Християнство

4. Християнство

Християнство (від грецьк. Христос - Помазанник, Месія) -одна із світових релігій (поряд із буддизмом та ісламом), одна з так званих «авраамітичних» релігій, спадкоємниця біблійного монотеїзму, що поєднує християнство з іудаїзмом та ісламом. Християнство має три основні напрямки: православ'я, католицизм, протестантизм. В основі християнства покладена віра в Ісуса Христа, який сприймається як Боголюдина, як Рятівник, як утілення другого обличчя триєдиного Божества - так званої Трійці.

Християнство виникло в І ст. н.е. у Палестині. Соціальними причинами його виникнення були наступні: по-перше, боротьба пригноблених верств Римської імперії, надії на зміни; по-друге, централізація влади у Римі, що гармоніювала з ідеєю єдиного бога; по-третє, поєднання політичних, економічних, ідейних відносин у межах однієї держави, що сприяло уявленням про наднаціонального бога; учетверте, розпад рабовласництва, що потребував нових ідеологічних засобів впливу на підлеглі маси.

Основними ідейними джерелами християнства, , яких черпались головні положення релігії, ставали:

♦  іудаїзм, від якого християнство успадкувало визнання Старого заповіту з його змістом, образ Ісуса Христа, ідею про месію та інше;

♦  ідеологія кумранської общини, що породила вчення про друге пришестя месії;

♦  релігії східних народів Римської імперії, з яких було запозичено багато міфічних образів та сюжетів, котрі робили християнство поліетнічною релігією;

♦  релігійно-філософські вчення Філона та Сенеки, що привнесли в християнство ідеї про вроджену гріховність, про необхідність спасіння душі як мету життя, про божественну сутність месії, про рівність людей перед Богом, про презирство до земного життя, про любов до ворогів та про покірність долі.

В історії свого розвитку християнство пройшло декілька етапів:

1. Початкове християнство - часи, за яких відбувається виникнення перших християнських громад;

2. Раннє християнство - це час формування церкви та основ віровчення;

3. Період Всесвітніх соборів - час існування християнства як панівної релігії у певних регіонах та відособлення західної та східної церков;

4. Період розвитку християнства після 1054 року, коли відбувся розподіл християнства на православ'я (східний напрямок) та католицизм (західний напрямок).

Християнство має власні традиції, що відрізняють цю релігію від багатьох інших, В основу християнства покладено Священний Переказ -сукупність форм, до яких належать: усна традиція, релігійні тексти та богослужіння, у яких передається зміст віри, що має своїм джерелом Одкровення. Основою віровчення християнства є Священне Письмо, головною у якому є Біблія; а також «Символ Віри», рішення всесвітніх і деяких но-міських соборів, окремі твори так званих «отців церкви». Згідно з Священним Приданням формується християнське віровчення та вчення про Бога, складається організаційна структура, виконуються обряди тощо.

Основні положення християнського віровчення (догмати) складалися протягом багатьох століть під впливом політики та економіки, соціальних та етнічних процесів, філософії та релігійні течій, Догмати містяться у Біблії та постановах Християнських Вселенських соборів. Крім того, розроблені Символ Віри - стисле викладення християнських догматів, безумовне визнання яких православна і католицька церкви наказують кожному християнинові.

Згідно з Символом Віри, християни повинні вірити в єдиного Бога, що виступає у трьох особах: Бога-Отця, Бога-Сна і Бога Святого Духу (Свята Трійця). Відповідно до догмату Триєдності, внутрішнє життя Божества є особисті стосунки трьох «Іпостасей», або Осіб: Отця - безначального Першопочатку; Сина, або «слова» - «Лотоса»- Початку, що оформляє та надає значення; і Святого Духу - життєздійснюваного Початку. Син народжується від Отця, Святий Дух «із ходить» від Отця (за православним вченням), або від Отця і Сина (особливість католицької доктрини, засвоєна також протестантизмом). Але як «народження», так і «ізходження» відбувається не у часі, а у вічності. Усі три обличчя були завжди і вони є рівними за гідністю. У такому вигляді існує догмат про Трійцю.

Християнство успадкувало дозрілу у старозавітній традиції ідею про єдиного Бога, що має Свою причину в Собі Самому. Всі особистості, істоти і предмети є творіннями Божими,' причому утворені з нічого, а всеблагість, всебачення і всемогутність виступають як унікальні атрибути Бога.

Особливого значення набуває в християнстві догмат бого-втілення, згідно з яким Ісус Христос з Бога став людиною, народившись від Діви Марії. Цей догмат покликаний обгрунтувати особливу особисту роль Христа, а крім того, надає всім євангельським повчанням статус «божественних істин».

Триєдність і боговтілення - це два центральних догмати, що складають найважливішу відмінність християнства від іудаїзму та ісламу.

Значну роль відведено догмату спокутування, згідно з котрим Ісус Христос своїми стражданнями та смертю на хресті приніс себе у жертву Богу-Отцю за гріхи людей - спокутував їх. Цим він відкрив їм шлях «спасіння від влади гріха». Догмат воскресіння Ісуса Христа проголошується як запорука майбутнього воскресіння людей із мертвих. Догмат вознесіння зобов'язує християн вірити, що Ісус мешкає на небі поруч із Богом-Отцем, що показує нікчемність тілесного, земного існування порівняно до вічності, що очікує душу. З останніх трьох догматів християнство розвиває ще три положення: віра в безсмертя душі, уявлення про потойбічні пекло та рай, ідея про небесне вшанування та богоугодне життя на земля тощо.

5. Однією з найбільш значущих відмінностей християнства від інших релігій є відношення та сприйняття другої іпостасі Трійці -Ісуса Христа. Втілення Бога розуміється в християнстві як єдинократне і неповторне, що не припускає будь-яких перевтілень. «Раз помер Христос за гріхи наші, а по воскресінні з мертвих більше не вмирає!» -така теза відстоюється Августином Блаженним проти доктрини вічного перевтілення. Ісус Христос - Єдинородний, Єдиний Син Єдиного Бога. Всесутність Бога вміщується в межах одного людського тіла, а Його вічність - у межах неповторного історичного моменту. Четвертий Вселенський Халкідонський Собор встановив, що при втіленні (народженні) Ісуса божественне і людське з'єдналось в ньому як в єдиній особі, незмінно, нероздільно.

В XIX ст. дослідники, що займалися проблемою історичності особи Ісуса, утворили так звані міфологічну та історичну школи. Перші заперечували можливість існування реальної історичної особи на ім'я, Ісус Христос, представники другої вважають, що в основі його образу покладене життя цілком реальної людини, що з часом набуло міфологічного забарвлення. Історичні свідоцтва про життя Ісуса практично відсутні, тому ми можемо судити про його особу тільки на підставі звісток, що залишили автори євангелій.

Десять заповідей Божих, які дійшли до людей через Мойсея і знаходяться у Старому Заповіті, та головні заповіді, що були дані Христом в Новому заповіті, складають морально-етичний комплекс християнина і вважаються найголовнішими. Згідно з цими заповідями складаються обов'язки християнина:

1.Неділі і свята святкувати.

2.У неділю і свята відвідувати церкву і брати участь у службі Божій та інших церковних богослужіннях.

3.Установлених святою церквою постів дотримуватись.

4.Принаймні один раз на рік, у святий Великий піст, сповідатися і причащатися святих Тайн.

5. Весілля в заборонений святою Церквою час не справляти. Не слід забувати і про сім смертних гріхів, яким протистоять християнські чесноти:

♦  гордість - смиренність,

♦  захланність - щедрість,

♦  нечистота - чистота,

♦  заздрість - доброзичливість,

♦  нестриманість - поміркованість,

♦  гнів - лагідність,

♦  лінь - працелюбність.

Головними чеснотами, що протиставляються усім гріхам людини, християни вважають Віру, Надію, Любов.

Важливим елементом християнської релігії є християнський культ, основний зміст якого складає розгалужена система свят, постів, жертвопринесення, поклонінь, молитов, богослужінь, таїнств, релігійних треб тощо.

- Католицька та православна церкви визнають за необхідне причетність кожного віруючого до Бота, що здійснюється за допомогою особливих обрядів - таїнств, які, за традиційним християнським розумінням, реально вводять божественні/ присутність у життя людини. Найважливішими з таїнств, визнаними усіма віросповіданнями, є такі:

1. Водохрещения - цс ініціація, що вводить у християнське життя і припиняє дію інерції першорідного гріха, Гріхопадіння.

2. Євхаристія, або причащання - не вкушання хліба і вина, що за церковною вірою, символізують Тіло і Кров Христа заради дійсного з'єднання віруючого з Христом. Православ'я і католінизм визнають ще п'ять таїнств, сакраментальний статус яких заперечується протестантизмом,

3. Миропомазання, що має на меті повідомити віруючим про містичні дарунки Святого Духу.

і. Покаяння - сповідь перед священиком і відпущення гріхів.

5. Священство, або Рукоположення, або ординація - зведення в духовний сан, що дає повноваження не тільки наставляти віруючих, а також насамперед, надає владу чинити таїнства.

6. Шлюб - здійснення в храмі церковного шлюбу, вінчання, що тлумачиться як співучасть у містичному шлюбі Христа і Церкви.

7. Соборування, або єлеєосвячепня, або маслосвяття - це помазання, що супроводжується молитвами та нанесенням єлею на тіло важкохворого як останній засіб повернути до життя й одночасно побажання смерті.

Важливим елементом культу є також богослужіння - сукупність церемоній та обрядових дій, звернених до Бога з метою отримати від нього милість. Існує система богослужінь: протягом року, протягом тижня (неділя - воскресіння Ісуса Христа, понеділок - ангелам Бога, вівторок - пророкам, середа - зраді Ісуса Христа, четвер - святійшим християнства, п'ятниця розп'яттю Ісуса Христа, субота - всім святим). Протягом доби богослужіння включає дев'ять служб: вечірніх та нічних - вечірня, завечірня, опівнічна, і ранішня, та денних - першої, третьої, шостої та дев'ятої години.

Християнські свята посідають важливе місце в культовій практиці. Серед них видоюються великі, так звані Двонадесяті свята:

1. Пасха (Великдень):

2. Різдво Христове (7.01 або 25.12);

3. Трійця (П'ятидесятниця, на 50-й день після Паехи);

4. Стрітення Господнє (15.02);

5. Хрещення Господнє (Богоявлення, 19.01);

6. Спас (19.08);

7. Вхід Господній в Єрусалим або Вербна неділя (за тиждень

до Пасхи);

8. Вознесінпя Господнє (па 40-й день після Великодня);

9. Здвижепия Чесного і Животворного Хреста Господнього (27.09);

10.Уведення в храм Пресвятої Богородиці (4.12);

11.Благовіщення (7.04);

12. Успіння Пресвятої Богородиці або перша Пречиста

(28.08).

Крім свят, у християнському культі існують пости, тобто утримання від їжі. Перед Пасхою встановлено Великий піст. Існують також Апостольський, Успенський, Різдвяний пости. Кожні середа і п'ятниця вважаються пісними днями.

У християнстві поширені молитви, вшанування реліквій, ікон, хреста, мощей.

Церква є провідником Святого Духу в світі, втіленням третьої особи Трійці, подібно до того як Христос втілює другу особу. Тому церква спрямовує свої зусилля на продовження справи Христа на землі. Діяльність церкви має три напрямки, кожен з яких відповідає певному аспекту життя Ісуса Христа:

♦  по-перше, євангелізація - розповсюдження серед людей, що належать до церкви, переконання, що вони повинні покаятись та увірувати;

♦  по-друге, робота, спрямована безпосередньо на спасіння, проведення літургій в церкві;

♦  по-третє, діяльність зі встановлення месіанського Царства Божого, володарювання Христа.

♦  Отже, церква як організація продовжує проповідування, розпочате самим Ісусом Христом: по-перше, як зберігай таємниць, вона знов відтворює спокутну жертву Хриспа, втілюючи події його життя у річному календарному никлі; по-друге, як провідник волі Христа щодо людства, церква спрямовує свою діяльність на встановлення Царства Божого па Землі. Сьогодні християнська церква не має єдиної організації, як це було спочатку. Єдина організація була порушена під виливом різноманітних політичних, економічних, ідеологічних, соціальних процесів, що відбувалися в історії людства.

♦  Розподіл християнства на католицизм та православ'я: історія та сучасність. Після розповсюдження християнства на теренах Римської імперії в період від І - до поч. IV ст., за Костянтина Великого, гоніння на християнську церкву припинились. Християнство стає офіційною релігією Римської держави. До Риму християнство прийшло пізніше, оскільки вищий клас довго зберігав вірність старим римським богам і звичаям, але Захід раніше зіштовхнувся із загрозою варварської навали, а тому позиції західних християнських вождів були не занадто тривкими. Ці особливості розвитку західної частини імперії сприяли утворенню в Римі стрункої елітарної церковної організації на чолі з римським єпископом, якого стали називати Папою.

♦  Розкол між Західною (католицькою) і Східною (православною) церквами зазвичай датують 1054 роком, але це розпочалося раніше, з часу поділу в 395 році Римської імперії на Західну і Східну. Мав місце поступовий і тривалий процес розмежування, обумовлений найпевніше розбіжностями в звичаях і думках, ніж догматичними особливостями.

♦  Сьогодні між православ'ям і католицизмом існує ряд відмінностей, що формувались протягом довгого часу. Догматичні відмінності :

1. Сходження Святого Духу від Бога-Отця і Бога-Сина. В буквальному перекладі з латинської мови означає «і Сина». В «Символі віри», де говориться про віру в «Дух Святнії, Господа і Творця життя, що сходить від Отця», католики, на відміну від православних, додають: «та Сина». Цю відмінність самі керівникн обох церков завжди вважали найбільш істотною та навіть непримиренною.

2.Догмат про «надобов'язкові заслуги» святих і праведників. Ці заслуги, згідно з католицьким вченням, складають певну духовну скарбницю (або священний фонд), якою церква може розпоряджатись на свій розсуд.

3.Індульгенції - відпущення гріхів за допомогою цього священного фонду. Спершу індульгенції видавались за особливі заступі перед церквою, а пізніше набула поширення практика їх продажу за гроші. Саме сумніви в правомірності подібної торгівлі стали приводом для виступу Мартина Лютера у часи Реформації

4.Догмат про Чистилище (прийнятий у 1439 р.). Католики, окрім раю і пекла, визнають існування чистилища - місця, куди потрапляють .туші після смерті і де вони в стражданнях спокутують свої гріхи. Родичі можуть полегшити потойбічну долю дорогих їм небіжчиків, купивши ті ж самі індульгенції.

5.Непорочне зачаття. Діви Марії] що надаю їй можливість вознестись на небо не тільки душею, а й тілом. Католицька церква визнає, що Діва Марія займає своє власне місце на небі. Вона не входить до складу Трійці, тобто не є Богом, але займає місце поряд.

6.Непогрішність Папи в питаннях віри (1870). Прийняття цього догмату було викликане широким розповсюдженням досліджень щодо історії папства. Серед пап були пірати і розбійники, клятвопорушники і братовбивці, є навіть гіпотеза, що один з пап був жінкою. Але вони приймали різі (і рішення, на яких грунтуватись окремі пункти догматики або правила церковної поведінки. Сенс цього догмату полягає у визнанні істинності таких рішень, оскільки вони виходять від непогрішного Бога, а не від грішної (можливо) людини - Папи.

Між католицизмом та православ'ям є також відмінності в обрядовості:

♦  хрещення проводиться шляхом обливання водою у католиків, а у православних - через занурення у воду;

♦  миропомазання католики здійснюють над повнолітніми (конфірмація), а у православ'ї таїнству помазання підлягають немовлята, відразу після хрещення;

♦ причастя в католицизмі здійснюється тільки хлібом, а у православ'ї миряни і духовні особи причащаються і хлібом, і вином.

Крім того, католики причащаються хлібом, випеченим з прісного тіста, хрестяться п'ятьома пальцями, богослужіння здійснюють переважно латинською мовою та інше.

Мають місце також канонічні відзнаки: целібат (безшлюбність) для всього духівництва ( в православ'ї - тільки для ченців, що звуться білим духівництвом, парафіяльних священиків, дяків; читці могли один раз одружитись), недопустимість виході/ з духовного сану, верховенство папи, інститут кардиналів, визнання рішень 21-го Всесвітнього собору (в православ'ї - 7), нерозривність шлюбу, заборона мирянам (до недавнього часу) читати і тлумачити Біблію.

Християнство розділяється не лише за основними його напрямками (православ'я, католицизм, протестантизм), але і в межах однієї конфесії. Православна церква об'єднує сьогодні чотири древніх патріархати - Константинопольський, Олександрійський, Антиохейський, Ієрусалимський і ще одинадцять самостійних (автокефальних) церков. Верховне положення серед православних церков за традицією займає патріарх Константинопольський, проте він не здійснює одноосібно керівництво всією Православною церквою. Православні церкви об'єднує спільна віра і загальна богослужбова практика, але усі вони самостійно порядкують своїми справами.

Російська православна церква. Християнство було прийняте на Русі наприкінці X ст. Спочатку на чолі церкви стояли митрополити Київські і головним центром чернецтва була Києво-Печерська лавра. Проте в XIV і XV ст. центр політичного життя перемістився на північ. У 1448 році виникла самостійна Московська митрополія, а Київ зберіг під своєю юрисдикцією тільки територію сучасної України та Білорусії. Свято-Троїцька Сергіева лавра (Сергіїв Посад), заснована Сергієм Радонежським, стала одним із головних центрів російської духовної культури.

Російські служителі церкви усвідомлювали особливу роль свого народу як найчисленнішого з усіх православних народів.

Звідси виникає теорія Москви як «третього Риму». Відповідно до цієї теорії, Рим під владою Пани відійшов від православ'я, Константинополь - «другий Рим» - занепав під натиском турків, РОЖ єдиним великим центром усього православного світу стала Москва. У 1589 році був заснований Московський патріархат -перший новий патріархат з епохи давньої церкви.

Україна тим часом увійшла до складу Речі Посполитої, і Київський митрополит став підпорядковуватись не Москві, а Константинополю. В 1596 році була укладена Брестська унія, результатом чого стало об'єднання православної і католицької церкви і покладено початок Грека-Католицькій церкві, яку частіше називають уніатською. Було визнано основні догмати католицької церкви, водночас церковні обряди залишились православними; уніатське духовенство звільнялось від сплати Податків, уніатська шляхта могла претендувати на державні посади. На православну церкву розпочався тотальний наступ. Православні українці повернулися під юрисдикцію Москви в XVII - ХУШ ст., після укладення Переяславсько-Московського договору 1654 року.

Після проведеної патріархом Ніконом у 1653 році церковної реформи, що мала на меті привести богослужбову практику у відповідність з грецькою, від Російської Православної церкви відійшли супротивники реформи, котрих стати називати старообрядниками, або розкольниками. У 1721 році Петро І скасував патріаршество, щоб домогтися більш тісної взаємодії церкви з новою адміністративною системою. Російські царі оголосили себе захисниками усіх православних, що мешкають за межами Російської імперії. 1917 року, після падіння царської влади, патріаршество в Росії було відновлено, було обрано нового патріарха Московського і всієї Русі. Радянський уряд наклав обмеження на діяльність церкви, розгорнув широку атеїстичну пропаганду, проводив руйнацію церковних споруд.

Падіння радянського режиму в 1991 році відкрило нові можливості для відновлення і розвитку церкви. Знову одержали в

1990 році незалежність уніати, заснувавши Українську греко-католицьку церкву. З 1998 року па території України розгорну ли свою діяльність приходи Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП), Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) і Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МИ).

Основні напрямки протестантизму. На початку XVI ст. в Європі в ході тривалої богословської полеміки виникла нова церква. Гострі суперечки розгорнулися навколо основних питань віри і викликали до життя новий напрямок у суспільному русі, що отримав в історії назву Реформації. Нова церква стала називатись протестантською (від лаг. слова ргогезіаш - незгодний). Особливими рисами протестантизму вважаються:

♦  основні символи віри залишаються незмінними;

♦  головним джерелом утворення, нової догматики стало Святе Письмо, примат якого проголосили реформатори, а Святий Переказ був відкинутий як вчення людське;

♦  першорідний гріх цілком спотворив природу людини. Людина в гріхопадінні втратила саму спроможність робити добро, а тому вона не може отримані спасіння власними заслугами або справами, на відміну від вчення католицької церкви. З цього витікає наступний догмат;

♦  вчення про виправдання тільки однією вірою. Інші способи домогтися спасіння (обряди, аскеза, богоугодні справи тощо) вважаються несуттєвими, а добрі справи вважаються плодом любові до Бога, тобто наслідком віри в Євангеліє Христа;

♦  реформатори відкинули молитву за мертвих, поклоніння. Богородиці і святим, шанування мощів, ікон та інших реліквій;

♦  не визнається примат Римського папи в справі релігії і разом з тим проголошено принцип загального священства;

♦  визнається право кожного християнина вільно читати Біблію.

Протестантами було зроблено перші переклади Біблії національними мовами (М. Лютер - німецькою, Д. Вікліф - англійською).

Початковими формами протестантизму стали лютеранство, кальвінізм, англіканство та анабаптизм. Вони розновсю ли свою діяльність приходи Української православної церкви Київського що патріархату (УПЦ КП), Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) і Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МИ).

Основні напрямки протестантизму. На початку XVI ст. в Європі в ході тривалої богословської полеміки виникла нова церква. Гострі суперечки розгорнулися навколо основних питань віри і викликали до життя новий напрямок у суспільному русі, що отримав в історії назву Реформації. Нова церква стала називатись протестантською (від лаг. слова ргогезіаш - незгодний). Особливими рисами протестантизму вважаються:

♦  основні символи віри залишаються незмінними;

♦  головним джерелом утворення, нової догматики стало Святе Письмо, примат якого проголосили реформатори, а Святий Переказ був відкинутий як вчення людське;

♦  першорідний гріх цілком спотворив природу людини. Людина в гріхопадінні втратила саму спроможність робити добро, а тому вона не може отримані спасіння власними заслугами або справами, на відміну від вчення католицької церкви. З цього витікає наступний догмат;

♦  вчення про виправдання тільки однією вірою. Інші способи домогтися спасіння (обряди, аскеза, богоугодні справи тощо) вважаються несуттєвими, а добрі справи вважаються плодом любові до Бога, тобто наслідком віри в Євангеліє Христа;

♦  реформатори відкинули молитву за мертвих, поклоніння. Богородиці і святим, шанування мощів, ікон та інших реліквій;

♦  не визнається примат Римського папи в справі релігії і разом з тим проголошено принцип загального священства;

♦  визнається право кожного християнина вільно читати Біблію.

Протестантами було зроблено перші переклади Біблії національними мовами (М. Лютер - німецькою, Д. Вікліф - англійською).

Початковими формами протестантизму стали лютеранство, кальвінізм, англіканство та анабаптизм. Вони розносює закурювання у воду; 4) причастя здійснюється чотири рази на рік шляхом прийняття прісною хліба і вина; 5) невір'я у безсмертя душі, бо єдиним безсмертним є Бог, а людина втратила його під час гріхопадіння; 6) обов'язковою для членів церкви є сплата десятини; 7) чільне місце належить вченню про «санітарну реформу», яке вимагає ретельного ставлення до своїх) тіла, що є «храмом Божим», де перебуває Дух Святий; 8) адвентисти не визнають шанування ікон, мошїв, хреста, святих., мертвих. 9) основу богослужіння становить проповідь, молитва, співання псалмів.

Адвентисти сьомого дня проводять широку місіонерську діяльність, мають близько 4 тисяч шкіл у всьому світі, працюють у санаторіях і лікарнях, виховних будинках, центрах для людей похилого віку, добродійних організаціях.

Напрям Свідки Єгови заснований у СШЛ близько 1872 року невеликою групою осіб, що збиралася для вивчення Біблії під керівництвом Чарльза Тейза Рассела у Піттсбурзі (шт.Пенсіль-ванія). Спочатку секта називалась «Расселіти, що очікують тисячолітнього царства», потім - Міжнародна асоціація дослідників Біблії. Після першої світової війни Свідками Єгови було проголошено, що «друге пришестя Христа» відбулося в 1914 році, але незримо, і від цього часу Хрнстос вже править на землі. Таким чином, Свідки Єгови заперечували видиме пришестя Христа наприкінці століття. В 1931 році вони заявили про створення «Товариства Свідків Єгови».

Послідовник єговістів Дж.Ф.Рутерфорд в першій половині XX ст. розширив сферу впливу Свідків Єгови і запровадив жорстку систему управління. Повна назва секти Товариство Сторожової вежі, Біблії і Брошур.

Єговісти заперечують догмат про Святу Трійцю і сповідують монотеїстичного Бога - Єгову, що є джерелом всього життя. Христос, за їх вченням, є єдинородним сином Бога, єдиним, хто створений Єговою безпосередньо. Христос віддав своє життя в спокуту благочестивих Свідків Сгови. Він воскрес із мертвих не як тілесна істота, а як безсмертний дух.

Свідки Єгови переконані, що сатана - невидимий правитель світу і його вплив помітний в інших релігійних організаціях, особливо в Римсько-католицькій церкві. Вони вважають за можливе підпорядковуватися лише тим законам, що не суперечать божественним установкам. В той же час єговісти закликають не слідувати тим законам і звичаям, що неприйнятні з біблійних позицій. Так, Свідки Сгови відмовляються віддавати почесті прапору, проходити військову службу; вони не припускають у вжитку крові - ні в їжу, ні при переливанні; вони уникають членства в громадських організаціях. Свідки Єгови заперечують існування пекла, проте розробили вчення про Армагеддон - глобальну війну, в ході якої Христос з армією ангелів знищить усіх грішників і переможе сатану в останньому поєдинку з силами зла, і після перемоги на землі будуть створені ідеальні умови для життя.

Свідки Єгови надають величезне значення Біблії. У своїх проповідях вони використовують такі видання: Авторизовану версію, або Біблію короля Якова; Американський стандартний переклад; Емфатичний диалог (грецький текст Нового Заповіту з англійським перекладом між рядками); а також їх власний Новий переклад Священинх Писань для усього світу із симфонією і додатками. Адміністративний центр Свідків Єгови знаходиться в штаб-квартирі Товариства Сторожової вежі, Біблії і брошур у Брукліні (район Нью-Йорку). Вище керівництво здійснюють президент Товариства і його представники, що очолюють філії секти в усьому світі.

Баптизм. Перші баптистські громади виникли в Англії на початку XVII ст. Фундатором цього напрямку прийнято вважати Джона Сміта, група послідовників котрого у 1611 році опублікувала «Декларацію віри», де викладались головні принципи баптистського віровчення. Назва цієї конфесії походить від грецького слова «Ьарііго», що означає: занурювати у воду, хрестити. Переосмислення обряду водохрещення було закладено в основу віровчення. Відтепер водохрещення здійснювалося лише над дорослими, що досягли свідомого віку, коли самі спроможні приймати рішення відносно існування Бога. Друга особливість хрещення полягає в самій процедурі - воно здійснюється шляхом занурення у воду, а не обливанням, як це було прийнято V католиків. До хрещення віруючі допускаються.

Тільки після проходження випробовного терміну і покаяння на молитовних зборах. За своїм віровченням баптизм багато в чому схожий з раннім протестантизмом.

Головні принципи протестантизму, такі як виправдання особистою вірою, принцип загального священства, верховенство Святого Писання, заперечення посередницької ролі Церкви в питанні спасіння, були покладені в основу баптистського віроучення. Вони сприяли розвитку релігійної свободи, віротерпимості, спонукали відділення церкви від держави, надання права проповіді всім членам общини.

Баптизм характеризується активною місіонерською діяльністю. Общини очолюють виборні пресвітери, яким допомагають диякони і проповідники.

Баптизм прийшов на наші землі з Німеччини в 50-60-х роках XIX ст.і спочатку поширився лише серед німців в Україні, Закарпатті та в Прибалтиці. У 70-х роках з'являється близька до баптизму група євангельських християн. У Петербурзі в 1905 році із виходом указу про віротерпимість були створені Спілка баптистів і Спілка Євангелістів. З 1917 до 1927 року створюються сільськогосподарські громади і кооперативи. Були створені християнські молодіжні організації, біблійні курси для підготовки проповідників, але до 1932 року більшість общин була закрита. У 1944 році була створена Спілка євангельських християн - баптистів С Р С Р.

У 1963 році була створена єдина організація, яку очолювала Всесоюзна рада євангельських християн-баптистів (ВРЄХБ). У 1965 році виділилась група, очолювана Радою церков ЄХБ (Євангельських християн-баптистів). З другої половини 70-х років, коли деякі общини стали реєструватися як незалежні, поступово склалися три самостійні церкви: Спілка ЄХБ, Рада церков ЄХБ і автономні церкви ЄХБ.

П'ятидесятники. Цей протестантський напрямок виник у США наприкінці XIX століття. В основі цієї конфесії лежить викладена в «Діянні апостолів» розповідь про спадання на апостолів Святого Духу на п'ятидесятий день після Великодня. Послідовники цього напрямку стверджують, що кожний щирий

християнин може одержати дарунки Святого Духу - спроможність ДО пророцтва, зцілення хворих. Важливим елементом віровчення п'ятидесятників є спроможність говорити іншими мовами (глосолалія), що одернується під час хрещення Духом Святим. Крім хрещення над дорослими людьми із зануренням у воду, на відміну від баптизму, у п'ятидесятників існує хрещення Духом Святіш, що спадає на людей і робить їх органом Святого Духу.

П'ятидесятники розділені на кілька напрямків («Церква Христа», «Асамблея Бога», «Світло світу» та інші). З 1947 року існує Всесвітня п'ятидесятницька конференція.

5. Іслам

 

Іслам ( у перекладі з арабської - надання себе Богу, покора) - не третя, наймолодша світова релігія. Іслам належить до числа найбільш розповсюджених релігій, його сповідують близько 1 млрд 300 млн людей. Мусульманські громади мають місце більш ніж у 120 країнах, у 35 країнах мусульмани складають більшість населення, 28 країн визнають іслам державною релігією (Єгипет, Саудівська Аравія, Кувейт, Марокко та інші).

Іслам виник на початку VII ст. на Аравійському півострові. Серед передумов ісламу слід виділити: по-перше, внутрішні зміни (розчарування серед арабів, схильність до фаталізму, незадоволеність старими богами, появу загально-аравійських божеств: Аллаха, ал-Лат, Манат, ал-Узза); по-друге, зовнішні передумови, а саме вплив та розвиток вже існуючих релігій -християнства, іудаїзму та зороастризму.

Традиція ісламу пов'язана з ім'ям його засновника та пророка Мухаммеда, чия біографія в цілому збережена у Корані та багатьох легендах. Легенди пов'язують життя Мухаммеда з найголовнішою і найдавнішою святинею арабських племен -Каабою. Кубічний храм Кааба з вмурованим у стіну чорним каменем був об'єктом поклоніння для всіх арабських племен. Навколо Кааби знаходились 360 зображень різних божеств і священний колодязь Зем-зем. Раз на рік аравійці здійснювали паломництво (хадж) до Мекки, де розташовувалась Кааба.

Мусульманський Переказ розповідає, що на Мухаммеда зійшло небесне одкровення, з ним говорив Аллах. Повеління «І вимовляй, і проголошуй, і читай напам'ять!» Мухаммед сприйняв як дароване йому знання, як те, що сам Бог - головне джерело знання для людей - навчив людину тому, чого вона не знала. Мухаммед вийшов до людей і став проголошувати перед ними слово Боже - Коран. Ці проповіді містили та формували підвалини віровчення ісламу. Мухаммед закликав відмовитися від віри в безліч божеств і поклонятися тільки одному - єдиному Аллаху, з волі котрого все відбувається: він дає, і він же бере; він винагороджує за смиренність і віру, але й карає за гординю й нечестя. Людське існування не є нескінченним: світу настане кінець. Тоді усе буде перевернуте і знищене; усі мертві воскреснуть і встануть перед божим судом. Кожного судитимуть за його діла, і кожного очікує відплата за земне життя. Ті, хто вірив в Аллаха, поводився благочестиво й праведно, попадуть у райські сади; тих же, хто був неправедним та вірив у поганських богів, чекає геєна вогненна.

Поступово навколо Пророка згуртовувалися муслім, що відддали себе Аллаху, створювалося ядро громади мусульман, яка 20 вересня 622 року здійснила хіджру - переселення в оазис на півночі від Мекки. Це місце стали називати Місто Пророка, або Медина. Саме в ньому була побудована перша мечеть та з'явилося нове об'єднання людей, яке скріплювала не спорідненість крові, а віра в єдиного Бога. Це - знаменита умма-ан-набі - громада, якою Мухаммед управляв Пророка, єдиної людини, спроможної спілкуватися з Аллахом, одержувати від нього вказівки і накази.

Поступово формувалися правила благочестивого поводження, права і обов'язки мусульман, Бог, у якого з плином часу з'явилося ім'я Рахмті (Милостивий), продовжував навівати Мухаммедові нові аяти Корану, де докладно роз'снювалося, як треба будувати життя громади, розподіляти майно та військову здобич. Проголошувалися заборони на лихварство, азартні ігри, п'янкі напої, на вжиток у їжу свинини тощо. Мусульмани віддавали частину прибутків на потреби міста, постували, підтримували милостинею бідняків, регулярно молилися, звертаючись обличчям до Єрусалиму. Проте з другого року хіджри кіблою (тобто напрямком, котрого дотримуються при молитві) стає мекканська Кааба, проголошена головним святилищем ісламу, паломництво до неї вважалося обов'язком кожного щирого мусульманина.

У зв'язку з цим головним релігійно-політичним завданням стає звільнення Мекки від багатобожників та очищення Кааби від поганських ідолів. Війна визнається Аллахом неминучою і законною, єдиним засобом захисту святинь. Вона охороняє віру від руйнації, стає війною за віру, заради вищих божих помислів, війною за порятунок людства, і в цій війні Бог - на боці мусульман. Так була проголошена священна війна мусульман проти невірних - джихад.

Розрізняють великий і малий джихад, що розрізняються як внутрішня, духовна та зовнішня, матеріальна війна проти того, що заважає прагненню до вищої гармонії та єдності. Проводяться також розмежування між «джихадом серця», тобто боротьбою зі своїми вадами, «джихадом мови» - «повелінням благого і забороною злого», «джихадом руки» - дисциплінарними заходами, прийнятими стосовно злочинців та порушників моральних принципів, і «джихадом меча», тобто збройною боротьбою з невірними.

Іслам містить декілька головних догматів, визнання та безумовне виконання яких є обов'язковим для всіх мусульман. Базовою частиною догматів стає іман, що тлумачиться як свідчення про об'єкт віри. У Корані в першу чергу про себе свідчить Бог; відповідь віруючого - це ніби повернене Аллахові свідчення. Мусульманські богослови виділяють чотири предмети віри:

♦  Віра в Аллаха як єдиного Бога, який є всемогутнім творцем, всесутнім володарем світу;

♦  Віра в расул (посланників Аллаха) і Коран. У Корані названо 28 пророків, особливо ж виділені п'ятеро: Нух {біблійний Ной), з котрим Бог відновив «союз»; Ібрахім (Авраам), загальний праотець арабів та євреїв, фундатор єдинобожжя; Муса (Мойсей), якому Бог дав Тору для «синів ізраїлевих»; Іса (Христос), через якого Бог переказав християнам Євангеліє; нарешті, Мухаммед - «печать пророків», що завершує низку пророцтв. Через Мухаммеда Аллах надав людям Коран, що сприймається як слово боже, як те, що зроблено самим Богом;

♦  Віра в Малаїка (ангелів), що підпорядковуються Богові, служать для зв'язку з пророками та людьми, передаючи розпорядження і розкриваючи волю Аллаха. Найбільш наближені до Господа Джибраїл («святий дух», «шляхетний посланець»), що являвся Мухаммедові для передачі текстів «небесної книги»; Ізраїл - ангел смерті, що знає долі людські, але не знає терміну смерті кожного; вісник Страшного Суду Ісрафіл, що тричі на день оплакує страждання грішників, у пеклі; Мікал - пов'язаний із мусульманською магічною практикою. Кожний мусульманин має двох ангелів, котрі фіксують його добрі і злі вчинки і знаходяться за плечима людини;

♦  Віра в безсмертя душі, воскресіння після смерті та Судний день. На Страшному суді Аллах буде допитувати кожного з живих і мертвих. Заступництво Мухаммеда може пом'якшити долю грішників, спонукати Аллаха пробачити їх та направити до раю. Ті ж, хто не увірував у ясні знамення Аллаха, хто вважав неправдою день суду, хто обвинувачував Мухаммеда, а тим самим і Бога, у брехні, хто закоханий лише у життя ближнє і багатство та самомилується власним успіхом, - потраплять до пекла - джаханам.

Іман - це частина більш загального поняття - дін, котре визначається як божественне установлення, що веде людей до спасіння, і насамперед має на увазі повинності, продиктовані людині самим Аллахом. До дін включені благі справи - ісхан, та «п'ять стовпів ісламу» - «аркад-ад-дін» найважливіші культові приписання:

♦  Сповідання єдинобожжя (ат-таухід) і пророчої місії Мухаммеда. Проголошення в присутності хоча б двох мусульман -головного положення символу віри - «Немає Бога, крім Аллаха, і Мухаммед - посланник божий». Уведене словом «ашхадо» («свідчу») робить іновірця правовірним.

♦  Другий «стовп» - салять (намаз) - щоденна п'ятикратна молитва, що повинна промовлятися на зорі, у південь, у другій половині дня, на заході сонця, на початку ночі. Проголошення встановлених молитовних формул супроводжується уклонами, вставанням на коліна, паданням ниць, сидінням на підлозі з підгорнутими ногами тощо. Молитися можна у будь-якому чистому місці, ставши на спеціальний килим, циновку або розстелений верхній одяг. По п'ятницях рекомендується здійснювати колективний салять у мечеті.

♦  Третій із «стовпів віри» - саум (ураза)- 30-денний піст у дев'ятому місяці рамадан, що переривається щоденно з вечора до ранку.

♦  Четвертий «стовп» - закят - спочатку був добровільною очисною милостинею в ім'я Аллаха, а потім перетворився в обов'язковий податок з майна ( 1/40 частка річного прибутку). Крім закята існує ще садака - добровільне пожертвування.

♦  Виконання п'ятого припису - ходжа - паломництва - не є обов'язковим, але заохочується. Ті, хто відвідав Мекку та її святині - храм Каабу, джерело Зем-зем та інші, у дні свята жертвопринесення отримують почесне найменування - хаджи.

Однією зі складових мусульманського культу є шаріат -зведення норм права, моралі, релігійних приписів і ритуалів, шр регулюють приватне і громадське життя віруючих. Шаріат був остаточно оформлений у XI-XII ст. Його джерелом є Коран та Суна (звичай, приклад) - збірка хадисів, речей та дій Мухаммеда.

Важливу роль у культовій системі ісламу відіграють релігійні свята, серед яких найбіль визнаними є наступні: 1)Ураза-байрам, що припадає на початок наступного за рамаданом місяця і триває три дні; правовірний мусульманин після завершення посту зобов'язаний зробити представникові духівництва фітр -підношення в натуральному чи грошовому вигляді; 2) Курбан-байрам - свято жертвопринесення, підставою для якого служить аят Корану: «Ніколи не досягнете ви добробуту, поки не будете витрачати те, що любите» (К., 8:86); 3) Маулюд - день народження Мухаммеда, що супроводжується читанням молитов та проповідей у мечетях, частуваннями і дароприносинами духівництву.

Коран і Суна - джерела мусульманського віровчення. Коран -«Читання» того, що повідомляв своєму посланнику протягом майже двадцяти років (610-632 рр.) Милостивий та Милосердний Господь - Аллах. За змістом у Корані виділяють міфологію ісламу, іудаїстнчні та християнські погляди, оформлені в ритуальні ісламські приписи, стародавні арабські звичаї, мусульманське законодавство, аравійські історичні сказання, арабський фольклор. В структурі Корану 114 глав, що називаються сурами, котрі складаються з аятів - ритмічних завершених фраз, основних одиниць коранічного тексту.

Іслам має і свій Святий Переказ - Суну, що складається з хадисів - коротких оповідей про діяння та висловлювання пророка Мухаммеда.

У головних релігійних культових будівлях існує розгалужений штат служителів на чолі з муфтієм. Як вища посадова особа він обирається на з'їздах духівництва та віруючих. У країнах, де іслам є державною релігією, муфтій призначається урядом. Центр мусульманського релігійного життя - мечеть, де проводяться богослужіння, читаються проповіді, відбуваються різноманітні обряди, організовується навчання дітей. При найзначніших мечетях відкривають духовні школи - медресе, де готують майбутніх священнослужителів, богословів та законознавців.

Таким чином, мусульманство являє собою нерозривну єдність віросповідання, державно-правових установлень та певної форми культури. Проте, воно не являє собою єдиної релігійної організації; ще у VII ст. сформувалися його головні течії: сунізм ( близько 90 % мусульман є його прихильниками) та шиїзм. На відміну від сунітів, що за основу віровчення і культу приймають всі головні положення ісламу, сформульовані в Корані і Суні, шиїти мають свій власний переказ ах бари - де наводяться інші імена тих, хто їх переказував.

Одним з основних догматів шиїтського ісламу є вчення про імамат (верховну владу в мусульманській державі). Спочатку функції імама виконував сам Мухаммед, після його смерті- халіф.

В Україні головним регіоном поширення ісламу є Крим. З 1242 року, коли він був завойований монголо-татарами і увійшов до складу Золотої Орди, більшість його населення стає мусульманами-сунітами. Нині мусульманські релігійні громади діють в структурі трьох об'єднань - Духовного управління мусульман України (ДУМУ), Незалежного ДУМУ та ДУМ Криму.