Рекомендації практичними психологами по розвитку емоцій (батьками, педагогами)

2.2 Рекомендації практичними психологами по розвитку емоцій (батьками, педагогами)

Емоційному розвиткові сприяє така поведінка дорослих, яка робить їх джерелом комфорту і підтримки.

Тепло. Піл словом “тепло” розуміємо інтерес до дітей, доброзичливість і реакція на їхні потреби. Діти відчувають, що їх люблять, цінують, приймають. Тепло виражається в тому, що дорослі:

- завжди поруч;

- торкаються ніжно дитини;

- встановлюють і підтримують з нею зоровий контакт;

- використовують можливість, щоб поговорити з дитиною;

- розмовляючи з дитиною, нахиляються до неї так, щоб та їх бачила.

Чуйність. Коли реакція дорослих доброзичлива і передбачувана, діти очікують безпеки і затишку, світ безпечний для них. Постійна реакція вихователя на дитину і стосунки, які виникають між ними, є найважливішим чинником, який визначає ступінь подальшого успіху вихователь закріплений за певною групою дітей, взаємодіє з ними весь час. Ці взаємостосунки, засновані на щоденному контакту дитини і дорослого, роблять свій захищеним і передбачуваним. Вихователь може реагувати так:

Щойно малюк починає плакати, бере його на руки, з’ясовує причину сліз й усуває її;

- обговорює з батьками й іншими членами сім’ї, як поводитися з дитиною у певних ситуаціях;

- виробляє певні моделі поведінки, які відповідають особливостям дитини. Наприклад, коли Тетянка лягає спати, то любить, щоб її погойдали, в Юрко – щоб його погладжувати по спинці;

- пестіть дитину, коли є можливість.

Повага. Повага до дітей означає віру в їхні здібності та потенційна розвитку.

Щоб проявити повагу:

- дізнайтеся про особливості, інтереси, потреби, схильності дитини;

- робіть так, що діти самі шукали власні рішення;

- просіть дітей поділитися своїми ідеями.

Емпатія. Здатність розуміти і приймати емоційний стан, недоліки, думки іншого і є емпатією. Навчатися емпатії – означає мати досвід такого самого ставлення до себе.

Дорослі можуть виявляти емпатію до дітей різними способами:

- пристосовуючись до настрою дитини;

- виражаючи почуття дітей мімікою, голосом, жестами;

- повторюючи за дітьми звуки;

- називаючи емоції дітей просто і без оцінки: “Ти почуваєшся щасливим”; “Ти дуже розхвилювався”; “Ти засмучений”;

- хвалячи дітей, коли вони виявляють зародки емпатії стосовно інших: “Як ти добре мене обійняв”, “Ти пожалів Марійку”;

- у відповідь на жести дитини промовляють: “Ти хочеш персика”.

- повторюють і розвивають сказане дитиною. Наприклад, дитина каже: “Черевик”. Дорослий: “Ти хочеш знайти свій улюблений червоний черевик”.

Щирість. Щирість означає, що дорослі мають бути правдиві, розумні і мають хвалити дітей.

Щирість виражається так:

- чесно зізнайтеся, коли щось не так. Уникайте вселяти в дітей помилкові надії;

- будьте поруч, коли діти чимось самостійно займаються, щоб підтримати і підбадьорити їх;

- подякуйте дітям за допомогу чи спробу щось зробити;

- пояснюйте дитині, чому ви просите її зробити щось, чого їй спочатку не хочеться.

Для розвитку автономності і впевненості можна використовувати такі прийоми:

- дати дітям можливість самостійного вибору.

Нехай вони самі вирішують, з якої чашки пити, яку книжку розглядати, які фрукти їсти, чим зайнятися і яку руку мити першою;

- дати дітям можливість самостійно обслуговувати себе. Вони можуть самі налити сік, одягтися (наскільки це можливо) і допомогти навести порядок після гри. Заохочуйте подібні прагнення;

- дати дітям можливість (не забуваючи при цьому про їхню безпеку) досліджувати матеріали, не коментуючи, як саме це слід робити;

- дати дітям можливість фізично досліджувати навколишній світ – забиратися на гірку, ходити по колоді, стрибати з невисоких східців. Починаючи і повторюючи ці дії, діти вдосконалюються;

- дати дітям доволі часу для роботи з різноманітними матеріалами, щоб вони експериментували, пробували, здійснювали вибір, бачили результати своїх дій.

Як не варто поводитися. Діти вчаться керувати своїми емоціями, взаємодіючи з іншими людьми. Вони спостерігають за тим, як дорослі справляються зі своїми емоціями і беруть інформацію з того, як з ними поводяться в різних емоційних ситуаціях. З цього досвіду вони беруть корисні або шкідливі уроки. Коли дорослі ігнорують емоційні сигнали дітей, діти відчувають, що їхні почуття не мають значення для дорослих або просто “неправильні”.

Дорослі часто дозволяють собі неправильно поводитися – вони нав’язують, забороняють, не об’єктивно трактують дійсність, допускають раптові зміни у власній поведінці. Вони роблять це, наприклад, коли хочуть уникнути неприємної ситуації чи злагодити її гостроту. Ефект у цьому випадку виходить зворотній. При цьому ситуація не просто не вирішується, а загострюється, і діти позбавляються можливості зрозуміти те, як можна було справитися зі своїм станом.

Щоб не порушити емоційного розвитку дитини, дорослі можуть використовувати такі рекомендації.

Визначайте наявність у дітей емоцій, не спростовуйте їх.

Іноді дорослі заперечують наявність почуттів у дітей. Накладаючи заборону на емоції. Слова “не бійся”, “не можна сердитися”, “дайно, посміхнися”, “чого тут плакати” – спростовують самі емоції.

Іноді дорослі зменшують емоції дітей – “нічого тут страшного немає”, “Нічого з тобою поганого не трапиться”. Як правило, дорослі хочуть зробити як краще, але, на жаль, така реакція дорослих аналізує дітям, що їхні почуття й емоції неправильні, не приймаються дорослими, що вони надходять неправильно.

Правильна стратегія у таких випадках – визначити почуття дитини і спробувати пояснити, чому потрібно робити якось інакше.

Жартувати над дитиною чи соромити її, щоб вивести з емоційного стан, щонайменше, неправильно. Діти ображаються, коли чують: “Ти ж не маленький”, “Ти ж не дівчинка”, “Ось я бабусі розповім, як ти поводився”. Таке при соромлення підриває віру в справедливість і любов дорослого, змушує сумніватися у власній правильності та адекватності.

Визнайте наявність у дітей страху і не тисніть на дітей, коли вони бояться.

Помилково міркувати, що якщо у дітей залишити віч-на-віч зі своїми страхами Але якщо зросте страх, то діти переборюють його. На жаль, коли страхи зростуть, вони можуть залишитися на все життя. А неправильне поводження дорослих у цій ситуації може підігравати довіру до них.

Страхи слід визнавати і допомагати дитині поступово переборювати їх.

Визначайте наявність складних, хворобливих ситуацій.

Іноді, щоб захистити дітей від хворобливого емоційного досвіду, дорослі спотворюють те, що відбувається.

Дорослі мають ретельно підбирати слова і пояснення, щоб не зашкодити розвиткові здорових емоцій.

Будьте послідовні, не допускайте різкої зміни настрою.

Діти рідко дивуються тому, що роблять дорослі в тому разі, якщо поведінка їх узагалі важко зрозуміти. Проте якщо настрій дорослих різко змінюється (від веселого до сердитого. Від уважного до байдужого) без будь-яких причин, діти починають їх боятися. Важливо пояснити дітям, що відбувається, і поводитися так, аби поведінка була передбачуваною і викликала у дітей довіру.

Як розмовляти з дітьми про їхні емоції.

Батьки починають говорити з дітьми про їхні емоції відразу ж після народження. Важливо продовжувати знайомити дітей з “емоційним” словником.

Найбільше всебічно діти навчаються на власному досвіді, тому важливо називати їхні власні емоції й описувати їх. Наприклад, коли Катруся сердито відштовхує руку вчителя, він може сказати: “Катрусю, ти сердишся”. Тим самим вихователь пов’язує набутий досвід дитини з поняттям гніву, показує дитині, що її емоційний стан зрозумілий, піддається опису. А з тим, що зрозуміло, що піддається опису, легше справитися.

У разі такої поведінки дорослих діти навчаються краще зрозуміти і свій стан, і стан інших людей.

Уважно спостерігайте за дітьми

Значення або зміст будь-якої ситуації можна зрозуміти до кінця, лише розуміючи загальний контекст, в якому ця ситуація наявна. Уважно спостерігайте за дітьми, за виразом їхнього обличчя, за жестами, рухами, звуками чи словами. Якість почуття можуть бути загострені, а якість – помірні. Важливо говорити про них, які б вони не були. Називайте емоції різними словами. Визначте, що почуває дитина і скажіть це словами, звертаючись до неї: “Ти, здається, стурбований чимось?”, “У тебе задоволений вигляд”. Описуючи емоції, використовуйте різні слова. Розпочніть зі слів, які описують базові емоції: радісний, сумний, сердитий, зляканий. Потім поступово використовуйте слова, щоб якомога точніше визначити емоції і почуття: задоволений, розчарований, роздратований, стомлений, схвильований. Після нового слова поясніть його значення пропозицією. Наприклад “Ти розчарована, Катрусю? Ніяк не можеш скласти пірамідки”. Навіть коли дитина ще не розуміє цих слів, ви самі звикатимете спостерігати і якомога точно будете описувати цей вияв.

У міру дорослішання дини ваші слова будуть набувати для неї все більше й більше змісту, і вони уде все краще й краще розбиратися у своїх почуттях. Допомагайте дітям розповідати про свої почуття. Розпочніть із простих запитань, які припускають відповіді “так” чи “ні”. У міру того, як діти здобувають практичні знання й уміння, підказуєте їм прості слова, які можна використовувати для самовираження.

Допомагайте дітям розповідати про свої почуття, зауважувати і розуміти почуття інших людей.

Для того, щоб спілкуватися з іншими людьми, дитина має навчитися розуміти, що вони почувають у міру дорослішання дитини і набуття нею досвіду. Описуйте почуття інших людей. Виділяйте конкретні аспекти поводження, привертайте увагу дітей до подій, які викликають емоції.

Визначайте право дітей на емоції, але не допускайте руйнівної поведінки.

ВИСНОВОК

Отже, першою формою людської активності є емоції, за сьогоднішніх умов психічний розвиток дитини значно ускладнений. Емоції стають своєрідним орієнтиром в пізнанні світу, чим більше емоцій, тим більше дитина має можливостей взаємодії з дорослим. Провідною діяльністю в немовлячому віці є емоційне спілкування. Воно залежить від ситуації сумісного життя з матір’ю. Для дитини батьки стають центром світу, засобом розуміння його та інших людей. Спілкування в цей період повинно носити емоційно – позитивний характер. Тим самим у дитини створюється емоційно-позитивний тонус, що буде слугувати ознакою фізичного і психічного здоров'я.

Спираючись на психологічні та педагогічні факти, слід підкреслити, що соціальна ситуація психічного розвитку дитини-немовляти — це: ситуація нерозривної єдності дитини і дорослого соціальна ситуація «МИ» - соціальна ситуація комфорту. Показником існування такої соціальної ситуації є позитивний емоційний фон, який є умовою нормального фізичного та психічного розвитку дитини. Цей емоційно-позитивний фон необхідно постійно підтримувати. Емоції розвиваються тільки при взаємодії з дорослими людьми, які наповнюють життя немовляти різними враженнями.

Соціальна ситуація спільного життя дитини з дорослим зумовлює виникнення нового типу діяльності, їх безпосереднього емоційного спілкування.

Отже, можна зробити висновки, що проблема емоційної культури є загальновизнаною, а успішність її вирішення залежить від підготовленості батьків і вихователів та їхньої співпраці у цьому напрямку. Особливо слід звернути увагу на необхідність поглибленого ознайомлення дошкільників з різними емоційними станами, формування у них уявлень про внутрішні та зовнішні чинники, що зумовлюють певний настрій у людини та його зовнішні прояви – міміку, жести, вчинки; також необхідно з’ясувати умови оптимізації спілкування з дорослими та однолітками як засобу виховання емоційної культури дошкільника. Дослідження цих питань, на нашу думку, сприятиме більш успішному вирішенню означеної проблеми.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.  Абрамов Г.В. Возрастная психология. – М., 1997. – Гл.12-14.

2.  Аронсон Э., Уилсон Т., Эйкер Р. Социальная психология.

3.  Психологические законы поведения человека в социуме. – СПб: прайм-ЕВРОЗНАК, 2002. – 560 с.

4.  Бреслав Г.М. “Эмоциональные особенности формирования личности в детстве: норма и отклонения. - М, 1990.

5.  “Взаємодія дорослих із дітьми раннього віку” Лідія Свирська, Ніна Петрова.

6.  Возрастная и педагогическая психология / Под ред. А.В. Петровського. – М., 1979. – Гл. ІІІ.

7.  Выготский Л.С. Вопросы детской психологии. – СОЮЗ С. – П., 1997. 224с.

8.  Дудкевич Т.В Дошкільна психологія: Навч. посіб. – К., Центр учбової літератури, 2007 – 391с.

9.  Емоційний розвиток дитин (Упоряд. Максименко С., Максименко К., Плавник О. 2003 р. (Психологічний інструмент)Заброцький М. Основи вікової психології. – Тернопіль, 2003.

10.  Кононко О.Л. Соціально-емоційний розвиток особистості (в дошкільному дитинстві): Навч. посіб. для вищ. навч. закладів. – К.: Освіта, 1998. – 255 с.

11.  Кошелеві А.Д “Эмоциональное развитие дошкольника».

12.  Мухина В.С. Детская психология. – М., 1985

13. Павелків Р.В., Цигикало О.П Дитяча психологія: Навч. Посіб. – К., Академвидав, 2008 – 432с. (Алма – матер)