Навигация
НЕОБХІДНІСТЬ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ
38906
знаков
0
таблиц
0
изображений
2 НЕОБХІДНІСТЬ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ
На початку листопада 2006 року проведено спеціальне спільне засідання комітету та Президії Національної академії наук України щодо забезпечення розвитку вітчизняної науки. У листопаді 2006 року відбулися комітетські слухання з питання «Інноваційна діяльність в Україні: проблеми та шляхи їх вирішення». У березні 2007 року проведені парламентські слухання з проблем захисту прав інтелектуальної власності. У червні 2007 року — парламентські слухання з питання «Національна інноваційна система України: проблеми формування та реалізації». Прийнято відповідні Рекомендації, реалізація яких має вплинути на активізацію наукових досліджень, залучення інтелектуального потенціалу в економіку країни, а також сприяти підвищенню ефективності інноваційної діяльності.
Як свідчить світовий досвід, формування інноваційної системи неможливе без активної участі держави. Слід зважати, що роль держави в становленні інноваційної економіки значно вагоміша, ніж при регулюванні звичайної економічної політики. Це має передбачати розробку стратегії переходу до інноваційної моделі розвитку на основі використання методів наукового планування на всіх рівнях управління (це питання системного аналізу, прогнозування, оптимізації, програмно-цільових методів управління тощо), підвищення рівня інноваційної культури.
Увесь цей ланцюжок має бути пронизаний ідеологією інновацій і спрямований на кінцеву мету — створення висококонкурентних технологій, товарів та послуг. Одним із важливих факторів у цьому є бюджетна підтримка. Ідеологія формування державного бюджету, закладена у Бюджетному кодексі України, має бути кардинально змінена. Його формування треба здійснювати не у відриві від плану соціального та економічного розвитку України, а у тісній взаємодії. Державний бюджет має сповна забезпечувати реалізацію цього плану.
Це не повернення до старої планової системи. Влада повинна забезпечити керованість та прозорість економічної політики. До речі, всі передові країни світу здійснюють свою економіку, застосовуючи індикативне планування. Тут немає нічого нового. Ще 2000 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України». Згідно з цим законом передбачено і формування довгострокових прогнозів і п’ятирічних планів соціально-економічного розвитку України. На жаль, минуло вже сім років від часу прийняття закону, але тільки цього року уряд України розпочав роботу з розробки довгострокового плану соціально-економічного розвитку України.
На державному рівні про інноваційний розвиток економіки України говориться давно і багато на найвищих рівнях. У 2002 році розроблено Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 роки, 28 квітня 2004 року Указом Президента України № 493 затверджено Стратегію економічного та соціального розвитку України «Шляхом європейської інтеграції» на 2004—2015 роки. Курс на інноваційний розвиток задекларований програмою уряду України на 2007 рік та визначений Бюджетною декларацією цілей та завдань бюджету на 2008 рік (постанова Кабінету Міністрів України № 316 від 1 березня 2007 року).
У 2003 році за участю Президента України із залученням представників уряду, народних депутатів України, підприємців, науковців, представників різних галузей виробництва проведено науково-практичну конференцію «Утвердження інноваційної моделі розвитку економіки України».
У 2004 році на замовлення Міністерства економіки установами НАН України розроблено проект інноваційної моделі структурної перебудови економіки України та підготовлено її наукове обґрунтування. Торік на замовлення Держагентства з інвестицій та інновацій розроблено проект Концепції розвитку інноваційної системи України. Але в цій діяльності відсутня загальна керованість цим процесом, робота проводилася безсистемно і не знаходить логічного завершення у конкретних діях, особливо на виконавчому рівні.
Інноваційна сфера стала одним із модних напрямів та прикриттям для прийняття рішень різного рівня, отримання бюджетних коштів та міжнародних грантів. Навіть на законодавчому рівні для аргументації важливості того чи іншого закону вживається інноваційна термінологія. Терміни «інновація» та «інноваційна діяльність» застосовують більш як 90 законів та понад тисячу нормативно-правових актів.
Проводиться велика кількість «круглих столів» і конференцій. Деякі з них мають постійний характер. У наукових установах створюються відповідні наукові відділи, формується наукова тематика, захищаються дисертації. Лише за останні роки за тематикою інноваційної діяльності захищено понад 100 кандидатських та понад 10 докторських дисертацій.
Здається, це непогано. Підвищується рівень інноваційної культури, як один із стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, визначений Законом України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні».
Але що більше суспільство переймається важливістю інновацій, то менш інноваційною стає економіка України. В загальному обсязі реалізованої промислової продукції України тільки 6,5 відсотка мають ознаки інноваційної, а частка високотехнологічної продукції у структурі ВВП за останні десятиріччя скоротилася у шість разів.
Варто зазначити, що в Україні в основному створено нормативно-правову базу регулювання інноваційної діяльності. На законодавчому рівні інноваційна діяльність України визначена «Концепцією науково-технологічного і інноваційного розвитку України» (1999 р.), Законом України «Про інноваційну діяльність», (2002 р.), Законом України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» (2003 р.) та законами «Про спеціальний режим інноваційною діяльності технологічних парків» (1999 р.) «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» (2006 р.) та «Про науковий парк «Київська політехніка» (2007 р.).
Проводиться робота з його вдосконалення. Пройшов перше читання проект закону про наукові парки (реєстр. № 3269), підготовлено проекти законів про іннополіси (реєстр. № 3681), про венчурну діяльність в інноваційній сфері (реєстр. № 3710). Ці законопроекти, як і більшість уже прийнятих законів, розроблені народними депутатами. Законопроекти, що розроблялися Міністерством освіти і науки та представлені урядом, щодо внесення змін до законів України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» (реєстр. № 3387) та «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні (реєстр. № 3388), тільки «шліфують» чинне законодавство і, як свідчать результати їх розгляду на засіданні комітету, не завжди вдало і не на користь справі.
Тому законодавча робота в інноваційній діяльності має бути скоординована і, що важливо, мають бути істотно підвищені контрольні функції щодо реалізації законів. Аналіз виконання законів дозволяє найбільш правильно і глибоко розуміти сутність процесу і відповідним чином реагувати на позитивність результату. Зазначу, що за деякими непорозуміннями за предметами відання інноваційна діяльність у парламенті також розділена між комітетами. І тут питання не зводиться до перегляду повноважень між цими комітетами. Йдеться про єдиний методологічний підхід до вирішення важливих для країни питань, пов’язаних з її інноваційним розвитком та використанням результатів наукових досліджень. Наочним прикладом різних уявлень щодо цього був розгляд законопроекту «Про технополіс «Київська політехніка». Комітет Верховної Ради з питань науки і освіти підтримує цей законопроект, а Комітет з питань економічної політики категорично проти. У зв’язку з цим доцільно підсилити вплив наукової громадськості щодо розгляду та координації інноваційних процесів у державі і створити у Верховній Раді Координаційну раду з питань національної інноваційної системи.
Виконання законодавства в науково-технічній та інноваційній сфері є вкрай незадовільним, що істотно впливає на падіння інноваційної активності в Україні. Поширилася практика призупинення дії статей законів у частині фінансування та стимулювання науково-технологічної та інноваційної діяльності. Про негативність цих процесів наголошувалося на парламентських слуханнях з питання «Національна інноваційна система України: проблеми формування та реалізації», що відбулися 20 червня цього року.
Найбільш чутливим і вразливим для суб’єктів інноваційної діяльності стало скасування у 2005 році преференції у законах України «Про інноваційну діяльність» та «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків». У квітні цього року уряд запропонував проект закону про внесення змін до закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» (реєстр. № 3231), у якому є пропозиція ревізувати положення закону щодо фінансування науки на рівні 1,7% ВВП і викласти його у редакції: «Держава здійснює поступове збільшення обсягів бюджетного фінансування науки до рівня 1,7% ВВП». На засіданні Комітету з питань науки і освіти цей законопроект було відхилено. Комітет не погодився з таким визначенням, яке можна вільно трактувати, а по суті, закладає правові основи низького фінансування науково-технічної сфери.
Друге питання, на яке слід звернути увагу, це поширення практики, коли підзаконні акти, що приймаються на виконання законів, містять положення, які обмежують дію цих законів. Тільки один приклад. 29 листопада 2006 року прийнято постанову Кабінету Міністрів України № 1657 «Деякі питання організації діяльності технологічних парків», якою затверджено порядок реєстрації технологічних парків, що не лише суперечить закону, а й ставить під ревізію рішення Верховної Ради. Крім того, розроблений та затверджений порядок проходження та реєстрації інноваційних проектів технологічних парків занадто складний і упереджений, потребує багаторівневих узгоджень і експертиз, сплати відповідних коштів. Як наслідок, до цього часу з 15 технопарків зареєстровано лише 8, а реально працює тільки 4 технопарки, які реалізують проекти минулих років. Зазначені проекти завершуються у 2008 році. У результаті фінансовий стан працюючих технопарків дедалі погіршується, існує загроза їх закриття. Повернуті у січні 2006 року преференції технопаркам не покращили ситуації. Починаючи з 2005 року робота з розгляду інноваційних проектів технологічних парків Міністерством освіти і науки України не проводиться, досі не зареєстровано жодного нового проекту.
Усупереч закону Міністерство освіти і науки України починаючи з 2006 року не видає свідоцтва про реєстрацію нових технопарків. Матеріали, які потрібні для реєстрації технопарків, не обґрунтовано направляються на експертизу, за що сплачуються кошти. Як наслідок, із 15 технопарків, включених до закону, сім досі так і не отримали реєстраційних свідоцтв. З січня 2006 року не поновлено свідоцтва про реєстрацію діючих технопарків та вже затверджених проектів.
Усе це становить загрозу діяльності технопарків, гасить ініціативу суб’єктів інноваційної діяльності і може призвести до знищення технологічних парків в Україні. З цього приводу я особисто звернулася до віце-прем’єра України М. Азарова, який дав необхідні доручення для виправлення ситуації.
Тепер щодо реалізації Закону України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні». Це дуже важливий закон. Ним передбачено створити в Україні систему прогнозних досліджень і розробити на їх основі пріоритети інноваційної діяльності. Визначено механізми реалізації пріоритетів шляхом формування інноваційних програм та державного замовлення. Всі ці питання до цього часу не вирішені. Закон практично не діє.
У період глобалізаційних перетворень та посилення міжнародних вимог до економіки України тільки шляхом розробки прогнозних програм та пріоритетів Україна зможе знайти своє місце у світовому розподілі праці. При цьому прогнозні дослідження повинні мати стратегічний характер і стати складовою національної безпеки України. Ця робота потребує залучення у повному обсязі всього науково-технічного потенціалу держави та можливостей спеціальних органів і дипломатичних місій України за кордоном. Але такого розуміння ще не склалося.
Кабінетом Міністрів у 2004 році була затверджена Державна програма прогнозування науково-технічного розвитку на 2004—2006 роки. ЇЇ фінансування було скорочено майже удвічі, а реалізація у 2006-му призупинена. За результатами досліджень цієї програми Центром досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. Доброва НАН України підготовлено відповідні матеріали.
У квітні 2007 року Кабінет Міністрів затвердив нову Концепцію Державної програми прогнозування науково-технологічного розвитку на 2008—2012 рр. Але ця концепція розроблена без узгодження з фахівцями НАН України, вона не враховує накопичених напрацювань за попередньою програмою і не передбачає розробки прогнозів інноваційного розвитку. Концепцію необхідно терміново доопрацювати.
Ще одне. Це проблема реалізації інноваційних пріоритетів. Закон «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» передбачає спеціальні статті, якими прописуються механізми реалізації і стратегічних, і середньострокових пріоритетів інноваційної діяльності. Проте ці статті не отримали необхідного розвитку в підзаконних нормативно-правових актах як Кабінету Міністрів, так і центральних органів виконавчої влади. З цього приводу не прийнято жодної постанови Кабміну. Як наслідок, існуючі програми та державне замовлення не скореговані відповідно до пріоритетних напрямів інноваційної діяльності. За цей час не було розроблено жодної інноваційної програми як на державному, галузевому, так і на регіональному рівні. Не створено ефективної системи конкурсного формування пропозицій з реалізації пріоритетів та державного замовлення.
Для структурної трансформації економіки на інноваційній основі необхідно вже найближчим часом розробити нову структуру державного замовлення, вдосконалити механізм бюджетних витрат на підтримку інноваційних процесів в Україні і цьому процесу слід надати прозорості, доступності, гласності.
Це дуже важлива робота, яка є складовою інноваційної системи і потребує негайного опрацювання з боку уряду та врахування у бюджетному процесі.
Усе вище зазначене значною мірою пов’язано з неефективністю адміністративно-організаційної структури управління науково-технологічною та інноваційною діяльністю.
За роки незалежності жодна сфера державного управління не зазнавала таких змін і реорганізацій. Навколо цього і нині точиться багато дискусій. А на державному рівні перемагають особисті стосунки, політичні розстановки, а не професіоналізм, користь справі й економічна доцільність. Слід зазначити, що ефективність державного управління визначається станом справ у відповідній сфері.
Наведу декілька прикладів такого стану. У квітні цього року Комітетом з питань науки і освіти у плані контролю розглянуто питання про реалізацію Закону України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки». За цим законом на формування державних науково-технічних програм має виділятися щорічно не менше 30% коштів від обсягів, що виділяються на науку з державного бюджету. Однак, видатки, що спрямовувалися Міністерству освіти і науки на реалізацію цих програм, становили лише від 0,6% у 2003 році до 0,3% у 2006 році: майже у сто разів менше, ніж установлено законом.
Як наслідок — вкрай низька ефективність зазначених програм, повна втрата їх впливу на процеси розвитку науки і техніки в державі. По суті, дискредитовано саме поняття «пріоритетів» та «конкурсного фінансування».
Ще одне. У 2007 році Державним бюджетом України на реалізацію інноваційних проектів передбачено понад 800 млн. грн., крім того — 50 млн. на формування інноваційних структур у регіонах. Це серйозний крок уряду на покращення інноваційного клімату в державі. Прийнято відповідні постанови Кабінету Міністрів України. Державним агентом з інвестиції та інновацій вже проведено розгляд перших інноваційних проектів. Однак необхідно підвищити рівень відкритості, гласності та прозорості, забезпечити належний громадський контроль.
Слабкі взаємодія і зв’язки органів управління з міжнародними фондами і організаціями. Суспільство, практично, не інформовано про ці зв’язки. Не використовуються електронні технології та Інтернет для інформування про міжнародні програми та фонди. Станом на 01.01.2007 р. залишилися невикористаними кошти міжнародних програм та організацій в обсязі 1,1 млрд. дол. США, які могли бути інвестовані в економіку України.
Ігноруючи законодавство та спільне рішення Комітету з питань науки і освіти та Спеціальної комісії з питань приватизації щодо мораторію на приватизацію науково-дослідних та науково-технічних інститутів, приватизаційні процеси в науково-технічній сфері дедалі посилюються. Відбираються приміщення, руйнуються наукові школи, нищиться обладнання та інтелектуальна власність, процвітає рейдерство. І це відбувається не без відома органів державного управління.
Основна проблема — низький рівень виконавчої дисципліни та відсутність єдиного органу державного управління науково-технічною та інноваційною сферою, який мав би вболівати за цю сферу діяльності.
Без сумніву, інноваційний шлях розвитку України має бути безальтернативним. Створення інноваційної системи в державі не є разовою акцією, а є системним багаторівневим завданням, розв’язання якого потребує постійної і наполегливої роботи всього суспільства. Інноваційна система не формується спонтанно на основі механізмів саморегуляції, а потребує активного втручання і управління цим процесом з боку держави. Дехто вважає, що ринок сам відрегулює всі питання. Але, як свідчить світовий та і наш вітчизняний досвід, це помилковий шлях. Ми маємо усвідомити, що для активізації інноваційної складової економічного розвитку необхідно, передусім, створити ефективну та постійно діючу систему прогнозування, формування пріоритетів та планування. Інноваційна політика має бути узгоджена із загальною економічною політикою держави і формуватися на базі законів з відповідним матеріально-технічним та фінансовим забезпеченням.
Без вирішення цих питань неможливо створити основи національної інноваційної системи і забезпечити єдність та несуперечливість управління інноваційним процесом.
Питання стратегічного планування та прогнозування у цьому процесі набувають найважливішого значення. Потрібно створити таку систему, яка застосовувала б у цих процесах найкращі надбання вітчизняної та світової науки, яка б не залежала від політичних поглядів та особистих устремлінь влади.
Зазначу, що, на жаль, за часи незалежності в Україні не створено жодної нової високотехнологічної галузі виробництва, а загублено багато: зокрема — електронну промисловість. Потрібні такі структурні перетворення, які дозволять українській економіці зайняти належне місце у міжнародному розподілі праці, пропонувати нові високотехнологічні види конкурентних товарів та послуг. Парламент та уряд у питаннях формування такої політики займали та займають активну позицію
ВИСНОВОК
Проведений аналіз змісту та особливостей національної інноваційної системи України дозволяє зробити висновок, що за наявності достатнього потенціалу інтенсифікації інноваційних процесів характер відносин у НІС стримує розвиток науково-технологічної конкурентоспроможності України. Основними вадами системи соціально-економічних відносин в НІС виступають:
- нерозвиненість організаційних форм та інфраструктурного забезпечення інноваційної активності;
- відсутність механізму комерціалізації та обміну продуктами інноваційної діяльності;
- непослідовність та безсистемність державної політики в науково-технічній сфері.
З огляду на виявлені проблеми перспективними шляхами управління розвитком НІС можуть стати:
- облік та оцінка складових інноваційного потенціалу України та приведення їх у відповідність до світових тенденцій розвитку інновацій;
- перегляд державної освітньої політики з націленням її на формування інноваційно активних фахівців відповідно до визначених пріоритетів науково-технічного розвитку;
- розвиток організаційних форм та інтенсифікація інноваційної діяльності шляхом відродження системи пільгового оподаткування інноваційних підприємств, науково-дослідних установ та організацій інноваційної інфраструктури у територіально сформованих зонах високих технологій;
- подальший розвиток та удосконалення законодавчого забезпечення ринку прав на об’єкти інноваційної діяльності, у т.ч. адаптація національного законодавства до відповідних стандартів ГАТТ/СОТ
Основна проблема — низький рівень виконавчої дисципліни та відсутність єдиного органу державного управління науково-технічною та інноваційною сферою, який мав би вболівати за цю сферу діяльності.
Без сумніву, інноваційний шлях розвитку України має бути безальтернативним. Створення інноваційної системи в державі не є разовою акцією, а є системним багаторівневим завданням, розв’язання якого потребує постійної і наполегливої роботи всього суспільства. Інноваційна система не формується спонтанно на основі механізмів саморегуляції, а потребує активного втручання і управління цим процесом з боку держави. Дехто вважає, що ринок сам відрегулює всі питання. Але, як свідчить світовий та і наш вітчизняний досвід, це помилковий шлях. Ми маємо усвідомити, що для активізації інноваційної складової економічного розвитку необхідно, передусім, створити ефективну та постійно діючу систему прогнозування, формування пріоритетів та планування. Інноваційна політика має бути узгоджена із загальною економічною політикою держави і формуватися на базі законів з відповідним матеріально-технічним та фінансовим забезпеченням.
Без вирішення цих питань неможливо створити основи національної інноваційної системи і забезпечити єдність та несуперечливість управління інноваційним процесом.
Питання стратегічного планування та прогнозування у цьому процесі набувають найважливішого значення. Потрібно створити таку систему, яка застосовувала б у цих процесах найкращі надбання вітчизняної та світової науки, яка б не залежала від політичних поглядів та особистих устремлінь влади.
Зазначу, що, на жаль, за часи незалежності в Україні не створено жодної нової високотехнологічної галузі виробництва, а загублено багато: зокрема — електронну промисловість. Потрібні такі структурні перетворення, які дозволять українській економіці зайняти належне місце у міжнародному розподілі праці, пропонувати нові високотехнологічні види конкурентних товарів та послуг. Парламент та уряд у питаннях формування такої політики займали та займають активну позицію.
ЛІТЕРАТУРА
1. Особливості національної інноваційної системи України. О. Кузьменко. – 28.08.2006. - http://www.sre.mnogosmenka.ru/sre0481%20/sre0483.htm
2. Саверченко О.О. Механізми державного регулювання науково-технологічного та інноваційного розвитку. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук:Київ, 2005
3. Формування національної інноваційної системи України потребує державної уваги. К. Самойлик, голова Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти. - Голос України, №1108, 2007.08.11
Размещено на http://www.
Похожие работы
... , що забезпечують сприятливе для інновацій соціально-економічне середовище; заходи, що ініціюють безпосередньо інноваційні процеси та регулюють їх. Проте на сьогодні механізми вироблення й реалізації державної інноваційної політики в Україні перебувають ще в стадії становлення. Регуляторна економічна й соціальна роль держави в сучасному суспільстві опосередковує функції державних органів щодо ...
... , послуги технопарків, аудиторські послуги, венчурне фінансування (інноваційні фонди, компанії, банки), патентні послуги, управління і координація тощо. 2. Зарубіжний досвід фінансової підтримки інноваційної діяльності Передовими країнами застосовуються наступні прямі і опосередковані інструменти стимулювання інвестиційної активності в сфері інновацій. Пряма державна підтримка концентрує ...
... в усіх базових галузях промисловості. Привело до цих успіхів, за твердженням японських економістів, «батьківське піклування» уряду [11, с. 91]. 2. Методи й інструменти державного регулювання інноваційної діяльності Методи державного регулювання інноваційної діяльності – прямі та опосередковані способи впливу органів державного управління на поведінку суб'єктів інноваційної діяльності з ...
... і всіх її інституційних, організаційних і нормативно–правових складових. Світовою практикою напрацьовано три типи стратегій інноваційного розвитку: стратегія перенесення (використання зарубіжного науково–технічного потенціалу та перенесення його досягнень на терени власної економіки), стратегія запозичення (освоєння виробництва високотехнологічної продукції, що вже вироблялася в інших країнах, ...
0 комментариев