Управління інтелектуальним капіталом підприємства

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

Київський національний економічний університет імені В. Гетьмана

Кафедра стратегії підприємств

Управління інтелектуальним капіталом підприємства

Київ - 2009

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Поняття та структура інтелектуального капіталу підприємства

Розділ 2. Методичні підходи до оцінки інтелектуального капіталу підприємства

Розділ 3. Управління інтелектуальним капіталом підприємства

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

У сучасному світі відбуваються важливі економічні трансформації, пов'язані з інтенсифікацією накопичення і використання інтелектуального капіталу. На відміну від попереднього періоду, коли визначальними факторами розвитку були матеріально-речовинний і фінансовий капітали, інтелектуальний капітал набуває все більшого значення. Як випливає з робіт багатьох вчених-економістів, інтелектуальний капітал є стратегічним фактором економічного розвитку.

У макроекономічному аспекті інтелектуальний капітал у процесі економічної глобалізації став головним чинником, який визначає місце країни у новій економіці. На макрорівні реалії сучасних економічних процесів такі, що підприємство вже не може забезпечувати істотні конкурентні позиції на ринку тільки за рахунок матеріальних і фінансових ресурсів. Успіх фірми все більшою мірою залежить від її інтелектуальних можливостей, які втілюються у процесі виробництва та реалізації нових товарів, створенні додаткових фінансових потоків.

Через те що концепція інтелектуального капіталу почала формуватися порівняно недавно – наприкінці 90-х років XX ст., важливіша науково-практична проблема ефективного управління інтелектуальним капіталом на рівні підприємства, окремі аспекти якої досліджували такі відомі фахівці, як Т. Стюарт, Л. Едвінсон і М. Мелоун, Е. Брукінг, Я. Берсуцький, І. Булєєв, Ф. Євдокимов, М. Лепа, Л. Саломатіна, А. Кабанов, В. Нейєнбург, А. Козирєв, М. Бендіков, Є. Джамай, А. Воронкова, О. Бандирська, А. Ступницький, Є. Панченко, Н. Казакова, залишається неопрацьованою. Дотепер є невирішеними основні завдання: формування механізму управління інтелектуальним капіталом, визначення критеріїв і розробка методів оцінки ефективності управління цим ресурсом. Крім того, потребує подальшого дослідження сама концепція інтелектуального капіталу, його визначення як економічної категорії, аналіз структури.

Обмірковуючи все вищесказане, я обрала таку тему курсової: «Управління інтелектуальним капіталом підприємства».

Об’єктом дослідження роботи є

Предметом дослідження є|з'являється,являється| економічний зміст інтелектуального капіталу підприємства та управління ним.

Теоретичне значення роботи полягає в пошуках підходів щодо управління інтелектуальним капіталом підприємства.

Основні завдання:

·  проаналізувати поняття та структуру інтелектуального капіталу;

·  дати характеристику основним методичним підходам до оцінки інтелектуального капіталу;

·  скласти підходи щодо управління інтелектуальним капіталом.

Робота складається з вступу, трьох розділів, висновку, списку використаних джерел та додатків.

РОЗДІЛ 1. Поняття та структура інтелектуального капіталу підприємства

Становлення економічних знань у розвинених країнах Заходу у 90-ті роки XX ст. привернуло увагу дослідників до категорії інтелектуального капіталу як однієї із системоутворюючих категорій, породжених новим постіндуcтріальним суспільством. Загальновизнано, що інтелектуальна, науково озброєна праця, яка базується на знаннях, творчі здібності працівників, їх професійна кваліфікація, права на дизайн, патенти, торгівельні знаки та інформаційні структури стають першоосновою та рушійною силою виробництва в інформаційну епоху. Впровадження у науковий ужиток поняття «інтелектуальний капітал» стало відображенням принципово нового підходу до аналізу ринкових відносин, конкурентних переваг та лідерства підприємств, заснованих на ефективному використанні унікальних за своєю природою нематеріальних чинників, здатних привести в дію механізм інноваційного розвитку.

Вважається, що термін "інтелектуальний капітал" вперше використав у 1969 р. відомий американський дослідник Дж.К. Гелбрейт. Водночас глибокі теоретико-методологічні дослідження цієї економічної категорії були започатковані наприкінці XX ст. у працях Л. Едвінссона, Т. Стюарта, М. Мелоуна, Д. Даффі, Т. Фортьюна, П. Салівана, Л. Прусака, Д. Клейна, Б. Брукінга, Л. Хіроякі та ін. Однак новизна та складність цієї проблеми зумовили неоднозначність та суперечливість наявних підходів до визначення сутності та структури інтелектуального капіталу. У сучасній економічній літературі можна виокремити такі підходи до аналізу сутності інтелектуального капіталу:

— визначення інтелектуального капіталу через розкриття його структури (інтелектуальний капітал як єдність людського і структурного капіталів; сума нематеріальних активів фірми; сукупність людського та машинного інтелектів);

— визначення інтелектуального капіталу через аналіз його призначення, тієї специфічної ролі, яку ви відіграє у процесі суспільного відтворення (інтелектуалі ний капітал як формалізований і зафіксований інтелектуальний матеріал, призначений для виробництва більш цінного майна; знання, що використовуються для отримання конкурентних переваг);

— визначення інтелектуального капіталу через усталене розуміння сутності категорії капіталу як явного вкладення (цінності, ресурсу ), що уможливлює отримання доходу (інтелектуальний капітал як знання, здатні приносити прибуток; інтелектуальні ресурси підприємства, здатні створювати нову вартість ,приносити дохід). Так відомий західний дослідник Т. Стюарт стверджує, що перетворення інтелекту в капітал означає здатність отримувати дохід шляхом комерційного використання інтелекту.[7;112]

З позиції філософської категорії, інтелектуальний капітал розглядається як здатність до мислення, пізнання, особливо до його вищих теоретичних рівнів, що властиво інтелекту. Стосовно ж до капіталу, у цьому разі, інтелектуальний капітал розглядається як накопичення наукових, теоретичних і практичних знань людства, суспільства про відповідні дії, процеси, проблеми, вирішення. Інтелектуальний капітал можна розглядати і як систему знань, яка базується на системному характері людського мислення, аби оперувати цими знаннями діалектично, тобто як взаємопов’язаними, рухливими ,суперечливими, такими, що переходять одні в інші або узагальнюються, викристалізовуються, стверджуються.

Як економічна категорія «інтелектуальний капітал» являє собою синтез понять «капітал» та «інтелект». Розглянемо ці два поняття.

Капітал – це авансована вартість, що в процесі свого руху приносить додаткову вартість, тобто «самозростаюча» вартість. Вчення про додаткову вартість – основа економічної теорії К. Маркса.

Якщо розглядати капітал з точки зору підприємства, - це сума вартісних оцінок майна та кошів підприємця, які він може використовувати на господарські потреби.

Інша базова категорія – інтелект – розум, здатність мислити, проникливість, сукупність тих розумових функцій ,що перетворюють сприйняття в знання чи критично переглядають або аналізують уже наявні знання. Відомий дослідник з психології інтелекту В. Дружинін підкреслює так звану триєдність інтелекту: це – загальна здатність до пізнання і вирішення проблем, яка визначає успішність будь-якої діяльності; сприйняття, пам’яті, уявлення, мислення й уяви; здатність до вирішення проблеми.[2;115]

Якщо донедавна інтелект асоціювався виключно з природною розумовою діяльність людини, то сьогодні ми маємо виділення такої категорії як штучний інтелект, суть якого полягає у відтворенні машинами окремих інтелектуальних дій людини, його використовують при побудові так званих інтелектуальних систем, при розв’язанні задач орієнтування в просторі, розпізнання обстановки, у складних системах переробки інформації.

Таким чином інтелектуальний капітал підприємства – це капітал, створений людським чи машинним інтелектом і представлений інтелектуальними ресурсами, які в процесі використання формують інтелектуальний продукт.

Отже, як економічна категорія, інтелектуальний капітал розглядається з позиції авансованої інтелектуальної вартості, що в процесі свого руху приносить більшу вартість за рахунок додаткової вартості.[4; 256]

На думку багатьох дослідників, інтелектуальний капітал – це інтелектуальний потенціал, що активно використовується суб’єктами господарювання у процесі економічного розвитку з метою отримання доходу.

Інтелектуальний потенціал при цьому трактується як можливості, створенні інтелектуальними ресурсами різних рівнів, щодо реалізації певної мети.

Як провідний чинник та основа інтелектуальної економіки, інтелектуальний капітал має такі специфічні ознаки:

- не є матеріальним у традиційному розумінні, хоча форми, яких набувають інтелектуальні активи, можуть бути матеріальними;

- перебуває одночасно у формах запасу і продукту, його споживання є водночас його примноженням;

- зберігається та нагромаджується у специфічних, нетрадиційних формах;

- є основним компонентом визначення ринкової вартості сучасних підприємств.

При цьому дослідники розрізняють:

- сукупний інтелектуальний капітал – сукупність знань, досвіду, зв’язків, інформації, що накопичені і використовуються на рівні суспільства в цілому;

- інтелектуальний капітал фірми – сукупність активів окремої фірми, заснованих на інтелектуальних здібностях її співробітників, що реалізуються в процесі інноваційної діяльності;

- інтелектуальний капітал індивіда – сукупність знань, досвіду, професійних навичок та інтелектуальних здібностей особистості

В сучасній економічній літературі інтелектуальний капітал визначають як:

«Сукупність законних прав суб'єкта на результати його творчої діяльності, його природних і набутих інтелектуальних здібностей, навичок, нагромаджених ним баз знань і корисних відносин з іншими суб'єктами.(С. Леонтьєв)»

 «Сукупні знання, якими володіє організація в особі своїх співробітників, а також у вигляді методологій, патентів, архітектур і взаємозв’язків (Д. Даффі)»

«Формалізований і зафіксований інтелектуальний матеріал, що використовується для виробництва більш цінного майна. (Д. Клейн)»

Виникнення інтелектуального капіталу цілком закономірно, якщо брати до уваги дію неподоланних історичних і технологічних процесів, не кажучи про інвестиційні потоки, що заполонили сучасний світ, сприяючи розвитку економіки, в якій знання відіграють провідну роль.

Інтелектуальний капітал підприємства скоро стане головним критерієм оцінки наших компаній і закладів, тому що лише він здатен відобразити динаміку організаційної стійкості і процесу створення цінностей. Тільки він придатний для оцінки сучасного виробництва, яке змінюється так швидко, що робити висновки про його вартість можна лише з урахуванням таланту його робітників, їх відданості справі та якості знарядь праці, які вони.

На думку провідних західних дослідників, важливим показником, який відображає перетворення інтелектуального капіталу в провідний ресурс постіндустріальної економіки є "знаннєінтенсивність" яка вимірюється відсотковою часткою кваліфікованих робітників у структурі зайнятого населення. Перехід від капітало- та працемістких галузей до науко- та інтелектуальних виробництв характеризується зростанням частки витрат на інформацію та знання у собівартості більшості видів продукції. [1;55]

Однією з цікавих спроб виявити специфічну роль інформації, знань та інтелекту в забезпеченні передумов економічного зростання розвинених країн у другій половин. XX ст. стало здійснене відомим американським М. Фрідменом дослідження так званого гуманітарного виокремлення таких специфічних його ознак:

-  неможливості обміну або заміни матеріальними активами

-  Значні труднощі у переведенні в ліквідну грошову форму;

-  нерозвиненість ринку;

-  зростання витрат на формування.

Ще є багато досить цікавих визначень та поглядів на інтелектуальний капітал. Так, Е. Брукінг ототожнює його з нематеріальними активами, які слугують підґрунтям існування та конкурентних переваг підприємства. Ключовими складовими є людські активи (знання, досвід, творчі здібності та ін.), інтелектуальна власність, інфраструктурні й ринкові активи. В. Іноземцев вважає, що інтелектуальний капітал – це інформація і знання, які відіграють роль «колективного мозку», що акумулює знання працівників, інтелектуальну власність, нагромаджений досвід, організаційну структуру, інформаційні мережі, імідж підприємства. Б. Леонтьєв під інтелектуальним капіталом підприємства розуміє вартість усіх наявних інтелектуальних активів, включаючи інтелектуальну власність, природні та надбані розумові здібності й навички, а також нагромаджені бази знань і корисні відносини з іншими суб’єктами; тобто йдеться про бренд, клієнтуру, фірмове найменування, канали збуту, ліцензії, та інші угоди, тощо. [12;16]

Дослідження інтелектуального капіталу проводилися у шведській страховій компанії «Scandia» починаючи з 1991р.

У 1993 – 1995 рр. були опубліковані звіти цієї компанії щодо визначення вартості інтелектуального капіталу та етапів управління ним, а саме:

- ініціації (етапи усвідомлення організацією потреби вивчення інтелектуального капіталу, виявлення та ідентифікації пов’язаних з цим проблем);

- виміру (етап розробки системи показників виміру інтелектуального капіталу);

- лідерства (етапу приведення діяльності на всіх рівнях у відповідність до нової стратегії, яка враховує інтелектуальний капітал);

- технологій (етапу розвитку інформаційних технологій, комунікацій, покликаного покращити використання інтелектуального капіталу);

- капіталізації (етапи використання пакета організаційних технологій як об’єктів інтелектуальної власності, що уможливлює вихід на ринок);

- майбутнього (заключний етап ревізії задіяного інтелектуального капіталу з метою подальшого розвитку та впровадження інновацій, викликаних зміною господарювання).

Важливою складовою проведеного в “Scandia” дослідження стала також розробка програмного забезпечення “Dolphin”, покликаного моделювати різні сценарії розвитку компанії на основі відстеження зв’язку між стратегічними цілями і основними показниками.

У процесі еволюції теорії інтелектуального капіталу сформувались різні підходи до його структурування. Наприкінці 80-х років ХХ ст. відомий західний дослідник К.-Е. Свейбі, який ототожнював інтелектуальний капітал з нематеріальними активами фірми, виокремив у їхній структурі такі складові:

- індивідуальну компетентність (уміння, досвід, освіту, соціальні навички та моральні цінності персоналу);

- внутрішню структуру організації (цілі, завдання, моделі, технології, структуру, внутрішні мережі, неформальні організації, культуру);

- зовнішню структуру організації (зв’язки і взаємовідносини із замовниками, постачальниками, конкурентами, торговельні марки, репутацію).

У середині 90-х років ХХ ст. британський дослідник А. Брукінг виокремив у структурі інтелектуального капіталу такі елементи:

- активи ринку – нематеріальні активи, пов’язані з обмінними операціями, що визначають становище фірми на ринку.

- активи інтелектуальної власності – захищену законом інтелектуальну власність компанії.

- активи інфраструктури – інтелектуальні активи, які використовуються компанією.[1;71]

Класифікація видів інтелектуального капіталу підприємства подана в рис.1.1.

Інтелектуальний капітал підприємства

Види

Ознаки

інтелектуальний капітал -

Акціонерний інтелектуальний капітал

Рис.1.1 Класифікація видів інтелектуального капіталу підприємства

Найчастіше у структурі інтелектуального капіталу підприємства виокремлюють:

Людський капітал – здатність пропонувати клієнтам нові рішення. Накопиченні та втілені знання, навички, досвід, здібності. Джерело відновлення, реалізує собою те, що нове перемагає старе. Коли глава компанії проголошує: «Люди – наше головне багатство!», - він має на увазі працівників, які вміють додавати товарам чи послугам додаткової цінності. Він є невіддільним від індивіда, є нематеріальним, таким, що не піддається традиційним вартісним оцінкам, також не може бути скопійований чи відтворений у жодній іншій організації. Не може бути власністю компанії [4;429]

Структурний капітал – все те, що дає змогу співробітникам реалізувати всій потенціал: технічне і програмне забезпечення, патенти, торгівельні марки і знаки обслуговування, відносини з клієнтами. Структури затор знань, що упаковує і зводить їх у систему, завданням якого є збереження «рецептів», передача знань. На відміну від людського капіталу, структурний капітал у цілому або його окремі частини може бути скопійований, відтворений на користь іншого суб’єкта господарювання. Структурний капітал поділяється на клієнтський та організаційний капітал.

Клієнтський капітал (ринковий, брендовий) – це відносини із замовниками і покупцями, що сприяють успішній реалізації вироблених компанією товарів і послуг.

Важлива роль клієнтського капіталу наочно виявляється у функціонуванні фінансових підприємств, особливо страхових компаній, динаміка і масштаб діяльності яких значною мірою залежить від портфеля замовлень.

Організаційний капітал – систематизована і формалізована компетентність компанії (поінформованість, обізнаність, авторитетність), а також організаційні можливості і системи, які посилюють її творчі можливості. У свою чергу він включає такі складові: інноваційний капітал (здатність компанії до оновлення, нововведень) та процесний капітал (системи, виробництва, збуту, післяпродажне обслуговування).

Деякі дослідники виділяють ще споживчий чи інтерфейсний капітали, як складові структури інтелектуального капіталу.

Споживчий капітал (інтерфейсний капітал) – це відносини (взаєморозуміння, довіра і відкритість) організації зі споживачами її продукції. Це впевненість у тому, що наші клієнти будуть і надалі віддавати нам перевагу. Тут важливо, що «покупець завжди правий» і його слухають (хоча не завжди), тобто споживачам легко працювати з вашою компанією. Поняття споживчого капіталу можна розширювати за рахунок постачальників і назвати його «капіталом відносин». Саме у відносинах з покупцями і клієнтами інтелектуальний капітал перетворюється на гроші. Наявність сталих налагоджених зв’язків з економічними контрагентами підприємства, з контактними аудиторіями свідчить про високий його рівень та здатність реалізації. Особливо важливим є наявність добре налагодженої і перевіреної часом збутової мережі та системи товароруху [17;257].

Відмінність інтелектуального капіталу від інтелектуального потенціалу та інтелектуальної власності. Інтелектуальний потенціал підприємства – це можливості, надані інтелектуальними ресурсами на даний час і в майбутньому, які можуть бути використані для вирішення будь-якої задачі, досягнення певної мети. Інтелектуальний капітал – засіб досягнення мети, а інтелектуальний потенціал – можливості її досягнення. Інтелектуальна власність характеризує перш за все правовий аспект володіння певними результатами інтелектуальної діяльності, інтелектуальними ресурсами без урахування, несуть у собі об'єкти інтелектуальної власності функцію капіталу як засобу створення нової вартості чи ні.

Ще одну структуру інтелектуального капіталу підприємства подано в таблиці 1.1. [3; 145]

Таблиця 1.1 Структура інтелектуального капіталу підприємства

Людський (особистий) капітал		Організаційний (структурний) капітал		Споживчий (інтерфейсний) капітал
Ресурси	Потенціал	Ресурси	Потенціал	Ресурси	Потенціал
Знання	Здатність вийти за межі наявних знань та досвіду	Патенти	Свобода творчості від будь-яких обмежень	Зв’язки з економічним контрагентом	Налагоджена система комунікацій з економічним контрагентом
Навички	Прагнення до самореалізації та визнання	Ліцензії	Затребуваність інновацій та інноваторів	Інформація про економічні контрагенти	Урахування інтересів економічних контрагентів
Досвід	Націленість на результат	Ноу-хау	Правова захищеність авторських прав	Історія відносин з економічними контрагентами	Орієнтованість на довгострокове партнерство з економічними контрагентами
Ноу-хау	Результативність праці	Програми	Розвинута інфраструктура ринку	Торговельна марка (бренд)	Управління торговельною маркою
Творчі здібності	Здатність до тривалої мобілізації та зосередження	Торгові знаки	Висока оплата результатів праці
Креативний спосіб мислення	Безперервне самонавчання та самовдосконалення	Промислові зразки	Участь інноваторів у прибутку
Критичне ставлення до авторитетів	Здатність до прогнозування в умовах невизначеності	Інформаційне забезпечення	Толерантне ставлення колег і суспільства
Моральні цінності	Відчуття затребуваності знань, досвіду	Організаційна структура	Сприятливі умови праці та відпочинку
Культура	Творчо активний вік більшості персоналу (25-45)	Програмне забезпечення	Сприйнятливість до несподіваних, нетривіальних рішень
	Бажання і здатність передати знання, навички, досвід учням і колегам

Таким чином, інтелектуальний капітал є складним системним утворенням, яке може бути структуроване за різними критеріями. Це багатоаспектне поняття, яке об’єднує об’єкти інтелектуальної власності, знання, вміння і навички працівників, різноманітні системи, мережі, процедури, які при включенні до господарського обороту приносять дохід.

РОЗДІЛ 2 Методичні підходи до оцінки інтелектуального капіталу підприємства

інтелектуальний капітал

Знання, як повітря – його не можна торкнутися, але без нього не прожити, інформаційні ресурси та знання часто важать для компанії набагато більше, ніж її матеріальні та фінансові активи. Саме тому класифікація й оцінка інтелектуального капіталу потребують уваги менеджерів і власників та допомагають приймати своєчасні рішення щодо керування інформаційними потоками. Оскільки на сьогодні ще не існує єдиного методу числового вимірювання інтелектуального капіталу, варто розглянути кілька підходів до його оцінювання.

В деякій економічній літературі пропонуються три підходи до оцінки інтелектуального капіталу, що ґрунтуються на кількісній оцінці капіталу: ринковій, дохідній та витратній. Вартість інтелектуального капіталу підприємства оцінюється на підґрунті різниці між його реальною та ринковою вартістю, як ціна акції, помноженої на число акцій, і звітними фінансовими активами.

П. Страссман запропонував оцінку вартості інтелектуального капіталу на основі інформаційної продуктивності або віддачі на інформаційний менеджмент. Але цей підхід важко застосувати на практиці за причини складності виокремлення витрат на знання та інтелектуальні зусилля менеджменту: переговори, планування, укладання контрактів ,наради та інші із суми загальних витрат.

Заслуговують на увагу розроблені методи оцінки інтелектуального капіталу Т. Стюарта на баз співставлення середньорічного доходу на капітал компанії з нормалізованим середньогалузевим доходом на капітал та А. Пулик на базі вартості, доданої інтелектуальним капіталом.

Методологічною основою пропонованих теорій оцінки інтелектуального капіталу є сформульовані принципи його дослідження як цілісної системи, які базуються на загальнонаукових положеннях системного аналізу, теорій систем, існуючих інструментальних методах та економіко-математичних моделях.

Для оцінки інтелектуального капіталу найчастіше користуються чотирма групами методів.[6;76] До них належать:

·  методи прямого вимірювання;

·  методи оцінки ринкової капіталізації;

·  методи оцінки віддачі активів;

·  методи бальної оцінки.

Та проаналізувавши та узагальнивши літературні джерела і досвід господарювання, виділилися та сформулювалися такі елементи оцінки інтелектуального капіталу: людський, організаційний та інтерфейсний капітал.

Рівень інтелекту працівників звичайно оцінюється показниками IQ (індивідуальним та середнім – по підрозділу або організації). Знання, навички, досвід персоналу можна оцінити кількісними показниками рівня освіти, кваліфікації, виробничого стажу (загального і відповідно до профілю діяльності підприємства) тощо. Для їхньої оцінки доцільно використовувати також якісні показники, наприклад, досвід роботи в зарубіжній фірмі ,досвід виготовлення продукції на експорт, проходження курсів підвищення кваліфікації. Досить важко оцінити кількісно моральні цінності і культуру праці, вони підлягають в основному в наявності претензій і позовів з боку споживачів. Непрямим чином їх можна якісно оцінити такими показниками, як поведінка на роботі й у побуті, обов’язковість у відносинах з колегами та діловими партнерами, організація робочого місця і т.д. Перелічені показники характеризують переважно ресурсну частину людського капіталу, їх доцільно порівнювати з аналогічними показниками лідерів ринку або галузі.

Добротна конструкторська, технологічна, експлуатаційна, ремонтна та інша документація, якою володіє підприємство, свідчить про високий рівень організаційного капіталу, особливо коли це стосується сучасної конкурентноспроможної продукції, що має попит на ринку. Для оцінки можуть бути використані як кількісні показники, визначувані здебільшого непрямим методом, та якісні, що встановлюють рівень якості документації методом експертної оцінки.

Права власності на патенти, промислові зразки, ноу-хау, товарні знаки свідчать про високий рівень організаційного капіталу і ступеня його правової захищеності. Тут же доцільно використовувати вартісну оцінку: витратний метод, метод доходів, метод аналогій, визначення ринкової вартості.

Рівень оснащеності сучасними засобами комунікації та зв’язку можна оцінити шляхом порівняння з кращими підприємствами й організаціями на ринку або галузі.

З огляду на зростання ролі інформації та знань як джерела і засобів соціально-економічного розвитку, окремо розглянемо показники інформаційного оснащення.

ПХп = 1 - Ір / Із , ПВп = Ір / Ір.з , (1)

де ПХп – похибка пошуку; Ір – обсяг виданої релевантної інформації; Із – загальний обсяг виданої інформації; ПВп – повнота пошуку; Ір.з – обсяг релевантної інформації в загальній її сукупності. [13;22]

Величини Ір, Із, Ір.з можуть вимірюватися кількістю документів або стандартних одиницях (байт, кбайт, Мбайт, Гбайт…)

Для оцінки інформаційного оснащення рекомендується використовувати такі показники: [13;24]

-  коефіцієнт повноти інформації (Кпв), що розраховується як відношення обсягу наявної інформації до загального обсягу інформації, необхідної для ухвалення обґрунтованого рішення;

-  коефіцієнт точності інформації (Кт), що розраховується як відношення обсягу релевантної інформації до загального обсягу наявної інформації;

-  коефіцієнт суперечливості інформації (Кс), що розраховується як відношення кількості наявних незалежних свідоцтв на користь ухвалення рішення до загальної кількості незалежних свідоцтв.

Переліченні одиничні показники пропонується інтегрувати:

Кі = Кпв * Кт * Кс (2)

Наявність сталих налагоджених зв’язків з економічними контрагентами підприємства, з контактними аудиторіями свідчить про високий рівень інтерфейсного (споживчого) капіталу і здатність до його реалізації.

Імідж і репутація підприємства в середовищі споживачів і партнерів мають самостійну ринкову цінність і не тільки значною мірою впливають на ефективність його ринкової діяльності, а й самі залежать від неї. Оцінити імідж і ділову репутацію можна досить об’єктивно, наприклад, шляхом опитування споживачів, ділових партнерів.

Комплексно оцінити інтелектуальний капітал підприємства (Ок) можна за допомогою відомого методу відхилень. Кількісні показники оцінюються безпосередньо, а якісні спершу переводяться в бальні оцінки. Розрахункова формула має такий вигляд:

Ок = ∑ (1 – σі) * Ві, (3)

де Ві – вагомість і-го показника; σі – відносна оцінка і-го показника (порівняно з еталоном).

При цьому σі = Оі / Оmax , якщо максимальне значення показника є кращим;

σі = Оmin / Оі , якщо мінімальне значення показника є кращим;

Тут Оі – оцінка і-го показника аналізованого підприємства; Оmax, Оmin – максимальне і мінімальне значення значенні і-го показника щодо всіх порівнюваних підприємств. [13;26]

Головна проблема – вибір еталона (бази) для порівняння. Таким може бути найкраще значення показника серед усіх підприємств на ринку. Доцільно використовувати останню формулу виокремлюючи ресурсну і потенційну частини інтелектуального капіталу. Це дасть змогу визначити інтелектуальну оснащеність підприємства і здатність до її реалізації, накреслити конкретні заходи, спрямовані на розвиток інтелектуального капіталу.

Оскільки більшість інтелектуальних ресурсів не входять до складу активів фірми, які є об’єктом фінансового обліку, американський економіст Дж. Тобін запропонував оригінальну формулу інтелектуального капіталу, засновану на ідеї визначення цінності останнього як різниці між ринковою вартістю компанії та її ринковою оцінкою.

ІК = НА = ПА = ЗДМ = РВ – БВ, (4)

де ІК – інтелектуальний капітал, НА – не фінансові активи, ПА – приховані активи, ЗДМ – засоби для досягнення мети, РВ – ринкова вартість, БВ – балансова вартість.

Застосовують також більш спрощені методи для оцінки інтелектуального капіталу.

Метод 25 % від валового прибутку (ліцензіар повинен отримувати роялті у сумі не менше, ніж 25 % від валового прибутку без відрахування податків):

L = 0,25*І/N , (5)

де L - сума роялті, яка припадає на одиницю проданої ліцензіатом продукції; I - операційний прибуток; N - кількість проданих одиниць.

Метод 5 % від продажу для визначення суми роялті, який припадає на одиницю товару, проданого ліцензіатом:

L. = 0,05 * R. / N , (6)

де R - сума продажу.

Метод віддачі на інвестиції у дослідження і розробки. Роялті на одиницю продукції обчислюють так:

L = [СR&D*(1+Ri)] / Nm , (7)

де СR&D - витрати на дослідження і розробки; Ri - потрібна ставка віддачі на інтелектуальну власність і нематеріальні активи; Nm - місткість ринку. [18;240]

Потенціальна вартість людського капіталу, яка визначається вартістю матеріалізованих результатів інтелектуальної праці.

, (8)

де Кл.к. — віддача людського капіталу, грн.; Di — прибуток від і-ї творчої розробки; Rт.p. — кількість творчих робітників, чол.; n — кількість розробок за період, (і=1...n).

Величина віддачі людського капіталу залежить від кадрового потенціалу організації. Рівень кадрового потенціалу обчислюється за формулою:

, (9)

де Кп — рівень кадрового потенціалу; Кн — норматив кількості творчих працівників у загальній кількості; Rт.p. — чисельність творчих робітників; Rзаг — загальна чисельність робітників.

Кадровий потенціал може бути оцінений кількістю отриманих патентів (авторських прав) у розрахунку на одного творчого працівника за певний період.

Для оцінки ефективності використання структурного капіталу рекомендовано обчислювати такі показники: вартість основних засобів на одного творчого показника; рівень патентної чистоти розробки; показник ліцензійних результатів. При оцінці вартості споживчої складової інтелектуального капіталу рекомендовано розрахувати обсяг угод за певний період, а також частку постійних клієнтів у загальній кількості споживачів та частку прибутку, що одержано від підтримки відносин з постійними клієнтами.

Важливою складовою формування та функціонування механізму управління інтелектуальним капіталом є його кадрове забезпечення, причому персонал тут виступає одночасно і як об'єкт, і як суб'єкт управління. Для оцінки професійно-кваліфікаційного рівня кадрів управління інтелектуальним капіталом на основі визначення змісту інтелектуальної праці, з урахуванням ступеня автономності прийняття рішень запропоновано використовувати 5 рівнів кваліфікації: 1-й призначений для виконання репродуктивних управлінських функцій, 2-й – для алгоритмічних, 3, 4, 5-й рівні – для виконання творчих управлінських функцій різного ступеня складності.

Творча інтелектуальна праця – сутнісна основа процесу створення інтелектуального продукту і відтворення інтелектуального капіталу. Тому ефективний мотиваційний механізм творчої інтелектуальної праці є найважливішим елементом організаційно-економічного механізму управління інтелектуальним капіталом, який визначає його інноваційні можливості. На основі узагальнення накопиченого досвіду слід виділити три основні підходи до мотивації інтелектуальної праці: диспозиційний, когнітивний і підкріплюваної мотивації. Провідні мотиви творчої праці можуть бути об'єднані у такі групи: 1) інтелектуальні; 2) матеріальні; 3) моральні. До першої групи мотивів належить інтелектуальний саморозвиток, допитливість, захопленість ідеєю прагнення до розв'язання важких задач і повної реалізації своїх інтелектуальних здібностей. До другої – матеріальна винагорода. До третьої – визнання компанією цінності роботи, внеску співробітника у розвиток компанії; відчуття працівником своєї особливої значущості для компанії, особливого покликання.

Вважають, що близько 75 % ринкової вартості компанії Сoca-Cola визначається сукупною вартістю торговельних марок, які їй належать. Коли "Ай-Бі-Ем" поглинула компанію "Лотус" - постачальника комп'ютерних програм, ринкова ціна останньої перевищила у 15 разів її опубліковану балансову вартість. "Ай-Бі-Ем" заплатила 3,5 млрд дол. за компанію, яка коштувала 230 млн дол., оскільки вона мала великі невітчутні активи - ринок постійних покупців, високий професіоналізм персоналу, новостворені програмні розробки та ін [11;454]. У 2005 р. здійснено продаж 93,5 % акцій банку "Аваль" Raiffeisen International Bank Holding за 1,028 млрд. дол. Більше ніж 20 % сплаченої суми становить вартість бренду [16;44].Оцінюючи українські підприємства, потенціальні інвестори і партнери дедалі частіше звертають увагу саме на вартість нематеріальних активів. За даними компанії Ernst & Young, у структурі власності найбільших світових корпорацій (Disney, Microsoft, Nike) невідчутні активи вже становлять понад половину загальної вартості компанії [12;46.]. Особливо це стосується високотехнологічних підприємств. Корпорація Microsoft, маючи ринкову капіталізацію, в сотні мільярдів доларів, налічує на балансі матеріальних активів всього кілька мільярдів доларів. Частка інтелектуального капіталу найбільших компаній світу подана в таблиці 2.1.[20;29]

Таблиця 2.1. Частка інтелектуального капіталу найбільших компаній

світу

Компанія	Галузь	Частка ІК у % від інвестованого капіталу
Disney	Розваги	66
Heinz	Харчова	87
Johnson& Johnson	Медицина	85
Merek	Фармацевтика	60
Microsoft	Програмне забезпечення	84
Nike	Одяг і взуття	76
Procter&Gamble	Споживчі товари	85

РОЗДІЛ 3 Управління інтелектуальним капіталом підприємства

Оскільки концепція інтелектуального капіталу почала формуватися механізму порівняно недавно – наприкінці 90-х років XX ст., то багато аспектів його використання залишаються недопрацьованими. Одна з ключових проблем – це розробка системи управління інтелектуальним капіталом на рівні підприємства. Окремі моменти даного питання досліджували такі відомі науковці, як О. Кендюхов, Д. Сайкс, К. Кінг та інші.

 У працях даних вчених зазначається, що вихідними посилками системи управління є цілі, що мають бути конкретними, вимірними, актуальними, стимулюючими і позначеними у часі. У свою чергу цілі конкретизуються через завдання[14;33]

Кожне підприємство на всіх своїх рівнях, у всіх своїх функціональних блоках має механізми управління. Як зазначає Н. Брюховецька, "від переваги акцентів на ті чи інші методи управління механізм управління буде мати свою назву. Економічний механізм включає економічні методи впливу суб'єкта управління на об'єкт управління. Але, крім економічних методів управління, впливу на об'єкт управління, є й інші методи: організаційні, психологічні й ін. На рівні підприємства навіть економічні методи реалізуються через систему організаційно-розпорядницьких форм управління", у такий спосіб обґрунтовуючи правомірність використання поняття "організаційно-економічний механізм управління".

У нашому випадку об'єктом управління є інтелектуальний капітал підприємства, а цілі його використання є, безумовно, економічними. Інакше кажучи, коли йдеться про організаційно-економічний механізм управління інтелектуальним капіталом, економічна складова цього механізму полягатиме не тільки у методах, але й у цілях його функціонування. Відповідно, організаційна складова наповнюється ширшим змістом як організація досягнення економічних цілей взагалі, а не обмежується організаційними методами управління, тобто вона містить і організаційно-структурні, і соціально-психологічні, і адміністративні аспекти. У процесі взаємодії відбувається взаємопроникнення економічних і організаційних елементів механізму управління. Отже, механізм управління інтелектуальним капіталом має, насамперед, організаційно-економічну природу, що робить гносеологічно і, відповідно, термінологічне вірною назву "організаційно-економічний механізм управління інтелектуальним капіталом".

Таким чином, можна сформулювати визначення: організаційно-економічний механізм управління інтелектуальним капіталом підприємства являє собою систему елементів (цілей, функцій, методів, організаційної структури і суб'єктів) та об'єктів (видів інтелектуального капіталу) управління, в якій відбувається цілеспрямоване перетворення впливу елементів управління на необхідний стан або реакцію інтелектуальних ресурсів, яка має вхідні впливи у формі зовнішніх вимог і результуючу реакцію у вигляді економічного ефекту.[14;40]

Головне завдання механізму управління інтелектуальним капіталом – забезпечення його розвитку та ефективне використання. Відповідно, з огляду на головне завдання, призначення механізму управління інтелектуальним капіталом повинне заключатися в:

- забезпечення ефективного функціонування інтелектуального капіталу;

- раціональне використання всіх видів інтелектуального капіталу;

- формування системи управління інтелектуальним капіталом підприємства і забезпечення її відповідності як внутрішнім, так і зовнішнім умовам діяльності підприємства;

- створення нормативної бази управління інтелектуальним капіталом з метою обґрунтування прийняття управлінських рішень;

- розподіл обов’язків між суб’єктами управління.

Функції управління інтелектуальним капіталом реалізовуються шляхом застосування відповідних методів управління.

Можна виділити три основні групи методів управління, що застосовуються до інтелектуального капіталу:

·  організаційні – чітка організація роботи всіх елементів інтелектуального капіталу;

·  економічні – ґрунтується на базових економічних законах і принципах;

·  соціально-психологічні – враховуються соціально-психологічне розмаїття елементів управління.

Механізм управління інтелектуальним капіталом повинен передбачати раціональне поєднання відповідних методів управління, що, в свою чергу забезпечить реалізацію функцій інтелектуального капіталу і досягнення поставлених цілей

Організаційно-економічний механізм управління інтелектуальним капіталом як система повинен мати структуру, яка б визначала сталі зв'язки і відносини всередині нього, а також основні напрями управлінських впливів, що забезпечувало б цілісність механізму і його тотожність самому собі. Отже, обґрунтування структури механізму є одним з ключових завдань розробки його загальної концепції.(рис. 3.1.)

Розглянемо окремо управління складових структури інтелектуального капіталу підприємства, оберемо для цього найуживанішу структуру, складовими якої є людський, структурний та споживчий капітал.

Управлінням людським капіталом займається менеджер по роботі з персоналом, яки керує саме людську розумову діяльність, використовуючи при цьому такі методи, як постановка завдання, мотивація, контроль.

Зосередимось на мотивації, адже саме завдяки цьому методу люди заохочені працювати краще. Має бути впроваджена мотиваційна політика, яка є досить важливою. Мотиваційна політика, розглянута як процес, теоретично може бути із 6-ти стадій:

- виникнення потреб;

- пошук шляхів усунення потреби;

- визначення цілей (напрямки);

- здійснення дії;

- одержання винагороди за здійснення дії;

- усунення потреби;

Дуглас Макгрегор прийшов до висновку, що на основі цих чинників можливо застосувати два різних підходи до керування, які він назвав “Теорія X” і “Теорія Y”.

“Теорія X” – втілює чисто авторитарний стиль керування, характеризується істотною централізацією влади, жорстким контролем по перерахованим вище чинниках.

“Теорія Y” – відповідає демократичному стилю керування і припускає делегування повноважень, покращення взаємовідносин у колективі, обліку відповідної мотивації виконавців і їхніх психологічних потреб, утримання роботи.[7;345]

Обидві теорії мають рівне право на існування, але у чистому виді на практику не зустрічаються. Як правило в реальному житті має місце комбінація різних стилів керування.

Щодо структурного капіталу, то це є саме запровадження технічних новинок, патентів. Для управління на цьому рівні застосовуються такі принципи як :

1.  Усвідомлювати роль результату інновації . При цьому керівник повинен відрізняти корисну для бізнесу інтелектуальну власність від непотрібної.

2.  Збирати інформацію про конкурентні ноу-хау. Необхідно здійснювати оцінку потенційних можливостей інтелектуального капіталу та пов’язаних з ними стратегій діяльності наявних конкурентів на регулярній основі.

3.  Забезпечити конкурентоспроможність результатів діяльності.

4.  Створювати або купувати права на потрібні підприємству нові технологічні розробки. Підприємству треба вирішити, де взяти необхідні об’єкти права інтелектуальної власності: створити їх власними силами (за замовленням) або придбати, наприклад, за ліцензійним договором.

5.  Враховувати податок на інтелектуальну власність. Процедуру управління інтелектуальним капіталом слід здійснювати з належним консультуванням стосовно бухгалтерського обліку та оподаткування.

6.  Бути готовими захищати права свого інтелектуального капіталу. Управління інтелектуальним капіталом обов’язково має передбачати правила поведінки стосовно відносин з порушниками прав.

7.  Вимірювати ефективність роботи інтелектуального капіталу. [9;66],[10;12]

Споживчий капітал займає досить важливе місце в компанії, адже завдяки йому інтелектуальний капітал перетворюється на гроші. І тому досить важливо щоб управління ним було на високому рівні. Тобто має проводитись відмінна робота зі споживачами, потрібно зробити так, щоб попит на продукцію був максимальним. Це реалізується через добре розроблену рекламу, через індивідуальну роботу зі споживачами, через різноманітні знижки, акції і тому подібне.

ВИСНОВКИ

Інтелектуальний капітал – це інтелектуальний потенціал, що активно використовується суб’єктами господарювання у процесі економічного розвитку з метою отримання доходу.

Інтелектуальний потенціал при цьому трактується як можливості, створенні інтелектуальними ресурсами різних рівнів, щодо реалізації певної мети.

Інтелектуальний капітал складається з: людського, структурного та організаційного капіталу. Також є й інші його класифікації, але вищезазначена є найбільш поширеною.

Якщо донедавна інтелект асоціювався виключно з природною розумовою діяльність людини, то сьогодні ми маємо виділення такої категорії як штучний інтелект, суть якого полягає у відтворенні машинами окремих інтелектуальних дій людини, його використовують при побудові так званих інтелектуальних систем, при розв’язанні задач орієнтування в просторі, розпізнання обстановки, у складних системах переробки інформації.

Є безліч методів та підходів до оцінки інтелектуального капіталу, які застосовуються як для оцінки окремих галузей інтелектуального капіталу, так і інтелектуального капіталу в цілому.

Інтелектуальний капітал підприємства має декілька складових елементів і на його формування й величину впливає досить численна група різнорідних факторів. Тому інтегральна оцінка інтелектуального капіталу компанії повинна відображати багатогранну діяльність компанії в цілому

Досліджено та розроблено найважливіші підходи до управління інтелектуальним капіталом в цілому та окремо його структурними елементами, організаційно-економічний механізм управління інтелектуальним капіталом підприємства, що являє собою систему елементів (цілей, функцій, методів, організаційної структури і суб'єктів) та об'єктів (видів інтелектуального капіталу) управління, в якій відбувається цілеспрямоване перетворення впливу елементів управління на необхідний стан або реакцію інтелектуальних ресурсів та систему управління інтелектуальним капіталом.

Інтелектуальний капітал скоро стане головним критерієм оцінки наших компаній і закладів, тому що лише він здатен відобразити динаміку організаційної стійкості і процесу створення цінностей. Тільки він придатний для оцінки сучасного виробництва, яке змінюється так швидко, що робити висновки про його вартість можна лише з урахуванням таланту його робітників, їх відданості справі та якості знарядь праці, які вони.

Досліджено, у найбільших компаніях світу, частка інтелектуального капіталу займає більше ніж половину, а також вартість компанії досить зростає, при збільшені частки інтелектуального капіталу.

Список використаних джерел

1.   Базилевич В.Д. Інтелектуальна власність: Підручник. – К.:Знання – 2006. – 431с.

2.   Дружинин В.Н. Психология общин способностей. – СПб.,2000. – 268с

3.  Ілляшенко С.М. Управління інноваційним розвитком. Навч. Посібник «Університетська книга»; К., Вид.дім «Княгиня Ольга», 2005, 324с.

4.  Едвиндссон Л., Мелоун М. Інтелектуальний капітал. Визначення справжньої вартості компанії/ за ред. В. Л. Іноземцева. – М.: 1999

5.   Коваленко О.М, «Інтелектуальний капітал як економічна категорія» за ред. О.О. Бєляєв, збірник наукових праць Формування ринкової економіки. – К.: 2008

6.   Козирьов А.Н. Інтелектуальний капітал// М.: - 2006.

7.   Комаров М.А. «Менеджмент», ЮНИТИ, 2008

8.  Стюарт Т. Інтелектуальній капитал. Новый источник багатства организацыи// Новая постиндустриальная волна: Антология/ Под ред.. В. Л. Иноземцева. – М.; - 1999. – 372 – 400.

9.   Цибульов П.М., Чеботарьов В.П., Зінов В.Г., Суіні Ю. Управління інтелектуальною власністю / За ред. Цибульова: монографія. — К.: «К.І.С.», 2005. — 448с.

10.   Черевко Г.В. Інтелектуальна власність: Навч. посіб.. – К.: Знання, 2008. – 412c.

11.   Чухно А.А. Постіндустріальна економіка: теорія , практика та їх значення для України. – К., 2003. – 631 с

12.   Зайцев І. Добрий гудвіл // Контракти. – 2006. – № 16. – С. 46

13.   Ілляшенко С.М. Сутність, структура і методологічні основи оцінки інтелектуального капіталу підприємства – Економіка України №11. – 2008.

14.   Кендюхов О. Сутність і зміст організаційно-економічного механізму управління інтелектуальним капіталом підприємства / / «Економіка України» – 2005 №2 /ст.33-41

15.   Наврузов Ю. Продажний бренд // Гвардія брендів. – 2006, квітень. – С. 44.

16.   Остапенко В. Четвертий елемент – інтелектуальний капітал // «Держава та регіони». 2008 №4/ ст.257-264

17.   Полуяктова О.В. Інтелектуальний капітал в сучасній економіці // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. Збірник наукових праць. – Одеса, 2004. – Вип. №2 . - С. 240 – 243.

18.   Старобинский Е.Е. Интелектуальный капитал предпринимателя. – М.; Тульськая типография, 2006. – 306.

19.   Уманців Г. Проблеми ідентифікації, оцінки та обліку інтелектуального капіталу підприємства // Інтелектуальна власність. – 2007. - № 3. - С. 29 – 33