Судово-психіатрична оцінка осіб, що вчинили злочини в стані сп’яніння, васлідок вживання алкоголю, наркотичних засобів та інших одурманюючих речовин

4.  Судово-психіатрична оцінка осіб, що вчинили злочини в стані сп’яніння, васлідок вживання алкоголю, наркотичних засобів та інших одурманюючих речовин

Однією з найбільш постійних і складних судово-психіатричних експертиз є експертизи осіб, що скоїли правопорушення в результаті зловживання алкоголем, наркотичними засобами та речовинами, які можуть спричиняти токсикоманію. Психічні порушення відображаються в психічній неврівноваженості, емоційній нестійкості, подразливості, швидкому переключенню уявлень у рухові акти, спробах передчасної реалізації виниклих намірів і загальному психомоторному збудженні. Однак ці психічні розлади не можна розглядати ізольовано, загалом поза зв'язком з особою. Алкогольне сп'яніння виявляє схильності особи, приховані наміри, знижує можливості до супротиву здійсненню злочину. В свідомості хворого можуть легко з'являтися неочікувані, дивні думки, що негайно реалізуються в дії. В практиці експертизи спостерігаються стани звичайного алкогольного сп'яніння з істеричними явищами (фантазуванням, вигадками, самозвинуваченнями та ін.), елементами перебільшення, бешкетування, розпусності тощо. Відношення оточуючих завжди відбивається на поведінці і характері дій сп'янілих. Так, вони, наштовхуючись на активну протидію з боку оточуючих, часто докорінно змінюють свою поведінку, намагаються виправдовуватись, уникнути відповідальності [8; с.74].

Таким чином, психічні зміни, що виникають в результаті дії алкоголю, відбиваються на вчинках сп'янілих і формуванні в них задуму, характеру виконання злочину. Разом з тим у стані звичайного алкогольного сп'яніння немає тієї сукупності ознак, які властиві присмерковому (сутінковому) розладу свідомості. Це свідчить, що психічні розлади при звичайному сп'янінні не можуть бути ототожнені з психотичними розладами. В деяких випадках при скоєнні злочину в стані звичайного сп'яніння здатність особи розуміти свої дії і керувати ними лише послаблюється. Все це виключає звичайне алкогольне сп'яніння в законодавстві з тих психотичних розладів, які обумовлюють неосудність.

Лікарям-психіатрам, судово-психіатричним експертам клінічну картину патологічного сп'яніння доводиться відновлювати ретроспективно, на основі показань свідків, які містяться в матеріалах карних справ. Свідки, звичайно, показують, що сп'янілі раптом стали тривожними, розгубленими, відстороненими від реального світу, рухи їх були нечіткими, швидкими, висловлювання їх набули погрозливого характеру. Хворобливі пережиття, котрі раптово виникли, виявляються в секундних репліках, своєрідній напруженій манері себе тримати, нерідко в самих скоєних діях, що мають захисний характер. Для діагностики патологічного сп'яніння більш цінним є не встановлення факту забування подій, а з'ясування, що збереглося в пам'яті суб'єкта, які хворобливі переживання він пам'ятає. Суттєве значення для діагностики патологічного сп'яніння має характер поведінки суб'єкта після скоєння правопорушення. Так, наприклад, особи, котра перебувають у звичайному алкогольному сп'янінні, при затриманні спричиняють супротив, нерідко вступають у конфлікт з працівниками міліції, дебоширять, обурюються тощо. Такого ніколи не трапляється з суб'єктами, які перенесли патологічне сп'яніння. Вони, навпаки, при затриманні виявляють неадекватно байдужість до того, що сталося, спостерігається невідповідна до обставин заспокоєність; в інших відбувається намагання пригадати щось, вони напружено, перелякано озираються навколо себе, здригаються при зверненні до них. Завжди спостерігається загальна фізична слабкість, різка стомлюваність. Випадки правопорушень, пов'язаних з гострою і хронічною інтоксикацією наркотиками, зустрічаються відносно рідко. Особи, котрі зловживають наркотиками, як правило, визнаються осудними. В окремих випадках наркоманій все ж може бути прийняте рішення про неосудність; це відноситься до правопорушень, що були скоєні в гострому психотичному стані. Наявність особливо глибоких змін особистості теж може бути основою для визнання правопорушника неосудним.

У судово-психіатричній практиці особи, які зловживають опіатами, в переважній більшості випадків визнаються осудними. Виключення становлять хворі, котрі скоїли правопорушення в психотичному стані.

Висновки

У ст. 21 КК України закріплено, що особа, яка вчинила злочин у стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності.

Зрозуміло, що тут залишаються відкритими деякі питання, а саме, як бути при недобровільному сп’янінні. Ці проблеми залишаються для розв’язання судовій практиці.

Також п. 13 ч. 1 ст. 67 КК України закріплює, що злочини, вчинені у стані сп’яніння вважається обставиною, яка обтяжує покарання, хоча суд вправі не визнавати його таким. Але є такий стан сп’яніння як недобровільне, яке законодавством багатьох країн вважається або обставиною, що пом’якшує покарання, або обставиною, яка є підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності, що є досить обґрунтованим. Під недобровільним розуміється сп’яніння, яке виникло проти волі особи, а саме із-за непередбаченого випадку чи у результаті обману, примусу.

На мою думку, при наявності п. 13 ч. 1 ст. 67 КК України суд навряд визнає стан сп’яніння як обставину, що пом’якшує покарання. Тим більше, що в нашій кримінально-правовій доктрині стан сп’яніння розглядається як обставина, яка не може пом’якшувати покарання (Мельник М.І.) [М.І. Мельник, В.А. Клименко. Кримінальне право України. Загальна частина - К.: Юридична думка, 2004. с. 109]. Я.Ю. Кондрат'єв розглядає його з двох сторін: воно має значення для визначення обставини, яка обтяжує покарання, а також те, що стан сп’яніння пов’язаний з встановленням осудності [Уголовное право Украины: Общая часть: Учебник/ Отв. Ред. Кондратьев Я.Ю. – К.: Атика, 2002. с. 136].

Тобто ми бачимо, що як українська правова доктрина, так і законодавець, налаштовані категорично і майже безальтернативно, стосовно призначення покарання за злочини, вчинені у стані сп’яніння.

Також не закріплено в законодавстві причини сп’яніння, які мають дуже важливе значення при визначенні умислу. На нашу думку, ця обставина дає можливість суддям не звертати на них увагу, що іноді робить покарання більш суворим, ніж того вимагає насамперед справедливість.

В законодавстві багатьох країн є норми, які закріпили, що ступінь сп’яніння, а також вплив його на вчинення злочину повинні враховуватись при визначенні покарання, як у сторону його пом’якшення, так і в сторону його обтяження. Пропоную передбачити у КК України норму, у такій редакції: “Причини сп’яніння, його ступінь і вплив на вчинення злочину враховуються при призначенні покарання”.

Список використаних джерел

1. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Под общ. ред. Скуратова Ю.И., Лебедева В.М. — М: НОРМА-ИНФРА, 1999 — С. 33—34.

2. Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. Баженова М. 1., Сташиса В.В., Тація В.Я. — X.: Право, 1997.—С. 126—129.

3. Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. Матишевського П.С, Андрушка П.П., Шапченка С.Д. та ін. — К.: Юрінком-Інтер, 1998.—С. 512.

4. М.І. Мельник, В.А. Клименко. Кримінальне право України. Загальна частина – К.: Юридична думка, 2004. – С.109.

5. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001р. / За ред. Мельника М. 1., Хавронюка М. І, — К.: Каннон, 2001.— С. 73 -74.

6. Павлов В.Г. Субъект преступления и уголовная ответственность. — СПб., 2000.—- С. 126—140.

7. Уголовное право. Общая часть / Под ред. Козаченко И.Я., Незнамова 3. А.— М.: НОРМА-ИНФРА, 1999,— С. 177.

8. Уголовное право. Словарь-справочник / Автор-составитель — Т.А. Лесниевски -Костарева. — М.: НОРМА-ИНФРА, 2000.—С. 341—342.

9. Уголовное право Украины: Общая часть: Учебник / Отв. Ред. Кондратьев Я.Ю. – К.: Атика, 2002. – С.136.

Размещено на http://www.