Методологічні та правові основи організації та функціонування державної системи моніторингу довкілля

2. Методологічні та правові основи організації та функціонування державної системи моніторингу довкілля

Концепція та організаційна структура державного моніторингу навколишнього природного середовища регулюється Розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2004 року № 992-р «Про схвалення Концепції Державної програми проведення моніторингу навколишнього природного середовища» та Постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 року №391 «Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля» (в редакції від 25.05.06 із наступними змінами) [3; 4].

Відповідно до зазначеного вище Положення, державна система моніторингу довкілля (ДСМД) – це система спостережень, збирання, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про стан довкілля, прогнозування його змін і розроблення науково-обгрунтованих рекомендацій для прийняття рішень про запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки [3].

Об'єктами ДСМД є атмосферне повітря, води, біологічне різноманіття, ліси, землі, поводження з відходами, фізичні фактори впливу, геологічне середовище тощо [3].

Здійснення державного моніторингу довкілля сьогодні покладається на таких суб'єктів: Мінприроди, МНС, МОЗ, Мінагрополітики, Держкомлісгосп, Держводгосп, Держземагентство і Мінжитлокомунгосп, Національне космічне агентство України. При цьому координацію діяльності суб'єктів системи моніторингу здійснює міжвідомча комісія, склад якої затверджується Кабінетом Міністрів України [3]. Відповідно до функціональних завдань на рівні кожного окремого суб'єкта системи моніторингу створено власну структурно-організаційну, науково-методичну та технічну бази [13].

Крім того, згідно з Розпорядженням, підприємства, установи і організації незалежно від їх підпорядкування і форм власності, діяльність яких призводить чи може призвести до погіршення стану довкілля, зобов'язані здійснювати екологічний контроль за виробничими процесами та станом промислових зон, збирати, зберігати та безоплатно надавати дані і узагальнену інформацію в Мінприроди або його органи на місцях, інші органи державної влади [4].

Система моніторингу спрямована на:

·  підвищення рівня вивчення і знань про екологічний стан довкілля;

·  підвищення оперативності та якості інформаційного обслуговування користувачів на всіх рівнях;

·  підвищення якості обгрунтування природоохоронних заходів та ефективності їх здійснення;

·  сприяння розвитку міжнародного співробітництва у галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки [3].

У Положенні визначені основні завдання суб’єктів ДСМД в Україні:

·  довгострокові систематичні спостереження за станом довкілля;

·  аналіз екологічного стану довкілля та прогнозування його змін;

·  інформаційно-аналітична підтримка прийняття рішень у галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки;

·  інформаційне обслуговування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також забезпечення екологічною інформацією населення країни і міжнародних організацій.

Система моніторингу навколишнього природного середовища будується на принципах:

1)  узгодженості нормативно-правового та організаційно-методичного забезпечення, сумісності технічного, інформаційного і програмного забезпечення її складових частин;

2)  систематичності спостережень за станом довкілля та техногенними об'єктами, що впливають на нього;

3)  своєчасності отримання, комплексності оброблення та використання екологічної інформації, що надходить і зберігається в системі моніторингу;

4)  об'єктивності первинної, аналітичної і прогнозної екологічної інформації та оперативності її доведення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, засобів масової інформації, населення України, заінтересованих міжнародних установ та світового співтовариства [3].

Організаційна інтеграція суб'єктів ДСМД на всіх рівнях здійснюється органами Мінприроди на основі:

·  загальнодержавної і регіональних (місцевих) програм моніторингу довкілля, що складаються з програм відповідних рівнів, поданих суб'єктами системи моніторингу;

·  укладених між усіма суб'єктами системи моніторингу угод про спільну діяльність під час здійснення моніторингу довкілля на відповідному рівні [4].

Методологічне забезпечення об'єднання складових частин і компонентів системи моніторингу здійснюється на основі:

·  єдиної науково-методичної бази щодо вимірювання параметрів і визначення показників стану довкілля, біоти і джерел антропогенного впливу на них;

·  впровадження уніфікованих методів аналізу і прогнозування властивостей довкілля, комп'ютеризації процесів діяльності та інформаційної комунікації;

·  загальних правил створення і ведення розподілених баз та банків даних і знань, картування і картографування екологічної інформації, стандартних технологій з використанням географічних інформаційних систем [3].

До найважливіших методів дослідження екологічних проблем відносяться статистичний, картографічний, кліматичний, порівняльно-географічний, лабораторно-хімічний та інші. Найбільш перспективнішим і необхідним методом дослідження є польовий експедиційний метод, тобто метод площинного картографування всіх деградаційних процесів безпосередньо на дослідній території. Метод дозволяє досліджувати і картувати, детально описувати деграційні ознаки всіх компонентів ландшафтів (ерозія, дефляція, зовнішнє пошкодження рослинності, ґрунтового покриву, забруднення поверхневих вод тощо).

Всі вище згадані методи дають можливість чітко фіксувати розвиток негативних явищ та їх площинне поширення безпосередньо в межах природних об’єктів.

Методологічне забезпечення об'єднання складових частин і компонентів системи моніторингу покладається на Мінприроди із залученням суб'єктів цієї системи, а також Національної академії наук, Української аграрної академії наук, Держкомзв'язку та інших.

Метрологічне забезпечення об'єднання складових частин і компонентів ДСМД здійснюється на основі:

·  єдиної науково-технічної політики щодо стандартизації, метрології та сертифікації вимірювального, комп'ютерного і комунікаційного обладнання;

·  єдиної нормативно-методичної бази, що забезпечує достовірність і порівнянність вимірювань і результатів оброблення екологічної інформації в усіх складових частинах цієї системи [3].

Метрологічне забезпечення об'єднання складових частин і компонентів системи моніторингу покладається на Мінприроди із залученням суб'єктів цієї системи та органів Держстандарту.

В.А.Ковда та А.С.Керженцев у своїй праці «Екологический мониторинг: концепция, принципы организации» коротко розкривають своє бачення територіальної і функціональної структури екологічного моніторингу [8].

Первинним організаційним і функціональним ядром ДСМД вони визначають регіональну станцію, яка проводить регулярні спостереження на своїй сітці стаціонарних біосферних пікетів і маршрутів, оцінюючи стан природного середовища екологічного регіону, типового для даної фізико-географічної зони. Базова станція узагальнює інформацію, що поступає від підлеглих її регіональних станцій і оцінює стан середовища та території більшого регіону. Вона передає дані в національний центр моніторингу, де концентрується інформація всіх базових станцій, на основі якої дається оцінка стану середовища на території країни. Національні центри об’єднують одержані дані, а потім передають їх на вищий рівень ієрархії моніторингу, який повинен забезпечити зустрічний потік переробленої інформації у вигляді глобальних прогнозів зміни стану біосфери.

Далі ці ж вчені розкривають свої бачення просторової і функціональної структури регіонального моніторингу. В якості рівнів вони виділяють наступні територіальні одиниці: 1) екологічий регіон; 2) типові ландшафти регіону; 3) характерні біоценози. Кожному рівню відповідає свій масштаб спостереження і оцінки змін природного середовища по геофізичним, геохімічним, біологічним параметрам [10].