2.2 Націоналізм в Україні

 

Націоналістична ідеологія в сучасній політичній дійсності, не дивлячись на те, що існує цілий ряд дослідників займають апологічні позиції щодо правого політичного позиціонування, все одно, в очах мас залишається в області маргінальної світоглядної концепції. Проект громадянського націоналізму цілком і повністю базується на ліберально-демократичної традиції. Основні, базові постулати даного типу націоналізму шикуються з оглядкою на досвід Заходу. Треба думати, що слабість подібного підходу полягає в тому, що етнічна більшість, насправді, не зобов'язана і зовсім не повинно йти на поступки національним меншинам. Представники етнічного націоналізму досить часто у своїх виступах ототожнюють прихильників громадянського національного будівництва з представниками класичної ліберальної ідеології.

Повстання українського націоналізму треба в історії зв'язати з іменем Богдана Хмельницького, що, як твердить П.Меріме. "здається, перший винайшов в Європі боротьбу національностей"'. В історії новітнього українства честь називатися першим націоналістом належить Ользі Косач (Олені Пчілці).

Ще в 1887 році, в часі найбільшого ліберального донкіхотства і відірвання від землі і раси, вона твердить, що "націоналізм існує у людей і по своїй природі мусить бути у людей". Видаючи в 1911-1912 pp. в Полтаві журнал "Рідний Край", вона широко розвинула програму українського націоналізму з гаслами економічної самовистачальності, з симпатією до духовенства і всебічного розвою українського державного життя. Тоді ж проти неї виступили найбільш крайні українські марксисти (Донцов). Націоналізм Ольги Косач мав характер скоріш расового солідаризму.

Пізніш треба пригадати програму "Братерства Тарасівців" (1891-1893), брошуру М.Міхновського "Самостійна Україна" (1900), перевидану Союзом Визволення України 1916 p., далі публікацію У.Н.П. в Чернівцях "Справа української інтелігенції". а відтак "Катехізм українця" (100 тис.наклад), вид. "Вернигорою" (1918р.).

В часах недавньої державності було кільканадцять політичних груп із націоналістичним світоглядом, таких як українська народна партія, група "Вернигори". "Братерство Мазепинців" і т.д. Вони не відігравали важливої ролі і врешті на з'їзді в Києві об'єдналися в т.зв. партію самостійників, що поставила собі за ціль опанувати своїми людьми провід армії. Не завжди добре дібрані люди її програли на користь соціалістів (Оскілко).

Націоналізм по 1923 p. - це скоріш реакція на програму соціялістів. Найповажніші ідеологічні спроби з'являлися в часопису "Розбудова Нації". Книжка Донцова "Націоналізм" є блискучою ліричною реакцією на пасивність українців, без глибшої української синтетичної думки. Це, властиво, інтернаціональний націоналізм, дуже подібний у своїй концепції до марксизму (головний двигун - ненависть і руїна всередині раси).

Праця Донцова як публіциста досягла свого найбільшого напруження в 1922-1932 роках. Це була головно антисовітська полеміка, що демаскувала облуду їх пропаганди в Галичині. Тут Донцов стоїть обіч інших протисовітських діячів еміграції. Але головно терор Москви відкрив очі найбільш незрячим. Тепер, коли Москва почала будувати тип "совітської людини", Донцов не має в собі нічого до протиставлення їй "української людини": його роль не є ролею конструктора.

Аналіз націоналістичної ідеології в Україну буде неповним, якщо не згадати Народний Рух України. Це громадське рух був організований в кінці 1980-х з гаслами демократії, патріотизму і реформ. Спочатку назвою його було «Народний Рух України за перебудову»; у 1990-му слова «за перебудову» прибрали. Спочатку в організації був досить широкий спектр діячів - від комуністів до радикальних націоналістів. Їх об'єднувало бажання змін у внутрішній політиці СРСР стосовно Україні. Проте з часом більшість комуністів і радикалів залишили партію через її націонал-демократичної спрямованості. Найбільшого впливу партія досягла наприкінці існування Радянського Союзу - проводилися масові акції, приурочені до значимих річниць української історії, у Верховній Раді УРСР рухівці створили потужну фракцію «Народна рада»; організація користувалася величезною підтримкою і відігравала домінуючу роль у національному підйомі в Україну в кінці 1980-х - початку 1990-х.

Найбільш харизматичним лідером Руху був В'ячеслав Чорновіл, який посів друге місце на виборах Президента України у 1991 році. Тоді Рух чимось нагадував ОУН (б) в період 1943-1950 рр. Поряд з демократичними принципами, рух сповідувало ідеалізм, патріотизм і традиціоналізм. Організація при Чорновола не була ні особливо прозахідною, ні просхідно, будучи орієнтованої переважно на наведення порядку у власній країні та покращення рівня життя. До речі, дуже показовий штрих - Чорновіл був проти вступу України в НАТО. Тим не менш, з кожним роком незалежності, паралельно з інтеграцією у владні структури, Рух втрачав підтримку населення. Громадська рух, вже перетворилося на партію, пережило кілька криз, а в 1999-м розкололося - відокремилася група Юрія Костенка, відкрито виступила проти Чорновола. Костенко виступав за національні інтереси більше декларативно, на ділі він дотримувався ліберальних поглядів і ратував за зближення України із Заходом, дистанціювання від Москви і Мінська і вступ України в НАТО. Чорновіл все ще утримував аморфну масу Руху на старих принципах, але багато членів організації вже тоді де-факто дотримувалися поглядів, аналогічних костенківська. Фактично у 1999 році серед усіх більш-менш значущих політиків-націоналістів тільки Чорновіл був традиціоналістом і прихильником самостійності української політики. Решта «націоналістичні» діячі, прикриваючись старими гаслами, де-факто були прозахідними лібералами. В кінці 1990-х Чорновіл критикував багатьох соратників за те, що жага влади їх зіпсувала. Ось кілька його цитат:

«Партії лопаються і пропадають, як мильні бульбашки. Трохи дивно і прикро, як швидко пішли по руках партії правого сектору »;

« Бізнесові кола зрозуміли, що через парламент можна створити вигідні умови для підприємництва. І чим більше буде у фракціях своїх - тим краще »,

«Насувається тотальне розтління українців - ось що найстрашніше. Ми вже були свідками, як той чи інший закон лобіюється за гроші. Ось для чого їм потрібні партії. І вони кинулися їх прихватизувати »;

« Не треба було йти у владу - ось основна помилка »;

«Відверто, мені вже не хочеться нічого очолювати. Тому що мої соратники вдарили по мені так підло, як не били ніколи навіть вороги. Боляче - не передати ».

Так вийшло, що тоді ж з В'ячеславом Чорноволом трапився нещасний випадок, що обірвав його життя. Після смерті Чорновола остаточно оформився зрушення Руху в бік лібералізму. Партія увійшла до блоку «Наша Україна», заклавши цим вагомий камінь у фундамент зростання впливу політика нової генерації - Віктора Ющенка. Як показали подальші події, слова Чорновола про політичну ситуацію в Україні були пророчими. Фактично разом з ним загинув і справжній український націоналізм, поступившись місцем псевдонаціоналістичних організаціям, які, прикриваючись орієнтованими на електорат Західної України гаслами, ведуть антиукраїнську й антинародну політику. Якщо проаналізувати націоналістичний рух в Україні з моменту його виникнення, то найбільш характерними ознаками його були такі:

- Ідеалізм;

- традиціоналізм;

- патріотизм;

- переважання громадських інтересів над особистими;

- релігійність;

- кредо жити і працювати на благо українського народу.

У даний момент ключові політичні гравці, які використовують націоналістичні гасла - це «Наша Україна - Народна самооборона», Блок Юлії Тимошенко і, хоч і набагато в меншою мірою, Всеукраїнське об'єднання «Свобода». Навряд чи їх можна назвати ідеалістами. Тому що їх політика ґрунтується не на якійсь ідеї, а, по-перше, на бажанні повернутися у владу і, по-друге, на підтримці ліберально-прозахідного курсу . Можна, звичайно, лібералізм розглядати як ідею, але тоді це вже зрушення убік як раз матеріалізму, так як ліберальні ідеали - це домінування дрібних інтересів особистостей при ігноруванні інтересів більш високого порядку. У таких умовах побудувати самобутнє національне держава, м'яко кажучи, важкувато.


Розділ 3. Політичні рухи: соціально-політичні, культурні, етнополітичні, політекономічні, релігійні

 


Информация о работе «Виборча система: поняття, історія, сучасні форми»
Раздел: Политология
Количество знаков с пробелами: 60175
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
53455
1
0

... по відношенню до одного, є загрозою для всіх). Диктатура не завжди починається з військового перевороту, інколи достатньо і простих вільних та демократичних виборів. Позитивні та негативні риси мажоритарної виборчої системи Розглянувши окремо позитивні і негативні риси уніномінальних та поліномінальних мажоритарних систем, необхідно згадати про ще один їхній спільний недолік : подавлення полі ...

Скачать
71907
2
0

... і своїм виборцям. Недолік ми вбачаємо і у великому розміри виборчого бюлетеня для голосування за партійні списки, який вимагає затрат значних коштів, що для України є актуальною проблемою сьогодні. 4.   Перспективи розвитку виборчої системи України. Проаналізувавши сильні та слабкі сторони нинішньої виборчої системи України та дослідивши прийняті у світовій практиці електоральні правила, можна ...

Скачать
85073
0
0

... і функцій держави засвідчує, що в держави є такі властивості, які виокремлюють її з-поміж інших політичних організацій та об'єднань у суспільстві і роблять основою всієї політичної системи, головним політичним інститутом. Держава, по-перше, виступає як універсальна, всеохоплююча організація, що поширює свої дії на всю територію країни і всіх громадян, які на ній перебувають. Держава «офіційно» ...

Скачать
66640
0
0

... . Referendum-те, що має бути повідомленим]. Всенародний опит шляхом голосування з найважливіших питань державного життя, у якому можуть брати участь усі громадяни, що мають виборчі права. Референдум – важлива форма безпосередньої демократії, що являє собою голосування виборців, шляхом якого приймається рішення з будь – яких питань державного або самоврядного характеру, за винятком тих, котрі згі ...

0 комментариев


Наверх