3.3 Біженці
Правовий статус біженців на території України врегульовано Законом України "Про біженців" від 21.06.2001 р., Законом України "Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців" від 10.01.2002 р. та Конвенцією про статус біженців від 28.07.1951 р.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про біженців" біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Особа, якій надано статус біженця відповідно до законодавства України не може бути вислана або примусово повернута до країн, де її життю або свободі загрожує небезпека через її расу, віросповідання (релігію), національність, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання.
Якщо особи, які мають намір набути статусу біженця, перетнули державний кордон України у порядку, встановленому законодавством України, то вони повинні протягом п'яти робочих днів звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявами про надання їм статусу біженця; ті ж особи, які намагалися незаконно перетнути або незаконно перетнули державний кордон України, повинні подати таку заяву протягом трьох робочих днів. Після розгляду звернення зазначених осіб та прийняття рішення про надання їм статусу біженця, органами міграційної служби видаються посвідчення біженця встановленого зразка. Зазначені посвідчення видається строком на один рік, а продовжується їх дія під час перереєстрації біженця органом міграційної служби за місцем його проживання.
Статтею 15 Закону України "Про біженців" передбачено випадки втрати і позбавлення статусу біженця. Так, статус біженця втрачається, якщо особа: добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства); добровільно набула громадянство, яке мала раніше, або набула громадянство іншої держави і користується її захистом; добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; будучи особою без громадянства повернулася в країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставини, за яких було надано статус біженця, більше не існують; отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні; не може більше відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставини, на підставі яких особі було надано статус біженця, більше не існують. Позбавляється ж особа статусу біженця, якщо вона займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю населення України. Рішення про втрату або позбавлення статусу біженця приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції за поданням органу міграційної служби за місцем проживання біженця протягом місяця з дня отримання подання.
Особа, яка не скористалася правом на оскарження рішення про втрату або позбавлення її статусу біженця, повинна залишити територію України в установлений строк, якщо вона не має інших законних підстав для перебування в Україні.
Окремо слід підкреслити, що розділом ІУ Закону України "Про біженців" передбачено права та обов’язки біженців на території України (при цьому приписи Закону різняться щодо осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця та осіб, яким вже надано статус біженця). Загальним правилом є надання біженцям національного правового режиму (тобто вони користуються тими ж правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією та законами України); але у окремих випадках передбачено надання біженцям додаткових прав (наприклад, права на одержання грошової допомоги, пенсії та інших видів соціального забезпечення в порядку, встановленому законодавством України, права на користування житлом, наданим у місці проживання).
3.4 Особи, яким надано політичний притулок
Відповідно до ст. 26 Конституції України, ст. 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом. Нажаль, на сьогодні такого спеціального закону України не прийнято, внутрішнім законодавством це питання не врегульовано.
Слід зазначити, що право фізичної особи на отримання притулку закріплено також у ст. 14 Загальної декларації прав людини від 10.12.1948 р. відповідно до якої кожна людина має право шукати притулок від переслідувань в інших країнах та користуватися цим притулком. Це право не може бути використано у разі переслідування, заснованого на вчиненні неполітичного злочину або діяння, що суперечить цілям та принципам Організації Об’єднаних Націй. Зазвичай рішення про надання політичного притулку приймається в індивідуальному порядку головою відповідної держави або уповноваженим їм органом.
Особа розглядається такою, що отримала політичний притулок, якщо вона переслідується за свою громадянсько-політичну діяльність та такі переслідування мають індивідуальний характер.
... або іноземною юридичною особою;- об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;- юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави [2]. До суб'єктів міжнародного приватного права належать: - фізичні особи (громадяни, особи без громадянства - апатриди, іноземні громадяни, особи, які мають подвійне громадянство - ...
... ’язок. Так, законодавство Франції вимагає дотримання положень закону Франції про публічний порядок щодо матеріальних умов оформлення шлюбу в разі відсилання до іноземної правової системи. Закон ФРН із міжнародного приватного права вказує на можливість застосування відсилань: зворотного та до закону третьої держави. Застереження часто роблять і щодо форми шлюбу, оскільки поняття ”форма шлюбу” не ...
... ємницької (комерційної) діяльності. 5. Принцип судового захисту порушеного права чи інтересу. 6. Принцип розумності, добросовісного і справедливості. 37. Принцип найбільш тісного зв’язку в міжнародному приватному праві Принцип найбільш тісного зв’язку – відносини, ускладнені «іноземним елементом» повинно регулюватися правом країни, яка має найбільш тісний зв'язок з цими відносинами. Тому ...
... приватне право слід розуміти як поєднання внутрішнього законодавства і міжнародного публічного права. Але переважним, мабуть, є погляд, який зводиться до того, що оскільки міжнародне приватне право має свій предмет та методи регулювання, воно є самостійною галуззю права. Крім того, це, насамперед, внутрішнє право держави. Тому можна зробити висновок: у нашій державі функціонує така галузь права ...
0 комментариев