Навигация
Виникнення альтернативної школи політичної економії. Німецька національна політекономія
55023
знака
0
таблиц
0
изображений
ЗМІСТ
ВСТУП
1. Започаткування системи національної політичної економії в Німеччині
1.1 Економічний націоналізм
1.2 Роль держави і теорія протекціонізму
2. Історична школа
3. Нова історична школа та «соціальний напрям»
ВИСНОВОК
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА
ВСТУП
Тема контрольної роботи «Виникнення альтернативної школи політичної економії. Німецька національна політекономія» з дисципліни «Політична економія».
У XIX ст. доктрина Адама Сміта користувалася загальним визнанням, залишаючи далеко позаду інші економічні теорії. Хоча послідовники класичної школи пропонували власні корективи та доповнення до класичної теорії, різноманітні трактування її, кілька фундаментальних принципів, декларованих Смітом, залишалися недоторканними протягом тривалого часу — це, зокрема, методологія (філософія) дослідження, принцип невтручання держави в економіку та свобода міжнародної торгівлі.
Серед критиків ідей класичної школи, щоправда, траплялись автори, які не погоджувалися з тим, що капіталізм є досконалим і справедливим устроєм, але й вони визнавали принципи лібералізму, саморегулювальну здатність ринкової економіки. Ні Сісмонді, ні Прудон, ні соціалісти-рікардіанці, ні соціалісти-утопісти не спромоглися вийти за межі аналізу, запропоновані класичною школою.
Проте існував і інший напрям, який тривалий час залишався поза увагою економістів-дослідників, оскільки його представники спочатку лише піддавали сумніву засадні принципи класиків, але не пропонували власної теорії.
Критика була спрямована проти самої філософії, методів дослідження, якими користувалася класична політекономія. Філософія класичної школи була індивідуалістичною та гедоністичною: по-перше, вона наголошувала, що основу економічного розвитку суспільства становлять індивідуальні інтереси; по-друге, стверджувала, що матеріальне, економічне життя суспільства відіграє визначальну роль щодо інших форм суспільної діяльності — моралі, етики, права та інших інституцій; по-третє, декларувала принцип невтручання, який не лише передбачав створення умов для дії механізмів ринкового саморегулювання, а й проголошував індивідуальні інтереси єдиною силою, що формує особистий і суспільний добробут. За цією філософією «економічна людина» була і виробником, і споживачем, але повністю втрачала свою належність до певного, визначеного суспільства. Учення класичної політекономії було космополітичним. Діяльності держави уваги майже не приділялося, її соціальні функції не розглядалися.
Критики засад класичної теорії вказували, що не можна ігнорувати впливу неекономічних чинників на суспільний розвиток. На їхню думку, економічні явища й економічну поведінку треба розглядати з огляду на менталітет нації, а це суперечило принципам космополітизму та індивідуалізму класичної школи.
Недоліки класичної політекономії критики бачили й у тім, що вона не визнавала важливої ролі національних та державних інституціональних складових суспільного життя у розвитку економіки. Представники альтернативної школи намагалися довести, що індивідуальні й суспільні інтереси не збігаються, не перебувають у гармонічній єдності, що держава, формуючи економічну політику, може сприяти реалізації приватних інтересів, а може і гальмувати цей процес.
Вони нещадно критикували принцип невтручання держави в економіку, вільну міжнародну торгівлю. Національне багатство для них не було загальною сумою індивідуальних багатств, індивідуальний добробут вони узалежнювали від могутності держави, а тому як визначальний чинник розвитку суспільства проголошували побудову міцної держави.
Вони стверджували, що засади економічної теорії, започатковані Смітом, помилкові і є шкідливими для національної економічної політики.
Критичні зауваження щодо змісту основних постулатів класичної економічної доктрини можна було знайти в працях філософів, соціологів і економістів, але цільної доктрини суспільного розвитку, побудованої на альтернативній методології, на той час не існувало. Потрібні були особливі історичні та економічні умови, щоб виникла необхідність в економічній теорії, котра використовувала б інші підходи й вирішувала інші проблеми, ніж класична політекономія. Такі умови в XIX ст. сформувались у Німеччині.
1. Започаткування системи національної політичної економії в
Німеччині
Німеччина XIX ст. — це країна, що складалася з політично й економічно відособлених держав, об'єднаних у конфедерацію за національною ознакою. їхня економічна відособленість базувалась на феодальних відносинах, нерозвиненій індустрії, політичному протиборстві та державній регламентації всіх сфер економічної діяльності.
Чи не найнаочнішою ознакою відсталості Німеччини (і важливим чинником такої відсталості) було існування митних кордонів між окремими державами конфедерації. У самій тільки Пруссії існувало майже 70 різних торгових тарифів.
Цікаво, що ці митні перешкоди не стосувались відносин з державами за межами зовнішніх кордонів Німеччини. Німецькі держави закривали свої кордони тільки одна для одної, тому індустріально розвинена Англія за короткий час спромоглася заполонити своїми дешевими товарами всю Німеччину, завдавши шкоди її торгівлі та нерозвинутій іще промисловості. Необхідна була негайна митна реформа. її було проведено 1818 p., коли Пруссія створила власне торгове об'єднання, ліквідувавши внутрішні митні кордони і скасувавши всі митні податки, які перешкоджали вільному ввезенню сировини, та встановивши невисоке мито на ввезення мануфактурних товарів.
Ця реформа мала певні позитивні наслідки, але не поліпшила стану німецької економіки в цілому. Ставало все очевиднішим, що часткове реформування торгово-економічних відносин не вирішує проблем суспільства. Необхідною була політика, яка б створила умови для вільного економічного розвитку всіх німецьких держав.
На той час Німеччина вже мала давні традиції історико-філософських досліджень, але зовсім не провадились системні економі-ко-теоретичні дослідження.
Поширення ідей побудови єдиної могутньої німецької держави, що передувало зародженню національної економічної теорії в Німеччині, дістало назву «романтичного руху». Романтизм базувався на вченні філософа й історика Іммануїла Канта (1724—1804 р.р.), який наголошував на значенні морального закону й морального самовизначення і стверджував, що держава існує для забезпечення розквіту нації. Людину створено для суспільства, а не суспільство для людини. Свобода, рівність і щастя можуть бути забезпечені лише державою й колективною волею.
Значний внесок у розвиток романтизму зробив філософ-суб'єктивіст Йогам Фіхте (1762—1814 р.р.), який у центр свого вчення поставив людину, критикуючи Сміта за те, що останній основою всього бачить лише багатство. Для Фіхте держава — природне явище, а її закони є лише вираженням природного стану речей. Людина — це член суспільної асоціації, перед якою вона має певні зобов'язання. Держава нейтральна до індивідуальних інтересів, а тому може свідомо спрямовувати й забезпечувати розвиток суспільства.
Його послідовник Адам Мюллер (1779—1829 р.р.) уважав, що держава сама формує ідеологію, згідно з якою має розвиватися суспільство. Вона створює умови, котрі сприяють економічному розвитку й процвітанню нації. Мюллер заперечував протистояння економічних інтересів у суспільстві й визнавав лише суперництво інтересів різних націй. Він зазначав, що захоплення універсальними космополітичними схемами призводить до ігнорування національних особливостей, національних інтересів та пріоритетів.
Теорії представників романтизму мали ґрунтовний соціально-філософський характер, але не пропонували способів вирішення проблем економічного розвитку.
Науково обґрунтована економічна теорія, спрямована проти класичної доктрини, виникла в Німеччині і мала великий успіх не лише на батьківщині, а й у США. її основні принципи побудовано на філософії, яка не визнавала ідей невтручання держави у приватні справи, принципів індивідуалізму та космополітизму. Вона ставила національну ідею в опозицію до індивідуальних інтересів. Автором нової теоретичної системи був Фрідріх Ліст.
Фрідріх Ліст (1789—1846 р.р.) народився у Вюртемберзі, де здобув початкову освіту. У 17 років був призначений на посаду службовця Тюбінгенського філіалу Вюртемберзького бюро. Там слухав лекції в місцевому університеті. Його першу наукову працю було присвячено проблемі викладання в університеті курсу місцевого самоврядування. Аргументи, що наводились у цій праці, були настільки вагомі, що Ліст отримав призначення на посаду керуючого справами і політикою Тюбінгена, а також став професором Тюбінгенського університету.
Ліст визнає ліберальні ідеї в тій їхній частині, що стосується розвитку капіталістичної промисловості, і закликає до реформ, перешкодою для яких, на його думку, є внутрішня митна політика Німеччини.
1819 р. під керівництвом Фрідріха Ліста у Франкфурті було засновано «Генеральну асоціацію німецьких промисловців і комерсантів» для впливу на конфедеративний уряд. Сам він звертається з петиціями до урядів Мюнхена, Штутгарта, Берліна, Відня, друкує статті в газетах із закликами до ліберальних реформ. Після обрання депутатом Палати Вюртемберзьких штатів у 1820 р. досить різко критикує реакційний уряд країни за бездіяльність.
Пропагування ним ліберальних, реформістських ідей економічного об'єднання Німеччини поставило його в опозицію до уряду і стало причиною звільнення з посади та політичних переслідувань. Він був змушений залишити Німеччину, жив у Франції, Англії, Швейцарії. Після повернення на батьківщину його було заарештовано. Після відбуття покарання Ліста висилають із країни, і 1825 р. він виїздить до Америки.
В Америці Ліст був фермером, підприємцем, редактором газети, що в ній друкував свої статті на економічні теми. Діла його йшли досить успішно, але 1832 p., коли державна влада змінила свої політичні та економічні погляди, Ліста знов запросили до Німеччини. Країна тоді була вже на порозі митного об'єднання, за яке Ліст боровся протягом 13 років і яке 1834 р. стало реальністю.
На жаль, його співвітчизники не дарували йому колишнього лібералізму, не підтримали його боротьби за об'єднання Німеччини, не повірили в запропоновані ним реформи. Він знову опинився у вигнанні і після нового повернення на батьківщину вкоротив собі віку. Як це часто буває, після смерті до Фрідріха Ліста прийшло величезне визнання: він став (посмертно) доктором наук, його ім'ям називали вулиці та навчальні заклади, на його честь було споруджено монументи в кількох німецьких містах.
Основною працею Фрідріха Ліста є написана ним у Парижі книжка «Національна система політичної економії, міжнародної торгівлі, торгова політика й німецький митний союз» (1841 р.), що ввібрала всі ідеї, викладені ним у безлічі памфлетів та статей. Цю книжку спрямовано на захист протекціонізму як обов'язкової умови становлення економічної могутності нації.
Похожие работы
... , автор праць "Програма лекцій з історичного методу" (1854), "Історія І англійської політичної економії XVI—XVII століть" (1851), "Система політичної економії" (1854—1894), "Історія національної політичної економії" (1874) І та ін. Історичний метод дослідження, започаткований Ф. Лістом, знайшов найповніше відображення у поглядах представників старої історичної школи, І яка склалася в Німеччині у ...
... політекономії і називатись неокласиками, а їх теорія, відповідно, одержала назву «неокласичної». Мета моєї контрольної роботи розповісти про становлення неокласичної традиції в економічній теорії. 1. Загальні риси і розходження нової і старої історичних шкіл в Німеччині. Історичний метод дослідження, започаткований Фрідріхом Лістом (1798-1846), знайшов найповніше відображення у поглядах ...
... - двоїстий характер праці 39. Які постулати економічного аналізу були закладені неокласичною школою? Неокласична економічна теорія входить у нову фазу, набирає нових рис, чітко окреслюються її функції — нормативна (формулюються програми розвитку, визначаються його основні напрями, розробляються практичні рекомендації, тобто формуються засади економічної політики) та позитивна, науково ...
... ; товари, які безпосредньо не задовільняють потреби людей” [3,338]. Трактування капіталу Макконеллом та Брю є своєрідним узагальненням усіх вищевикладених визначень капіталу економістів, які є представниками натуралістичної концепції, згідно з якою капітал – це засоби виробництва або товари для продажу. За статтею “Теорія капіталу: науково-економічний аспект“, автори якої Лисенко та Арлайович, ...
0 комментариев