Співвідношення понять правовий захист та правова охорона

1.2 Співвідношення понять правовий захист та правова охорона

В науковій літературі зустрічаються терміни «правовий захист» та «захист прав», останній є більш поширеним.

Досить поширеною у юридичній літературі є позиція, згідно з якою правовий захист охоплює всю систему правових засобів, передбачених законом для забезпечення та здійснення відповідних цивільних прав та інтересів та боротьби з правопорушеннями, що гарантуються державним примусом [19, c. 53]. Один з прихильників цієї позиції Г. Я. Стоякін зазначив, що правовий захист включає в себе: видання норм, які встановлюють права та обов'язки, визначають порядок їх здійснення та захисту і загрожують застосуванням санкцій; діяльність суб'єктів зі здійснення своїх прав та захисту суб'єктивних прав; попереджувальну діяльність державних та громадських організацій та діяльність з реалізації правових санкцій. У даному визначенні автор дав широке тлумачення правового захисту, включаючи в нього і захист цивільних прав та інтересів [20, c. 15].

Представники другої позиції пропонують розглядати правовий захист як систему юридичних норм, спрямованих на попередження правопорушень та усунення їх наслідків [21, c. 64]. За такого підходу правовий захист також ототожнюється з правовим інститутом захисту цивільних прав та інтересів.

Дослідники цивільного процесуального права з цілком зрозумілих міркувань обмежують правовий захист діяльністю суду чи інших юрисдикційних органів із попередження та відновлення порушеного права [22, c. 89].

На противагу цим ідеям, А. Стремоухов аналізує різницю між правовим захистом людини, з одного боку, та захистом прав – з іншого:

·  по-перше, якщо захист прав людини це правозастосовна діяльність, то правовий захист – це і правозастосовна, і правотворча діяльність.

·  по-друге, правовий захист – це не тільки захист прав, а й юридична допомога особі, яка надається адвокатурою, нотаріатом, громадськими об’єднаннями, урядовими організаціями й установами. Крім того, на думку автора, правовий захист діє на всіх стадіях прояву права, а захист прав – лише на стадії користування.

·  по-третє, правовий захист, з одного боку та захист прав – з іншого, мають різну мету: перший – забезпечити правову захищеність людини в цілому, другий – захистити від порушення або відновити порушене конкретне суб’єктивне право.

·  по-четверте, правовий захист людини і захист прав різняться за видами діяльності, через які вони здійснюються. Також правовий захист, на відміну від захисту прав, охоплює всі елементи правового статусу людини, у тому числі його обов’язки. Крім того, якщо захист права поширюється лише на суб’єктивне право, то правовий захист – і на об’єктивне право [31, c. 47].

Отже, основна відмінність між цими поняттями полягає в тому, що захист права акцентує увагу на об’єкті захисту, тобто захист порушеного права й інтересу, а правовий захист дає певну характеристику процесу, що здійснюється правовими засобами.

Вирішуючи проблему змісту правового захисту переважна більшість юристів дійшли висновку про те, що при цьому слід розмежовувати поняття «правовий захист» і «правова охорона», вкладаючи в них різний зміст. Так, 3. В. Ромовська вважає, що призначенням правової охорони є регулювання суспільних відносин на першому етапі та визначення заходів з охорони конкретного суб'єктивного права на другому етапі, а сама можливість захисту цього права і конкретне його здійснення є одним з чинників правової охорони, тоді як правовий захист — лише результат реалізації особою права на захист [32, c. 15]. На мою думку, такий підхід до визначення правової охорони та правового захисту має певні недоліки, адже, по-перше, автор дещо протиставляє правовий захист правовій охороні, по-друге – не включає до правового захисту самі цивільно-правові засоби (способи) відновлення порушеного права, без яких особа взагалі не може реалізувати своє право на захист.

Такого протиставлення прагнула уникнути Я. М. Шевченко, яка вважає, що поняття «правова охорона» включає в себе поряд із заходами економічного, політичного, ідеологічного характеру, що забезпечують нормальне регулювання суспільних відносин, попередження правопорушень, усунення причин, що їх породжують (регулятивні норми), а також і заходи, спрямовані на поновлення чи визнання прав у разі порушення чи оспорювання їх, а саме — правовий захист [23, c. 17]. Отже, автор прямо визнала правовий захист складовою частиною правової охорони.

У нормотворчій діяльності досить часто застосовуються поняття «правова охорона» і «правовий захист» без чіткого їх розмежування і без додержання при їх застосуванні у законодавчих актах певних однакових критеріїв. Наприклад, закони України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» [6], «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» [7], «Про охорону прав на промислові зразки» [8] містять як загальнорегулятивні, так і захисні норми. Зокрема, в Законі України «Про захист прав споживачів» [9] лише кілька статей стосується безпосередньо захисту порушеного права споживача (статті 5, 16, 22, 24), а інші мають загальнорегулятивний характер.

Завершуючи огляд юридичної дискусії з приводу цього питання, слід відзначити чітку тенденцію до визнання правової охорони більш широким поняттям порівняно з правовим захистом. В основі правової охорони визначальними є принципи забезпечення непорушності та здійснення цивільних прав та заходи, спрямовані на попередження порушень цих прав. У той же час захисні норми спрямовані насамперед на відновлення порушеного права та усунення перешкод у його здійсненні шляхом вчинення відповідних дій.