Правова характеристика шлюбного договору

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Правова характеристика шлюбного договору»

Вступ

Шлюбні контракти укладалися споконвіку. Незважаючи на те, що вони не є повальним захопленням в нашій країні в порівнянні з іншими, не варто нехтувати такою формою страховки свого майбутнього.

Скільки сімей – стільки й способів життя. Як витрачати гроші, як розподілити домашні обов'язки, як користуватися і розпоряджатися майном, організовувати догляд і виховання дітей – вирішувати кожній подружній парі між собою. Ні якихось обов'язкових постулатів, інструкція, ні спеціальних рецептів бути не може. Головне полягає в тому, щоб такий стан речей влаштовувало обох. А шлюбний договір, який ви складете, лише офіційно закріпить прийнятий подружжям порядок.

Інакше кажучи, шлюбний договір – це закон для двох.

За допомогою шлюбного договору подружжя може обумовити порядок несення кожним сімейних витрат, визначити майно, яке буде передано кожному з подружжя у разі розірвання шлюбу, подружжя може визначити і способи участі у доходах один одного.

З часом ми напевно станемо більш грамотними в правовому відношенні і, можливо, не будемо настільки скептично налаштовані до шлюбним договорами.

Укладення шлюбного договору це справа виключно добровільна, можливе лише за згодою обох сторін. За бажанням сторін договір може бути змінений або розірваний. Причому в будь-який час – життя завжди вносить свої корективи. Нова угода полягає в тій же формі, що і сам шлюбний договір, тобто письмово, і обов'язково засвідчується нотаріусом.

Однак бажання повинно бути обопільною. В односторонньому порядку шлюбний контракт ні розірваний, ні змінений бути не може. Виняток – судовий порядок, якщо до суду звернувся один з подружжя, щоб захистити свої права та інтереси, честь, добре ім'я або майно.

Сімейне законодавство дає можливість докладно обговорити майнові питання, що дозволяє виключити невизначеність і виникнення проблем у майбутньому.

І хоча я схиляються до того, що контракт веде не до зміцнення шлюбу, а до його розірвання, все-таки тепер у подружжя з'явився вибір: вони можуть будувати свої майнові відносини як на законній, так і на договірній основі, у зв'язку з тим, що до випробуваних способів регулювання сімейних відносин додався більш сучасний – шлюбний контракт. Уклавши його, особи законодавчо можуть зобов'язати другу половинку віддавати їм певну частину зарплати, змусити возити щороку на курорт і гарантувати забезпечене життя в разі розлучення.

Шлюбний договір призначений для зміцнення інституту сім'ї, дозволяючи більш повно враховувати інтереси кожного з подружжя, зменшити кількість суперечок і конфліктів між ними, а на випадок розлучення і розділу майна – вирішити це цивілізованим способом.

Шлюбний договір і шлюб тісно пов'язані між собою. І якщо існування шлюбу без шлюбного договору можливо, то шлюбний договір не може існувати поза шлюбом.

Актуальність проведеного дослідження полягає в тому, що з розвитком ринкових відносин в Україні кожна особа може мати у власності певне майно, яким вона бажає розпоряджатися на свій розсуд, незалежно від волі іншої сторони, а для регулювання цього питання необхідний правовий механізм, який знайшов своє відображення в шлюбному договорі.

Мета роботи – комплексне дослідження і узагальнення нормативної бази сучасного законодавства про шлюбний договір в Україні, а також монографічних робіт таких авторів, як І.В. Жилінкова, З.В. Ромовська, С.Я. Фурса, В.С. Гопанчука, О.В. Дзери які взяли активну участь у розробці даної теми.

Предметом даної роботи є шлюбний договір в Україні, тобто майнові права та обов'язки подружжя.

Об'єктом дослідження є інститут сімейного законодавства України, майнові відносини подружжя і їх правове регулювання.

1. Правова характеристика договору

1.1 Загальна характеристика договору по суті

Договір є однією з найпоширеніших підстав виникнення зобов'язань.

Під поняттям «договір» розуміють саме цивільні правовідносини (зобов'язання), що виникли з договору як юридичного факту, або мають на увазі правовий документ, яким зафіксовано факт виникнення договірного зобов'язання з волі його учасників. Отже, в конкретному аналізі юридичних явищ завжди слід розкривати їх сутність, встановити, зокрема, що розуміється під поняттям «договір» у тому чи іншому випадку. [22, с. 411]

Як юридичний факт договір належить до числа правомірних дій, що вчиняються з волі його учасників і спрямовується на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав або обов'язків. Відповідно до вимог Цивільного кодексу України, звичаїв ділового обігу, вимог розумності та справедливості договір також визначає зміст конкретних прав та обов'язків учасників договірного зобов'язання. В цьому розумінні договір є засобом регулювання поведінки цивільних правовідносин.

У сучасних умовах зростає роль договору як універсальної та найбільш доцільної форми опосередкування товарно-грошових відносин.

Визначальним моментом договору є домовленість сторін. Кожна особа вільна у своєму виборі укладати чи не укладати договір. Сторони вільні у виборі виду договору. Вони можуть укласти як договір, безпосередньо передбачений Цивільним кодексом України чи іншим нормативним актом, так і договір, який поєднує ознаки кількох видів договорів, так званий змішаний договір.

У сторін є можливість виявити своє бачення змісту договору. Вони можуть відмовитися від традиційних положень і перерозподіляти обов'язки в договорі на свій розсуд. Але договір є завжди обов'язковим для виконання сторонами.

Договір є різновидом правочину, тобто класифікувати договори можна за тими ж критеріями, що й правочини: односторонні, двосторонні і багатосторонні; консенсуальні й реальні; сплатні й безплатні; абстрактні й казуальні тощо.

Систему цивільно-правових договорів за юридичною та економічною ознаками можна побудувати на тих же засадах, що й систему зобов'язань, які виникають із договорів, наприклад:

1) договори про передачу майна у власність (купівля-продаж, поставка, контрактація, міна, дарування, рента, постачання енергетичних ресурсів тощо);

2) договори про передачу майна у тимчасове користування (майновий найм, оренда, лізинг, позичка тощо);

3) договори на виконання робіт (побутовий підряд, підряд на капітальне будівництво, на виконання проектних і розвідувальних робіт, з виконання аудиторських робіт тощо);

4) договори на передачу результатів творчої діяльності (авторські, ліцензійні договори, договори на передачу науково-технічної продукції тощо);

5) договори про надання послуг з перевезень (залізничних, морських, річкових, повітряних, автомобільних, морським та річковим буксируванням); 6) кредитні договори (позика, кредит, банківський вклад, банківський рахунок, факторинг, розрахунки);

7) договори зі страхування (майнове та особисте страхування);

8) договори з надання послуг (доручення, комісія, експедиція, зберігання, охорона тощо);

9) договори про сумісну діяльність, комерційна концесія.
Договір – це взаємна угода, тому в ньому містяться окремі положення, умови, які визначають права та обов'язки сторін. Сукупність цих умов, погоджених між сторонами, становить зміст договору [23, с. 540]. У визначенні змісту договорів, важливу роль відіграють типові, або взірцеві, договори. Типові, або взірцеві, договори є уніфікованим засобом (взірцем), що забезпечує однакове оформлення конкретних договірних відносин, вироблених практикою й опублікованих у пресі. Типові, або взірцеві, договори часто використовують при укладенні так званих публічних договорів і договорів про приєднання. Публічним визнається договір, в якому однією зі сторін є підприємець або інша особа відповідно до закону, що взяли на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звертається. При цьому ціна товарів (робіт, послуг), а також інші умови публічного договору встановлюються однаково для всіх споживачів. Договором про приєднання визнається договір, умови якого визначені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах і можуть бути прийняті іншою стороною не інакше як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. Сторона, яка приєдналася до договору, може вимагати розірвання або зміни договору і відшкодування заподіяних їй збитків, якщо договір про приєднання, хоч і не суперечить законодавчим актам, але позбавляє цю сторону звичайно наданих їй прав, виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язань або містить інші явно обтяжливі умови для сторони, яка приєдналася до договору.

Договір на користь третьої особи є договором, в якому боржник зобов'язується виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена в договорі. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не передбачено договором або законом чи не випливає із суті договору. У разі відмови третьої сторони від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

Договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі погодили між собою його істотні умови. Ці умови погоджують у процесі переговорів, які передують укладенню договору. Загальний порядок укладення договорів регулюється відповідними статтями Цивільного кодексу України.

Оскільки договір є спільним юридичним актом двох чи більше осіб, погодження ними умов договору проходить принаймні дві стадії:

пропозиція однієї сторони укласти договір, або оферта;

прийняття пропозиції другою стороною, або акцепт.

Відповідно сторона, яка зробила пропозицію, називається оферентом, а сторона, яка прийняла її – акцептантом. Щоб пропозиція укласти договір вважалася офертою, вона повинна відповідати певним умовам:

• у ній повинні міститися всі істотні умови майбутнього договору (предмет, ціна, строк та ін.), щоб сторона, яка отримала пропозицію, зрозуміла про що йдеться. Пропозиція укласти договір повинна виражати і намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Якщо пропозиція таких умов не містить, то вона є не офертою, а лише викликом на оферту, який ні до чого не зобов'язує

• оферта має бути адресована конкретній особі. Тому різноманітні реклама, об'яви, прайс-листи не можуть визнаватися офертою, це лише пропозиція невизначеному колу осіб зробити оферту.

Відповідь особи, якій адресована оферта, про прийняття нею пропозиції визнається. Договір вважається укладеним у момент одержання акцепту особою, яка направила оферту. Якщо для укладення договору, крім згоди сторін, потрібні передача майна (реальний договір) або вчинення іншої дії (договір підлягає нотаріальному посвідченню чи державній реєстрації), то він вважається укладеним з моменту передачі відповідного майна або вчинення певної дії.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Він може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Наприклад, згідно з Цивільним кодексом України договір ренти укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню, а договір про передачу нерухомого майна під виплату ренти підлягає також державній реєстрації.

Договір може бути змінено чи розірвано за згодою сторін або за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором (зокрема, зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує.

При розірванні договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої зі сторін, визначає наслідки розірвання договору, виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору.

Коли договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією зі сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору. [14, с. 312]

Отже, можна зробити висновок, що договором визнається угода двох чи більше осіб, яка спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин.

шлюбний договір сімейний законодавство