Соціально-психологічна характеристика особистості. Характер

Соціально-психологічна характеристика особистості. Характер

Зміст

1. Характер і його вияви

2. Акцентування характеру

3. Шляхи формування характеру

1. Характер і його вияви

Індивідуальна своєрідність особистості проявляється не тільки в особливостях перебігу психічних процесів (глибока спостережливість, добра пам'ять, багата уява) і риси темпераменту, а й її ставленні до інших людей, праці та ін., тобто в особливостях її характеру. За всієї своєї важливості темпераменту не розкривають того, чого керується людина у своїх діях і вчинках, як ставиться до своїх обов'язків, інших людей і до себе. Але ці риси характеризують її як особистість. Їх охоплює поняття "характер".

Сутність характеру. Термін "характер" грецького походження і в перекладі означає "риса", "ознака", "особливість". У наукове і побутове використання його вперше ввів давньогрецький учений, філософ і друг Аристотеля Теофраст (IV-III ст. до н. е.). до нього для позначення діяльного чи практичного аспекту особливості використовували термін "етос". Із самого початку слово "характер" означало сукупність різних ознак (частіше морального плану), які відрізняють одну людину від іншої. Охарактеризувати людину означало виявити суттєві ознаки, які виокремлюють її серед людей. Поступово зміст його змінювався. У це поняття стали включати не всі істотні ознаки, а тільки такі, які позначають властивий певній людині спосіб поведінки і взаємодії з іншими людьми.

У значенні прикметної ознаки слово "характер" використовують і донині в технічних, природничих і гуманітарних науках. У цьому розумінні говорять "характер сплав різних металів", "характер зварювання", "характер погоди", "характер хвороби" та ін.

Коли йдеться про характер людини, то мають на увазі такі її риси, як сумлінність чи несумлінність у роботі, чуйне чи байдуже становлення до людей, привітність, скромність, егоїзм, сміливість, охайність, бережливість. Багато вчених вважає становлення головною ознакою характеру. У ньому виражено суспільно-історичний досвід зв’язку індивіда з навколишнім світом. Разом із тим у характері конкретної людини відображаються суспільно-історичні умови, в яких вона живе, і спрямованість її виховання, оскільки і те, й інше визначають певні риси характеру особистості.

Характер (гр. сharakter – прикметна риса, ознака) – складне й індивідуально-своєрідне й індивідуально-своєрідне поєднання рис людини, яке формулюється в процесі її розвитку під впливом умов життя та виховання і виявляється в її поведінці.

Характер є основою особливості. Від його особливостей значно залежать стиль поведінки і діяльності людини, її життєві успіхи й невдачі. Позитивні характерологічні риси допомагають долати серйозні труднощі при досягненні поставлених цілей. Люди з такими рисами доброзичливо ставляться до інших людей, установлюють дружні стосунки, успішно співробітничають, стимулюють діяльність колективу, роблять її цікавою і повнокровною. І навпаки, людина з важким характером – похмура, озлоблена, заважає жити всьому колективу, створює атмосферу напруженості, нервозності, є джерелом постійних конфліктів.

Відносини між людьми встановлюються і розвиваються в суспільстві. При цьому в межах кожного етносу формується так званий типовий характер, що охоплює найтиповіші риси. Типові риси етносу по-різному виявляють себе залежно від інтересів, здібностей, почуттів, мотивів людини, тобто тих внутрішніх умов, через які переломлюються зовнішні впливи, що й зумовлює індивідуальність людини та неповторність її характеру.

Виявляється характер людини в її діях та вчинках і накладає на них певний відбиток. Від нього залежить поведінка людини за різних обставин: рішучість у прийнятті рішень, наполегливість у досягненні поставленої мети, винахідливість при уникненні небезпеки тощо.

Характер і темперамент. Ці дві індивідуально-психологічні особливості людини тісно пов'язані між собою. Деякі вчені стверджують, що темперамент є динамічним аспектом чи навіть основою характеру. Проти такої думки рішуче виступив В.Мерлін, який стверджував, що включати темперамент у характер не слід, тим більше ототожнювати ці психологічні категорії. Він зазначав, що властивості темпераменту, характеризуючи особливості темпераменту, характеризуючи особливості динаміки окремих психічних процесів, мають відносну постійність, перебувають у строго закономірному співвідношенні як тип і одночасно зумовлені загальним типом нервової системи.

Точніше було б вести мову про взаємозв'язок між темпераментом та характером і їх взаємовплив, що може набути різної форми. В одних випадках наявне якісне перетворення темпераменту під впливом характеру, в інших – характер може перебувати під впливом темпераменту. Спостереження над людьми показують, що такі риси, як рішучість і сміливість, скоріше можна виявити у сангвініків і холериків, ніж у флегматиків. Навпаки, обережність і витримка більше властиві флегматику, ніж сангвініку. Але ці зв'язки не є закономірними, і на них не слід орієнтуватися в пізнанні людського характеру.

Не можна заперечувати, що темперамент впливає на деякі риси характеру, надаючи їм своєрідного вираження. Але темперамент може впливати на форму вияву характеру, то характер значно більше і глибше впливає на темперамент, на підпорядкування емоційної збудливості змістовому аспекту особистості, її спрямованості і волі.

Характер як одна з істотних особистостей психічного складу особистості є цілісним утворенням, що характеризує людське "Я" як єдине ціле. Розуміння характеру як єдності його рис не виключає виокремлення в ньому окремих ланок з метою глибшого пізнання його сутності. І. Павлов, не заперечуючи цілісності характеру, відстоював необхідність виокремлення його структурних компонентів. Якщо ми аналізуємо особистість, писав він, - ви повинні сказати, що за такими ось рисами її можна характеризувати як тиху, спокійну, химерну, ніжну тощо. Але якщо окремі частини уявити відокремлено, без їх взаємозв’язку, то характеру людини, звичайно, визначати не можна. Потрібно брати систему рис і в цій системі аналізувати, які риси висуваються на перший план, а які – ледве виявляються, затираються.

Визначити структуру характеру означає виокремити в ньому провідні компоненти, без яких цілісність характеру уявити не можна.

У структурі характеру необхідно розрізняти зміст і форму. Зміст характеру особистості визначається суспільними умовами життя та виховання. Вчинки людини завжди чимось мотивуються, на щось або на когось спрямовуються. Але за формою наміри, прагнення реалізуються по-різному. Це залежить і від обставин, ситуацій, у яких перебуває людина, і від особливостей її характеру, передусім від темпераменту.

У структурі характеру виокремлюють такі його компоненти:

-  спрямованість;

-  переконання;

-  розумові риси;

-  емоції;

-  волю;

-  темперамент;

-  повноту;

-  цілісність;

-  визначеність;

-  силу.

Справжню людину – активного діяча, колективіста, патріота, інтернаціоналіста, гуманіста – характеризує єдність усіх компонентів її характеру. Проте єдність характеру не виключає того, що в різних ситуаціях у однієї й тієї самої людини по-різному виявляються зазначені компоненти та риси характеру. Одночасно людина може бути поблажливою та вимогливою, непохитною та поступливою, щедрою та скупою. При цьому єдність компонентів харктеру залишається і саме у цьому виявляється.

Способи формування характеру залежить від особливостей темпераменту. За однакових умов у холерика легше виробити рішучість і сміливість, ніж у флегматика чи меланхоліка, а у флегматика легше виховувати витримку, ніж у холерика.

Вважають, що поведінка людини зумовлена не тільки вродженими властивостями нервової системи, а й постійними впливами середовища на організм. У процесі розвитку людини в корі великих півкуль головного мозку утворюється багато складних і міцних систем тимчасових нервових зв'язків, які є фізеологічною основою звичних індивідуально-своєрідних форм поведінки людини. Виняткову роль при цьому відіграє друга сигнальна система, яка є найвищим регулятором людської поведінки. Тип нервової системи не визначає ні окремих рис, ні характеру загалом на основі будь-якого типу можна сформувати всі соціально значущі властивості особистості.

Але формування систем зв'язків відбувається неоднаково у представників різних типів нервової системи. Для людини як суспільної істоти навколишнє середовище є передусім суспільним середовищем. Тому її характер детермінований суспільним буттям – суспільними умовами, в яких вона живе і діє. Він не є вродженим, постійним і незмінним. Жодна дитина не буває від народження працелюбною чи лінивою, чесною чи лицемірною, дисциплінованою чи нестриманою. Ці якості не є фатально зумовленими типом нервової системи.

Характер формується протягом життя під впливом життєвих обставин. Однак людина не пасивний об'єкт їх впливу. Вона активно взаємодіє із середовищем, змінює його, переборює несприятливі умови. Не середовище саме по собі, а діяльність людини в ньому відіграє вирішальну роль у формуванні характеру. Оточення, в якому перебуває людина, умови її життя і діяльності, життєвий шлях – індивідуально-своєрідні й неповторні. Наслідком цього є нескінченна різноманітність людських характерів.