Зміст професійної діяльності судді

2. Зміст професійної діяльності судді

 

В літературі існує декілька підходів до розуміння “діяльності” взагалі. У філософії під діяльністю розуміють специфічний людський спосіб ставлення до світу, що являє собою процес, у ході якого людина відтворює і творчо перетворює природу, роблячи тим самим себе діяльним суб'єктом, а освоювані нею явища природи — об'єктом своєї діяльності. У психології це поняття характеризує функцію індивіда в процесі його взаємодії з навколишнім світом . При цьому людська діяльність може бути трудовою або нетрудовою. У трудовій діяльності психологи виділяють два логічно протилежні різновиди — професійну і непрофесійну.

Професійна діяльність серед різновидів соціальної діяльності посідає особливе місце як провідна, оскільки саме в ній людина повною мірою може задовольняти свої потреби і розкривати свої можливості. Професійну діяльність здійснює, як правило, вже відносно зріла людина, індивід, яка залучилася до певних соціальних умов і засвоїла деякі принципи соціальної гри, осягла певною мірою сенс і зміст соціальних відносин. У процесі цієї діяльності відбуваються формування цілісної особистості, залучення її до загальнолюдських культурних цінностей.

Усередині будь-якої професійної діяльності можливо провести диференціацію, в основі якої лежить поняття «спеціальність». Спеціальність визначає, встановлює специфічну сторону знань і навичок, їх особливість відносно конкретного виду діяльності.

За своєю суттю діяльність судді належить до юридичної спеціальності. Структурними елементами професійної діяльності судді є пізнавальна, моральна, комунікативна, організаційна і творча діяльності.

Пізнавальна діяльність спрямована на одержання знань про явища, предмети, властивості, дії. Особливість пізнавального процесу, здійснюваного суддею, полягає в тому, що об'єктами пізнання є події минулого, як правило, ті, що мають негативний характер, оскільки відображають результат неправомірної поведінки. Однак з цими подіями взаємопов’язані дуже важливі елементи сьогодення, встановлюючи які суддя виявляє їх зв'язки з минулими фактами і по цих зв'язках ретроспективно пізнає подію, що мала місце в минулому.

Наприклад, вихідним моментом для пізнавальної діяльності суду при розгляді цивільно-правових спорів є позовна заява з доданими до неї матеріалами. З них суддя одержує первинну інформацію по справі: про сутність конфлікту; осіб, зацікавлених у його вирішенні; надані суду докази. Істотним доповненням служить інформація, що одержується судом під час допиту сторін, вивчення їх пояснень до початку судового засідання. Завдяки всім цим даним, у тому числі і про осіб, які беруть участь у справі, суддя одержує не тільки вихідний доказовий матеріал, а й дані, що дозволяють йому визначити категорію справи, окреслити заходи процесуального забезпечення майбутнього судового процесу, а також спрогнозувати поведінку сторін у суді. Складовою частиною пізнавальної діяльності судді є прогнозування, тобто уявне моделювання розвитку процесу і результатів дій, а також планування майбутніх заходів.

Особливість судового пізнання при розгляді кримінальних справ полягає в тому, що в процесі оцінки доказів суддя значною мірою пов'язаний з результатами пізнавальної діяльності органів дізнання і досудового слідства, з тією версією, що одержала підтвердження в ході досудового слідства і закріплена в обвинувальному висновку. Саме висновки про явище, предмет, властивість, дії, сформульовані компетентними правоохоронними органами в державному обвинуваченні, стають предметом дослідження в ході судового розгляду справи.

Судове пізнання полягає в самостійному, новому дослідженні зібраних на досудовому слідстві, додатково поданих і витребуваних доказів з метою одержання знань про подію злочину, про винність або невинність підсудного і про інші факти, що мають правове значення для вирішення питання про відповідальність. Тому дуже важливо, щоб результати досудового слідства не справили вирішального впливу на процес сприйняття суддею висновків слідчого, доказів по справі, оскільки це може сформувати в нього обвинувальний ухил у підході до оцінки доказів, у цілому в основу його пізнавальної діяльності може бути покладений так званий “синдром загальної справи”.

Характерною рисою пізнавальної діяльності судді є сувора правова регламентація як самого процесу пізнання, так і його результатів. Саме вчинення регламентованих, документально фіксованих дій, за допомогою яких можна упевнитися в правильності отриманих знань і прийнятих рішень, — обов'язкова риса інформації, що одержується у процесі судового розгляду справи.

Наступна особливість пізнавальної діяльності судді полягає в тому, що процес пізнання, як правило, проводиться відкрито, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці, а також деяких випадків, що стосуються інтимних сторін життя людей (ст. 20 КПК, ст. 6 ЦПК, ст. 12 КАС). Гласність судового розгляду впливає на поведінку учасників процесу, на весь хід дослідження, оцінки доказів у суді.

Процес судового пізнання проходить при змаганні конфліктуючих сторін, що припускає подання різноманітної, неупорядкованої інформації чи навіть дезінформації. Тому пізнавальна діяльність судді пов'язана з оцінкою поданої інформації (доказів по справі) з погляду її допустимості, достатності і достовірності і полягає в правовій оцінці досліджуваних фактів і подій.

Певний вплив на процес встановлення істини в ході судового розгляду справляють закріплені в законодавстві принципи одноособового та колегіального розгляду кримінальних і цивільних справ при повній незалежності суддів і підпорядкування їх тільки закону (ст.ст. 17, 18 КПК, ст. 18 ЦПК, ст.ст. 23, 24 КАС), усного, безпосереднього судового розгляду (ст. 257 КПК, ст. 159 ЦПК), незмінності складу суду при розгляді справи (ст. 258 КПК, ст. 159 ЦПК, ст. 26 КАС).

Важливе психологічне значення цих принципів полягає в тому, що вони визначають ефективність і якість встановлення суддями обставин справи, на підставі яких можна винести законне і обґрунтоване рішення, створюють максимально сприятливі умови для судового розгляду, обмежуючи вплив різних негативних факторів на психічні пізнавальні процеси (виховання, увага, пам'ять, мислення), певною мірою нейтралізують упередження суддів у сприйнятті та оцінці тієї чи іншої інформації, що стосується справи, до особи окремих учасників процесу, несприятливий вплив на склад суду громадської думки, підтримуючи у суддів на належному рівні стан пізнавальної активності, рішучості і наполегливості в дослідженні доказів.

Моральна підструктура діяльності судді пов'язана з виконанням судом функції найвищої інстанції по відновленню справедливості, розгляду по суті будь-який правовий конфлікт. Дана діяльність судді має подвійний характер. З одного боку, вона додає певного авторитету особі, яка її здійснює. Так, відповідно до ст. 323 КПК України суддя оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, заснованим на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Тому, людина, яка претендує на заняття посади судді, повинна запитати в себе, чи в неї таке ж уявлення про справедливість як і в законодавця? Тільки за умови позитивної відповіді майбутній суддя зможе на належному професійному рівні здійснювати свої функції і бути тією авторитетною інстанцією, судження якої про справедливість у конкретній ситуації будуть загальнообов'язковим.

Крім того, при здійсненні своїх службових обов'язків судді доводиться зіштовхуватися з такими категоріями, як особлива жорстокість, образа особистої гідності тощо, усвідомити значення яких неможливо без звернення до норм моралі. Наведені, поняття закріплені в законі, наприклад, як ознаки деяких видів злочинів, і без уміння визначити, що розуміється під цими ознаками, суддя буде не в змозі дати правильну юридичну оцінку (кваліфікацію) дій особи, яка вчинила злочин, і призначити їй справедливе покарання.

З іншого боку, специфіка статусу судді передбачає бездоганну поведінку, як під час виконання функціональних обов'язків, так і в приватному житті. Обов'язок самих суддів — не підкорятися, протистояти зовнішнім впливам, керуватися при розгляді справ своїм переконанням і голосом совісті, твердо дотримуватися моральних принципів, мати чималу громадянську мужність, правильно розуміти завдання суду і свої професійні обов'язки. Тільки стійкий, принциповий при виконанні своїх функцій суддя має як юридичне, так і моральне право судити інших. Людина, чия поведінка в приватному житті не узгоджується з загальновизнаними нормами моралі, не має права судити, оцінювати поведінку інших людей.

Комунікативна підструктура діяльності судді відображає правовідносини, що виникають у ході судового розгляду справ, а також міжособистісні комунікативні відносини, що складаються з колегами по роботі, співробітниками інших державних органів, громадянами. Тобто, дана підструктура включає всі види зв'язків, спілкування судді в процесі цієї діяльності. Можна виділити такі функції комунікативної діяльності судді, як інформаційна, інтерактивна і реляційна.

Інформаційна функція полягає в обміні інформацією (або в її прийомі -передачі) між суддею і учасниками процесу, колегами по роботі, іншими особами. Найбільш яскраво дана функція комунікативної підструктури професійної діяльності судді реалізується в судовому слідстві, особливо при проведенні судового допиту.

При реалізації інформаційної функції суддя не повинен перетворювати учасника спілкування на об'єкт пізнання, навпаки, йому необхідно бути зорієнтованим на співрозмовника як суб'єкта. Суддя зобов'язаний проявляти повагу до людської гідності свого опонента, зацікавленість у спілкуванні з ним, зовні виявляти віру в правдивість тієї інформації, що виходить від нього, причому незалежно від того, свідок він чи підсудний. Навіть у тих випадках, коли в судді є підстава сумніватися в правдивості допитуваного, сумніви не повинні бути висловлені.

Інтерактивна функція, на відміну від інформаційної, полягає в регуляції поведінки і безпосередній організації суддею спільної діяльності учасників судового процесу, колег по роботі, інших посадових осіб і громадян під час спілкування. Виділення даної функції в першу чергу пов'язане з тим, що комунікативна діяльність судді полягає не тільки в обміні якою-небудь інформацією, а й в організації спільних дій. Так, наприклад, попередній розгляд кримінальної справи здійснюється суддею одноособово з обов'язковою участю прокурора (ст. 240 КПК).

Крім того, прийняття суддею того чи іншого рішення потребує від інших осіб вчинення конкретних дій. Можна сказати, що поведінка судді впливає на рішення, поведінку тих чи інших осіб, починаючи від слідчого, прокурора, начальника слідчого ізолятора і закінчуючи секретарем судового засідання та завідувачем секретаріату суду.

Однак слід вказати на взаємну стимуляцію і корекцію поведінки. Так, відповідно до ст. 237 КПК у процесі попереднього розгляду справи саме за клопотанням прокурора, обвинуваченого або його захисника, законного представника, потерпілого або його представника суддя з'ясовує питання про те, чи немає підстав для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб; за клопотанням прокурора, потерпілого або його представника суддя з'ясовує питання про те, чи немає підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за статтею Кримінального кодексу, що передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин, чи для пред'явлення йому обвинувачення, яке до цього часу не було пред'явлено.

Інтерактивна функція комунікативної діяльності проявляється не тільки в процесі виконання суддею виключно професійних функцій, а й при міжособистісному спілкуванні зі своїми колегами, співробітниками суду.

З досліджуваною функцією пов'язано багато явищ, характерних для спільної діяльності: сумісність людей, наслідування, переконання. Так, у процесі спілкування з колегами полегшується засвоєння суддею позитивного досвіду, вдосконалюється його діяльність, створюються сприятливіші умови для нормальної роботи всіх працівників суду і належного спілкування їх із громадянами. Процес регуляції поведінки суддів у колективі призводить до перетворення цього колективу на єдиного суб'єкта діяльності. Тому вміння судді спілкуватися з оточуючими у своїй професійній діяльності має велике значення для оцінки її ефективності.

Реляційна функція комунікативної діяльності пов'язана з регуляцією емоційної сфери судді. Весь спектр специфічних людських емоцій виникає і розвивається в умовах спілкування людей. Саме ця функція найяскравіше характеризує суддю не тільки як посадову особу судової влади, а й як людину, здатну переживати, співчувати, радіти і засмучуватися.

Як показали психологічні дослідження, емоції впливають на пізнавальні процеси, на оцінку людей і подій. Однак однією з процесуальних гарантій справедливого правосуддя є неупередженість суду. Така особливість суддівської діяльності потребує від судді вміння зберігати на належному рівні самоконтроль за своїм емоційним станом, настроєм, поведінкою, особливо в процесі спілкування з оточуючими його людьми, учасниками процесу, колегами по роботі. Ніщо, в тому числі і його особистісні якості, не повинно викликати в громадян сумнів у його об'єктивності, справедливості і неупередженості у відправленні правосуддя.

Український законодавець закріпив правило, згідно з яким суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для виконання сторонами їх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав (ст. 16 КПК). Разом з тим, КПК України передбачив обставини, що виключають участь судді в розгляді справи (ст. 54), а також закріпив недопустимість повторної участі судді в розгляді справи (ст. 55). Саме з огляду на можливу зацікавленість судді в результаті справи або його упередженість, що може породжуватися якими-небудь обставинами конкретної справи, кримінально-процесуальне законодавство передбачило інститут відводу судді з ініціативи учасників процесу або з ініціативи самого судді (ст. ст. 56, 57 КПК та відповідні норми інших процесуальних кодексів).

Крім того, особливість діяльності судді характеризується схильністю до впливу широкого спектра стресових факторів. Основні з них:

1) необхідність ухвалення відповідального рішення — суддя вирішує долі людей. При цьому він піддається емоційному тиску, перш ніж буде винесено всебічно виважене і об'єктивне рішення по справі;

2) значні фізичні і психічні навантаження через велику кількість справ, що знаходяться у провадженні. Це вимагає колосальної напруги інтелектуальної та емоційної сфер;

3) аритмічність праці судді.

Ця особливість діяльності судді повинна бути врахована при доборі кадрів на посади носіїв судової влади.

Таким чином, комунікативна підструктура професійної діяльності судді актуалізує відносини, що випливають як із функціональних повноважень носія судової влади, так і індивідуально-психологічних особливостей, якостей окремих суддів. Тому здатність судді встановлювати міжособистісні (психологічні) контакти з різними учасниками спілкування, комунікативна компетентність є якостями, що значною мірою впливають на ефективність функціонування судової влади в цілому, одними з найважливіших елементів його професійної придатності.

Організаційна підструктура діяльності безпосередньо випливає з функціональної ролі судді і пов'язана з взаємодією судді з іншими органами, посадовими особами, громадянами в процесі відновлення справедливості. Даний вид діяльності реалізується при здійсненні суддею:

а) правосуддя;

б) процесуальних дій і організаційних заходів, спрямованих на забезпечення розгляду справи;

в) контролю за своєчасним зверненням до виконання судових рішень, винесених за його участю;

г) інших передбачених законом повноважень.

Особливість організаційної діяльності судді полягає в тому, що, по-перше, вона спрямована на впорядкування проведення судових дій при здійсненні усіх видів діяльності судді; по-друге, вона суворо нормативно врегульована законом, який визначає її обсяг і характер; і по-третє, рішення, прийняте суддею, породжує в осіб, яким воно адресовано, певні обов'язки щодо його виконання.

Залежно від спрямованості організаційної діяльності судді, в ній можна виділити об'єктивну і суб'єктивну сторони. Об'єктивна сторона пов'язана, в першу чергу, з тим, що закон поклав на головуючого в судовому засіданні суддю обов'язок по керівництву судовим засіданням — направляти хід судового розгляду у напрямку забезпечення здійснення сторонами своїх прав, усуваючи все те, що не стосується розглядуваної справи.

Зміст цієї діяльності становлять різні процесуальні дії і організаційні заходи, спрямовані на створення і підтримання належних умов для належного вирішення справи, зокрема, забезпечення присутності на судовому засіданні всіх викликаних у справі осіб, давання судових доручень, доставляння речових доказів, застосування технічних засобів і створення належної обстановки для проведення огляду, впізнання, судового експерименту тощо, своєчасне звернення рішення до виконання і контроль за його виконанням. Усі законні розпорядження судді є обов'язковими для тих осіб, кому вони адресовані, в іншому разі закон передбачає можливість застосування до порушника певних санкцій.

Суб'єктивна сторона організаційної діяльності пов'язана із самоорганізацією праці суддею, включає дотримання встановленого організаційного порядку роботи, раціональне використання робочого часу, дотримання графіка судових засідань, індивідуальне планування роботи і самоконтроль за її здійсненням.

Творча підструктура посідає істотне місце в діяльності судді в цілому. Специфіка праці судді полягає в тому, що йому доводиться мати справи з різноманітними життєвими ситуаціями, долями різних людей, що вимагає нестандартного, індивідуального, творчого підходу до розв’язання правового конфлікту на підставі юридичної норми. Разом з тим, до якої б галузі права і до якого структурного типу не належала юридична норма, за способом прояву вона є абстрактною, загальною і типізуючою порівняно з її унікальним, конкретним, одноразовим проявом. Завдання ж судді — відшукати в одиничності та індивідуальності юридичного випадку загальність, абстрактність і типовість юридичного правила, створити спільну єдність загального, абстрактного і конкретного. Однак при розгляді правового спору суддя може зіштовхнутися з двома ситуаціями.

По-перше, випадок, що підлягає розгляду, регламентується чинним правом. При цьому норма може містити три варіанти рішень:

1) однозначне;

2) декілька альтернативних;

3) однозначно не визначених.

По-друге, випадок, що підлягає розгляду, правом не регламентовано. Таким чином, особливість побудови правових норм і завдань, що поставлені перед суддею, передбачає необхідність застосування суддівської творчості.

Отже, творчість — це процес створення суб'єктивного нового, заснований на здатності породжувати оригінальні ідеї і використовувати нестандартні способи діяльності. Суддівська творчість має внутрішню і зовнішню сторони. Зовнішнім її атрибутом можна вважати індивідуальний стиль діяльності, що являє собою стійку систему способів поведінки судді.

Стиль поведінки обирається суддею самостійно і залежить від складу його індивідуальних якостей. При цьому на ефективність вирішення поставлених перед суддею завдань впливає не перелік певних особистісних якостей як такий, а скоріше їх взаємодія, структура, оскільки недостатній розвиток будь-якої окремої якості у конкретного судді не означає його нездатність узагалі здійснювати правосуддя. Воно може компенсуватися іншими якостями і здібностями особистості. Саме феноменом компенсації можна пояснити високі результати в роботі багатьох суддів, наділених різною мірою тими чи іншими професійно важливими якостями, властивостями особистості, що додають настільки несхожий характер їх стилю діяльності.

Внутрішню сторону суддівської творчості складає процес ухвалення рішення. Як відомо, вибір найкращого варіанта поведінки по конкретній справі визначається певною процесуальною формою, що передбачена в законодавстві у вигляді конкретних рішень по справі, ухвал, постанов, вироків.

Можна виділити дві ситуації, у яких може відбуватися процес пошуку суддею правильного рішення. Перша пов'язана з упевненістю судді у достовірності і достатності наявної в нього інформації для ухвалення правильного рішення. Суддівська творчість мінімізована, оскільки у своїй основі має той чи інший алгоритм побудови логічних операцій, дотримання передбачених законом процедур, виконавши які можна дійти до якогось однозначного висновку і прийняти рішення. У даному випадку процес пошуку правильного рішення полягатиме насамперед в активізації вербально-логічного мислення, що застосовує наявні в пам'яті ті чи інші правові знання, з позицій яких оцінюватиметься конкретна ситуація: наскільки складові елементи (ознаки) даного правового конфлікту відповідають змісту конкретної правової норми. У разі їх повної відповідності суддею виноситься рішення, що являє собою різновид так званих раціональних рішень.

Висновки

 

Можливість ухвалення незаконного і необґрунтованого рішення пов'язана в основному з недостатньою кваліфікацією, компетентністю судді. Друга причина пов'язана з недостатністю у судді інформації, необхідної для ухвалення рішення. Суддівська творчість максимальна і спрямована на одержання й оцінку інформації в необхідному обсязі для ухвалення рішення.

У цьому випадку можна виділити три етапи ухвалення рішення:

1) усвідомлення нестачі інформації для ідентифікації конкретної ситуації з певною правовою нормою, що передбачає певний варіант поведінки;

2) пошук варіантів поведінки, спрямованих на одержання необхідної інформації;

3) одержання й оцінка даних з погляду їх достовірності і достатності для ухвалення справедливого рішення.

Перешкодою для ухвалення правильного рішення в даному випадку може служити психологічна установка судді, а також різного роду психічні стани особистості, наприклад, сумнів в момент прийняття рішення по справі, втома, психічна перенапруженість (стрес) та ін. Суддівська творчість у цьому разі передбачає високу професійну майстерність, прояв професійно значущих здібностей, досвіду.

Багатогранність діяльності судді вимагає наявності у людини, яка обіймає цю посаду, певних якостей і здібностей, особистісних властивостей, оцінка яких і дає можливість оцінити профпридатність до судової діяльності.

Список літератури

1.Організація судових та правоохоронних органів: Навч. Посібник/ за ред. І.Є. Марочкіна, Н.В. Сибільової, О.М. Толочка.- Харків, 2009.

2. Організація судочинства в Україні (під заг. ред. Лавріновича)- К., вид. МЮ, 2008.

3.Халдеев Л.С. судья в уголовном процессе.- М., 2008.

4. Жилин Г.А. Судья в гражданском процессе.-М., 2009.

5.Бринцев В.Д. Організаційне забезпечення діяльності судів на регіональному рівні.- Київ., 2007.

6. Тимчасова Інструкція з діловодства в місцевому загальному суді // Офіційний Вісник України - 2005.- № 13, ст.. 694.