Науково-технічний потенціал України та ефективність його використання

Міністерство освіти та науки України

Державний вищий навчальний заклад

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана

Реферат

з дисципліни "Національна економіка"

на тему: Науково-технічний потенціал України та ефективність його використання

Студента:

Кредитно-економічного факультету

3-го курсу, спеціальності 6508/1,

Викладач:

Ходан Інна Василівна

Київ – 2010

Зміст

Вступ

1. Сутність і вплив науково-технічного потенціалу на економічне становище держави

2. Сучасний стан та оцінка науково-технічного потенціалу України

3. Заходи, щодо покращення стану науково-технічного потенціалу України

Висновок

Список використаних джерел

Додатки

Вступ На сьогоднішній день, звідусіль чути, що основою ефективного і стабільного розвитку держави є науково-технічний прогрес, інформація, нанотехнології, інноваційні способи виробництва товарів, нові джерела енергії…..

Так без сумніву, що розвиток економіки держави у ногу високими технологіями має позитивний вплив на економіку держава, як на її внутрішні особливості розвитку, так і на міжнародній арені, тому що введення нових технологій супроводжується якісними змінами характеристик продукції в кращу сторону, зменшення витрат ресурсів на виготовлення цієї продукції, що підвищує її конкурентоспроможність на ринку.

На скільки я знаю, то в період перебування України у складі СРСР, то наша держава мала одні з перших позицій в світі за науково-технічним потенціалом.

Я обрав саме цю тему, тому що мене зацікавило, як саме науково-технічний потенціал впливає на добробут держави, та якість життя людей, але найбільше мені стало цікаво який наш сучасний науково-технічний потенціал, які тенденції його розвитку за останні роки, тому що перше що мені спало на думку – це недостатній інноваційного потенціалу, тому що мені відома така проблема, як "Відплив умів" з України.

Об’єкт моєї роботи: науково-технічний потенціал України;

Предмет моєї роботи: сучасний стан науково-технічного потенціалу України, ефективність його використання, негативні тенденції його розвитку та шляхи його подолання;

Мета моєї роботи: дослідити вплив науково-технічного потенціалу на рівень життя людей країни, конкурентоспроможність країни на світовому ринку, дослідити і оцінити сучасний стан науково-технічного потенціалу України, тенденції його розвитку, причини спаду його розвитку та надати практичні рекомендації, щодо покращення ситуації, що склалася.

Я думаю, що ця робота буде корисною для мене, розширить мій кругозір, щодо причин і шляхів подолання слабкого економічного розвитку України.

1. Сутність і вплив науково-технічного потенціалу на економічне становище держави

З погляду розвитку світової економіки представляється доцільним розглядати науково-технічний потенціал у широкому змісті цього поняття.

Саме в цьому змісті науково-технічний потенціал держави можна представити як сукупність науково-технічних можливостей, що характеризують рівень розвитку даної держави як суб'єкта світового господарства й залежних від кількості і якості ресурсів, що визначають ці можливості, а також від наявності фонду ідей і розробок, підготовлених до практичного використання (впровадженню у виробництво).

У процесі практичного освоєння нововведень відбувається матеріалізація науково-технічного потенціалу.

Таким чином, науково-технічний потенціал, з одного боку, характеризує реальні можливості держави використовувати об'єктивні досягнення науково-технічного прогресу, а з іншого боку - ступінь особистої участі в ньому. Відомо, що участь будь-якого наукового дослідження в створенні суспільно корисної вартості виражається в тім, що результатом його є така наукова або технічна інформація, що, втілюючись у різні технічні, технологічні або які-небудь інші нововведення, перетворюється в один з необхідних факторів для розвитку виробництва. Однак було б, мабуть, помилковим розглядати науково-технічну творчість і його зв'язок з виробництвом лише як процес поставки необхідної для виробничої діяльності інформації. Наукові дослідження, особливо в області природних і технічних наук, по своїй природі й діалектичному призначенні усе більше перетворюються в безпосередню складову частину процесу матеріального виробництва, а прикладні дослідження й дослідно-конструкторські розробки практично можна вважати невід'ємною складовою частиною цього процесу.

Основою економічного розвитку країни є науково-технічний потенціал, що являє собою сукупність усіх її наукових засобів і ресурсів. Науково-технічний потенціал включає в себе:

• матеріально-технічну базу: сукупність засобів науково-дослідницької праці, в тому числі наукові організації, наукове устаткування і пристрої, експериментальні заводи, лабораторії, електронно-обчислювальні бази інформаційного забезпечення та ін.;

• кадри наукової системи: вчених, дослідників, конструкторів, винахідники, експериментатори, науково-технічний персонал, тобто національний науково-технічний інтелект;

• інформаційну систему: яка забезпечує наявність і постійне вдосконалення банку наукових знань: наукові прогнози. Здатні до оперативної видачі інформації банк патентів, авторських свідоцтв, банк даних про світові досягнення в галузях конкретних наук та ін.;

• організаційно-управлінську підсистему: у тому числі систему планування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), структуру управління НДДКР, організаційно управлінські структури наукових підрозділів, методи управління НДДКР.

Підприємства, що виходять на інноваційний шлях розвитку, застосовуючи навітні технології виробництва, виробляючи нові товари чи послуги різноманітного призначення забезпечують конкурентоспроможність своєї продукції. Однак не слід забувати, що впровадження новітніх технологій завжди пов’язане з ризиком і великими капіталовкладеннями, тому для забезпечення сталого розвитку промислового виробництва та реалізації продукції, що сприяє збільшенню зайнятості населення, збільшення надходжень до бюджету, необхідно вирішити ряд питань, що стосуються: розробки і впровадження механізму надання пільг підприємствам які займаються інноваційною діяльністю, надання пільгових кредитів з низькою відсотковою ставкою, зменшення оподаткування інноваційної продукції. Всі ці питання повинні вирішуватися на державному рівні, тому держава повинна відповідати за організаційну, фінансову і правову підтримку інноваційної діяльності. Саме держава повинна турбуватися про створення умов для існування і постійного розвитку інноваційної діяльності. Однак на сьогоднішні у нашій державі відсутня скоординована цілеспрямована діяльність органів державної влади щодо системного комплексу заходів орієнтованих на створення інституційних, науково-технічних, соціально-культурних засад, а також задіяних механізмів і реалізації цих заходів для підтримки й стимулювання розвитку інноваційних процесів у національній економіці. Інноваційний розвиток в Україні передбачає цілеспрямоване використання в господарській діяльності результатів інтелектуальної науково-технічної творчості: винаходів, корисних моделей, виробничих зразків. Ці винахідцькі інновації , як внутрішній двигун виробництва, дають змогу перейти від старої виробничої системи до нової, прискорюючи технологічний та економічний розвиток держави. Розвиток високотехнологічного сектору економіки стає визначальним фактором економічного зростання, адже перехід економіки на виробництво високотехнологічної продукції супроводжується кардинальним зменшенням рівня матеріалоємності і енергоємності виробництва, зростання продуктивності праці та підвищення конкурентоспроможності країни.

Слабкі позиції на світовому ринку продукції і послуг не відповідають реальному і ще досить потужному науково-технічному потенціалу нашої країни, що свідчить про існування нереалізованих можливостей з боку українських виробників наукомістких технологій і послуг, а також про недоліки інноваційної і інвестиційної політики держави.

  2. Сучасний стан та оцінка науково-технічного потенціалу України

Конкурентоспроможність будь-якої країни базується на здатності її політики та інституціональних одиниць забезпечувати сталий економічний розвиток та підвищення добробуту населення.

На сьогодні до десятки країн, які мають найвищий, конкурентний статус (глобальний індекс конкурентоспроможності), за оцінками Світового Економічного Форуму, потрапили такі країни, як Швейцарія, США, Сінгапур, Швеція, Данія, Фінляндія, Японія, Канада та Голландія. Всі ці країни знаходяться на стадії економічного розвитку, який базується на інноваціях та знаннях. Саме знання за останні роки перетворюються у визначальний фактор розвитку країни в умовах посилення глобалізації.

За зведеним індексом економіки знань, який оцінює спроможність країни генерувати, використовувати та розповсюджувати знання з урахуванням підприємницького середовища, Україна в 2008 році посіла 51 місце серед 140 країн (за дослідженнями Інституту Світового банку). І хоча за такими складовими, як рівень освіти (29 місце) та здатність до інновацій (53 місце), Україна має високу оцінку, але неналежно розроблені економічний режим та державне управління (78 місце) призводять до гальмування процесу переходу України до більш високого рівня.

З 1995 року країна змогла покращити свій рівень лише на три позиції. Прискорення переходу України від другої стадії розвитку, котра базується на ефективності, до третьої — розвитку, який базується на інноваціях та знаннях потребує структурної перебудови наукової сфери. Першим кроком, який дозволить розпочати виявлення перспективних напрямів інноваційно-технічного розвитку, є аналіз та оцінка поточного стану науково-технічного потенціалу країни.

Таблиця 1. Чисельність працівників наукових організацій за періоди 2004-2009, осіб

Категорії працівників наукових організацій	2004	2005	2006	2007	2008	2009
Чисельність працівників Наукових організацій	173622	170579	160788	155549	149699	143248
З них:
Дослідників	85742	85246	80497	78832	77355	75604
Техніків	20861	20266	19748	17988	16783	15978
Допоміжного персоналу	33681	32052	28896	28896	27988	26749
Докторів наук	41114	4180	4390	4390	4459	4456
Кандидатів наук	16983	16961	16989	16989	17145	16891

Рис. 1.Чисельності наукових та науково-технічних працівників в Україні з 1990 по 2008 рр.

Рис. 2. Кількість наукових організацій в Україні в період з 1991 по 2008 рр.

Таблиця 2. Обсяги виконаних наукових та науково-технічних робіт протягом 1996-2008 рр.

Показники	1996	1997	1998	1999	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008
Обсяг робіт в фактичних цінах, млн. грн	1111,7	1263,4	1269,0	1578,2	1978,4	2275,0	2496,8	3319,8	4112,4	4818,6	5354,6	6700,7	8538,9
Питома вага робіт в ВВП, %	1,36	1,35	1,24	1,21	1,16	1,11	1,11	1,24	1,19	1,09	0,98	0,93	0,9

Найважливішим компонентом науково-технічного потенціалу є кадрова складова, яка являє собою всі види науково-технічних кадрів, що здатні виробляти та реалізовувати нові науково-технічні, знаходити нові галузі застосування науково-технічних результатів.

Аналіз цієї складової показав, що в порівнянні з 1990 роком кількість наукових та науково-технічних працівників зменшилася на 70% з 313 тисяч осіб в 1990 році до 94 тисяч — в 2008 році (рис.1). Хоча в останні роки ця негативна тенденція не змінюється, але можна відмітити, що темпи зменшення наукового персоналу знижуються і їх кількість починає стабілізуватися. Дана ситуація не може не здійснити негативний вплив на подальший можливий науково-технічний та інноваційний розвиток країни: зменшення висококваліфікованих наукових кадрів відповідно зменшує можливості виробляти нові знання. Треба відмітити, що в розвинутих країнах кількість наукових працівників збільшується в середньому на 2,5—3% щорічно. Якщо розглянути зміни кадрового складу наукових організацій, то тут спостерігається також тенденція до їх зменшення за всіма категоріями: дослідники, техніки, допоміжний персонал, доктор та кандидат наук.

Поряд із зменшенням загальної чисельності науковців можна відмітити значне погіршання їх вікового складу. Тобто частка найбільш активної вікової групи (30—50 років) зменшується. Цей "віковий вакуум" виник протягом кризових 90-х років, коли фінансування наукової сфери різко погіршилося, левова частка науковців була змушена займатися іншою діяльністю і в науку не повернулася.

Попри ці негативні моменти, наявність науковців та інженерів в Україні дослідниками Світового Економічного форуму визначено як конкурентну перевагу для подальшого розвитку країни (рейтинг України в 2009 році за цим показником складає 50 місце серед 134 країн).

На сьогодні кількість організацій є Україні, які виконують наукові та науково-технічні роботи, складає 1378 одиниць, їх кількість в 2008 році зменшилася до того ж рівня, як і в 1991 році (рис. 2). Це свідчить про низький рівень інновативності економіки.

Питома вага обсягів виконаних науково-технічних робіт у ВВП протягом останніх років також постійно зменшується (табл. 2).

Низька інновативність економіки України підтверджується тим, що зменшується кількість прикладних досліджень та розробок в загальному обсязі наукових робіт. Частка прикладних досліджень за період з 1996 по 2008 рік зменшилася з 29% до 18% (на 37%), а частка розробок — з 55% до 47% (на 14,5%)

Негативний вплив на розвиток наукової діяльності України здійснює низький рівень фінансування даної сфери. Можна стверджувати, що існує пряма залежність між економічним розвитком країни та рівнем фінансування наукових та науково-технічних робіт. Тобто чим більший відсоток від ВВП країна витрачає на розвиток науки, тим більші темпи економічного розвитку. В Україні цей відсоток є дуже низьким. Протягом останніх років даний показник не перевищує 0,4% до ВВП (в Швеції він становить 3,73%, в Японії — 3.39%), хоча згідно Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" його норма становить 1.7% .

Треба відмітити, що в світовій практиці для оцінки стану розвитку науково-технічного потенціалу все ширше використовуєтеся такий показник, як витрати на інновації Вважається, що цей показник більш комплексно відображає здатність країни до інноваційної діяльності, на відміну від витрат на НДДКР. Крім вказаних витрат, він включає в себе ще витрати на дизайн, маркетинг, чисельність зайнятих у науковій сфері, число отриманих патентів, розвиток сфери освіти.

Якщо проаналізувати інноваційну активність вітчизняних підприємств, побачимо, що існує постійне зниження питомої ваги підприємств, що займаються інноваціями, з 18,0% в 2000 р році до 13% в 2008 році — й відповідно зменшення частки к промислових підприємств, що займаються впровадженням інновацій. Так, в 2008 році така питома вага складала 10,8% (в 2000 році — 14,8%). Дана ситуація є загрозливою для я економіки України з огляду нате, що глобалізаційні процеси є вимагають постійного підвищення конкурентоздатності, а в ключовим моментом підвищення конкурентоспроможності, і як відомо, є саме впровадження інновацій різного виду.

Крім цього, серед тих інновацій, що впроваджуються, основний наголос робиться на освоєння виробництва нових виробів, хоча зараз пріоритетним завданням перед економікою країни і стоїть розробка нових технологічних процесів, а особливо ресурсозберігаючих. Хочемо відмітити, що основними джерелами фінансування технологічних інновацій на промислових підприємствах є власні джерела. Державна частка фінансів в цьому процесі дуже незначна — на рівні 2,8—3,0%. На цей час в Україні зареєстровано близько 300 технологій, розроблених повністю або частково за рахунок бюджетних коштів.

Хоча в країні й створюється значна кількість зразків конкурентоспроможної продукції та сучасних технологій, інформація про дані технології надається керівникам підприємств та потенційними інвесторам, але їх використання в суспільному виробництві дуже обмежене. Це свідчить про нескоординованість дій організацій, що займаються науковими розробками та реальними потребами вітчизняних підприємств у нових технологіях.

Розвиток інноваційного потенціалу країни також характеризується наявністю інноваційної інфраструктури. Необхідно відмітити, що на даний момент часу стан сформованої інноваційної інфраструктури є незадовільним. На кінець 2008 року в Україні діяло лише 24 інноваційних центри, 28 науково-навчальних центрів, 11 інноваційних бізнес-інкубаторів, 5 центрів Інновацій та трансферту технологій, 23 центри комерціалізації інтелектуальної власності, 21 науково-впроваджувальне підприємство, 19 регіональних центрів науково-технічної та економічної інформації, 10 інноваційно-технологічних кластерів.

Отже, незважаючи, ще на доволі високий науково-технічний потенціал, ринок високотехнологічних продуктів в Україні залишається майже на нульовому рівні.

Які ж причини цього явища, що заважає розвитку високих технологій в Україні, адже наша держава у складі СРСР мала доволі високі позиції у розвитку новітніх технологій, і на сьогоднішній день у нас ще залишилась потужна база науково-технологічного потенціалу.

Любов Федулова у статті "Тенденції розвитку високотехнологічного сектору економіки України, виділяє такі проблеми, що перешкоджають ефективному розвитку високотехнологічних ринків України: