Спілкування

2. Спілкування

 

Спілкування - це процес взаємодії і взаємин суб’єктів (особистостей, соціальних груп), під час якого відбувається взаємообмін діяльністю, інформацією, емоціями, навичками, уміннями, а також вольовий контакт.

У спілкуванні можна виділити багато аспектів. Філософський аспект спілкування пов’язаний із розумінням соціального статусу суб’єктів спілкування. Тому саме спілкування у філософії розуміється як соціалізація суб’єктів (прилучення до суспільства, знаходження соціальних цінностей, виконання соціальних ролей тощо).

У такому процесі індивід розуміє свої якості як соціальні, соціально значущі, і в цьому відношенні стає особистістю. У процесі соціалізації, здобуваючи новий зміст, змінюючись, індивід одночасно змінює і співтовариство, до якого він вступає, доповнюючи його своєю індивідуальністю.

У соціально-психологічному відношенні спілкування має інше трактування. Якщо філософія, розглядаючи спілкування партнерів, наголошує на тому, що загальним знаменником цього процесу є суспільство в цілому, і не тільки в його сьогоднішній даності, а й з погляду всесвітньо-історичного процесу його формування, то соціальна психологія взаємодію партнерів у спілкуванні підводить як базу якості індивідів, мікро- чи макроколективів. Психологія спілкування - це психологічні характеристики морального клімату суспільства, його психологічної стійкості, динаміки з’єднання й роз’єднання. Тут визначальними є параметри когнітивної (осмисленої), емоційної та вольової сумісності.

Для ефективного спілкування необхідно вивчити свою психологію, особливості характеру й можливості. Лише розібравшись у собі, можна краще розуміти людей, що вас оточують, з ними легше буде знайти спільний інтерес у спілкуванні та взаєморозумінні.

2.1 Класифікація видів спілкування

Роблячи спробу класифікації видів спілкування, варто зазначити, що єдиного підходу з цього питання в психологічній науці не досягнуто.

Людина, перебуваючи в суспільних відносинах з іншими людьми, може спілкуватися:

I. За критерієм просторового існування

Безпосереднє спілкування - це вид спілкування, при якому відбувається прямий контакт між суб'єктами спілкування. Наприклад, студенти, слухаючи лекцію викладача, спілкуються з ним безпосередньо, при прямому контакті (бачачи, слухаючи його живу мову).

Опосередковане спілкування - це вид спілкування, протилежний до безпосереднього спілкування, і є таким, при якому суб'єкти спілкування не контактують один з одним, але одночасно вступають у комунікативні зв'язки. Наприклад, читаючи будь-яку книгу, ви опосередковано спілкуєтеся з автором цієї книги;

не знаючи його, не бачачи його, не контактуючи з ним ви отримуєте певну інформацію в інтерпретації цього автора.

II. За критерієм мотивації до спілкування

Бажане спілкування - це вид спілкування до якого ми прагнемо, якого бажаємо. Наприклад, в анонсі телепрограм ви знайшли цікаву для себе програму чи телефільм і в певний час вмикаєте телевізор, тобто ви прагнете до такого спілкування.

Небажане спілкування - це вид спілкування, від якого людина уникає, ухиляється, втікає. Наприклад, ви заходите в громадський транспорт у "час пік"; багато людей, тісно, люди стоять близько один до одного, тримають малу дистанцію між собою, безумовно, що це для людей є певним дискомфортом. Дехто відхиляється, відвертається в інший бік, дивиться постійно у вікно, інший читає газету, книгу, хтось слухає музику - все це задля того, щоб уникнути прямого небажаного контакту.

III. За критерієм орієнтації на співрозмовника

Міжособистісне спілкування цей вид спілкування найбільше поширений у житті людини, а конкретно - це безпосередні суспільні зв'язки людей у контексті "суб'єкт-об'єктних" та "суб'єкт-суб'єктних" відносин.

Масове спілкування - це вид спілкування, яке спрямоване не на конкретну людину, а на масу людей. Таке спілкування здійснюється через телебачення, засоби масової комунікації. Через такий вид спілкування відбувається обмін інформацією від покоління до покоління, від однієї нації до іншої.

ІV. За критерієм часового обмеження

1. Короткотривале спілкування - цей вид спілкування обмежений у часі. Наприклад, є люди, для яких спілкування є необов'язковий у цьому житті, основна функція їх спілкування полягає в чіткому обміні інформацією. Вони намагаються не допустити того, щоб спілкування їх поглинуло.

2. Довготривале спілкування - це вид спілкування, при якому люди відчувають дискомфорт у стосунках, якщо не отримають задоволення від спілкування як безпосереднього, так опосередкованого. Для таких людей спілкування є самоціллю в житті, вони схильні до довготривалих контактів, їм постійно потрібно блокувати свою потребу в отриманні певної інформації від партнера по спілкуванню.

V. За критерієм кількості учасників

1. Монологічне спілкування - це вид спілкування, яке передбачає одностороннє спрямування інформації, коли лише один із учасників взаємодії викладає свої думки, ідеї, почуття, тобто відсутній зворотній зв'язок. За таких умов відбувається суб'єкт-об'єктне спілкування.

2. Діалогічне спілкування - це вид спілкування, в основі якого лежить гуманне ставлення до іншої людини з якою спілкуються. При такому спілкування обоє є активними учасниками процесу спілкування, відбувається зворотній зв'язок.

VI. За критерієм результативності:

Конфліктне спілкування - це особливий вид спілкування, для якого характерне зіткнення поглядів людей, їх інтересів і дій. Таке спілкування негативне, оскільки супроводжується негативними емоціями, стресами, переживаннями, розчаруваннями.

Маніпулятивне спілкування - це вид спілкування при якому один із комунікантів хоче переважати, мати домінуючу позицію, пригнічуючи інтереси, бажання та потреби іншого учасника комунікативного процесу.

2.2 Засоби спілкування

Спілкування людини підтримується певними засобами. Свої почуття, думки людина здатна виражати й закріплювати в словах і жестах, створюючи певний комунікативний простір, у якому об'єднуються, співіснують її внутрішній світ і світ зовнішній, об'єктивний. Такими засобами, які людина використовує в своєму спілкуванні, є вербальні (словесні) і невербальні засоби (міміка, пантоміміка, виражальні рухи тіла).

Вербальні засоби спілкування

Вербальна комунікація використовує як знакову систему мову найбільш універсальний засіб людського спілкування, який забезпечує змістовний аспект взаємодії і взаєморозуміння в процесі спільної діяльності. Точність розуміння слухачем змісту висловлювання може стати очевидною для комунікатора лише тоді, коли відбудеться зміна "комунікативних ролей", тобто коли реципієнт стане комунікатором і своїм висловлюванням дасть знати про те, як він розкрив зміст інформації.

Спілкування вербальними засобами є не що інше як використання живого слова в передачі інформації. Лише людині притаманно вербалізувати свої почуття, емоції, поведінку через слово, що доводить її до найвищого ступеня розвитку порівняно з іншими представниками тваринного світу. Мова є явищем не тільки лінгвістичним, а й психологічним, естетичним і суспільним, вона охоплює всі сфери суспільного життя: науку, освіту, мистецтво та ін.

Невербальні засоби спілкування

Невербальна комунікація включає різні знакові системи: оптико-кінетичну, пара- та екстралінгвістичну, просторово-часову, контакт "очі в очі", які мають свої особливості.

Оптико-кінетична система знаків використовує жести, міміку, пантоміміку. Загалом цю систему можна уявити як сприймання властивостей загальної моторики різних частин тіла (рук - жестикуляція, обличчя - міміка, пози - пантоміміка). Ця загальна моторика відображає емоційні реакції людини, оскільки включення оптико-кінетичної системи знаків до ситуації комунікації надає спілкуванню певних нюансів, що сприймаються неоднозначно за умов використання одних і тих самих жестів у різних національних культурах. Значущість оптико-кінетичної системи знаків у комунікації настільки велика, що виокремилась особлива галузь досліджень - кінесика, яка вивчає ці проблеми.

Виражальні рухи тіла та інтерпретація невербальної поведінки залежать від віку, особистісних особливостей людей, а також від ситуації спілкування, комунікативних завдань і комунікативних установок.

Виділимо види невербальних засобів спілкування.

1. Візуальні:

кінесика: рухи рук, голови, ніг, тулуба, хода;

вираз обличчя, очей;

поза, постава, положення голови;

напрям погляду, візуальні контакти;

шкірні реакції: почервоніння, збліднення, потіння;

2. Проксеміка (просторова і тимчасова організація спілкування): відстань

до співрозмовника, кут повороту до нього, персональний простір;

допоміжні засоби спілкування: підкреслення або приховування

особливостей статури (ознаки статі, віку, раси);

засоби перетворення природної статури: одяг, зачіска, косметика, окуляри,

прикраси, татуювання, вуса, борода, дрібні предмети в руках.

2. Акустичні:

паралінгвістичні (якість голосу, його діапазон, тональність): голосність,

тембр, ритм, висота звуку;

екстралінгвістичні: мовні паузи, сміх, плач, подихи, кашель, ляскіт.

5. Тактильні:

такесика: дотик, потиск руки, обійми, поцілунок.

4. Ольфакторні: приємні і неприємні запахи навколишнього середовища; природний і штучний запахи людини.

 

2.3 Психологічна структура спілкування

 

Спілкування - це багатоплановий процес установлення й розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами спільної діяльності та обміну, що включає в себе інформацію, сприйняття й розуміння іншої людини.

Спілкування містить у собі три сторони:

·  комунікативну (передача, обмін інформацією між її учасниками);

·  інтерактивну (взаємодія тих, що спілкуються, - обмін у процесі спілкування не тільки словами, а й діями, вчинками);

·  перцептивну (сприйняття один одного тими, хто спілкується).

Інтерактивна сторона спілкування

Спілкування - це не тільки обмін інформацією, знаками, а й організація спільних дій. Воно завжди припускає досягнення деякого результату. Таким результатом звичайно є зміна поведінки і діяльності інших людей. Інтеракція (віт inter - між і action - дія), тобто як сукупність зв'язків і взаємовпливів людей, що складаються в їхній спільній діяльності. У хід спілкування його учасникам можна не тільки брати участь у комунікації, але й організувати обмін діями, спланувати загальну діяльність, виробити форми та норми сумісних дій.

Інтерактивна сторона спілкування - це та його сторона, яка фіксує не тільки обмін інформацією, а й організацію сумісних дій, які дозволяють реалізувати деяку загальну для партнерів діяльність. У дослідженні цієї сторони спілкування використовують поняття "інтеракція", "взаємодія", "соціальна взаємодія".

Взаємодія - це універсальна властивість усього існуючого світу речей і явищ в їх взаємній зміні, впливові одного на інших.

В суспільстві взаємодія - це система зв'язків і взаємодій між індивідами, соціальними групами, сукупність усіх соціальних відносин. Як уже відмічалось, людина для задоволення своїх потреб повинна вступати у взаємодію з іншими людьми, входити в соціальні групи, брати участь у сумісній діяльності. Тому, звичайно, неможливо знайти на Землі людину, яка була б зовсім ізольованою від інших людей. Більш того, одне лише розуміння того, що десь існують інші люди, може суттєво змінити поведінку індивіда. У всіх сферах свого життя людина зв'язана з іншими людьми безпосередньо чи опосередковано, пасивно чи активно, постійно чи ситуативно. Соціальні взаємозв'язки мають різні підстави і багато різних відтінків, які залежать від особистісних якостей індивідів, що вступають у взаємозв'язок. Формування цих зв'язків відбувається поступово від простих форм до складних. Соціальні зв'язки індивіда, який знаходиться навіть у малочисельній групі, являють собою чисельність взаємодій, які складаються з дій і зворотних реакцій на них. Утворюється складна система взаємодій, в яку включена різна кількість індивідів.

Перцептивна сторона спілкування

Спілкування є не лише обміном інформацією і діяльністю, але і сприйманням, розумінням і оцінкою людьми один одного.

Сприймання, розуміння і оцінку людьми один одного і відображає соціальна перцепція або перцептивна сторона спілкування.

Тому в процесі спілкування у людини формується уявлення про партнера, про його здібності, характер, світогляд, ціннісні орієнтації. У зміст поняття “соціальна перцепція” включають сприймання не тільки фізичних властивостей людини, але і її внутрішніх характеристик, зокрема намірів, думок, здібностей, емоцій, установок та інше.

Оскільки спілкування є процесом взаємодії двох і більше об’єктів, то йдеться про взаєморозуміння і взаємопізнання людей. Взаєморозуміння є внутрішньою основною і метою спілкування. Його ефективність залежить від тієї інформації, яку люди одержують один про одного. Спілкування починається завжди з контакту, тобто взаємного спостереження і сприймання тих якостей і рис, які спонукають інтерес людей один до одного. Зацікавленість іншою людиною є мірою її інформативності для тих хто її оточує.

Ставлення до іншої людини залежить від того, які почуття вона викликає в інших, яка думка про неї формується. Перше враження про людину ґрунтується на сприйманні її зовнішнього вигляду, зовнішніх ознак і зумовлює весь характер взаємовідносин. Процес розуміння іншої людини є досить складним явищем у якому виокремлюють два рівні.

На першому рівні відбувається усвідомлення цілей, мотивів, установок і іншої людини.

Другий рівень характеризується здатністю прийняти цілі, мотиви, установки іншої людини як свої власні. Він передбачає, що кожен із партнерів по взаємодії, враховує не тільки свої власні потреби, мовити, а й відповідні запити іншого. Це відбувається за допомогою таких механізмів взаєморозуміння як: ідентифікація, апатія, рефлексія.

Ідентифікація (уподібнення іншій людині) – вона виражається у таких кодах: “постав себе на моє місце”, фактично означає – “зрозумій мене правильно”.

Емпатія (співпереживання) – на відміну від ідентифікації яка є процесом раціональним, емпатія це розуміння іншої людини не стільки розумом скільки серцем, тобто через емоційну сферу людини.

Рефлексія – в соціальній психології під рефлексією розуміють усвідомлення особою того, як вона насправді сприймається і оцінюється партнером по спілкуванні. Але таке уявлення є вкрай суб’єктивне, а тому не завжди відповідає істині.

Комунікативна сторона спілкування тісно пов'язана з обміном інформації, проте не може бути вичерпно розкрита з точки зору інформаційної теорії. Спілкування - це не тільки прийом та передача інформації, а й стосунки принаймні двох осіб, де кожна є активним суб'єктом взаємодії. Крім обміну інформацією, відбувається орієнтація на іншого, тобто аналізуються мотиви, цілі, установки об'єкта інформації (іншого суб'єкта). В акті міжособистісної комунікації важливу роль відіграє значущість інформації, прагнення сприймати її загальний зміст.

Ще одна особливість комунікативного процесу полягає в тому, що завдяки знаковій системі партнери по спілкуванню впливають один на одного. При цьому ефективність комунікації залежить від міри цього впливу, тобто йдеться про зміну типу відносин, що склалися між комунікаторами. Такий вплив випускається з уваги при інформаційному підході.

Комунікативний вплив відбувається за умови прийняття єдиної системи значень усіма учасниками акту комунікації. Лише за цієї умови партнери можуть досягти взаєморозуміння. Якщо немає такого загального розуміння, можуть виникати перепони в процесі спілкування, так звані "комунікативні бар'єри".

Вони виникають унаслідок дії психологічних факторів - різних диспозицій, установок, ціннісних орієнтацій людей, їх індивідуально-психологічних особливостей тощо.

Таким чином, комунікативний бар'єр - це психологічні перешкоди на шляху сприйняття адекватної інформації між партнерами по спілкуванню.

Як вважають Ю.С. Крижановська і В.П. Третьяков, у процесі ділового спілкування можливе виникнення трьох комунікативних бар'єрів та їх різні модифікації: "авторитет", "уникнення" і "нерозуміння". Перші забезпечують захист від джерела інформації, останній - від самої інформації.

Бар'єр "авторитет". Розділивши всіх людей на авторитетних і неавторитетних, людина довіряє лиш першим. Тобто довіра чи недовіра ніби персоніфікуються і залежать не від об'єктивності інформації, а від того, хто говорить. Наприклад, люди похилого віку мало прислуховуються до порад молодих.

Довіра залежить від соціального стану, належності до реальної "авторитетної" групи; від привабливості, зовнішнього вигляду; доброзичливого ставлення до адресата впливу; компетентності, щирості.

Бар'єр "уникнення". Людина уникає джерела впливу, ухиляється від контактів зі співрозмовником, прикладає всі зусилля, щоб не сприймати повідомлення. Щоб нейтралізувати цей бар'єр, необхідно: звернути увагу і утримати її. На увагу найбільше впливають такі фактори: актуальність і важливість інформації, ЇЇ новизна, нестандартність подання, несподіваність, інтенсивність передачі інформації, звучність голосу та його модуляція.

Бар'єр "нерозуміння". Іноді джерело інформації заслуговує на довіру, але інформація "не доходить" (ми не чуємо, не бачимо, не розуміємо її). Виділяють такі бар'єри нерозуміння:

фонетичний (виникає, коли говорять іноземною мовою; використовують багато іноземних слів чи спеціальну термінологію; говорять швидко, незрозуміло, з акцентом);

семантичний (той, хто говорить, і той, хто слухає, укладають різний зміст у слова, різне їх розуміння; використання жаргонних слів тощо);

стилістичний (стиль викладу, відповідність форми і змісту основним правилам структурування інформації: правилу рамки і правилу ланцюжка).

Суть правила рамки полягає в тому, що початок і кінець інформаційного ряду запам'ятовується краще, ніж середина. Рамка в спілкуванні становить початок і кінець розмови. При цьому в первинному спілкуванні найбільш важливою частиною розмови є початок, а при неодноразовому діловому спілкуванні - кінець розмови. Правило ланцюжка ґрунтується на тому, що вся інформація має бути якимось чином вибудувана, упорядкована, систематизована, з'єднана в ланцюжок;

логічний (виникає, коли немає послідовності та системи викладу інформації: відсутня внутрішня структура промови; не дотримуються основні логічні правила, недостовірна чи недостатня аргументація).