Задачі інформаційних систем

1.4 Задачі інформаційних систем

У вже досить довгій історії комп'ютерної індустрії, завжди можна було виділити два основних напрямки: обчислення, а також нагромадження й обробка інформації. Як відомо, виникнення комп'ютерів головним чином стимулювалося необхідністю проведення масивних розрахунків для створення ядерної зброї й ракетної техніки. Обсяги необхідних обчислень просто не дозволяли зробити їх у прийнятний час традиційним колективом розраховувачів. Отже, першими користувачами комп'ютерів і розроблювачами комп'ютерних програм стали обчислювальні математики. Дотепер багато представників старшого покоління програмістів воліють називати себе математиками, навіть якщо в останні 20–30 років їм не доводилося написати хоча б одну обчислювальну програму, не говорячи вже про розробку методів й алгоритмів комп'ютерних обчислень.

Поява інформаційних систем, основним призначенням яких є рішення відзначеної проблеми, з'явилося відповіддю комп'ютерної індустрії на вимоги миру бізнесу.

Звичайно, залежно від конкретної області застосування інформаційні системи можуть дуже сильно розрізнятися за своїми функціями, архітектурі, реалізації. Можна виділити, принаймні, дві властивості, які є загальними для всіх інформаційних систем. По-перше, будь-яка інформаційна система призначена для збору, зберігання й обробки інформації. Тому в основі будь-якої інформаційної системи лежить середовище зберігання й доступу до даних. Середовище повинна забезпечувати рівень надійності зберігання й ефективність доступу, які відповідають області застосування інформаційної системи. Помітимо, що в обчислювальних програмних системах наявність такого середовища не є обов'язковим. Основною вимогою до програми, що виконує чисельні розрахунки (якщо, звичайно, говорити про рішення дійсно важливих завдань), є її швидкодія. Інформаційна система зобов'язана володіти простим, зручним, легко освоюваним інтерфейсом, що повинен надати кінцевому користувачеві всі необхідні для його роботи функції, але в той же час не дати йому можливість виконувати які-небудь зайві дії. Іноді цей інтерфейс може бути графічним з меню, кнопками, підказками й т.д. Зараз дуже популярні графічні інтерфейси, і як ми побачимо в наступних частинах курсу, багато сучасних засобів розробки інформаційних додатків насамперед орієнтовані на розробку графічних інтерфейсів. З іншого боку, небагато дивним фактом є те, що багато кінцевих користувачів (наприклад, банківські операціонисти) не люблять графічні термінали, більше вбогі интерфейсні засоби доступу до інформаційної системи із сучасного, але традиційного алфавітно-цифрового терміналу. Це здається дійсно трохи дивним, тому що на Заході, де практично будь-який касовий апарат є в дійсності персональним комп'ютером, неможливо побачити жодного алфавітно-цифрового монітора. Якщо система призначена для продажу, то вона повинна мати гарний інтерфейс хоча б з метою маркетингу.

Сучасні організації являють собою сукупність підрозділів, філій, відділів й офісів, що обмінюються між собою інформацією й виконують окремими частинами загальної роботи. Основними фазами життя неструктурованої інформації в офісі є:

уведення інформації в систему,

зберігання, навігація, пошук і фільтрація документів,

колективного робота з документами,

висновок інформації із системи.

Існують різні способи уведення інформації в систему. Це насамперед сканування документів і збереження їх у вигляді графічних образів. У системах першого покоління графічні образи уведених документів ідентифікуються за допомогою ключових слів для наступного пошуку необхідної інформації (наприклад: система SoftSolutіons). Уведення інформації супроводжується класифікацією документів шляхом завдання атрибутів і ключових слів, анотуванням їхнього змісту. Для прискорення наступного контекстного пошуку виробляється повнотекстове індексування документів.

Визначення СУБД:

Традиційних можливостей файлових систем недостатньо для побудови навіть простих інформаційних систем через виникаючі потреб, що не покриваються можливостями систем керування файлами:

·  підтримка логічно погодженого набору файлів;

·  забезпечення мови маніпулювання даними;

·  відновлення інформації після різного роду збоїв;

·  реально рівнобіжна робота декількох користувачів.

Можна вважати, що якщо прикладна інформаційна система спирається на деяку систему керування даними, що володіють цими властивостями, то ця система керування даними є системою керування базами даних (СУБД).

Основні функції СУБД:

Більш точно, до числа функцій СУБД прийнято відносити наступні:

Безпосереднє керування даними в зовнішній пам'яті включає забезпечення необхідних структур зовнішньої пам'яті як для збереження даних, що безпосередньо входять у БД, так і для службових цілей, наприклад, для прискорення доступу до даних у деяких випадках (звичайно для цього використовуються індекси). У деяких реалізаціях СУБД активно використовуються можливості існуючих файлових систем, в інших робота виробляється аж до рівня пристроїв зовнішньої пам'яті. У розвитих СУБД користувачі в будь-якому випадку не зобов'язані знати, чи використовує СУБД файлову систему, і якщо використовує, те як організовані файли. Зокрема, СУБД підтримує власну систему іменування об'єктів БД.

СУБД звичайно працюють із БД значного розміру; принаймні цей розмір звичайно істотно більше доступного обсягу оперативної пам'яті. Зрозуміло, що якщо при звертанні до будь-якого елемента даних буде вироблятися обмін із зовнішньою пам'яттю, те вся система буде працювати зі швидкістю пристрою зовнішньої пам'яті. Практично єдиним способом реального збільшення цієї швидкості є буферiзація даних в оперативній пам'яті. При цьому, навіть якщо операційна система робить загальносистемну буферiзацію (як у випадку ОС UNIX), цього недостатньо для цілей СУБД, що має у своєму розпорядженні набагато більшу інформацію про корисність буферiзації тієї чи іншої частини БД. Тому в розвитих СУБД підтримується власний набір буферів оперативної пам'яті з власною дисципліною заміни буферів.

Транзакція – це послідовність операцій над БД, розглянутих СУБД як єдине ціле. Або транзакція успішно виконується, і СУБД фіксує зміни БД, зроблені цієї транзакцією, у зовнішній пам'яті, або жодне з цих змін ніяк не відбивається на стані БД. Поняття транзакції необхідно для підтримки логічної цілісності БД. Таким чином, підтримка механізму транзакцій є обов'язковою умовою навіть одно користувальницьких СУБД (якщо, звичайно, така система заслуговує назви СУБД). Але поняття транзакції набагато більш важливо в багатокористувачевих СУБД.

Та властивість, що кожна транзакція починається при цілісному стані БД і залишає цей стан цілісним після свого завершення, робить дуже зручним використання поняття транзакції як одиниці активності користувача стосовно БД. При відповідному керуванні паралельно виконуються транзакціями з боку СУБД кожний з користувачів може в принципі відчувати себе єдиним користувачем СУБД (насправді, це трохи ідеалізоване представлення, оскільки в деяких випадках користувачі багатокористувачевих СУБД можуть відчути присутність своїх колег). З керуванням транзакціями у багатокористувачевій СУБД зв'язані важливі поняття сериалізації транзакцій і серіального плану виконання суміші транзакцій. Під сериализації паралельно виконуються транзакції, розуміється такий порядок планування їхньої роботи, при якому сумарний ефект суміші транзакцій еквівалентний ефекту їх деякого послідовного виконання. Сериальний план виконання суміші транзакцій – це такий план, що приводить до сериализації транзакцій. Зрозуміло, що якщо вдається домогтися дійсно сериального виконання суміші транзакцій, те для кожного користувача, з ініціативи якого утворена транзакція, присутність інших транзакцій буде непомітно (якщо не вважати деякого уповільнення роботи з порівняння з однокористувачевим режимом).

У централізованих СУБД найбільш поширені алгоритми, засновані на синхронізаційних захопленнях об'єктів БД. При використанні будь-якого алгоритму сериализації можливі ситуації конфліктів між двома чи більш транзакціями по доступі до об'єктів БД. У цьому випадку для підтримки сериализації необхідно виконати відкіт (ліквідувати всі зміни, зроблені в БД) одній чи більш транзакцій. Це один з випадків, коли користувач багатокористувачевої СУБД може реально (і досить неприємно) відчути присутність у системі транзакцій інших користувачів.

Одним з основних вимог до СУБД є надійність збереження даних у зовнішній пам'яті. Під надійністю збереження розуміється те, що СУБД повинна могти відновити останній погоджений стан БД після будь-якого апаратного чи програмного збою. Звичайно розглядаються два можливих види апаратних збоїв: так називані м'які збої, які можна трактувати як раптову зупинку роботи комп'ютера (наприклад, аварійне вимикання електоструму), і тверді збої, характеризуючі втратою інформації на носіях зовнішньої пам'яті. Прикладами програмних збоїв можуть бути: аварійне завершення роботи СУБД (через помилку в чи програмі в результаті деякого апаратного збою) чи аварійне завершення користувальницької програми, у результаті чого деяка транзакція залишається незавершеної. Першу ситуацію можна розглядати як особливий вид м'якого апаратного збою; при виникненні останньої потрібно ліквідувати наслідку тільки однієї транзакції.

Зрозуміло, що в будь-якому випадку для відновлення БД потрібно мати деяку додаткову інформацію. Іншими словами, підтримка надійності збереження даних у БД вимагає надмірності збереження даних, причому та частина даних, що використовується для відновлення, повинна зберігатися особливо надійно. Найбільш розповсюдженим методом підтримки такої надлишкової інформації є ведення журналу змін БД.

Журнал – це особлива частина БД, недоступна користувачам СУБД і підтримувана з особливою старанністю (іноді підтримуються дві копії журналу, розташовувані на різних фізичних дисках), у яку надходять записи про всі зміни основної частини БД. У різних СУБД зміни БД журналізуються на різних рівнях: іноді запис у журналі відповідає деякої логічної операції зміни БД (наприклад, операції видалення рядка з таблиці реляційної випереджаєймої БД), іноді – мінімальної внутрішньої операції модифікації сторінки зовнішньої пам'яті; у деяких системах одночасно використовуються обидва підходи.

В усіх випадках дотримують стратегії запису, що випереджає, у журнал (так називаного протоколу Write Ahead Log – WAL). Грубо говорячи, ця стратегія полягає в тім, що запис про зміну будь-якого об'єкта БД повинна потрапити в зовнішню пам'ять журналу раніш, ніж змінений об'єкт потрапить у зовнішню пам'ять основної частини БД. Відомо, що якщо в СУБД коректно дотримується протокол WAL, те за допомогою журналу можна вирішити всі проблеми відновлення БД після будь-якого збою.

Найпростіша ситуація відновлення – індивідуальний відкіт транзакції. Строго говорячи, для цього не потрібно загальносистемний журнал змін БД. Досить для кожної транзакції підтримувати локальний журнал операцій модифікації БД, виконаних у цієї транзакції, і робити відкіт транзакції шляхом виконання зворотних операцій, випливаючи від кінця локального журналу. У деяких СУБД так і роблять, але в більшості систем локальні журнали не підтримують, а індивідуальний відкіт транзакції виконують по загальносистемному журналі, для чого всі записи від однієї транзакції зв'язують зворотним списком (від кінця до початку).

При м'якому збої в зовнішній пам'яті основної частини БД можуть знаходитися об'єкти, модифіковані транзакціями, що не закінчилися до моменту збою, і можуть бути відсутні об'єкти, модифіковані транзакціями, що до моменту збою успішно завершилися (через використання буферів оперативної пам'яті, уміст яких при м'якому збої пропадає). При дотриманні протоколу WAL у зовнішній пам'яті журналу повинні гарантовано знаходитися запису, що відносяться до операцій модифікації обох видів об'єктів. Метою процесу відновлення після м'якого збою є стан зовнішньої пам'яті основної частини БД, що виникло б при фіксації в зовнішній пам'яті змін усіх що завершилися транзакції і яке не містило б ніяких слідів незакінчених транзакцій. Для того, щоб цього домогтися, спочатку роблять відкіт незавершених транзакцій (undo), а потім повторно відтворюють (redo) ті операції завершених транзакцій, результати яких не відображені в зовнішній пам'яті.

Для відновлення БД після твердого збою використовують журнал і архівну копію БД. Грубо говорячи, архівна копія – це повна копія БД до моменту початку заповнення журналу (мається багато варіантів більш гнучкого трактування змісту архівної копії). Звичайно, для нормального відновлення БД після твердого збою необхідно, щоб журнал не пропав. Як уже відзначалося, до схоронності журналу в зовнішній пам'яті в СУБД пред'являються особливо підвищені вимоги. Тоді відновлення БД полягає в тому, що виходячи з архівної копії по журналі відтворюється робота всіх транзакцій, що закінчилися до моменту збою. У принципі, можна навіть відтворити роботу незавершених транзакцій і продовжити їхню роботу після завершення відновлення. Однак у реальних системах це звичайно не робиться, оскільки процес відновлення після твердого збою є досить тривалим.

Важливе значення для організації ефективного керування неструктурованими документами мають методи зберігання інформації, навігації, пошуку й фільтрації документів.

Документи можуть зберігатися просто у файловій системі, і при цьому система каталогів служить засобом групування й навігації в сховище документів. У сучасних ОС типу Wіndows 95 є можливість завдання довгих імен каталогів і файлів як назви папок і документів, а також є відповідні засоби пошуку файлів по їхніх параметрах.

Ряд систем, заснованих на електронній пошті, зберігають документи в поштових скриньках у вигляді поштових повідомлень із приєднаними файлами. Навігація в сховищі спрощується за допомогою вкладених папок особистого й колективного користування. Однак у таких системах пошук і фільтрація обмежені лише відбором і сортуванням документів по атрибутах і тексту поштового повідомлення.

Специфічний метод зберігання реалізований у пакеті Lotus Notes у вигляді так називаної бази документів. База документів може зберігати як однотипну так і різнотипну інформацію у вигляді одного файлу. Документи допускають внутрішню структуризацію на основі формулярів шляхом виділення й додавання полів у документі. Навігацію в базі документів спрощує наявність сторінок баз документів і категорій документів. Поштові повідомлення також зберігаються у вигляді бази документів, файли довільного виду допускається приєднувати до текстових документів.

Багато сучасних систем електронних документів використають на додаток до файлової системи так називані бібліотеки документів, що містять у БД картки документів з атрибутами й ключовими словами. Для логічного угруповання документів застосовуються папки.

Пошук і фільтрація документів виробляється по запитах на основі контекстного пошуку: по атрибутах, по ключових словах і по повному змісті тексту на основі індексу. При використанні механізму чіткого пошуку (наприклад, DOCS OPEN) у запиті не повинне бути орфографічних помилок, а в тексті документа – помилок розпізнавання. При цьому може морфологічний розбір дозволяє спростити.

Недавно на основі нейронних мереж і штучного інтелекту реалізована технологія нечіткого пошуку по повному змісті документа (наприклад, технологія адаптивного розпізнавання образів APRP у пакеті Excalіbur EFS). Нечіткий пошук не вимагає повної відповідності шуканих фраз із умістом документів, крім того, виключає потреба у виправленні помилок після розпізнавання тексту. Система пошуку завжди видає користувачеві відповідь, щонайкраще погоджений з термінами або фразами запиту.

Фірми-виробники реляційних Систем Управління Базами Даних (зокрема ORACLE) проповідують інші схеми зберігання – текстові й універсальні бази даних [3]. Тексти документів зберігаються в символьних полях змінної довжини, розширені засоби SQL-пошуку дозволяють формувати змішані запити для пошуку по атрибутах і контекстному пошуку, а додаткові функції забезпечують обробку тексту. Для зберігання довільної інформації, у тому числі мультимедиа, можна використати поля бінарних об'єктів великої довжини BLOB й/або гіпертекст. СУБД, розширені для пошуку й обробки такої інформації, утворять універсальні сервера БД. Інший спосіб зберігання документів довільного змісту реалізують БД (наприклад, Іnformіx Іllustra).

Феномен розподіленого гіпертексту становить основу широко впроваджуваної Web – технології. Сховище інформації являє собою сукупність гіпертекстових сторінок, розподілених по вузлах мережі Іnternet або корпоративної мережі (Іntranet). Кожна сторінка розміщається в окремому файлі і являє собою текст, розмічений за допомогою мови HTML. Структуризація документа здійснюється шляхом форматування, виділення полів, створення форм для діалогового заповнення документа й організацією внутрішніх гіпертекстових посилань. Дозволяється створення гипермедіа включенням будь-якої інформації (растрова графіка, аудио, відео). Навігація по сховищу гіпертексту здійснюється за допомогою зовнішніх гіпертекстових посилань URL на документи, розташовані на різних вузлах мережі (Web-серверах). Крім того, для визначення місцезнаходження документів служить контекстний пошук. Для прискорення пошуку інформації в «павутині» застосовуються спеціальні програми-роботи, скануючі Web – сервера й будуючі якусь подобу індексу. Використання гіпертексту дозволяє створити інформаційну інфраструктуру територіально розподіленої установи й спростити діалоговий інтерфейс користувача, що найбільше важливо при розробці інформаційних додатків для керівників.

Організація й автоматизація в офісі колективної роботи з документами будуються на технологіях groupware й workflow.

Технології groupware орієнтовані на невеликі робочі групи, характеризуються підтримкою виконання одного колективного завдання й відсутністю структуризації в організації робіт. Підтримка обмежується забезпеченням колективного доступу до інформації за допомогою різних методів доступу:

· мережний доступ до файлів і бази даних;

· локальна й глобальна електронна пошта (включаючи конференції й дискусії);

· термінальний доступ, пересилання файлів й електронна дошка оголошень;

· перегляд й інтерпретація гіпертексту (гипермедиа).

Потрібно відзначити, що Web-технології крім гіпертекстового протоколу HTTP містять у собі ряд інших методів доступу.

При колективній роботі важлива наявність блокувань для дозволу конфліктів при спільному використанні ресурсів, санкціонування доступу по ідентифікаторах і паролям, захист інформації за допомогою прав доступу. Додатковий рівень безпеки забезпечується методами й засобами шифрации й електронного підпису.

Технології класу workflow існують для автоматизації документообігу в середніх і великих офісах і для них характерно:

· підтримка багатокористувачевої роботи з декількома завданнями одночасно;

· чітка структуризація виконання робіт з ролей і документів з контролем виконання.

Діловий процес формалізується як сукупність станів і переходів, необхідних для опису взаємодії, як мінімум двох суб'єктів (в окремому випадку співробітників підприємства) для досягнення виконання заздалегідь заданої умови. Часткою случаємо такої взаємодії є просте пересилання документа із крапки в крапку.

Однієї з реалізацій технології workflow є так називана «система графів», де кожен крок являє собою вектор і відбиває рух завдання, пов'язаного з документом, або просто пересування документа від одного суб'єкта до іншого. При цьому на людину, відповідального за правильність функціонування схеми, лягає відповідальність обліку всіляких непередбачених ситуацій, які можуть виникнути на шляху руху документа. Інша реалізація ґрунтується на понятті «цикл» («loop») або «стіл». У цьому випадку мається на увазі, що найменшим елементом у схемі взаємодії є цикл, що враховує всю гаму взаємодії між двома довільними суб'єктами. При цьому система сама відслідковує замкнутість процесу й, у випадку помилки, указує місце некоректності із вказівкою її причини, після чого припиняється генерація нового процесу.

Регламентації взаємин суб'єктів документообігу доповнюється завданням безумовної й умовної маршрутизація документів (по електронній пошті) і часів обробки документа для контролю й обліку виконання.

Обробка інформації базується на методах і засобах офісної автоматизації:

·обробка тексту,

·електронні таблиці,

·ділова й презентаційна графіка,

·планування робіт і нарад,

·генерація звітів з бази даних,

·мультимедіа.

Для комплексування різних видів інформації й інтеграції пакетів програм використаються кілька методів, серед яких центральне місце займає методи OLE для зв'язування й вбудовування об'єктів.

Висновок інформації здійснюють шляхом печатка документів, публікація їх на Web – серверах, у загальних поштових папках й електронних дошках оголошень або розсилання по телекомунікаціях.

Огляд засобів автоматизації установ.

Інформаційно-програмні засоби автоматизації установ діляться на наступні категорії:

· функціональні й інтегровані пакети офісної автоматизації;

· системи для організації групової роботи;

· системи керування електронними документами;

· засоби керування документообігом.

Конкретні завдання, які повинні вирішуватися інформаційною системою, залежать від тієї прикладної області, для якої призначена система. Області застосування інформаційних додатків різноманітні: банківська справа, страхування, медицина, транспорт, утворення й т.д. Важко знайти область ділової активності, у якій сьогодні можна було обійтися без використання інформаційних систем.

Але можна виділити деяку кількість завдань, що не залежать від специфіки прикладної області.

Наприклад, можна уявити собі малу торговельну компанію зі швидким оборотом, в інформаційній складській системі якої досить підтримувати інформацію про товари, наявних на складі, і про ще незадоволені заявки від споживачів. Але ніхто не знає, не буде потрібно чи згодом повна історія роботи складу з моменту підстави компанії.

Важливим завданням, що повинне виконувати більшість інформаційних систем, – це зберігання даних, що володіють різними структурами. Важко уявити собі більш-менш розвинену інформаційну систему, що працює з одним однорідним файлом даних. Більше того, розумною вимогою до інформаційної системи є те, щоб вона могла розвиватися. Можуть з'явитися нові функції, для виконання яких потрібні додаткові дані з новою структурою.

При виконанні функцій рівня користувальницького інтерфейсу інформаційній системі самої доводиться виконувати вибірку інформації з файлів за заданим критерієм. Деякі системи керування файлами дозволяють вибирати запису за простим критерієм, наприклад, за заданим значенням ключа запису.

Відомі приклади реально функціонуючих інформаційних систем, у яких сховище даних планувалося засновувати на файлах. У результаті розвитку більшості таких систем у них виділився окремий компонент, що являє собою примітивний різновид системи управління базами даних. Саморобні СУБД – головний недолік інформаційних систем. Програміст змушений зробити просту (швидше за все, персональну) СУБД загального призначення, що може одержати з бази даних інформацію про структуру її файлів (тобто в базі даних зберігаються тепер ще й метаданні, що визначають структури звичайних даних, – схема бази даних), а також виконати довільний запит до цієї бази даних.

У корпоративних інформаційних системах по природних причинах часто виникає потреба в розподіленому зберіганні загальної бази даних. Наприклад, розумно зберігати деяку частину інформації якнайближче до тих робочим місцям, у яких вона найчастіше використається. Із цієї причини при побудові інформаційної системи доводиться вирішувати завдання погодженого керування розподіленою базою даних (іноді застосовуючи методи реплікації даних). При однорідній побудові розподіленої бази даних (на основі однотипних серверів баз даних) це завдання звичайно вдається вирішити на рівні СУБД (більшість виробників розвинених СУБД підтримує засобу керування розподіленими базами даних). Якщо ж система різнорідна (тобто для керування окремими частинами розподіленої бази даних використаються різні сервери), то доводиться прибігати до використання допоміжних інструментальних засобів інтеграції різнорідних баз даних типу моніторів транзакцій.

До компонентів інформаційної системи відносяться:

1. інформація, необхідна для виконання однієї або декількох функцій керування;

2. персонал, що забезпечує функціонування інформаційної системи;

3. технічні засоби;

4. методи й процедури збору й переробки інформації.

Інформаційні системи, як і будь-які інші системи, крім структури характеризуються функціями, які вони виконують. З технологічної точки зору їхньої функції можна підрозділити на підготовчий й основні. Перші полягають у фіксації, зборі даних, кодуванні й записі їх на машинні носії, уведенні на згадку електронно-обчислювальних машин (у випадку автоматизації) і систематизованому зберіганні. Другі – зводяться до пошуку або змістовної обробки інформації, документальному оформленню й розмноженню результатів пошуку й обробки, передачі вихідної інформації споживачам.

Автоматизація інформаційних процесів є актуальним завданням у проблематиці вдосконалювання соціального керування. Однак зв'язувати поняття інформаційної системи тільки із впровадженням в інформаційний процес ЕОМ неправомірно. Потреба в систематизованій і спеціально обробленій інформації для потреб керування була давно створена людиною, і людина навчилася збирати, обробляти й передавати інформацію, і до моменту появи автоматизації інформаційна система вже існувала як реальність. У цей час, коли вирішуються завдання створення інформаційних систем на базі ЕОМ, поряд з останніми функціонують і такі інформаційні системи, автоматизація яких або неможлива, або невигідна.

У науковій літературі поряд з поняттям «інформаційна система» вживається й поняття «система інформації». У цьому зв'язку представляється необхідним сказати кілька слів про їхнє з. Найбільше поширення одержав підхід, при якому система інформації розглядається як сукупність різних видів інформації, що забезпечують виконання певних завдань. Автори даної позиції, що дотримуються, акцентують увагу на видах інформації, на їхньому взаємозв'язку між собою й виконуваними системою керування функціями, тобто на інформації як такий.

Розподіл системи інформації на окремі інформаційні системи дозволяє застосовувати різноманітні методи й засоби рішення інформаційних завдань залежно від наявності різних факторів, здійснювати поетапне проектування й впровадження локальних інформаційних систем з наступним ув'язуванням їх у єдину систему інформації, що відбувається на практиці.

Таким чином, системи інформації можна представити як сукупність інформаційних систем, що забезпечують ефективне виконання функцій керування. При цьому поняття інформаційної системи й системи інформації співвідносяться як частина до цілого.

Інформаційні системи в органах внутрішніх справ розрізняються

по призначенню, характеру розв'язуваних завдань, рівням функціонування й інших ознак. Завдання їхньої класифікації пов'язана із проблемою класифікації самих інформаційних систем, тому що будь-яка інформаційна система може бути в тім або іншому ступені автоматизований. Інформаційні системи можна розбити на три класи: облікові (спостерігаючі, прогнозуючі, довідкові); аналітичні (прогнозуючі, діагностичні); вирішальні (керуючі, планіруючі). Як видно з наведеної класифікації інформаційні системи розділяються на наступні рівні: не виробляючої якісної зміни інформації (облікові системи); аналітичні системи аналізують, що інформацію; рішення, що виробляють (вирішальні системи).

Статичні системи крім власних завдань виконують довідкові функції, а системи, що стежать, вирішують завдання статистичного й довідкового характеру.

В основу класифікації автоматизованих інформаційних систем функціонуючих у цей час в органах внутрішніх справ може бути покладена така ознака як особливості машинної обробки інформації. Їхнє рішення за допомогою ЕОМ має певну специфіку, що проявляється в особливостях технології реалізації інформаційних завдань. За цією ознакою інформаційні завдання можна розділити на три групи: розрахункові, аналітико-статистичні, інформаційно-пошукові.

2. Аналіз обліку терміналів як об’єкта інформатизації

2.1 Постановка завдання

2.1.1 Найменування, область застосування, мета створення системи

Система «Облік мобільних терміналів» призначена для автоматизації процесу керування рухом матеріальних потоків складського комплексу.

Пропоновані сучасними умовами вимоги до систем керування можуть бути задоволені лише за допомогою сучасних засобів автоматизації керування. Досвід показує, що в наш час для рішення цих завдань не обійтися без допомоги комп'ютерної техніки, що дозволяє в найбільш зручній формі зберігати й представляти користувачам їхню службову інформацію, що цікавить.

Інформаційні технології мають велике значення для менеджерів по обліку мобільних терміналів, тому що основу їхньої праці становить саме інформація. Менеджер здійснює свою діяльність за допомогою різної оргтехніки: персонального комп'ютера, ксерокса, факсу, зручної електронної записної книжки, телефону. І чим зручніше й досконаліше буде ця техніка тим ефективніше кінцевий результат праці.

Стосовно професійної кваліфікації обслуговуючого персоналу, розроблена програма не вимагає глибоких знань у комп'ютерній галузі. Робота з системою обліку й аналізу розрахунків з постачальниками вимагає лише наявності базових навиків у роботі з ОС Mіcrosoft Wіndows 95 (Mіcrosoft Wіndows 98 чи Mіcrosoft Wіndows NT). Операторові повинні бути знайомі наступні поняття й навики:

– використання меню «Пуск» («Start») для виклику програм;

– прийоми роботи з вікнами;

– робота з меню;

– використання керуючих елементів діалогу;

– стандартні діалоги;

– налаштування операційної системи Mіcrosoft Wіndows 95 (Mіcrosoft Wіndows 98, Mіcrosoft Wіndows NT) з допомогою панелі управління.

Програмне забезпечення – це сукупність програм для реалізації розробленої системи на базі використання засобів обчислювальної техніки. [4]

Однією з складових частин програмного забезпечення є операційна система, яка призначена для розширення функціональних можливостей обчислювального обладнання, контролю й управління процесами обробки даних, автоматизації роботи програмістів. Wіndows 98, яка використовувалась при розробці та тестуванні комп'ютерної системи обліку й аналізу розрахунків з постачальниками й підрядниками являє собою високопродуктивну, багатозадачну й багатопотокову 32-розрядну операційну систему з зручним графічним інтерфейсом і розширеними мережевими можливостями. Операційна система розроблена фірмою Mіcrosoft (США). Важливою її особливістю є 32-розрядна архітектура, яка забезпечує більш високу продуктивність системи, знімає багато обмежень на системні ресурси.

Безпечний режим, що застосовується в Wіndows 9x/NT, підтримує роботу системи у випадках збою прикладної програми, що є досить вагомою перевагою над іншими ОС, захищає прикладну програму від випадкового втручання одного процесу в інший, забезпечує певну стійкість до вірусів [5].

Система «Облік мобільних терміналів» розроблена за допомогою середовища Borland Delphі7. Незважаючи на появу нових систем управління базами даних, Delphі всі ще залишається однією з найбільш популярних програм у цій області. Це, передусім, пов'язано з тим, що при створенні нових версій, Borland зберігає сумісність з попередніми версіями.

В Delphі7 реалізовані всі атрибути реляційних систем управління базами даних. У базі даних підтримується цілісність даних за допомогою первинних ключів і зв'язків між таблицями.

Delphі7 складається з окремих компонентів, які використовуються для зберігання інформації, її відображення й редагування.

Всі дані зберігаються в базі даних, яка складається з таблиць, відношень між таблицями, індексів і процедур. Кожна таблиця має унікальне ім'я й зберігається в окремому файлі, назва якого співпадає з назвою таблиці.

Надзвичайно зручним і корисним засобом доступу до бази даних є представлення даних. Представлення даних дозволяють об'єднати дані таблиць і відображати їх у більш зручному вигляді. Є можливість вибрати потрібні поля таблиць, об'єднати декілька полів в одне поле, обчислити підсумкові значення, задати нові імена полів таблиці.

Загальну структуру програмного забезпечення можна умовно поділити на наступні модулі:

– інтерфейс;

– блок обчислень;

– СУБД;

– блок формування звітів.

До інтерфейсу входять меню, форми (для уведення, відображення та редагування інформації). За допомогою саме цих модулів відбувається обмін інформацією між системою й користувачем.

Блок обчислень складається з програм і процедур, за допомогою яких над даними виконуються необхідні дії, проводяться розрахунки.

Система управління базою даних складається з власне СУБД (спеціальні бібліотеки та інші засоби Delphі) та бази даних, яка, у свою чергу, включає в собі набір таблиць і файл бази даних. У файл бази даних входить інформація про зв'язок таблиць, процедури, представлення даних та інша додаткова інформація [6]. У блок формування звітів можуть входити програми, процедури, запити й звіти.