Навигация
Економічні теорії національної економіки
20339
знаков
0
таблиц
0
изображений
Економічні теорії національної економіки
1. Німецька історична школа. Ф. Ліст – засновник теорії національної економіки
Засновником теорії національної економіки вважається німецький економіст Фрідріх Ліст (1789-1846). Він жив у ті часи, коли на європейському континенті домінувала доктрина Адама Сміта. Послідовники (Ж.-Б. Сей, Т. Мальтус, Д. Рікардо) вносили в неї деякі доповнення та виправлення. Так, Д.Рікардо доповнив принцип абсолютних переваг у теорії міжнародної торгівлі, розглянувши випадок відносних (порівняльних) переваг. Але сама ідея вільної торгівлі була прийнята економістами більшості країн як догма - відносно неї панувала майже повна одностайність.
На поч. ХІХ ст. німецькі вчені були знайомі з британською класичною політичною економією, але вони вважали, що її висновки та рекомендації є неприйнятними для умов Німеччини. Їх не влаштовували абстрактність цієї теорії та, особливо, її претензія на універсальність. Німецькі вчені вважали, що економіка кожної країни розвивається за своїми власними законами, які пов’язані з її географічними умовами, історичними розвитком, національно-культурними традиціями та навіть рисами національного характеру.
Німеччина на початку ХІХ ст. являла з себе конгломерат з 40 невеликих держав, розділених політичними та економічними кордонами (митницями). Дивною особливістю цього угруповання була та обставина, що відносно сусідніх країн ніяких мит не існувало. Німецькі держави закривали свої кордони одна від одної, але Німеччина в цілому, позбавлена центральної влади, залишалася відкритою для іноземних товарів. Найбільш сильна держава – Пруссія - виступила з ідеєю об’єднання німецьких земель, спочатку в митному союзі. Торгівельне об’єднання сучасної Німеччини сталося лише у 1834 р.
Більшість німецьких вчених дотримувалися ідеалістичної концепції історичного процесу (що можна пояснити авторитетом Гегеля), тому вони не сприймали матеріалістичні погляди на економіку англійських класиків. Політику вільної міжнародної торгівлі німці вважали придатною лише для держав, які знаходяться на вищих стадіях економічного розвитку. А ті країни, що лише увійшли в промислову стадію, повинні, на їхню думку, дотримуватися «виховного протекціонізму». Тому непридатним вважали німці і принцип невтручання держави в рішення соціально-економічних проблем.
Таким чином, у середині ХІХ ст. зародилася німецька історична школа. Заснував її Фрідріх Ліст. Зі своєю «Національною системою політичної економії» (1841) він став першим теоретиком протекціонізму. На думку Ф. Ліста, школа А.Сміта висунула космополітичну гіпотезу, згідно з якою все людство складається з окремих індивідів, тож беруться до уваги лише індивідуальні інтереси. Але між людиною і людством історія поставила нації, а класична школа забула про це. Кожна людина складає частину нації, і її індивідуальний добробут значно залежить від політичної могутності нації.
З точки зору Ф. Ліста, економіка має виходити з інтересів нації, головним з яких він вважав здатність до виробництва, до задоволення потреб нації в цілому. Політична економія є «такою наукою, яка вчить, яким чином кожна нація може піднятися на такий ступінь економічної культури, на який союз її з іншими цивілізованими націями буде завдяки свободі обміну можливим і корисним».
Ліст називає багато таких «ступенів культури» - починаючи від дикості та закінчуючи торгівельно-промисловою стадією. Нація стає нормальною лише при досягненні останнього стану, тому її обов’язок – всіма силами прагнути до цієї стадії. Посприяти якнайшвидшому досягненню повинна торгівельна політика. Протекціонізм у Ліста не виступає універсальним засобом, який можна застосовувати до усіх країн, усіх епох та усіх товарів. Він розглядається як інструмент, придатний лише у відповідних умовах та при певних обставинах:
1) коли він переслідує мету індустріального виховання нації (непридатний до Англії, виховання якої закінчилося);
2) за умов, що дана нація є відсталою у порівнянні з передовими іноземними державами, тому не може з ними конкурувати;
3) держава повинна мати помірний клімат, обширні території, багаті на ресурси та значне населення.
«Досвід вчить нас, що вітер заносить насіння з країни в країну і що таким чином пустельні рівнини можуть перетворитися на густолистяні ліси. Але чи розсудливо чинив би лісник, століттями очікуючи, доки вітер не насадить у його країні ліси? Хіба нерозумно вчинив би він, намагаючись за допомогою розплідників досягнути своєї мети за кілька десятків років? Історія вчить нас, що цілі нації успішно здійснювали те, що робить наш лісник».
Ліст наголошує на тому, що саме острівна ізольованість забезпечила Англії вирішальні переваги перед континентальною Європою в розвитку духу заповзятливості та продуктивних сил нації.
В історії економічних вчень прийнято підкреслювати, що Ліст першим систематично користувався історією та історичними порівняннями як аргументацією в політичній економії. Його доводи зводилися до того, що класики дуже поспішно робили загальні практичні висновки зі своїх теорій. Вони забували, що можна переходити від чистої теорії до її практичного застосування лише за умовою відтворення в якості опосередкованих ланок міркувань про місце, час, середовище.
2. «Нова» історична школа: перехід від історичної школи до неолібералізму
У подальшому ідеї історичної школи розвивалися німецькими економістами та соціологами (нова історична школа). Німеччина вже була єдиною національною державою, відпала необхідність доводити життєву важливість об’єднання та жорсткого протекціонізму. Але націоналістичні мотиви та культ держави залишилися традиційними рисами, що підживлювалися зовнішньополітичною агресивністю Німецької держави.
Маржиналістська революція, що відкрила нову еру в економічній науці, обійшла Німеччину стороною. Економісти-історики різко негативно ставилися до австрійської школи, справедливо вбачаючи в ній різновид теоретичної та абстрактної економічної науки.
Густав фон Шмоллер (1838-1917) запропонував нову концепцію народного господарства, в центр якої поставив «спільність мови, історії, звичаїв, ідей», яка більш глибоко, ніж будь-що інше (товари, капітал, державність), пов’язує окремі господарства. Він та його учні вважали неприйнятним абстрактно-дедуктивний метод Д.Рікардо, ізольований від історії, психології, етики, особливих рис, що накладалися національністю та культурою. Вони не вважали за можливе використання математики в економіці (психіка людини – занадто складна задача для диференційного числення), але були активними прибічниками використання статистичного матеріалу, обробки емпіричних даних.
Вернер фон Зомбарт (1863-1941) відомий як автор книг «Євреї та господарське життя» (основна ідея: капіталізм створили євреї) та «Торгаші та герої», в якій нації героїв (арійців) протиставлялися «нації крамарів» (англійців та євреїв). Щоправда, євреї зустріли книгу як антисемітську, а їхні противники - як недостатньо антисемітську. Перебільшення ролі національного чинника у створенні капіталізму врешті-решт привели автора в табір націонал-соціалістів. Він здійснив еволюцію від марксизму до фашизму.
Макс Вебер (1864-1920) належав до числа універсальних мислителів, яких все менше із поглибленням спеціалізації в галузі суспільних наук. Він є автором відомих творів - «Протестантської етики та духу капіталізму», «Історії господарств», в яких висунув концепцію «ідеальних типів суспільних систем», за допомогою яких можна вивчати та пояснювати процеси історичного та економічного розвитку різних народів. Взагалі в творчості М. Вебера простежується думка, що розвиток економічного життя народів визначаються певними загальними законами, які пробивають собі дорогу скрізь всі особливості національних традицій, конкретних історичних обставин та національного характеру.
Економісти історичної школи фактично започаткували економічну соціологію, довели значення статистичних фактів, історії економічного життя. Для того, щоб зрозуміти реальність, не слід спрощувати або схематизувати її. Важливо спиратися на факти, органічно поєднувати теоретичний аналіз та дослідження витоків економічних явищ, брати до уваги неекономічні чинники.
Похожие работы
... ірність окремих елементів економічної системи. На мікрорівні саме структура виробництва, як правило, відображає найважливіші народногосподарські пропорції. Макроекономічні пропорції це співвідношення елементів у рамках національної економіки. Це єдина система, окремі елементи якої взаємопов'язані між собою. Пропорційність важлива характеристика економіки: якщо вона підтримується постійно, існує ...
... ЄС і механізми подолання існуючих перешкод. Зовсім інша стратегія потрібна для відносин з СНД. Структуроутворюючими параметрами тут мають стати зниження односторонньої залежності національної економіки України від енергоресурсів Росії, пошук альтернативних джерел енергоносіїв, активізація економічних стосунків з іншими державами на рівноправних партнерських засадах. Розділ 3. Стратегії ...
... бракує достатньої кількості органів, кадрів, які могли б проводити самостійну науково обґрунтовану зовнішньоекономічну політику. Об'єктом даного дослідження є система світового господарства, а також роль і місце національної економіки в цій системі. При цьому предметом дослідження є взаємозв'язки національної економіки і світового господарства. Розділ 1 Поняття і цілі національної економіки ...
Конкурентоспроможність національної економіки і валютний курс: оцінка впливу, прогнозування динаміки
... Наук. збірник. / Відп. ред. О.П. Степанов. - Київ: КНЕУ, 2006. - Вип. 2-3. - С.215-217. - 0,2 друк. арк. АНОТАЦІЯ Паценко О.Ю. Конкурентоспроможність національної економіки і валютний курс: оцінка впливу, прогнозування динаміки. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.02.03 - організація управління, планування і регулювання економі ...
0 комментариев