідуалізація і диференціація далеко не одне і те ж. Індивідуалізація – це реалізація принципу індивідуального підходу до учнів, який передбачає врахування індивідуальності кожної дитини як виявлення особливостей психо-фізіологічної організації в її неповторності, своєрідності, унікальності.
Диференціація – це реалізація принципу диференційованого підходу, який передбачає врахування відмінностей між групами учнів за їхніми інтересами, рівнем знань, научуваності, тощо.
Індивідуалізація – це граничний варіант диференціації, коли навчальний процес будується з урахуванням особливостей не груп, а кожного окремо взятого учня.
Під диференціацією розуміють спосіб організації навчального процесу, при якому враховуються індивідуально-типологічні особливості особистості (здібності, інтереси, нахили, особливості інтелектуальної діяльності і ін.). Диференціація характеризується створенням груп учнів, в яких елементи дидактичної системи (цілі, зміст, методи, форми, результати) розрізнюються
Диференціація навчання має зміст і форму. Зміст диференціації навчання – це спеціально організований навчальний процес для певної групи учнів. Спеціальна організація навчального процесу може виявлятися в різних формах.
Похожие работы
... ійований підхід, значно вищий, ніж у контрольному, причому особливо відрізняються результати розв’язання додаткового завдання. Ми пояснюємо це цілеспрямованою роботою диференційованого підходу у процесі навчання молодших школярів розв’язувати текстові задачі, яка проводилася відповідно до завдань формуючого експерименту, що привело до позитивних зрушень у розвитку мислення школярів. 2.3 Аналіз ...
... тотожні завдання. Однак в експериментальному класі вправи були диференційованими за рівнем складності і виконувалися відповідно учнями трьох гомогенних груп. Покажемо приклад дослідження результативності використання диференційованого підходу на уроках рідної мови. Ефективність використання диференційованого підходу на основі використання системи диференційованих завдань різного характеру та рі ...
... конференции “Приспособленность организмов к действию экстремальных экологических факторов”. Белгород: изд-во Белгородский государственный университет. – 2002. – С. 146 – 147. Анотації Упатова И.П. Диференційований контроль навчальних досягнень учнів основної школи. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук зі спеціальності 13.00.09 – теорія навчання. ...
... або кімната трудового навчання є спільними для дошкільнят та учнів початкових класів. Таким чином, врахування вчителем особливостей організації навчального процесу в умовах малочисельної початкової школи сприятиме покращенню індивідуалізації навчальної роботи на уроці. ІІ.2. Методика експериментального дослідження Гіпотезу нашого дослідження, суть якої полягає в тому, що рівень навчальних ...
0 комментариев