Проблеми розміщення населення країни
Демографічна криза в Україні
ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ДЕМОГРАФІЧНУ СИТУАЦІЮ В УКРАЇНІ
Механічний рух населення
ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ЩОДО ВИРІШЕННЯ ДЕМОГРАФІЧНОЇ СИТУАЦІЇ В УКРАЇНІ
Способи покращення системи охорони здоров’я
Порівняння демографічної ситуації України та країн СНД
Навигация
Механічний рух населення
Демографічна ситуація в Україні та шляхи її покращення
81685
знаков
1
таблица
6
изображений
2.2 Механічний рух населення
Протягом останнього десятиліття міграційні процеси відбувалися за нових географічних, правових та економічних умов, пов'язаних з виникненням нових незалежних держав, ринковими реформами, входженням України до міжнародної системи обміну населенням. Істотно зменшилася кількість мігруючого населення (таблиця 1.5), змінилася його структура. Раніше більшість мігрантів становила молодь, яка абсолютно переважала у навчальній та трудовій міграції, переїздах у зв'язку зі службою в армії. Вищою була частка чоловіків. Нині переїзди набули переважно сімейного характеру, збільшився середній вік мігрантів, статевий склад став більш рівномірним. [8]
Понад половину всіх переїздів здійснюється всередині реґіонів України і близько третини - між ними, загальна міграційна інтенсивність збільшується у напрямку із заходу на схід. Найпотужнішими є міграційні потоки між сусідніми областями. Основним реципієнтом у міжрегіональному обміні населенням є м. Київ, причому його міграційний приріст збільшується: якщо у 1995 р. він становив 4,1 тис. осіб, то у 2007 р. - 16,8 тис. осіб. Позитивне сальдо міжрегіональних міграцій спостерігається також на Харківщині, Дніпропетровщині та у м.Севастополі. Змінився характер міграційного обміну між містами та селами. На відміну від попередніх десятиріч потужний відплив сільського населення значно зменшився.
Істотно скоротилися зовнішні міграції. Основним партнером в обміні населенням для України залишається реґіон СНД, передусім Росія. Проте бурхливі переміщення початку 90-х рр., що характеризувалися масовою репатріацією, поверненням депортованих, припливом біженців з "гарячих точок", змінилися в цілому паритетною міграцією, обсяги якої у 2001 р. були у сім разів меншими, ніж на початку минулого десятиріччя. [15]
Вирішальним для міграційного зменшення населення стає від'їзд за межі колишнього СРСР. Основною його ознакою є "відплив мізків" - майже чверть вибулих мають вищу освіту, що на третину більше, ніж серед емігрантів до країн СНД та Балтії. Більшим є також відсоток осіб працездатного віку, тобто найактивніших у репродуктивному та економічному відношенні. Тому обумовлені еміграцією опосередковані демографічні втрати (через підвищення рівня старіння, зменшення чисельності народжених та природного приросту) значно перевищують прямі. Поступово цей напрям еміграції втрачає етнічне забарвлення. Якщо на початку 90-х р. євреї становили 61,2% емігрантів, то 2001 р. - лише 18,1%, натомість 49,2% - українці, 16,8% - росіяни.
Основними центрами тяжіння залишаються Ізраїль, Німеччина, США. Зростання еміграції до Німеччини (9,8 тис. осіб у 1995 р., 11,5 тис. осіб у 2001 р.) відбувається на тлі зниження ролі Ізраїлю і загального зменшення обсягів виїзду за межі колишнього СРСР (у 2001 р. виїхало 36,5 тис. осіб, що вдвічі менше, ніж у 1991 р.). Крім вичерпання ресурсів етнічної еміграції, обмежувальної політики країн в'їзду, така ситуація обумовлена також здійсненням права на вільне пересування, що створило можливість досягти основної мети еміграції - підвищення доходів через тимчасові заробітчанські поїздки за кордон. За експертними оцінками, у 2001 р. за межами України працювало щонайменше 1 млн. українських громадян, хоча за сприяння офіційних українських посередницьких структур за кордоном було працевлаштовано лише 36,3 тис. Більшість виїжджають за туристичними чи приватними візами, працюють без необхідних дозволів та контрактів, що часто призводить до серйозних порушень їхніх прав.
Імміграція в Україну з-за меж колишнього СРСР обмежується приблизно 5 тис. осіб на рік. у 2001 р. в Україні навчалися 22,6 тис. іноземних студентів, що на третину менше, ніж 10 років тому; працювало 3,5 тис. іноземців; з'явилися біженці - 3 тис. осіб переважно афганці та інші з 48 країн світу. Притулок в Україні отримали також понад 3 тис. жертв воєнного конфлікту з Абхазії.
Територія країни активно використовувалася для незаконного переправлення людей з деяких азіатських та африканських країн до Західної Європи. Завдяки цілеспрямованим заходам забезпечення охорони кордону, передусім на його північно-східній ділянці, удосконаленню візового контролю цей негативний процес вдалося припинити.
Таким чином, Україна залишається майже не привабливою для іммігрантів, продовжує відігравати в міжнародному обміні населенням роль країни-донора.
2.3 Фінансово-економічне забезпечення охорони здоров’я
Система охорони здоров’я є однією з важливих систем державної гуманітарної політики і має особливу суспільну значимість, що визнано «Основами законодавства України про охорону здоров’я», введеними в дію Постановою Верховної Ради від 19.11.1992.
Сьогодні, на превеликий жаль, жодне з положень «Основ», а також інші статті Конституції України щодо охорони здоров’я через гострий дефіцит бюджетних коштів не виконуються, що призвело до серйозних соціально-політичних наслідків.
Сучасний стан фінансування охорони здоров'я України за рахунок бюджету є вкрай недостатнім і не створює передумов для виконання якісної медичної допомоги в необхідних об'ємах, особливо для соціальне незахищених прошарків населення. Простий аналіз демонструє, що реальне бюджетне фінансування державної системи охорони здоров'я здійснюється лише на 30% від запланованого, що становить її на межу розвалу та хаосу. В тон же час, як, так званий, "тіньовий ринок" медичних послуг по даним "Соціс - Гелап" складає близько 2 млрд. дол. США на рік, що значно перевищує загальну річну суму бюджету охорони здоров'я України.
Порівняно з розвиненими країнами тривалість життя в Україні на 15 років менша. І ці показники ніяк не пов’язані з якістю надання медичної допомоги та з фінансуванням галузі охорони здоров’я. В 2004 р. фінансування галузі охорони здоров’я становило 12 млрд грн. (чисельність населення — 47,2 млн), в 2007 р. — понад 21 млрд грн. (чисельність населення становила 46,3 млн), тобто збільшення фінансування галузі відбувається на фоні постійного зменшення кількості населення, а цих коштів все одно недостатньо. Причиною такого явища є підвищення загальної захворюваності, пов’язане з неправильним способом життя громадян.
Основними причинами неможливості реформування системи охорони здоров’я є недостатнє законодавче забезпечення реформ, відсутність виваженої концепції реформування медицини і нерозуміння більшістю політичних сил України ситуації в системі охорони здоров’я.
При фінансово-економічній кризі в країні ситуація з надання медичних послуг населенню різко погіршилась. Загальнодоступна мережа закладів охорони здоров’я помітно регресує щодо медичних технологій. Зменшується доступність безкоштовної медичної допомоги. Через недофінансування руйнуються лікарні та поліклініки.
У такій ситуації залишати медицину безкоштовною для всіх означає робити її недоступною для найменш захищених прошарків населення. Більше того, якщо не змінити систему фінансування охорони здоров’я, то через рік-два Україна взагалі може залишитися без такої важливої галузі, як медицина.
За словами кореспондента МОЗ, хоча рівень народжуваності зріс, залишаються високими показники смертності.
Завдання Кабінету Міністрів України та місцевих органів влади, що, на жаль не виконуються з належною відповідальністю, сприяло б підвищенню рівня народжуваності та тривалості життя населення:
- гарантувати належне фінансування та виконання існуючих програм реформування системи охорони здоров'я населення;
- забезпечити повну і ефективну імунізацію дітей та підлітків; відновити практику профілактичних оглядів населення;
- вжити результативних заходів щодо запобігання поширенню таких соціальних захворювань, як туберкульоз та ВІЛ\СНІД;
- розробити і здійснити комплекс заходів щодо поліпшення умов праці із дотриманням вимог її охорони;
- сприяти створенню професійних пенсійних фондів і перенесенню на них обов'язків фінансування дострокових пенсій, підставою для яких є праця у шкідливих та тяжких умовах;
- забезпечити зменшення кількості ДТП та зниження смертності від них;
- задовольнити все населення країни (незалежно від місця проживання) якісною питною водою;
- утворити дієві механізми, які б істотно обмежили можливості надходження до торговельної мережі та підприємств громадського харчування неякісних продуктів, виготовлених з порушенням технологічних вимог, та їх реалізації з порушенням терміну їх використання тощо;
- з метою скорочення масштабів паління та надмірного вживання алкоголю заборонити рекламу паління та алкоголю, встановити дієвий контроль за продажем алкогольних та тютюнових виробів неповнолітнім, розвивати пропаганду та економічне стимулювання здорового способу життя.
Смертність населення в Україні становила 16,4 випадків на тисячу осіб, що повторюють показники рівня 2007 року. Найвища смертність у Чернігівській, Сумській, Кіровоградській, Полтавській, Житомирській, Донецькій, Луганській областях. Від’ємний природний приріст спостерігався в усіх областях України, за винятком Закарпатської, Рівненської областей та Києва, де він мав позитивну динаміку.
Причини смертності лишилися традиційними – лідирують хвороби системи кровообігу (63,7% серед усіх причин смертності), на другому місці - смерть через новоутворення (12%) і зовнішні причини смерті (8%), показник яких знизився на 6%.
Зупинившись на проблемах материнської та малюкової смертності, заступник міністра наголосив, що вони є вагомим показником здорового суспільства.
Він зазначив, що найвищий рівень материнської смертності в АР Крим, Київській Кіровоградській областях, і утримується він вже протягом п’яти років, водночас не зареєстровано випадків материнських втрат протягом останніх двох років у Севастополі.
Завдання державної політики в галузі охорони здоров'я, які реалізовувались в 2006 р., стосувалися: удосконалення нормативно-правової бази; створення ефективної системи фінансування охорони здоров'я; упорядкування мережі та удосконалення структури і функції закладів охорони здоров'я; поліпшення організації медичної допомоги на основі пріоритетного розвитку первинної медико-санітарної допомоги на засадах загальної практики/сімейної медицини; запровадження державних соціальних нормативів у сфері охорони здоров'я; виконання перспективних наукових досліджень для розробки нових медичних технологій; удосконалення структури і підвищення ефективності здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду; ефективної підготовки медичних кадрів; створення єдиної системи інформаційного забезпечення охорони здоров'я; дотримання справедливості і рівності у питаннях охорони здоров'я; сприяння соціально-економічному захисту медичних працівників.
Похожие работы
... не відрізняється від подібних процесів Центрально-Східної Європи, громадяни яких виїжджають на заробітки до країн Західної Європи, де їхня праця оплачується дорожче, ніж на Батьківщині. Демографічна ситуація в Україні поліпшується Вісім з половиною тисяч гривень на кожного новонародженого – така ціна питання під назвою український бебі-бум. І він таки стався. Принаймні у Харківській області ...
... ічних негараздів. Однак існує певна тенденція, помічена ще А. Смітом: приріст населення тим повільніший, чим вищий рівень його життя. Регіональні особливості відтворення населення України Глибоке вивчення населення та проблем його відтворення стає все більш актуальним завданням науки. Людина та закономірності її життєдіяльності є предметом вивчення багатьох наук: демографії, географії населення, ...
... але деякі категорії (наприклад, військовослужбовці) до трудових ресурсів не зараховуються. Територіально розміщення населення тісно пов’язане з економічними й природними передумовами розміщення виробництва. Кращі ґрунтово-кліматичні умови сприяють більшій продуктивності сільського господарства, – тому на одиниці території може прохарчуватись більше населення. До самого початку XX ст. сільське ...
... 1800 906 1960 3000 1993 5512 1850 1170 1970 3650 1994 5660 1900 1630 1980 4415 1999 6000 1920 1811 1985 4814 2000 6200 3. Демографічні процеси та демографічна політика в сучасній Україні. Роль і місце сім’ї у демографічній політиці. Українському суспільству ніколи не бути процвітаючим чи навіть стабільним, якщо його населення не матиме відповідних умов життя і не ...
0 комментариев