Комплексна оцінка туристичних ресурсів Криму

Зміст

Вступ

1. Туристичні ресурси України

2. Природний потенціал туристичної України

3. Природно-заповідний фонд України

4. Прогнози щодо позитивних тенденцій розвитку туризму

5. Заповідники та туристичні ресурси Криму

5.1 Особливості геотуристичної унікальності Криму

5.2 Історико-культурні ресурси й основні туристичні центри Криму

5.3 Комплексна оцінка туристичних ресурсів Криму

Висновки

Література

туристичний рекреаційний крим культурний
Вступ

Поступово туристичні можливості використовуються політиками, бізнесменами, вченими, спортсменами, артистами, просто рядовими громадянами з усіх країн світу, які приїздять в Україну з метою вивчення та обміну передовим досвідом в авіабудуванні, участі в спортивних змаганнях, проведенні концертних заходів та ін. В Україні вже стало регулярним проведення міжнародних і національних туристичних виставок, салонів, бірж, ярмарків, фестивалів, конкурсів, які з кожним роком залучають все більше і більше іноземних гостей. Отже, маючи такий ресурсний потенціал, туризм України повинен сприяти зміцненню економіки країни, наповненню державного бюджету, зростанню добробуту українських громадян, збереженню історико-культурної спадщини, піднесенню духовного потенціалу суспільства. Найголовнішим у ефективному використанні рекреаційних ресурсів є наявність туристичної інфраструктури. Це готелі, мотелі, будинки відпочинку, пансіонати, санаторії, заклади харчування. Більшість готелів, мотелів, кемпінгів, санаторіїв, баз відпочинку та туристичних баз будувались за проектами, що сьогодні не відповідають міжнародним стандартам. Мережа їх активно формувалась у період масового туризму, з інтенсивною експлуатацією та несвоєчасним капітальним і поточним ремонтом, що призвело до значного зносу цих будівель та оснащення. Багатопрофільність засобів розміщення потребує їх класифікації та стандартизації. Типологічна уніфікація засобів розміщення дозволить створити стандарт, центральною частиною якого мас стати класифікація засобів розміщення, розроблена ВТО. Нинішній і майбутній розвиток туризму потребує активнішої підтримки з боку урядів у плані інформації та просування туризму, а також забезпечення інфраструктури; необхідно освоювати нові ринки, робити кроки щодо забезпечення співпраці в усіх сферах в інтересах максимального заохочення сектору туризму.

1. Туристичні ресурси України

Туристичні ресурси можна розділити на три групи:

1. рекреаційні (природні) ресурси - унікальні явища природи, печери, водоспади, скелі, заповідники, гори, ріки, моря, лікувальні води, кліматичні та бальнеологічні можливості;

2. об'єкти, які представляють історичне та культурне минуле країни, - музеї, пам'ятники і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями, життям і діяльністю видатних представників науки, техніки, культури, а також унікальні архітектурні та етнографічні об'єкти;

3. об'єкти, які демонструють сучасні здобутки країни в промисловості, будівництві, сільському господарстві, науці і культурі, медицині та спорті.

Під туристичними ресурсами розуміють сукупність природних та штучно створених людиною об'єктів, що мають комфортні властивості та придатні для створення туристичного продукту. Як правило, наявність туристичних ресурсів визначає формування туристичного бізнесу в тому чи іншому регіоні.

Україна володіє багатими природно-кліматичними, культурно-історичними та національно-етнографічними ресурсами, які створюють передумови для розвитку багатьох видів туризму. Більшість регіонів України має туристичні ресурси, які відносяться до всіх трьох груп, що дає можливість виходу на туристичний ринок з приваблюючими туристичними пропозиціями. Розглянемо першу групу туристичних ресурсів - рекреаційні. Рекреаційні ресурси - природні й антропогенні геосистеми, тіла та явища природи, які мають комфортні властивості і споживчу вартість для рекреаційної діяльності і можуть бути використані з метою відпочинку та оздоровлення людей у певний час та за допомогою існуючих технологій і матеріальних можливостей.

Щодо внутрішнього туризму, слід зазначити продовження активної діяльності у 2008 році туристичних підприємств таких регіонів, як АР Крим, м. Київ, М.Севастополь, Одеська, Донецька, Львівська, Харківська області.

Біля 6,9 млн. населення України здійснили різноманітні подорожі рідним краєм. Близько 16,0 млн. відвідувачів зареєстровано музеями України та більше 1,8 млн. екскурсантів на рахунку турагентств.

Розрахований за методикою ВТО сукупний обсяг реалізації товарів та послуг різних галузей економіки, що забезпечують задоволення споживчих потреб іноземних та внутрішніх відвідувачів України, склав в 2008 році 20,9 млрд. гривень, або 3,9 млрд. дол. США.

За 2008 рік туристичні підприємства, готелі та санаторно-курортні заклади України, загальною кількістю 7214 одиниць, реалізували власних послуг на суму близько 3 млрд. гри., що дорівнює 1,5% у ВВП України та 3,3% по статті "Виробництво послуг". Приріст сукупного обсягу реалізації в порівнянні з попереднім роком становив 30%.

Прогнози щодо позитивних тенденцій розвитку туризму в кінці XX ст. та на початку XXI ст. виправдалися. Протягом 2008 року зареєстровано 11,9 мли. відвідань України іноземцями (річний приріст дорівнює 6,2%). В тому числі 5,8 млн. туристичних поїздок (приріст 31,8%) та 5,6 млн. одноденних поїздок (зменшення на 17,7%).

В порівнянні з 2007 роком в мотивації в'їзду іноземних громадян до України в 2008 році відбулися структурні зміни, причиною яких було значне зростання (+57%, або 1,5 млн. осіб) приватних туристичних поїздок одночасно з різким падінням обсягів транзиту (-54% або 2,6 млн. осіб). В порівнянні до 2007 року транзитний потік з Росії скоротився у 2,9 раза, з Білорусії -у 6,2 раза, з Вірменії у 4,9 раза, з Грузії у 5,6 раза.

За схемою розрахунків, рекомендованою В ТО, іноземні відвідувачі залишили близько 2,5 млрд. доларів США протягом свого перебування в Україні у 2008 році.

Громадяни України в 2008 році здійснили 15,6 млн. закордонних поїздок (приріст склав 16,4%), в тому числі 9,4 млн. туристичних (приріст 8,0%), решта - одноденні відвідання.

Так само, як і для багатьох європейських країн, де найбільш потужними є туристичні потоки між сусідніми державами, для України сукупна частка туристичного обміну з Росією, Білоруссю та Молдовою протягом останніх років коливається біля 65% в загальних обсягах турпотоків.

Окрім цього, сусідні країни забезпечують і потужні потоки одноденних відвідувачів. Поїздки між сусідніми державами і надалі будуть значно переважати в структурі міжнародного туризму.

Щодо внутрішнього туризму, слід зазначити продовження активної діяльності у 2008 році туристичних підприємств таких регіонів, як АР Крим, м. Київ, М.Севастополь, Одеська, Донецька, Львівська, Харківська області.

Біля 6,9 млн. населення України здійснили різноманітні подорожі рідним красм. Близько 16,0 млн. відвідувачів зареєстровано музеями України та більше 1,8 млн. екскурсантів на рахунку турагеї тств.

Розрахований за методикою ВТО сукупний обсяг реалізації товарів та послуг різних галузей економіки, що забезпечують задоволення споживчих потреб іноземних та внутрішніх відвідувачів України, склав в 2008 році 20,9 млрд. гривень, або 3,9 млрд. дол. США.

За 2008 рік туристичні підприємства, готелі та санаторно-курортні заклади України, загальною кількістю 7214 одиниць, реалізували власних послуг на суму близько 3 млрд. гри., що дорівнює 1,5% у ВВП України та 3,3% по статті "Виробництво послуг". Приріст сукупного обсягу реалізації в порівнянні з попереднім роком становив 30%.

В структурі платіжного балансу України 2008 року, за підрахунками НБУ, експорт послуг по статті "Подорожі" становить 10%, імпорт-15%.

За останні три роки кількість відвідань України іноземними громадянами збільшилась у 2,2 рази, в тому числі кількість іноземних туристів зросла на 38%. За цей же період в платіжному балансі України частка експорту послуг по статгі "Подорожі" зросла з 7% до 10%.

Основні статистичні показники розвитку туристичної галузі України за 2008 рік свідчать про продовження росту активності туристичної діяльності, початок якого припадає на 2007 рік. Загальний обсяг туристичних потоків перевищив рівень 2007 року на 12%. Структура потоків за видами туризму також змінювалась протягом цього часу. Якщо в 2004 році частка внутрішніх туристичних потоків була найменшою (24%), то в 2008 році вона зросла до 31%, а частки виїзного та в'їзного потоків скоротились, хоча перевага залишилась на боці виїзного туризму (44% в 2004 році та 43% в 2008 році). Частка в'їзного потоку в 2008 році (26%) менша за частку у піковому 2004 році (32%), але абсолютний приріст на 31,8% чисельності іноземних туристів є найбільшим за останні чотири роки.

Таким чином шйбільше зростання у 2008 році порівняно до 2007 року вперше спостерігалось саме в обсягах в'їзного туризму, а обсяги виїзного та внутрішнього туризму зросли на 8% та 5% відповідно.

З іншого боку, у 2008 році лише обсяг внутрішнього туризму перевищив на 21% рівень найбільш активного 2004 р., в той час як обсяги інших видів туризму також зростали, але ще не досягли максимальних значень п'ятирічної давності.

Туризм необхідно планувати на комплексній основі, брати до уваги всі аспекти законодавства, що стосуються інших секторів, таких як транспорт, зайнятість, охорона здоров'я, сільське господарство, зв'язок та ін.

Потрібно визнати, що реалізація цих рекомендацій повільно, але розпочинається і в Україні. Зроблено перші реальні кроки на шляху законодавчого забезпечення та комплексного планування розвитку вітчизняної туристичної галузі.

В Україні значну частину природного потенціалу складають: рекреаційні ландшафти (лісові, приморські, гірські), оздоровчі ресурси (мінеральні води та лікувальні грязі), природно-заповідні об'єкти (національні природні та регіональні ландшафтні парки, біосферні заповідники, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва тощо), території історико-культурного призначення (пам'ятки архітектури та містобудування, історико-архітектурні заповідники та ін.).

Це унікальні ресурси для перспективного розвитку туризму, зон рекреації і курортів та найбільш збережена частина природного довкілля.

Згідно з оцінкою ландшафтних ресурсів (НДПІ містобудування) потенційний фонд природоохоронних, оздоровчих та рекреаційних територій становить 12,1 мли. га, тобто 20% площі території України, що відповідає міжнародним показникам раціонального збереження природно-рекреаційних ресурсів. Одноразова місткість ландшафтів України, враховуючи допустимі природоохоронні норми, становить понад 40 млн. чоловік.

Практично у всіх областях України виявлено мінеральні лікувальні води різного складу. Найбільша кількість джерел зосереджена в Карпатському регіоні, зокрема в Закарпатській, Львівській областях. Багато джерел у Луганській, Дніпропетровській, Полтавській, Хмельницькій, Черкаській, Київській, Донецькій та інших областях.

Досить значні в Україні записи лікувальних грязей, зосереджених головним чином у південних та північно-західних областях. На базі грязьових покладів працюють курорти Бердянська, Куяльницький, Хаджибейський та ін., а на курортах Миргород, Моршин, Немирів, Черче поширені торфові грязі.

Не менш важливе місце у розвитку туризму в Україні займає друга група туристичних ресурсів — культурні об'єкти, пам'ятки історії, архітектури, археології, етнографічні особливості території, що є важливим засобом задоволення потреб пізнавально-культурної рекреації, Загальна кількість архітектурно-історичних пам'яток в Україні становить 48690 об'єктів, їхня цінність та чисельність (насичення, щільність) у межах областей істотно різняться. Найбільше архітектурно-історичних пам'яток, що охороняються державою і церквою, у Львівській області (3934), Київській (2886) та Чернігівській (2859) областях. Найцінніші культурно-історичні ресурси - у Київській, Львівській, Тернопільській, Полтавській, Чернігівській областях, Республіці Крим.

2. Природний потенціал туристичної України

Останнім часом даються взнаки і виливають на структуру туристичних потоків зміни у візовій політиці як сусідніх держав, так і України.

Заохочуючи іноземців до відвідання, Україна поступово спрощує візові формальності. Натомість західні сусідні держави, такі, як Чехія, Словаччина, Болгарія, вже запровадили візовий режим в'їзду для українців, а Польща, Угорщина, Румунія готуються до введення візового режиму. Наслідком цього стане перерозподіл частки виїзного потоку на користь внутрішнього туризму.

На початок 2009 року в Україні функціонували 2,7 тис. туристичних підприємств, що становить 64% від загальної кількості тих, які отримали ліцензію на туристичну діяльність. Більше половини (52%) діючих туристичних підприємств сконцентровано у трьох регіонах: м. Київ (25%), Автономна Республіка Крим (18,%), Одеська область (9,0).

Але тільки наявності інфраструктури, призначеної для туризму, недостатньо. її необхідно розглядати в широкому значенні, основні елементи якої повинні виконувати не тільки винятково рекреаційну функцію, а й служити провідним фактором піднесення всього соціально-економічного життя країни.

Це має бути інфраструктура загального користування, що повинна відповідати світовим стандартам І зорієнтована на всіх мешканців України та її гостей.

З точки зору організації інфраструктурною забезпечення рекреаційного процесу, одне з ключових місць належить транспортній системі. Питання охоплює проблему транзитних перевезень, організацію залізничного сполучення, розвиток автомагістралей, повітряного, морського, річкового транспорту.

Україна має розвинуту мережу автомобільних доріг і залізниць, аеропортів, річкових і морських портів. Авіаційний, автомобільний, залізничний, річковий і морський транспорт здатні забезпечити перевезення туристів з резервом транспортних потужностей на деяких видах транспорту.

Транспортні шляхи України повинні відповідати міжнародним вимогам та надавати можливість здійснювати перевезення швидко, безпечно, надійно, комфортно. Саме вони є першою ланкою туристичного потоку іноземних громадян в Україну. Взаємодія двох галузей - транспорту і туризму - допоможе кожній з них у короткі терміни вирішити більшість питань, зокрема розбудови туристичної інфраструктури за напрямками національної мережі транспортних коридорів із залученням приватного капіталу (національного і закордонного).

В Україні прийнята Програма функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів. її реалізація дозволить вирішити проблему облаштування доріг, створити сприятливі умови для розвитку туристичної індустрії.

Не менш важливою складовою інфраструктури є існуюча мережа прикордонних переходів з країнами - сусідами, її розширення та сервісне облаштування.

Неможливий розвиток туризму без системи зв'язку і комунікацій, функціонування різноманітних служб сервісу, розвитку громадського харчування і побутового обслуговування, організації культурно-розважального обслуговування.

Актуальною для України залишається проблема водопостачання і каналізації населених пунктів, і, в першу чергу, рекреаційних центрів.

Проблема інфраструктурного облаштування території України може бути вирішена лише завдяки інвестуванню в її розбудову великих коштів, в тому числі з боку центральної та місцевих влад, її розв'язання можливе лише в контексті практичних дій по економічному піднесенню країни.

В Україні значну частину природного потенціалу складають: рекреаційні ландшафти (лісові, приморські, гірські), оздоровчі ресурси (мінеральні води та лікувальні грязі), природно-заповідні об'єкти (національні природні та регіональні ландшафтні парки, біосферні заповідники, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва тощо), території історико-культурного призначення (пам'ятки архітектури та містобудування, історико-архітектурні заповідники та ін.).

Це унікальні ресурси для перспективного розвитку туризму, зон рекреації і курортів та найбільш збережена частина природного довкілля.

Площа освоєних, та потенційних рекреаційних територій в Україні (без радіаційно забруднених) становить 12,8% території країни і розподіляється відповідно до природних особливостей семи рекреаційних регіонів: Карпатський, Придністровський, Дніпровський, Донецько-Приазовський, Поліський, Причорноморський, Кримський, При визначенні цих регіонів враховувались наступні фактори:

1) геополітичне положення (розташування території, наявність трудових ресурсів, транспортних комунікацій, джерел сировини, енергії, історія розвитку території, традиції та ін.);

2) наявність рекреаційних ресурсів;

3) стан туристичної інфраструктури;

4) попит на рекреацію та туризм;

5) туристично-рекреаційна політика регіону.

Згідно з оцінкою ландшафтних ресурсів (НДПІ містобудування) потенційний фонд природоохоронних, оздоровчих та рекреаційних територій становить 12,1 мли. га, тобто 20% площі території України, що відповідає міжнародним показникам раціонального збереження природно-рекреаційних ресурсів. Одноразова місткість ландшафтів України, враховуючи допустимі природоохоронні норми, становить понад 40 млн. чоловік.

Найбільшу питому вагу територій і об'єктів природно-заповідного фонду мають:

Ø  від 8 до 13% - Тернопільська, Херсонська, Закарпатська, Івано-Франківська, Хмельницька області;

Ø  5-7 % - Сумська, Рівненська, Чернівецька області;

Ø  3-5 % - Чернігівська, Львівська області, Республіка Крим;

Ø  до 3% - Донецька, Миколаївська, Полтавська області;

Ø  до 2% - Волинська, Житомирська, Запорізька, Одеська, Черкаська області;

Ø  до 1%- Вінницька, Дніпропетровська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Харківська області.

 
3. Природно-заповідний фонд України

Україна володіє багатими природно-кліматичними, культурно-історичними та національно-етнографічними ресурсами, які створюють передумови для розвитку багатьох видів туризму. Більшість регіонів України має туристичні ресурси, які відносяться до всіх трьох груп, що дає можливість виходу на туристичний ринок з приваблюючими туристичними пропозиціями. Розглянемо першу групу туристичних ресурсів - рекреаційні. Рекреаційні ресурси - природні й антропогенні геосистеми, тіла та явища природи, які мають комфортні властивості і споживчу вартість для рекреаційної діяльності і можуть бути використані з метою відпочинку та оздоровлення людей у певний час та за допомогою існуючих технологій і матеріальних можливостей.

Рекреація - розширене відтворення сил людини (фізичних, інтелектуальних та емоційних) або діяльність, спрямована на відновлення продуктивних сил людини.

В Україні значну частину природного потенціалу складають: рекреаційні ландшафти (лісові, приморські, гірські), оздоровчі ресурси (мінеральні води та лікувальні грязі), природно-заповідні об'єкти (національні природні та регіональні ландшафтні парки, біосферні заповідники, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва тощо), території історико-культурного призначення (пам'ятки архітектури та містобудування, історико-архітектурні заповідники та ін.).

Це унікальні ресурси для перспективного розвитку туризму, зон рекреації і курортів та найбільш збережена частина природного довкілля.

Площа освоєних, та потенційних рекреаційних територій в Україні (без радіаційно забруднених) становить 12,8% території країни і розподіляється відповідно до природних особливостей семи рекреаційних регіонів: Карпатський, Придністровський, Дніпровський, Донецько-Приазовський, Поліський, Причорноморський, Кримський, При визначенні цих регіонів враховувались наступні фактори:

Ø  геополітичне положення (розташування території, наявність трудових ресурсів, транспортних комунікацій, джерел сировини, енергії, історія розвитку території, традиції та ін.);

Ø  наявність рекреаційних ресурсів;

Ø  стан туристичної інфраструктури;

Ø  попит на рекреацію та туризм;

Ø  туристично-рекреаційна політика регіону.

Згідно з оцінкою ландшафтних ресурсів (НДПІ містобудування) потенційний фонд природоохоронних, оздоровчих та рекреаційних територій становить 12,1 мли. га, тобто 20% площі території України, що відповідає міжнародним показникам раціонального збереження природно-рекреаційних ресурсів. Одноразова місткість ландшафтів України, враховуючи допустимі природоохоронні норми, становить понад 40 млн. чоловік.

Особливе місце в системі рекреаційного використання території України посідає Кримський півострів. Середньорічна тривалість сприятливого для рекреації періоду становить тут 175-190 днів. Тут же функціонують найстаріші в Україні грязьові курорти - Євпаторія, Саки та інші.

Практично у всіх областях України виявлено мінеральні лікувальні води різного складу. Найбільша кількість джерел зосереджена в Карпатському регіоні, зокрема в Закарпатській, Львівській областях. Багато джерел у Луганській, Дніпропетровській, Полтавській, Хмельницькій, Черкаській, Київській, Донецькій та інших областях.

Досить значні в Україні записи лікувальних грязей, зосереджених головним чином у південних та північно-західних областях. На базі грязьових покладів працюють курорти Бердянська, Куяльницький, Хаджибейський та ін., а на курортах Миргород, Моршин, Немирів, Черче поширені торфові грязі.

Не менш важливе місце у розвитку туризму в Україні займає друга група туристичних ресурсів — культурні об'єкти, пам'ятки історії, архітектури, археології, етнографічні особливості території, що є важливим засобом задоволення потреб пізнавально-культурної рекреації, Загальна кількість архітектурно-історичних пам'яток в Україні становить 48690 об'єктів, їхня цінність та чисельність (насичення, щільність) у межах областей істотно різняться. Найбільше архітектурно-історичних пам'яток, що охороняються державою і церквою, у Львівській області (3934), Київській (2886) та Чернігівській (2859) областях. Найцінніші культурно-історичні ресурси - у Київській, Львівській, Тернопільській, Полтавській, Чернігівській областях, Республіці Крим.

Специфічною складовою частиною рекреаційних ресурсів є однорідні (гомогенні) рекреаційні ресурси - соціальні і природні об'єкти, явища, події, походження яких тісно пов'язане як з територією України (де вони розташовані або відбувалися), так і з територією тієї зарубіжної країни, в межах якої даний об'єкт, явище, подія первісно виникли. В Україні виявлена значна кількість таких об'єктів, деякі з них мають світове та європейське значення та унікальний історико-інформаційний, духовно-естетичний, інтернаціональний потенціал. Це місця, пов'язані з життям, діяльністю або перебуванням в Україні французів О. де Бальзака (м. Бердичів, Корець), Д.Рішельє, Ж.Лябурб (м. Одеса), угорця Ф.Ліста (м. Київ), німців Х.Х.Стівена (м. Ялта), П.Целана (м. Чернівці), іспанця Хосе (Йосипа) де Рібаса (м. Одеса), англійців Д.Говарда (м. Херсон), У.Черчілля (м. Ялта), Італійця В.В.Растреллі (м. Київ). чехів Я.Гашека (мм. Київ, Рівне, Дубно, Корець), Й.Главки (м. Чернівці), О.Яроша, Я.Налепки (м. Овруч), поляків А.Міцкевича (м. Львів), Л.Варинського (м. Канів), Я.Домбровського (м. Житомир), Я.Корчака, В.Василевської (м. Київ), американців Д.Хьюза (м. Донецьк, кол.Юзівка), Т.Драйзер (м. Київ), Д.Стейнбека (м. Київ), Д.Ріда (мм. Рівне, Корець), Т.Рузвельта (м. Ялта), турка Назима Хікмета (м. Київ), шведа Майка (Михайла) Йогалсена (мм. Полтава, Харків), норвежців Фритьофа Нанесена (м. Харків), Тура Хейєрдала (м. Київ) та інші. Військовий меморіал, присвячений британцям. що загинули під час Кримської війни 1853-1856 рр. (м. Севастополь), поховання шведів на Полі Полтавської битви (м. Полтава), австрійців (що загинули в Сталінградській битві в 1943р.), місця розстрілу польських громадян (Биківня під Києвом, м. Луганськ) та інші.

І нарешті, третя група туристичних ресурсів, яка представлена сучасними здобутками світового рівня в промисловості, сільському господарстві, будівництві, медицині, спорті, науці та культурі.

Багатовекторність економічної політики України, європейський вибір, співпраця з Світовим банком та Міжнародним валютним фондом сприяють розвитку конгресового туризму, проведенню в Україні економічних форумів, наукових конференцій га симпозіумів тощо.

Поступово туристичні можливості використовуються політиками, бізнесменами, вченими, спортсменами, артистами, просто рядовими громадянами з усіх країн світу, які приїздять в Україну з метою вивчення та обміну передовим досвідом в авіабудуванні, металургії, медицині, участі в спортивних змаганнях, проведенні концертних заходів та ін. В Україні вже стало регулярним проведення міжнародних і національних туристичних виставок, салонів, бірж, ярмарків, фестивалів, конкурсів, які з кожним роком залучають все більше і більше іноземних гостей.

Отже, маючи такий ресурсний потенціал, туризм України повинен сприяти зміцненню економіки країни, наповненню державного бюджету, зростанню добробуту українських громадян, збереженню історико-культурної спадщини, піднесенню духовного потенціалу суспільства.

Найголовнішим у ефективному використанні рекреаційних ресурсів є наявність туристичної інфраструктури. Це готелі, мотелі, будинки відпочинку, пансіонати, санаторії, заклади харчування.

Транспортні засоби, заклади для розваг, атракції та ін. Коротко характеризуючи матеріальну базу туризму, можна відзначити, що на початок 2009 року в Україні налічувалось 1258 підприємств готельного господарства загальною кількістю 100,67 тис. місць. За формою власності вони розподіляються таким чином: 40% перебувають у державній та комунальній власності, 57% - у колективній та 3% — у приватній. Найбільше готелів налічується в таких регіонах України: м. Київ (7,3% від загальної кількості по Україні), Одеська область (7,3%), Автономна Республіка Крим (6,8%) області: Дніпропетровська (6,4%), Харківська (5,8%) і Донецька (5,6%). Рекреаційні можливості України характеризуються також наявністю 3304 санаторно-курортних та оздоровчих закладів різної відомчої підпорядкованості та форм власності, в тому числі: санаторії 487, санаторії-профілакторії - 357, бази та інші заклади відпочинку - 2015, пансіонати відпочинку - 235, будинки відпочинку - 38, пансіонати з лікуванням - 68, інші заклади - 104. За формою власності ці заклади розподіляються: державна - 37%, колективна - 58%, приватна - 0,9%, власність міжнародних організацій — 3,9%.

Більшість готелів, мотелів, кемпінгів, санаторіїв, баз відпочинку та туристичних баз будувались за проектами, що сьогодні не відповідають міжнародним стандартам. Мережа їх активно формувалась у період масового туризму, з інтенсивною експлуатацією та несвоєчасним капітальним і поточним ремонтом, що призвело до значного зносу цих будівель та оснащення.

Багатопрофільність засобів розміщення потребує їх класифікації та стандартизації. Типологічна уніфікація засобів розміщення дозволить створити стандарт, центральною частиною якого мас стати класифікація засобів розміщення, розроблена ВТО.

На початок 2009 року в Україні функціонували 2,7 тис. туристичних підприємств, що становить 64% від загальної кількості тих, які отримали ліцензію на туристичну діяльність. Більше половини (52%) діючих туристичних підприємств сконцентровано у трьох регіонах: м. Київ (25%), Автономна Республіка Крим (18,%), Одеська область (9,0).

Але тільки наявності інфраструктури, призначеної для туризму, недостатньо. її необхідно розглядати в широкому значенні, основні елементи якої повинні виконувати не тільки винятково рекреаційну функцію, а й служити провідним фактором піднесення всього соціально-економічного життя країни.

Це має бути інфраструктура загального користування, що повинна відповідати світовим стандартам І зорієнтована на всіх мешканців України та її гостей.

З точки зору організації інфраструктурною забезпечення рекреаційного процесу, одне з ключових місць належить транспортній системі. Питання охоплює проблему транзитних перевезень, організацію залізничного сполучення, розвиток автомагістралей, повітряного, морського, річкового транспорту.

Україна має розвинуту мережу автомобільних доріг і залізниць, аеропортів, річкових і морських портів. Авіаційний, автомобільний, залізничний, річковий і морський транспорт здатні забезпечити перевезення туристів з резервом транспортних потужностей на деяких видах транспорту.

Транспортні шляхи України повинні відповідати міжнародним вимогам та надавати можливість здійснювати перевезення швидко, безпечно, надійно, комфортно. Саме вони є першою ланкою туристичного потоку іноземних громадян в Україну. Взаємодія двох галузей - транспорту і туризму - допоможе кожній з них у короткі терміни вирішити більшість питань, зокрема розбудови туристичної інфраструктури за напрямками національної мережі транспортних коридорів із залученням приватного капіталу (національного і закордонного).

В Україні прийнята Програма функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів. її реалізація дозволить вирішити проблему облаштування доріг, створити сприятливі умови для розвитку туристичної індустрії.

Не менш важливою складовою інфраструктури є існуюча мережа прикордонних переходів з країнами - сусідами, її розширення та сервісне облаштування.

Неможливий розвиток туризму без системи зв'язку і комунікацій, функціонування різноманітних служб сервісу, розвитку громадського харчування і побутового обслуговування, організації культурно-розважального обслуговування.

Актуальною для України залишається проблема водопостачання і каналізації населених пунктів, і, в першу чергу, рекреаційних центрів.

Проблема інфраструктурного облаштування території України може бути вирішена лише завдяки інвестуванню в її розбудову великих коштів, в тому числі з боку центральної та місцевих влад, її розв'язання можливе лише в контексті практичних дій по економічному піднесенню країни.

Вітчизняна туристична галузь відіграє надзвичайно важливу роль в соціально-економічному житті країни. Зростає її статус та зацікавленість держави в подальшому розвитку галузі, посилюється вплив туризму практично на всі сфери життя і діяльності людини. Прийнятий Верховною Радою України 15 вересня 2002 року Закон "Про туризм" констатує: "Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки і створює сприятливі умови для туристичної діяльності."

4. Прогнози щодо позитивних тенденцій розвитку туризму

Прогнози щодо позитивних тенденцій розвитку туризму в кінці XX ст. та на початку XXI ст. виправдалися. Протягом 2008 року зареєстровано 11,9 мли. відвідань України іноземцями (річний приріст дорівнює 6,2%). В тому числі 5,8 млн. туристичних поїздок (приріст 31,8%) та 5,6 млн. одноденних поїздок (зменшення на 17,7%).

В порівнянні з 2007 роком в мотивації в'їзду іноземних громадян до України в 2008 році відбулися структурні зміни, причиною яких було значне зростання (+57%, або 1,5 млн. осіб) приватних туристичних поїздок одночасно з різким падінням обсягів транзиту (-54% або 2,6 млн. осіб). В порівнянні до 2007 року транзитний потік з Росії скоротився у 2,9 раза, з Білорусії -у 6,2 раза, з Вірменії у 4,9 раза, з Грузії у 5,6 раза.

За схемою розрахунків, рекомендованою В ТО, іноземні відвідувачі залишили близько 2,5 млрд. доларів США протягом свого перебування в Україні у 2008 році.

Громадяни України в 2008 році здійснили 15,6 млн. закордонних поїздок (приріст склав 16,4%), в тому числі 9,4 млн. туристичних (приріст 8,0%), решта - одноденні відвідання.

Так само, як і для багатьох європейських країн, де найбільш потужними є туристичні потоки між сусідніми державами, для України сукупна частка туристичного обміну з Росією, Білоруссю та Молдовою протягом останніх років коливається біля 65% в загальних обсягах турпотоків.

Окрім цього, сусідні країни забезпечують і потужні потоки одноденних відвідувачів.

Поїздки між сусідніми державами і надалі будуть значно переважати в структурі міжнародного туризму.

Щодо внутрішнього туризму, слід зазначити продовження активної діяльності у 2008 році туристичних підприємств таких регіонів, як АР Крим, м. Київ, М.Севастополь, Одеська, Донецька, Львівська, Харківська області.

Біля 6,9 млн. населення України здійснили різноманітні подорожі рідним красм. Близько 16,0 млн. відвідувачів зареєстровано музеями України та більше 1,8 млн. екскурсантів на рахунку турагеї тств.

Розрахований за методикою ВТО сукупний обсяг реалізації товарів та послуг різних галузей економіки, що забезпечують задоволення споживчих потреб іноземних та внутрішніх відвідувачів України, склав в 2008 році 20,9 млрд. гривень, або 3,9 млрд. дол. США.

За 2008 рік туристичні підприємства, готелі та санаторно-курортні заклади України, загальною кількістю 7214 одиниць, реалізували власних послуг на суму близько 3 млрд. гри., що дорівнює 1,5% у ВВП України та 3,3% по статті "Виробництво послуг". Приріст сукупного обсягу реалізації в порівнянні з попереднім роком становив 30%.

В структурі платіжного балансу України 2008 року, за підрахунками НБУ, експорт послуг по статті "Подорожі" становить 10%, імпорт-15%.

За останні три роки кількість відвідань України іноземними громадянами збільшилась у 2,2 рази, в тому числі кількість іноземних туристів зросла на 38%. За цей же період в платіжному балансі України частка експорту послуг по статгі "Подорожі" зросла з 7% до 10%.

Основні статистичні показники розвитку туристичної галузі України за 2008 рік свідчать про продовження росту активності туристичної діяльності, початок якого припадає на 2007 рік. Загальний обсяг туристичних потоків перевищив рівень 2007 року на 12%. Структура потоків за видами туризму також змінювалась протягом цього часу. Якщо в 2004 році частка внутрішніх туристичних потоків була найменшою (24%), то в 2008 році вона зросла до 31%, а частки виїзного та в'їзного потоків скоротились, хоча перевага залишилась на боці виїзного туризму (44% в 2004 році та 43% в 2008 році). Частка в'їзного потоку в 2008 році (26%) менша за частку у піковому 2004 році (32%), але абсолютний приріст на 31,8% чисельності іноземних туристів є найбільшим за останні чотири роки.

Таким чином шйбільше зростання у 2008 році порівняно до 2007 року вперше спостерігалось саме в обсягах в'їзного туризму, а обсяги виїзного та внутрішнього туризму зросли на 8% та 5% відповідно.

З іншого боку, у 2008 році лише обсяг внутрішнього туризму перевищив на 21% рівень найбільш активного 2004 р., в той час як обсяги інших видів туризму також зростали, але ще не досягли максимальних значень п'ятирічної давності.

Останнім часом даються взнаки і виливають на структуру туристичних потоків зміни у візовій політиці як сусідніх держав, так і України.

Заохочуючи іноземців до відвідання, Україна поступово спрощує візові формальності. Натомість західні сусідні держави, такі, як Чехія, Словаччина, Болгарія, вже запровадили візовий режим в'їзду для українців, а Польща, Угорщина, Румунія готуються до введення візового режиму. Наслідком цього стане перерозподіл частки виїзного потоку на користь внутрішнього туризму.

Розподіл іноземних туристів за метою відвідання України (%) 2005-2008 рр. (за даними статзвітності ф. № І - Тур) Іноземні туристи, які скористались послугами українських турагентств в 2008 році, перебували в Україні переважно з метою відпочинку (51,2%) та у службовій поїздці (27,5%), решта відвідань (21,3%) припадає на спортивно-оздоровчий та релігійний туризм, лікування. Подібна структура прослідковусться протягом останніх чотирьох років. Проте очевидною с також тенденція незначного перерозподілу відвідань з основних мотивацій (рекреація та бізнес) на користь менш популярних. Зокрема, звертає на себе увагу зростання у 2008 році числа відвідань України іноземними громадянами з метою лікування - у 4,6 раза порівняно з 2005 роком, а спортивно-оздоровчий в'їзний туризм за числом відвідань зріс за цей же період майже у 1,6 раза, хоча в структурі мотивації займає лише 5,1%. Найбільш відвідуваними іноземними туристами є такі регіони України: Автономна Республіка Крим (35,6%), міста Київ (27,2%), Севастополь (11,5%), області: Одеська (21,5%) та Львівська (6,6%).

В усьому світі виявляється тенденція до зменшення частки організованого туризму у міжнародних туристичних потоках. Все більше людей подорожують, але поповнення їх чисельності відбувається за рахунок тих, хто самостійно організовує свої поїздки, уникаючи послуг туристичних агентств. Такі можливості створюються завдяки розширенню доступності інформації через Інтернет, спрощенню порядку перетину кордонів між країнами.

В Україні на фоні зростання в'їзного туризму взагалі, частка в ньому організованого туризму зменшується.

У виїзному туризмі України, обсяги якого збільшились за 2008 рік на 8,7%, прослідковуються певні закономірності та тенденції. Найпотужніші потоки виїзду українських громадян, як і раніше, зареєстровані в напрямках до сусідніх держав. Це є очевидною закономірністю, яка проявляється як у туристичних поїздках, так і в одноденних відвіданнях, левову частку яких складають транзитні поїздки.

В зв'язку з введенням візового порядку в'їзду до Чехії, Словаччини, а з 2009 року і до Болгарії, туристичний потік в цих напрямках значно скоротився.

5. Заповідники та туристичні ресурси Криму 5.1 Особливості геотуристичної унікальності Криму

Різноманітні курортні ресурси Криму: лікувальний бруд і ропа солоних озер, джерела мінеральних вод, море. Невичерпним і унікальним багатством півострова є м'який кримський клімат з достатком теплих сонячних днів. Тому кліматолікування застосовується на всіх кримських курортах, у всіх здравницях.

У цілому клімат Криму характеризується невисокою вологістю, рівним ходом основних метеоелементів, малою кількістю днів з туманами й сильними вітрами, великою тривалістю сонячного сяйва.

Найпоширенішим видом кліматолікування є аеротерапія у вигляді прогулянок, сну на повітрі в кліматопавильонах, у парку або на березі моря й повітряних ванн. Море, наявність парків із хвойними породами дерев, лісопаркових зон з южнобережними рослинами роблять повітря на Південному березі, у передгір'ях Криму цілющим.

Кліматолікування в Криму проводиться й у холодний період року. При захворюваннях органів подиху й деяких інших хвороб охолоджене повітря робить більше виражений лікувальний і ефект, що гартує, чим у літню пору.

Крим неспроста називають сонячним. Улітку тут сонячна радіація в 5 - 6 разів богачше ультрафіолетовими променями, чим у середній смузі Росії. Найбільше сонця в літню пору в західній і південно-східній частині Криму й трохи менше на Південному березі. У холодну пору року на кримських курортах сонячне опромінення проводиться в поліетиленових кабінах або в соляріях.

До цілющих чинностей природи необхідно віднести й мальовничі ландшафти. Позитивні емоції, які вони викликають, зміцнюють віру у видужання, створюють сприятливе тло для успішного застосування кліматопроцедур, лікарських засобів, різних медичних маніпуляцій.

Велика притягальна чинність моря. Заради того, щоб викупатися у водах самого теплого в Радянському Союзі Чорного моря, позагоряти на його прекрасних пляжах, що відпочивають, відпускники приїжджають із різних куточків країни. Лікування морем (талассотерапія) - приємна й приваблива лікувально-профілактична процедура, що викликає величезний емоційний підйом.

Як показали численні дослідження, сольовий склад морської води близький до сольового складу крові й тканевих рідин людини. Морська вода являє собою складний природний комплекс, що володіє певними фізичними, хімічними й біологічними властивостями, які неможливо одержати лабораторним шляхом.

На кримських курортах морська вода використається для ванн, душів, обтирань, обливань, тепловлажних інгаляцій, зрошень уражених органів. Сильнодіючою процедурою є самі "морські купання, під час яких на організм людини діють температура, тиск і рух морської води. У здравницях морські купання строго дозуються з урахуванням температури води, повітря, стану здоров'я що купаються. У зимовий час купання в морі заміняється купанням у плавальних басейнах з підігрітою морською водою. Установлено, що ці купання дають такий же лікувальний і ефект, що гартує, як і купання в море.

Грязелікування відомо з давніх часів. Однак науково обґрунтоване й широке використання його почалося в роки Радянської влади. У Криму запаси лікувального бруду утворяться на дні солоних озер. Для. грязелікування використаються Сакське солоне озеро, Мойнакське (Євпаторія) і ін.

Лікувальний бруд — це озерний іл чорних кольорів, густий, грузлий, бархатистий на дотик, із заходом сірководню. Мул утвориться в результаті складної й багаторічної взаємодії між ропою (водою озер), мікроорганізмами й органічними залишками, що попадають в озера з дощовою й поталою водою. До складу лікувального бруду входять різні солі, органічні кислоти, мікроелементи, антибіотики, гормони, біологічно активні речовини, гази й багато чого іншого.

Сучасні дослідження відзначають багатогранний вплив бруду на організм людини: теплове, механічне (у вигляді масажу), електричне, хімічне й радіоактивне. Механізм дії бруду вчені продовжують детально вивчати.

Прекрасними цілющими властивостями володіє не тільки іл, але й ропа. Ропа - це пахне сірководнем концентрований сольовий розчин, що містить біологічно активні речовини. На організм людини ропа робить більше сильну дію, чим морська вода. Купання в л: шанс, як правило, проводяться в другій половині дня, коли добре прогрівається вода. Ропа використається й для лікувальних ванн у різній модифікації.

Крим багатий і мінеральні джерела. Їх налічується більше сотні, однак розроблені й використаються з лікувальною метою деякі. Основна цінність мінеральних вод визначається загальною мінералізацією, наявністю специфічних елементів (радій, фтор, залізо й ін.), біологічно активних речовин (сірководень, миш'як, бром і ін.), органічних компонентів типу гумінів і бітумів.

Кримські питні води ставляться до слабомінералізованим. Використаються при лікуванні захворювань печінки, жовчного міхура, шлунково-кишкового тракту, деяких захворювань бруньок, а також при порушеннях обміну речовин.

Досить популярний у місцевого населення джерело мінеральної води Аджи-Су в передгірній частині Криму (п. г. т. Куйбишево Бахчисарайського району). Вода, що пахне сірководнем, має температуру -г 14,°+17 . У ній утвориться чорний осад, тому джерело називають "чорні води". Для лікування застосовується тільки у вигляді ваій після, підігріву до потрібної температури й призначається при ревматизмі, захворюваннях нервової системи й суглобів.

К рідко застосовуваному, але ефективному методу лікування варто віднести піскові ванни природного сонячного (або штучного) нагрівання, які відпускають на прекрасних піщаних пляжах у Євпаторії. Тіло, покрите гарячим сухим піском одержує сухе тепло, на нього впливають також морські солі в сухому виді, мінеральні компоненти. Звичайно піскові ванни переносяться легше, ніж грязелікування. Призначаються найчастіше при захворюваннях опорно-рухового апарата.

Фрукти й виноград - не тільки продукти харчування, які цілий рік подають на стіл у кримських здравницях. Вони містять богатий запас вітамінів у легко засвоюваному природному сполученні, необхідні організму амінокислоти, різні солі, корисну клітковину.

Завдяки цілющому клімату, теплому Чорному морю й іншим різноманітним курортним ресурсам Кримська область виділена в лікувальну місцевість всесоюзного значення.

5.2 Історико-культурні ресурси й основні туристичні центри Криму

Порівняно невелика по площі територія Кримського півострова характеризується різноманіттям кліматичних зон. З огляду на їхню цілющу особливості, на півострові можна виділити три великих курортних регіони: Південний берег Криму, південно-східне й західне узбережжя.

З географічної точки зору Південний берег Криму (ЮБК) - це прибережна смуга, що тягнеться від мису Айя на заході до міста Теодозії на сході, що у крайніх своїх межах має різний рельєф місцевості, різний клімат. Якщо ж ураховувати курортні й кліматичні фактори, доцільне називати Південним берегом лише частина цієї смуги, довжиною близько 105 км, що лежить між мисом Айя й Алуштою.

Цей курортний регіон з півночі захищений від вторгнення холодних повітряних мас Головною грядою Кримських гір; з півдня обмивається незамерзаючим Чорним мором, що є свого роду регулятором тепла: узимку віддає його в атмосферу й зм'якшує морози, улітку приносить прохолодь, зменшує спеку. На всім Южноберіжжя сприятливі кліматичні умови сприяють виростанню теплолюбних рослин, які очищають повітря, роблять його цілющим.

Клімат на ЮБК м'який, середиземноморський. Опади випадають переважно у вигляді дощу, в основному взимку. Літо' сонячного, сухе, жару зменшується морськими бризами й тому переноситься легко. На Південному березі відзначається найнижча в Криму відносна вологість повітря, тому тут завжди легко дихається, що особливо важливо для легеневих хворих. Купальний сезон триває в середньому 126 днів, з кінця травня до третьої декади жовтня, коли температура води піднімається до +18° і вище (у липні-серпні + 23, +25°). Осінь тепла, суха, сонячна, наступає поступово і є кращою курортною порою року. За рік на ЮБК буває 30—35 морозних днів (у центральному Кримі 115), середньорічна температура +13°. По своїх природних і кліматичних особливостях Південний берег Криму не уступає прославленим курортам Франції й Італії.

Курортні міста й місцевості па ЮБК, незважаючи на загальні риси, мають і своп характерні риси.

Алушта — приморське курортне місто, розташований у великій долині, в 45 км від Сімферополя. На клімат цього курорту великий вплив роблять прохолодні гірничо-долинні потоки повітря й морські бризи, які постійно освіжають узбережжя. Тривалість періоду з температурами повітря вище +10° становить 170 днів у році (у Ялті 208). Однак море тут нагрівається навіть швидше, ніж у Ялті, внаслідок мілководості узбережжя. Тривалість сонячного сяйва 2321 година в році (у Ялті 2250).

Всесвітньо відомим і самим жвавим курортом на Південному березі є Ялта. У загальному в Ялті й прилягаючих до неї населених пунктах кількість відпочиваючих досягає двох мільйонів у рік (приблизно одна третина всіх відпочиваючих у Криму). У курортну зону Ялти входять Гуозуф, Масандра, Лівадія, Ореанда, Гаспра, Кореіз, Алупка, Сімеїз, Форос, які самі по собі мають широку популярність.

Весна в Ялті наступає рано, і вже в березні цвітуть мигдаль, персики, абрикоси. Кращий час відпочинку на курорті - кінець літа й осінь, коли переважає малохмарна погода й починається масовий збір винограду, фруктів.

Мальовничі в Ялті гори, що облямовують її з північно-заходу й північного сходу. Вони амфітеатром спускаються до моря й захищають місто взимку від холодних вітрів, улітку від стопних суховіїв. Середньорічна температура повітря + 13°, у передгірній частині — нижче (+9,5, +10°). Відносна вологість повітря невисока й становить у середньому 65%. Практично дійсної зими в Ялті не буває: у середньому за рік відзначається 37 днів з морозом. Вічнозелені рослини й теплі сонячні дні в холодний період року створюють повну ілюзію відсутності зими.

Повітря в прибережній зоні насичений морськими солями, концентрація яких збільшується під час хвилювання моря. У середньому зміст морських солей у повітрі в літньо-осінній період вище, ніж у зимово-весняний. Таким же закономірностям піддається й зміст у повітрі озону. Однак концентрація озону зростає також і при грозових розрядах, вітрах, що дують із континенту.

У Ялті й прилягаючих до співай курортах є джерела мінеральних вод. з яких широко .використається поки один ("Ялтинська мінеральна").

Південно-східне узбережжя Криму має велике майбутнє. Гарні кліматичні умови, мінеральні джерела й запаси лікувального бруду дозволять перетворити цей регіон у велику курортну зону всесоюзного значення.

Західний курортний регіон простирається по рівнинному узбережжю Криму від Севастополя до мису Тарханкут. Головними факторами, що визначають його клімат, є море й степ. Відсутність лісових масивів і інших природних перешкод сприяє постійній циркуляції степових вітрів і морських бризів, що створюють специфічні особливості цього кліматичного району. Морські бризи проникають у глиб півострова на 30 км і приносять у денний час прохолодь, насичують повітря негативними аероіонами, морськими солями. У холодний період року на узбережжя переважають різкі північно-східні й західні вітри, у теплий період року - південно-західні, м'які, освіжаючі.

Курортні багатства цього регіону - солоні озера з лікувальним брудом і ропою, джерела мінеральних вод і прекрасні пляжі із дрібного піску. На західному березі Криму перебувають два відомих у країні курорту: Саки і Євпаторія. Інші курортні місця західного й північно-західного Криму поступово освоюються й розвиваються.

Західний берег Криму - прекрасний курортний регіон - має ще багато необжитих місць, незасвоєної курортної цілини.

На кримських курортах з'явилося багато комфортабельних здравниць із двомісними палатами з лоджіями й балконами, зимовими плавальними басейнами, ліфтами або канатними дорогами, першокласної медичної дна гностичною й лікувальною технікою, культурно-побутовими й спортивними комплексами, що створюють всі сучасні зручності для відпочиваючих. Однак нове курортне будівництво - це не тільки зведення гарних і зручних здравниць.

Генеральний план освоєння всіх курортних зон Чорноморського басейну складений з урахуванням максимальної схоронності лікувальних місцевостей і їх найбільш раціонального використання. У нього входить охорона природних ресурсів, які використаються або перебувають у резерві, устрій нових пляжів з берегоукрепительними й пляженакопительними спорудженнями, створення нових парків і реконструкція старих, будівництво каналів, водойм і водоводів із прісною водою й ін.

Для Криму розроблені спеціальні схеми планування по трьох великих курортних районах - Південному берегу, південно-східному й західному узбережжям. У схемах передбачені медичне й функціональне зонірованне курортних територій, розміщення й профіль здравниць, перспективи розвитку оздоровчих установ, комплексне встаткування й благоустрій територій.

Кожна курортна територія розділяється на три зони. У першій зоні, що перебуває в комфортних умовах у моря (не ближче 100 метрів), розміщаються круглогодичні санаторно-курортні установи, у другий - круглогодичні установи відпочинку, турбази й у третьої, за загалькурортною автомагістраллю,- сезонні установи для автотуристів. Нові здравниці будуються не менш чим на 500 місць, а санаторно-курортні комплекси - на 1500-2007 місць. Місцевості, богаті лікувальними курортними ресурсами, приділяються здравниці тільки для лікування хворих, тому що використати ці місця для відпочинку недоцільно.

До числа курортних районів, що розвиваються, ставиться західне узбережжя Криму (від Севастополя до Перекопу). Прекрасні широкі піщані пляжі, що переходять у стрімчасті береги Тарханкуту з мальовничими скелями й природними гротами,- зручне місце для здравниць і баз відпочинку. У цей час у теплий період року в пансіонатах, будинках відпочинку й піонерських таборів на території Раздольненського й Чорноморського районів відпочивають місцеві жителі й жителі північних областей країни. У майбутньому на західному узбережжі від Севастополя до Роздольного передбачається приймати на відпочинок в 4-4,5 рази більше трудящих, чим зараз.

Перспективним курортним районом є південно-східне узбережжя Криму від Алушти до Теодозії. На всьому його протязі - прекрасні піщані або галькові пляжі. Зустріти зовсім безлюдні місця тут неможливо. Однак бази відпочинку, пансіонати, піонерлагеря перебувають у приміщеннях літнього типу й носять сезонний характер. Для південно-східного узбережжя, як і для багатьох інших місць, проблемою номер один залишається прісна вода. Із приходом дніпровської води з'явиться можливість збільшити ємність південно-східного курорту приблизно у вісім разів. У цілому від Судака до Теодозії будуть споруджені здравниці приблизно на 25 тис. міст, головним чином пансіонати для батьків з дітьми, піонерські табори.

Подальший розвиток одержить Южноберяжже, особливо західна його частина. У цьому районі ведеться будівництво великих санаторних комплексів, піонерських таборів.

Довгострокова програма розвитку курортів - важлива складова частина грандіозних соціально-економічних планів, намічених Комуністичною партією й Радянським урядом. Розмах курортного будівництва в Криму, збільшення мережі санаторно-курортних установ - один з конкретних проявів радянського способу життя, реальна гарантія права радянських людей на відпочинок і лікування, записаного в Конституції СРСР.

5.3 Комплексна оцінка туристичних ресурсів Криму

Багато видів туризму в нашій країні - пішохідний, кінний, автобусний, спелеотуризм і спортивне скелелазіння зародилися в Криму, а перша офіційна в Росії туристська організація, хоча й була створена в Одесі (1890 р.), звався Кримський гірський клуб, пізніше - Кримсько-Кавказський. Цей клуб не уник соціальних обмежень - членом його міг стати далеко не кожний, далеко не кожному була по кишені й вартість екскурсій.

Туризм як активний відпочинок і вид спорту одержав загальне визнання й став масовим тільки в радянський час. Завдяки турботам партії й уряду Крим перетворився у великий курортний і туристський центр.

Сьогодні Кримська обласна рада по туризму й екскурсіям розташовує. 18 комфортабельними турбазами й тургостиницями в Сімферополі, Севастополі, Євпаторії, Феодосію, Бахчисараю Алушті, Ялті, Гурзуфі й Судаку. По гірській частині півострова й Південному берегу прокладено 50 всесоюзних і республіканських пішохідних, автобусних і більше 400 екскурсійних маршрутів. По них щорічно проходить більше 300 тис. планових туристів і близько 9 млн. екскурсантів.

Перших гостей пішохідні маршрути зустрічають на початку травня, останніх - наприкінці вересня. Подорожі починаються в північній частині гірського Криму, а закінчуються на березі Чорного моря.

Тут туристи після 10-денного пішого переходу загоряють, купаються, роблять морські прогулянки.

Під час походів кваліфіковані інструктори знайомлять туристів з визначними пам'ятками на маршрутах. Інструкторами працюють студенти Сімферопольського й Білоруського університетів, при яких створені постійно діючі курси по підготовці інструкторів пішохідного туризму. У цих вузах відкриті також очні відділення за фахом "краєзнавство й методика організації екскурсійної справи". Коло обов'язків інструктори досить великий: він повинен розповісти про кожний конкретний об'єкт огляду, строго дотримувати затвердженої схеми маршруту, і стоянок, учити туристів дбайливо ставитися до природи й пам'ятників, забезпечити безпека групи.

Широко розвинений у Криму й автобусний туризм, що, до речі, зародився на півострові ще в 1925 р. У той час існувало акціонерне товариство "Кримкурсо", що розташовувало 57 автобусами й 31 легковою автомашиною. Зараз при Кримській обласній раді але туризму й екскурсіям створена спеціалізована автобаза "Турист" з комфортабельними автобусами.

Тривалість автобусних подорожей - у середньому 20 днів. Залежно від маршруту туристи відвідують ті або інші міста області, у яких живуть по нескольку днів, знайомлять із пам'ятниками історії, археології, архітектури, беруть участь у піших походах. Першокласні траси й невеликі відстані між містами роблять ці подорожі нестомлюючими й залишають приємні спогади.

Із природними, археологічними й .воєнно-історичними пам'ятниками Криму курортників і відпочиваючих знайомлять 8 бюро подорожей і екскурсій, а в місті Судаку - екскурсійне бюро. Вони проводять одне- і дводенні пішохідні й автобусні групові екскурсії, а також організують захоплюючі подорожі по країні (у поїздах, літаках) і круїзи по Чорному морю.

Крім подорожуючих по путівках, у Крим приїжджають численні самодіяльні спортивні групи туристів, спелеологів, скелелазів, що роблять категорійні походи й сходження.

По гірському Криму затверджені пішохідні маршрути I і II категорій складності, проходження яких надає право на одержання третього спортивного розряду по туризму. По всіх маршрутах щорічно проходять 400-500 тис. самодіяльних туристів з різних міст країни. Спортивні суспільства й туристські клуби Одеси, Харкова, Дніпропетровська, Донецька й Києва проводять тут свої зльоти й змагання.

У Криму, де відомо більше 800 печер і вертикальних шахт, дуже популярні подорожі по підземних карстових ландшафтах. Скельні стіни Головної гряди Кримських гір по технічним труднощам і набору перешкод задовольняють будь-які запити спортсменів. Тому на півострові регулярно проводяться всесоюзні й міжнародні змагання з скалолазанню.

В останні роки збільшилося число подорожуючих на велосипедах. У Криму, де густа мережа автодоріг і упоряджених стежок, за велотурізмом велике майбутнє. Цікаві веломаршрути по Керченському й Тарханкутському півостровах, уздовж траси Північно-Кримського каналу.

У Криму активно работають. більше 20 міських, районних і відомчих клубів туристів і 792 туристські секції на підприємствах і в установах, навчальних закладах, у колгоспах і радгоспах. Клуби пропагують туризм як вид відпочинку, проводять учбово-методичні консультації по маршрутах, готовлять розрядників по туризму, організують зльоти й змагання. Щорічно по лінії клубів у походах вихідного дня в багатоденних подорожах бере участь до 500 тис. кримчан.

Туристські клуби є ініціаторами цікавих масових спортивно-оздоровчих заходів — свят "Кримська зима", які проводяться на Ангарськом перевалі й Ай-Петрі, сходжень на вершини Головної гряди Кримських гір_? присвячених пам'ятним датам. Клуби проводять більшу роботу з охорони природи. Разом з лісниками туристи беруть участь у санітарному чищенні лісу, упорядковують туристські стоянки, джерела, організують виїзди "зелених патрулів" на маршрути.

Членом клубу може стати кожний бажаючий і захопливий одним з видів туризму. При клубах існують секції пішохідного, гірського, водного, спелеотурізма, а також працюють школи по підготовці туристських організаторів, суддів туристських змагань, керівників складних походів.

Зростаючий рік у рік потік туристів, сучасні вимоги до їхнього обслуговування, багатоплановість туризму й - не в останню чергу - питання охорони природи на маршрутах зажадали від Кримської ради по туризму й екскурсіям розробки науково обґрунтованої системи маршрутів..

Самодіяльним групам туристів, що прибувають у Крим, за попередньою заявкою туристські бази надають інструктора або екскурсовода, якщо буде потрібно - спорядження, харчування, транспорт і інші види послуг. Контрольно-рятувальна служба регулює й регламентує туристські потоки відповідно до рекомендацій фахівців.

При складанні маршрутів ураховувалися всі форми туризму, що одержали розвиток у Криму;- пішохідний, спелеотурізм, скелелазіння. Маршрути прокладені так, що їх можна погодити в один лінійний або пройти по окремих ділянках екскурсіями вихідного дня.

Маршрути ці підходять для сімейних екскурсій, для багатоденних категорійних подорожей, передбачають відвідування підземних карстових порожнин, скорення стрімких скельних стін.

Схема розміщення туристських притулків і маршрутів по гірському Криму допоможе поліпшити якість обслуговування й планових туристів, тому що передбачає 3-4-годинні переходи довжиною не більше 12-14 км і, отже, детальне знайомство З визначними пам'ятками по шляху. Уже зараз туристам немає потреби, як колись, нести на собі намету, спальні й кухонні приналежності - всім цим розташовують притулки.

Відповідно до схеми передбачається побудувати 47 притулків, щоб зробити їх свого роду лісовими й гірськими готелями з відмінними побутовими умовами. Будівництво капітальних притулків допоможе ліквідувати сезонність у туристській роботі: у Криму адже практично відсутнє міжсезоння. Відносно легка доступність кримських вершин, м'яка зима, гарні транспортні умови дозволяють робити подорожі в будь-який час року.

В останні роки в Криму стають популярними зимові види відпочинку - катання на лижах, санях. Центрами такого відпочинку стали Ангарський перевал і Ай-Петрі.

Висновки

Під туристичними ресурсами розуміють сукупність природних та штучно створених людиною об'єктів, що мають комфортні властивості та придатні для створення туристичного продукту. Як правило, наявність туристичних ресурсів визначає формування туристичного бізнесу в тому чи іншому регіоні.

Нинішній і майбутній розвиток туризму потребує активнішої підтримки з боку урядів у плані інформації та просування туризму, а також забезпечення інфраструктури; необхідно освоювати нові ринки, робити кроки щодо забезпечення співпраці в усіх сферах - державних і приватних - в інтересах максимального заохочення сектору туризму.

Туризм необхідно планувати на комплексній основі, брати до уваги всі аспекти законодавства, що стосуються інших секторів, таких як транспорт, зайнятість, охорона здоров'я, сільське господарство, зв'язок та ін.

Потрібно визнати, що реалізація цих рекомендацій повільно, але розпочинається і в Україні. Зроблено перші реальні кроки на шляху законодавчого забезпечення та комплексного планування розвитку вітчизняної туристичної галузі.

Україна має розвинуту мережу автомобільних доріг і залізниць, аеропортів, річкових і морських портів. Авіаційний, автомобільний, залізничний, річковий і морський транспорт здатні забезпечити перевезення туристів з резервом транспортних потужностей на деяких видах транспорту.

Транспортні шляхи України повинні відповідати міжнародним вимогам та надавати можливість здійснювати перевезення швидко, безпечно, надійно, комфортно. Саме вони є першою ланкою туристичного потоку іноземних громадян в Україну. Взаємодія двох галузей - транспорту і туризму - допоможе кожній з них у короткі терміни вирішити більшість питань, зокрема розбудови туристичної інфраструктури за напрямками національної мережі транспортних коридорів із залученням приватного капіталу (національного і закордонного).

В Україні прийнята Програма функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів. її реалізація дозволить вирішити проблему облаштування доріг, створити сприятливі умови для розвитку туристичної індустрії.

Не менш важливою складовою інфраструктури є існуюча мережа прикордонних переходів з країнами - сусідами, її розширення та сервісне облаштування.

Неможливий розвиток туризму без системи зв'язку і комунікацій, функціонування різноманітних служб сервісу, розвитку громадського харчування і побутового обслуговування, організації культурно-розважального обслуговування.

Актуальною для України залишається проблема водопостачання і каналізації населених пунктів, і, в першу чергу, рекреаційних центрів.

Література

1.  Качанов В.С. Туристические маршруты. – М.: Профиздат, 2005.

2.  Биржаков М.Б. Введение в туризм. – СПб., 2009.

3.  Вилоух Д.Л. Становление и развитие туризма и его роль в экономике Украины. – К., 2008.

4.  Сосновкий С.К. Крым: путеводитель. – Днепропетровск, 1982.