Теорії агресії (загальний огляд)
Поняття та загальна характеристика кримінальної агресії
Поняття соціопсихологічного механізму агресії
Звичайне виховання, при якому дитина отримує достатньо уваги шляхом батьківського впливу, формуються стереотипи і ставлення соціально прийнятних форм
Запобігання злочинній агресії
Кара як засіб протидії кримінальній агресії
Навигация
Поняття соціопсихологічного механізму агресії
Кримінальна агресія
125915
знаков
0
таблиц
0
изображений
2.1 Поняття соціопсихологічного механізму агресії
Поняття соціопсихологічного механізму агресії розглядається нами як взаємодія ситуації та особистості. При аналізі механізму агресії необхідно враховувати психологічні особливості особи та соціальні фактори впливу на її розвиток. Психічні властивості особистості, її погляди на навколишній світ формуються поступово, починаючи від народження, обумовлюючи психологічний стан.
Необхідно враховувати думку В.Н. Кудрявцева, оскільки злочинний механізм певних злочинів не може існувати без агресії: “Саме з цього моменту і з’являються для кожного конкретного індивіда кримінологічна ситуація, котра містить усі етапи злочинного механізму: 1) формування особистості з певними психологічними, агресивними деформаціями; 2) життєва ситуація, на фоні якої формується намір здійснити конкретний злочин; 3) обставини, які сприяють здійсненню злочину (в широкому значенні все це – передкримінальні обставини 4) сам злочин”[34] (переклад автора).
А.А. Герцензон відмічав життєву ситуацію, умови проживання, як такі, що примушують красти, брати і давати хабарі, бути жорстоким, проявляти насильство[35].
Розгляд кримінальної агресії як функції взаємодії особистості та ситуації передбачає аналіз саме механізму злочинного поводження, при якому можна чітко побачити роль психічних розладів, і характеру ситуації, в якій розгортається злочинне діяння, і особливостей смислового сприйняття цієї ситуації особами з психічними аномаліями[36].
Ми розділяємо погляди О.М.Литвака у плані вирішального значення особи у детермінації агресивних вчинків, її психологічних аномалій, успадкованих та набутих[37]. Однак першоосновою є біологічні фактори. Психічні аномалії є результатом впливу біологічних факторів, такі результати визначають психічні властивості особи, а також можуть впливати на соціальні фактори. Ми прирівнюємо психічні аномалії до психологічних особливостей особи.
Ю.М. Антонян наголошує, що агресивну поведінку формує сім’я, умови життя, ситуація.[38].
Взаємодія загальних соціально-психологічних явищ (факторів) з індивідуальними особливостями психологічних процесів при конкретній ситуації визначають направленість і властивості особистості, її суспільно значимі орієнтації і поведінку[39]. Тобто необхідність прояву агресії в конкретній життєвій ситуації виникає під час впливу на індивіда певних факторів. Наявність життєвої ситуації є необхідним елементом механізму агресії (автор є прихильником фрустраційної теорії агресії). В кожного індивіда буде свій особливий механізм агресії, в якому роль соціальних і психологічних факторів буде різнитися, оскільки не існує однакових життєвих ситуацій, психологічних властивостей, соціальних факторів. Але спільним залишається вплив соціального, психологічного фактору та ситуації. Отже, кожний тип агресії буде різнитися своїм механізмом. Виходячи з вищезазначеного, можна сформулювати таке поняття соціопсихологічного механізму агресії – сукупність психологічних властивостей, соціальних факторів і життєвої ситуації, під впливом яких особа проявляє агресію. Ми використовуємо термін сукупність, оскільки термін система передбачає взаємодію елементів у певній послідовності. В кримінології та судовій психології досі не існує єдиного погляду на взаємодію психологічного та соціального.
2.2 Проблема формування особистості агресивного злочинця
У кримінології досі не існує відповідей на питання: що таке особистість агресивного злочинця, чим відрізняється особистість звичайної людини від особистості злочинця, чи є риси, притаманні лише злочинцям? Особистість є результатом взаємодії соціуму і природи, містить у собі певні якості, погляди, здібності, цінні орієнтації. Людина одночасно поєднує в собі біологічні властивості та, як особистість, несе соціальні якості. Досі немає єдиного погляду на те, що передбачає поведінку особистості: біологічне чи соціальне? Не заперечується існування психічних властивостей особи, які є вродженими, оскільки відоме існування темпераменту, що передбачає існування агресивності. Відома схильність певних типів темпераменту до різких, рішучих дій.
Л.А. Рогачевський відмічає: “… холерик реагує безпосередньо за подразником (провокацією)”[40] (переклад автора). Насильницькі злочини здебільшого вчиняються агресивними злочинцями.
У кримінологічній літературі зустрічаються спроби віднайти стійкі риси особистості злочинця або властивості, характерні для всіх злочинців.
Так В. Гітін, Б. Хігір у своїй роботі наводять приклади характерних психічних властивостей для злочинців певного знаку зодіаку або певними ознаками побудови тіла[41]. Не існує єдності стосовно факторів формування особистості. Існують думки про першочерговість соціальних причини злочинної агресії. Деякі дослідники є прихильниками біологічного підходу вчинення злочинів. У радянській кримінології говорили про властивість особистості злочинця антисоціальних якостей, які вказували на антисоціальну спрямованість особистості.
При характеристиці особистості агресивного злочинця виділяють такі властивості, як: антисуспільні настрої, викривлення нормативної свідомості, сваволя, суспільна ворожість. Безперечним залишається твердження, що особистість є агресивною злочинною в момент вчинення агресивного злочину.
Про особистість злочинця К.Е. Ігошев зазначає: “… виражається не тільки в особливостях соціальних детермінант, закладених в основі формування у неї риси суспільної небезпеки, але в тих рисах і якостях, які складають особливості духовного світу і поводження, встановлюючи специфічний ракурс сприйняття і оцінки оточуючих соціальних умов”[42] (переклад автора). Злочинець, як і звичайна людина, дуже складний для розуміння, а отже, дуже складно знайти один фактор, який би характеризував особистість як злочинно агресивну. Поняття «особа агресивного злочинця» не може мати абсолютного характеру. Усі злочинці не можуть мати абсолютно єдиного комплексу властивостей і характерних рис. Така риса характеру, як агресивність, не може бути однакової інтенсивності для всіх злочинних осіб.
М.Д. Шаргородський відмічає: “… наявність певних рис і навіть їх поєднання або системи не ведуть невідворотно до скоєння злочину. Подібний криміногенний комплекс діє в взаємодії з іншими факторами: як зовнішніми, так і внутрішніми, вони в свою чергу можуть зіграти свою роль – або нейтралізувати які-небудь криміногенні властивості особистості, або посилити їх інтенсивність і значимість, сприяти їх прояву в злочинній поведінці. Тобто не можна говорити про приреченість особистості, індивіда на роль злочинця. Прогноз індивідуальної поведінки (в тому числі і злочинної) – це не одно варіантне пророцтво і не констатація фатального розвитку подій”[43] (переклад автора). Якщо індивід буде мати типовий комплекс рис агресивного злочинця, то зовсім не обов’язково, що особа проявить агресію. Отже, певний комплекс рис агресивного злочинця може мати особа, яка ніколи не скоїть суспільно небезпечне діяння. Якщо розглядати особистість агресивного злочинця як абсолютне поняття, то дуже важко конкретно дати визначення такій категорії. Доречно виділяти характерні риси залежно від типів злочинної агресії. Так при прояві ворожої агресії особа буде характеризуватися ненавистю, злістю, а при інструментальній агресії – жадібністю. Поняття особистості допомагає зрозуміти особистість агресивного злочинця. Особистість звичайної людини має таку ж складову, як особистість агресивного злочинця. Але побудова агресивного злочинця відрізняється наявністю антисуспільних поглядів. Не існує особистості агресивного злочинця, яка б мала повний комплекс соціально-психологічних якостей детермінуючих злочинів. Поняття особистість агресивного злочинця має абстрактний характер і може бути використана для виокремлення осіб, які вчинили злочини, від осіб, які схильні до вчинення злочинів.
Не можна не погодитись з Б.М. Головкіним, який зауважує: “Про особистість злочинця слід говорити при співвідношенні формального і матеріального критерію. Формальний – це наявність стійких криміногенних рис, а матеріальний – це вчинення злочину, в якому реалізувався криміногенний потенціал даної особистості”[44]. Отже, можна сформулювати таке визначення особистість агресивного злочинця – це суспільно небезпечна особа, характерною психічною особливістю якої є агресивність, яка при скоєнні злочину проявляє агресію.
Перед проявом злочинної агресії особа проходить певний проміжок часу свого формування, включаючи психологічне і фізичне становлення. Тому необхідно розглядати не тільки сам процес агресивного злочинного діяння, а й формування особистості. Досі не існує єдиного погляду на проблему формування особистості агресивного злочинця. Треба відокремлювати умови прояву злочинної агресії від причин. Аналіз криміналістичної літератури показує, що існує два погляди на цю проблему. Вбачається, причиною виступають соціальні фактори, а умовами – психологічні властивості особи. Інші дослідники стверджують, що психологічні властивості особистості є причиною, соціальні фактори віддзеркалюють умову. Також виділяють біологічні фактори впливу на особистість. Отже, існують певні фактори впливу на формування особистості агресивного злочинця, яке не відбувається саме по собі.
Ю.М. Антонян зазначає, що біологічні фактори агресивної поведінки мають різні витоки: фізіологічні, психіатричні, психологічні[45].
С.Г. Сукиасян, зокрема, наголошує: “В формуванні антисоціальної поведінки, безумовно, велику роль відіграють як соціально-психологічні, так і біологічні фактори”(переклад автора). Дослідник також розрізняє три категорії, з яких складається особистість, він говорить: “Загально відомо, що поняття особистості включає такі категорії, як темперамент, характер та безпосередньо особистість – це складна сукупність біологічного (темперамент), соціального інтеріоризована сума досвіду), психологічного (уява про себе та про інших людей, внутрішні конфлікти поміж бажаннями і уява про їх здійснення, різноманітні травми та прагнення”[46] (переклад автора).
Л.А. Рогачевський відносить темперамент до біологічного фактору, посилаючись на дослідження І.П. Павлова[47]. Ми розглядаємо темперамент, як біологічний фактор і не вважаємо його єдиним чинником прояву агресії. Існують думки, що наявність генетичних аномалій невідворотно призводять до проявів агресії. Зокрема, це синдром Клейнфельтера, синдром “дубль-Y”. Тобто наявність додаткових Х та Y хромосом, що призводить до перевищення норми чоловічого гормону тестостерону у чоловіків та сприяє низькому інтелектуальному рівню. Такі аномалії визначають психічний стан особи, але прямий вплив біологічних факторів на прояв злочинної агресії не встановлений.
С.А. Тарарухін так висловлюється з цього приводу: “Різноманітні форми біологізаторства причин злочинності піддаються справедливій критиці. Так, підтверджено відмічається, що генетичний код зумовлює особливості тілесної організації людини, властивості його нервової системи, від якої залежить його темперамент, але не зумовлює і не може зумовлювати склад окремого поводження”. Однак при фрустрації тип темпераменту має вплив на поведінку. Особа з меланхолічним типом темпераменту може проігнорувати фрустраційний об’єкт, в той час, як холерик проявить агресивність.
Не можна не погодитись з Л.А. Рогачевським: “Тип темпераменту, у зв’язку з виникненням і протіканням емоцій, як і всі інші фактори біологічного, психофізіологічного порядку, зумовлює тільки форми і способи прояву особистості, причому однаково в соціально прийнятному і в злочинному поводженні”[48] (переклад автора). Зовнішнє оточення індивіда визначає його поведінку, взаємодіючи з його внутрішніми властивостями. Закладені в особі біологічні властивості в подальшому, взаємодіючи з соціалізацією, можуть визначати агресивну поведінку індивіда.
Б.М. Головкін наводить таку статистику: “Вчинення умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень у сімейно-побутовій сфері – прерогатива чоловіків: кваліфіковані вбивства – 88%, умисні вбивства – 86,5%, тяжкі тілесні ушкодження – 90,8%, що є характерною ознакою цих злочинів у всьому світі”[49]. Чоловіки, як правило, фізично сильніші за жінок, а наявність гормону тестостерону обумовлює агресивну поведінку. Така статистика відображає роль біологічних факторів як першооснови формування у особи агресивної поведінки. Саме біологічні фактори встановлюють стать, вік особистості, що потім обумовлює психічні властивості. Психіка особистості обумовлюється біологічними та соціальними факторами впливу. В кримінологічній літературі виділяють такі психологічні особливості агресивних злочинців: вік, стать, егоцентризм, нездатність передбачити розвиток події, емоційну холоднечу, ідентифікація себе та інших індивідів, невпевненість у собі, хвилювання за своє існування. Особливо великий рівень прояву агресії притаманний особам чоловічої статі віком від 14 до 25 років. Вчинені ними суспільно небезпечні діяння характеризуються імпульсивністю і агресивністю. Про певну психологічну реакцію особи на стан речей говорять її емоції. Наявність у людини таких емоцій, як страх і тривога можуть сприяти вивільненню пасивної злочинної агресії. Також виділяють роль психічних аномалій, яка проявляється в сприйнятті особою навколишнього середовища, що породжує деформовану уяву про себе і оточуючих. Наявність у близькому оточенні особи індивідів з психічними аномаліями впливає на її розвиток, що призводить до формування агресивності. Дослідники виділяють найбільш розповсюджені психічні аномалії: хронічний алкоголізм, шизофренія, олігофренія, психопатія. Наявність у особи психічної аномалії виключає осудність, однак її дії, за наявності відповідних підстав, ми розглядаємо злочинною агресією.
Деякі дослідники не виділяють окремо соціальних та психологічних факторів, наголошуючи, що психічні властивості особистості обумовлюються впливом зовнішніх факторів, а реалізація психічного стану формує такі фактори.
С.Л. Рубінштейн так висловлює свою думку: “Психічний аспект особистості не виокремлюється поміж інших; психічні явища органічно вплітаються в цілісне життя особистості, оскільки основна життєва функція усіх психічних явищ і процесів знаходиться в регулюванні діяльності людей. Будучи обумовленими зовнішнім впливом психічні процеси зумовлюють поведінку суб’єкта залежно від об’єктивних умов”[50] (переклад автора).
Ми розділяємо думку Б.М.Головкіна про психіку як вищу форму взаємозв’язку з навколишнім світом, який несе на собі відбиток соціуму[51]. Безспірним залишається той факт, що людина постійно взаємодіє з навколишнім середовищем. Соціум формує особистість.
“Саме в цьому процесі взаємодії формуються і проявляються соціальні і психологічні якості і властивості особистості”[52] (переклад автора). Під час формування особистості індивіда формується агресивність. Виходячи з теорії соціального навчання, особистість може засвоїти агресивну поведінку як нормальну реакцію на ситуацію, спостерігаючи яку, ми не побачимо негативної реакції оточуючих.
На цьому наголошує Тарарухін С.А.: “У той же час особистість не тільки формується під впливом навколишнього середовища, а й сама себе формує в особистій діяльності, впливаючи на оточуючих[53]”. Одночасно можуть формуватися більше двох особистостей і впливати один на одного, формуючи агресивність. Формування особистості агресивного злочинця відбувається свідомим та несвідомим впливом соціуму. Такий процес називають соціалізацією. Триває він, починаючи від народження, до 23-25 років. Засвоєні в цей період моделі поведінки супроводжують особу все її свідоме життя. Можна виділити два «кола впливу» на особистість. В одному особистість піддається більш прямому впливу, ніж в іншому. Коло безпосереднього впливу (мікросередовище) складають індивіди, поведінку та настанови яких особа сприймає найшвидше, в силу своїх інтересів (наприклад: шкільні гуртки) або ж через довгий проміжок часу (наприклад: повчання вчителя початкових класів). Колом опосередкованого впливу (макросередовище) виступає та більша частина соціуму, яка залишається поза увагою особи або така увага незначна. Макросередовище носить більш глобальний характер.
Е.С. Кузьмін розрізняє мікросферу та макросферу (досвід попередніх поколінь). За допомогою мікросфери людина засвоює макросферу[54]. Не може існувати чіткого поділу на мікросередовище (коло безпосереднього впливу) і макросередовище, оскільки те, що для одної особистості буде мікросередовищем, для іншого – макросередовищем. Це обумовлюється наявністю у індивідів різних інтересів і поглядів на життя.
С.А. Тарарухін зазначає: “В кримінологічній літературі відмічається, що жодна з причин антисуспільної поведінки індивіда не діє ізольовано від цілого комплексу несприятлевих обставин попереднього розвитку особистості та ситуації, сформованої до моменту здійснення злочину”[55] (переклад автора). Отже вплив цих середовищ відбувається одночасно і постійно. Оскільки мікросередовище є первинним джерелом формування особи, а сприйняття макросередовища відбувається за допомогою мікросередовища, то вважаємо за потрібне більш детально розглянути мікросередовище.
Л.А. Рогачевський вважає сім’ю основною соціальною складовою, що формує особистість, риси характеру[56].
С.А. Тарарухін наголошує, що сім’я відіграє основну роль у формуванні особистості, віддзеркалює основні тенденції макросередовища, однак не є дзеркальною проекцією середовища[57].
Ю.М. Антонян зазначає: “Особливо важливу роль в формуванні особистості відіграє первинна соціалізація, коли дитина ще несвідомо засвоює зразки і способи поведінки, типові реакції дорослих на ті чи інші проблеми”[58].
С.Г. Сукиясян прийшов до висновку: “Виходить, найбільш повно і багатогранно розкривається людська сутність в сім’ї”[59]. Отже, можна зробити висновок про сім’ю як основу мікросередовища. Сім’я має первинний і найсильніший вплив на особистість, який починається від народження і поступово зменшується. Вплив сім’ї на індивіда відбувається двома способами. У першому – шляхом усвідомленого впливу на дитину формуються певні стереотипи і ставлення. У другому – на дитину діє модель відношень у сім’ї. Вона носить образний характер, вплив такої моделі не усвідомлюється членами сім’ї, оскільки модель формується несвідомо самою дитиною під впливом загальної поведінки в сім’ї усіх її членів. Агресивна поведінка в сім’ї сприймається дитиною, що призводить до формування стереотипів у вигляді позитивно-прийнятних форм поведінки, які потім знаходять своє вираження поза мікросередовищем, навіть коли макросередовище ставитися до цього негативно. Вплив сім’ї на дорослих має значно меншу силу, однак носить постійний характер при регулярних негативних проявах (фізична і вербальна агресія, алкоголізм і т.п.). Однак існують випадки, коли незважаючи на злочинне життя батьків, у дитини не формується злочинна агресія. Це відбувається, оскільки батьки приділяють достатньо часу дітям, а самі відносини у сім’ї носять звичайний характер.
Ю.М. Антонян наголошує, що головне значення має не склад сім’ї, не відносини між батьками, не протиправна поведінка, а головним чином їх відношення до дитини. Але негативні фактори при цьому не зводяться нанівець. Головною причиною агресивних злочинів є втрачений емоційний зв’язок з дітьми, що призводить до розвитку в особи почуття тривоги. В результаті виникає почуття незахищеності. У своїх ілюзіях проявом агресивності особа захищає себе.[60]. Треба відмітити, що наявний тісний емоційний зв’язок може сприяти швидкому засвоєнню агресивної поведінки. Дитина в силу свого розвитку не в змозі відрізняти соціально прийнятні форми поведінки від негативних, а тому засвоєні нею моделі поведінки будуть проявлятись в майбутньому, що врешті-решт може призвести до агресивних злочинів.
Можна виділити три види батьківського виховання:
Похожие работы
... доказування по справах про злочини неповнолітніх [2, 433]. Положення цієї статті деталізують деякі загальні положення ст. 64 КПКУ, в якій визначено обставини, що підлягають доказуванню по кримінальній справі про злочини неповнолітніх, але жодною мірою не встановлюють і не замінюють їх, як і не створюють якийсь «особливий» предмет доказування. Згідно зі ст. 433 КПКУ при провадженні досудового слі ...
... і // Програма наук.-практ. конф. «Сучасні аспекти міждисциплінарних відносин у психоневрології та наркології». – Дніпропетровськ, 2007. - С. 6. АНОТАЦІЯ Дячук А.М. Клініко-психопатологічні та психологічні особливості мотивації агресивної поведінки при розладах особистості. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.16 – психіатрія. – І ...
... в конкретній ситуації. 3. Емпіричне дослідження прояву агресії у підлітків з адіктівною поведінкою 3.1 Обґрунтовування вибору методик дослідження При дослідженні проявів агресії у підлітків з адіктивною поведінкою були обранi засоби тестування – особові опитувальники. Проведення опитування таким чином дозволило залучити як найбільше підлітків віком від 15 до 20 років [31, 441]. Під ...
... р. - першому році державної незалежності України. Статистика кримінальних правопорушень, що реєструється Державною службою боротьби з економічною злочинністю (ДСБЕЗ) зростала і в 2000 р. (+2,7 %)[47]. Розділ 2.Загальні засади боротьби із злочинністю. 2.1. Забезпечення прав людини як засада формування політики в галузі боротьби із злочинністю Основою державної боротьби із злочинністю є ...
0 комментариев