Поняття, форма та зміст постанови слідчого про закриття кримінальної справи

2 Поняття, форма та зміст постанови слідчого про закриття кримінальної справи

Про закриття кримінальної справи слідчий виносить мотивовану постанову, основні вимоги до змісту якої вказані у статтях 130, 214 КПК [2]. У вступній частині постанови вказуються такі дані:

- місце і час складання;

- ким складена;

- за якою справою винесена ця постанова.

В описово-мотивувальній частині вказуються:

- всі юридично значимі факти і обставини, які встановлені в процесі слідства;

- особливості події злочину або розслідуваного діяння та ким воно вчинене;

- кваліфікація або інша юридична оцінка діяння, у зв’язку з яким проводилося розслідування;

- фактичні та юридичні підстави і мотиви закриття справи;

- процесуальні норми права, якими керувався при цьому слідчий.

Резолютивна частина постанови має логічно випливати з її описово-мотивувальної частини. Тут мають бути вказані:

- суть прийнятих рішень про закриття справи із зазначенням підстав закриття та відомостей про особу, щодо якої справа закривається, або відомостей про подію, у зв’язку з якою справу було порушено;

- рішення про долю речових доказів і майна, на яке накладено арешт;

- рішення про відміну запобіжного заходу;

- рішення про відміну арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію;

- рішення про відміну арешту на вклади;

- рішення про повідомлення зацікавлених осіб про закриття справи, про роз’яснення їм права на оскарження прийнятого рішення, а також про роз’яснення права на реабілітацію особі, яка була незаконно притягнута до відповідальності.

Стаття 215 КПК України передбачає можливість оскарження постанови про закриття справи. Постанова слідчого про закриття справи може бути оскаржена прокуророві в семиденний строк з дня одержання письмового повідомлення або копії постанови про закриття кримінальної справи.

Особа, щодо якої проводилося слідство, має право оскаржити цю постанову в частині, яка стосується підстав і мотивів закриття справи.

В разі закриття справи через смерть обвинуваченого близькі родичі і громадські організації вправі з метою реабілітації померлого просити про доведення досудового слідства до кінця.

В разі оскарження постанови слідчого про закриття справи прокурор знайомиться із справою і не пізніше тридцяти днів з дня надходження скарги скасовує постанову про закриття справи і відновлює досудове слідство або залишає скаргу без задоволення, про що повідомляє особі, яка подавала скаргу.

Відповідно до ст. 216 КПК України досудове слідство в закритій справі може бути відновлене у межах встановлених строків давності притягнення до кримінальної відповідальності постановою прокурора, начальника слідчого відділу, а у випадках, передбачених ч. 3 ст. 236-6 КПК, - постановою судді.

У випадку відмови прокурора скасувати постанову про закриття справи скарга на таку постанову може бути подана особою, інтересів якої вона стосується, або його представником до районного (міського) суду за місцем знаходження органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, на протязі семи днів з дня отримання її копії чи повідомлення прокурора про залишення скарги на цю постанову без задоволення.

Скарга на постанову органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття кримінальної справи розглядається суддЄі0 одноособово не пізніше п'яти днів, а у випадку складності справи - десяти днів з дня надходження закритої кримінальної справи до суду.

Суддя витребує справу, знайомиться з нею, а в необхідних випадках заслуховує пояснення особи, що подала скаргу На постанову.

Про час розгляду скарги суддя повідомляє прокурора і особу, яка подала скаргу, які вправі взяти участь у її розгляді і висловити свої доводи.

Розглянувши скаргу, суддя, в залежності від того, чи були при закритті справи виконані вимоги закону, приймає одне з таких рішень:

- залишає скаргу без задоволення;

- скасовує постанову про закриття справи і направляє справу прокурору для відновлення слідства або дізнання.

Скасовуючи постанову про закриття справи і направляючи справу прокурору для відновлення досудового слідства або дізнання, суддя вказує, які обставини належить з'ясувати при проведенні досудового розслідування.

На постанову судді прокурором, особою, яка подала скаргу, протягом семі діб з дня її винесення може бути подана апеляція до апеляційного суду.

Копія постанови судді надсилається особі, яка прийняла рішення про закриття справи, особі, яка подала скаргу на постанову, і прокурору, який відмовив у відновленні досудового слідства або дізнання (ст. 236-6КПК) [2].

3 Значення постанови слідчого про закриття кримінальної справи

Значення складання процесуальних документів на стадії досудового розслідування в тому числі і постанови про закриття кримінальної справи зумовлене тим, що, ознайомлюючись із процесуальними документами закінченого досудового слідства, учасники процесу роблять висновки про всебічність, повноту та об'єктивність розслідування, ступінь забезпечення їх прав (ст.ст. 217, 218 КПК). На основі документів прокурор і суд можуть зробити висновок про неповноту розслідування, істотне порушення кримінально-процесуального закону й повернути справу на додаткове розслідування (п. 2 ч. 1 ст. 229, ст.ст. 246,281 КПК) [6].

Значення постанови слідчого про закриття кримінальної справи полягає у тому, що у справі припиняються кримінально-правові та кримінально-процесуальні відносини. Постанова, у якій формулюють це рішення, має преюдиційне значення, бо наявність нескасованої постанови органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття кримінальної справи щодо певної особи є обставиною, що виключає провадження у справі щодо цієї самої особи і за тим самим обвинуваченням (п. 10 ч. 1 ст. 6 КПК). Це положення процесуального закону цілком узгоджується зі ст. 61 Конституції України, згідно з якою "ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те ж саме правопорушення". Закриття справи свідчить про виконання стадією досудового слідства всіх своїх завдань. Рішення про закриття справи може бути підставою для відшкодування громадянинові шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури (в разі закриття справи за підставами, що реабілітують, про що далі). Закриття кримінальної справи зупиняє дію повноважень компетентних державних органів. З цього моменту вони втрачають право викликати і допитувати свідків, призначати експертизи тощо. Своєю чергою, учасники досудового слідства (обвинувачений, потерпіли й та інші) звільняються від обов'язку підкорятися процесуальним вимогам слідчого. Прийняття цього рішення покладає на слідчого (орган дізнання, прокурора) обов'язок ліквідувати наслідки застосування примусових заходів і реалізувати прийняте рішення (зняти арешт із майна, звільнити затриманого, скасувати запобіжні заходи тощо). Рішення про закриття справи є правовстановлюючим юридичним фактом. З моменту його прийняття суб'єкти досудового слідства, заінтересовані у правильному вирішенні справи, отримують правона його оскарження. [5; c. 67]

Серед практичних працівників правоохоронних органів досить поширена думка про те, що закриття кримінальної справи є відхиленням від нормального ходу процесу, так би мовити «браком» у роботі, наслідком певних процесуальних помилок допущених при порушенні кримінальної справи і при її розслідуванні. Здебільшого вважається, що якщо справа порушена вірно, а розслідування проведено якісно, то у переважній більшості випадків розслідування закінчується складанням обвинувального висновку та направлення кримінальної справи до суду. Проте не слід розглядати факт закриття кримінальної справи лише з негативної точки зору, хоча існування такого ставлення до цих фактів невипадкове. У практичній діяльності правоохоронних органів часто мають місце факти безпідставного порушення кримінальних справ, проведення неякісного досудового розслідування, а також незаконного закриття справ.

Раніше закриття кримінальних справ здійснювали слідчі за згодою прокурора. Однак Верховна Рада України Законом від 12 липня 2001 року №2670-ІІІ внесла зміни до статей 7 – 11-1 Кримінально-процесуального кодексу України, згідно з яким визначено спеціальний порядок закриття справ: прокурор (а також слідчий за згодою прокурора) за наявності підстав складає мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності [7].

Головні проблеми, пов’язані із застосуванням законів, що регулюють закриття кримінальної справи, полягають у суперечливості і непослідовності самих законів. Так, наприклад, згідно ч.3 ст.11-1 КПК України, якщо в ході дізнання та досудового слідства протягом строків, зазначених у ч.1 ст.49 КК України, не встановлено особу, яка вчинила злочин, прокурор або слідчий за згодою прокурора направляє кримінальну справу до суду для вирішення питання про її закриття, передбаченою ч.2 ст.49 КК України, в якій закріплено, що перебіг давності зупиняється, якщо особа, яка вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. В цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з’явлення особи із зізнанням чи її затримання або особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу злочину минуло 15 років. Частина 3 ст. 11-1 КПК України, на нашу думку, не враховує положення ч.3 ст.49 КК України, зокрема того, що перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах 1 та 2 цієї статті строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий чи особливо тяжкий злочин. Досить необачно закривати кримінальну справу, якщо невідомо, вчинила особа нові злочини чи ні, тобто чи переривався строк давності [8].

Фактично ч.3 ст.11-1 КПК України спонукає злочинця, якого в силу певних обставин, своєчасно не встановили і не притягли до кримінальної відповідальності, не з’являтися в органи слідства із зізнанням. Вона також і не спонукає органи слідства до особливо активних дій щодо пошуку особи, винної у вчиненні злочину. І органи слідства, і злочинця цілком влаштовує, що через визначений у законі строк справу буде закрито.

Звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави (її компетентних органів) від засудження особи яка вчинила злочин, та застосування до неї кримінально-правових засобів примусового характеру. Закриття кримінальних справ є проявом розвитку кримінально-процесуального законодавства у напрямку пом’якшення відповідальності за злочин невеликої та середньої тяжкості, вчинений вперше, наданням державою людині, яка оступилася, можливості виправитися.

Безумовно, інститут звільнення від кримінальної відповідальності з точки зору гуманізму є позитивним явищем, тому що звичайній реакції держави на злочинне діяння шляхом винесення обвинувального вироку передбачається альтернатива у вигляді закриття кримінальної справи, тобто звільнення від кримінальної відповідальності, перш за все за незначні злочини.

Висновки

Таким чином, своєчасне, законне і обґрунтоване закриття кримінальної справи має не тільки кримінально-процесуальне значення, а й величезне суспільне значення. Воно спрямоване як на захист прав особи підозрюваного, так і потерпілого від злочину. Крім того, своєчасне, законне і обґрунтоване закриття кримінальної справи сприяє активізації діяльності органів досудового розслідування на роботі по встановленню дійсних злочинців (при закритті кримінальної справи за відсутністю складу злочину або за недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину), активізації діяльності по розкриттю і розслідуванню найбільш небезпечних злочинів у цілому, дозволяє знизити навантаження судів.

Список використаної літератури

1.  Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. – № 30. - Ст. 141.

2.  Кримінально-процесуальний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 1 вересня 2010 р. – К.: Паливода А.В., 2010

3.  Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України / за ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. – К.: Форум, 2008

4. Назаров В.В., Омельяненко Г. М., Кримінальний процес України: Підручник, – К.: Юридична думка, 2005

5. Лобойко Л.М. Кримінально - процесуальне право: Курс лекцій: Навч. посібник. — К.; Істина, 2005. — 456 с.

6. Гумін О.М., Сибірна Р.І., Сергієнко Л.О., Устюгова О.Є. Кримінальний процес України: Навчально-методичний посібник. - Львів – 2002

7. Міщенко С.М., Гаврилова Л.В., Ткаченко В.М. Про практику застосування судами законодавства, що регулює закриття кримінальних справ. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.viaduk.net/clients/vs.nsf

8. Майгур М. О. ЗАКРИТТЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ: ДЕЯКІ ПРАКТИЧНІ ПРОБЛЕМИ [Електронний ресурс]. - http://www.lex-line.com.ua/?language=ru&go=full_article&id=851

9. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. - 6-те вид., переобл. та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Юридична думка, 2009. – 1236с.

10. Законопроект Кримінально-процесуального кодексу України № 1233 від 13.12.2007р. станом 25.10.2010 року.