Випробування гум до дії роздирання, ударного навантаження та тертя

Випробування гум до дії роздирання, ударного навантаження та тертя

 

Вступ

Тема реферату з дисципліни «Контроль якості полімерних матеріалів» «Випробування гум до дії роздирання, ударного навантаження та тертя».

Дисципліна «Контроль якості полімерних матеріалів» дає знання про те, якими методами оцінюють якість матеріалів, з яких виготовляють полімерні вироби. Властивості полімерних матеріалів визначають і якість виробів і терміни їх експлуатації. Дисципліна знайомить з методами контролю якості пластмас і еластомерів, принципами і суттю цих методів, особливостями контролю того чи іншого матеріалу, а також з розрахунками кількісних показників якості.

Мета роботи – ознайомитися з визначенням опору гум роздиранню та еластичності гум за відскоку, випробовуванням гум на стирання.

 

1.  Визначення опору гум роздиранню

Високоеластичному розриву гум передують значні оборотні деформації, які викликають орієнтацій не зміцнення або тяжеутворення. Особливо чітко це виявляється за роздирання гуми. Роздер може бути гладким або вузлуватим (рис. 1 ).

Рис. 1. Типи роздеру гум

В процесі експлуатації за деформування на поверхні гумового виробу можуть виникати та розростатись дефекти, які пов’язані з механічними пошкодженнями (порізи, проколи, надриви тощо, а також з конструкцією виробу (кути, щілини та ін.). Вони викликають максимальне перенапруження в матеріалі, який деформується, а воно, в свою чергу, веде до втрати міцності. Зміна міцності за механічного пошкодження поверхні (надрізу, розриву) неоднакове для всіх гум: у одних міцність падає різко, у інших зменшується незначно. Це залежить від типу каучуку, властивостей та дозувань вихідних інгредієнтів та ступеню вулканізації каучуку в гуму.

Тому поряд з визначенням умовної міцності гум їх випробують на міцність за спеціально створеної шляхом надрізу максимальної концентрації напруження. При цьому визначають показник опору роздеру В, який дорівнює відношенню навантаження Р, яке викликає повне руйнування зразка по місцю штучно створеної ділянки руйнування (надрізу), до початкової товщини зразка h₀:

, Н/м

Такий показник є умовним і не точним, бо дуже важко розрахувати напруження складно-напруженого стану гум за роздеру (одночасно відбуваються процеси і роздирання і розтягу зразка). Крім того, показник характеризує опір матеріалу руйнуванню на ділянці з місцевою концентрацією напруження, для утворення якої практично неможливо точно провести надріз.

Процес роздеру складається з двох стадій:

1) нестаціонарної, коли відбувається розтягування зразка, яке залежить від пружних властивостей гуми; зусилля, що розтягує, при цьому зростає до критичного значення Р, яке відповідає максимальній (критичній деформації;

2) стаціонарної, коли відбувається зростання надрізу до повного руйнування зразка.

Опір роздеру залежить від форми зразка, розміщення та довжини надрізу, тому одержання результатів, які можна порівнювати, можливе тільки за використання однотипних зразків. Для випробувань на роздер використовують зразки типів А, Б, В (рис. 2). Результати, одержані на різних типах зразків зіставляти заборонено, бо вони не відповідають дійсності.

Рис. 2. Форма зразків типів А, Б, В для випробування гум на роздирання

Зразки вирубають штанцевим ножем на вирубному пресі з вулканізованих пластин товщиною 2±0,2 мм. Після вулканізації необхідна обов’язкова витримка гуми. Вирубання зразків ведуть таким чином, щоб зразки за довжиною відповідали напрямку каландрування гуми. Товщина зразків з готових виробів визначається товщиною виробу, але відхилення за товщиною зразка не повинно перевищувати ±10 %. Надріз на зразках А та В роблять під прямим кутом по центру внутрішнього боку зразка. Його глибина повинна складати 0,5±0,08 мм. Він повинен бути гладким та рівним, розміщуватись строго перпендикулярно довжині зразка. Для виготовлення надрізу використовують лезо бритви, яке закріплено в спеціальній колодці. Товщину зразка в місці надрізу визначають з допомогою товщиноміру з похибкою вимірювання не більше 0,01 мм. Глибина надрізу вимірюється мікроскопом із збільшенням в 100 разів.

Перед випробуванням зразки кондиціонують за температури 23±2ºС не менше 1 години. Кількість зразків – не менше 3.

Випробування проводять на розривній машині при швидкості руху нижнього затискача 500±5 мм/хвилину. Для більшої концентрації напруження зразки закріплюють в затискачах машини таким чином, щоб викривлена частина розпрямилась.

Рекомендовано вести випробування при 23±2ºС та при 100±2ºС. За підвищених температур випробування проводять на машинах з термокамерою, прогріваючи зразки не менше 3 хвилин.

Для зразків типів А і Б опір роздеру розраховують за формулою:

гума опір міцність пошкодження

, Н/м,

де Р – максимальна сила, яка викликає роздер, Н;

h₀ – початкова товщина зразка, м.

Для зразків типу В розраховують структурну міцність σ_с та опір роздеру В:

, Па,

, Н/м,

де h₀ та h_с – фактична та стандартна (2 мм) товщина зразка, м;

b- ширина не надрізаної частини зразка, м;

 

b =b₀ – b_п,

де b₀ – ширина зразка, м;

b_п – ширина прорізу, м.

Знаходять середньоарифметичне значення показників для п’яти зразків та відхилення від нього. Відбраковують непридатні показники та розраховують середньоарифметичне для тих зразків, що залишились, приймаючи для уваги, що не повинно бути менше 3.