Особливості діяльності профспілок в умовах переходу до ринкової економіки

4. Особливості діяльності профспілок в умовах переходу до ринкової економіки

Як показує досвід світової історії періоди економічних спадів і потрясінь приводили до кризи профспілкового руху . Криза профруху в перехідний період неминуча. У країнах СНД, зокрема в Україні, вона виявляється у формі відриву профспілок від мас, падінні ефективності їхніх дій, скорочення чисельності їх членів.

Як показує практика, система соціально-трудового захисту у нашій країні знаходиться поки в зародковому стані. У період тривалого і хворобливого становлення нової системи трудових відносин працівники більшості підприємств країни виявилися зовсім незахищеними.

Досвід країн з розвинутою соціально - орієнтованою ринковою економікою показує, що для успішного соціального захисту трудящих в сфері трудових відносин встановлення співпраці між роботодавцями і найманими робітниками - потрібно, щоб трудові ,соціально-трудові питання на підприємствах вирішували рівноправно і уповноважені представники інтересів працівників, так і роботодавців.

Поряд з іншими громадськими організаціями профспілки в нашій країні претендують на те, щоб бути захисниками інтересів найманих працівників. Разом з тим, судячи з результату обстеження, самі працівники не часто знаходять захист від сваволі адміністрації в особі цих профспілок. Тільки 13 процентів опитаних указали, що їх захищає профспілка, а 41 працівників сподіваються на захист зі сторони адміністрації підприємства.

Здавалося би, ситуація повинна розвиватися в протилежному напрямку, адже звичайно роботодавець зацікавлений не в захисті, а в обмеженні прав найманих працівників - він скорочує їх, затримує видачу зарплати, часом і зменшуючи її і т.д. А працівники як і раніше шукають у нього захисту! Що стосується професійних союзів, що для того вони і створені, щоб допомагати трудящим у кризових ситуаціях, та в даній ролі вони рідко виступають.

Утім, керівники думають по-іншому. Більш третини профспілкових лідерів і дві третини директорів вважають себе захисниками працівників. У даному випадку в наявності переоцінка своєї ролі в сфері соціально-трудового захисту працівників як першої, так і другої категорій опитаних. Відповіді (опитування) працівників на аналогічні питання сильно відрізняються від відповідей адміністрації і профспілкових керівників.[15]

Цікаво й інше. Також більш третини голів профспілкових організацій з числа опитаних вважають, що працівників захищає адміністрація. Ще залишилися 25 відсотків які указали, що або працюючі самі себе захищають, або їх ніхто не захищає, або їх захищає мікроколектив (найближчі колеги по роботі).

З одного боку, такий розподіл відповідей означає, що профспілки усвідомлюють свій незначний вплив на підприємствах, що вони не мають належний авторитет. У даному випадку зрозуміло, чому майже половина опитаних працівників сподівається на захист керівника й адміністрації підприємства, оскільки за ними залишається пріоритет у прийнятті остаточних рішень у трудових суперечках.

З іншого боку, відповіді профлідерів говорять як про пасивність і небажання профспілок виступати на стороні працівників проти адміністрації, так і про прагнення перекласти захисні функції на роботодавців, що має інтереси, протилежні інтересам працівників. Недивним у цьому зв'язку виглядає і те, що частина голів профорганізацій вважає, начебто робітники самі себе захищають, думаючи, що іншої форми підтримки вони не потребують.

Більшість відповідей показує, що працівники як і раніше вбачають у профспілках розподільника соціальних благ, потім збільшення заробітної плати. Звертання ж за допомогою при рішенні трудових суперечок далеко не на першому місці.

Як і раніше на промислових підприємствах, в установах охорони здоров'я, науки профспілки активно обговорюють з адміністрацією питання продуктивності праці. І якщо в промисловості це майже з'ясовано, то незрозумілий вплив профспілок на продуктивність праці в бюджетній сфері, де навіть визначення її, як відомо, проблематично. Тому не дивно виглядає той факт, що захищеність працівників бюджетної сфери є одою з найнижчих у народному господарстві. Видно, значно простіше брати участь у господарських дискусіях, і при цьому не нести ніякої відповідальності.

Тим часом адміністрація найчастіше намагається самотужки вирішувати виробничі проблеми, одноосібно відповідаючи за наслідки своїх дій. Особливо це відноситься до приватних підприємств, де більшість керівників (більш 58 процентів) відзначили, що тільки директор і адміністрація несуть відповідальність за господарські невдачі.

Як показало обстеження, у даний час ні традиційні, ні знову утворені профспілки не володіють достатньою силою , щоб захистити працівників від зубожіння і правового нігілізму. Знову створені профспілкові групи звичайно складаються з кількох осіб, що залежать від волі “роботодавця”, і бояться втратити роботу. [16]

Профспілкові комітети домагаються деяких поступок з сторони адміністрацій підприємств для своїх членів, але роздрібний характер протестів не робить помітного впливу на покращення положення найманих працівників у України.

Та й взагалі про яку рівноправність соціальних партнерів може йти мова, якщо керівники підприємств лише на 8,5 відсотка вважають, що профспілка захищає їхніх працівників. Це знову підтверджує той факт, що керівництво підприємств не бачить в профспілках реальної сили, здатної їм протистояти. Директор на підприємстві - і роботодавець, і захисник інтересів найманих працівників одночасно. Під крилом “директорського захисту“ у багатьох працівників виникає страх залишитись без роботи що не дивно. Цей страх не дозволяє багатьом працівникам активно пручатися сваволі адміністрації і змушує погоджуватися з порушеннями їхніх трудових прав, що виявляються й у затримках заробітної плати, і в її зменшенні, і в погіршенні умов праці. Більшість працівників не готові до відстоювання своїх інтересів, вираженню своїх претензій до керівництва, тому що не мають необхідної інформації, як треба поводитися у випадку обмеження їхніх законних прав. Все той же страх втратити роботу не дозволяє працівникам вступати у відкриті конфлікти з адміністрацією. Навіть у випадках грубих порушень адміністрацією трудових прав тільки незначна частина працівників звертається в судові інстанції. Це говорить про безсиллі і трудовому безправ'ї працівників. А найчастіше вони і не знають своїх прав. Бувають випадки, коли на підприємствах складають колективні договори, а працівники не знайомі з їх змістом.

На підставі викладеного зовсім очевидно, що профспілкам країни пора чітко визначитися з приводу того, як вести себе у випадку сваволі з боку адміністрації, (найбільше це стосується приватних підприємств) і як захищати права й інтереси найманих працівників.

Висновки

Отже, після вище проаналізованого мною матеріалу, я б хотів зробити короткі висновки по даній темі курсової роботи.

По-перше, викликає тривогу той факт, що більшості наших співгромадян невідомі тонкості економічної політики, конституційних перетворень і т.д. Але зате на багатьох заводах і фабриках, у будь якому місті і на селі запитують, чому місяцями не платять зарплату, чому підприємство, яке випускає потрібну людям продукцію, зупиняється, чому держава не може захистити не тільки приватну власність, не тільки державну власність, що залишилася, але і саме життя громадян.

По-друге, на мою думку, на цьому явно несприятливому для роботи профспілок економічному і соціальному просторі особливо гостро стоїть питання про шляхи подальшого розвитку профспілкового руху в Україні, як одного з найбільших осередків працівників найманої праці в СНД.

Налагодження і зміцнення на новій основі міжнародних економічних зв'язків України робить необхідним установлення міцних зв'язків українських профспілок із профцентрами промислово розвинутих держав, розвитком контактів з Європейської конфедерацією профспілок, Міжнародною конфедерацією вільних профсоюзів, іншими міжнародними профспілковими організаціями. Кінцевим результатом такої взаємодії могло б стати повне членство в цих організаціях в інтересах єдності і міжнародної солідарності.

Професійні спілки беруть активну участь у роботі Міжнародної Організації праці.

Отже досить важливим є створення на базі закордонного досвіду єдиного банку даних по соціально-економічних питаннях, а також системи поширення даної інформації в профрух України.

Крім того, незважаючи на деякі позитивні результати, досягнуті у своїй діяльності профспілками і, зокрема, вкрай важливо, щоб держава розробила і прийняла програму підтримки діяльності професійних союзів, як це робиться в деяких розвитих країнах, наприклад у Швеції.

Так, профспілка будівельників Швеції - найбільша у країні. Вона

поєднує 160 тисяч членів (90 відсотків будівельників країни). 120 тисяч членів працює, 40 тисяч – пенсіонери 5 відсотків коштів , що знаходяться в касі по безробіттю профспілка одержує від держави. З цієї суми велика частина грошей витрачається на видання свого журналу, на пенсійний фонд і фонд страхування.

У перспективі роль профспілок буде неухильно зростати. Тому що, профспілки залишаються чи ледве не єдиним органом, що стоїть на захисті прав і інтересів працюючих. Єдине, що профспілкам необхідно уточнити свої завдання і задачі, удосконалювати методи роботи. Але починати треба не з чистої сторінки. Необхідно вивчати і брати до уваги уроки, пройдені профспілками інших країн світу, розвивати вже наявні в кожній членській організації паростки нового.

Профспілковий рух у України в теперішніх умовах тільки складається. Але очевидно, що якщо Україна буде розвиватися взявши за ідеал розвинуті країни Європи, та і профспілки будуть мати відповідні методи роботи з профспілками інших країн. Тому методи і досвід роботи профспілок інших країн представляють практичний інтерес.

Закінчуючи, я б хотів сказати, що в профспілок в нашій державі є майбутнє, але їм необхідно допомогти на законодавчому рівні.

Список використаних джерел:

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. Голос України, 2002 р. №12

2. Кодекс Законів про Працю України. – К.: Школа 2009. – 112с.

3. Закон України ”Про професійні спілки їх права і гарантії їх діяльності” від 15.09.1999 р. зі змінами та доповненнями від 03.03.2005 р. №2454 – IV.

4. Правове становище професійних спілок: сьогодення і перспективи / Право України. – №6, 1999 р. – с.106-109

5. Бабаскін А.Ю. Баранюк Ю.В. Дріжчана С.В. та ін.; За заг. ред. Хуторян Н. М. Трудове право України: Академ. курс: Підруч. – К.: Видавництво А.С.К., 2004 – 608 с.

6. Болотіна Н.Б., Чанишева Г.І. Трудове право України: Підручник / — 2-ге вид., стер. — К.: Т-во "Знання", КОО, 2001. - 559 с.

7. Гирич О.С. Трудове право: Курс лекцій: Для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: ТП Пресс, 2003. – 208 с.

8. Наровська К.Б., Пастухов В.П., Тищенко О.В., Чорноус С.М. Трудове право України: порядок ведення та оформлення кадрових документів: Навчальний посібник. – К.: Алерта, 2005. – 280 с.

9. Павлик П.М. Трудове право України: Навч. посіб. Для дистанційного навчання. За наук. ред. Малишевої Н.Р. – К.: Університет “Україна”, 2006. – 466с.

10. Пилипенко П.Д. Основи трудового права України: Курс лекцій. За ред. Доктора юридичних наук, професора. – 3-тє вид., виправл. І доп. – Львів: ”Манголія плюс”, 2004. – 238 с.

11. Пилипенко П.Д., Буряк В.Я., Козак З.Я. та ін.. Трудове право України: Навч. посібник для студ. юрид. спеціальностей вищих навчальних закладів . – К.:Видавничий Дім ”Ін Юре”, 2003. – 536 с.

12. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. – Х.: Фірма “Консум”, 1998. – 480с.

[1] Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. – Х.: Фірма “Консум”, 1998. – 480с.

[2] Гирич О.С. Трудове право: Курс лекцій: Для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: ТП Пресс, 2003. – 208 с.

[3] Пилипенко П.Д., Буряк В.Я., Козак З.Я. та ін.. Трудове право України: Навч. посібник для студ. юрид. спеціальностей вищих навчальних закладів . – К.:Видавничий Дім ”Ін Юре”, 2003. – 536 с.

[4] Кодекс Законів про Працю України. – К.: Школа 2009. – 112с.

[5] Конституція України від 28 червня 1996 р. Голос України, 2002 р. №12

[6] Кодекс Законів про Працю України. – К.: Школа 2009. – 112с.

[7] Павлик П.М. Трудове право України: Навч. посіб. Для дистанційного навчання. За наук. ред. Малишевої Н.Р. – К.: Університет “Україна”, 2006. – 466с.

[8] Наровська К.Б., Пастухов В.П., Тищенко О.В., Чорноус С.М. Трудове право України: порядок ведення та оформлення кадрових документів: Навчальний посібник. – К.: Алерта, 2005. – 280 с.

[9] Конституція України від 28 червня 1996 р. Голос України, 2002 р. №12

[10] Закон України ”Про професійні спілки їх права і гарантії їх діяльності” від 15.09.1999 р. зі змінами та доповненнями від 03.03.2005 р. №2454 – IV.

[11] . Пилипенко П.Д. Основи трудового права України: Курс лекцій. За ред. Доктора юридичних наук, професора. – 3-тє вид., виправл. І доп. – Львів: ”Манголія плюс”, 2004. – 238 с.

[12] Болотіна Н.Б., Чанишева Г.І. Трудове право України: Підручник — 2-ге вид., стер. — К.: Т-во "Знання", КОО, 2001. - 559 с.

[13] Закон України ”Про професійні спілки їх права і гарантії їх діяльності” від 15.09.1999 р. зі змінами та доповненнями від 03.03.2005 р. №2454 – IV.

[14] Пилипенко П.Д. Основи трудового права України: Курс лекцій. За ред. Доктора юридичних наук, професора. – 3-тє вид., виправл. І доп. – Львів: ”Манголія плюс”, 2004. – 238 с.

[15] Бабаскін А.Ю. Баранюк Ю.В. Дріжчана С.В. та ін.; За заг. ред. Хуторян Н. М. Трудове право України: Академ. курс: Підруч. – К.: Видавництво А.С.К., 2004 – 608 с.

[16] Правове становище професійних спілок: сьогодення і перспективи / Право України. – №6, 1999 р. – с.106-109