Діяльність ОУН-УПА на території Вінниччини

військовий підпільний повстанський армія

Реферат

З предмету: Історія України

Тема: Діяльність ОУН-УПА на території Вінниччини

Вінниця 2010

Зміст

Вступ

1. Організаційна структура УПА-Південь

2. Діяльність ОУН-УПА в 1943-1944 рр.

3. Омелян Грабець – командуючий УПА-Південь

Висновок

Вступ

Хоча події Другої світової війни вже давно стали історією, але одна із її складових – Рух Опору, зокрема діяльність ОУН-УПА залишається темою неоднозначною. В останні десятиліття розширилась джерельна база, в обіг введено нові документи та свідчення і, здавалося б, правда про ОУН-УПА вже віднайдена, але громадська думка все ще не має одностайності. Опоненти аргументують свої позиції, посилаючись на "істинні" джерела, документи, свідчення. Останнім часом зростає політизація цього питання, коли деякі політики в угоду своїм інтересам "грають" на цій проблемі, ділячи суспільство на "своїх" і "чужих".

Особливо активно лунають гасла про те, що ОУН-УПА є "галицьким проектом" і крім західного регіону поширення не мав. Автор даної статті ставить за мету висвітлити підпільну і військову діяльность ОУН-УПА на території Поділля та Вінницької області зокрема.

1. Організаційна структура УПА-"Південь"

Загалом на чолі УПА стояли Головна команда та Головний військовий штаб. Армія ділилася на три Генеральні воєнні округи (див. додаток): УПА-Північ (Волинь і Полісся), УПА-Захід (Галичина, українські землі у складі Польщі), УПА-Схід (УПА-Південь) - Кам'янець-Подільська, Вінницька області та Крем'янеччина. Головну команду становили головний командир та члени Головного військового штабу. Штаб ділився на сім управлінь: 1 - оперативне, 2 - розвідувальне, 3 - постачання, 4 - персональне, 5 - вишкільне, 6 - політичного виховання, 7 - військових інспекторів. Кожна Генеральна воєнна округа (ГВО) поділялася на воєнні округи (ВО). На поч. 1944 їх було в УПА-Північ - 3, УПА-Захід - 6, УПА-Схід - 2. У серпні 1944 УПА-Північ реформовано на 2 ВО, а УПА-Захід - на 4. УПА-Схід фактично припинила своє існування. Кожною ГВО і ВО керував командир та штаб на чолі з шефом штабу та штабними відділами. Основною бойовою одиницею УПА була сотня (рота), яка об'єднувалася в курені (батальйони). Групи куренів утворювали загони (полки). Усі військові одиниці ВО становили групу (дивізію) з різною чисельністю - від 12 до 36 сотень. Групи однієї ГВО творили тактичну одиницю, рівну армійському корпусові. Як правило, сотня ділилася на три чоти, кожна чота - на три рої, а кожен рій - на дві ланки. Однак у деякі періоди сотні могли мати по чотири чоти, а чота - по чотири рої. Почет командира складався з політвиховника, бунчужного, представника Служби безпеки, санітара, зв'язкових, іноді - з представників військово-польової жандармерії та розвідників. Командир першої чоти автоматично ставав заступником командира сотні. Кожен курінь складався з 2-4 сотень. Командир куреня мав почет у складі шефа штабу (або ад'ютанта), політвиховника, бунчужного, капелана, лікаря та референта СБ.

У квітні 1942 р. Відбулася ІІ конференція ОУН, яка прийняла постанову про розбудову збройних сил України. Черговим кроком проводу ОУН було рішення видане Краєвому проводу ОСУЗ, сформувати группу військ УПА-Південь, яка і булла сформована у 1943 р. під командуванням майора Омеляна Грабця-"Батька", окружного провідника ОУН на ОСУЗ. Група військ УПА-Південь знаходилась на терені областей: Кам’янець-Подільської, Житомирської, Вінницької і південної частини Київської. Вона мала три воєнних округи: "Холодний Яр", "Умань" і "Вінниця"

Командний склад УПА-Південь:

- Командир – "Батько"; Омелян Грабець

- Заступник командира – "Антон"

- Шеф Штабу – "Кропива"; Процюк Василь

- Довірений до спецдоручень – "Степовий"; Ільченко Григорій

- Політвиховник – "Тугар"; Бондарчук Борис

- Начальник СБ – "Юра"

- Начальник розвідки – "Чорноморець"

- Начальник санчастини – "Веселка"

- Перекладач – "Бора"; Бойчук

- Господарник загону – "Матвій"

ВО "Холодний Яр": командир – Кость; шеф штабу – Дід-Тарас; Курені: Саблюка, Довбуша.

ВО "Умань": командир – Остап; шеф штабу – Нюра; Курені: Довбенка, Бувалого, Андрія-Шума.

ВО "Вінниця": командир – Ясень; Курені: Сторчана, Мамая, Буревія. (Див. Омелян Грабець у спогадах бойових друзів та родини. – Коломия, 2001. ст 194)

2. Діяльність підпільних і військових формувань ОУН-УПА в 1943-1944 рр.

Після окупації німцями Польщі, коли стало зрозуміло, що війна між Німеччиною і радянською Росією неминуча, Провід ОУН(б) наприкінці 1940 р. прийняв постанову про створення Похідних груп, які повинні йти слідом за фронтом на схід і створювати українські органи влади. У зв’язку із негативною реакцією фашистського керівництва на проголошення Акту віновлення Україеської Держави 30 червня 1941 р. Керівництво ОУН(б) розпочинає формування підпільної мережі на окупованих територіях, але на Вінниччині цей процес мав свої особливості. Вінницька область довгий час перебувала у складі радянської України, тому дух національної свободи на початку 40-х рр. був майже витіснений із свідомості селянина та робітника. Національно свідомі кадри були знищені репресивним аппаратом або змушені були емігрувати. Тож національно-вивольний рух був позбавлений соціальної опори, на відміну від областей, що входили до складу Польщі. На час повстання УПА як організованої воєнної сили на території області не існувало організаційної мережі ОУН, яка була б опорою збройної боротьби. На початку німецько-радянської війни силами Північної та Середньої похідних груп в області створено мережу первинних осередків ОУН(б), в які входили члени ОУН як з міцевого населення так і відряджені сюди Проводом. Функціонував ряд референтур. Однак у зв’язку з будівництвом біля м. Вінниці ставки Гітлера, німецькі спецслужби проводять масову зачистку як більшовицького так і націоналістичного підпілля. Улітку 1942 р. було проведено масові арешти, заборонено діяльність організації "Союзу українського націоналістичного студнства" та "Жіночої служби Україні" (Див. П. Григорчук. – УПА на Вінниччині: Специфіка та особливості боротьби (1943-1944), стор. 75)

Керівництво націоналістичного підпілля на Вінничині: - Левкович Борис (за іншими даними Яворів Василь) – обласний провідник ОУН на Вінниччині в 1941-42 рр. - Алетіяно С. – Провідник ОУН Вінницької області з січня 1942 р. Вчитель історії та української мови в Лука-Мелешківській школі Вінницького району. Подальша доля невідома. - Н. Н. "Антон" - Організаційний провідник ОУН на Вінниччині в 1942-45 рр. Вбитий восени 1945 р. – Білотченко Федір – Обласний військовий референт ОУН на Вінниччині 1942-45 рр. Підполковник Червоної Армії. Загинув у грудні 1945 р. у м. Літині. (Див. Омелян Грабець у спогадах бойових друзів та родини. – Коломия, 2001. ст.199-204)

За час свого існування група військ УПА-"Південь" звела ряд боїв з окупантами. З найбільших боїв слід згадати ліквідацію в червні 1943 р. німецької поліцейської школи коло Житомира. В кінці листопада 1943 р. готується до відмаршу на Вінничину курінь "Бистрий". 5 грудня 1943 р. для підсилення УПА-"Південь" вирушив з Крем’янеччини курінь УПА під командуванням "Бистрого". 9 січня відділи "Бистрого" розбили німецький підрозділ біля с. Лисогірки, здобувши великі трофеї. Протягом 1943 р. повстанські групи активно рейдували регіоном, розхитуючи міць німецької армії та паралізуючи роботу органів окупаційної влади.

Після відновлення радянської влади у повстанців з’явився новий ворог – НКВС. Комуністичний режим надавав великого значення боротьбі з українським повстанським рухом на території краю. Про це свідчить те, що навесні 1944 р. у Вінницькому управлінні НКВС була заведена контрольно-спостережна справа №490 "На банду "УПА" Батька-Богуна", а начальник УНКВС Громінський з травня по червень майже щодня повідомляв наркому внутрішніх справ УРСР Рясному про "бандпрояви" в області. В цій справі є суперечності. Передусім щодо псевдо провідника загонів УПА-Південь Батько-Богун. Судячи із свідчень затриманих повстанців енкаведисти зробили висновок, що Батько та Богун – це різні люди, хоча насправді Омелян Грабець змінив псевдо на Богун під час німецької окупації. (Див. А. Малигін. – Повстанський рух на вінниччині в 1942-1944 рр., стор. 6)

Справа №490 розкриває події, що відбулися в такій послідовності:

7.04.1944. Опергрупа НКВС вступила в бій з загоном УПА Батька між селами Миколаївка й Курилівка Хмільницького району. Загін був озброєний кулеметами, гвинтівками і гранатами. У результаті бою вбито двох повстанців і одного захоплено в полон. Загін відступив у напрямку Летичева. 2.04.1944. Загін УПА в кількості 15 чол. Увійшов у с. Новоселиця Залужна. У сільраді повстанці забрали гроші й документи, потім відійшли в ліс. 22-24.04.1944. В Чорному лісі в районі с. Уладівка Хмільницького району зосередився загін УПА чисельністю 250-300 чоловік. Він складався із з’єднань Гузиря і Довбуша. Начальник штабу загону – Гас. 1.05.1944. На сільраду с. Борки Літинського району напала група повстанців, роззброїла сторожа, спалила документи і, забравши з собою 12 чол, відійшла в ліс. 10.05.1944. Група повстанців у кількості 30 чоловік зробила наскок на квартиру голови колгоспу с Янишівка Дашівського району. В перестрілці поранено 3 бійців винищувального батальйону. 19.05.1944. З Волковинецького району Кам’янець-Подільської області в Літинський район прямує загін УПА чисельністю 200 чоловік. На шляху руху загону оперпрацівниками НКВС організовано засідки. Здійсюється прочісування лісів і населених пунктів. 20.05.1944. Відбулась нічна сутичка 8 повстанців з засідкою бійців винищувального батальйону в с. Городище Дашівського району. В ту ж ніч чотири повстанці потрапили у засідку біля с. Кам’яногірка того ж району і змушені були відступити. 22.05.1944. Вранці в с. Вінківці Літинського райну побувала група УПА. З показань затриманого Тисельського Б. А. видно, що загін складався з 130 чоловік і рухався в Чорний Ліс Калинівського району. Ним командував Батько. Під час руху загін уникав бойових сутичок. У нього на озброєнні було 12 кулеметів, автомати і гвинтівки. Просувався групами по 30-40 бійців, з бойовою охороною і дозорцями. Для ліквідації загону створено 4 чекістсько-військових оперативних загони чисельністю від 50 до 100 чоловік, куди залучено озброєний партактив районів. Оперзагони організовували засідки в лісах на шляху імовірного просування загону та прочісування лісів. 24.05.1944. У Вонятинському лісі відбувся бій між відділом НКВС та загоном повстанців. Обного повстанця було вбито, один потрапив у полон. Бійці відділу НКВС також захопили штабні документи та зброю. Полонений сказав на допиті, що на Вінниччину прийшло 5 загонів УПА загальною чисельністю до 500 чол. під проводом "Батька".

У травні 1944 з Тернопільської у Вінницьку область прибув загін повстанців чисельністю 100 чоловік на чолі з Шуляком. Протягом травня-червня нечисельні повстанські групи активно рейдують територією області. Вони намагаються уникати відкритих бойових сутичок із великими військовими формуваннями ворога. 5.06.1944 . уповноважений міліціонер Павлов виявив загін повстанців під проводом "Шуляка" поблизу Широкої Греблі (Вінницький р-н). Отримавши його повідомлення, підрозділ 189-го батальйону внутрішніх військ НКВС вступив у бій і оточив загін "Шуляка". В цьому бою було вбито 71 повстанця, в т. ч. і командира "Шуляка", а іншим вдалося втекти у ліси. Енкаведисти втратили 3 чоловік, в т. ч. і Павлова.

Особливу увагу НКВС приділив відділу "Батька". Проти його нечисленного загону було направлено 189, 193, 209 батальйони та 11 залізничний полк внутрішніх військ НКВС. Використовуючи місцевий партгоспактив та широко розгалужену мережу доносництва, енкаведисти вистежили місце перебування підрозділу повстанців і непомітно оточили їх. Відбувся короткий, але жорстокий бій. В цьому бою загинули майже всі повстанці, в тому числі і сам Омелян Грабець – "Батько".

Враховуючи ситуацію, що склалася, Провід ОУН і керівництво ГВШ вирішили УПА-Південь розформувати, а вцілілі відділи відвести на північ і захід і включити у відповдні військові формування. В окрузі УПА-Південь залишились невеликі збройні відділи повстанців, переважно в лісистій місцевості. Для уникнення боїв з відділами НКВС вони змушені були постійно рейдувати, періодично змінюючи своє місце перебування.