Навигация
Портові і шельфові гідротехнічні споруди
41990
знаков
0
таблиц
14
изображений
7. Портові і шельфові гідротехнічні споруди
гідротехніка гребля гідросистема
Річковий порт – це транспортний вузол, що складається з комплексу інженерних споруд та пристроїв, призначених для передачі вантажу з річкових суден на берег і в зворотному напрямку. Порт також може використовуватись як схованка від шторму, для зимової стоянки і ремонту суден.
Для виконання свого призначення порт має такі елементи: акваторію, берегову територію, причальні споруди та обладнання.
Акваторія порту – це водна поверхня у встановлених межах, захищена у відповідних випадках від хвиль природною береговою лінією чи штучними спорудами. До складу акваторії входять рейди, підходи до причалів і судові ходи.
Рис.1.1. Порт як транспортний вузол: 1 – морський транспорт; 2 – залізниця; 3 – автодорога; 4 – річковий транспорт; 5 – трубопровід
Рейд – це частина акваторії, призначена для стоянки відповідних груп суден.
Портова територія – це земельна ділянка, де розміщені портові споруди, будівлі та пристрої, необхідні для виконання берегових портових операцій.
Причальні споруди являють собою берегову лінію порту і служать для швартови суден і їх обробки. Ділянка причальної лінії, обладнана для швартови і обробки одного судна, називається причалом. Причали великих портів, як правило, спеціалізують за призначенням на пасажирські, вантажні і вантажно-пасажирські і за видами вантажу – на вугільні, рудні, нафтові, хлібні тощо.
Портове обладнання служить для виконання вантажних та інших портових робіт. До нього відносять перевантажувальні механізми та пристрої, внутрішній портовий транспорт, енергетичне господарство, сигналізація та зв’язок та інше.
Рис.1.2. Макет порту
Для безпеки руху суден в портах встановлюють берегові та плавучі знаки суднохідної обстановки.
На території порту розміщують вантажні склади і майданчики, пасажирські вокзали, службові будівлі тощо.
Рис.1.3. Обробка вантажу в порту за схемами: судно – судно; судно – вагон; судно – склад; 1 – морський теплохід; 2 – річковий теплохід; 3 - склад
Рис.1.4. Механізація портових робіт
За конструкцією причальні портові споруди можуть бути плавучими та стаціонарними. Плавучий причал – це судно (дебаркадер), що встановлюється біля берега на якорях, палях та тросах і з’єднується з берегом містками. Корпус його металевий або залізобетонний. Переваги такого причалу – це можливість встановлення при любих коливаннях рівня води, зручна швартовка, підхід і відхід, добра амортизація ударів суден, недоліки – забруднення з механізацією перевантажувальних робіт, необхідність відводу на зиму в затони. Плавучі причали використовують як єдині причали пристаней та додаткові пасажирські причали великих портів.
Тип стаціонарного причалу визначається розміщенням його відносно берегової лінії, формою профілю та конструктивними особливостями. Причали, розміщені вздовж берегової лінії, називають набережними, нормально або під кутом до берега – пірсами. Причали можуть бути в спеціальних басейнах.
За формою поперечного профілю причали бувають вертикальними, укісними, напіввертикальними, напівукісними, двохярусними тощо.
Найбільш розповсюдженими є вертикальні причали – до них судна підходять щільно при любих коливання рівня води, не змінюється виліт стріл кранів, але вартість їх значна, особливо при великій висоті конструкції.
Укісні конструкції значно дешевше, але використовуються при бичкових, естакадних причалах, при стаціонарних вантажних механізмах.
Вертикальні причали за конструкцією можуть бути гравітаційними, шпунтовими, палевими, естакадними тощо.
Гравітаційні причали, що є різновидністю підпірних стін з масивових блоків, масивів-гігантів, паль-оболонок, збірно-монолітних конструкцій, застосовують на грунтах, що не дозволяють забивати палі або шпунт.
Рис.2.1. Гравітаційний причал із масивової кладки:
1 – камінна постіль; 2 – бетонні блоки; 3 – монолітна надбудова;
4 – камінна розвантажувальна призма; 5 – зворотний фільтр
До морського або континентального шельфу відносять нахилену (кут нахилу до 10) підводну частину материка, що обмежується з однієї сторони урізом берега, з другої – бровкою (різким згином поверхні морського дна) [9]. Профіль морського шельфу показаний на рис.3.1.
Рис.3.1. Профіль шельфу: 1 – шельф; 2 – бровка; 3 – континентальний схил; 4 – дно океану
Ширина шельфу коливається в широких межах і в різних океанах складає від 1 до 1500 км, глибини над бровкою – від 60 до 2000 м. Основна частина площі шельфу Світового океану (біля 70%) приходиться на ділянки з глибиною до 180 м, а з всієї поверхні океану на долю шельфу приходиться приблизно 7,5% (або 27 млн.кв.м).
До перспектив освоєння шельфу можна віднести:
· розробку родовищ нафти і газу;
· добування твердих копалин;
· експлуатацію відновлювальних джерел енергії;
· розміщення цивільних та промислових об’єктів.
За призначенням шельфові споруди поділяють на такі що забезпечують розвідку та розробку підводних родовищ, розвиток мари культури, розміщення об’єктів промислового та цивільного призначення [9]. Найбільш поширені конструкції призначені для нафтогазопромислових споруд. Вони можуть бути стаціонарними або мобільними. Основні відмінності їх від традиційних портових це те що вони працюють в суттєво більш неблагоприємних кліматичних умовах, на незахищених акваторіях, значних глибинах і далеко від берега. Глибини можуть доходити до 100…200 м, віддаль від берега – сотні кілометрів, висота хвиль – 30 м, швидкість вітру – 60 м/с, течії – 3 м/с, товщина льодового поля в арктичних морях - 2…3 м, торосів 25…30 м.
Рекомендована література
1. Гідротехнічні споруди. Під ред.А.Ф.Дмитрієва
2. Можевитинов А.Л. и др. Введение в гидротехнику. М.: Энергоиздат, 1984.
3. Непорожний П.С., Образцов В.И. Введение в специальность. Гидроэнергетика. М.: Энергоиздат, 1982.
4. Денисов И.П. Основы использования водной енергии.
5. М.: Энергия, 1974.
6. Гришин М.М. и др. Гидротехнические сооружения. М.: Высшая школа, 1979.
7. Венников В.Н., Путятин Е.В. Введение в специальность. М.: Высшая школа, 1978.
8. Берг В.А. Основы гидротехники. М.: Гидрометеоиздат, 1963.
9. Михайлов А.В. Водные пути и порты. М.: Высшая школа, 1982.
10. Губин Ф.Ф., Кравченко Г.И. Гидроэлектрические станции.
Похожие работы
... і ресурси малих річок (загальні - 2300...2400 МВт, технічні - 1600...1700 МВт, першочергові - 600...700 МВт) практично не використовуються. Розрахунки показують, що розвиток малої гідроенергетики в Україні забезпечить надійне енергопостачання споживачів промислового і житлово-комунального господарства сіл та районних центрів, інтенсивний розвиток сільського господарства, поліпшить стан соціальної ...
... і виробничі і економічні характеристики споруд і об’єктів: - виробнича потужність, - кількість виробленої продукції, - собівартість продукції. 5. Основні економічні показники гідротехнічного і водогосподарського будівництва Для гідротехнічного і водогосподарського будівництва використовують слідуючі економічні показники: 1) Основні виробничі фонди (ОВФ) діючого підприємства або об’єкта, ...
... надійність і довготривалість споруд. В практиці проектування ГТС, особливо в дипломному проектуванні, можуть бути використані простіші способи визначення економічної ефективності гідротехнічних об’єктів. Розглянемо деякі приклади. А. Порівняння варіантів споруд гідровузла з однаковою відміткою НПР і однаковими енергетичними характеристиками (↓НПР = const, Ny = const, E = const) 1) ...
... екоконтролінгу повинен стати екологічний аудит, як ефективний засіб регулювання відносин виробництва з навколишнім природним середовищем. РОЗДІЛ 2 ОЦІНКА СТАНУ ЕКОЛОГІЧНОГО ОБЛІКУ ТА ЕКОКОНТРОЛІНГУ НА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ МЕЛІТОПОЛЬСЬКОГО РАЙОНУ 2.1 Вплив рівня забруднення навколишнього середовища регіону на сільськогосподарське виробництво Навколишнє середовище є необхі ...
0 комментариев