Увага, як психічний процес

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ УВАГИ

1.1 Увага як психічний процес

1.2 Основні підходи до проблеми визначення природи уваги

1.3.Функції та властивості уваги

1.4 Неуважність в пізнавальній діяльності та причини її виникнення

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ УВАГИ

2.1 Програма дослідження

2.2 Результати дослідження

ВИСНОВОК

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Однією з найхарактерніших рис нашого духовного життя є той факт, що, перебуваючи під постійним впливом все нових і нових вражень, ми відзначаємо й зауважуємо лише найменшу, незначну їх частину. Тільки ця частина зовнішніх вражень і внутрішніх відчуттів виділяється нашою увагою, виступає у вигляді образів, фіксується пам'яттю, стає змістом міркувань.

Всі процеси пізнання - будь це сприйняття або мислення, або інший об'єкт, що у них відбивається: ми сприймаємо щось, думаємо про щось, щось собі уявляємо. Разом з тим сприймає не сприйняття саме по собі, і мислить не сама думка; сприймає й мислить людина - сприймаюча й мисляча особистість. Тому в кожному з вивчених дотепер процесів завжди є якесь відношення особистості до світу, суб'єкта до суб'єкта, свідомості до предмета. Це відношення знаходить своє вираження в увазі. Увага свого змісту не має; вона проявляється усередині сприйняття, мислення. Вона - сторона всіх пізнавальних процесів свідомості, і при цьому та їхня сторона, у якій вони виступають як діяльність, спрямована на об'єкт. В увазі знаходить своє загострене вираження зв'язок свідомості із предметом; чим активніше свідома діяльність, тим виразніше виступає об'єкт; чим більш чітко виступає у свідомості об'єкт, тим інтенсивніше й сама свідомість. Увага - прояв цього зв'язку свідомості й предмета, що у ньому усвідомлюється. Говорити про увагу, її наявність або відсутність можна тільки стосовно до якої-небудь діяльності практичної або теоретичної. Людина уважна, коли спрямованість її думок регулюється спрямованістю її діяльності, і обидва напрямки при цьому збігаються.

Увага - один з тих пізнавальних процесів людини, відносно сутності й права, на самостійний розгляд яких серед психологів дотепер немає згоди, незважаючи на те, що її дослідження ведуться вже багато століть.

Одні вчені стверджують, що як особливого, незалежного процесу уваги не існує, що вона виступає лише як сторона або момент будь-якого іншого патологічного процесу або діяльності людини. Інші думають, що увага являє собою цілком незалежний психічний стан людини, специфічний внутрішній процес, що має свої особливості, незвідні до характеристик інших пізнавальних процесів.

Проблемами дослідження уваги займалися такі великі вчені як Бродбент Д.Є., Гальперін П.Я., Ланге М.М., Рубінштейн С.Л., Павлов І.П., Узнадзе Д.М., Ухтомський О.О. тощо. Вони висували безліч теорій уваги, але незважаючи на значну кількість досліджень, проблема уваги не стала менш значимою. Як і раніше тривають суперечки стосовно уваги. Але практично всі дослідження підкреслюють її індивідуальність.

Мета роботи: поширити поняття про теоретико-методологічну базу процесу уваги.

Об'єкт : пізнавальна сфера людини.

Предмет : індивідуальні особливості уваги юнаків.

Для досягнення поставленої мети необхідно розв’язати наступні задачі:

1.  Проаналізувати психологічну літературу стосовно даної проблеми.

2.  Дібрати методи та методики для проведення психологічного дослідження.

3.  Визначити основні підходи до проблеми визначення природи уваги.

4.  З'ясувати поняття неуважності та її роль в пізнавальній діяльності.

Структура роботи. Наша курсова робота викладена на 33 сторінках і містить в собі вступ, 2 розділи, 6 підпунктів, висновок, список літератури, що налічує 25 джерел, додаток.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ УВАГИ

  1.1 Увага як психічний процес

Психічне життя особистості нерідко порівнюють із потоком образів сприйнятих предметів і явищ, думок і почуттів, вражень від них, спогадів про те, що було, і образів майбутнього. У цей потік безперервно вливаються всі нові й нові струмочки, зароджені нашою діяльністю в навколишньому світі, спілкуванням з іншими людьми, зміною у власному психічному й фізичному стані. Ця впорядкованість досягається завдяки особливій властивості психіки, що називається увагою. [6; 140]

Увагу звичайно не вважають особливим психічним процесом, як сприйняття, пам'ять, мислення. Зате вона забезпечує успішну й чітку роботу нашої свідомості. Кожний пізнавальний процес є єдність образу й діяльності. Увага свого особливого змісту не має, вона проявляється усередині сприйняття, мислення. Вона - сторона всіх пізнавальних процесів свідомості, і при цьому та їхня сторона, у якій вони виступають як діяльність, спрямована на об'єкт. [18;79]

Представники англійської асоціативної психології поняття “увага” не включали до системи психології як науки. Зосередженість вони тлумачили як асоціацію уявлень.

Представники інтроспективної психології (В.Вундт, Д.Гербарт, Е.Тітченер) в увазі вбачали лише внутрішній суб’єктивний бік. На їхній погляд, увага – це стан свідомості, що характеризується ясністю, чіткістю, інтенсивністю наявного в ній змісту чи процесів. В.Вундт, наприклад, виходячи з такого розуміння, обстоював апперцептивно-волюнтаристську теорію уваги. Увага – це фіксаційна точка свідомості, найясніше її поле, зумовлене переходом змісту свідомості із зони перцепції до зони апперцепції, яка, на думку В.Вундта, являє собою особливу психологічну активність, що є проявом невідомої нам внутрішньої сили. [13;67]

Американський психолог Е.Тітченер розумів увагу як сенсорну якість, яка визначає особливий стан відчуття у свідомості.

Представник фізіологічного напрямку в психології Т.Ціген пояснював увагу не суб’єктивними етапами, а боротьбою відчуттів і неусвідомлюваних уявлень за фіксаційну точку свідомості явлення, що перемагає, стає усвідомленим, домінуючим. Отже, увага – це стан усвідомлення уявлення. Зміна уявлень є перехід уваги з одного уявлення на інше. Акт зосередження виникає в результаті асоціативних імпульсів відчуттів, які залежать від інтенсивності, ясності, сили супровідного, емоційного тону.

Французький психолог Г.Рібо, як і І.Сечєнов, стверджував, що увага – це не духовний акт, що діє приховано. ЇЇ механізм руховий, тобто такий, що діє на м’язи у формі затримки. На думку Г.Рібо, людина, яка не вміє керувати м’язами, нездатна до уваги.

Представники біхевіоризму, розглядаючи психологію як науку про поведінку, у своїй системі психології розглядають увагу лише як орієнтацію поведінки, як установку організму щодо зовнішніх стимулів. [20;240]

Крім вищевказаних, існують також такі визначення, як:

ü  Увага – спрямованість і зосередженість свідомості, що передбачає підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної чи рухової активності індивіда. [3;87]

ü  Увага – мимовільна чи довільна зосередженість індивіда не певному об’єкті своєї діяльності. [5;204]

ü  Увага – це особлива форма психічної діяльності, яка виявляється у спрямованості та зосередженості свідомості на значущих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсності або власних переживаннях. [4;98]

ü  Увага - здійснення відбору потрібної інформації, забезпечення виборчих програм дій і збереження постійного контролю за їхнім протіканням. [18;432]

ü  Увага - це психологічний стан, що характеризує інтенсивність пізнавальної діяльності й виражається в її зосередженості на порівняно вузькій ділянці (дії, предметі, процесі, явищі), що стає усвідомлюваним та концентруючим на собі психологічні й фізичні зусилля людини протягом певного періоду життя. [8;157]

ü  Увага – зосередженість суб’єкта в даний момент часу на реальному або ідеальному об’єкті – предметі, образі, міркуванні, події тощо. [14;90]

Історично увагу прийнято визначати як спрямованість і зосередженість свідомості на певних об'єктах. Це визначення носить на собі відбиток тієї епохи, коли психологія була “наукою про свідомість”. Сьогодні визначати увагу через свідомість не зовсім коректно, оскільки сама свідомість є ще більш неясним психічним феноменом, що трактується психологами зовсім по-різному, так само як і увага. [23;157]

Таким чином, правильно зрозуміти феномен уваги можна лише в сукупності всіх її властивостей. У цей час загальноприйняте наступне визначення:

Увага - це спрямованість і зосередженість свідомості на якому-небудь реальному або ідеальному об'єкті, що допускає підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної або рухової активності індивіда.

1.2 Основні підходи до проблеми визначення природи уваги

увага пізнавальна сенсорна свідомість

Завдяки дослідженням І.Сечєнова, І.Павлова, О.Ухтомського, В.Бехтерева, П.Анохіна та ін. сформувалося уявлення про провідну роль кори великих півкуль у системі нейрофізіологічних механізмів уваги. [12;221]

В психології прийнято виділяти наступні критерії уваги:

1. Зовнішні реакції - моторні, пізно-тонічні, вегетативні, що забезпечують умови кращого відтворення сигналу. До них відносять поворот голови, фіксації очей, міміка й поза зосередження, затримка подиху, вегетативні компоненти орієнтовної реакції.

2. Зосередженість на виконанні певної діяльності. Цей критерій є основою для “діяльністних” підходів щодо вивчення уваги. Він пов'язаний з організацією діяльності й контролем за її виконанням.

3. Збільшення продуктивності когнітивної й виконавчої діяльності. Мова йде про підвищення ефективності “уважної” дії (перцептивної, мнемонічної, розумової, моторної) у порівнянні з “неуважною”.

4. Вибірковість (селективність) інформації. Цей критерій виражається в можливості активно сприймати, а також у реагуванні тільки на обмежене коло зовнішніх стимулів.

5. Ясність і виразність змістів свідомості, що перебувають у полі уваги. Цей суб'єктивний критерій було висунуто у рамках психології свідомості. [24;302]

Увага - важлива й необхідна умова ефективності всіх видів діяльності людини. Вона найтіснішим чином пов'язана з діяльністю. У міру того, як у людини із практичної діяльності виділяється й здобуває відносну самостійність діяльність теоретична, увага приймає нові форми: вона виражається в загальмованості сторонньої зовнішньої діяльності й зосередженості на спогляданні об'єкта, поглибленості й зібраності на предметі міркування. [14;205]

Увага до об'єкта, будучи передумовою, для спрямованості на нього дії, є разом з тим і результатом якоїсь діяльності. Лише роблячи подумки, діяльність, спрямовану на об'єкт, можна підтримати зосередженість на ньому своєї уваги.

Не можна бути уважним взагалі, увага завжди проявляється в певних, конкретних психічних процесах: ми вдивляємося, вслухуємося, вирішуємо завдання, пишемо твори, тобто коли підвищена активність пізнавальної діяльності в процесі пізнання або відбиття об'єктивної реальності. Увага - це в першу чергу динамічна характеристика протікання пізнавальної діяльності, воно виражає переважний зв'язок психічної діяльності з певним об'єктом, на якому вона як у фокусі зосереджена. Увага - це виборча спрямованість на той або інший об'єкт і зосередженість на ньому, заглибленість у спрямовану на об'єкт пізнавальну діяльність. Під спрямованістю варто розуміти, насамперед, виборчий характер психічної діяльності, навмисний або ненавмисний вибір її об'єктів. У поняття спрямованості включається також і збереження діяльності на відомий проміжок часу. Недостатньо тільки вибрати ту або іншу діяльність, щоб бути уважним, треба утримати цей вибір, зберегти його. Коли ми говоримо про увагу, то маємо на увазі також зосередженість, заглибленість у діяльність. Ніж сутужніше варте перед людиною завдання, тим, мабуть, напруженіше, інтенсивніше буде її увага, і, навпаки, чим легше завдання, тим менш заглибленим буде її увага. У той же час зосередженість пов'язана з відволіканням від усього стороннього. Чим більше ми зосереджені на вирішенні даного завдання, тим менше зауважуємо все навколишнє. Таким чином, при уважному ставленні до предмета він (предмет) виявляється в центрі нашої свідомості, все інше в цей момент сприймається слабко, виявляється, образно говорячи, на периферії сприйманого. Завдяки цьому відбиття стає ясним, виразним, думки втримуються у свідомості доти, поки не завершитися діяльність, поки не буде досягнута мета. Тим самим увага забезпечує функцію - контроль і регуляцію діяльності. [11;365]

Серед «пускових» механізмів ретикулярної формації треба насамперед відзначити орієнтовний рефлекс. Він являє собою вроджену реакцію організму на всяку зміну навколишнього середовища у людей і тварин. У кімнаті пролунав шерех, і кошеня стрепенулося, насторожилося. На уроці всі учні зосереджено пишуть твір. Але от двері в класі злегка відкриті; незважаючи на заглибленість в роботі, всі школярі й сам вчитель повернули голову до дверей. Цей рефлекс І. І. Павлов дуже влучно назвав рефлексом «що таке?». [12;312]

Але всього вищесказаного недостатньо для пояснення виборчого характеру уваги й, отже, необхідно більш глибоко ознайомитися зі складними процесами, що відбуваються в організмі. Звичайно виділяють дві основні групи механізмів, що здійснюють фільтрацію роздратування із середовища: периферійні й центральні. До периферійних механізмів можна віднести настроювання органів почуттів. Прислухаючись до слабкого звуку, людина повертає голову убік звуку й, одночасно, у відповідь м'язи натягають барабанну перетинку, підвищуючи її чутливість. При дуже сильному звукові натяг барабанної перетинки слабшає, що погіршує передачу коливань у внутрішнє вухо. Зупинка або затримка подиху в моменти найвищої уваги також сприяють загостренню слуху. На думку Д. Є. Бродбента, увага - це фільтр, що відбирає інформацію саме на входах, тобто на периферії. Він установив, що якщо людині подавали інформацію одночасно в обидва вуха, але, відповідно до інструкції, він повинен був сприймати її лише лівим, то інформація, що подавалася при цьому в праве вухо, повністю ігнорувалася. Надалі було показано, що периферичні механізми відбирають інформацію з фізичних характеристик. У.Нейсер назвав ці механізми передувагою, зв'язуючи їх з відносно грубою обробкою інформації (спостереження за раптовими змінами в зовнішнім полі).[4;67]

М.М.Ланге виділив наступні основні підходи до проблеми природи уваги:

1. Увага як результат рухового пристосування. Прихильники цього підходу виходять із того, що якщо ми можемо довільно переносити увагу з одного предмета на інший, то увага не можлива без мускульних рухів. Саме рух пристосовує органи почуттів до умов найкращого сприйняття.

2. Увага як результат обмеженості обсягу свідомості. Не пояснюючи, що вони розуміють під обсягом свідомості і яка його величина, І. Герберт і У. Гамільтон вважають, що більш інтенсивні подання витісняють або придушують менш інтенсивні.

3. Увага як результат емоції. Ця теорія, особливо блискуче розвинена в англійській асоціаціонній психології, указує на залежність уваги від цікавості подання. Так, Дж. Міль указував: «Мати приємне або тяжке відчуття або ідею й бути до них уважним - це те саме».

4. Увага як результат апперцепції, тобто як результат життєвого досвіду індивіда.

5. Увага як особлива активна здатність духу. Деякі психологи, вражені своєрідністю явищ уваги, сприймають її як первинну й активну здатність, походження якої нез'ясовано.

6. Увага як посилення нервового подразника. Відповідно до даної гіпотези увага обумовлена збільшенням місцевої дратівливості центральної нервової системи.

7. Теорія нервового придушення намагається пояснити основний факт уваги - перевага одного подання над іншими — тим, що фізіологічний нервовий процес, який лежить в основі першого затримує або придушує фізіологічні процеси, що лежать в основі інших рухів, результатом чого є факт особливої концентрації свідомості. [10;176]

Серед сучасних вітчизняних психологів оригінальне трактування уваги запропонував П. Я. Гальперін. Основні положення його концепції можна звести до наступних:

- увага є одним з моментів орієнтовно-дослідницької діяльності і являє собою психологічну дію, спрямовану на зміст образу, думки, іншого феномена, наявного в цей момент у психіці людини;

- по своїй функції увага представляє контроль за цим змістом. У кожній дії людини є орієнтовна, виконавська й контрольна частини. Ця остання й представлена увагою як такою;

- на відміну від дій, спрямованих на виробництво певного продукту, діяльність контролю, або увага, не має окремого, особливого результату;

- з погляду уваги як діяльності психічного контролю всі конкретні акти уваги - довільні і мимовільні - є результатом формування нових розумових дій. [9;257]

Таким чином, цілком очевидно, що зазначені теорії опираються на реальні факти, однак, абсолютизуючи виділені феномени, вони ігнорують всі інші прояви. Увага не тільки створює найкращі умови для психічної діяльності, але й несе сторожову службу, допомагаючи людині вчасно реагувати на різні зміни в навколишньому середовищі та у власному організмі.

  1.3 Функції та властивості уваги

Увага в житті й діяльності людини виконує багато різних функцій. Вона активізує потрібні й гальмує непотрібні в цей момент патологічні й фізіологічні процеси, сприяє організованому й цілеспрямованому відбору поступаючої в організм інформації відповідно до його актуальних потреб, забезпечує виборчу й тривалу зосередженість психічної активності на тому самому обсязі або виді діяльності. [25;76]

З увагою пов'язані спрямованість і вибірковість пізнавальних процесів. Їхнє настроювання безпосередньо залежить від того, що в цей момент часу представляється найбільш важливим для організму, для реалізації інтересів особистості. Увагою визначається точність і деталізація сприйняття, міцність і вибірковість пам'яті, спрямованість і продуктивність розумової пильності - словом, якість результатів функціонування всієї пізнавальної активності. [21;387]

Для перцептивних процесів увага є своєрідним підсилювачем, що дозволяє розрізняти деталі зображень. Для людської пам'яті увага виступає як фактор, здатний утримувати потрібну інформацію в короткочасній і оперативній пам'яті, як обов'язкова умова перекладу матеріалу, що запам'ятовує, у сховища довгострокової пам'яті. Для мислення увага виступає як обов'язковий фактор правильного розуміння й вирішення завдання. У системі міжлюдських відносин увага сприяє кращому взаєморозумінню, адаптації людей, попередженню й своєчасному вирішенню міжособистісних конфліктів. Про уважну людину говорять як про приємного співрозмовника, тактовного й делікатного партнера у спілкуванні. Уважна людина краще й успішніше навчається, більше досягає в житті, ніж недостатньо уважна. [19;187]

За увагою завжди стоять інтереси й потреби, установки й спрямованість особистості. Вони викликають зміну відношення до об'єкта. А зміна відношення до об'єкта виражається в увазі - у зміні образу цього об'єкта, у його даності свідомості: він стає більш ясним і виразним.

Поки людина зайнята серйозною справою, їй не треба нагадувати про увагу. Великий режисер С.Станіславський у книзі “Робота актора над собою” цілий розділ присвятив увазі, говорив, що увага до об'єкта викликає природну потребу щось зробити з ним. Дія ж ще більше зосереджує увагу на об'єкті. Таким чином, увага, зливаючись з дією й взаємно переплітаючись, створює міцний зв'язок з об'єктом. [17;376]

Увага відповідає не тільки за напрямок потоку психічного життя людини, але й за інші його важливі особливості. Дійсно, потік може рухатися по широкому або вузькому руслу. Від цього, як ми знаємо, буде залежати його енергія; певний напрямок може втримуватися тривалий або короткий час, при цьому в різних умовах переключання потоку з одного русла в інше може здійснюватися з різною швидкістю й вимагати неоднакових зусиль; потік психічного життя здатний іноді як би роздвоюватися й спрямовуватися по паралельним або не дуже паралельних додаткових каналах; нарешті, струмені цього потоку не течуть плавно й безтурботно, а як би пульсують у своїх берегах. Складна динаміка психічного життя людини виражається в основних властивостях уваги. [2;298]

До основних властивостей уваги відносять стійкість, концентрацію, розподіл, перемикання, відволікання і об’єм уваги. Стійкість полягає в здатності певний час зосереджувати на тому самому об'єкті. Дослідження показали, що увага піддається мимовільним періодичним коливанням. Навіть при дуже стійкій і зосередженій увазі завжди є мимовільні короткочасні зміни ступені її інтенсивності, напруженості. Це коливання уваги.

Наступна властивість уваги - переключення. Переключення означає свідоме й осмислене переміщення уваги з одного об'єкта на іншій. Переключення уваги означає здатність швидко орієнтуватися в складній ситуації, що змінюється. Ця властивість визначаються потай, переходячи від одного виду діяльності до іншого.

Легкість переключення в різних людей різна й залежить від цілого ряду умов (насамперед співвідношення між попередньою й наступною діяльністю й відношення суб'єкта до кожної з них). Чим цікавіша діяльність, тим легше на неї переключитися й навпаки. Переключання уваги, якщо воно відбувається на мимовільній основі, може свідчити про її нестійкість, але таку нестійкість не завжди є підстава розглядати як негативну якість. Вона нерідко сприяє тимчасовому відпочинку організму, аналізатора, збереженню й відновленню працездатності нервової системи й організму в цілому. [7;158]

Наступна властивість уваги - це її об’єм. Під об’ємом уваги розуміється кількість об'єктів, які людина може охопити з достатньою легкістю одночасно. Відомо, що людина не може одночасно думати про різні речі й виконувати різноманітні справи. Це обмеження змушує дробити вступну ззовні інформацію на частини, не перевищуючи можливості обробної системи. [5;104]

Дослідження об’єму уваги звичайно відбувається шляхом аналізу числа одночасно пропонованих елементів (чисел, букв і т.п.), які можуть бути з ясністю сприйняті суб'єктом. Для цих цілей використається прилад, що дозволяє пред'явити певне число подразників так швидко, щоб випробуваний не міг перевести ока з одного об'єкта на іншій. Це дозволяє виміряти число об'єктів, доступних для одночасного впізнання, за допомогою приладу, названого тахистоскопом. Звичайно він складається з віконечка, відділеного від розглянутого об'єкта падаючим екраном, проріз якого може довільно змінюватися так, що розглянутий об'єкт з'являється в ній на дуже короткий проміжок часу (від 10 до 50-100 мхв). Число ясно сприйманих предметів і є показником об’єму уваги. Якщо пропоновані об'єкти досить прості й розкидані по демонструючому полі безладно, об’єм уваги коливається від 5 до 7 одночасно ясно сприйманих об'єктів. Взагалі ж об’єм уваги - величина індивідуально мінлива, але класичним показником об’єму уваги в людей вважається рівний 5±2. [12;158]

Отже, увага в житті й діяльності людини виконує багато різних функцій. Вона активізує потрібні й гальмує непотрібні в цей момент патологічні й фізіологічні процеси, сприяє організованому й цілеспрямованому відбору поступаючої в організм інформації, забезпечує виборчу й тривалу зосередженість психічної активності на певному виді діяльності. А до основних властивостей уваги відносять стійкість, концентрацію, розподіл, перемикання, відволікання і об’єм уваги.