ПОВОРОТ У ВІЙНІ (літо 1942 - літо 1943)

2. ПОВОРОТ У ВІЙНІ (літо 1942 - літо 1943)

Навесні 1942 р. Сталін, здійснивши нову помилку в оцінці ситуації, директивою від 8 квітня наказав командуючим ряду фронтів перейти у наступ, примусити вермахт витратити свої резерви і забезпечити, таким чином, перемогу над Німеччиною вже в 1942 р. Однак розрахунки на швидке виснаження німецьких військ виявилися повністю необґрунтованими, а тактика Генерального штабу, побудована на поєднанні оборони і наступу одночасно на кількох напрямах, привела до катастрофічних результатів. З квітня по жовтень 1942 р. Червона Армія зазнала серії важких поразок. У квітні - червні радянські війська не змогли, незважаючи на неодноразові спроби, розблокувати Ленінград. У травні німецький наступ на Керч прийняв драматичний оборот для радянських військ, які безладно відступили на Таманський півострів, втративши 175 тис. чоловік полонених і велику кількість техніки. Некомпетентність генерала Козлова і політ комісара Мехліса (одного з основних винуватців дезорганізації Червоної Армії в 1937 р.) дозволила германо-румунським військам під командуванням фон Манштейна зосередити свої сили проти Севастополя, який було взято 2 липня 1942 р. після восьмимісячного опору, який затримав німецьке просування на Кавказ. У той момент, коли німці рушили на Керч. Сталін ухвалив авантюристичне рішення про наступне районі Харкова з метою розбити німецьку армію на південному крилі радянсько-німецького фронту. Незважаючи на те, що при обговоренні плану цієї дуже небезпечної операції, яка створювала ризик обходу радянських військ противником з флангів і їх оточення, в Генеральному штабі були висловлені критичні зауваженню. Сталін відкинув усі заперечення і схвалив задум командуючого Південно-Західним фронтом Тимошенко. Наступ розпочався 12 травня. Вже 17 травня стала очевидною необхідність негайно зупинити просування на Південно-Західному фронті через прорив німців на Південному фронті. Проте, Сталін вирішив продовжувати наступ, незважаючи на попередження Хрущова, члена Військової ради Південно-Західного фронту. У результаті німецьким дивізіям, які атакували з півночі і з півдня вдалося в кінці травня об'єднатися і замкнути кільце оточення, до якого потрапили 240 тис. бійців і командирів Червоної Армії. Оволодівши стратегічною ініціативою, 28 червня німці почали великий наступ на схід від Курська, прагнучи оточити і знищити війська Брянського, а потім Південно-Західного і Південного фронтів і тим самим розчистити собі шлях до кавказької нафти. 2 липня радянська оборона була прорвана на стику Брянського і Південно-Західного фронтів на глибину до 80 км. 12 липня німці зайняли Воронезьку область, а 19 липня увійшли до Ворошиловграду. Інша лінія оборони Червоної Армії була прорвана 15 липня між Доном і Північним Донцем. 24 липня радянські війська залишили Ростов і відійшли за Дон. Таким чином, за кілька тижнів німецькі війська просунулися на відстань біля 400 км. Наслідком військових невдач Червоної Армії стало різке падіння порядку у військах. Порушення дисципліни і паніка набули таких масштабів, що командування було вимушене видати за підписом Сталіна знаменитий наказ № 227 від 30 липня «Ні кроку назад!». Цей наказ закликав до опору і засуджував широко розповсюджену тезу про те, що величезні простори Росії надають широкі можливості для відступу. Він вимагав, нарешті, відновити залізну дисципліну у військах.

Тим часом сп'янілий від перемог Гітлер повторив помилку, зроблену ним під час наступу на Москву, призначивши своїм арміям (директива № 45 від 12 липня) два головних напрями удару: Каспій і Кавказ, з одного боку, і Сталінград - з іншого. (Це місто німецьке командування розраховувало взяти без особливих зусиль, а потім розвинути наступ вниз по Волзі до Астрахані). У серпні німці зробили стрімкий кидок на кавказькому напрямі через Кубань, де не зустріли серйозного опору. 5 серпня вони зайняли Ставрополь, 11 - Краснодар, 4 - Новоросійськ. Продовжуючи наступ, передові частини вермахту досягли Великого Кавказького хребта і встановили прапор зі свастикою на вершині Ельбрусу. Зупинити їх вдалося тільки на лінії від Туапсе на Чорному морі до Орджонікідзе і Грозного, взяти який німці так і не змогли.

Однак основний удар німецька армія зробила в напрямі Волги, де метою номер один був Сталінград. Користуючись своєю перевагою, передусім у повітрі, німецькі війська за підтримки румунських та італійських частин продовжили наступ у липні та серпні, атакуючи одночасно з південного заходу і північного заходу. 23 серпня шоста армія фон Паулюса вийшла до Волги з північного заходу, отримавши можливість тримати Сталінград під своїм вогнем. У цій критичній ситуації - втрата міста дозволила б німцям міцно закріпитися по лінії Волги - для керівництва і координації дій в Сталінград був направлений Жуков, призначений заступником Верховного Головнокомандуючого; таким чином, уперше військовий став другою особою в державі. Це висунення, цілком імовірно, було пов'язане з літніми поразками, які ще раз показали некомпетентність політичних комісарів типу Мехліса, що часто приводили до грубих промахів і ставили військове командування у скрутне становище. 9 жовтня інститут політичних комісарів в армії був скасований і відновлено єдиноначальність.

12 жовтня німці розпочали операцію, яка, як вони сподівалися, повинна була стати вирішальним штурмом Сталінграду. Однак, бої продовжувалися кілька місяців. Битви йшли за кожний будинок, за кожний заводський цех - спочатку в окраїнних кварталах, потім в центральній і південній частинах міста; в листопаді в центральній частині міста лінія фронту проходила менш ніж в двох кілометрах від Волги. 15 жовтня німці вийшли до ріки з півдня, втративши 70 тис. чоловік і не маючи в своєму розпорядженні вже переваги в танках і літаках. Через три дні німецьке командування було вимушене дати своїм військам наказ до приходу підкріплень перейти до оборони.

Тепер вже радянські війська мали очевидну перевагу в артилерії і танках, велика частина яких була сконцентрована в бронетанкових частинах. Дуже розтягнуті комунікації німецьких військ (як і в грудні 1941 р. під Москвою) ускладнювали організацію зв'язку і постачання. Розроблений Жуковим план розгрому німецьких військ враховував слабкість їх позицій між Доном і Волгою, тоді як радянські війська утримували стратегічні висоти і плацдарми на південному березі Дону. Він передбачав використання сил трьох фронтів - Південно-Західного, Сталінградського і Донського - для оточення німецьких армій між Волгою і Доном.

Відповідно до плану «Уран» 19 листопада, повністю використавши ефект раптовості, радянські війська розпочали наступ. Прорвавши 23 листопада позиції гітлерівців, вони взяли в кільце шосту і частину четвертої танкової армії загальною чисельністю 330 тис. солдат і офіцерів. З 12 по 19 грудня було зупинено наступ армійської групи Гота, яка намагалася в районі м. Котельниково розірвати кільце оточення. Після відмови фон Паулюса від капітуляції почалося знищення німецьких військ, деморалізованих і змучених голодом і холодом. Незважаючи на заборону Гітлера, 2 лютого 1943 р. 100 тис. із 330 тис. оточених здалися в полон, інші загинули. Загалом кілька місяців Сталінградської битви коштували державам «осі» 800 тис. чоловік.

Розгром німців під Сталінградом надихнув радянських людей на фронті і в тилу, зміцнив престиж військового командування і політичного керівництва, а також особистий авторитет Сталіна, який поспішив привласнити значну частину військової слави. Весь пропагандистський апарат був мобілізований для прославляння організаторського генія Сталіна і партії, проявленого в перемозі, отриманій в місті, що носить ім'я вождя.

Перемога радянських військ під Сталінградом швидко переросла в загальний наступ на величезному фронті від Ленінграда до Кавказу, де німецькі армії, щоб не бути в свою чергу оточеними, відійшли на 600 км на захід від Ростова, звільненого 14 лютого. Протягом місяця радянським військам вдалося повернути Воронеж, Курськ, Бєлгород, Харків і велику частину Донбасу. Звільнення 17 січня Шліссельбурга дозволило створити десятикілометровий коридор, який розірвав блокаду Ленінграда, за час якої загинуло 800 тис. чоловік, в основному від голоду і виснаження. Війська Західного фронту підійшли до Смоленська.

Незважаючи на важкі поразки в березні 1943 р., німецьке верховне командування вирішило знову оволодіти ініціативою. Ця мета повинна була бути досягнута знищенням «курського виступу» радянсько-німецького фронту, для чого було сконцентровано 50 дивізій, 2000 танків (половина всіх, що були у вермахту), 900 літаків. Чисельність військ, зосереджених на цій дільниці фронту, становила 900 тис. чоловік. Тривала підготовка до операції, названої «Цитадель», дозволила радянській стороні створити могутню оборонну систему і зосередити перевершуючи сили: 1330 тис. чоловік, 3600 танків, 2400 літаків. На світанку 5 липня почалася Курська битва. У ході її німці зазнали нищівної поразки в найбільшій танковій битві другої світової війни під Прохорівною, недалеко від Курська, де на невеликому просторі в бій з обох сторін вступило 1500 бойових машин. 23 липня німецький наступ було зупинено на всьому фронті, а 3 серпня радянські війська перейшли в контрнаступ по лінії Орел - Курськ - Бєлгород. Курська битва, в якій були знищені німецькі бронетанкові дивізії, озброєні танками найсучасніших моделей («тигр», «пантера»), ознаменувала корінний поворот у війні. Німецьким військам більше не вдавалося оволодіти стратегічною ініціативою до кіпця війни.