2.2 Феодальна держава, її соціально-економічна основа і сутність

Феодальна держава є другим історичним типом держави, який відображає якісний крок у поступовому розвитку людського суспільства, тому що зміна форми експлуатації перетворила рабовласництво у кріпосництво [9,c.42].

На третьому етапі розвитку рабовласницького суспільства настає епоха його кризи, рабовласницькі виробничі відносини, насамперед їх характер, уже не повністю відповідають рівню розвитку виробничих сил, стають гальмом на їх шляху. Рабська малопродуктивна праця поступово замінюється працею холопів, яким передаються у користування визначені ділянки землі на умовах виконання повинностей на користь господаря землі (нерідко колишнього рабовласника).

Це свідчить про зародження у надрах рабовласницького суспільства нових, більш прогресивних феодальних виробничих відносин, які сприяють подальшому розвитку продуктивних сил. У кінцевому підсумку вони перемагають старі виробничі відносини. Рабовласницька держава змінюється на феодальну, яка стає зброєю великих землевласників (поміщиків, феодалів) щодо залежних селян. Виникнувши на базі феодальної системи господарства і феодальної власності, феодальна держава охороняє економічну основу феодалізму.

Засобом збагачення феодалів була земельна рента. Відомі три її форми: відробіток, натуральна, грошова, які умовно відповідають трьом періодам у розвитку феодальної держави.

При відпрацьованій ренті селяни знаходились під прямим наглядом власника або його представника. Селянин жив у безперервній і безпосередній близькості від власника і відпрацьовував певну кількість днів тижня на його землі. При натуральній ренті селяни самі розпоряджалися своїм часом, вирощували врожай і розраховувались з господарем продуктами. При грошовій ренті відношення між селянами і земельним власником складались на договірній основі, причому перші перетворювались або в орендарів землі, або у власників, або неімущих наймитів, які працювали за гроші.

Уся діяльність феодальної держави зводилась в основному до одного — утримати владу поміщиків над кріпаками. На селянство лягав весь тягар утримання класу експлуататорів: князів, дворянства, духовенства. Селянин не був повною власністю феодала, але міг бути проданим, купленим. Поміщик міг вимагати від селянина виконання праці на свою користь. Кріпак без відома господаря не міг одружитися, відлучитись із села, придбати майно, купити землю і розпоряджатися нею [13,c.73 -74].

Для феодалізму характерний поділ на три стани: духовенство, дворянство і третій стан — майбутню буржуазію. Кожен із цих станів мав свої права і обов'язки. Перші два стани складали клас феодалів, який панував, експлуатував і гнобив селян.

Головною галуззю виробництва було землеробство, тому власність на землю мала вирішальне значення. У ряді країн Сходу поряд із землею виключно важливу роль відігравали іригаційні споруди, без яких землеробство було неможливе. Існували інші об'єкти власності: сільськогосподарський інвентар, робоча і продуктивна худоба, насіння, господарські споруди, які знаходились у власності не тільки поміщиків або держави, але й селян, ремісників.

Отже, економічною основою феодальної держави була феодальна власність на знаряддя та засоби виробництва, часткова власність на селянина. Основною ознакою кріпосного права є прикріплення селянства (воно складало більшість населення, міста були розвинені вкрай слабо) до землі. Звідси пішло і саме поняття «кріпосне право». Селянин міг працювати визначену кількість днів на себе на тій ділянці, яку виділяв йому поміщик, решту часу він працював на господаря [13,c.74].

Сутність суспільства зберігалася: воно трималося за рахунок класової експлуатації. Повноправними були тільки поміщики, селяни залишалися безправними, їх становище мало чим відрізнялося від становища рабів у рабовласницькій державі. Але все ж кріпосний селянин не був повною і безпосередньою власністю поміщика, певною мірою належав собі, і кріпосне право, завдяки більш широкій можливості розвитку обміну, торгових відносин усе більше і більше розкладалось, створюючи можливості для звільнення селянства.

В історії феодального суспільства можна виділити три періоди розвитку. У Західній Європі епоха феодалізму тривала більше тисячоліття (V — XVII ст.). Економічний лад, взаємовідносини класів, державні порядки та правові інститути знайшли своє відображення у станово-корпоративній структурі феодалізму. Антагоністичні протиріччя між феодалами і гнобленими масами, боротьба між різними угрупованнями феодалів — ось чим характерне це суспільство.

Еволюція соціально-економічних і політичних інститутів призвела до змін у державі. На першому етапі ранньофеодального ладу існує ранньофеодальна держава (кінець V - середина XI ст.). Феодалізм ще тільки консолідується і міцнішає як нова суспільно-економічна формація; в рамках даного етапу держави спочатку організуються у великі, але досить слабкі за ступенем інтеграції монархії (феодально-роздроблені держави). Для другого етапу — періоду повного розвитку феодального ладу, фази його розквіту (середина XI - кінець XV ст.) — типовими стали централізовані станово-представницькі монархії. Для третього етапу — періоду пізнього середньовіччя (кінець XV — XVII ст.), характерного занепадом феодалізму і зародженням капіталістичного способу виробництва, - властивими є абсолютні монархії.

Перший етап феодалізму характеризується незрілістю феодального способу виробництва, його класова структура обумовлена тим, що поряд із феодальзалежним селянством зберігалась ще значна кількість вільних селян — общинників та дрібних земельних власників; із землеробами — феодалами зливалась військово-дружинна знать; експлуатація здійснювалася як у формі ренти, так і у вигляді збирання данини. Завершення процесу становлення феодального способу виробництва було пов'язане з узурпацією общинних земель.

Другий етап відрізняється значною земельною власністю, незначною роллю міського ремесла, торгівлі і товарно-грошових відносин при збереженні натурального господарства; окремі феодали стали багатші за королів; народне ополчення було замінено феодальним, що призвело до послаблення королівської влади. Відбулося повне злиття дружинної знаті і землеробів — феодалів; королі стають першими серед рівних. В умовах натурального господарства міцні економічні зв'язки були відсутні. У рiзних країнах існували такі, наприклад, колективні органи феодальної олігархії: королівська курія або рада, боярська дума (XIII — XIV ст.), з'їзди феодалів, князівські з'їзди тощо.

Зв'язок по вертикалі від короля до звичайного лицаря забезпечувався ієрархією власності і політичної влади, встановленням васальної залежності між феодалами, наявністю системи сюзеренітету-васалітету.

Станово-представницькою монархією називається така централізована феодальна монархія, в якій формально повновладний монарх, здійснюючи владу, вимушений залучати для вирішення важливих питань як дорадчий орган збори представників панівних станів.

Подолання феодальної роздробленості здійснювалося на ґрунті інтенсифікації виробництва, підвищення здатності сільського господарства давати більше продукції, стимулювало розвиток обміну між містом і селом, товарно-грошових відносин і еволюцію міст як ремісницьких центрів. Без торгівлі інтенсифікація виробництва для феодала втрачала будь-який сенс. Розвиток товарно-грошових відносин відкривав можливість перетворити ренту на засіб задоволення різних потреб і тому вимагав підвищення продуктивності праці та посилення експлуатації селянства в цілому.

На третьому етапі держава існує у вигляді абсолютної монархії, де верховна влада повністю і неподільно (необмежено) належить монарху, який видає закони, призначає чиновників, збирає і витрачає народні гроші, не допускаючи будь-якої участі народу у законодавстві і контролі за управлінням. Отже, самодержавство — це самовладдя чиновників і поліції за умови безправного становища народу [9,c.43 - 44].

Феодальна держава набирає форми абсолютної монархії в перехідний період, коли старі феодальні стани переживають занепад, а з середньовічного стану міських жителів формується сучасний клас буржуазії і коли жодна зі сторін, що борються, не може взяти верх над іншою.

Класова сутність феодального абсолютизму не змінюється тому, що вона згідно із загальним правилом є державою найбільш могутнього економічно панівного класу. Абсолютна монархія характеризується ліквідацією або повним занепадом станово-представницьких порядків, необмеженою владою монарха, збільшенням апарату придушення.

Розглядаючи сутність феодальної держави, слід виходити із загальної закономірності виникнення держави. Держава і право феодального типу виникають тоді, коли класові протиріччя між феодалами і селянами об'єктивно стають непримиренними.

Для того, щоб забезпечити класове панування, використовується сила, яка стоїть над суспільством, — феодальна держава. Вона виступає політичною організацією економічно панівного класу феодалів. Класова сутність такої держави — диктатура класу феодалів. Як за рабовласницького ладу, так і за феодалізму панування меншості над більшістю не може обходитися без примусу. Для збереження влади необхідний відповідний апарат — держава. Функції феодальної держави поділяються на внутрішні (охорона феодальної власності, придушення опору селян, ідеологічне пригноблення своїх класових противників) і зовнішні (оборона країни, загарбання інших територій, закріпачення інших народів, наприклад, хрестові походи).

Механізм феодальної держави у процесі еволюції зазнав суттєвих змін: він був відносно простим на першому етапі і ставав усе більш складним у міру розвитку держави. Абсолютизм доводить його до гігантських розмірів. Основна роль у такій державі належала каральним органам: армії, поліції, жандармерії, суду, в'язницям тощо [10,c.73].

Одне з чільних місць у системі феодальної держави посідала церква, догми якої були водночас і політичними аксіомами, а біблійні тексти у суді мали силу закону. Особливо відчутний вплив мала християнська церква в Західній Європі, де вона безроздільно панувала у сфері духовного життя впродовж усього середньовіччя. Релігія була ядром світогляду феодального суспільства, стрижнем єдиної християнської культури. В руках священнослужителів політика та юриспруденція, як і решта наук, залишалися звичайними галузями богослов'я, до них застосовували однакові принципи.

«Нема влади не від Бога, існуючі ж влади Богом встановлені», - такою була догма феодального ладу. Між римо-католицькою церквою і світськими феодалами тривала жорстока боротьба за панівну роль у суспільстві. Значний вплив у період феодалізму мала божественна теорія Хоми Аквінського, який мав титул «ангельського доктора». У 1323 р. церква вiднесла його до лику святих. У 1879 р. папа Лев XIII оголосив його вчення «єдино істинною філософією католицизму». Набули поширення ідеї об'єднання і створення міцної централізованої влади. Доктор богослов'я і професор Оксфордського університету в Англії Джон Уінкліф (1324— 1384) та чеський теолог Ян Гус (1371 — 1415) відстоювали незалежність англійської церкви від папської влад й, піддали сумніву принцип непогрішності пап, заперечували втручання церкви у справи держави, наполягали визнати, що приватна власність і поділ на стани не походять від Бога [13,c.76].


Информация о работе «Типологія держави»
Раздел: Государство и право
Количество знаков с пробелами: 77404
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
314875
0
0

... » [11, с.773]. Отже, завершуючи огляд наукових джерел, видається можливим стверджувати, що, незважаючи на розробку у зазначених працях окремих ас-пектів формування й розвитку соціальної держави, ці проблеми залишаються недостатньо опрацьованими у рамках загальнотеоретичного державознавства і правознавства. А відтак — потребують подальших досліджень. 1.2 Методологічні аспекти дослідження сутності ...

Скачать
35327
0
0

їх руках світську й релігійну владу і проголошувався богом. Щодо обмеженої монархії, то залежно від кола повноважень монарха виділяється два її типи: представницька та дуалістична. В умовах дуалістичної монархії монарх має всю повноту виконавчої, а також, іноді судової влади, але законодавча влада, як правило, належить парламенту. Сьогодні дуалістична монархія фактично характерна для Марокко, ...

Скачать
167481
0
0

... ється впливові демагогів, стає деспотичною і діє тиранічно; – демократія – влада народу на основі закону та забезпечення прав і свобод громадян. 3.  Диктатура в державах нового та новітнього часу   3.1 Диктатура в недемократичних державах Беніто Мусоліні – основоположник італійського і фактично європейського фашизму, що приніс незліченні біди мільйонам людей і що поставив людство на ...

Скачать
51406
0
1

... позиції, схилити її на свій бік, спрямувати перебіг подій на свою користь, досягти мети, визначеної виключно їхніми міркуваннями про політичну доцільність. Наслідком політико-ідеологічного впливу, зміст якого складають виправдання й теоретичне обґрунтування курсу якоїсь партії, формування у слухачів підтримки та готовності включитися в його здійснення, є політизація суспільства, розшарування нац ...

0 комментариев


Наверх