Виникнення та функціонування комерційних банків в Україні

2.1.2 Виникнення та функціонування комерційних банків в Україні

Починаючи з першої половини ХIХ сторіччя, в України стали здійснюватися банківські операції і використовуватися широкі форми кредитування, що насамперед було пов’язано із розвитком ярмаркової торгівлі. Значним банківським центром, що здійснював операції на ярмарках, став Бердичів. Через свої 8 банківських домів він мав зв’язки з банківськими домами Петербурга, Москви, Варшави, Одеси. Основні операції бердичівські банкіри здійснювали на Контрактовому ярмарку в Києві. У 1835—1844 рр. вони завезли туди 500—600 тис. руб. сріблом, а в 1845—1849 рр. — понад 1 млн. руб.

Кредитно-розрахункові установи поступово ставали невід’ємною частиною господарського життя України. Їх призначення у дореформений період (1861 р.) полягало в підтримці поміщицьких господарств. Дворянський банк та iншi кредитні установи („сохранные казны”, „приказы общественного призрения”) давали позики під заставу маєтків, а держава тримала у своїх руках монополію на використання грошових накопичень.

Все це не відповідало інтересам індустріального розвитку країни. Тому з припиненням видачі позик під заставу маєтків (1859 р.) почалася лiквiдацiя кредитних установ. Проте, створюючи нову банківську систему, царський уряд не хотів втратити керівних позицій у банківсько-кредитній справі. Державному банку, заснованому в 1860 р., були надані крім права здійснювати звичайні комерційні операції й iншi важливі функції, через що разом Міністерство фінансів і Державний банк мав вирішальний вплив на діяльність інших банкiв.

Створення індустріальної банківської системи в Україні почалося саме із заснування контор державного банку Російської імперії. У 1896 р. кредитно-банкiвська мережа в українських губерніях виглядала так: Держбанк мав три контори (Київ, Одеса i Харкни) та 14 відділень. При повітових казначействах i відділеннях держбанку діяли 66 позиково-ощадних кас, що відігравали велику роль у мобілізацій дрібних заощаджень населення. В ощадкасах при поштово-телеграфних установах м. Києва значилося 7 284 вкладники, на рахунках яких було 0,84 млн. рублів.

Загалом на територiї України напередодні революції 1917 — 1921 рр. була створена широка мережа кредитно-банкiвських установ з багаторівневою структурою, що охоплювала всi галузi аграрно-iндустрiальноiї економіки регiону і була мiцно iнтегрована в загальноімперську грошово-кредитну систему, а через не і в європейську. Вона забезпечувала нормальний рух товарiв, грошей i кредитних ресурсiв, хоча за своєю могутністю значно поступалася аналогiчним системам індустріальних та iндустрiально-аграрних країн Західної Європи.

До середини 1920-х років кредитно-банкiвська мережа України склалася кiлькiсно і якiсно. Український кредитний капiтал, як і ранiше, концентрувався в системi сільськогосподарської, промислово i споживчої кооперації, у сферi приватновласницької позикової справи.

Реальна лiквiдацiя залишкiв автономiї української кредитної справи роэпочалася на межi 20-30-х рокiв, коли внаслідок заборони приватного підприємництва в промисловості, транспортi й торгiвлi припинили iснування товариства взаємного кредиту.

До другої половини 60-х рокiв Україна не мала у своєму розпорядженні автономної кредитно-банкiвсько системи. Тут дiяли фiлії Держбанку СРСР, Будбанку СРСР i трудовi ощадкаси.

З сiчня 1989 р. в республiцi починаеться створення комерцiйних i кооперативних банкiв.

На 20 червня 1990 р на території України було офіцiйно за реєстровано 25 банкiв (17 акцiонерних комерцiйних i 8 кооперативних). Вони були розміщені вкрай нерівномірно й оперували обмеженими капiталами. Самi банки мiстилися в Киевi, на Захiднiй Україні, Пiвденно-Схiдний Україні і в Криму.

Розвиток сучасної банкiвської системи незалежної України розпочався з 20 березня 1991 року. Тодi був прийнятий перший Закон України “Про банки i банківську дiяльнiсть”.

У формуванні сучасної банкiвської системи України можна видiлити кiлька етапiв:

Ø  І етап — 1991 -1992 роки: процеси перереєстрації та реорганiзацii

·  2 жовтня 1991 року Нацiональний банк починає перереєстровувати комерцiйнi банки України, що були зареєстровані ще держбанком СРСР.

·  Починається витіснення “міністерського” капiталу — частку капiталу, вкладеного у комерцiйнi банки рiзними державними установами ринковим капiталом спiльних та малих пiдприємств, акцiонерних товариств.

·  державнi “Промiнвестбанк”, “Агропромбанк”, “Укрсоцбанк” акцiонуються пiд тиском головних менеджерiв та основних клiєнтiв.

Ø  II етап — 1992-1993 роки: бурхливе виникнення банкiв “Другої хвилі”.

·  На цьому етапi на бюджетних та позабюджетних фондах, диверсифікації пасивiв iз числа дiючих банкiв та внескiв пiдприємств (через скриту форму кредитiв) виникає низка комерцiйних банкiв. На 07.01.93 р. Їх було134.

·  Закономірністю цього етапу було те, що у комерцiйних банках спостерігалося подальше зменшення частки „мiнiстерського” капiталу, що було спричинено постановою Кабiнету Мiнiстрiв “Про передачу мiнiстерських пакетiв акцiй на управлiння до Мiнiстерства фiнансiв України”. Цiєю постановою передбачалося, що Мiнiстерство фiнансiв України буде одержувачем дивідендів по акцiях, що належать державним підприємствам, та прийматиме участь в управлiннi банкiв. Саме на цьому етапi спостерiгалося масове народження дрiбних малопотужних “кищенькових” банкiв, капiтал яких часто становив суму, що не перевищувала вартостi трикімнатної квартири. Цi банки непогано зростали на гiперiнфляцiт, примiтивно експлуатуючи цей зовнiшнiй фактор.

Ø  Ш етап — 1994-1996 роки: першi банкрутства.

·  Активiзацiя роботи Нацiонального банку України з побудови чіткої системи регулювання дiяльностi комерцiйних банкiв співпала у часi iз призупиненням iнфляцiйних процесiв, якi були, як зазначено вище, основним джерелом безбiдного iснування цiлої низки комерцiйних бакiв. Цi банки не були готовi до бiльш жорсткого контролю з боку НБУ, до змiни кон’юнктури фiнансового ринку, до управлiння банкiвськими процесами з середини, i це поставило їх на межу банкрутства. Багатьом з них не вдалося втриматися на цiй межi: 1994 року збанкрутило та було ліквідовано 11 банкiв; 1995 року — ще 20 банкiв-банкрутiв, серед яких були найбiльшi комерцiйнi банки — “IНКО”, “Вiдродження”, “Економбанк”, “Лiсбанк”; 1996 року прямими банкрутами стали 45 банкiв, а ще 60 опинилися у станi прихованого банкрутства.

Ø  ІV етап 1996-2001 роки початок стабiлiзацii банкiвськоi системи.

·  На цьому етапi було введено в обiг нацiональну грошову одиницю “гривню” Цей етап характеризується посиленням контролюючої i наглядової ролi Нацiонального банку України за дiяльнiсть всiх комерцiйних банкiв. В цей перiод відбувається поступове нарощування капiталу банками. Поступово збільшуються об’єми залучення грошових коштiв від населення, збільшується кредитний портфель банкiв.

З переходом до ринку після одержання незалежності України склад кредиторів та позичальників змінився. Основні кредитори – державні та комбанки. Позичальники – приватні та колективні підприємства, державна власність, приватні підприємці, громадяни. Комбанки від кредитування окремих об’єктів перейшли до суб’єктів, дбаючи про свої доходи і повернення кредиту, на покриття дефіциту оборотного капіталу підприємців.

У 1991 р. Законами України було легалізовано комерційний кредит, вексельний обіг, який здійснювався до Женевської вексельної конвенції. У 1993 р. затвердили Порядок проведення банками операцій з векселями, де визначалось, що комерційний кредит може надаватися і з оформленням векселів. 1994 – процес монополізації кредиту, зосередження його в руках великих українських банків. Це привело до використання кредиту в інтересах групувань, які здійснювали контроль над іншими банками. Із-за дефіциту кредитних ресурсів банки надавали короткострокові кредити переважно в сфері обігу. В 1995 після випуску облігацій внутрішньої державної позики обсягу набув державний кредит. Основними умовами було: високій дохід на облігації, зарахування сум за рахунок резервів комбанків, звільнення від податку на прибуток тощо. Але з погіршенням умов грошовий оборот через зміну пропозиції грошей (формування готівки та депозиту – додаткові резерви, позички комбанкам, купування ЦП) і зміни ціни на гр. – рівень % ставки. ЦБ поєднують риси банківської установи і державного органу управління. Вони використовують кредитування, операції з ЦБ тощо як інструменти управління грошовим ринком, керуючись державними інтересами та законодавством. За правовим статусом ЦБ – самостійно юридична особа, його майно відокремлюється від майна держави, може їм розпоряджатися як власник.

За останні декілька років банківська система України потерпіла глобальні зміни. Стався різкий перехід від централізованої до комерційні децентралізованій дворівневій банківської системі, в якій чітко розмежовані функції центрального і комерційних банків. Але в сучасній банківській системі комерційні банки складають первинну ланку, тому їх ефективному існуванню має приділятися першочергова увага.

Розділ 3 Розвиток банківської системи в розвинутих країнах світу

 

У розвинених країнах з ринковою економікою функціонує система державного регулювання банківської діяльності. У деяких із них вона існує понад століття, в інших сформувалася нещодавно. Упродовж останнього десятиліття минулого століття відбулися реформи у банківських системах постсоціалістичних країн, невід'ємним атрибутом яких було становлення системи банківського регулювання. Водночас, істотні зміни у концепції побудови банківської системи відбуваються і в деяких країнах із сталим економічним розвитком.

Характерною рисою розвитку сучасної системи банківського регулювання у розвинених країнах світу є посилення вимог до банків щодо забезпечення прозорості їхньої діяльності.

Законодавчі обмеження банківської діяльності у розвинених країнах світу на різних етапах їх розвитку мали на меті захистити банківську діяльність від надмірного ринку, руйнівної конкуренції, небезпеки масових банкрутств тощо. Дуже важливо при цьому, щоб регулятивно-наглядові органи володіли усіма необхідними повноваженнями для реалізації поставлених перед ними завдань, передбачених на законодавчому рівні.

На побудову системи банківського регулювання значний вплив мають особливості історичного та економічного розвитку країни, а також традиції і характер банківської системи. Так, особливості банківського законодавства у США сприяли збереженню децентралізованої роздробленої банківської системи. У країні створено розгалужену систему банківського реулювання як на федеральному рівні, так і на рівні окремих штатів. В ній функціонує дванадцять федеральних резервних банків (Бостон, Нью-Йорк, Філадельфія, Атланта, Даллас, Сан-Франциско). Основними структурами системи банківського регулювання у США є: Федеральна резервна система, Служба контролера грошового обігу, Федеральна корпорація страхування депозитів і банківські департаменти в урядах штатів.

Основу для сучасної системи федерального регулювання американської банківської діяльності заклав Закон "Про діяльність національних банків" (1864 р.), який запровадив обов'язкові резерви, визначив порядок створення і діяльності національних банків. Банківське законодавство США розвивалося поступово, під впливом різних історичних обставин, причому основні етапи розвитку часто були пов'язані із загальнонаціональними кризами. Загалом, банківське законодавство США, незважаючи на труднощі та кризи, які обумовлювали потребу постійного удосконалення правового регулювання банківської діяльності, сприяло зміцненню фінансової системи країни. Основною ознакою законотворчого процесу було розуміння того, що роль уряду у сфері банківського регулювання повинна бути принциповою і визначальною, щоб не допустити фінансової депресії. Так, наприклад, у період правління Президента Ф. Рузвельта (1934 р.) у США була системна банківська криза, внаслідок якої більшість банків припинили свою роботу. З метою усунення цієї кризи було вжито таких заходів:

• запропоновано федеральні гарантії для банківських депозитів;

• тимчасово закрили усі банківські установи;

• слабкі банки отримали фінансову допомогу через федеральні позики;

• банкам надали повноваження видавати шестивідсоткові привілейовані акції в обмін на державні позики.

Особливістю банківської системи США було те, що у цій країні тривалий час існувала децентралізована система банкнотної емісії. Так, у період з 1864 по 1914 рр. емісію здійснювало кілька тисяч банків. У 1913 р. було прийнято Закон про Федеральну резервну систему, який визначав систему Центрального банку США та методи здійснення грошово-кредитної політики. Було створено 12 резервних банків по всій країні, які функціонують до цього часу і виконують функції депозитаріїв для резервів Федерального резервного банку. Законом МакФадена, який було прийнято у 1927 р., було вирішено питання правового регулювання діяльності банку та його структури. Згідно цього Закону саме штат, а не федеральний уряд, здійснює регулювання філій банку. У 1933 р. було прийнято Закон "Про банківську діяльність", який чітко розмежовував діяльність комерційних банків та інвестиційних компаній. З цього часу кількість банків із філіями почала швидко зростати. До 1966 р. у країні діяло 3300 банків із 16 600 філій [4, c. 195]. У 1956 р. був прийнятий Закон "Про банківську холдингову компанію", який розширив сферу діяльності банків через створення ними холдингових компаній. У 1994 р. Конгрес зняв всі заборони, що стосувались територіальних обмежень діяльності філій банків, внаслідок чого стрімко зросла кількість банків з філіями. Усе це дало змогу американським банкам успішно увійти в міжнародну фінансову систему. Така політика сприяла укріпленню домінуючої ролі США на міжнародному фінансовому ринку. Боротьба навколо діяльності філій створила в країні банківську систему, що за показником кількості банків значно перевищує інші країни. Після того, як було розроблено систему і правила регулювання банківської діяльності між штатами, діяльність філій стала ліберальнішою. Це призвело до збільшення кількості приватних банків. Банки, які проводять операції поза межами одного штату, так само мають змогу перетинати й міжнародні кордони, що створило додаткові важелі для регулювання американської банківської системи.

Прийняття у 1978 р. Закону "Про норми регулювання фінансових інститутів і контролю за процентною ставкою" дало право контролюючим органам не лише припиняти діяльність банків та усувати окремих працівників, але й накладати штрафи на ті банки і на тих співробітників, які не виконують розпорядження контролюючих органів і порушують чинне законодавство. У 1989 р. прийнято Закон "Про реформу фінансових інститутів, їхнє оздоровлення і застосування примусових мір", який дав змогу контролюючим органам застосовувати примусові заходи не тільки стосовно банків та їх працівників, а й щодо тих працівників, які працюють за контрактом.

У 1999 р. в США відбулась системна банківська реформа, початок якій поклав Gram-Leach Bliley Act 1999 р. Цей закон дав змогу істотно розширити сферу діяльності банків та інших фінансових інститутів і дозволив їх вихід на ринок страхових послуг. На сьогодні банківське регулювання США ґрунтується на ліберальних принципах. Широкого розмаху набули процеси злиття банків, поштовхом до чого стала фінансова криза. Істотними особливостями, які доцільно було б врахувати у розвитку вітчизняної банківської системи, наділена банківська система Німеччини. Вона містять дві основні ланки: Німецький федеральний банк (Бундесбанк) та багато комерційнихбанків. Для ФРН характерним є невисокий рівень централізації банківського бізнесу. Тому значну роль у цій країні відіграють земельні банки.

Німецький Федеральний банк є центральним банком. Він виник у 1875 р. і має 12 центральних земельних банків. Бундесбанк не підпорядковується ні Уряду, ні Парламенту, ні Вищому Суду, а тільки "Закону про Бун-десбанк".

Основними його функціями є: нагляд за діяльністю банків на підставі аналізу їх фінансової звітності, аналіз аудиторських висновків, здійснення інспекційних перевірок на місцях. У Німеччині, банки, як фінансові інститути, з'явились ще у ХІХ ст. Тоді було створено трійку найпотужніших банків, які діють дотепер: "Дойчебанк", "Комерцбанк", "Дрезднербанк". Характерними рисами німецьких банків є:

• універсальність їхньої діяльності. Впродовж тривалого часу саме універсальні банки не тільки надають довготермінові кредити, а й вкладають кошти у власний капітал підприємств;

• присутність банків у вигляді пайової участі в капіталі німецьких підприємств. Ця присутність надає додаткові переваги як банкам, так і підприємствам. Банку вона дає змогу забезпечити кращий контроль за роботою підприємства, а підприємству - скоротити загальну вартість фінансування виробництва, що певною мірою компенсує контроль з боку банку. Присутність німецьких універсальних банків у промисловості часто викликає невдоволення з боку інших установ, зазвичай, конкурентів. Але водночас ця присутність часто допомагає підприємствам у складні часи, коли банки "рятують" їх;

• великий кооперативний сектор. На сьогодні у ФРН функціонує близько 1,5 тис. кооперативних банків, які обслуговують малий і середній бізнес у містах та селах. Верховною установою Коопбанків є Німецький кооперативний банк. У ФРН діє близько 500 ощадних кас, які мають 2,5 тис. філій. Центральна установа, яка керує ощадними касами - це "жироцентраль", яких є дванадцять. Вони проводять операції з безготівкового розрахунку населення і кредитування муніципалітетів [4, с. 98].

Важливими знаряддями впливу уряду на відтворення економіки є державні банки з особливими завданнями - "Банк відновлення", "Експортний банк". Німецькі банки є основними постачальниками ліквідних коштів і водночас основними одержувачами доходів від "реконструкції Східної Німеччини". Серед найрозвиненіших країн світу, тільки у ФРН основними джерелами фінансування є не цінні папери, а банківські кредити, про що свідчить високий освітній рівень населення країни, яке має змогу користуватись послугами банків для здобуття освіти.

Показовою, на наш погляд, є банківська система Великобританії. Завдяки відсутності антимонопольного законодавства і суворого контролю за злиттям банків, у цій країні досягнуто високого ступеня концентрації банківського капіталу. Утворилися потужні банківські об'єднання з розвиненою мережею філій не лише у країні, а й за кордоном, які сконцентрували у своїх руках значну частку фінансових ресурсів. Усі повноваження щодо регулювання діяльності банків покладено на Банк Англії, який часто здійснював банківське регулювання на неформальній основі. Внаслідок фінансової кризи 70-их-80-их років минулого століття ця система зазнала значних труднощів. В результаті цього з метою посилення контролю за діяльністю банків у структурі банку Англії було створено спеціальні підрозділи. У 1998 р. у країні було створено новий регулятивно-наглядовий орган з повноваженнями здійснювати нагляд за діяльністю всіх фінансових посередників грошового ринку.

Банківська система Італії, на відміну від США, Німеччини та Великобританії, є дуже політизованою. Частка участі держави у банківській системі цієї країни сягає: 35 % депозитів, 35 % кредитів і 30 % службовців банківської сфери припадає на державний сектор [4, с. 73], що має негативний вплив на ефективність усієї банківської системи. Разом з тим в Італії спостерігається тенденція до зниження частки державної власності у банківській системі, що зумовлено широким розмахом приватизаційних процесів.

У Конституції не визначено правового статусу центрального банку (Банку Італії). Вона не закріплює за ним обов'язків щодо проведення грошово-кредитної політики. Особливістю центрального банку Італії є й те, що його засновником була не держава, а приватні структури - банки, страхові компанії, установи соціального забезпечення. У 1945 р. держава викупила акції Банку, щоб володіти контрольним пакетом і мати змогу проводити свою політику.

Процеси євроінтеграції банківництва в країнах ЄС і Європи змусили італійських урядовців вдатися до реформування банківської системи Італії, оскільки в ній набирали сили такі тенденції, як концентрація капіталу, регулювання, запровадження сучасних інформаційних технологій, удосконалення методів управління ризиками. Першим кроком у цьому напрямку стало прийняття у 1990 р. Закону Амато - Карлі, який започаткував приватизацію банківських установ. Цей закон дозволив перетворення державних комунальних банків в акціонерні товариства і вільний продаж 49 % акцій; публічний продаж державних міноритарних акцій; стимулювання злиття банків за допомогою податкових пільг.

Другим важливим кроком на шляху до формування ефективної банківської системи в Італії стало прийняття у 1994 р. "Єдиного банківського кодексу", який надав змогу банкам вибирати будь-яку організаційну форму і розширювати спектр своїх послуг, головною висунув модель універсального банку, визначив конкурентний стан банківництва як ринкову норму. Внаслідок цього у наступні 8 років кількість власників банківських акцій зросло до 2 млн. чол., значно збільшився капітал і зросла норма прибутку [4, с. 77].

Значну роль у банківській системі Італії відіграють кооперативні банки. На сьогодні на їх частку припадає 30 % у загальному обсязі наданих кредитів. Закон ці установи оберігає від втрати самостійності і забороняє інсти-туційним інвесторам купувати більше 5 % їх капіталу [4, с. 77]. Кооперативні банки є підґрунтям для появи банківської конкуренції. Закон Амато - Карлі визначив, що відповідальним за захист конкуренції є Банк Італії. За 1990-2002 рр. він відкрив 33 справи, пов'язані з порушенням конкуренції і зловживанням монопольним становищем. Наслідком цього стало зменшення кількості банків в Італії та збільшення їх розмірів в 2000-2004 рр. [4, с. 79].

Найбільшими банками в Італії є: "Унікредіто", "Банк Інтеза", "Сан-Па-оло Імі". Це одні з найбільших і найпотужніших банківських груп Європи. В Італії немає аграрних банків, однак функціонують універсальні банки і ощадні каси, які мають відділи аграрного кредиту. В цій країні запроваджено до-

волі високі гарантії вкладникам. Так, гарантована виплата на одного вкладника становить 130 тис. дол., із яких 24 тис., повинні бути виплачені протягом перших трьох місяців після банкрутства банку.

Протягом останнього року ми спостерігаємо у всіх країнах світу глибоку фінансову кризу, яка завдала серйозних збитків провідним країнам світу з добре розвиненими фондовими ринками - Великобританії, Японії, Німеччині.

Пізніше ця криза вдарила по тих країнах, в яких не витримала тиску національна валюта (Угорщина, Україна). Світова фінансова криза розпочалася ще в 2006 р. з обвалу іпотечного ринку США, що було спровоковано масовим неповерненням іпотечних кредитів. В результаті цього у травні 2008 р. був поглинутий банком JP Morgan один із найбільших банків США - Bear Streans, а через 4 місяці збанкрутували ще два найбільших банки США -"Lehman Brothers" та "Merrill Lynch", який був придбаний "Bank of America". З метою подолання кризи на фінансовому та фондовому ринках країни уряд США вжив безпрецедентних заходів, включаючи радикальні (неринкові) методи регулювання фінансового сектора, спрямовані на стабілізацію американської фінансово-банківської сфери, повернення впевненості кредиторам та інвесторам, захист громадян від втрати заощаджень. Згідно з затвердженим " планом порятунку" уряд США 14 жовтня 2008 р. оголосив про виділення 250 млрд. дол. США на стабілізацію фінансової системи, з яких 125 млрд. було спрямовано на купівлю часток дев'яти найбільших американських банків [3, c. 6].

Значне поглиблення фінансової кризи мало негативний вплив на реальну економіку, насамперед на банківський сектор. Відбулося значне падіння ВВП та зростання безробіття у більшості країн світу. Уряди деяких з них, зокрема й України, звернулися за допомогою до Міжнародного валютного фонду. Серед найпоширеніших антикризових заходів, яких вживали уряди іноземних держав, потрібно виділити такі:

• часткову націоналізацію комерційних банків із одночасним посиленням державного контролю за їхньою діяльністю;

• надання банкам державних гарантій за зарубіжними позиками в іноземній валюті;

• зобов'язання банків, яким була надана державна допомога, у пріоритетному порядку кредитувати стратегічні галузі економіки;

• мобілізацію заощаджень населення та повернення довіри до банківської системи.

Висновок

Банківська сфера є однією з провідних ланок фінансової системи, від стабільності якої залежить подальший розвиток економіки України, можливість виходу на міжнародні ринки та активної участі у глобалізаційних процесах. У період фінансової кризи банки отримали значні збитки, викликані багатьма причинами, що призвело до негативних наслідків. Державі необхідно розробляти напрямки реформування банківської системи, спрямовані на її оздоровлення та розвиток.

Розглянуті банківські системи розвинених країн з ринковою економікою - США, Німеччини, Великобританії та Італії - засвідчують, що розвиток банківської сфери, а також будь-які зрушення у фінансових відносинах були зумовлені законодавчо-інституційними перетвореннями в банківській діяльності, які формувалися у процесі історичного розвитку. Тому кожна з цих країн має свій особливий досвід здійснення інституційних реформ, який міг би стати корисним для удосконалення вітчизняної банківської системи.

Список літератури

 

1.Авилова А. Реформа банковской системы в Италии / А. Авилова // Проблемы теории и практики управления. - 2005. - № 3. - С. 59-65.

2. Баранецький І. Світова фінансова криза: перші результати та уроки для України / І. Баранецький // Зовнішні справи. - 2008. - № 12. - С. 5-7.

3. Кушнеренко С.М. Оптимізація банківської системи України в контексті міжнародного досвіду : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук / С.М. Кушнеренко. -К., 2004. - 18 с.

4. Реверчук С.К. Грошово-банківські системи зарубіжних країн : навч.-метод. посібн. / С.К. Реверчук. - Львів : Вид-во "Тріада плюс". - 2007. - 160 с.

5. Комерцiйнi банки в Українi . Довiдник. К: Вища школа, 1990

6.Мороз А. Основи банкiвської справи, К: , 1994р.

7. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р.// Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. - 2001. Закон України "Про Національний банк України" від 27.02.2004.

8. Васюренко О.В. Банківські операції.-К.-2002.

9.Костюченко О.А. Банківське право. — К.: МАУП, 1998

10. http://textbooks.net.ua/content/view/2733/14/

11. http://lection.com.ua/pravo/finprvshk/bankivska-sistema-ukrayini-ta-rol-u-niy-natsionalnogo-banku-ukrayini-finansove-pravo-ukrayini

12. http://tables.finance.ua/ua/finres/capital/~/2010/9/4/desc