Живопис у житті людини і суспільства

5. Живопис у житті людини і суспільства

Суспільна свідомість і стан душі художника знаходили своєрідне втілення у творах образотворчого мистецтва. Одним із його видів є живопис - художнє відображення на полотні, дереві, папері, стіні зовнішнього та внутрішнього світу людини, природи, реальних чи уявних образів і подій. Художники XIX ст. належали до різних течій, але вони залишили по собі безсмертні творіння, що передають взаємовідносини людини й суспільства, неповторну красу природи, побутові та історичні сцени, портрети сучасників, міфологічні мотиви тощо.

Визначним явищем у світовій культурі стало французьке образотворче мистецтво, славу якого склали Е. Делакруа, О. Дом'є, Г. Курбе, Ж.-Ф. Міле, художники "барбізонської школи".

Яскравим представником і лідером школи романтизму в мистецтві став французький живописець і графік Ежен Делакруа (1798-1863). Він переймався трагічними подіями в тогочасній Європі, відгукувався на них своїми полотнами. Його мистецтво суперечило канонам офіційного академічного живопису. Делакруа творив картини, сповнені людських емоцій, захоплюючих сюжетів. Його художні засоби - виразність і одухотвореність образів, динамічна композиція, насичений колорит, експресивність - справили вплив на наступні покоління митців. Частину полотен Делакруа присвятив відображенню подій французької революції. Його батальні сцени теж передають певні зрізи національної історії. Окремі ідеї для свого мистецтва Делакруа знаходив у творчості Шекспіра, Гете, Байрона, Скотта. Найвідоміші полотна Делакруа - "Данте і Вергілій", "Свобода на барикадах" ("Свобода, що веде народ"), "Битва під Пуатьє". Талант цього митця був різнобічним. Він створював психологічні портрети, оригінальні пейзажі, натюрморти, розписував палаци, галереї та церкви. Творчість художника належить до вершин світового мистецтва XIX ст.

"Свобода, що веде народ" Е.Делакруа

Чимало митців використовували свій талант для створення полотен за сюжетами та образами міфології, стародавньої історії, релігії. Академізм сприяв систематизації художньої освіти, одержанню професійних знань у малюнку та композиції. Представники цієї течії наслідували канони античного мистецтва.

На відміну від офіційно визнаних художників, частина живописців Франції закликала вийти з майстерень І зблизитися з природою, яка єдина володіє незрівнянним багатством світла і кольору. Такі митці переїхали з Парижа до села Барбізон, розташованого в лісі. Вони тонко відчували природу і майстерно передавали ЇЇ реальні образи. Роботи барбізонців підкреслено продумані й довершені, вони позбавлені соціальної заангажованості. Так у 30-60-х pp. XIX ст. виникла "барбізонська школа" французьких художників-пейзажистів, до якої належали Т. Руссо, Ж. Дюпре, Д. де ла Пенья та інші відомі митці. Деякі їхні твори зберігаються в музеях Москви і Санкт-Петербурга.

Захоплення природою своєї країни висловлювали німецькі живописці К.-Д. Фрідріх і Г. Тома. Особливістю їхніх картин стало злиття духовного світу людини з природою. Інколи вони навіюють смуток, проте в кожному творі відчувається багатство душі автора. Старанно підібрані фарби надавали картинам святковості, урочистості.

Визнання пейзажистів завоювали британські митці Джон Констебль і Джозеф Тернер. Констебль умів бачити неповторну красу природи і передавати її на своїх полотнах з усім багатством відтінків. Він міг творити картини за різних погодних умов, завжди зберігаючи при цьому одухотвореність, гармонійність і велич природи. Тернер, окрім пейзажів, писав архітектурні Й морські краєвиди, переплітаючи релігійні й міфологічні мотиви.

Джордж Доу останні десять років життя працював у Петербурзі. Написав понад 300 портретів учасників Вітчизняної війни 1812 p., в тому числі полководців М. Кутузова і М. Барклая де Толлі. Майстерно виконані Доу портрети героїв відзначаються точністю характеристик, урочистістю, овіяні романтизмом слави і подвигів.

У Росії виросла ціла плеяда талановитих художників. Рисами класицизму й романтизму вирізнялася творчість К. Брюллова. У картині "Останній день Помпеї" змальовано грандіозні сцени Трагічного минулого. Переконливо передав художник загибель стародавнього міста, мужність і самозреченість людини в мить смертельної небезпеки. Інший російський художник А. Іванов звернувся до біблійної теми. Його знаменита картина "З'явлення Христа народові" уособлює і приреченість, і чекання, І духовне пробудження, І безмежну віру людей у торжество добра і справедливості. У художників реалістичного напряму О. Венеціанова і П- Федотова превалювали соціальні мотиви та образи, побутові сцени, які точно відтворювали російську дійсність.

6. Музичне мистецтво

Різновидом творчої діяльності та спілкування людей є музичне мистецтво, яке відображає дійсність у художніх звукових образах. У XIX ст. в багатьох європейських країнах виникли національні музичні шкоди - норвезька (Е. Гріг), польська (Ф. Шолен), чеська (Б. Сметана, А. Дворжак), угорська (Ф. Ліст), фінська (Я. Сібеліус). Одним із найбільших центрів світової музичної культури була Віденська придворна опера. Австрія вза- галі славилася з XVIII ст. оперними виставами. Якщо попервах переважали італійські опери, то в XIX ст. на сценах Австрії ставилися твори австрійських, італійських, німецьких, французьких композиторів. У Віденській опері виконувалися твори Моцарта, Бетховена, Ватера, Верді, Штрауса, Чайковського.

Німецький композитор Людвіг ван Бетховен (1770-1827): дитинства відмінно грав на багатьох інструментах. Відзначавсь волелюбністю і войовничим демократизмом. У 22-річному віл: назавжди переїхав з Бонна до Відня, брав уроки у визнаних. композиторів Моцарта і Гайдна. Швидко завоював популярність віртуозного піаніста, а згодом і композитора. Його твори стали неоціненним внеском у світову музичну культуру. Вони зумовили піднесення всіх жанрів музичного мистецтва, розширили його зміст і творчі межі. Бетховен вирізнявся надзвичайною працездатністю Великий композитор поєднував у собі обдарованість, бездоганне знання музики, громадянську позицію мужньої й самовідданої людини. Після 27 років життя у Бетховена прогресувала глухота, але це не могло зупинити творчості геніального композитора. У розквіті сил віт: написав прекрасні сонати - "Місячну", "Крейцерову", "Героїчну", а в зрілі роки - знамениту Дев'яту симфонію.

Л. Бетховен

Італійський скрипаль і композитор Нікколо Паганіні (1782-1840) був одним з основоположників музичного романтизму. Дав безліч концертів у багатьох європейських країнах. Його феноменальний талант викликав шалене захоплення у слухачів. Паганіні написав понад 200 п'єс для гітари та низку концертів для скрипки з оркестром і соло. Джузеппе Верді (1813-1901) - видатний італійський композитор. Яскраво виявив свою обдарованість уже в семирічному віці. Опери Верді здобули визнання в середині XIX ст. Романтичні тенденції ранніх опер композитора поступилися яскравим образам простих людей, драма яких пов'язана з суспільно-політичними потрясіннями. Опери "Трубадур", "Травіата", "Аїда" ввійшли до скарбниці світового оперного мистецтва. Водночас Верді уславився в історії музичної культури і як реформатор. Він рішуче змінив структуру і характер італійської опери, наповнив її неповторним вокалом, драматизмом, мелодійністю. Зусиллями Дж. Верді, а також Дж. Россіні, Р. Вагнера, Ш. Гуно, Ж. Бізе та інших в Європі розвивалися різні жанри опери.

Д. Верді

Творчість французького композитора й диригента Ектора - Луї Берліоза (1803-1869) належить до течії романтизму. За духом його твори близькі до творів В. Гюго в літературі та £. Делакруа в живопису. Суперечності романтизму - загальнодоступність, близькість до народу, героїка, але й крайній Індивідуалізм - були властиві й творчості Берліоза. Від захоплення революційними подіями в європейських країнах він перейшов до академізму, оспівування сюжетів релігійної та античної історії. У творчості митця відобразилися перипетії епохи, а узагальнені суб'єктивні переживання, покладені на музику, вивищилися до апогею музичної культури.

Л. Берліоз

Елементи музики слов'янських народів, у тому числі українського, увібрала творчість дивовижного польського композитора й піаніста Фредеріка Шопена (1810-1849). Він був творцем нових стилів і жанрів фортепіанної музики, написав десятки творів, що склали осібну епоху у світовому музичному мистецтві.

Ф.Шопен

Неперевершеним майстром втілення в музиці російської поезії був Михайло Глинка (1804-1857). Досі виконуються його блискучі романси, героїчна опера "Іван Сусанін" ("Життя за Царя"), опера "Руслан і Людмила", пісні, які постійно входять до репертуару українських митців і виконавських колективів.