Визволення Запорізької області від окупації в 1943р. – на початку 1944р

3. Визволення Запорізької області від окупації в 1943р. – на початку 1944р.

7 січня 1943 фашисти стратили в м. Дніпропетровську М.А. Крайсвіттнєго, його дружину і 16-річного сина, а також В.Ф. Гнєздилова. Після жорстоких катувань інших арештованих відправили в концтабір Бухенвальд. Однак розвідувальна робота в місті не припинилося. З січня 1943 р. кілька розвідників передавали по радіо на велику землю потрібні відомості аж до звільнення Запоріжжя.

Заступником командира групи був А.І. Гиря, начальником штабу – інженер-будівельник Л.В. Вайнер. У групу входило близько 40 чоловік, в основному комуністи заводу "Запоріжсталь". Підпільники розгорнули підривну диверсійну роботу в Шостому і Тринадцятому робочі з селищах, на Вознесенці, Запоріжжя-Лівому, Зеленому Яру, Верхній Хортиці, в Софіївці, Василівці.

Спираючись на підтримку радянських патріотів, підпільники вели серед населення антифашистську агітацію, розповсюджували прийняті по радіо зведення Радінформбюро, а також видрукувані на ротаторі листівки, Влаштовували Деверс на підприємствах, зокрема, зірвали пуск відновлюваної домни, Звільняли військовополонених червоноармійців, збирали і ховали зброю. З наближенням фронту в 1943р. підпільники почали підготовку до збройного повстання, однак, діяли не завжди обережно. 28 червня гітлерівці заарештували 58 осіб, знайшли багато зброї, боєприпасів, два радіоприймачі, друкарську машинку, листівки. Велику частину арештованих гітлерівці розстріляли у вересні 1943 р., за місяць до звільнення міста, інших відправили в концтабори.

До початку 1943р. організація об'єднувало понад 70 чоловік. За рішенням "Ревкому" бойові підпільні групи навесні 1943р. здійснювали диверсії на паровозоремонтному, алюмінієвому та інших заводах, на транспорті, виводили з ладу верстати, засипали пісок у букси паровозів і вагонів. Підпільники активно протидіяли ворожій пропаганді шляхом виведення з ладу радіотрансформаторів і всього міського радіовузла, поширення листівок і зведень Радінформбюро. Окрема група займалася звільненням військовополонених з табору через підставних родичів, а коли гітлерівці посилили контроль і охорону табору, влаштовувала втечі військовополонених. "Ревком" перешкоджав викраденню молоді на каторжні роботи до Німеччини. Підпільники Т.С. Жорнікова і М.Л.. Михайлов, що працювали на біржі праці, заплутували облік працездатного населення, а лікар А.В. Земляний забезпечував юнаків і дівчат довідками про непрацездатність. З самого початку своєї діяльності підпільники готувалися до збройного виступу - добивали зброю і боєприпаси, розроблялися план дій. Однак здійснити його їм не вдалося. У березні 1943р. гестапівці заарештували, а потім знищили більше 50 людей, т.ч. Л.Л. Ачкасова і Б.І. Миронова. Інші підпільники таємно з міста і повернулися вже з частинами Червоної армії.

Підпільники здійснюючи диверсії, псували обладнання, електролізні ванни, ховали від німців кольорові метали, інструменти, карбюратори, заливали у відремонтовані мотори кислоту. Група здійснювала також ряд диверсій на каменедробильному заводі. Інша патріотична група здійснюються диверсії на транспорті. Вона пошкоджувала залізничні колії, підривала вагони, завантажені військовою технікою ворога, підпалила паровоз на станції Запоріжжя-Ліве і будинок на Шостому селищі, де розміщалася служба німецької військової частини.

На станції Запоріжжя-ІІ діяла ще одна підпільна група залізничників, яка саботувала ремонт рухомого складу, виводила з ладу паровози і вагони. У вересні 1943р. її члени об'єдналися з підпільниками алюмінієвого заводу, а незабаром до них приєдналася група А.І. Яремич, що раніше входила до "Ревком" і діюча в таборі військовополонених (у березні 1943р. Вона уціліла). З цих трьох організацій був створений партизанський загін № 17 ім. Чапаєва. З наближенням у вересні 1943р. фронту командування загону прийняло рішення виступити зі зброєю в руках проти окупантів 10 жовтня 1943р. Місцем збору воно обрало тунелі алюмінієвого заводу. Сюди зносилися зброя, боєприпаси та продукти харчування. Підпільники передали 60-ї гвардійської дивізії відомості про зосередження танків і розташування ворожих складів. До моменту виступу в тунелях зібралося близько 500 чоловік. 10 жовтня гітлерівці, виявивши скупчення людей, почали виганяти їх звідти димом. Рятувалися від задухи людей тут же розстрілювали. У той лінь карателі вбили 24 людини, у т. ч. чотирьох дітей. Бійці загону надали гітлерівцям стійкий опір. Відстрілюючись, вони відтягли на себе кілька підрозділом ворога і цим надали допомогу наступавшим частинам Червоної армії.

23-25 вересня почалося форсування Дніпра між Дніпропетровськом і Запоріжжям. Радянські воїни, що просувалися на запорізькому напрямку, зустріли запеклий опір фашистів, що створили укріплений Запорозьке плацдарм довжиною близько 40 км і глибиною до 20 км. Гітлерівці зосередили тут 35 тис. солдатів і офіцерів, близько 600 гармат і мінометів, 200 танків і штурмових гармат. 10 жовтня 1943р. війська лівого крила Південно-Західного фронту (командуючий генерал Р.Я. Малиновський) у складі трьох і двох корпусів перейшли в наступ. Ударне угруповання фронту підтримувала 17-я повітряна армія, якою командував генерал В.А. Судець.

Протягом чотирьох днів йшли завзяті бої. Вночі 13 жовтня радянські війська прорвали ворожу оборону і ввірвалися в Запоріжжі. 14 жовтня вони повністю очистили лівобережну частину міста. У боях за місто фашисти втратили убитими близько 23 тис. солдатів і офіцерів, 160 танків і самохідних гармат, 430 гармат, мінометів і багато іншої техніки.

Першими з півдня прорвалися танкісти 39-ї танкової бригади з бійцями 59-ї гвардійської стрілецької дивізії. Танк лейтенанта Н.Л. Яценко, підбивши чотири ворожі машини, знищивши кілька вогневих точок і болем сотні гітлерівців, опанував мостом через річку Московку.

Коли він, підбитий фашистами, Загорівся, важко поранені воїни вели вогонь до останньої хвилини. За виявлену мужність і військову доблесть І.Л. Яценко посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Звільнена від фашистів лівобережна частина міста представляла собою суцільні руїни. Особливо постраждали підприємства чорної і кольорової металургії. Будинки мартенівського і прокатних цехів "Запоріжсталі" були підірвані, доменні печі зруйновані, з під'їзних залізничних шляхів зняті рейки. Попіл і купи руїн залишилися на місці коксохімічного, вогнетривкого, магнієвого та інших заводів. Збиток, нанесений німецько-фашистські загарбниками тільки заводам "Запоріжсталь", "Дніпропецсталь" і феросплавному. склав 2663 млн. рублів. Втрати житлового фонду "Запоріжсталі" склали 98 відсотків. Окупанти знищили в Запоріжжі 126 підприємств, зруйнували 900 тис. кв. м житлової площі, тобто. третини всієї житлової площі міста, повністю зруйнували комунально-побутові підприємства, міський транспорт, культурно-освітні заклади, школи, інститути та ін Місто залишилося без води і світла. підірвані, доменні печі зруйновані, з під'їзних залізничних шляхів зняті рейки. Попіл і купи руїн залишилися на місці коксохімічного, вогнетривкого, магнієвого та інших заводів. Збиток, нанесений німецько-фашистськими загарбниками тільки заводам "Запоріжсталь", "Дніпроспецсталь" і феросплавному, склав 2663 млн. рублів. Втрати житлового фонду "Запоріжсталі" склали 98 відсотків. Окупанти знищили в Запоріжжі 126 підприємств, зруйнували 900 тис. кв. м житлової площі, тобто дві третини всієї житлової площі міста, повністю зруйнували комунально-побутові підприємства, міський транспорт, культурно-просвітницькі установи, школи, інститути та ін. Місто залишилося без води і світла.

Відразу ж після звільнення трудящі приступили до відновлення міста. Але якийсь час (жовтень - грудень 1943 р.) нормалізація життя в ньому і відродження зруйнованого господарства ускладнювалися тим, що лінія фронту все ще проходила через Запоріжжя. Розгромлені на лівобережжя, гітлерівці зміцнилися на правому березі Дніпра і піддавали місто артилерійському обстрілу. Радянські воїни зробили все можливе, щоб не допустити повного знищення Дніпрогесу імені В. І. Леніна. Перед частинами 12-ї армії було поставлено завдання - взяти острів Хортиця, захопити плацдарм на правому березі Дніпра на північ від міста і перешкодити фашистам підірвати греблю Дніпрогесу. У ніч з 25 на 26 жовтня 1943 р. 60-я, 203-я, 244-а гвардійські стрілецькі дивізії форсували Дніпро біля греблі ГЕС, захопивши плацдарм на правому березі. Протягом місяця йшли кровопролитні бої. Наприкінці листопада 1943 р. війська 6-ї армії форсували Дніпро в районі села Розумівки. Лише під загрозою оточення в ніч з 29 на 30 грудня 1943 р. ворог відступив.

Ще в жовтні 1943 року фашистам вдалося підірвати будівлю станції. Знищити греблю їм перешкодили радянські розвідники і сапери. Командування фронтом доручило врятувати греблю воїнам двісті третьої, 244-й дивізій, 19-го окремого гвардійського батальйону мінерів. Виявити та знешкодити провід, що веде до вибухівки, зголосилися добровольці - гвардії молодший лейтенант М.Г. Курузов, гвардії сержант Н.X. Ямалов, гвардії рядові П.А. Стародубов, А. Шабанов, В.Д. Алуев та ін. Під командуванням гвардії капітана М.А. Сошинський вони, долаючи неймовірні труднощі, під безперервним прицільним вогнем ворога, виконали завдання командування, врятували греблю гідростанції від повного руйнування. За цей подвиг учасники операції удостоєні високих урядових нагород.

Для увічнення пам'яті радянських воїнів, загиблих в боях за греблю, на могилі Невідомого солдата біля головного входу в гідростанцію споруджений пам'ятник. Сотні радянських воїнів за мужність, проявлену при форсуванні Дніпра, були нагороджені орденами і медалями СРСР, а 100 з них удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Командирам-866-го винищувального авіаполку П. М. Іванову, авіаційної ескадрильї гвардії старшому лейтенанту І.Н. Ситов, командиру роти, старшому лейтенанту В.І. Істоміна; групі розвідників - гвардії лейтенанту К.Є. Парамонову, старшому сержанту П.І. Галяткіну; рядовим - К.Т. Великому, В.В. Колосову, С.М. Смоленському це високе звання присвоєно посмертно. Іменами героїв П. М. Іванова, К.Є. Парамонова і В.І. Істоміна названі вулиці міста.

На фронтах Великої Вітчизняної війни мужньо боролися десятки тисяч запорожців. Їх ратні подвиги високо оцінила Вітчизна. Героями Радянського Союзу стали 12 вихованців Запорізького аероклубу. Одному з них, майору винищувальної авіації П.А. Бринько, вже на 20-й день війни за винятковий героїзм у повітряних боях з ворогом першому серед запорожців присвоєно це почесне звання. За два місяці війни він збив 15 ворожих літаків. 14 вересня 1941 П.А. Бринько загинув у нерівному повітряному бою, захищаючи небо Ленінграда. Його ім'ям названо одну з вулиць у цьому місті. На початку війни звання Героя Радянського Союзу був удостоєний (посмертно) і командир стрілецького полку майор Г.В. Міклі. При обороні одного з західних ділянок державного кордону СРСР полк під його командуванням, стримуючи переважаючі сили ворога, знищив 72 танка, 928 гітлерівських солдатів і офіцерів, багато різної техніки.

Героєм Радянського Союзу став вихованець запорізького комсомолу В.П. Бабков, що відрізнився в повітряних боях під Сталінградом. Він здійснив 450 бойових вильотів і знищив 23 ворожих літака. Підполковник авіації С.І. Маковський, що зробив 216 бойових вильотів і збив 37 ворожих літаків, в одному з повітряних боїв, ризикуючи життям, врятував лейтенанта В.Г.. Кузнєцова, який на підбитому "яструбки" змушений був приземлитися в тилу ворога. С.І. Маковський посадив свій одномісний "ЯК" поруч з підбитим, узяв товариша і, злетівши на очах у фашистів, повернувся на свій аеродром. У 1944р. йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Цього високого звання удостоєні також командир танкового батальйону майор А.Т. Удовиченко, батальйон якого звільнив у Білорусії і Литві 170 населених пунктів, знищивши безліч техніки і живої сили ворога; єфрейтор-зв'язківець М.Л. Воїнів, що забезпечив під ураганним вогнем противника безперебійний зв'язок із захопленого Розумовського плацдарму; командир партизанського з'єднання І.І. Копьонкін; капітан Г.І. Несмашний, що здійснив 166 нічних вильотів для бомбардування ворожих тилів, під час яких знищив багато живої сили і техніки ворога.

Ім'я В.А. Судця, колишнього слюсаря заводу "Комунар", особливо дорого запорожцям. Він був начальником військового гарнізону до війни, очолював оборону міста в перші дні війни, а в жовтні 1943 р. звільняв Запоріжжя, командуючи 17-й повітряною армією. Згодом він став маршалом авіації, удостоєний звання Героя Радянського Союзу, має 11 бойових орденів і багато медалей.

Вихованець запорізького комсомолу В.І. Кияшко не дожив до Дня Перемоги. Артилерист, старший сержант, він під час запеклого бою на підступах до Берліна був смертельно поранений у голову, але не залишив поле бою до останнього подиху. Звання Героя Радянського Союзу йому присвоєно посмертно. Школа № 59, в якій навчався В.І. Кияшко, а також одна з вулиць у правобережній частині міста названі його ім'ям.

Повними кавалерами ордена Слави стали запорожці гвардії старшина П.Я. Мусійченко - командир відділення саперів-розвідників і старший сержант С.Д. Долговец - командир артилерійської гармати, що почав війну в Запоріжжі у зенітній охорони Дніпрогесу (тут бойовий розрахунок його зенітки збив "юнкері" ) і закінчив її на вулицях Берліна. Повернувшись з перемогою в Запоріжжі, обидва ветерана трудилися до відходу на пенсію: перший - слюсарем механічного заводу, другий - токарем дослідного заводу. У боях з фашистами прославив себе колишній працівник "Запоріжсталі" І.К. Валюта. Вивезений гітлерівцями на примусові роботи до Німеччини, він утік, дістався до Словаччини. Ставши командиром словацького партизанського з'єднання ім. Чапаєва, Валюта протягом 1943-1944рр. брав участь у багатьох боях з ворогом, нагороджений знаком "Зірка чехословацьких партизан".

Запорожці свято шанують пам'ять радянських воїнів, що загинули смертю героїв у битвах за їхнє місто. У Запоріжжі є понад 40 пам'яток, в т. ч. меморіальний комплекс на братській могилі солдатів і офіцерів, загиблих при форсуванні Дніпра в районі Дніпрогесу, а також пам'ятник воїнам, які форсували Дніпро на південь від міста; військове меморіальне кладовище, алея Слави; пам'ятники робочим, загиблим під час Великої Вітчизняної війни.

4. Увічнення подій Другої світової війни в Запорізькому краї

Наші архітектори міста, здалеку зробили послання в майбутнє з минулого. Вони не забули не про загиблих на війні, ні жінок які чикали і сподівалися на краще ...

На приклад не забули і льотчиків які боролись з німецькими загарбниками. Пам’ятник встановили на честь радянських льотчиків, які обороняли Запорізьке небо і звільняли наше місто під час Великої Вітчизняної війни.

Про встановлення пам'ятника радянським льотчикам в 74 році повідомили лише 2 місцеві газети - Комсомолець Запоріжжя та Запорізька правда. Обидві статті присвячені героїчним подвигам авіаторів восьмий і сімнадцятий повітряної армії, які захищали Запоріжжя в 41 і звільняли його в 43 році. Тоді в 74-м на бульварі Шевченка поставили МІГ19, літак, який стали випускати лише на початку 50-х років. Як розповіли ветерани, тоді просто не було літака військового зразка. Старий МІГ 19 привезли з навчальної частини аеродрому військової школи "Мокре". Саме ж місце встановлення пам'ятника - перетин бульвару Шевченка і вулиці Перемоги також не має історичного значення, кажуть фахівці.

Лариса Малихіна, співробітник обласної інспекції з охорони пам'яток:

«Це спільний проект забудови міста і він вписався, було місце, а потрібно було місця багато, щоб видно був цей пам'ятник». Літак МІГ19, який поставили на постаменті, не літав під час другої світової, а тому, пам'ятник який назвали військовим не давав спокою ветеранам. І саме на їх прохання в 1997 році був встановлений літак, який ми бачимо сьогодні. Його збирали з деталей різних літаків військових років і, за словами фахівців, цей макет є точна копія літака ЛА 5, на яких літали радянські льотчики у другій світовій. До речі, цікавий факт. Пофарбували його тоді в сіро-блакитний колір. Однак ветеранам це не сподобалося - нагадував колір німецьких винищувачів "Мессершмитів". І після численних прохань і звернень до міської влади, його все ж перефарбували. Коли поставили літак оновили плити і додали кількість прізвищ загиблих льотчиків. Зараз їх налічується 225. До речі, список загиблих авіаторів поповнюється до сих пір, завдяки пошуковим групам і роботі істориків в архівах. Сьогодні цей монумент також під загрозою, адже він увійшов до списку пам'яток, які запропоновані до визначення їх історико-культурної цінності. Проте в запорізькій інспекції з охорони пам'яток запевняють, крім вандалів пам'ятника нічого не загрожує і він повинен простояти ще дуже довго.

Лариса Малихіна, співробітник обласної інспекції з охорони пам'яток:

«Виходячи з того, що попередніх пам'ятник простояв 25 років точно, то цей я думаю простоїть не менше. Але це якщо ставлення наше з вами і міста в тому числі буде нормальним ».

У 1960 р. у Запоріжжі на площі Радянській було встановлено пам’ятник героям-танкістам – танк Т-34 на високому гранітному постаменті. Одна з вулиць міста названа іменем М. Яценка. Танк лейтенанта Миколи Яценка першим прорвався до міста, екіпаж танку знищив 4 ворожих танки, кілька вогневих точок, понад 100 гітлерівців, захопив міст через р. Мокру Московку. Важко поранені танкісти до останньої хвилини вели вогонь по гітлерівцям. За проявлену мужність М. Яценку посмертно було присвоєне звання Героя Радянського Союзу.

А скільки вулиць нашого міста названо в честь цих героїчних чоловіків. Наприклад одна з таких названа на честь вул. Баранова - Баранов Василь Андрійович - командир мотострілецького батальйону 1-ї гвардійської механізованої бригади 1-го гвардійського механізованого корпусу 4-ї гвардійської армії 3-го Українського фронту, гвардії капітан.

Ще одна вул. Бірюзова - Бірюзов Сергій Семенович, Головнокомандувач військами ППО країни, заступник міністра оборони СРСР, Маршал Радянського Союзу. Ще одна людина яка відповідала про безпеку громадян СРСР.

Та наші архітектори не забули тих які підтримували, та виряджали у тяжку дорогу. Для когось ця дорога закінчувалась швидко, а для когось винагородою. Про цю нагороду вони мріяли у снах та коли помирали... Вони мріяли побачити очі матері. Ці очі були самою великою нагородою для любого солдата. Тому на честь матері у місті Запоріжжі.

Пам'ятник «Скорботної матері»

Пам'ятник побудували в 1975 році, його автором став радянський скульптор Володимир Дубінін. Він присвячений пам'яті офіцерів і солдатів Радянської Армії. Там поховані майже півтори тисячі загиблих у Великій Вітчизняній війні солдатів, тому він і отримав назву пам'ятника «Скорботній матері». Біля нього вже майже тридцять років горить вічний вогонь і щорічно збираються ветерани Великої Вітчизняної війни.

Ця скорботна жінка охороняє вічний сон своїх синів.