2. Оцінка діяльності господарського підприємства на макрорівні

Фінансовий механізм є складовою частиною господарського механізму в державі, проте це специфічна складова, яка значною мірою визначає характер не лише господарського механізму зокрема, а й економічної системи в цілому. Специфічність його полягає в тому, що за допомогою фінансів визначається кінцевий результат усієї господарської діяльності в державі.

Кількісна та якісна характеристики фінансового механізму визначаються тим, яка величина фінансових ресурсів зосереджується й витрачається на відповідних рівнях господарського управління та якою є технологія їх зосередження й витрачання. Тут дуже важливо правильно вибрати саму техніку цих процесів, тобто суб'єкт і об'єкт зосередження і витрачання фінансових ресурсів, показники, ставки, норми, строки, санкції, пільги, тобто увесь інструментарій здійснення руху фондів грошових засобів.

Для аналізу економічних явищ і процесів, складних господарських взаємозв'язків необхідна система надійних взаємозумовлених показників. В економічній теорії та у господарській практиці використовують різні форми виміру суспільного продукту. Різноманітність форм і способів виміру результатів народногосподарської діяльності зумовлена різними теоретичними підходами до характеристики суспільного виробництва, різною методикою статистичних розрахунків, різними стадіями руху суспільного продукту в процесі економічного кругообігу.

Проте фінансове забезпечення має й інші аспекти свого здійснення. Для того щоб профінансувати відповідні заходи або програми, необхідно відпрацювати й законодавче встановити форми мобілізації ресурсів за допомогою податків, зборів, інших платежів. Це дуже важлива складова фінансового механізму в цілому. Вона є самостійною ланкою господарського механізму і називається податковим механізмом.

Фінансове регулювання – це метод здійснення державою функцій управління економіки й соціальними процесами при використанні фінансів. Використовуючи фінанси, держава шляхом встановлення форм і методів мобілізації фінансових ресурсів та їх використання стимулює або локалізує ті чи інші явища й процеси в державі. Так, надаючи капітал на розвиток економіки, держава стимулює розвиток таких виробництв, які в умовах ринку не можуть забезпечити свій розвиток за рахунок власних ресурсів. Аналогічно при розробці методів мобілізації ресурсів шляхом диференціації ставок і пільг досягається прискорення або стримування розвитку окремих виробництв, робіт і послуг.

За допомогою фінансового механізму здійснюється широкомасштабний розподіл і перерозподіл створюваного в державі валового внутрішнього продукту відповідно до основних положень фінансової політики. На стадії фінансового планування й прогнозування визначаються фінансові можливості держави щодо фінансового забезпечення розвитку її економіки й соціальної сфери. Показники прогнозних розрахунків є основою для приведення в дію відповідних стимулів та інструментів у формі різноманітних пільг, санкцій або обмежень, які забезпечують розвиток держави в заданому напрямку. Це можуть бути пільги з оподаткування, пільгове кредитування або надання дотацій на покриття збитків тощо.

Фінансова політика держави це досить складна сфера діяльності законодавчої і виконавчої влади, яка включає заходи, методи і форми організації та використання фінансів для забезпечення її економічного і соціального розвитку. Своє конкретне вираження фінансова політика знаходить в чинній системі мобілізації фінансових ресурсів та їх використання для задоволення різноманітних потреб держави, підприємницьких структур і населення.

Правову основу і конкретні напрямки реалізації фінансової політики в демократичній державі становить фінансове законодавство. У ньому повинна бути точно визначена компетенція всіх суб'єктів економічної системи щодо повноважень і відповідальності в фінансовій сфері. На основі чинного законодавства органи виконавчої влади видають нормативні акти для успішного втілення фінансової політики. Ці акти покликані конкретизувати механізм її виконання. Виконавча влада постійно здійснює заходи щодо удосконалення фінансового механізму реалізації фінансової політики.

Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями. На цій основі має забезпечуватися стійке зростання економіки, удосконалення її структури, створення умов для розвитку господарських утворень різних форм власності, спільних підприємств з іноземним капіталом, акціонерних товариств, орендних і комерціалізованих підприємств.

Фінансове планування – це науково обґрунтований процес визначення джерел створення і напрямків використання фінансових ресурсів в економіці держави з метою забезпечення стабільного економічного й соціального розвитку.

Основними функціями фінансового планування є:

– відображення основних напрямків фінансової політики, що здійснюється органами законодавчої й виконавчої влади в державі;

– встановлення кількісних і якісних параметрів суспільного виробництва на плановий період;

– вибір раціональних шляхів фінансового забезпечення передбачуваного рівня економічного й соціального розвитку на основі ефективного використання наявних у суспільстві ресурсів;

– здійснення необхідного рівня перерозподілу фінансових ресурсів для досягнення темпів і пропозицій розвитку економіки й підвищення суспільного добробуту;

– встановлення раціональних форм мобілізації фінансових ресурсів і на їх основі визначення їх оптимальної структури.

Важливість загальнодержавного фінансового планування й прогнозування полягає в тому, що держава на макрорівні за його допомогою визначає свої фінансові можливості загалом і можливості використання фінансів для прийняття рішень у сфері розвитку економіки й соціальної структури всієї держави, певних регіонів і видів виробництва. Для досягнення поставленої мети повинна бути розроблена загальнодержавна програма економічного й соціального розвитку, а також певні програми інвестування, прискорення розвитку деяких виробництв, охорони довкілля та інші загальнодержавні програми.

За економічним призначенням і роллю в процесі розширеного відтворення фінансове планування можна поділити на дві самостійні й одночасно органічно взаємопов'язані сфери.

Перша – це сфера зведеного фінансового планування. Вона включає зведене планування в масштабах держави, зведене планування в межах певних господарських об'єднань (промислово-фінансових груп, концернів, асоціацій тощо), зведене територіальне планування.

Друга сфера – це індивідуальне фінансове планування на рівні господарської структури, бюджетної установи.

Метод фінансового планування повинен включати елементи:

– аналізу досягнутого рівня й пошук можливостей його покращення в прогнозованому проміжку часу;

– вибору способів для розрахунку показників;

– способів і прийомів проведення розрахунків.

Центральне місце посідають зведені загальнодержавні фінансові плани. Вони відображають рух фінансових ресурсів на макрорівні, тобто масштаби перерозподілу фінансових ресурсів, що здійснюються за допомогою фінансової системи держави. До їх числа належать баланс фінансових ресурсів і витрат держави, зведений бюджет держави, державний бюджет, бюджет пенсійного фонду тощо.

Індивідуальні фінансові плани, тобто плани окремих підприємницьких структур, різняться між собою залежно від форм власності, видів діяльності, типу організацій, методів управління. Проте різним є насамперед перелік джерел доходу й напрямків використання фінансових ресурсів. За своєю економічною суттю вони відображають передбачувані результати фінансової й фінансове забезпечення господарської діяльностей конкретного суб'єкта господарювання.

Як економіко-організаційний процес зведене планування повинно розв'язувати такі завдання:

– встановити можливості фінансового забезпечення стратегічних цілей і основних завдань розвитку суспільства на конкретний період з урахування рівня розвитку суспільства;

– визначити джерела фінансових ресурсів, за допомогою яких за даних умов можна забезпечити розв'язання поставлених завдань;

– обґрунтувати найраціональніші й найефективніші шляхи використання фінансових ресурсів для досягнення поставлених цілей.

Активне використання фінансів як інструмента впливу на комплексний розвиток економіки потребує досконалих форм зведеного фінансового планування і насамперед територіального. Його вдосконалення повинно здійснюватися в міру того, як підвищується ступінь взаємної узгодженості різних територіальних утворень у межах держави.

Вичерпну інформацію про фінансові зв'язки та взаємовідносини, а також про обсяг фінансових ресурсів, що має держава, може надати лише зведений баланс фінансових ресурсів і витрат держави. Його наявність дасть змогу визначити оптимальний шлях розвитку фінансових відносин у державі, виявити внутрішні резерви зростання нагромаджень, ширше використовувати фінансові стимули для впливу на виробництво, забезпечити тісний взаємозв'язок показників прогнозу економічного й соціального розвитку з фінансовими показниками.

Управління державними фінансами – це сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу держави на формування і використання централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні державних органів управління.

Управління фінансами включає об'єкт і суб'єкт. Об'єктом управління є централізовані й децентралізовані фонди фінансових ресурсів, що створюються і використовуються в усіх ланках державних фінансів.

Суб'єкт управління – це фінансовий апарат, що зосереджується у фінансових службах міністерств, відомств, об'єднань, підприємств і організацій, апараті Міністерства фінансів України, місцевих фінансових органах, Державній податковій адміністрації України. Державному казначействі України, Державній контрольно-ревізійній службі України, інших фінансових інститутах.

Суб'єкт управління фінансами впливає на об'єкт через фінансовий механізм. Центральне місце в управлінні фінансами в Україні, як і в будь якій іншій державі, займає Міністерство фінансів. Саме на нього покладеш завдання загального керівництва всією фінансовою системою країни. Основними його функціями є:

• вироблення основ і напрямів фінансової політики держави та розробка заходів щодо їх реалізації;

• організація бюджетного процесу, складання проекту Державного бюджету та його виконання після затвердження Верховною Радою України;

• здійснення заходів з мобілізації коштів через систему державного кредиту та управління державним боргом;

• організаційне регулювання фінансової діяльності суб'єктів господарювання через встановлення правил здійснення фінансових операцій, форм фінансових документів, порядку і стандартів ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності;

• організація функціонування ринку цінних паперів;

• забезпечення фінансових відносин держави з іншими країнами, міжнародними організаціями і фінансовими інститутами;

• організація і здійснення фінансового контролю в країні

Національний банк України є основним фінансовим інститутом у сфері грошового ринку. Саме він здійснює емісію грошей, які виступають інструментом фінансових відносин, і регулює грошовий обіг України. Важливе завдання Національного банку – організація ефективного функціонування кредитної системи.

Фінансовий контроль за своєю економічною суттю це функція управління, яка включає сукупність спостережень, перевірок за діяльністю об'єкта управління з метою оцінки обгрунтованості й ефективності прийняття рішень і результатів їх виконання. Фінанси, будучи інструментом розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту в процесі його руху, забезпечують створення й використання фондів грошових засобів для задоволення економічних і соціальних потреб.

Суцільний фінансовий контроль передбачає вивчення всіх первинних документів і записів у формах аналітичного та синтетичного обліку. Цьому контролю підлягають найвідповідальніші операції установи. При вибірковому контролі перевіряються або всі документи певних періодів протягом року, або частина документів, але за весь звітний період.

Останнім часом статистичні органи країн СНД здійснюють перехід від системи балансу народного господарства (БНГ), яка була запроваджена в 20-х роках XX ст., до нової системи національних рахунків (СНР), ухваленої Статистичною комісією 00Н у 1993 р.

СНР як статистична модель ринкової економіки, сукупність міжнародних стандартів і сучасних параметрів економічного розвитку певною мірою долає обмеженість системи БНР, хоча також використовує балансовий метод. Перевагами СНР є те, що вона враховує всі види діяльності господарських суб'єктів (як юридичних, так і фізичних осіб, як вітчизняних, так і іноземних бізнесменів), пов'язаних з виробництвом матеріальних і нематеріальних благ і послуг:

– являє собою найбільш важливі та загальні аспекти економічного розвитку: виробництво і споживання продукції, розподіл і перероз-поділ доходів, формування національного багатства;

– досліджує три види взаємопов'язаних операцій – товарно-виробничих, споживчорозподільчих, доходно-фінансових.

Центральне місце в СНР займає показник валового внутрішнього продукту (ВВП), який визначають як валову вартість усіх товарів і послуг, створених на території даної країни протягом певного періоду, за виключенням вартості їх проміжного споживання. Іншими словами, йдеться про виключення подвійного рахунку при кількісному обчисленні ВВП, про вимогу при розрахунку враховувати тільки кінцеву продукцію і не враховувати проміжну.

Суть ВВП розкривають його загальні риси:

– є найбільш загальним показником кінцевого результату економічної діяльності в цілому в національній економіці;

– характеризує єдність взаємопов'язаних аспектів економічного процесу: виробництво матеріальних благ і надання послуг, розподіл доходів, кінцеве використання матеріальних благ і послуг;

– охоплює результати економічної діяльності всіх господарських одиниць: підприємств, організацій та установ як сфери матеріального виробництва, так і сфери послуг; особистих підсобних господарств населення; окремих осіб, зайнятих бізнесом;

– є вартісним, грошовим показником, вимірює ринкову вартість річного виробництва;

– має кількісний, часовий вимір.

Кінцева продукція – товари та послуги, які купують споживачі для кінцевого використання, а не для перепродажу.

Проміжна продукція – товари і послуги, що проходять подальшу переробку або перепродаються кілька разів, перш ніж попасти до кінцевого споживача.

Урахування проміжної продукції при підрахунках макроекономічних показників призводить до спотворення реальної величини виробленого валового продукту, оскільки таким чином не можна уникнути багаторазового подвійного рахунку.

Якщо всю заново створену продукцію розподілити на проміжну і кінцеву, то ВВП можна визначити як суму доданої вартості проміжної та кінцевої продукції або як валову вартість кінцевої продукції, виробленої на території даної країни. Вітчизняна кінцева продукція використовується на:

– споживання на внутрішньому ринку;

– нагромадження;

– експорт.

Слід зауважити, що при розрахунку ВВП вилучають непродуктивні угоди, що мали місце протягом року. До них належать фінансові угоди та продаж уживаних товарів.

Фінансові непродуктивні угоди утворюють:

– трансфертні платежі з державного бюджету ветеранам, безробітним, інвалідам та ін., оскільки вони (платежі) не беруть участі в примноженні суспільного продукту;

– приватні трансфертні платежі (субсидії, що отримують студенти від батьків, передача в спадок грошей, майна тощо, оскільки вони є результатом передачі коштів від однієї приватної особи до іншої);

– операції з цінними паперами, оскільки вони за своїм змістом є не що інше, як обмін паперовими активами і не означають зрос-тання виробництва.

Кількісно вартість ВНП відхиляється від вартості ВВП не більше ніж на один відсоток.

Метод кінцевого використання (за витратами) грунтується на тому, що весь кінцевий продукт купується домогосподарствами, бізнесом, державою та закордонними споживачами. За методикою 00Н, кінцеве використання ВВП складається із:

– споживчих витрат населення С;

– валових приватних інвестицій у національну економіку І;

– державних закупок товарів і послуг G;

– сальдо експортно-імпортних операцій (чистий експорт) Xn.

До споживчих витрат населення на особисте кінцеве споживання належать:

– витрати домогосподарств і приватних некомерційних організацій, що обслуговують домогосподарства, на споживчі товари коротко – та довгострокового користування і послуги (соціальні та комунальні на некомерційній основі);

– ринкова вартість послуг, отриманих ними як доход в натураль-ній оплаті;

– умовна плата за житло, яким користується сам власник.

Валові приватні інвестиції у національну економіку – це:

– кінцеві закупки машин, обладнання, верстатів підприємцями;

– усе будівництво;

– зміни у виробничих запасах.

Включення в структуру валових інвестицій житлового будівництва пояснюється тим, що житлові приміщення здаються (або можуть здаватися) в оренду і приносять дохід. Зміни ж у запасах можуть бути використані для виробництва товарів і послуг у майбутньому.

Державні закупки товарів і послуг – державні витрати на виробництво товарів і послуг (електроенергія, загальне управління, оборона, освіта, охорона здоров'я тощо) та на всі види прямих закупок ресурсів, включаючи робочу силу, з боку держави.

Сальдо експортно-імпортних операцій (чистий експорт) – перевищення експорту над імпортом.

Розподільчий метод (за доходами). Визначений за цим методом ВВП виступає як винагорода власників робочої сили та капіталу. ВВП тут обчислюють як суму первинних доходів, створених у процесі виробництва товарів і послуг, а також витрат і платежів, не пов'язаних з виплатою доходів.

Первинні доходи мають таку структуру:

– заробітна плата найманих робітників з нарахуваннями на соціальне страхування;

– доходи від власності:

а) рента – доход від здачі в оренду ресурсів;

б) позиковий відсоток – доход, що сплачує приватний бізнес за позику грошового капіталу. Відсоткові платежі, здійснювані державою, вилучаються з відсоткових доходів;

в) доход від власності некорпорованого підприємницького сек-тора;

г) прибутки корпорацій до сплати податків, куди входять дивіденди, нерозподілений прибуток, податки на прибутки корпорацій, списання запасів.

Витрати і платежі, не пов'язані з виплатою доходів – це відрахування на споживання капіталу та непрямі податки на бізнес:

– відрахування на споживання капіталу – амортизаційні відрахування. Вони не пов'язані безпосередньо із виплатою доходів. Це відрахування на створення грошового фонду, що відшкодовує знос основних фондів, які беруть участь у створенні ВВП;

– непрямі податки на бізнес утворюють загальний податок з про-дажу, акциз, податок на майно, ліцензійні платежі, мито. Вони входять у структуру витрат виробництва, додаються до ціни товару, перекладаючи тягар цих податків на споживачів. Оскільки непрямі податки мають сплачуватися державі раніше, ніж будуть оплачені факторні доходи, то цей вид витрат належить до тих витрат, які не пов'язані з виплатою доходів.

Незважаючи на те що показник ВНП є головним у системі національних рахунків, він не в змозі віддзеркалити реальний стан економічного розвитку в повному обсязі. Так, ВВП як вимірювач ринкової вартості обсягів виробництва не враховує:

– витрат, пов'язаних з доглядом за дітьми та хворими, що вихову-ються та лікуються дома;

– витрат на написання вченими безоплатних наукових праць;

– продукт, вироблений у тіньовій економіці;

– бартерний обмін;

– оплату чайових тощо.

Недоліком показників ВВП і ВНП є те, що реальний обсяг річного виробництва в них завищений на величину амортизаційних відрахувань та непрямих податків. Для виміру того обсягу, який суспільство додало в результаті своєї річної економічної діяльності до добробуту, використовують показник чистого національного про-дукту (ЧНП):

Ч

НП = ВВП – Амортизаційні відрахування.

Цей показник відбиває ринкову оцінку кінцевої продукції та послуг, що йде у споживання після заміни списаного устаткування. Іншими словами, цей показник можна визначити як такий, що показує розмір доходів від власності на землю, робочу силу, капітал, підприємницькі здібності, за допомогою яких був створений ЧНП.

Якщо від вартісної оцінки ЧНП відняти суму непрямих податків, отримаємо показник національного доходу (НД).

Національний доход – зароблений доход, оскільки він не включає в себе ні непрямі податки, ні субсидії і означає чистий приріст продуктів та послуг за рік до добробуту нації. На практиці розрізняють вироблений і спожитий національний доход.

Вироблений НД – це заново створена нацією вартість усіх товарів і послуг за рік.

Використаний НД – це вироблений НД за вирахуванням вели-чини втрат від стихійного лиха, технічних аварій, зовнішньоторговельного сальдо тощо.

Важливим макроекономічним показником у СНР є особистий доход. Він показує кількість грошей, що надійшли в особисте споживання. Для визначення особистого доходу слід від вартості ЧНП відняти прибутки підприємств, непрямі та податкові платежі до державної системи соціального страхування, відсоткові платежі за межі сектора «населення» та додати трансфертні платежі, що надійшли до цього сектора.

Якщо від особистого доходу відняти прибутковий податок, то будемо мати доход, що йде на використання населенням.

Для розуміння суті моделі СНР досить розглянути логіку побудови балансових таблиць, що розкривають найвищий рівень агрегації економічних показників на макрорівні. У такий спосіб СНР може бути подана у вигляді чотирьох балансових таблиць, де запис кожного показника здійснюється двічі – за ресурсами (кредит або надходження) і використанням (дебет або витрати).

Перша балансова таблиця показує взаємозв'язки та пропорції між надходженням та розподілом ВВП; друга – використання доходів, отриманих у процесі виробництва; третя виявляє джерела фінансування капітальних вкладень; четверта відбиває структуру торгового балансу.

Даючи загальне уявлення про СНР 00Н, слід зазначити, що значна частина показників цієї системи ще не запроваджена в статистику країн СНД, зокрема України. Так, для аналізу доходів і заощаджень СИР використовує такі типи господарств:

– домогосподарства осіб, що працюють за наймом;

– домогосподарства підприємців;

– домогосподарства самозайнятих (особи вільних професій, дрібні фермери тощо);

– домогосподарства осіб, що живуть на трансферти (пенсіонери, студенти та ін.);

– домогосподарства осіб, що живуть на доходи від власності (від-сотки, дивіденди, орендна плата).

Перехід України на СНР буде мати велике значення для соціально-економічного розвитку країни. Цей процес:

а) забезпечить більш широку і орієнтовану на ринкову економічну систему макроекономічну інформацію, необхідну для розробки виваженої економічної політики органами державного управління;

б) сприятиме налагодженню міжнародного економічного співробітництва країн СНД, їх входженню в міжнародний поділ праці, інтеграції в систему світових економічних зв'язків;

в) за допомогою запровадження універсальної стандартної статистичної мови вирішить проблему подання даних в міжнародні економічні організації;

г) підвищить рівень статистичного аналізу і економічного прогнозування, міжнародного співставлення соціально-економічних параметрів.


Информация о работе «Фінансове забезпечення діяльності підприємств»
Раздел: Финансовые науки
Количество знаков с пробелами: 60821
Количество таблиц: 3
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
6427
0
0

... операційної діяльності та подальшого успішного розвитку суб’єктів господарювання як наслідку впливу попередньо зазначених факторів [2, с. 89]. Серед основних проблем фінансування діяльності сільськогосподарських підприємств можна виділити: · зменшення обсягів державної підтримки сільського господарства, що не забезпечує нормальне функціонування аграрного виробництва; · недоступність кредитних ...

Скачать
198415
0
0

... на ринку). 19)  Грошові надходження від фінансово-інвестиційної діяльності   З переходом на ринкові основи господарювання зростає значення інвестиційної та фінансової діяльності підприємств. Фінансові інвестиції зумовлені потребою ефективного використання вільних фінансових ресурсів, коли кон'юнктура фінансового ринку уможливлює отримання значно більшого рівня прибутку на вкладений капітал, ...

Скачать
152650
37
7

... ·  фазу економічного розвитку системи; ·  стадію життєвого циклу підприємства. Фаза економічного циклу розвитку економічної системи є базовим зовнішнім чинником, що впливає на фінансову стійкість підприємства. Залежно від фази економічного розвитку системи будуть різними темпи реалізації продукції, виробництва, їх співвідношення, рівень інвестицій підприємства у товарні запаси, доходів підприє ...

Скачать
168291
108
63

... Ринок цінних паперів України.- 2003.- №3-4.- С. 55-57 49. Осовська Г. В. Основи менеджменту / Навчальний посібник / Київ: „Кондор", 2003. - с. 89-91 - 553 с. 50. Панасенко О.В. Вдосконалення фінансового планування на підприємстві з використанням економіко-математичних моделей// Актуальні проблеми економіки.- 2008.- №7.- С. 219-227 51. Петленко Ю.В. Фінансовий менеджмент: навчальний посібник.- ...

0 комментариев


Наверх